Соціальна стратифікація. Соціальні норми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Соціальна стратифікація: поняття та види

В сучасному суспільстві існують групи, які мають значно більші ресурси багатства і влади, ніж інші, а отже, перебувають щодо них у більш привілейованому становищі. Іноді в буденному житті індивіди, що входять у ці групи, не уявляють собі ані розмірів та меж такої групи, ані власного статусу у цій складній соціальній системі. Однак без наукових знань реальної соціальної структури, характеру розподілу цінностей між різними групами і ступеня нерівності між ними неможливо зрозуміти, як функціонує і розвивається суспільство. Сукупність знань, які характеризують саме ці аспекти соціального життя, відноситься сучасними вченими до теорії соціальної стратифікації.

Соціальна стратифікація -- це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (від лат. stratum -- пласт, прошарок).

Таблиця 1 Методологічні підходи до аналізу соціальної стратифікації

Стратифікацію можна визначити як структуровані нерівності між різними групуваннями людей. Стратифікацію можна уявити як геологічне нашарування різних скельних порід земної поверхні. В такому разі сучасне суспільство можна розглядати як ієрархію "пропорцій" -- з привілейованими нагорі й знедоленими внизу.

Е. Гідденс

Розшароване, багаторівневе суспільство в даному випадку можна порівняти з геологічними нашаруваннями ґрунту або різнокольоровими пластами кондитерського виробу. Проте порівняно з простим нашаруванням соціальна стратифікація має принаймні дві суттєві особливості:

* по-перше, стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку);

* по-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі.

Те саме можна сказати і відносно інших верств, якщо їх розглядати послідовно зверху вниз. Однак у сучасних розвинутих суспільствах цей порядок порушується. Нижчі верстви в кількісному відношенні поступаються так званому "середньому класу".

Спроби пояснити механізм соціального розшарування привели до появи трьох взаємопов'язаних підходів до аналізу соціальної стратифікації.

Отже, соціальна стратифікація -- необхідне, неминуче і універсальне явище, пов'язане з природною різноманітністю функцій соціальних ролей.

Суспільство не тільки допускає ієрархію статусного становища груп, окремих індивідів, що до них належать, але й сприймає її як джерело, імпульс для свого розвитку. Соціальна стратифікація вказує на нерівність в суспільстві, його поділ за певним критерієм чи їх сукупністю на стійкі групи, які мають неоднаковий вплив на суспільне життя. Якщо соціальна нерівність потрібна для раціоналізації суспільного устрою, то проблемою залишається вибір критерію нерівності, який би забезпечив стабільність суспільства, його прогрес.

Найчастіше для складання загального уявлення про соціальну ієрархію суспільства є достатнім поділити громадян будь-якого суспільства відповідно до виділених вище критеріїв.

Дохід вимірюється в гривнях або доларах, які одержує окремий індивід (індивідуальний дохід) або сім'я (сімейний дохід) протягом певного періоду часу, скажімо, одного місяця або року.

Освіта вимірюється кількістю років навчання у школі, ліцеї, гімназії, технікумі, коледжі, університеті. Скажімо, початкова школа означає 4 роки, неповна середня -- 9 років, повна середня 11(12), коледж -- 4 роки, університет -- 5 років, аспірантура -- 3 роки. Отже, професор має за спиною більше 20 років формального навчання. Інша ж людина може не мати і неповної середньої освіти.

Влада вимірюється кількістю людей, на яких розповсюджується прийняте Вами рішення. Влада -- можливість нав'язувати свою волю або рішення іншим людям незалежно від їх волі. Скажімо рішення Президента України розповсюджується на всіх громадян, а рішення бригадира -- лише на членів бригади.

Престиж -- повага статусу, який склався в громадській думці.

Критерії стратифікації:

* дохід;

* освіта;

* влада;

* престиж

Система цінностей, яка панує в суспільстві, буде визначати домінанти у співвідношенні чотирьох критеріїв. У більшості закритих суспільств, і зокрема тоталітарному (радянському), визначальною була наближеність до влади, доступ до прийняття владних рішень, що давало можливість піднятись на вершину соціальної піраміди за всіма показниками. Сучасне суспільство орієнтується на фінансовий успіх, досягнення якого відкриває більші перспективи і в набутті влади. Дохід, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціальний статус особистості, тобто її становище і роль в суспільстві, соціально-стратифікаційній структурі. Кожна привілейована страта об'єктивно прагне до закріплення і відтворення у спадкоємців свого престижного статусу, до перетворення власного набутого статусу у приписний для нащадків, чи, принаймні, до полегшення їм процесу набуття привілейованого статусу. При тому, чим впливовішою є страта, тим більше в неї таких можливостей, наприклад, через передачу частини нагромаджених багатств у спадок, через створення умов для набуття кращої освіти тощо.

Якщо суспільство у побудові стратифікаційної системи орієнтується на приписний статус особистості, то в результаті формується жорстка система стратифікації, обмежується доступ до привілейованих груп нових членів. Таке суспільство можна визначити як закрите. Класичними прикладами закритих суспільств є рабовласницьке, феодальне, кастове суспільство в Індії, залишки якого збереглися й нині. Суспільство, орієнтоване на набутий статус, який визначається завдяки здібностям, особистій волі людини, вимагає від неї власної ініціативи, має рухливу систему стратифікації, є відкритим. Таке суспільство є високодинамічним, воно допускає вільний перехід людей вверх і вниз по "соціальній драбині". Такими є сучасне індустріальне та постіндустріальне демократичне суспільство. В деяких країнах, в силу специфічних обставин, збереглася стратифікація змішаного типу, в якій пережитки станового закритого ладу доповнюються елементами відкритого суспільства (Великобританія, Японія).

Найдинамічнішим більшість соціологів вважають відкрите суспільство, у якому поділ на "верхи" та "низи" пом'якшується наявністю масового "середнього класу". До нього належать люди, переважно із набутим соціальним статусом, який неможливо в повному обсязі відтворити у нових поколіннях, і його досягнення вимагає від спадкоємців власних зусиль. Тому представниками середнього класу і в суспільстві, яке переймає ідеологію, систему норм середнього класу, високо цінується освіта, цілеспрямованість. Відповідно, все суспільство одержує могутній стимул до прогресу, базується на принципі конкуренції. Окрім того, середній клас розглядають як гарант стабільності суспільства. Для того, щоб просунутись по соціальній драбині та зберегти свої набутки потрібен соціальний мир, відсутність антагоністичних суперечностей між стратифікаційними групами. Завдяки ним і забезпечується стабільний розвиток суспільної системи в цілому.

Соціологи по-різному підходять до тлумачення поняття "середній клас", використовуючи неоднакові параметри для його виділення. Як правило, такі параметри як "середній рівень доходів", "усвідомлення себе як представника саме середнього класу" є занадто нечіткими і однобокими. Очевидно, має сенс пошук інтегрального параметру оцінки приналежності до середнього класу. Ним, на наш погляд, могла б бути наявність у представників цієї верстви розвинутого почуття соціального оптимізму. Тобто впевненості у своїй здатності забезпечити собі та своїй сім'ї належні життєві умови нині та у близькій перспективі, дати своїм дітям "стартовий капітал" перш за все у вигляді доброї освіти, яка забезпечить їм можливості для самореалізації та комфортне становище у соціумі.

Найістотніші соціальні суперечності виникають у "двополюсному суспільстві" (багаті -- бідні). Вони призводять до масштабних потрясінь, і навіть руйнування суспільної системи. "Суспільство середнього класу" ще називають плюралістичним. Сам середній клас складається з багатьох прошарків. Відмінності та суперечності між ними відносно слабкі, вони взаємно узгоджуються та нейтралізуються, вирішуються природним шляхом.

Всі розглянуті соціальні групи є лише відносно стабільними. В силу різних обставин вони можуть збільшуватися, чи зменшуватися, а деякі з них повністю зникати із соціального простору. Кількісний склад, конфігурація соціальних спільнот, тип взаємин між ними істотно впливають на життєздатність суспільства, а отже, як вже зазначалося, вимагають і певного управління соціальними процесами. Воно полягає, зокрема, у стимулюванні, чи навпаки, уповільненні переміщення людей з одних груп в інші, коли це необхідно та можливо.

Кожна людина переміщується в соціальному просторі, в суспільстві, в якому вона живе. Іноді ці переміщення людина сприймає відчутно та ідентифіковано, наприклад, перехід із православної в греко-католицьку церкву, або з однієї сім'ї в іншу. Все це змінює позицію індивіда в суспільстві і свідчить про його переміщення в соціальному просторі. Проте, існують такі переміщення людини, які важко визначити як соціальні не лише оточуючим її людям, але й їй самій. Наприклад, дуже складно визначити зміни становища індивіда у зв'язку із зростанням (або падінням) престижу, збільшенням або зменшенням можливостей використання влади, змінами доходу. Разом з тим, такі зміни в позиції людини в кінцевому підсумку відбиваються на її поведінці, системі відносин в групі, потребах, установках, інтересах і орієнтаціях. У зв'язку з цим важливо визначити, як здійснюються переміщування індивідів в соціальному просторі, які в соціології прийнято називати процесами мобільності.

Рис. 1

Такі переміщення можуть викликатися як природними (зміни в життєвому циклі особистості: від народження до старіння), так і власне соціальними чинниками.

Поняття соціальної мобільності було введено в соціологічний обіг П. Сорокіним у 1927 р. З того часу воно активно використовується в соціологічних дослідженнях нерівності і буквально означає переміщення індивідів між різними рівнями соціальної ієрархії, яка визначається зазвичай з точки зору широких професійних і соціально-класових категорій. Ступінь соціальної мобільності часто використовується як показник рівня відкритості і рухомості суспільства і, навпаки, його консервативності, замкнутості. Відомо, що у станово-кастовому суспільстві соціальна мобільність майже повністю відсутня, наприклад, у феодальному суспільстві кріпосний селянин не міг вільно змінити свій статус. В суспільстві буржуазно-демократичному соціальна мобільність проявляється особливо яскраво, надаючи можливість людині переміщатися з однієї верстви чи страти в іншу. За часів СРСР соціальна мобільність найчастіше проявлялася в можливості перейти з лав робітників і селян в клас інтелігенції або управлінців, починаючи з майстра і закінчуючи найвищими державними і партійними чиновниками. В цілому можна стверджувати, що в суспільстві торгово-ринкових відносин можливість переходу людини з однієї соціальної позиції в іншу не визначається лише родовими ознаками, а багато в чому залежить від самої людини, її активності, творчих здібностей, таланту і вольових якостей.

Існує два основних типи соціальної мобільності: горизонтальна і вертикальна.

Горизонтальні соціальні переміщення проходять в рамках груп, що утворюються на підставі номінальних параметрів, наприклад, переїзд з одного місця проживання на інше, чи перехід працівника на іншу роботу без просування по кар'єрній драбині. Вони самі по собі не означають "соціального росту" індивіда, хоча за певних обставин, можуть прискорювати або уповільнювати його. Вертикальні соціальні переміщення передбачають перехід індивіда з нижчої страти у вищу, чи навпаки.

В сучасному відкритому суспільстві оптимальним засобом для стратифікаційної мобільності, вважається освіта. Набувши вищого рівня освіти, працівник підвищує і свою фахову кваліфікацію, може виконувати більш складну та відповідальну роботу, і це дає йому підстави для одержання вищої винагороди за вкладену працю, допускає до прийняття владних управлінських рішень, створює можливості для користування певними привілеями.

Відкрите суспільство передбачає, як вже зазначалось вище, високий рівень соціальної мобільності, тобто можливість горизонтальних та вертикальних соціальних переміщень. Водночас воно є плюралістичним і терпимо ставиться до різних форм самореалізації особистості, допускає різний рівень лояльності до самого себе. А це можна розглядати як одну з передумов виділення в ньому ще однієї стратифікаційної групи -- маргіналів. Термін походить від латинського "ad margincm" -- скраю, збоку. Ним позначають "нетипових" представників своєї соціальної спільноти, які, як правило, формують власне соціальне середовище, створюють свою субкультуру, дистанціюються від своєї соціальної верстви.

Категорією "маргіналії" ряд соціологів також позначає і людей, які в силу різних обставин втратили, чи добровільно відмовились від зв'язків не лише з тією стратою, з якої вони вийшли, але й з суспільством в цілому. Це -- декласовані елементи, люмпен -- пролетаріат.

Наявність обмеженої кількості таких людей різні дослідники пояснюють по-своєму, трактуючи це як наслідок соціальної конкуренції (аутсайдери, що "зійшли з дистанції"), або як "природне зло", що з'являється в суспільстві само собою, наприклад, із-за особливостей психологічного складу індивідів і яке необхідно контролювати та обмежувати.

Особливо масово серед цих людей розповсюджуються небезпечні для суспільства форми поведінки, якщо вони поповнюються індивідами, котрих суспільство "виштовхує" з себе (безробітні) і не може налагодити з ними необхідних взаємоприйнятних контактів, системи соціального захисту та соціальної реабілітації.

Небезпека присутності маргінальних елементів у суспільстві і полягає у тому, що ця група часто стає "живильним середовищем" для розповсюдження асоціальних варіантів поведінки, зокрема злочинності.

Отже, поняття соціальної мобільності виявляється виключно важливою характеристикою суспільства. За його критеріями можна порівнювати різні типи суспільства з точки зору динамічності чи задубілості його соціальних структур, вводити поняття відкритого чи закритого суспільства, демократичного або тоталітарного режиму і т. п.

Наслідки соціальної мобільності (позитивні, негативні) відбиваються і на індивідах, і на суспільстві в цілому. Просування уверх тісно пов'язане з політичним розвитком, інтелектуальним, науковим прогресом, формуванням нових цінностей і соціальних рухів. Рух вниз веде до вивільнення вищих верств від малокорисних елементів. Але найважливіше те, що посилена мобільність сприяє дестабілізації суспільства за всіма його параметрами.

Отже, узагальнюючим поняттям для наукового визначення і розуміння відносин між людьми з приводу розподілу влади, власності, престижу, присвоєння всіх видів ресурсів є "соціальна стратифікація". Соціальні відмінності стають соціальною стратифікацією, коли групи людей вишукуються ієрархічно впродовж шкали нерівності, яка виражається в різниці доходів, освіти, влади, престижу, віку, етнічної приналежності або за допомогою якоїсь іншої ознаки. В сучасних високорозвинених суспільствах існує багато стратифікаційних критеріїв, за якими можна ділити будь-яке суспільство.

Стратифікації притаманні декілька системних властивостей: соціальність (позабіологічність) цього явища; традиційність, оскільки нерівність становища різних груп людей зберігається протягом всієї історії цивілізації; універсальність, тобто її історична зумовленість не заперечує можливості оцінки її оптимальності стосовно конкретного суспільства; функціональність, тобто визнання її історичної неминучості передбачає відмову від методологічного сприйняття соціальної нерівності як зла, небажаного в суспільстві феномена, що дозволяє соціології перейти від виконання ролі соціальної критики, від прояву ціннісного почуття справедливості до наукового аналізу реальних відносин між людьми.

Особливостями розвитку соціальної структури українського суспільства протягом XX ст. є:

* соціальна структура стала менш жорсткою, рухливішою:

* з'являються економічні класи, верстви і страти з відповідною системою соціальних конфліктів і суперечностей;

* послаблюються існуючі у суспільстві стратифікаційні обмеження;

* з'являються нові канали підвищення статусів, посилення горизонтальної та вертикальної мобільності;

* активізуються процеси маргіналізації, яка породжує феномен "нових бідних", перехід населення в переважно нижчі страти;

* основним критерієм соціальної стратифікації стає дохід;

* у формуванні високостатутних груп посилюється роль освіти і престижу;

* змінюються якісні і кількісні параметри соціальної структури українського суспільства.

Якщо на початку 90-х pp. XX ст. за показником здоров'я Україна посідала 40-е місце в світі, то на початку XXI ст. вона перемістилася у другу сотню. За рівнем життя наша країна у 2002 р. займала 141-е місце, перед Бангладеш, Конго, Зімбабве. Щорічно населення України зменшується в середньому на 400 тис. осіб. За переписом населення 2001 р. чисельність населення скоротилася за період з попереднього перепису на 3 млн. осіб і становила трохи більше 49 млн. осіб.

Якщо рівень життя еліти, вищої верстви за ці роки значно зріс, то у більшості населення він різко знизився. Зубожіння і бідність населення, жебрацтво, безпритульність стають все більш поширеним явищем.

Разом з тим, соціальна структура українського суспільства, зазнавши істотних змін порівняно з радянським часом, продовжує зберігати чимало його рис. Щоб позбутися їх і вийти на рубіж "суспільства середнього класу", потрібна істотна трансформація, економічне піднесення країни, що вимагатиме багато років.

2. Інтерактивна роль цінностей, норм

Якщо звернутися до історії філософської і соціологічної думки, то істотне місце завжди займали пошуки інтегративних елементів, відносин, що визначають їхню цілісність. У складній системі суспільних відносин, соціальних зв'язків, мислителі намагалися виділити головне. За Гегелем, головними визначальними були правові відносини, саме вони поєднували усі види зв'язків у єдине ціле. За Кантом, таку роль грали моральні відносини. За Марксом -- глибинні економічні. Власник і безпосередній виробник не можуть існувати один без одного. Відносини, що складаються в процесі виробництва матеріальних благ, визначають всі інші види відносин, тобто цілісність суспільству додає визначена ієрархічність взаємозв'язків.

М. Вебер вважав головним фактором цілісності типові переконання, що виражають потреби, інтереси. Е. Дюркгейм -- колективну свідомість. На думку Б. Дюркгейма, саме ослаблення загальних вірувань і почуттів означає ослаблення соціальних зв'язків і може викликати дезінтеграцією суспільства.

Безсумнівно, загальні цінності є інтегративним фактором, але це не єдиний фактор. Цінності можуть не тільки поєднувати, але і вказувати на диференціацію, тому що системи цінностей можуть бути протилежними. їхня роль може мінятися. Прийнято розмежовувати цінності: існуючі, наявні, наприклад, цікава робота, сім'я, повага людей, багатство і т. д.; цінності цільові. Це ідеали, цілі, цінності бажання. Ідеали формулюють вихідні положення про цілі, засоби, дозволяють дати ідеальну прогностичну модель поведінки. Цінності належного (соціальні норми, ролі, установки). У той же час вони можуть бути самостійною цінністю.

Соціальні норми, подібно іншим цінностям виконують функції оцінки й орієнтації особистості, спільності. Разом з тим вони не обмежуються цими функціями. Норми здійснюють регулювання поведінки і соціальний контроль за поведінкою. Вони носять яскраво виражений вольовий характер. Це не тільки вираження думки, але і вираження волі. При цьому, на відміну від індивідуального волевиявлення, норма виражає типові соціальні зв'язки, дає типовий масштаб поведінки. Норма не тільки оцінює й орієнтує подібно ідеям, ідеалам, але і наказує. її характерною рисою є імперативність. Це єдність оцінки і розпорядження.

Соціальні норми -- це правила, що виражають вимоги суспільства, соціальної групи до поведінки особистості, групи в їхніх взаєминах один з одним, соціальними інститутами, суспільством у цілому. Регулюючий вплив норм полягає в тому, що вони встановлюють межі, умови, форми поводження, характер відносин, цілі і способи їхнього досягнення.

Унаслідок того, що норми передбачають і загальні принципи поведінки, і конкретні її параметри, вони можуть давати більш повні моделі, еталони належного ніж інші цінності.

Порушення норм викликає більш конкретну і чітку негативну реакцію з боку соціальної групи, суспільства, його інституціональних форм, спрямовану на подолання поведінки, що відхиляється від норми. Тому норми є більш діючим засобом боротьби з девіацією, забезпеченням порядку, стійкості суспільства.

Норми виникають унаслідок потреби у визначеній поведінці. Так, наприклад, однією з найдавніших норм була норма чесного відношення до своєї частки в суспільній праці. На зорі людства можна було вижити тільки дотримуючи даної норми. Вона з'явилася в результаті закріплення повторюваних необхідних спільних дій. Цікаво, що ця норма не утратила свого значення і в даний час, хоча її підтримують інші потреби, актуалізують інші фактори.

Різноманіття соціальної реальності, соціальних потреб породжує і різноманіття норм. Класифікувати норми можна по різними підставами. Для соціолога має значення виділення норм за суб'єктами, носіями норм. По цій підставі виділяють загальнолюдські норми, норми суспільства, групові, колективні. У сучасному суспільстві спостерігається складна колізія цих норм.

1) За об'єктом чи сферою діяльності розмежовуються норми, що діють в області визначених видів відносин: політичні, економічні, естетичні, релігійні і т. п.

2) За змістом: норми, що регулюють майнові відносини, спілкування, що забезпечують права і свободи особи, що регламентують діяльність установ, взаємини між державами і т. п.

3) За місцем в нормативно-ціннісній ієрархії: основні і другорядні, загальні і конкретні.

4) За формою освіти і фіксації: жорстко фіксовані і гнучкі.

5) За масштабами застосування: загальні і локальні.

6) За способом забезпечення: ті, що спираються на внутрішнє переконання, суспільну думку чи примус, на силу державного апарату.

7) За функціями: норми оцінки, що орієнтують, контролюють, регламентують, карають, заохочують.

8) За ступенем стійкості: норми, що спираються на соціальну звичку, на звичай, традиції і не мають такої підстави та ін.

У якості складних специфічних і самостійних видів соціальних норм, що представляють основні норми поведінки, основні фактори єдності суспільства, звичайно виділяють норми моралі і права.

І право, і мораль регулюють суспільні відносини шляхом створення загальнообов'язкових правил поведінки і установлення визначеної відповідальності у випадку їхнього недотримання. Разом з тим вони істотно відрізняються один від одного. Це відносно самостійні регулятори поведінки.

Насамперед помітимо, що різне походження і доля моралі та права. Мораль давніша. Вона з'являється з появою людського суспільства, у процесі становлення праці. Право ж -- тільки з появою держави. Якщо право поділяє долю держави, то мораль одержить найбільш повний розвиток у майбутньому як загальнолюдська мораль.

Мораль і право відрізняються за формою вираження волі суспільства. Мораль виражає волю окремих соціальних груп і суспільства в цілому, право -- державну волю. Саме цим пояснюється принципове розходження моралі і права за способом забезпечення. Якщо дотримання норм моралі забезпечується внутрішнім переконанням у справедливості норм і силою суспільної думки, то дотримання норм права, крім того, і силою державного апарату. Однак на цій підставі не можна розглядати норми моралі як внутрішні, засновані на переконанні, і норми права як зовнішні, засновані на примусі. Виконання норм права забезпечується і переконанням. Правопорядок стійкий, коли спирається на свідоме прийняття норм як необхідних і справедливих. Мораль спирається не тільки на переконання, але і на суспільний примус. Головна відмінність полягає в характері і пито- ' мій вазі примусу, а не в його наявності чи відсутності. У праві питома вага примусу більша і вона носить державний характер.

Не можна не помітити, що правові норми, як правило, відрізняються від моральних своєю формальною визначеністю. Вони встановлюються чи санкціонуються державою в заздалегідь визначеному порядку, мають строго визначену форму (закону, указу, постанови і т. п.), набирають сили в точно встановлений час. Норми ж моралі постійно складаються в суспільстві в міру його розвитку, поступово поширюються в міру підтримки суспільною думкою.

Правові норми носять і більш конкретний характер. Звичайно вони переслідують чи заохочують конкретні дії. Норми ж моралі, як правило, указують на загальний принцип поведінки.

І головне, що хотілося підкреслити, мораль і право відрізняються один від одного за рівнем вимог, запропонованих до поведінки людини. У принципі мораль висуває великі вимоги. Вимоги моралі необмежені, усеосяжні. Мораль, наприклад, засуджує у всіх випадках погане, неуважне ставлення батьків до дітей, право ж карає тільки таке ставлення, що свідчить про неналежне виконання батьківських прав і обов'язків, передбачених законом. Мораль засуджує усі випадки несумлінного, халатного відношення до дорученої справи, право ж переслідує тільки таке невиконання службових обов'язків, що заподіяло істотну шкоду державним, суспільним інтересам чи правам та інтересам окремих осіб, які охороняються законом.

Мораль на відміну від права завжди засуджує байдужне формальне ставлення до людей, будь-які прояви егоїзму, цинізму. Право ж засуджує тільки особливо злісні випадки цих негативних явищ. Так, право засуджує цинізм, який приймає форму хуліганських дій, тобто пов'язаний із крайніми формами неповажного ставлення, що ображають гідність присутніх.

Про те, що моральні норми пред'являють більш високі вимоги ніж правові, свідчить і велика тривалість морального осуду. З особи, що скоїла злочин і відбула покарання, може бути знята судимість, але це не означає відмову від морального осуду.

Для суспільства аж ніяк не байдуже, якими мотивами керується людина, тому мораль засуджує не тільки дурні справи, але і дурні думки.

Унаслідок того, що мораль висуває великі вимоги до поведінки, сфера її дії набагато ширша за право. Сфера моралі ширша також тому, що є стосунки, які узагалі но можуть бути піддані правовому регулюванню (стосунки дружби, любові, товариства та ін.).

Нарешті, норми моралі гнучкіші за норми права. У силу специфіки свого утворення вони швидше відбивають нові потреби, вони йдуть ніби попереду, указуючи шлях праву. Правові норми в більшій мері відстають від потреб суспільства. Звідси неминучість колізій моралі і права. Перехід, наприклад, у нашій країні до ринкової економіки привів до появи моральних норм, що позитивно оцінюють і стимулюють підприємництво, правові ж норми ще продовжують його обмежувати. Давно назріла необхідність у нових правових нормах, які регулюють індивідуальну трудову діяльність, регламентують приватизацію та ін., але такі норми не приймаються. Моральні норми нашого суспільства давно вимагають посилення правової відповідальності за порушення суспільного порядку, за особливо небезпечні для суспільства злочини.

Протиріччя можуть виникнути і внаслідок недосконалості окремих правових норм, їхнього неправильного тлумачення, недостатньо активного використання.

Протиріччя виникають і в зв'язку з нерозумінням органічного характеру зв'язку права і моралі. У середині 80-х років широко рекламувалася формула "У суспільстві дозволене усе, що не заборонено законом". її розглядали як символ, прапор будівництва правової держави. У дійсності вона уособлювала аморалізм, тому що більшість заборон у суспільстві носить моральний характер. Правова держава, що захищає права і свободи особи, суспільства, може затвердитися тільки підтримуючи моральні вимоги. Мораль і право доповнюють і забезпечують один одного. Але все-таки в їхній взаємодії пріоритет належить моралі. Вона лежить біля джерел утворення права, супроводжує весь його розвиток, є найважливішим способом його забезпечення.

соціальний стратифікація мораль

Додаткова література з теми

1. Арутюнян Ю.О. О трансформации социальной структуры постсоветских наций //СОЦИС. --1998. -- №4.

2. Вебер М. Основные понятия стратификации // СОЦИС. --1994. --№5.

3. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура // СОЦИС. -- 1992. --№ 9

4. Голенкова З.Т. и др. Становление гражданского общества и социальная стратификация // СОЦИС. --1995. --№ 6.

5. Кочетов А. Истоки "новой" социальной структуры // Свободная мысль. --1993. -- №9.

6. Комаров М.С. Социальная стратификация и социальная структура // СОЦИС. -- 1992. -- № 7.

7. Кон М., Хмельно В. та ін. Соціальна структура за умов радикальних змін: порівняльний аналіз Польщі та України // Соціологія, теорія, методи, маркетинг. -- 1998. --№ 1, 2, 3.

8. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура, -- К., 1996.

9. Міщенко М. Підприємець сьогодні: штрихи до соціально-психологічного процесу. Філософська і соціологічна думка. -- 1993. -- №6.

10. Радаев В.В., Шкаратан О.И. Социальная стратификация. -- М.. 1996.

11. Руткевич М.Н. Социальная поляризация. // СОЦИС. -- 1992. --№9.

12. Социальная структура и социальная стратификация. -- М., 1992.

Размещено на Allbest.ru