Особливості проявляння деяких соціальних девіацій за часів Горбачовської "перебудови": ромський фактор

Декілька особливостей наркообігу Україною за доби Горбачова.

І. Світовий наркотрафік та Україна.

Хід і наслідки Афганської війни сформували один з основних шляхів руху наркотиків та наркотичної сировини зі Сходу (Афганістан, Середня Азія) до Європи через терени України:

1. Суходолом: Північний Кавказ -- Ростовська область (РФ) -- Донбас -- Центральна Україна -- Закарпаття -- Європа.

2. Морем: Одеський морський торговельний порт (найбільші гуртові партії).

З цих потоків, задля безперешкодного просування територіями України, світові дилери виділяли місцевим верхівкам міліціянтів, митників, прикордонників певну частину наркоматеріалів, яка у вигляді дрібно гуртових партій і розповсюджувалася в усі закутки України. Задля ілюстрування наведу приклад функціонування цього світового трафіку на рідній Черкащині. Отже, на в'їзді в одне із сіл поблизу Умані і донині існує непримітне кафе. Але для наркозалежних це є місцем безперебійного, цілодобового постачання легких наркотиків (зокрема, «драпу» та «ширки»). Нюанси домовленостей між місцевими міліціянтами й ромським бароном щодо обігу наркотиків побутують у вигляді різноманітних припущень, які обговорюються повсюдно. Проте, непорушність устоїв місцевого корпоративізму й безкарність діяльності усіх дійових осіб і на сьогодні залишають це місце на карті наркообігу в Україні. Ми стверджуємо, що горизонтальна лінія наркотрафіку територією України (зі Сходу України, через її центр і до західних кордонів) була чітко сформована в означений період і розподілена за зонами впливу саме місцевих ромських баронів.

Деякі нюанси. Якщо контроль руху наркотиків досить протяжним відтинком Сходом -- Центром України було узгоджено між впливовими ромами, то західний відтинок трафіку, момент перетину кордону потерпали від частих перебої не через неузгодженість чи відсутності домовленостей із владою, як від конфліктів у середовищі місцевих ромських поводирів. Річ у тім, що саме Закарпаття України найбільш густо заселено ромами, що призвело до серйозної конкуренції в середині території щодо контролю над незаконними операціями.

ІІ. Особливості різкого сплеску побутової наркоманії в Україні.

Через провадження «лігачовського» антиалкогольного закону 1985 року відбулася переорієнтація уподобань смаків споживацької маси, залежної від трунків.

1. Люди, переважно середнього та старшого віку, з усталеною потребою в алкоголі, перейшли на самогон. Інші з них, через матеріальну скруту, вдовольнялися дешевими замінниками: одеколонами, лосьйонами, лікарськими настоянками й такими подібними засобами.

2. А от молодь, через дефіцит дешевого вина («бормотухи»), почала пробувати продукти примітивної переробки наркомісних рослин: конопель і маку. Слід відмітити певне часове співпадіння дії закону й «афганського» синдрому. Із впевненістю можу констатувати, що присутність «афганців» в українському молодіжному соціумі, плюс особистий досвід тисяч демобілізованих від сумісної служби з «азіатами» в армії, призвели до повсюдного побутування звички вживання легких наркотиків. Саме колеги «по зброї» навчили українських хлопців добувати наркотичний трунок з цих давно відомих рослин. Адже, коноплі й мак споконвічно росли по всій території України, використовувалися в господарстві, народній кухні, але ніхто не застосовував їх як наркотики (хіба що мак, як заспокійливий, снодійний засіб для немовлят).

Зі свого особистого досвіду, зізнаюсь, що неодноразово був свідком добування колишніми «афганцями» наркотичних матеріалів. Так, сільськогосподарські практики на півдні Одещини навчили через кількаразове щільне стискання листя по всьому стовбуру конопель залишати на долонях концентровані ефірні масла, з яких формували кульки й наповнювали в перемішку з тютюном муштукові цигарки. І зовсім вражаючими були практики, коли дрібно розмелені сухі головки маку ставали легким наркотичним збудником. Для нас, зокрема, хлопців з Центральної України, де мак був лише продуктом для кулінарії, його наркотичне застосування було серйозною спокусою: привезти з домівки й не так вжити, як продати це зілля місцевим залежним. На жаль, з поверненням до рідних країв, деякі мої друзі успішно продовжили й поширили набутий досвід примітивного вживання легких наркотиків. Для місцевого соціуму ця проблема, яка ще донедавна існувала «десь там», за його межами, перетворилася в трагічні реалії містечкового повсякдення.

І у випадку з уманським кафе, і з вживлянням практик застосування легких наркотиків на місцевому рівні -- всі ці новації молодіжного дозвілля відразу були підтримані підприємливими ромами. Для них існувало лише одне правило -- є потреба, буде й пропозиція. А чи це потреба в джинсах, чи в трунках -- не мало значення для організації чіткої функціональної мережі обігу. Самі вони безпосередньо майже не займалися поширенням наркотиків роздрібною мережею, дрібними партіями. А залучали до цього хлопців-українців, які і ставали «цапами-відбувайлами». Коли ж жадоба кишенькових грошей все ж штовхала нерозумних молодих ромів до безпосередніх контактів із споживачами, то, у випадку їхнього затримання, розігрувалося декілька сценаріїв. Зокрема, (1) ромські очільники, які курували певний район, або просто «викуповували» в міліціянтів своїх одноплемінників, або (2) за певну грошову винагороду цей злочин брали на себе хлопці-українці (серед них були і мої друзі дитинства), або (3) у відділку з'являлася заява, що насправді винуватою у цьому злочині зізнавалася багатодітна матір- ромка, яка не підлягала кримінальному покаранню (в разі доведення провини -- присуджувався умовний термін). Прикметно, що на місцях «кришування» цього бізнесу здійснювалося саме місцевою міліцією, яка і «домовлялася» з районними прокуратурою та відділенням КДБ.

На той час вживання легких наркотиків у молодіжному середовищі все ж ще не стало аж надто модними. Проте, інтерес до вживання наркотиків, їхніх наслідків як чогось забороненого, підсилений враженнями від реальних стиків із цим процесом, залишали неповторне враження у свідомості тогочасних молодих українців.

Комерціалізація жебракування

В означений період відбулася структуризація існуючих до того часу схем та причин жебракування, що, врешті, сформувало засадничі правила діяльності цього виду заробітку. Насамперед, означимо деякі загальні особливості. Отже, якщо до «перебудовчої» доби основними учасниками жебракування були ті, хто не зміг повернутися до нормального життя (наприклад, колишні ув'язнені чи відкинуті родиною), і лише незначна частина дійсно нужденних, тобто ті, хто тимчасово не був під опікою соціальних органів, то від середини 1980-х років основним спонукальним мотивом до жебрацтва стали переважно економічні чинники: зубожіння, тяжке матеріальне становище, втрата роботи тощо. Запропоную свою стратифікацію цього виду нужденних:

І. Індивідуальні потреби:

1. Ті, для кого жебракування було постійним засобом заробітку;

2. Додатковий заробіток (тобто, жебракування час від часу впродовж усього року, гроші часто віддавалися рідним);

3. Періодичне, але цільове звернення до жебракування (наприклад, під час релігійний свят).

ІІ. Жебракування як бізнес:

Цей вид заробітку повністю відбувався (та й відбувається і зараз) під орудою ромів.

1. Роми на місцях організовували схеми, визначали місця для жебракування, брали на облік нужденних. Наприклад, домовлялися з директорами будинків для престарілих, аби на літо візуально показові інваліди (в інвалідних візках) передавалися для здійснення жебракування у великих містах України (звісно, під приводом здійснення «оздоровчих заходів громадськими неприбутковими організаціями»). Зиск від такої оборудки був вигідний усім учасникам: роми здійснювали головний контроль над коштами, добутими інвалідами, директори мали свій «конверт», а головні дійові особи -- інваліди: переважно сите й безтурботне життя влітку.

2. Жебрацький бізнес роми організовували, так би мовити, з розмахом у масштабах усієї України. Для жителів крупних міст знайомство з такими схемами відбувалося через безпосередній стик, наприклад, з так званими «потопельниками» із Закарпаття, з проханням допомогти дитині «на операцію», інваліду-«афганцю» на протезування й т. п. Зараз набув розмаху збір коштів через так звані волонтерські скриньки. Виказуємо застереження:

не подавайте грошову чи іншу допомогу в місцях особливого скупчення людей (поблизу базарів, храмів, станцій метро тощо);

не допомагайте незнайомим волонтерським групам, наприклад «на АТО»;

не подавайте через волонтерські скриньки «на лікування». Річ у тім, що роми у більшості таких випадків убезпечили себе наявністю дійсних документів, координатами людей, яким будуть передаватися кошти у вигляді допомоги від «громадських орга-нізацій». Адже доведені до відчаю потерпілі, їхні рідні погоджуються на будь яку грошову допомогу і від будь кого. Ось тут і криється ромська вигода: невелика частина зібраних коштів все ж передається потерпілим, але їхня левова частина успішно осідає в кишенях підприємливих ділків.

Проте, якщо у вас виникло бажання все ж поділитися частиною коштів робіть це у своїх житлових масивах, у місцях скупчення місцевого люду. І насамкінець викажемо припущення: якщо ми вже звикли до присутності жебраків інвалідів-«афганців», то скоро ми побачимо інвалідів-«атовців»..

Підсумовуючи цей короткий тезовий текст, зробимо деякі висновки:

- залучення ромів до вищезгаданих кримінальних порушень стосується переважно їх керівної верхівки, а, надто, на маршруті наркотичного трафіку. Щоправда, реалізація кримінальних схем давала змогу залучати ширші, але перевірені верстви одноплемінників;

- організація жебрацького бізнесу провадилася переважно у крупних містах України. Але на відміну від відносно обмеженого кола посвячених у схеми наркоторгівлі, до жебрацтва залучалися значно кількісні групи, сформовані переважно з малолітніх, жінок і літніх людей;

- небажання долучатися до стандартів радянської соціалізації залишало значну частину ромів у своїх мікросоціумах впродовж усього періоду горбачовської «перебудови», що призводило до втягнення деякої їх частини в протиправний бізнес.

Отже, на нашу думку, осердям соціальної природи означених ромів- порушників є паразитування на проблемах і запитах тогочасного українського суспільства.

Размещено на Allbest.ru