Представництво соціальних інтересів у вимірі глобальних політичних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Представництво соціальних інтересів у вимірі глобальних політичних процесів

Вінникова Н.А.

Анотація

Розглянуто проблематику представництва соціальних інтересів на рівні глобального управління. Шляхом екстраполяції теоретико-методологічних принципів плюралістичного, корпоративістського і мережевого підходів до практики політичної і громадянської партисипації виявлено ключові проблеми досягнення врівноваженої репрезентації суспільних інтересів у глобальному вимірі реалізації владних відносин. Доведено, що тиск наднаціональних еліт, здійснюваний для ухвалення певних політико-управлінських рішень, масштабний розрив у володінні ресурсами між елітами і громадянами та неефективність наявних інституційних механізмів політичного й громадянського представництва у міжнародних структурах обумовлюють зростання чисельності й активності неорганізованих суспільних рухів і мережевих об'єднань як альтернативних форм репрезентації соціальних інтересів. глобальний соціальний еліта

Ключові слова: політичні рішення, глобальне управління, представництво, баланс інтересів, плюралізм, корпоративізм, мережі.

Створення ефективної системи ухвалення владних рішень на основі оптимального соціальних інтересів у політичній сфері від античності й до сьогодні визнається одним з центральних питань суспільного устрою. Трансформація державного суверенітету під впливом глобалізації зумовила формування нової моделі соціального ладу, що передбачає зміну форматів і принципів взаємодії основних акторів політичної влади, адже значна частина аспектів внутрішньої політики держави, опосередкована рішеннями, які ухвалюються поза її межами. Наслідком таких тенденцій є дисбаланс представництва соціальних інтересів у політичних рішеннях, особливо на глобальному рівні управління.

Дослідження останніх років виявили, що така ситуація спричинена недостатньо розвинутою сферою громадянського представництва на міжнародному рівні: неурядові організації не беруть безпосередньої участі у процесах ухвалення рішень, а їхні функції зводяться до лобіювання партикулярних інтересів (К. Гоулд, М. Конніг-Арчибугі, Дж. Плеєрс, Р. Тиннвельт, Б. Холден). Сфера політичного представництва, втілена в діяльності партій, політичних рухів і у парламентаризмі, поступово втрачає свій легітимаційний ресурс посередника між органами влади і суспільством, доказами чого є поширення електорального абсентеїзму та зниження рівня участі в політичних і громадських організаціях (Т. Вольфсон, Л. Вуд, Дж. Джурис, Дж. Сміт).

Увага вітчизняних дослідників зосереджена на процесах становлення громадянського суспільства в умовах демократичного транзиту і модернізації державного управління (В. Бортніков, О. Корнієвський, П. Манджола, О. Молодцов), а також розвитку лобістської діяльності (Д. Виговський, В. Сергєєв, А. Трофименко, В. Федорченко). Водночас недостатньо розкритою залишається проблематика репрезентації інтересів різноманітних соціальних груп у глобальних політикотворчих процесах.

Мета нашої роботи полягає у визначенні чинників, які опосередковують проблему балансу представництва соціальних інтересів у виробленні й ухваленні політичних рішень на глобальному рівні управління.

Ідея включення громадян у політичні процеси в умовах демократичного розвитку сприймається апріорі як позитивна і не піддається сумніву. Призначення демократичної системи полягає в максимізації добробуту всього суспільства, і критерієм оцінки її ефективності виступає здатність продукувати такі політичні рішення, які в найбільшій мірі сприяють досягненню вказаної вище мети. Очевидно, що досягти універсального характеру політичних рішень на рівні держави, а тим більше на наддержавному рівні управління вкрай складно. Тренди світового розвитку, серед яких відзначають "денаціоналізацію, детериторіалізацію і транснаціоналізацію економіки й держави" [1], створюють системні проблеми для легітимації політичного управління і врівноваженого представництва соціальних інтересів. Глобальні гравці (ТНК, міжнародні монетарні фонди, глобальні клуби) здатні ігнорувати національно-державні норми й обов'язки, провокуючи гру на вибування і своєрідний демпінг, який може знецінювати голос громадськості окремих держав. За умов "коли влада все частіше опиняється в руках ділових лобі, немає вагомих причин розраховувати на сильну егалітарну політику перерозподілу влади і багатства або на обмеження впливових зацікавлених груп" [2, с. 4]. Як наслідок, процес соціально-політичної взаємодії перетворюється на перманентну боротьбу за різноманітні привілеї, пільги, субсидії, а поширена практика заохочення редистрибутивної активності груп інтересів політичними інституціями підживлює орієнтацію на перерозподіл прибутку, а не на виробництво нового продукту. В умовах домінування окремих груп, ухвалені політичні рішення фіксують асиметричний баланс інтересів, закріплюючи в політичній системі пріоритети панівних еліт.

Основним фактором неврівноваженості соціальних інтересів у матриці політичного представництва традиційно називають масштабний розрив у володінні ресурсами. Так, однією з характеристик сучасних світових економічних процесів є надконцентрація матеріальних ресурсів у руках окремих індивідів. Згідно з рейтингом Forbes кількість мільярдерів у світі на 2015 рік склала 1826 із загальним статком 7,05 трлн. дол. [3]. Іншою причиною спотворення структури репрезентації соціальних інтересів є олігархізація управлінських еліт, яка виявляється у зрощенні політичного класу і представників транснаціональних корпорацій. Така тенденція ускладнює можливість репрезентації інтересів різноманітних соціальних груп під час ухвалення політичних рішень, призводячи до ситуації, яка, згідно з плюралістичною доктриною "перетворюються на дещо значно більше, ніж звичайне делегування влади демосом. Якщо на практиці демос не здатен реалізувати адекватного контролю, тоді те, що відбувається, за сутністю, припиняє бути делегованим і перетворюється на відчуження влади" [4, с. 236].

Інтеграція груп інтересів у процеси вироблення і реалізації політики шляхом делегування їм офіційною владою права монопольного представництва своїх інтересів є характерною для корпоративістської моделі урядування [5]. На наднаціональному рівні прикладом такого підходу є інституційні механізми вироблення рішень в Європейському Союзі, де вагому роль відіграють різноманітні профільні комітети, зокрема Європейський економічний і соціальний комітет, який представляє інтереси роботодавців, профспілок, членів галузевих об'єднань, фермерів і захисників навколишнього середовища [6]. Однак дослідники вказують на ознаки недемократичності корпоративізму, а саме: "заміщення індивідів як основних учасників політичного життя організаціями; зростання впливу професійних представників спеціалізованих інтересів у збиток громадянам, які мають ширші інтереси; надання окремим асоціаціями привілейованого доступу до процесу ухвалення рішень; визнання і навіть підвищення монополій тощо" [7, с. 120].

Нівелювати проблеми реалізації моделей прямої участі громадян і плебісцитарної обмеженості корпоративістського представництва мав би парламентаризм. Проте очевидна відірваність традиційних політичних партій від запитів громадянського суспільства, їхня орієнтація на забезпечення інтересів лобістських груп, які надають фінансову підтримку під час електоральних кампаній, призводять до делегітимації парламентаризму і слугують підтвердженням непропорційності представництва соціальних інтересів. На рівні глобальних механізмів урядування про це свідчить незворотній спад явки виборців під час обрання представників до Європарламенту [8]. Зауважимо, що Європейський Парламент - єдиний наднаціональний представницький орган у світі, який обирається безпосередньо громадянами. Низький рівень довіри до ЄП, не в останню чергу, пов'язаний з тим, що Європейська народна партія, яка в ньому домінує протягом багатьох років і яку навряд чи можна назвати дійсно народною, слугує механізмом входження представників національних політичних еліт у загальноєвропейські елітні кола. Проходження в Європарламент восьмого скликання представників радикальних політичних об'єднань - додатковий доказ того, що населення країн ЄС відчуває відірваність європейських партій від інтересів пересічних громадян, шукаючи альтернативних форм репрезентації своїх інтересів.

На глобальному рівні управління прикладом інституціоналізації практик громадянського представництва є формат аутрич-діалогу (out-reach-dialog, англ.) Великої Двадцятки. Дискусійні платформи (B20 - Business (бізнес, англ.), L20 - Labor (праця, англ.), C20 - Civil (громадянський, англ.), T20 - Think (думати, англ.), Y20 - Youth (молодь, англ.)), об'єднуючи представників бізнес-спільнот, громадських організацій, профспілкових асоціацій, експертних груп, молодіжних лідерів, мають забезпечувати представництво соціальних інтересів під час вироблення рішень у рамках діяльності цього глобального клубу [9]. Однак ексклюзивний формат членства G20, а саме: прерогатива вироблення рішень виключно двадцятьма країнами, а також відсутність прозорих механізмів підзвітності - ставлять під сумнів репрезентативний потенціал механізмів аутрич-діалогу.

У наукових колах висунуто чимало пропозицій щодо інституційних моделей участі громадян у глобальній політиці. Деякі ідеї навіть отримали можливість бути втіленими, зокрема пропозиції щодо створення Всесвітньої парламентської асамблеї, яка має доповнити Генеральну Асамблею ООН, включають конкретні механізми обрання її членів [10]. Однак поки інституційних механізмів, які б могли забезпечити дієве представництво соціальних інтересів на міжнародному рівні, не існує, а формування глобального громадянського простору відбувається здебільшого за рахунок зростання можливостей мережевих об'єднань.

Серед найвпливовіших антикорпоративних глобальних мереж виділяються транснаціональна організація Індімедіа [11], яка разом з Рухом глобальної справедливості [12] надала значну підтримку таким протестним течіям як "Захопи Волл-стрит" (Occupy Wanst^!;, англ.) та "Обурені" (Indignados, ісп.). Зазначимо, що лише "зрілі" громадські рухи налаштовані на партнерські й рівноправні відносини з інститутами влади. Деякі з них згодом отримують інституціоналізовану форму і стають повноцінними політичними акторами. Так, партія Podemos ("Ми можемо", ісп.), сформована з учасників руху "Обурені" і заснована на принципах мережевої взаємодії, змогла отримати значну підтримку електорату протягом першого року існування [13]. Водночас існує чимало прикладів радикалізації громадських рухів і добровільного вербування законослухняних громадян із заможних європейських країн у фундаменталістські течії, які застосовують терористичні методи "представництва" своїх інтересів.

Таким чином, наш огляд механізмів і практик забезпечення представництва соціальних інтересів у глобальних політикотворчих процесах доводить, що зростання чисельності й активності неорганізованих суспільних рухів і мережевих об'єднань громадян викликано, по-перше, системною тенденцією делегітимації національного рівня урядування як у країнах зі сталими демократичними традиціями, так й у т.зв. "нових" демократіях; по-друге, звуженням сфери державного суверенітету і безпрецедентним впливом глобальних акторів на сферу внутрішньої політики держави; по-третє, тим, що інституціоналізовані практики залучення громадян до вироблення політичних рішень не завжди є ефективними або перетворюються на своєрідне партисипаторне плацебо. Це штовхає громадян на самоорганізацію протестних рухів і неформальних мережевих об'єднань, чисельність яких останнім часом зростає експоненціально.

Окреслені проблеми потребують не лише превентивних і системних заходів з боку міжнародних інститутів, елітних кіл, національних урядів задля запобігання можливості турбулентного розвитку подій у світовій політиці, а й осмислення науковцями з метою формування нових концептуальних підходів до громадянського представництва і балансу соціальних інтересів у вимірі глобальних політичних процесів.

Список використаних джерел

1. Crouch C. Post-Democracy / C. Crouch. - Wiley, 2004. - 135 p.

2. Beck U. Macht und Gegenmacht im Globalen Zeitalter. Neue weltpolitische Цkonomie / U. Beck. Suhrkamp Verlag; Auflage: 2. - 2002. - 480 s.

3. The World's Billioners. Ranking 2015 [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.forbes.com/billionaires

4. Dahl R. Polyarchy, Pluralism, and Scale / R. Dahl // Scandinavian Political Studies. - Bind 7 (New Series). - 1984. - №4. - P.226-239.

5. Schmitter P. Reflections on where the theory of neocorporatism has gone and where the praxis of neo-corporatism may be going / P. Schmitter // Patterns of Corporatist Policy Making. - Ed. G. Lehmbruch, P. Schmitter. - London: Sage, 1982. - P.259-280.

6. Павроз А.В. Теория политического плюрализма: сущность, противоречия, альтернативы / А.В. Павроз. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2009. - 178 с. // Pavroz A. V. Teorija politicheskogo pljuralizma: sushhnost', protivorechija, al'ternativy / A. V. Pavroz. - SPb.: Izd-vo S.-Peterb. un-ta, 2009. - 178 s.

7. European Economic and Social Committee [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.eesc.europa.eu

8. Group of Twenty [Electronic resource]. - Mode of access: https:// g20.org

9. European Parliament. Election results. Turnout 2014 [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.europarl.europa.eu/aboutparliament/en/20150201PVL00021/Previous-elections

10. Committee for World Parliament joint campaign [Electronic resource]. - Mode of access: http: // en.unpacampaign.org/news/374.php

11. Independent Media Center [Electronic resource]. - Mode of access: https://www.indymedia.org

12. Global Justice Movement [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.globaljusticemovement.org

13. Podemos [Electronic resource]. - Mode of access: http:// podemos.info

Размещено на Allbest.ru