Соціальні аспекти регулювання економічної безпеки держави

Темп зростання мінімальної, середньомісячної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком у 2009-2015 рр.

* Прогнозні дані; ** дані наведені за січень 2015 р.

Відповідно, зберігається чітка тенденція до зростання і щодо розміру середньомісячної зарплати в розрахунку на 1 штатного працівника. У 2010 р. порівняно з 2009 р. він збільшився на 17,47%, а у 2011 р. порівняно з 2010 р. - на 17,60%, у 2012 р. на 14,93% порівняно з 2011 р. та на 8,20% у 2013 р. порівняно з 2012 р. У 2014 р. цей показник закріпився на рівні 3480 грн. та у січні 2015 р. досягнув 3455 грн. Загалом за останні роки розмір середньомісячної зарплати в розрахунку на 1 штатного працівника збільшився на 81,27%, що свідчить про певні позитивні зміни в економіці та про зростання соціальних стандартів. Варто зазначити, що швидкими темпами відбувалося зростання розміру мінімальної пенсії за віком з 573 грн. у 2009 р. до 949 грн. у 2014 р., або ж на 65,62%. Законом України "Про державний бюджет на 2015 рік" передбачено збільшення мінімальної пенсії за віком у середньому до 1011,5 грн.

Доцільно також провести порівняльний аналіз між темпами зростання реальної та номінальної заробітної плати (рис. 3), оскільки номінальна заробітна плата характеризує рівень заробітної плати незалежно від зміни цін на товари і послуги. Проте розміри номінальної заробітної плати не дають реального уявлення про життєвий рівень працівника, тому що ціни на товари та послуги не є постійними, а, як правило, постійно зростають під впливом інфляції. На це вказує реальна заробітна плата - та кількість товарів і послуг, яку працівник може придбати на свою номінальну заробітну плату після сплати всіх податків.

Рис. 3. Темпи зростання номінальної та реальної заробітної плани у 2007-2013 рр., %

Темп росту номінальної заробітної плати за період із 2007 до 2012 року є значно вищим, ніж темп зростання реальної зарплати, проте в умовах 2013 р. збільшення реальної заробітної плати на 0,3% є вищим, ніж номінальної. Тобто, ми спостерігаємо загальне підвищення розмірів номінальної заробітної плати населення, проте водночас відбувається зниження їх купівельної спроможності. Різниця між темпом росту номінальної та реальної зарплати становить: 17,2% у 2007 р.; 27,4% у 2008 р.; 14,7% у 2009 р.; 9,8% у 2010 р., 8,9% у 2011 р., 0,5% у 2012 р. та - 0,3% у 2013 р. Це свідчить про значне зростання цін у 2007-2009 рр. і знову ж таки пов'язано зі світовою фінансовою кризою.

Для ефективного регулювання процесів, які відбуваються у соціальній сфері, та забезпечення належного рівня життя населення, необхідно, щоб соціальна функція держави стала одним з основних напрямів її діяльності, а соціальна політика - механізмом її реалізації. В таких умовах з урахуванням післякризових макроекономічних обмежень, сформувати позитивні соціальні тренди, створити соціально-економічні умови життя суспільства, підвищити добробут його членів, забезпечити соціальну справедливість та максимізацію цільового використання обмежених фінансових ресурсів на цілі соціальної політики зможе реформа системи соціального забезпечення [9, с. 65]. На сучасному етапі проведення такої реформи необхідно узгодити із можливостями державного апарату та його спроможністю ефективно виконувати функції державного управління.

Згідно з сучасними науковими поглядами, функції державного управління - це складові змісту управлінської діяльності, що характеризуються певною самостійністю, однорідністю, складністю та стабільністю владно-організуючого впливу суб'єкта управління, спрямованого на забезпечення життєво значущих потреб об'єкта управління [10, с. 29-30]. Доцільно визначити антропологічні витоки функцій держави (рис. 4).

Рис. 4. Місце соціальної функції держави в механізмі державного управління

Як бачимо, держава є соціальним механізмом, на який покладені функції впорядкування, отримання та розподілу ресурсів, що здійснюється через державні органи.

Особливої уваги заслуговує соціальна функція державного управління, яка є фундаментальною цінністю суспільства та визначальним чинником його організації.

Місце соціальної функції у системі функцій державного управління зображено на рис. 5.

Рис. 5. Місце соціальної функції у системі функцій державного управління

Соціальна функція державного управління є однією із основних і полягає у захисті трудових прав громадян, захисті прав споживачів, соціальному захисті безробітних та охороні праці і безпечної життєдіяльності [10, с. 31-40]. Забезпечити виконання державою її соціальної функції неможливо без одночасного виконання економічної функції, яка охоплює визначення стратегії соціально-економічного розвитку країни; регулювання правових аспектів функціонування ринкової економіки; вплив на діяльність суб'єктів господарювання та інтенсивність інвестиційних потоків через систему економічних регуляторів (державний бюджет, податки, грошово-кредитна політика, цінова політика тощо); здійснення структурної політики з метою інтенсифікації виробництва, підвищення його конкурентоспроможності на світових ринках; коригування соціальних параметрів суспільства безпосередньо через важелі соціальних гарантій, пільг, фінансування послуг, системи соціального страхування [10, с. 31-40].

Як бачимо, соціальна й економічна функції державного управління взаємопов'язані і, по суті, реалізувати соціальну неможливо без економічної, оскільки держава не в змозі забезпечити соціальні гарантії в умовах відсутності фінансових ресурсів. Тому доцільно здійснити аналіз видатків Зведеного бюджету України на соціальні потреби та на соціально-культурні заходи. Динаміка видатків Зведеного бюджету на соціальні заходи (рис. 6) має висхідний характер та відображає позитивні зміни в державі, проте це не зумовлює підвищення рівня та якості життя населення, оскільки існують такі об'єктивні чинники, як інфляція та безробіття, що знижують купівельну спроможність населення та не дають зменшити соціальну нерівність між громадянами, що підтверджують розрахунки зміни обсягів видатків Зведеного бюджету України на соціальну сферу. Варто зазначити, що політика держави спрямована на поступове підвищення обсягів фінансування соціальної сфери, про що свідчить стрімке зростання видатків на соціальні заходи із 74 млрд. грн. у 2008 р. до 269,9 млрд. грн. у 2012 р. та 295,5 млрд. грн. у 2013 р. (рис. 6). Аналізуючи обсяги видатків Зведеного бюджету на основні соціальні цілі: на соціальний захист та соціальне забезпечення; на освіту; на духовний і фізичний розвиток; на охорону здоров'я та на житлово-комунальне господарство, спостерігається значне збільшення видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення з 74,07 млрд. грн. у 2008 р. до 145,06 млрд. грн. у 2013 р.

Рис. 6. Динаміка видатків Зведеного бюджету України на соціальні потреби та на соціально-культурні заходи, 2008-2013 рр.Нижчими темпами фінансувалося житлово-комунальне господарство -1470,4 млн. грн. у 2009 р. порівняно з 2008 р. та підвищилося у 2012 р. порівняно з 2008 р. лише на 11,09 млрд. грн., а у 2013 р. порівняно з 2008 р. зменшилося на 3316,3 млрд. грн. Незначними обсягами фінансування забезпечувалась сфера охорони здоров'я та сфера духовного та фізичного розвитку, що спричинило виникнення у них соціальної напруженості.

З метою подолання і попередження негативних процесів у суспільстві та для зменшення соціальної напруженості необхідно негайно розробити дієву стабілізаційну політику, яка дасть змогу переглянути принципи системи адресної допомоги, дозволить підвищити рівень життя населення шляхом посилення ефективності виробництва на базі науково-технічного прогресу, повної зайнятості населення, стабільності цін, досягнення збалансованості у зовнішньоекономічних зв'язках, проявиться у стабільному курсі національної валюти та ефективності міжнародних фінансових операцій, а також підвищить рівень соціальної безпеки держави.

Нині пріоритетні завдання держави полягають у раціоналізації соціальних видатків бюджету шляхом забезпечення ефективності функціонування організацій соціальної сфери та цільового характеру надання соціальної допомоги [9, с. 48], перегляді адресності надання соціальних пільг та у максимально ефективному використанні соціальних видатків держави завдяки організаційній модернізації та посиленню цільового спрямування видатків.

Варто зазначити, що сьогодні політика держави спрямована на поступове підвищення обсягів фінансування соціальної сфери, про що свідчить стрімке зростання видатків на соціальні заходи із 74 млрд. грн. у 2008 р. до 295,5 млрд. грн. у 2013 р.

Водночас політика сучасної соціальної держави передбачає всебічний розвиток людини і громадянина, то невід'ємно компонентою соціальної та економічної функції держави повинен стати гуманітарний складник, сутність якого полягає у функціонуванні та розвитку освіти, науки і культури, завдяки яким реалізується конституційне право кожного громадянина на одержання певного рівня освіти і залучення до культурних надбань.

Гуманітарна функція повинна спрямовуватися на: розвиток культури і мистецтва, театру та кінематографії, музейної справи, образотворчого мистецтва, книговидання; збереження культурної спадщини України; упорядкування та якісний розвиток мережі культурно - освітніх закладів; впровадження новітніх технологій у сфері освіти; розширення та вдосконалення форм отримання освіти; розвиток інформаційного простору; активізацію пропаганди здорового способу життя, створення умов для належного фізичного виховання людини та її відпочинку, зменшуючи рівень маргіналізації суспільства [10, с. 31-40].

Проте ефективність державного управління у соціальній сфері можна досягнути лише у разі комплексної реалізації соціальної, економічної та гуманітарної функцій, забезпечивши цим високий рівень розвитку економічної, політичної та соціальної системи, сприяючи ефективній соціалізації економічних систем.

В умовах стрімкого поширення євроінтеграційних процесів, твердження про соціальну функцію держави потребують нових підходів до розуміння її сутності, оскільки у суспільстві виникають інші дестабілізуючі фактори, зокрема, різка соціальна і матеріальна диференціація суспільства, низький рівень соціальної справедливості та соціального партнерства, збільшення рівня бідності, які сповільнюють його розвиток, що спостерігається сьогодні й в Україні.

Серед основних принципів соціальної держави пріоритетним доцільно визнати принцип загального добробуту. Він спрямований на повне гарантоване забезпечення потреб громадян у необхідних матеріальних і духовних благах. Критерієм дотримання принципу загального добробуту є високий рівень життя населення, що визначається обсягом і структурою споживання, сукупністю поточних доходів і накопичень, забезпеченістю житловими умовами тощо. Принцип соціальної справедливості визначає міру забезпечення окремих громадян матеріальними та духовними благами відповідно до їх внеску в суспільно корисну працю [13] та створює реальну перспективу динамічного зростання та якісного розвитку економіки країни, підвищення рівня життя населення й забезпечення достатнього рівня соціальної безпеки, яка, згідно з Наказом № 1277 від 29 жовтня 2013 року "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо розрахунку рівня економічної безпеки України" [14], визначається як стан розвитку держави, за якого вона здатна забезпечити гідний і якісний рівень життя населення незалежно від віку, статі, рівня доходів, сприяти розвитку людського капіталу як найважливішої складової економічного потенціалу країни [15, с. 2].

Соціальна безпека передбачає побудову системи індикаторів та показників, що для України є порівняно новим завданням, проте серед країн СНД вона стала лідером у питаннях систематизації цих показників і окреслення їх порогових значень у соціальній сфері та адаптації до соціально-економічної ситуації в країні. Конкретні показники, за допомогою яких оцінюють рівень соціальної безпеки, доцільно подати у таблиці 2.

Аналіз окремих індикаторів стану соціальної безпеки України у 2010-2013 рр. Таблиця 2

* Дані наведені за 1 квартал 2013 р.; ** дані наведені за 9 місяців відповідного року.

Здійснений аналіз основних показників переконливо свідчить про тривале зниження соціально-економічного розвитку, про складну економічну ситуацію, яка провокує низку загроз національним інтересам країни, що призводить до посилення соціального напруження, до загрози соціально-економічній стабільності, до зниження рівня національної безпеки держави та підтверджує неефективність виконання соціальної функції державного управління.

Як бачимо, згідно з офіційною статистикою, за аналізований період такі показники, як відношення середньої зарплати та мінімального розміру пенсії до прожиткового мінімуму, частка витрат на харчування у загальному обсязі споживчих грошових витрат домогосподарств, рівень зайнятості, обсяг видатків зведеного бюджету на охорону здоров'я та на освіту, наявність житлового фонду в середньому на одну особу не досягають або ж перевищують порогові значення та провокують виникнення загроз у соціальній сфері. Очевидно, що на сучасному етапі розвитку України, забезпечення високого рівня її соціальної безпеки є найважливішим пріоритетом, оскільки досягнення високого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, поряд із збереженням людського потенціалу та стимулюванням діяльності населення країни, зумовлюють підвищення рівня життя та сприяють ефективній соціалізації економічних систем. Забезпечення достатнього рівня соціальної безпеки можливе за умови досягнення рівноваги між попитом та пропозицією робочої сили на ринку праці шляхом подолання диспропорцій у структурі зайнятості, виокремивши "середній клас", врегулювавши податкове законодавство та підтримавши малий і середній бізнес, забезпечивши цим підвищення рівня зайнятості.

Необхідно зазначити, що у 1970-і роки спостерігалася масова критика держави загального добробуту, яка спрямовувалась на аналіз її функціональних збоїв у механізмі та вимагала здійснення низки соціальних реформ, за яких до компетенції нової інтегрованої держави вже не входить відповідальність за надання суспільних благ, але як країна із регуляторними функціями вона відповідальна за надання послуг приватними структурами [17, с. 4-5]. Можна припустити, що вже тоді виник так званий соціальний аудит, як універсальна технологія комплексної перевірки реального стану соціального об'єкта відповідно до прийнятих стандартів, що передбачає сукупність послідовних операцій, процедур цілеспрямованого впливу і реалізації намічених раніше планів, спрямованих на отримання оптимального соціального результату суспільства методами програмного аудиту, моніторингу, діагностики, соціальної експертизи, кваліметричного аналізу [18]. В сучасній інтерпретації соціальний аудит - це посилення соціальної відповідальності підприємницьких структур відповідно до законодавчих, етичних норм і суспільних очікувань, з урахуванням забезпечення належних умов праці і соціальних благ своїх працівників, з дотриманням професійних стандартів діяльності, фінансової відповідальності, сприяючи поліпшенню соціально-економічної ситуації, підвищенню якості життя населення, піклуванню про збереження довкілля [19]. Тобто це означає, що держава поступово переклала соціальну відповідальність на підприємницькі структури, а за собою залишала функції регулювання процесів у соціальній сфері.

Висновки. Ми вважаємо, що на сучасному етапі розвитку України як соціальної держави було б недостатнім запровадження соціального аудиту. На нашу думку, необхідно запровадити новий інструмент комплексного дослідження соціальної функції держави, яким повинен стати соціальний контролінг, що вміщує елементи обліку, аналізу, аудиту, управлінського, економічного, фінансового, соціального контролю та державного управління. Це дасть змогу планувати, відслідковувати, контролювати та прогнозувати всі процеси, які безупинно відбуваються у суспільстві, впливаючи на рівень і якість життя населення, та контролювати їх, забезпечуючи цим виконання соціальної функції державного управління та достатній рівень соціальної безпеки держави. Реалізація державою соціальної функції забезпечить виконання економічної функції, захисту прав і свобод людини та громадянина, тобто соціальна функція державного управління буде спроможною синтезувати соціальний, економічний та політичний аспекти розвитку суспільства.

Отже, підсумовуючи викладене, варто зазначити, що здійснений аналіз аспектів економічних перетворень соціальної держави свідчить, що соціальні реформи, які відбуваються в українському суспільстві, - це наслідки політичних та економічних криз. На основі цього можна стверджувати, що сьогодні, на етапі післякризового розвитку економіки, за умов низького рівня життя населення утворилася найсприятливіша платформа для проведення соціального реформування. Світова практика свідчить, що дієвими є два способи забезпечення соціальної захищеності громадян: 1) держава сама здійснює перерозподіл національного багатства шляхом фінансування соціальних програм; 2) держава дає змогу громадянам забезпечити себе пенсією, коштами на випадок хвороби тощо, а також надає право вибору тієї чи іншої соціальної послуги на ринку [20]. Для України, на нашу думку, було б доцільним поєднання обох способів. За таких умов соціальний контролінг розглядатиметься з погляду активності населення, яка проявляється в діяльності громадських рухів і організацій, у засобах масової інформації, зверненнях, листах і стане найбільшим виявом демократизації суспільства та методом ефективної соціалізації [21, с. 212] і буде інструментом забезпечення соціальної безпеки держави та соціальної захищеності зокрема. А соціальний аудит буде одним із елементів соціального контролінгу.