Соціалізація особистості: сучасні проблеми духовно -морального аспекту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціалізація особистості: сучасні проблеми духовно -морального аспекту

Кабацька В.В., студентка групи ПВШ-15-Х1

Анотація

Kabatska V. V.

SOCIALIZATION OF PERSONALITY: CONTEMPORARY ISSUES OF SPIRITUAL AND MORAL ASPECT

The article characterizes the essence of "socialization" concept as the exclusive factor in the formation of personality and explores the spiritual and moral dimension of this phenomenon in modern society.

Ключові слова: соціалізація, духовність, мораль, духовний розвиток особистості.

Keywords: socialization, spirituality, morality, spiritual development.

Вступ

Постановка проблеми. Ключовою цінністю будь-якого суспільства є особистість. Соціальна значущість людини є тим вищою, чим глибше вона збагнула не тільки свої потенційні можливості, але й усвідомила необхідність їх втілення у життя, почуттям й розумом осягнула своє особливе призначення в житті у його співвідношенні із неповторністю собі подібних. Українському суспільству, як і будь-якому іншому, згідно з вимогами часу, потрібна активна, повноцінна особистість, здатна ефективно вирішувати комплекс складних суспільних завдань. Ідеалом виступає різнобічно та гармонійно розвинена, національно свідома, високоосвічена, життєво компетентна, творча особистість, здатна до саморозвитку і самовдосконалення. Але на жаль сьогодні Україна перебуває в стані соціально-гуманітарної кризи, яка позначилася як на суспільстві в цілому, так і на економіці, освіті тощо. Реформи в різних галузях, у тому числі в освіті, проходять повільно. А вирішення проблем у духовній сфері суспільства відбувається завжди за залишковим принципом. Відсутність чіткої програми духовного відродження українського суспільства гальмує втілення будь -яких реформ у всіх сферах життя країни. Глобальні проблеми сучасності та криза соціально-економічного розвитку породжують в суспільстві такі негативні стани, як невпевненість у майбутньому, соціальну тривожність, жорстокість і, як наслідок, поширення наркоманії, проституції, алкоголізму та інших негативних проявів. Молодь втрачає духовно -моральні ідеали, що кардинально змінює її ціннісні орієнтації. Все це - результат недооцінки протягом багатьох років ролі моральних "задач", начал, невизнання першочерговості духовних, національних та загальнолюдських цінностей у вихованні підростаючої особистості. Таке становище значно загострює проблему соціалізації духовно здорової особистості. У сучасній соціокультурній ситуації головною домінантою соціалізації є формування в особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та духовно-моральної за змістом життєвої позиції, та на сам перед таких якостей, як совість, патріотизм, людяність, почуття власної гідності, творча ініціатива, підприємливість тощо. Нинішнє покоління повинне виконати особливу місію - гідно перейти з епохи раціоналізму до епохи духовності, з перевагою духовного над матеріальним, подолати кризу духу, як найстрашнішу кризу людини і людства, яка негативно відбивається на житті суспільства, природи, приводить до панування егоїзму в політиці, нестримного прагнення до влади і збагачення. Незаперечним є той факт, що лише духовно довершена людина при всій своїй неповторності здатна зрозуміти те, що тільки завдяки іншим, завдяки творенню добра для інших вона може якнайповніше розкрити свої потенційні можливості, розвинути й зреалізувати себе, осягнути сенс життя в його духовно-моральній сутності. Саме завдяки цьому процес соціалізації особистості повинен відбуватися в умовах розвитку її духовно - моральних якостей та виховання християнських цінностей. Лише той, хто визначився у своїх життєвих планах, у сенсі життя, хто при цьому збагнув фундаментальність духовного начала в житті людини, здатен протистояти проявам бездуховності - перш за все у самому собі, а також у навколишньому суспільному середовищі, у якому й відбувається процес соціалізації. У цьому контексті духовно-моральна складова соціалізації особистості набуває виняткової актуальності.

Аналіз останніх досліджень і публікації. Дослідження духовноморального впливу на соціалізацію здійснювали філософи, психологи і педагоги, безпосередньо чи опосередковано розкриваючи різноманітні аспекти формування духовно-моральних цінностей особистості. Розроблення зазначеної проблеми

базуються на положеннях філософського вчення М.О.Максимовича, Г.Сковороди, П.Д.Юркевича, О. Дробницького, А. Здравомислова, М. Каган, П. Матвєєва; психологічні основи духовно-морального формування особистості розкриваються у працях І. Беха, М. Боришевського, С. Бубнова, О. Власенко, П. Ігнатенко, В. Москальця, М.Пірен, В. Ядова; педагогічні основи формування у дітей духовно-морально цінностей розкрито в роботах О. Вишневського,

В. Оржеховської, Л. Повалій, Ю. Руденка, М. Стельмаховича, В. Сухомлинського, О. Сухомлинської, К. Чорної, П. Щербаня, М. Яницького; духовний розвиток особистості є предметом досліджень у вітчизняній педагогіці та психології у працях І. Беха, М. Бердяєва, М. Боришевського Л. Виготського, І. Зязюна, М. Савчина, Е. Помиткіна, С. Яремчука, С. Ярмусь та інших авторів; питання виховання моральної відповідальності розглядалося в дослідженнях

А. Петровського, М. Ярошевського, М. Савчина, Р. Лазарус, В. Москаленко.. Серед зарубіжних науковців проблемами соціалізації та впливу духовності та моралі на соціалізацію, формування духовних цінностей особистості займалися: Ф. Гіддінгс, Г.Тард, Т. Парсонс Е.Дюркгейм, Б. Скіннер, Дж. Доллард З.Фрейд, Л. Колберг , А. Маслоу , К. Роджерс , Ф. Боаста, В. Малиновський, Ж.Піаже , Е. Еріксон, Е.Фромм та інші.

Мета статті. Охарактеризувати сутність процесу соціалізації особистості в сучасному суспільстві в контексті духовно-морального аспекту.

Виклад основного матеріалу дослідження

Уперше поняття "соціалізація" з'явилося наприкінці XIX ст. в американській та французькій соціології, зокрема в роботах американського соціолога Ф. Гіддінгса та французького соціолога Г.Тарда [11,.с.6]. За Г. Тардом, основним процесом взаємодії свідомості окремої людини з існуючими віруваннями, переконаннями, розуміннями бажань і намірів, які породжені суспільством, є соціалізація. Учений зауважував, що головним механізмом соціалізації (входження людини у суспільство) є наслідування, що регулюється суспільством через систему освіти (навчання і виховання), сім'ю, громадську думку й інші соціальні інститути. Г.Тард у соціалізації вбачав не лише стабілізуючий суспільний механізм і можливості забезпечення розвитку суспільства. Завдання освіти і виховання полягає у створенні передумов та умов для розвитку творчості людини, яка виникає в її індивідуальній свідомості як процес взаємодії людей у суспільстві [12]. Погляди Г. Тарда позначилися на розумінні процесу соціалізації відомим соціологом із США Ф. Гіддінгсом. На думку деяких учених, Ф. Гіддінгс уперше ввів поняття "соціалізація". Він наголошував, що соціалізація як процес розвитку соціальної природи чи характеру людини відбувається як у результаті стихійного впливу соціуму, так і завдяки впливам суспільства відповідно до "свідомих планів". Результатом соціалізації, вважав учений, має стати "плюралістична поведінка", яка забезпечує взаєморозуміння та комунікацію людей і відповідає запитам суспільства ("соціальному розуму", під яким розуміється суспільна свідомість) [17]. Сучасне розуміння соціалізації як процесу перетворення людини на особистість у результаті засвоєння нею суспільних норм та інтеграції в соціальні інститути дав Т. Парсонс. На його думку, витоком процесу соціалізації особистості є набуття нею самосвідомості та свідомості. Так, вчений писав, "що основний характер структури окремої особистості склався у процесі соціалізації на основі структури систем соціальних об'єктів, з якими вона мала зв'язок протягом свого життя, включаючи, звичайно, культурні цінності й норми, інституційовані в цих системах" [6, с.27]. Схожої позиції дотримуються представники біхевіоризму Б. Скіннер та Дж. Доллард, які вважали, що становлення особистості відбувається у процесі научання людиною соціальним нормам. Ч. Кулі та Дж. Мід вважали, що одним із механізмів соціалізації є модель "міжособового спілкування", згідно з якою індивід, дивлячись на себе очима інших людей, засвоює правила співжиття. Ж. Піаже та Л. Колберг запропонували"когнітивну" модель соціалізації, що зводиться до розвитку свідомості й самосвідомості дитини у процесі оволодіння образним та абстрактним мисленням. А. Маслоу та К. Роджерс розглядають прагнення індивіда до самоактуалізації як рушійну силу соціалізації. Ф. Боаста, В. Малиновський вважали, що суть соціалізації у передаванні культурної спадщини. Згідно з теорією психоаналізу 3. Фрейда, соціалізація полягає у приборканні вроджених інстинктів, виявлення яких суперечить цивілізованому способу життя. За еволюційною теорією Е. Еріксона, процес соціалізації - це подолання індивідом критичних ситуацій на життєвому шляху. У концепції М. Лукашевича поєднані поняття соціалізації та соціальної адаптації. На його думку, соціалізація людини відбувається в результаті взаємодії з навколишнім середовищем протягом життя шляхом адаптацій, що змінюють одна одну в кожній сфері життєдіяльності.

Сучасна наука розглядає процес соціалізації особистості в онтогенезі у філософському (С. Батенін, Г. Батищев, Б. Гершунський, Я. Глинський, М. Каган, В. Орлов, В. Шепель), соціально -психологічному (В. Абраменкова, І. Бех, Л. Божович, Л. Виготський, Д. Ельконін, О. Кононко, О. Леонтьєв, Т. Піроженко таін.), соціально-педагогічному вимірах (І. Звєрева, А. Капська, О. Караман, Л. Міщик, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко, К.Чорна та ін.). Різні аспекти проблеми соціалізації учнівської молоді досліджуються здебільшого в контексті проблематики соціальної педагогіки (О. Карпенко, Н. Лавриченко, Н. Огренич, Л. Пінчук, О. Якуба та ін.). Більшість дослідників визначають поняття соціалізації як сукупність соціальних процесів, завдяки яким індивід відтворює певну систему знань, норм, цінностей і функціонує як повноцінний член суспільства. Слід зазначити, що ряд сучасних вчених, таких як М. Галагузова, А. Іванов, І. Ліпский, Л. Мардахаєв вважають, що соціалізацію в соціально -педагогічному розумінні необхідно розглядати як процес соціального впливу на особистість стихійних, відносно регульованих і цілеспрямованих умов, з метою засвоєння суспільних норм, цінностей, значень, суспільно і особистісно значущих якостей, способів поведінки, що дозволяють виявити свої індивідуальні особливості та можливості, а також використовувати їх в навколишньому середовищі. Дослідник Т. Шибутані визначає соціалізацію як процес, за допомогою якого люди навчаються ефективно брати участь в соціальних групах. Особистість соціалізована, коли вона здатна брати участь в узгоджених діях на основі конвенціональних норм [16]. Є. Змановська зазначає, що соціалізація - це процес поступового інтегрування індивіда в соціум за допомогою пізнання, присвоєння та прийняття суспільнозначущих відносин, значень і норм [6].

Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві. Вона водночас виступає об'єктом і суб'єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, а друге - прагненням активно взаємодіяти з ним, змінювати його у відповідності до своїх уявлень, шляхом виявлення творчої індивідуальності в процесі опанування соціальних норм і функцій, здійснення різноманітних видів діяльності. Соціалізація включає три взаємопов'язані процеси: 1) соціальна адаптація - це активне пристосування до умов середовища за допомогою засвоєння зовнішніх вимог і зміни власних реакцій; 2) індивідуалізація - активне пристосування особистості до власних особливостей у формі самопізнання, самоприйняття та самореалізації; 3) соціально-психологічна інтеграція - поступове ускладнення, впорядкованість і узгодження функцій відповідно до вимог соціальної реальності. Виділяються три сфери, в яких здійснюється соціалізація особистості: діяльність, спілкування та розвиток самосвідомості. У процесі засвоєння змісту діяльності та її різноманітних видів, відбувається орієнтування індивіда, здійснюється вибір головного, пріоритетного напряму, формуються особистісні змісти діяльності, відносин. Одночасно відбувається розширення контактів людини з іншими людьми. Крім того, в процесі соціалізації відбувається становлення в людині образу "Я", формується його ідентичність. Якщо розглядати соціалізацію індивіда як процес його інтеграції до складу певної соціальної спільноти, то можна виділити певні рівні такої інтеграції, а саме: об'єктивну (соціально-економічну), в результаті якої людина обіймає певну позицію, положення в структурі спільноти; функціональну, що обумовлює виконання людиною певних функцій, ролей; нормативну, що визначає готовність людини діяти певним чином для досягнення власних цілей, узгоджених з цілями діяльності спільноти; міжособистісну, що визначає ставлення оточення до індивіда, оцінку його взаємодії з ним. Існують так само різні агенти соціалізації, такі як сім'я, школа, однолітки, засоби масової інформації [4, с. 30 - 31].

Особистість соціалізується упродовж усього життя. Періодом найбільш інтенсивної соціалізації є дитинство, але й доросла людина змушена адаптуватися до мінливих соціальних цінностей - при переході з одного соціального середовища в інше (зміна статусу, зміна місця проживання, роботи, супроводжується зміною кола спілкування), до нових ролей - при вступі в шлюб, народження дітей тощо. Соціалізація особистості органічно включає в себе передачу соціального досвіду людства, тому спадковість, збереження і засвоєння традицій невід'ємне від повсякденного життя. З їхньою допомогою нові покоління залучаються до вирішення економічних, соціальних, політичних і духовних проблем суспільства.

Процес соціалізації особистості вимагає постійного вдосконалення засобів здійснення. Вони потребують оновлення, щоденного пошуку, конкретизуючого і уточнюючого місце і відповідальність людини при вирішенні як громадських, так і особистих проблем. Цей процес передбачає подолання негативних явищ у свідомості і поведінці людей. Сучасні глобалізаційні зміни і трансформаційні перетворення в українському суспільстві суттєво впливають на соціалізаційні процеси особистості. Відбувається злам ідеологічних традицій, перегляд моральних, правових норм і духовних цінностей в суспільстві та в світогляді людей. Розглянемо соціалізацію особистості як широкий комплекс

взаємовідносин між людиною і суспільством, причому виокремимо аспект духовності та моралі в глобалізаційний період суспільного розвитку. Сучасне покоління живе в епоху підвищення ролі людини як творця соціального світу і самої себе. Дослідниця феномена соціалізації В. Москаленко вважає, що соціалізація, формуючи наші звички, бажання, є одним із факторів соціального контролю та встановлення порядку в суспільстві [7]. В цьому контексті звернімо увагу на феномен духовності в процесі соціалізації особистості. "Духовність", "духовний" у масштабах планети - це головні поняття, що визначають місце людини в суспільстві, у світі. Вплив духовних цінностей на процес становлення індивіда завжди був предметом серйозних філософських досліджень. У цьому контексті суттєве значення на формування феномена духовності особистості мають погляди Аристотеля, Платона, Сократа та інш. Культурно -історична зумовленість розвитку людини, її духовне та духовно-почуттєве переживання дійсності відображено у "філософії серця" численних вітчизняних мислителів - М.О.Максимовича, Г.Сковороди, П.Д.Юркевича. Українські філософи підкреслюють, що становлення людини як свідомого доброчинця відбувається тоді, коли вона живе в стані духовного буття. Особливе місце ця взаємодія займає у наукових розвідках представників гуманістичної філософії. Наприклад, Е.Фромм надавав пріоритетності упорядкованості ціннісно -смислової сфери особистості, основою якої мають бути такі духовні елементи, як єдність всіх людей, відданість життю та людству. У Р. Ассаджіолі поняття "духовне" відображає всю людську активність, орієнтується на високі і небанальні цінності - етичні, естетичні, героїчні, гуманістичні, альтруїстичні. У А.Маслоу духовне становлення прямо пов'язане з самоактуалізацією особистості. Загалом слід сказати, що у філософії проблема становлення людини, її духовного світу органічно пов'язана з розкриттям творчої природи людини через її духовність, що надає людському життю сенс. Засвоєння духовних цінностей формує внутрішній світ людини і викликає розвиток тих духовних якостей, завдяки яким вона й стає особистістю як кумулятивний результат процесу соціалізації. Практично всі дослідники підкреслюють, що актуалізація проблеми впливу духовності на соціалізацію в сучасному суспільстві зумовлена невизначеністю соціального розвитку, що прямо впливає на розбіжність у розумінні загальнолюдських ідеалів і конструктивних стратегій розвитку людини та суспільства, а також поширенням у духовному житті технократичного мислення та орієнтирів споживацького способу життя. Відсутність моральних орієнтирів, знецінювання загальнолюдських гуманістичних ідеалів та моральних цінностей і загальної культури приводять до розвитку соціальних пороків, що розцвіли за останні десятиліття. При цьому вітчизняні науковці вказують на такий негативний аспект індивідуалістично-прагматичної трансформації цінностей у сучасному суспільстві як "егоїстичне захоплення духовного простору", яке посилюється тим, що "українське суспільство на нинішньому етапі свого розвитку поки що чітко не визначило ті моральні норми життя людей, які б могли слугувати ідеалом для підростаючих поколінь" [8]. Між тим саме у процесі формування духовності у

свідомості людини відбувається переосмислення цінності людського буття, результатом якого стає визнання самоцінності та духовно-морального смислу її життя. Передусім мова йде про необхідність узгодження процесів соціалізації з глобальними процесами змін, які торкаються і духовної сфери. Важливу роль відіграє той факт, що суперечності духовного розвитку людини найбільш гостро і наочно відображають проблеми духовної сфери суспільства ХХІ ст. Надзвичайно гострою є проблема формування духовних цінностей в умовах становлення інформаційного суспільства, нових форм комунікації, глобалізації. Особливо важливим є вплив на процес соціалізації підростаючого покоління соціокультурного середовища інформаційного суспільства, особливостями якого є формування електронно-віртуального простору та медіакультури. соціалізація духовність мораль глобалізаційний

Найважливішими критеріями становлення особистості як духовного суб'єкта у процесі соціалізації сучасні дослідники вважають прагнення до духовного й морального загальнолюдського ідеалу. Одним з найважливіших напрямів аналізу духовного виміру процесу соціалізації, характерним для вітчизняної філософської думки, є визначення імперативів духовного розвитку людини на особистісному рівні під впливом тих чи інших соціокультурних чинників. При цьому процес соціалізації розглядається як передусім духовне виховання, як становлення у людині гармонії душі зі світом, а також утвердження духовних цінностей істини, добра, краси, які доповнюються іншими моральними абсолютами, такими як гідність, віра, надія, любов. У соціокультурному контексті духовного становлення людини глибокого вивчення потребують проблеми, пов'язані з механізмом становлення духовно-моральної культури молоді на особистісному рівні, створенням соціокультурного та освітнього середовища, сприятливого для духовного зростання підростаючого покоління, визначення мотиваційних основ та проблемних моментів цього процесу, обґрунтування закономірностей та тенденцій у царині формування духовності дітей і молоді з урахуванням особливостей актуалізації духовних цінностей як на різних вікових етапах, так і в залежності від умов соціалізації. При цьому акцентується, що духовна спрямованість особистості втілюється у духовних інтересах, цінностях, орієнтаціях та світогляді, проявляється у наявності віри, переконань, ідеалів та інших духовних регуляторів діяльності і опирається на волю, духовну чуттєвість і світовідчуття, притаманні особистості. Сутністю процесу соціалізації як набуття духовних цінностей є набування сенсу життя у вигляді усталених на особистісному рівні ціннісно-смислових життєвих орієнтирів, що здійснюється на основі трансформування зовнішнього буття у внутрішній світ особистості, його творення як незалежної сутності у вигляді поєднання образу світу з моральними основами особистісного буття. Контекстом для розуміння основ духовного становлення особистості є філософські інтерпретації її духовної сутності та процесу соціалізації. У цьому сенсі духовність дає основи філософського осмислення людського в людині, а також і взаємин індивіда та навколишнього світу. На нашу думку, в основі дослідження взаємозв'язку духовності та процесу соціалізації має лежати проблематика взаємодетермінації особистісного духовного розвитку та духовного життя суспільства загалом. Духовний розвиток розгортається у двох формах, які характеризують домінування особистісно- діяльнісної та соціокультурної складових. У першому випадку мова йде про становлення духовних якостей людини й діяльність щодо їх материального втілення, в іншому - про духовні цінності, які створені людиною й стали надбанням суспільства. На нашу думку, важливим є те, що духовний розвиток особистості у процесі соціалізації має вирішальне значення для формування майбутнього соціуму, яке визначається ціннісними орієнтирами саме підростаючого покоління.

Висновки

Тож, підсумовуючи усе вищесказане, ми можемо стверджувати, що успішна соціалізація в сучасних умовах має на увазі ефективну адаптацію людини до суспільства - з одного боку, її саморозвиток, активну взаємодію з суспільством і здатність протистояти йому певною мірою - з другого. При цьому становлення духовності, духовне самовдосконалення особистості - це є соціалізаційний процес, який нерозривно пов'язаний з її розвитком та саморозвитком; це - складна, напружена діяльність, спрямована на позитивну зміну себе: своїх думок, почуттів, вчинків, на розвиток своїх здібностей, можливостей, на позитивні зміни навколишнього середовища, на подолання буденності, на оволодіння вищим сенсом життя людського. У сучасних умовах процес соціалізації висуває нові вимоги щодо духовного вигляду, переконань і дій людей. Це зумовлено тим, що кардинальні завдання соціально -економічного, політичного та духовного відродження можуть бути посильні лише людям високоосвіченим, висококваліфікованим, тим які свідомо беруть участь у втіленні їх у життя. Тільки людина, глибоко переконана в необхідності намічених перетворень, може бути активною, дієвою силою історичного процесу. Тому необхідна суттєва перебудова системи освіти й виховання в Україні. З-поміж багатьох напрямів перебудови особлива роль має належати формуванню у молоді духовності. Треба постійно, на всіх вікових етапах становлення та розвитку особистості дитини, безперервного процесу її соціалізації дбати про оволодіння нею системою духовно-моральних цінностей, а, отже, духовністю загалом. Без врахування цієї доленосної обставини важко навіть уявити процес соціалізації особистості, якому притаманна духовно-моральна спрямованість.

Отже, характеристика взаємозалежностей між розвитком духовності та процесом соціалізації індивіда дає беззаперечні підстави інтерпретувати останній як такий, в якому особистість виступає у ролі активного суб'єкта, здатного до креативної, творчої взаємодії з об'єктивними чинниками, які йому пропонує суспільство, реальна соціальна дійсність. Результатом духовного виміру процесу соціалізації є набуття особистістю духовного досвіду, сенсу життя у вигляді усталених на особистісному рівні ціннісно-смислових життєвих орієнтирів. Звичайно, ця стаття не розкриває усіх духовно-моральних аспектів соціалізації в сучасних умовах, тому тема залишається актуальною та потребуючою подальших досліджень.

Література

1. Авер'янова Г. М. Особливості соціалізації молоді в умовах трансформації суспільства / Авер'янова Г. М., Дембицька Н. М., Москаленко. - К. : "ППП", 2005. - 307 с.

2. Балагура О. О. Нова система морально-духовних цінностей [Електронний ресурс] / О.О. Балагура // Наука. Релігія. Суспільство. - 2012. - № 1. - С. 88-91. - Режим доступу: http: nbuv.gov.ua/j-pdf/Nrs_2012_1_16.pdf

3. Бех І. Д. Виховання особистості : Сходження до духовності / І.Д. Бех. - К. : Либідь, 2006. - 272 с.

4. Волков Ю. Г. Социология: Элементарный курс: Учеб. Пособие / Волков Ю.Г. - М.: Гардарики, 2005.-- С. 30 - 31.

5. Докаш В. Специфіка формування та соціалізація віруючої особистості / В.Докаш // Актуальні проблеми психології особистості та міжособистісних взаємин, 21-22 травня 2013 р.; Київ-Кам'янецьПодільський: Матеріали V міжнародної науково-практичної конференції/ за ред. С.Д. Максименка, Л.А. Онуфрієвої. - Камянець-Подільський, 2013. - С.62-66

6. Змановская Е.В. Психология девиантного поведения: структурно -

динамический подход / Змановская Е.В. - СПб, 2005.

7. Москаленко В. В. Соціальна психологія: Підручник / Москаленко В. В. - К.: Центр навчальної літератури. - 2005. - 316 с.

— Омельченко О.П. Духовний розвиток учнівської молоді в регіональному культурно-освітньому просторі: автореф. дис.на здобуття ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.07 / О.П. Омельченко. - ; Східноукр. нац. ун-т ім. В.Даля. - Луганськ, 2006. -- 20 с

- Пірен М. Утвердження духовних цінностей громадянського суспільства і релігійна соціалізація особистості / Пірен М. // Соціальна психологія. - 2005. № 6. - С. 31 - 41.

8. Помиткін Е. О. Психологія духовного розвитку особистості : монографія / Е.О. Помиткін. - К. : Наш час, 2007. - 280 с.

9. Помиткін Є. О. Психологія духовного розвитку особистості: Монографія./ Помиткін Є.О. - К.: Наш час, 2005. - 280 с.

10. Тард Г. Социальные этюды / Тард Г. - СПб., 1902. - С. 5 11

11. Філіпчук Г. Національно-культурний контекст освітньої політики [Електронний ресурс] / Г. Філіпчук // Педагогіка і психологія професійної

освіти. - 2013. - № 1. - С. 9-24. - Режим доступу : http:

ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/24090/1/2-9-24.pdf References .

12. Циба В. Соціологія особистості: системний підхід (соціально -

психологічний аналіз) : Навчальний посібник / Циба В. -- К. : МАУП, 2000. - С. 27.

15.Чорна К. І. Основні пріоритети виховання громадянина-патріота в умовах української державності / Чорна К. І. ; Дрогобицький держ. пед. ун-т ім. Івана Франка // Проблеми українського національного виховання : збірник наук. праць. - Дрогобич, 2013. - С. 63-73.

16. Шибутани Т. Социальная психология. / Т. Шибутани ; Пер. с англ.. В.Б. Ольшанского. - Ростов н / Д, 1999. - 554 с.

17. Giddings F.P. The theory of socialisation. N.Y./ Giddings F.P. - N.Y., 1897

Размещено на Allbest.ru