Роль пенітенціарного конфлікту в системі виконання покарань

Косьмій Олена Михайлівна, кандидат політичних наук, старший викладач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

Анотація

Досліджено пенітенціарний конфлікт як спосіб взаємодії в місцях позбавлення волі. Розкрито сутність, структуру, причини виникнення та класифікацію пенітенціарних конфліктів. Надано увагу розгляду особливостей динаміки пенітенціарного конфлікту.

Ключові слова: конфлікт; пенітенціарний конфлікт; пенітенціарна конфліктологія.

Ключевые слова: конфлікт; пенитенциарный конфлікт; пенитенциарная конфликтология.

Key words: conflict; penal conflict; penal conflictology.

Виконання кримінального покарання у вигляді позбавлення волі супроводжується значною кількістю відкритих і латентних конфліктів. Зазначені явища лежать в основі деструктивних процесів, що відбуваються у виправних закладах, та значно знижують потенціал кримінального покарання, блокують та нейтралізують реалізацію основних цілей ув'язнення.

У своїх працях окремі аспекти конфліктів у місцях позбавлення волі розглядали такі дослідники: А. Я. Анцупов, А. В. Дмітрієв, А. П. Дєтков, Ю. Г. Запрудський, А. Г. Здравомислов, В. Н. Кудрявцев. У дослідженнях цих науковців використовувався нагромаджений століттями досвід зарубіжних дослідників: К. Боулдінга, Р. Дарендорофа, Л. Козера, Г. Лебона, Т. Парсонса та ін.

Проте соціологічні аспекти пенітенціарних конфліктів і досі залишаються недостатньо вивченими. Відповідно до цього, метою статті є з'ясування сутності, основних ознак та видів пенітенціарних конфліктів.

Слід погодитися з думкою американських дослідників Р. Даффа і Д. Гарланда про те, що тюрми є місцем конфлікту й суперництва [1, с. 218].

Ці установи виступають місцем постійної жорстокої боротьби за виживання, у якому людина позбавлена необхідних свобод унаслідок скоєння нею правопорушення.

Слово “конфлікт” походить від латинського conflictus - зіткнення. Майже в такому вигляді воно входить і до інших мов: англійською - conflict, німецькою - conflikt, французька - conflit, українською - конфлікт та ін. Тобто конфлікт - це зіткнення протилежно спрямованих цілей, інтересів, позицій, думок суб'єктів взаємодії. Крім того, його розуміють як ситуацію, коли задоволення інтересів одного суб'єкта суперечить задоволенню інтересів іншого учасника взаємодії.

На думку російського науковця А. Я. Анцупова, конфлікт - це найбільш деструктивний спосіб розвитку й завершення значущих суперечностей, що виникають у процесі соціальної взаємодії, а також боротьба підструктур особистості [2, с. 158; 3, с. 39]. Указане визначення свідчить, що А. Я. Анцупов є прихильником веберівського погляду на конфлікт як на суто негативне явище. Однак не завжди конфлікти призводять тільки до руйнівних наслідків. Конфліктологи ХХ ст. (зокрема, Р. Дарендорф, Л. Козер та ін.) схильні поділяти конфлікти на деструктивні й конструктивні, оскільки досить часто вони можуть виступати індикаторами управлінських помилок і сприяти їх раціональному вирішенню. Розкриваючи питання пенітенціарних конфліктів, слід зазначити, що, з одного боку, вони мають значну суспільну небезпеку, виконують роль детонатора масових ексцесів засуджених і здебільшого сприяють вчиненню тяжких і особливо тяжких злочинів, а з другого сприяють трансформації пенітенціарної системи в цілому.

Сутність і структура пенітенціарного конфлікту (як виду соціальної взаємодії між засудженими або засуджених із персоналом установи виконання покарання) характеризується загостренням суперечностей, які лежать в його основі, несумісністю цілей та способів їх досягнення, що виражається у спільних діях чи бездіяльності суб'єктів, яка спрямована не тільки на досягнення цілей, а й на нейтралізацію протидії іншої сторони, нанесення їй моральної, матеріальної та фізичної шкоди. При цьому, пенітенціарний конфлікт може відбуватись як у правовому полі, так і за його межами. кримінальний пенітенціарний конфлікт

Особливість дослідження пенітенціарного конфлікту полягає у тому, що установи виконання покарань є складними замкненими системами, які складаються з підсистем та елементів, які взаємодіють між собою, а конфліктне поле у місцях позбавлення волі досить багатогранне та має властиві тільки йому специфічні ознаки, пов'язані з відбуванням покарання. Тому варто наголосити не тільки на потребі дослідження пенітенціарного конфлікту, а й на виокремленні спеціальної галузі наукового знання - пенітенціарної конфліктології, що знаходиться на перетині соціології, психології, кримінології та кримінально-виконавчого права.

Об'єктом пенітенціарної конфліктології має виступати сукупність суспільних відносин, цінностей, із приводу яких виникають суперечності та зіткнення інтересів окремих суб'єктів кримінально-виконавчих правовідносин у сфері виконання покарань в місцях позбавлення волі [4, с. 31]. Об'єкт пенітенціарної конфліктології досить специфічний, оскільки зумовлений характером та видом кримінального покарання, а також соціально-правовою й кримінологічною характеристикою засуджених та місць позбавлення волі.

Предмет пенітенціарної конфліктології варто розуміти як конкретні суперечності, що виникають між учасниками у процесі конфліктної взаємодії. У ґенезі конфліктної ситуації можуть бути два й більше предмети [4, с. 32]. Крім того, предмети конфлікту можуть корелювати, видозмінюватися залежно від об'єктивних і суб'єктивних причин, а також рівня складності конфлікту.

Структура конфлікту - це внутрішня форма його організації. Вона виступає сукупністю елементів, які забезпечують цілісність конфлікту як системи, його відмінність від інших соціальних явищ, збереження його основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх змінах [5, с. 602].

Структура конфлікту містить дві основні підсистеми:об'єктивну (матеріальну) та суб'єктивну (ідеальну або психологічну). Об'єктивна складова конфлікту містить такі основні елементи: одна конфліктуюча сторона, друга конфліктуюча сторона, група підтримки першої сторони, група підтримки другої сторони, інші учасники конфлікту, об'єкт конфлікту, його предмет та інші елементи. Суб'єктивна складова конфлікту є системою неповних і неточних моделей усіх об'єктивних елементів, наявних у психіці учасників конфлікту. Це, насамперед, образ себе, опонента, об'єкта й предмета конфлікту, соціального середовища, в якому розвивається конкретний конфлікт. До елементів суб'єктивної структури конфлікту також належать мотиви поведінки учасників конфлікту, переслідувані ними цілі, потреби, цінності, їхні моральні та професійні якості, психологічна стійкість, культура та інші індивідуально - психологічні характеристики.

З позиції рівнів структури конфлікту суб'єктивна складова є його домінуючим елементом, що характеризує кожного учасника конфлікту. Більше того, вказана підструктура відіграє вирішальну роль у виникненні, розвиткові й завершенні боротьби, тобто вона більшою мірою визначає динаміку й еволюцію конфлікту порівняно з об'єктивною підструктурою. Оцінювання й регулювання конфлікту також більшою мірою пов'язані з вивченням і впливом на суб'єктивні елементи конфліктної ситуації. У процесі розвитку конфлікту структура конфлікту може змінюватися [5, с. 602]. Водночас слід зазначити, що структура пенітенціарного конфлікту не відрізняється від структури інших конфліктів.

У свою чергу, український науковець М. І. Пірен визначає таку схему конфлікту: “конфліктна ситуація + інцидент”, де під конфліктну ситуацію розуміють як нагромадження суперечностей, які містять суттєві причини конфлікту. Інцидент виступає збігом обставин, які стають приводом для конфлікту. Як правило, справжні причини конфліктів замовчуються, тоді як до конфліктної боротьби залучаються нові й нові учасники [6, с. 38].

Для пенітенціарного конфлікту характерні як загальні, так і специфічні причини конфліктів. Загальні причини, що характерні практично для всіх конфліктів, можуть бути класифіковані таким чином:

соціально-демографічні причини (відображають розбіжності в установках та мотивах засуджених, що зумовлені статтю, національністю, віком, досвідом злочинної діяльності, наявністю соціальних зв'язків);

соціально-психологічні (пов'язані з соціально-психологічними особливостями великих і малих груп засуджених, у тому числі з їх лідерами, з груповими інтересами та установками);

індивідуально-психологічні та психіатричні (відображають індивідуально-психологічні особливості особистості засуджених: темперамент, характер, ставлення до злочину та покарання) [4, с. 41].

Відповідно до всього різноманіття причин конфліктів і групових ексцесів, які виникають у місцях позбавлення волі, можна виокремити специфічні причини пенітенціарних конфліктів.

Перша причина - недосконалість адміністрації в організації життєдіяльності установи виконання покарань, а також сталі упередження засуджених, що співробітники, які виконують покарання, роблять усе, щоб засудженим було погано. Часто справедливі вимоги персоналу негативно сприймаються засудженими, особливо особами з негативною спрямованістю поведінки й знаходять своє ствердження у формі групових думок та настроїв, у різних чутках та інших негативних соціально-психологічних явищах у середовищі засуджених.

Другою причиною конфліктів можна вважати хибне, з точки зору управління, комплектування загонів та бригад засуджених, розміщення засуджених у житловій зоні, на виробництві та в інших місцях, помилки у доборі активу засуджених.

Третя причина - тюремна субкультура, стратифікація засуджених, традиції та звичаї злочинного середовища, угруповання злочинців. Досить часто причиною конфліктів стає прагнення збільшити вплив однієї чи іншої групи засуджених, що супроводжується розширенням і посиленням жорстокості утисків членами однієї групи інших засуджених.

Четвертою причиною пенітенціарних конфліктів можна назвати особливості умов відбування покарання засудженими у виправних закладах: психологічне та фізичне перебування у середовищі злочинців за обмеженості контактів із зовнішнім світом, інформаційне виснаження.

Вагомою причиною, що може призвести до конфліктів, є індивідуально- психологічні особливості особистості. Збільшення кількості осіб, які мають психічні відхилення, низький культурний та освітній рівень, антисуспільні та егоїстичні установки [7, с. 174].

Конфліктна ситуація у місцях позбавлення волі - це сукупність взаємопов'язаних елементів фаз розвитку, яка характеризує протистояння та протиборство суб'єктів конфлікту, зумовлене певним рівнем соціальної напруженості місць позбавлення волі та наявністю конфліктного поля.

У розвитку конфліктної ситуації можна виокремити три періоди: латентний період розвитку, відкритий період (безпосередній конфлікт та фактичне вирішення суперечностей), латентний період затухання (постконфліктна ситуація). Кожен період у свою чергу поділяється на стадії:

I. Латентний період розвитку:

а)виникнення об'єктивної проблемної ситуації під дією умов виправного закладу;

б)усвідомлення конфліктної ситуації суб'єктами конфлікту;

в)виникнення приводу.

II. Відкритий період:

а)інцидент;

б)ескалація конфлікту;

в)подолання конфлікту.

III. Латентний період затухання:

а)постконфліктна ситуація;

б)аналіз наслідку конфлікту.

Якщо під час та після інциденту конфліктуючі сторони не дійшли компромісу, то за першим інцидентом може наступити другий, третій та ін. При цьому, кожен наступний буде вирізнятись підвищенням напруженості, високим порогом агресії та суспільної небезпечності.

Водночас дискусійним є питання класифікації пенітенціарних конфліктів, що має ґрунтуватися на врахуванні таких характеристик: кількість учасників, ступінь урегульованості, мотиви конфлікту, місце виникнення та тривання, характер спрямованості поведінки засуджених, локалізація конфлікту, структура та тип його вирішення.

Найзагальнішим є поділ пенітенціарних конфліктів відповідно до суб'єктів:“засуджений-засуджений” та “засуджений-персонал установи”.

Досить часто, досліджуючи пенітенціарні конфлікти, не розглядають суперечності між персоналом та адміністрацією установи виконання покарань, які розгортаючись, суттєво впливають на досягнення цілей покарання та його реалізацію.

У свою чергу, типологія пенітенціарних конфліктів, запропонована І. В. Шмаровим та А. І. Мокрецовим, вміщує три типи конфліктів: міжособистісний (особистість-особистість); між особистістю й групою; міжгруповий конфлікт. На нашу думку, такий поділ конфліктів на основі критерію кількості учасників не містить внутрішньоособистісні конфлікти, які досить часто стають причиною інших конфліктів. Оскільки, вчасно діагностувавши внутрішньоособистісний конфлікт, можна запобігти розгортанню інших конфліктів у місцях позбавлення волі.

Відповідно до способу подолання пенітенціарні конфлікти можуть бути насильницькими й ненасильницькими. За потребами, навколо яких виникає конфліктна ситуація можна виокремити конфлікти інтересів та конфлікти поглядів і цінностей. Якщо говорити про конфлікти інтересів, то вони належать до неантагоністичних конфліктів, які можна владнати, не вдаючись до ліквідації однієї зі сторін конфлікту. Значну загрозу становлять конфлікти поглядів та цінностей, адже вони не можуть бути вирішені повною мірою, а досягнення консенсусу чи компромісу в питаннях, які стосуються ціннісних орієнтацій, апріорі є неможливим. Такі конфлікти - довготривалі в часі й бути підґрунтям для виникнення різних конфліктних ситуацій. Варто зазначити, що пенітенціарні конфлікти переважно супроводжуються порушенням режиму тримання та вчиненням злочинів.

Розглядаючи динамічні параметри, конфлікти можна поділити на тривалі й ситуативні. Ситуативні конфлікти іноді починаються без будь -якої підготовки, з прямих образ та погроз. Від того, як сприймається засудженим призначена міра покарання (оцінюється ним як справедлива чи несправедлива), як виглядає ця міра у порівнянні з покаранням призначеними іншим злочинцям та як реалізуються принципи невідворотності покарання і рівності громадян перед законом, залежить потенційний рівень конфліктності в місцях позбавлення волі та розгортання тривалих конфліктів [8, с. 15].

Підводячи підсумки, слід наголосити, що пенітенціарний конфлікт є різновидом соціального конфлікту, а його структура містить суб'єктивну та об'єктивну складові. До основних причин конфлікту можна віднести: соціально-демографічні, соціально-психологічні та індивідуально-психологічні особливості його учасників, а також недосконалість організації життєдіяльності установи, невдале комплектування загонів засуджених, особливості умов відбування покарання. Динаміка пенітенціарного конфлікту містить три основні періоди: латентний період розвитку; відкритий період (безпосередній конфлікт та фактичне вирішення суперечностей); латентний період затухання (пост конфліктна ситуація). Суперечливим є питання класифікації пенітенціарних конфліктів, проте основними його видами відповідно до суб'єктів взаємодії є конфлікти “засуджений-засуджений” та “засуджений-персонал установи”. Також можливі й інші класифікації на основі різноманітних критеріїв. Варто зазначити, що вивчення конфліктів потрібне для їх правильної діагностики, попередження, управління та недопущення їх негативних наслідків. Насамперед, слід установити основні параметри конфліктної взаємодії, склад учасників, предмет суперечки, характер та ступінь непримиренності суперечностей, сценарій розвитку конфліктної ситуації, що й становитиме перспективи вивчення цієї проблематики в майбутньому.

Список використаних джерел

1. Duff R. A. Reader on Punishment / R. A. Duff, D. A Garland. - Oxford : Oxford University Press, 1994. - 358 p.

2. Анцупов А. Я. Словарь конфликтолога : [2-е изд.] / А. Я. Анцупов, А. И. Шипилов. - СПб. : Питер, 2006. - 528 с.

3. Анцупов А. Я. Конфликтология в схемах и комментариях : [учеб. пособие] / А. Я. Анцупов, С. В. Баклановский. - СПб. : Питер, 2009. - 304 с.

4. Детков А. П. Методологические парадигмы пенитенциарной конфликтологии :уголовно-правовые, уголовно-исполнительные и криминологическние аспекты :автореф. дис. на соиск. учен. степ. Доктора юрид. наук : 12.00.08 / Детков А. П. - Екатеринбург, 2013. - 60 с.

5. Конфліктологія. Словник / [ред. О. Г. Колб, А. І. Буймістер]. - К., 2012. - 735 с.

6. Пфен М. I. Конфліктологія : шдруч. / Пірен М. I. - К. : МАУП, 2007. - 360 с.

7. Анфиногенов В. А. Групповые конфликты и эксцессы заключенных / В. А. Анфиногенов// Общество и право. - 2009. - № 3 (25). - С. 173-175.

Размещено на Allbest.ru