Сім’я як чинник соціалізації дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Хмельницький національний університет

СІМ'Я ЯК ЧИННИК СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ

Кошонько Г.А.

доц. кафедра педагогіки і психології,

канд. психол. наук

Вступ

Виховання особистості є найдавнішим духовним суспільно значимим процесом і сім'я та особистість у ній є його необхідними рушійними силами, запорукою суспільного і духовного прогресу. Створення незалежної Української держави зумовлює необхідність привернення більшої уваги до виховання підростаючого покоління. Сьогодні Україна переживає не найкращі часи свого існування: проходять складні зміни в економіці та політиці, наявна соціально-економічна криза, які ускладнюють виконання сім'єю своїх функцій.

Соціалізація дітей у сучасній українській сім'ї є процесом, що об'єктивно детермінується соціальним становищем як кожної конкретної сім'ї, так і сукупності сімей як соціального інституту, що керується і спрямовується у своєму розвитку законодавством країни та морально-правовими й етичними нормами суспільства, потребами сім'ї та особистості.

Відтак актуальними стають проблеми сім'ї як соціального інституту і як соціальної системи, питання сімейного виховання, впливу сім'ї на розвиток особистості дитини.

Мета даної статті - визначити особливості соціалізації особистості в сімейних умовах.

Аналіз джерельної бази. Сім'я, як і раніше, залишається основним інститутом збереження і передачі етнокультури прийдешнім поколінням. Як відзначають українські науковці Т.Алєксєєнко, Т.Кравченко, А.Макаренко, І.Мачуська, В.Постовий, В.Сухомлинський, О.Хромова та ін., сім'я була і залишається основним інститутом виховання дітей від їх народження і до соціальної зрілості. Саме в сім'ї здійснюються перші кроки становлення особистості, формуються національні та вселюдські гуманістичні якості, засвоюються прогресивні ідеї, інноваційні підходи до життєдіяльності сім'ї.

Проблема соціалізації особистості сьогодення є однією з найактуальніших у багатьох науках. Вивченням науково-теоретичних засад процесу соціалізації займаються представники філософії (В.Москаленко), соціології (А.Ковальова, М.Лукашевич, А.Тащенко та ін.), психології (В.Зеньковський, І.Кон, А.Петровський та ін.), педагогіки (Н. Заверико, А.Кущак, С. Савченко та ін.).

Аналіз соціально-педагогічних досліджень свідчить про зростаючий інтерес учених до проблеми ранньої соціалізації дітей (В. Абраменкова, Б.Ананьєв, Т.Андрєєва, І.Бех, Л.Виготський, І.Звєрєва, А.Капська, О.Кононко, А.Мудрик, В.Петровський, С.Рубінштейн та ін.).

Виклад основного матеріалу. Соціалізація - розвиток і самозмінення людини в процесі засвоєння та відтворення культури, який відбувається у взаємодії людини зі стихійними, відносно керованими і цілеспрямовано створеними умовами життя на всіх етапах [9, с. 116].

Т.Андрєєва дає тлумачення соціалізації як процесу входження індивіда в соціальне середовище, засвоєння ним соціальних впливів, прилучення його до системи соціальних зв'язків [1, с. 159].

Первинна соціалізація здійснюється в сім'ї за допомогою сімейного виховання. Сімейне виховання - спеціальна педагогічна діяльність батьків у сім'ї, у якій реалізується функція сім'ї по соціалізації дитини.

Сімейне виховання більш емоційне за своїм характером, ніж будь-яке інше виховання, тому що «провідником» його є батьківська любов до дітей, що викликає відповідні почуття у дітей до батьків» [4].

А.Реан й Я. Коломинський вказують, що виховання, власне кажучи, являє собою керований і цілеспрямований процес соціалізації [8]. Автори підкреслюють активний характер соціалізації: «Соціалізація - це двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв'язків; з іншого - процес активного відтворення системи соціальних зв'язків індивідом за рахунок його активної діяльності, активного включення в соціальне середовище» [8, с. 53-55]. Людина не просто засвоює соціальний досвід, але й перетворює його у власні цінності, установки, орієнтації [1].

Б.Ананьєв розглядав соціалізацію в розширеному розумінні як двосторонній процес, що означає становлення людини як особистості і як суб'єкта діяльності. Кінцева мета подібної соціалізації полягає у формуванні індивідуальності.

А.Антонов і В.Медков указують, що «сімейна соціалізація може розумітися подвійно: з одного боку, як підготовка до майбутніх сімейних ролей, і, з іншого боку, - як вплив сім'ї на формування соціально компетентної, зрілої особистості» [2].

Сім'я, як відзначав видатний російський педагог П.Лесгафт, має першорядне значення для соціалізації індивіда, оскільки тут акумулюється весь попередній досвід та прогрес людства. Ним була запропонована соціокультурна програма сімейного виховання, в якому першорядне значення надавалося стосункам матері та дитини, досвіду спільної діяльності, грі та цілеспрямованим вправам, які стимулювали індивідуальність та розвивали її уявлення про власну майбутню сім'ю, адже „дитина намагається відтворити всі дії і вчинки оточуючих її людей” [6].

Отже, соціалізація - це особливий процес включення дитини в суспільство, процес і результат засвоєння, активного відтворення індивідом соціального досвіду. Відповідно до цього підходу виховання розуміється як різновид соціалізації.

Сім'я має пріоритет як основне джерело соціалізації та величезні її можливості у формуванні особистості, особливо в перші п'ять років життя дитини, сенситивний період, коли формуються психічні процеси, емоції, характер. Тому така велика відповідальність родини за виховання дітей. На соціалізуючу функцію сім'ї впливає ряд факторів: соціальне й матеріальне становище, рід занять й освіта батьків, емоційно-моральна атмосфера в сім'ї, у тому числі світогляд, цінності.

Головними завданнями сім'ї є формування першої соціальної потреби дитини - потреби в соціальному контакті (М. Лісіна), базової довіри до світу (Е.Еріксон) і прихильності (Дж. Боулбі, М.Ейнсворт) у дитинстві; формування предметно-маніпуляційної компетентності в ранньому віці й соціальній компетентності в дошкільному, співробітництво й підтримка в освоєнні системи наукових понять і здійсненні самостійної навчальної діяльності в молодшому шкільному віці; створення умов для розвитку автономії і самосвідомості в підлітковому і юнацькому віці.

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Батьківство має соціокультурну природу й характеризується системою запропонованих суспільством норм і правил, що регулюють розподіл між батьками функцій догляду за дітьми і їхнього виховання в сім'ї; визначальний зміст ролей, моделі рольової поведінки. Батьки несуть відповідальність перед суспільством за організацію системи умов, що відповідають віковим особливостям дитини на кожному із щаблів онтогенезу й оптимальних можливостей, що забезпечують її особистісний й розумовий розвиток [4]. соціальний сімейний особистість психологічний

Психологічними механізмами соціалізації дитини виступають: підкріплення, ідентифікація, розуміння.

Підкріплення припускає, що в дітей буде формуватися тип поведінки, який відповідає ціннісним уявленням й орієнтаціям сім'ї. Дитина засвоює моральні норми й цінності сім'ї пропускаючи їх через своє «Я», особистий досвід, тим самим формуючи власну сукупність правил поведінки.

Ідентифікація означає, що дитина, люблячи й поважаючи своїх батьків, визнаючи їхній авторитет, буде в тій або іншоій мірі наслідувати їх, використовувати їхній досвід і манеру поведінки з іншими.

Розглянуті механізми вказують тільки шляхи соціалізації, тоді як зміст соціального досвіду залежить від конкретної сім'ї.

Психологічне благополуччя дитини в сім'ї -- основа її подальшої позитивної взаємодії з людьми в різних сферах життя.

Формування й розвиток особистості дитини відбуваються як під впливом безпосередніх об'єктивних умов сімейного життя (сімейних взаємин, структури та кількісного складу сімейного мікроколективу, батьківського прикладу тощо), так і під впливом цілеспрямованого виховання. Саме виховання активізує процес засвоєння дитиною суспільно необхідних нормативів поведінки, справляє серйозний вплив на її спроможність сприймати стихійні впливи навколишнього середовища, стимулює засвоєння позитивного прикладу.

Як засвідчують численні дослідження, зміст сімейного виховання визначається духовною культурою батьків, їхнім досвідом соціального спілкування, сімейними традиціями. Особливе місце серед цих чинників належить педагогічній культурі батьків, яка дає можливість мінімізувати той елемент стихійності, який є характерним для сімейного виховання більшою мірою, ніж іншим його формам.

У взаєминах батьків і дітей завжди існує багато складних моментів у спілкуванні, побуті та ін., що впливають на формування світогляду дитини, її характеру, які, зрештою, ведуть до соціальних дій, що зумовлюють ціннісні морально-етичні позиції дітей. В атмосфері любові та близькості, що насичує взаємини батьків і дітей, їхнє спілкування, забезпечується потреба від дня народження. Задоволення цієї потреби розкриває широкий простір її прагнень, виступає своєрідною «школою» соціальних почуттів.

Порушення норм і правил сімейного спілкування - одна з найбільш актуальних проблем функціонування сім'ї та виховання в ній дітей. Причиною цього, як свідчили наші дослідження, може бути низька комунікативна компетентність батьків, застосування негативних способів міжособистісних взаємин. До цього можна віднести накази, пряме інструктування, застереження, погрози, нотації, моралізування, маніпулювання, пряму негативну оцінку, висміювання, інтерпретацію поведінки, винесення діагнозу, розслідування, допит, відволікання уваги тощо.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів -- батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників -- дідусів і бабусь. Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Під сімейним вихованням у вузькому змісті слова (виховною діяльністю батьків) нами розуміється взаємодія батьків з дітьми, яка ґрунтується на родинній інтимно-емоційній близькості, любові, турботі, повазі і захищеності дитини і сприяє створенню сприятливих умов для задоволення потреб у повноцінному розвитку і саморозвитку особистості дитини. Його специфіка полягає, на нашу думку, в наступному:

сприяння здійсненню нерозривного зв'язку поколінь, їхнього минулого, сучасного і майбутнього, морально-духовній єдності членів сім'ї як близьких людей і як представників суспільства;

здатність сімейного виховання на відміну від суспільного непомітно, але дуже дієво, за допомогою унікального механізму функціонування сімейних зв'язків і інстинкту, формувати в дітей почуття поваги до своїх батьків, дідуся, бабусі, членів сім'ї і через них до свого народу, людства;

наявність природної теплоти любові і сердечності в сімейному спілкуванні і відносинах, що служить могутнім фундаментом для морально-емоційного виховання дітей;

неперевершеність сімейного виховання за своїм емоційним характером;

безперервність, тривалість і різноманіття виховного впливу на дітей людей різної статі і віку, професійних інтересів, життєвого досвіду і людських цінностей;

виконання ролі споконвічної (вихідної) ланки в процесі виховання;

можливість глибокого і систематичного практичного вивчення й врахування індивідуальності дитини;

відкритість виховного процесу в сім'ї на відміну від подібного процесу в навчальних закладах;

неформальність процесу виховання в сім'ї, заснованого на позитивних традиціях роду, сімейних традиціях, звичаях, звичках, укладі життя;

наявність певної стихійності і суб'єктивності батьків і інших членів сім'ї стосовно виховання дітей;

можливість зменшення негативного впливу несприятливого середовища для виховання дитини, її повноцінного розвитку і виховання.

Висновки

Зміни, що відбуваються в житті сім'ї, тісно пов'язані зі змінами й перетвореннями в суспільстві, частиною якого вона є. Різні соціально-економічні зміни в матеріальній і духовній культурі, зумовлені науково-технічним поступом, поліпшенням засобів комунікації тощо, впливають на сім'ю. Вони викликають зміни ролей і позицій у межах родини, ціннісних орієнтацій, норм і способів поведінки, укладу сімейного життя взагалі.

Стає очевидною необхідність зосередження уваги сім'ї на процесах більш ранньої соціалізації дітей і засвоєнні ними системи морально-етичних цінностей, знань і норм суспільного досвіду, соціальних якостей, рис і ролей особистості.

Література

1. Андреева Т.В. Семейная психология. - СПб.: Речь, 2004. - 224 с.

2. Антонов А. И., Медков В. М. Социология семьи. - М.: МГУ, 1996. - 304 с.

3. Гребенников И.В. Основы семейной жизни. - М.: Просвещение, 1991. - 158 с.

4. Захаров А.И. Психотерапия неврозов у детей и подростков. - Л.: Медицина, Ленингр. отд-ние, 1982. - 215 с.

5. Кон И.С. Ребенок и общество. - М.: Медицина, 1988. - 267 с.

6. Лесгафт П.Ф. Семейное воспитание ребёнка и его значение. - М.: Педагогика, 1991. - 176 с.

7. Постовий В.Т. Сучасна сім'я і її педагогіка. - К., 1994. - 63 с.

8. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. - СПб.: Прайм - ЕВРОЗНАК, 2008. - 574, [2] с.

9. Соціальна педагогіка : Підручник. // За ред. А.Й. Капської. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru