Концептуальний вимір мультикультуралізму в Західній Європі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальний вимір мультикультуралізму в Західній Європі

Граціотова В.І.

Мультикультуралізм - політика, спрямована на збереження і розвиток в окремо взятій країні і в світі в цілому культурних відмінностей, а також теорія або ідеологія, що обґрунтовує таку політику [5].

Можна виділити декілька контекстів розуміння мультикультуралізму дослідниками:

емпіричний або аналітичний, коли фіксується ступінь та форми культурного різноманіття спільнот, прояви такого різноманіття;

політичний, коли мультикультуралізм розглядається в якості стратегії, концепції, механізму управління культурним різноманіттям, приводяться аргументи "за" і "проти" реалізації мультикультурної парадигми;

в третьому контексті мультикультуралізм розглядається у дискурсах політичної та соціальної філософії через призму соціально-політичного устрою і прав людини в умовах культурного різноманіття того чи іншого суспільства.

На нашу думку необхідно комплексно і послідовно застосовувати ці контексти, завдяки чому політична практика мультикультуралізму у країнах ЄС буде розкрита в повній мірі.

Загалом, політика мультикультуралізму може носити як пасивний, так і активний характер. У першому випадку вона передбачає толерантне ставлення до культурного різноманіття, у другому - активну підтримку і заохочення цього різноманіття.

В. А. Тишков окреслив такі сфери політологічного застосування поняття "мультикультуралізм": 1) описове використання терміну, при якому поняття "мультикультуралізм" характеризує суспільство, яке має складний етнокультурний склад; 2) нормативну або ідеологічну сферу використання терміну, в якій мультикультуралізм позначає специфічну групуполітичних принципів; 3) сферу політики, де мультикультуралізм - це низка політичних заходів [13, с. 335].

У найзагальнішому вигляді "мультикультуралізм" зводиться до визнання правомірності та цінності культурного плюралізму, і з цієї причини передбачається, що всі сучасні держави зобов'язані надавати своїм культурним, етнічним і релігійним групам рівний соціальний статус. Несхожість і відмінність класифікується не як другосортне і чуже, вони оцінюються просто як "інше"; в цій ситуації етнічні меншини стають об'єктом особливої уваги [12; 18].

Мультикультуралізм розглядається як спосіб запобігання соціокультурних та етноконфесійних конфліктів шляхом узгодження основних цінностей, формування єдиних соціальних норм і культивування в суспільстві толерантного ставлення до прояву інакших, нетрадиційних для даного суспільства поглядів і способів взаємодії з навколишнім світом.

Отже, мультикультуралізм як ідеологію західного суспільства можна розглядати як особливого роду ідеалістично-прагматичну (характерну саме для Заходу) концепцію соціального життя [7].

Вибір мультикультурної стратегії для вирішення проблем полікультурності, для врегулювання/запобігання міжетнічних конфліктів в ЄС був зроблений відповідально і зважено. "Економічні та соціальні стимули, пропоновані політикою сусідства на регіональному рівні та обіцянка міжнародної допомоги на планетарному рівні забезпечать європейцям перевагу над рештою цивілізацій" [17].

До мультикультуралізму звернулися такі організації як місія ОБСЄ, що займається підтримкою безпеки в Європі, місія ради Європи, що забезпечує дотримання прав людини в Європі, місія ЄС, що відповідає за забезпечення економічної і політичної інтеграції/співробітництва. Рівень, на якому розглядався мультикультуралізм як рішення проблем полікультурності, свідчить про те, наскільки серйозними були побоювання міжнародного співтовариства щодо можливих міжетнічних конфліктів в Європі.

Мультикультуралізм тлумачиться його теоретиками як прояв толерантності, що полягає у вимозі паралельного існування культур з метою їх взаємного проникнення, збагачення і розвитку в загальнолюдському руслі масової культури. Хоча ці декларовані положення важко реалізовуються на практиці. Ідея мультикультуралізму висувається головним чином у високорозвинених суспільствах Європи, де здавна існує високий рівень культурного розвитку, лібералізму (за Ф. Фукуямою) [14]. Отже, у сучасній Європі мультикультуралізм передбачає насамперед включення в її культурне поле елементів культур іммігрантів з країн "третього світу" (в тому числі з колишніх колоній європейських країн).

Поняття толерантності визначається в Преамбулі Статуту ООН [10]: "проявляти терпимість і жити разом, в мирі, як добрі сусіди". Це визначення носить соціальне забарвлення та розглядається як умова успішної соціалізації (інтеграції в систему суспільних відносин), що полягає в умінні жити в гармонії, як із самим собою, так і зі світом в цілому.

Ми дотримуємося критичної позиції феномену толерантності в сучасній Європі. Як зазначає відомий британський дослідник Дж. Грей: "Толерантність - це чеснота, властива людям, які усвідомлюють свою недосконалість. Такі люди не стануть вимагати, щоб їхні уподобання були закріплені особливими правами і привілеями, чи чекати, що їхній спосіб життя буде прийнятий і розділений іншими людьми. Вони будуть задоволені, якщо їх просто залишать у спокої. Замість того, щоб прагнути до оманливої утопії, коли будь-який образ життя однаково (і, можливо, незаслужено) визнаний, ці люди задовольняються тим, що можуть ужитися один з одним... Найнадійніший шлях до набуття довгоочікуваної свободи - це стримати свої вимоги один до одного і навчитися терпляче зносити наші відмінності" [4, с. 66].

На нашу думку, таке розуміння толерантності не тільки не запобігає виникненню проблем впровадження мультикультурних практик в соціальне та політичне життя, а й спричиняє неможливість втілення ефективного мультикультуралізму. Це відбувається через загрозу перетворення мультикультуралізму у моральний нігілізм. Толерантність у тому значенні, який їй надає Устав ООН вимагає усвідомлення надійності своїх власних позицій та непохитної, стабільної ідентичності, що є важко досяжним поряд з тенденцію на розмивання ідентичності у сучасному постмодерному світі. Крім того, мультикультуралізм, за У Кімлікою (теоретиком мультикультуралізму), ціленаправлено націлений на трансформацію культурних традицій представників мультикультурного суспільства [19] і вимагає він не консервації, а зміни, розвитку культурної ідентичності.

"Життя в сучасному світі не вкладається у звичні для більшості людей межі їх традиційної самоідентифікації - цивілізаційної, релігійної, культурної, національно- державної та ін., тобто самі кордони залишаються, але вони вже не вміщають в себе весь зміст людського життя в глобальному суспільстві. Виникає ситуація «кризи" всіх існуючих форм ідентичності, коли жодна з них не гарантує людині усвідомлюваності її життя» [8].

Соціально-політична реальність, яку покликаний відображати або позначати термін мультикультуралізм колосально складна, саме тому, досі не представлялося можливим присвоїти мультикультуралізму якесь одне значення. Необхідно відзначити і той факт, що дуже часто спостерігається зведення національних конфліктів до конфліктів культур, тоді як реальні їхні причини є соціальними, економічними і політичними [11]. Це ще більш утруднює можливість розмежування недосконалості мультикультуралізму від проблем, що закорінені в інших причинах.

Серед відмінних характеристик мультикультурного суспільства можна виокремити: заперечення ієрархії культури, культурного розподілу на центр і периферію, примат горизонтальних зв'язків над вертикальними. Все це зближує мультикультуралізм з практикою постмодерних товариств [3, с. 101]. В якості вихідного пункту мультикультуралізму розглядається необхідність подолання людиною кордонів своєї ідентичності і визнання цінності інших культур [11].

Нагадаємо, що "мультикультуралізм" розглядається нами як політична практика неконфліктного співіснування в одному життєвому просторі різнорідних культурних груп. Термін "мультикультуралізм" використовується в різних значеннях залежно від контексту (політичного, емпіричного, або філософського), а також залежно від того, про який з чотирьох основних типів мультикультурних суспільств йдеться. До цих типів відносяться імперії, що існували до епохи сучасності; поселення в новому Світі; колоніальні і колишні колоніальні суспільства; нарешті, постнаціональне мультикультурне суспільство, характерне для сучасної Північної Америки та Західної Європи.

Але об'єднуючим всі ці мультикультурні суспільства є "рівноправне існування різних форм культурного життя" [15].

У Західній Європі передумови багатокультурності створювалися економічними та демографічними проблемами, розвитком засобів комунікації та інтенсифікацією процесів глобалізації. Прийняття великої кількості робочої сили з Алжиру чи Туреччини (як у Франції чи Німеччини) диктувалося необхідністю, а не початковою спрямованістю на мультикультурність.

Можна констатувати, що модель мультикультуралізму зіткнулася з неприйнятністю її неєвропейськими культурами і це є викликом сучасності. Демографічні зміни, що відбуваються в західних країнах, вже зараз спричиняють трансформації у світогляді населення та політичних діячів, а отже, у найближчому майбутньому в культурній та соціальній політиці. Тому пошук альтернативи, з одного боку, традиційній концепції національної ідентичності, а з іншого, моделі мультикультуралізму потребує створення нової парадигми [9].

Для постання цієї нової парадигми необхідно враховувати сучасне тлумачення ідеології відмінності. В сучасних умовах расова дискримінація може існувати навіть за відсутності будь-якого ідеологічного расизму, оскільки вона є вписаною у норми, зокрема, у Франції існує своєрідний тип антирасизму, що зародився у 1980-х роках як реакція на посилення ультраправої партії, Національного фронту, носія расистської ідеології. З іншого боку, існує антирасистський рух як спротив системним дискримінаціям, вписаних у політику і в практику держави. У Франції сьогодні державна ксенофобія породжує расизм не тільки не декларуючи його, але і заперечуючи будь-який расизм [6]. Якщо спільноту визначають через спільне походження чи культуру, меншина переживатиме досвід дискримінації. Це радше результат, аніж причина: зрештою, Іншим стають унаслідок поводження як із відмінним - а не навпаки [6, с. 140].

З'ясовуючи причини краху мультикультуралізму в Європі, говорити слід було б не про відсутність у європейських політиків і більшості європейських громадян віри в дієвість мультикультуралізму, а про відсутність у них віри в самі принципи мультикультуралізму, про інші морально-етичні позиції і, відповідно, прихильності до іншого підходу вирішення проблем полікультурності - моделі сегрегації або моделі примусової асиміляції (принаймні - відносно іммігрантів).

Спроби вкласти досить об'ємну іншокультурну меншість в життя суспільства робилися тільки розрізнено, на рівні локальних і соціальних організацій. І навіть ці боязкі спроби мали на меті лише тимчасову, але ніяк не постійну інтеграцію.

Звичайно, потрібно враховувати, що для Німеччини і Франції з їх хоча і різними способами визначення громадянської приналежності (за принципом крові і за територіальним принципом відповідно), іммігранти завжди були відокремленими групами тимчасового перебування, які за визначенням ніколи не змогли б повною мірою інтегруватися в рамки європейської культури [16]. Як відомо, лише невеликий відсоток громадян-іммігрантів третього покоління вважають себе інтегрованими в європейське суспільство, всього 17% з них вступають у вищі навчальні заклади, мало того, не всі іммігранти мають громадянство (наприклад, лише третина турків-іммігрантів у Німеччині мають німецьке громадянство) [2].

Виходячи з логіки міграційної політики держав західної Європи - такий стан справ є цілком закономірним, але сучасна політична практика все більше переконує, що колишня установка на моноетнічність національних держав Європи не може надалі характеризувати німецьке або французьке суспільство враховуючи, що в Німеччині, наприклад, 50% відсотків молоді до 20 років складають вихідці з сімей іммігрантів і населяють вони переважно великі міста [16].

Тому політика мультикультуралізму розглядалася нами не тільки в контексті імміграційної політики, але в ширшому контексті - як політичний механізм зниження етнокультурної напруженості щодо всіх недомінуючих культурних груп.

Звертаючись до фундаментального питання про справедливість у полікультурних ліберальних державах, розгляд мультикультуралізму перетворюється з метафізичної площини в інституційну проблему збереження цілісності національних держав ЄС і політику, на якій лежить вся відповідальність за благополучне вирішення дилеми рівності прав і свобод громадян, які належать до різних культурних традицій. Це актуалізується нагальною потребою у конструктивному діалозі культурних груп у політичній сфері як головної мети введення мультикультурного курсу в політичну практику.

Таким чином, можна зробити висновок, що мультикультуралізм в його теоретичному, філософському розумінні так і не був зреалізований на практиці. А мультикультуралізм, як розуміють його практики (в першу чергу політики) був визнаний нежиттєздатним ще до спроби вирішення дилеми рівності прав і свобод громадян, які належать до різних культурних традицій та до налагодження діалогу між ними у політичній сфері.

Зараз Європа переживає один із найзначніших припливів мігрантів та біженців у своїй історії. Тому необхідність вдосконалити мультикультурну політику, а не відмовлятися від неї на шляху до "самоізоляції чи бездумного утискання мігрантів-іноземців" [1] постає як ніколи актуальною.

культурний етнічний політичний конфлікт

Список використаних джерел

1. Бандурка Строката ковдра мультикультуралізму: монографія / А. С. Бандурка; за наук. ред. проф. О. В. Тягла. - Харків: Золота миля, 2013. - 198 с.

2. Билсборроу Р, Хьюго Г. Статистика международной миграции / Пер. с англ. Международное бюро труда. - М.: Академия, 2008. - 419 с.

3. Вовк Д. Мультикультурализм как технология социальнополитической регуляции современного гетерогенного общества / Дмитрий Вовк // Administrarea Publica: teorie §i practica. - Chi§inдu, 2013. - Nr.77/1. - P.101-105.

4. Грей Дж. Толерантность: постлиберальная перспектива // Поминки по просвещению: Политика и культура на закате современности / Пер. с англ. под общей ред. Г. В. Каменской. - М.: Праксис, 2003. - 368 с.

5. Європейський Словник філософій: Лексикон неперекладностей. Пер. з фр. - Т.2. - К.: ДУХ I ЛІТЕРА, 2011. - 488 с.

6. Йдеться про ксенофобію згори, яка підживлює ксенофобія знизу, інтерв'ю П. Дефантена з Е. Фасеном // Спільне. Журнал соціальної критики. - 2012. - №5. - С.140-144.

7. Канарш Г. Ю. Мультикультурализм: социальная концепция и социальные практики // Культура и общество. - 2011. - №1. - С.87-95.

8. Межуев В. М. Проблема современности в контексте модернизации и глобализации // Полития. - 2000. - №3. - С.110.

9. Попов А. В. Мультикультурализм и национальная идентичность в контексте современности // Труды Санкт-Петербургского государственного университета культуры и искусств. - 2013. - Т.199. - С.73-84. - http://elibrary.ru/download/79692819.pdf

10. Преамбула Статуту ООН [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.un.org/ru/documents/charter/

11. Русских Л. В. Мультикультурализм: интеграция или раскол? // Вестник ЮУрГУ Серия "Социально-гуманитарные науки": Философия и социология. - 2013. - Т.13. - №1. - С.173-175.

12. Тейлор Ч. Мультикультуралізм і "Політика визнання". - К.: Альтерпрес, 2004. - 172 с.

13. Тишков В. А. Теория и практика мультикультурализма // Мультикультурализм и трансформация в постсоветском обществе / Ред. В. С. Малахов, В. А. Тишков. - М.: ИЭА РАН, 2002. - 356 с.

14. Фукуяма Ф. Будущее истории // Россия в глобальной политике. - Т.10. - №1 январь-февраль. - С.8-20.

15. Хабермас Ю. Вовлечение другого. Очерки политической теории. - СПб.: Наука, 2001.

16. Холодова О. А. Підходи до інтеграції імігрантів-мусульман: німецька та британська моделі // Гілея: наук. вісн. Зб. наук. пр. / Гол. ред. В. М. Вашкевич. - К.: ВІР УФН, 2011. - Вип.47. - С.765-770.

17. Coskun B. B., Lloyd M. Alternative futures for a multi- civilizational Europe // Futures, 42:583-591. - 2010. - Р.587.

18. Kymlicka W. Multicultural citizenship: A Liberal Theory of Minority Rights. - Clarendon Press, 1995. - 296 р.

19. Kymlicka W. Multicultural Odysseys: Navigating the New International Politics of Diversity Oxford. - Oxford University Press, 2007. - 374 p.

Размещено на Allbest.ru