Тенденції розвитку міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів в сучасній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції розвитку міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів в сучасній Україні

Для України як поліетнічної та полірелігійної багатоконфесійної країни актуальним є питання міжконфесійних шлюбів, в результаті яких відбувається зміна або змішування релігійних поглядів, оскільки в останні десятиліття спостерігається значне зростання міжрелігійних, міжконфесійних і міжетнічних шлюбів, ставлення до яких в суспільстві є неоднозначним.

Реалії сучасного суспільного життя, зокрема трансформації гендерного прядку і криза традиційних моделей сім'ї, загострюють проблеми, пов'язані з укладенням шлюбів між представникам різних релігій, або між представниками різних конфесій в межах однієї релігії. Реальне життя таких подружніх пар і проблеми, з якими вони стикаються майже щоденно, вимагають перегляду релігійних настанов, зафіксованих в системах релігійного права авраамічних релігій, вироблення богословами і релігійними лідерами більш гнучкої і компромісної політики щодо міжконфесійних та міжрелігійних шлюбів. Міжконфесійні шлюби останнім часом викликають менший спротив, зокрема в ісламі та християнстві, де вони сприймаються як «практичний екуменізм». Ці процеси потребують як постійного релігієзнавчого моніторингу, так і теоретичного осмислення.

Тому проблематика даної статті має не лише наукове, а й суспільне значення, оскільки склад населення та радянське минуле, коли міжетнічні шлюби вважалися свого роду запорукою «непорушної дружби багатонаціонального радянського народу», обумовили наявність значної кількості етнічно змішаних шлюбних союзів, а пострадянська хвиля релігійної самоідентифікації співвітчизників та релігійного відродження України загострила проблеми таких шлюбів, надавши їм виразного релігійного забарвлення.

Зокрема, в християнстві, особливо в західних регіонах країни, зі скасуванням заборони на релігійну діяльність греко-католиків та представників багатьох протестантських церков, загострилася низка проблем, пов'язаних з укладанням шлюбів між представниками різних християнських конфесій. Реінтеграція кримських татар (і відповідно - ісламу) в український соціум загострила проблему міжрелігійних міжетнічних шлюбів у Криму та на Сході України.

Суспільну актуальність цієї проблеми засвідчує велика кількість публікацій з цього приводу в світських, та конфесійних ЗМІ, особливо в регіонах зі змішаним щодо етно-релігійних показників населенням (Закарпаття, Буковина, Галичина, АРК, Схід країни).

Отже, об'єктом цієї розвідки є міжконфесійні відносини в українському суспільстві, а її предметом - релігійна складова сімейно-шлюбних відносин в міжрелігійних та міжконфесійних сім'ях українців (в межах авраамічних релігій). Метою нашої статті є дослідження тенденцій та процесів трансформації міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів в українському суспільстві.

Проблеми міжрелігійних і міжконфесійних шлюбів в авраамічних релігіях входять складовою частиною у величезне проблемне поле гендерно-антропологічних відносин, і, аналізуючи стан розробки даної проблематики в теологічній та науковій літературі ми маємо розглядати їх саме в цьому контексті.

Стан дослідження міжрелігійних і міжконфесійних шлюбів у вітчизняній науковій літературі дозволяє констатувати відсутність системних досліджень, які б узагальнили певний доробок соціогуманітарних наук, накопичений вітчизняною наукою і вартий систематизації, а також врахували релігійну позицію щодо цього складного питання. На тлі досить поміркованого інтересу до цієї проблематики збоку наукового співтовариства (поодинокі згадки у працях О. Кисельова, праці російської психолога О. Маховської), в релігійній літературі спостерігається сплеск публікацій з проблем сім'ї та шлюбу, зокрема й міжрелігійного та міжконфесійного. Яскравим прикладом цього є поява книги православного священика Даниїла Сисоєва «Брак з мусульманином» [7], яка викликала обурення мусульманських кіл Росії. Ісламські богослови мають в своєму арсеналі книгу Шаміля Аляутдінова «Він і вона» [1]. На численних Інтернет-сайтах (як світських, так і конфесійних) проблеми змішаних шлюбів обговорюються богословами та громадськістю, особливо в регіонах зі змішаними етно-релігійними показниками населенням (Закарпаття, Буковина, Галичина, АРК, Схід країни) [2; 5; 6].

Філософсько-релігієзнавче дослідження має заповнити лакуни у науковому розумінні феномену таких шлюбів, оскільки релігієзнавство з його принципово інтегральними методологічними підходами здатне здійснити комплексний релігієзнавчо-правовий аналіз міжконфесійних шлюбів, чинників релігійного, правового і соціо-культурного характеру, що впливають на релігійно і конфесійно змішані шлюбно-сімейні стосунки в контексті трансформацій гендерного порядку і значних змін в релігійному житті українського суспільства.

У колишньому СРСР міжетнічні шлюби (які найчастіше є міжрелігійними) вважалися свого роду запорукою «непорушної дружби багатонаціонального радянського народу», проте в життєвих реаліях національних республік, особливо там, де не переважало російськомовне населення, яке з часів Російської імперії тяжіло до офіційного православ'я такі сім'ї часто опинялися в певній культурної ізоляції і сприймалися в локальних (в першу чергу етнорелігійних) спільнотах як маргінальні відхилення від норми.

Ставлення до міжрелігійних та міжнаціональних шлюбних пар в пострадянському суспільстві і вчених і громадськості досі залишається неоднозначним.

Показовим є той факт, що ані в Росії, ані в Україні, ані в Білорусі немає офіційної статистичної інформації про міжрелігійні та міжконфесійні шлюби, а статистичні дані по шлюбам з іноземними громадянами теж не є надбанням широкої громадськості.

Для українського суспільства аналіз факторів, що впливають на розповсюдженість змішаних шлюбів можна поділити на дві групи: загальносвітові процеси трансформації сімейно-шлюбних відносин та суто українські процеси, що впливають на зміни української моделі шлюбу та сім'ї.

Розпочнемо з загальносвітових тенденцій. Проблема міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів, що набуває в сучасній Україні неабиякої гостроти, свідчить про інтенсивність процесів трансформації, що охопили в наш час як інститут релігії, так і інститут сім'ї. У всьому світі їх поширенню сприяють глобалізаційні процеси, що перетворюють світ в єдиний комунікаційний простір, де зустрічі з представниками іншої релігії та культури стають повсякденною реальністю.

У сучасному українському суспільстві також присутні всі відомі в Європі типи організації родини: від шлюбів, що укладаються з волі батьків до вільних стосунків, проте більшість сучасних сімей має нуклеарний характер. Прискорилися процеси трансформації традиційної патріархальної сім'ї, для якої подібні шлюбні союзи були поодинокими і викликали осуд спільноти.

Соціальна природа міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів має динамічний характер внаслідок мінливості її елементів, які по-різному проявляються на особистісному або громадському рівнях в залежності від ряду факторів: соціально-політичних, соціально - географічних, соціально-глобальних, соціально-індивідуальних.

В Україні змішані сім'ї неоднорідно локалізуються за територіальною ознакою. В центральних регіонах країни їхня кількість відносно однакова. Проте кількість міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів зростає на приграничних територіях і в традиційно поліетнічних регіонах країни.

Проблема міжконфесійних шлюбів актуалізувалася на тлі релігійного відродження України.

Зростання кількості міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів в пострадянський період корелюється, на нашу думку, з демократизацією державно-конфесійних відносин, прийняттям законодавчих актів, які гарантують свободу віри і розширюють спектр релігійної діяльності, легалізацією діяльності релігійних деномінацій, заборонених в радянський період. Для України - це, в першу чергу, греко-католики, а також протестантські Церкви (баптисти, адвентисти, п'ятидесятники, свідки Єгови тощо), в тому числі й численні релігійні місії іноземного походження.

Важливим чинником зростання кількості міжрелігійних шлюбів в Україні стала реінтеграція в український соціум кримських татар (і відповідно - ісламу), яка загострила проблему міжрелігійних міжетнічних шлюбів в Криму та на Сході України. Фактично, в рамках таких шлюбних союзів відбувається взаємодія Європейської та Східноазіатської культур, кожній з яких властивий свій тип сім'ї та релігійної ідентичності.

У християнстві, особливо в західних регіонах країни, зі скасуванням заборони на релігійну діяльність греко-католиків і представників багатьох протестантських церков, загострився ряд проблем, пов'язаних з укладенням шлюбів між представниками різних християнських конфесій.

В сучасній Україні релігійними факторами збільшення кількості міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів, на нашу думку, є:

- руйнування в радянський період релігійного устрою сімейного життя;

- розрив традиції сімейного релігійного виховання дітей;

- порушення внутрішньосімейного процесу трансляції релігійних цінностей між поколіннями.

Теоретична інтерпретація феномена міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів, на нашу думку, передбачає поділ його соціальної природи три складові: культурний зміст, державне розуміння, релігійний зміст, комплексне вивчення яких детально розкриває специфіку цих шлюбних союзів, їх відмінності від інших форм шлюбу.

Соціальними факторами, що сприяють зростанню числа таких шлюбів в пострадянській Україні, ми вважаємо наступні:

- розширення міжнародних контактів;

- економічні та соціальні трансформації;

- дестабілізація и погіршення соціальних умів життя;

- погіршення демографічної та гендерної ситуації;

- трудова міграція.

Якщо в радянський період переважна більшість міжрелігійних та міжнаціональних шлюбів відбувалося між громадянами союзних Республік в рамках СРСР, то в пострадянський період значне число таких шлюбів укладається з іноземцями, а їх географія охоплює весь світ. Зазначений процес фіксує чітко виражену трансформацію гендерного підтексту шлюбних відносин. Якщо за радянських часів ініціатором міжетнічного і міжрелігійного шлюбу виступав, як правило, чоловік, який «привозив дружину» з місця навчання, армійської служби чи роботи в рамках величезній території багатонаціональної держави, то в пострадянський період в Україні, як і на всій території колишнього СРСР (включаючи навіть мусульманські середньоазіатські держави), ініціаторами подібних шлюбів стають жінки.

Українські жінки стали сприйматися в світі як «національне багатство» своїх країн і користуються стійким попитом на «світовому ринку наречених». Наукове осмислення цієї проблеми значно відстає від її суспільного резонансу. Позитивні наслідки цього бачаться в розширенні шлюбного вибору для українських жінок, що може компенсувати кількісний і якісний недолік чоловіків у нашій країні. Позитивний характер подібні шлюби матимуть у разі асиміляції іноземних чоловіків з релігійними традиціями, національною культурою і соціальною дійсністю України, що передбачає знання української та / або російської мови дружини і постійне проживання сім'ї на території України, коли наші жінки будуть залишатися на батьківщині і виховувати там своїх дітей, що має сприяти демографічному процесу й збереженню національної культурної спадщини. Однак, поки міжнаціональні та міжрелігійні шлюби з іноземним партнером мають безперечну тенденцію до еміграції жінок, що негативно впливає на процеси соціального відтворення і національно-культурного самозбереження суспільства в цілому. Міжнаціональні та міжрелігійні шлюби з іноземним партнером з позиції соціального відтворення в цілому мають певні негативні і позитивні соціальні наслідки в сучасному українському суспільстві. Негативні наслідки виражаються у втраті людських ресурсів, розмиванні української культурної спадщини, що в підсумку призводить до виродження генофонду українців як нації.

Українська держава офіційно ніяк не реагує на збільшене число шлюбів з іноземцями, політики та громадськість періодично намагаються сформувати негативну громадську думку по відношенню до «вивезення» жінок за кордон, попереджають про факти дискримінації і навіть сексуального рабства. Хоча вчені застерігають про наслідки досить масового виїзду жінок репродуктивного віку для генофонду нації, демографічної ситуації, збереження культури тощо.

У процесі дослідження і порівняння шлюбів в авраамічних релігіях ми виходимо з уявлення про те, що кожна культура породжує певну нормативну модель сім'ї, точніше, групу моделей. Структура нормативної моделі включає в себе елементи - нормативних членів сім'ї, кожен з яких характеризується певним статусом, тобто позицією з певними правами та обов'язками, з якими пов'язана відповідна поведінка. Нормативна модель завжди «прихована», форми її експлікації різноманітні, але головним для сімейно-шлюбної культури кожної нації є опис нормативної сім'ї в релігії.

Під поняттям «модель сім'ї» ми маємо на увазі, що «нормативна модель визначає структуру реальної родини у даному суспільстві. Відхилення від моделі специфічні для кожної культури, і види аномальної сім'ї. Види дефектів, які виникають при соціалізації дітей в аномальних сім'ях, залежать від культури. Простіше кажучи, втрата батька по різному позначиться на вихованні дітей у протестантській і католицькій сім'ях» [3, с. 6]. Слід лише зауважити, що тут мається на увазі не лише віросповідання, якого дотримуються члени сім'ї, а й ширше - включеність сім'ї в певну культуру, яка умовно називається «протестантською» або «католицькою». Що стосується міжрелігійних та міжконфесійних шлюбів усередині країни, фактично в пострадянський період в Україні склалися всі умови для «вільної конкуренції» різних моделей сім'ї.

«Кожна культурно-релігійна модель сім'ї має свої особливості, хоча, безумовно, всі вони трансформуються під впливом різних соціально-економічних процесів, у тому числі міграційних» [4]. На думку психолога, у слов'янських пострадянських країнах домінує європейський (християнський) тип сім'ї, з яким все успішніше конкурує східно-азіатський (ісламський) її тип. В рамках християнської моделі сімейних відносин О. Маховська докладно описує католицьку, протестантську і православну моделі сім'ї.

У основі католицької моделі сім'ї лежить принцип збалансованості. Її психолог вважає найближчою до норми. Становище жінки в католицькій родині підпорядковане, але в неї є право голосу, до її думки варто прислухатися і обговорювати з нею всі питання. Але за всю родину відповідає батько. Протестантська модель сформувалася на ґрунті ідей рівності і індивідуальних досягнень. Жінка і чоловік в ній займають однакове становище, вони фактично взаємозамінні. Модель сім'ї, заснована на паритетних відносинах, нестабільна за визначенням. Само по собі збереження сім'ї або розлучення для таких сімей не виглядає особливою заслугою. Число розлучень по всьому світу - біля 50% від усіх укладених шлюбів.

У мусульманській родині, як відомо, жінка дуже цінується і оберігається, але як розрада, «приз», насолода. Цінність жінки тут розуміється майже буквально, тобто в матеріальному еквіваленті. Жінка повинна бути прив'язана до сім'ї, завжди добре одягатися і щедро обдаровуватися. Подарунки зведені в розряд ритуалу. Усі рішення в мусульманській сім'ї приймає чоловік. Стабілізуючим фактором у мусульманській родині є авторитет батьків. Жінка, яка відчуває психологічний дискомфорт, йде за порадою до старших членів сім'ї і знаходить у них підтримку і розраду. Ще один унікальний принцип мусульманської моделі сім'ї - замінність жінки (багатоженство).

У цілому, аргументи О. Маховской здаються переконливими, коли вона пояснює легкість вступу православних росіянок у шлюб з мусульманином близькістю моделей православної і мусульманської родини, із загальною для них безумовною владою чоловіка. При цьому православна жінка позбавляється від психологічного вантажу відповідальності за себе і дітей, і звично делегує всю повноту влади чоловікові.

Основна роль чоловіка в православної моделі - ініціювати сім'ю, сімейна рутина його не цікавить. Чоловік володіє владою і авторитетом, але всю свою відповідальність він делегує дружині. У православній родині загубилася фігура батька, жінка ж перевантажена відповідальністю. При цьому відносини в типовій сучасній православній родині нерідко нагадують сутичку, яку виграє психологічно чи фізично сильніший. Православна модель дисгармонійна, вона підходить лише для виключно витривалих і психологічно сильних людей, здатних внутрішньо зберегтися при будь - яких зовнішніх негараздах. У католиків вважається традиційною дітоцентриська модель сім'ї, коли вся увага направлена на дітей. У православній родині в основному підтримується авторитет батька, дітьми займається мати. А в протестантській моделі всі члени сім'ї рівні і діти виховуються як дорослі.

О. Маховська вважає, що православна модель сім'ї деформувалася і має сучасну культурну версію в результаті того, що у війнах і військових конфліктах фізично знищувалися величезні чоловічі популяції. З'явилася сім'я «без батька». І наступному поколінню хлопчиків довелося займати вже «дитяче місце». Не дарма кажуть про інфантилізм російських чоловіків. Однак, на нашу думку, не можна зводити проблему до зазначеного фактору. В Україні, де православна сім'я «козацького типу» трималася практично на жінці, в силу того, що козак більшу частину свого життя перебував у військових походах, повертаючись додому на період польових робіт і нагороджуючи дружину черговою дитиною, фактично не брав участі в побутовому житті сім'ї і вихованні дітей, сім'я «по православно-русскому типу» не деформувалася.

Ми не згодні з думкою дослідниці, що в Україні модель сім'ї історично перебувала під впливом протестантської і католицької етики. Православні Українці в силу більшої поліконфесійність своїй території були знайомі з «сімейними альтернативами», проте виробили свою специфічну сімейну модель. Саме тому, за даними О. Маховської, «при вкрай низькому рівні життя в цій країні рівень розлучень там менше, ніж у Росії». До самих психологічно компліментарних шлюбів дослідниця відносить українсько-єврейські, пов'язуючи це навіть не з хорошою сполучуваністю самих моделей, а зі специфічним способом залагодження конфліктів, при якому величезну роль грає гумор.

Ми ж вважаємо, що запорукою міцності міжрелігійних та міжконфесійних сімей в Україні є традиційна полірелігійність населення і випливаючий з неї більш високий, ніж у Росії, рівень релігійної толерантності, детермінований як історично, так і географічно, а сьогодні ще й геополітично.

Основною проблемою змішаного шлюбу, на думку більшості священнослужителів авраамічних релігій в Україні, є навіть не питання про зміну віри одним з подружжя, а питання про вибір віри й релігійного виховання дітей, народжених у подібному союзі. А тут компроміси, на думку богословів всіх релігій, не доречні. Тому будь-яка деномінація згодна закривати очі на подібні союзи, якщо вони гарантують релігійне виховання дітей в її лоні. В іншому ж випадку змішані шлюбні союзи порицяються і релігійно не освячуються.

Однак реальна суспільна ситуація в Україні, що стрімко трансформується, вимагає постійного перегляду релігійних установок, вироблення богословами і релігійними лідерами більш гнучкою і компромісною політики щодо міжконфесійних та міжрелігійних шлюбів. Міжконфесійні шлюби останнім часом викликають менший опір в українському суспільстві, зокрема у християнстві, де вони сприймаються як «практичний екуменізм» і в ісламі, коли мова йде про шлюб чоловіка - мусульманина з християнкою або єврейкою. Про шлюб жінки-мусульманки з іновірцем мови в мусульманському анклаві все ще бути не може.

Міжрелігійні та міжконфесійні шлюби як форма шлюбу в цілому являють собою складний, внутрішній мікросвіт шлюбних партнерів, первинно конструйований і модифікується за допомогою їх дій в галузі повсякденної, подружнього життя. Пов'язаної з релігійною самоідентифікацією партнерів. Даний процес обумовлений тим, що шлюбний простір складається з декількох соціальних реальностей, що відповідають за конкретний прояв релігійно забарвлених аспектів шлюбних відносин: реальність соціально-релігійних взаємодій (культової практики), реальність релігійного поведінки вдома, реальність шлюбних комунікацій, детермінованих релігією. Їх об'єднання в конкретному шлюбному союзі має строго індивідуальний характер.

Найстійкішою до трансформації ідентичністю особистості, яка вступає в шлюб, є релігія. Вона виступає фундаментом духовного начала людини, її індивідуальним підходом до питання віри, релігійних почуттів. Глобально трансформація релігійної ідентичності у шлюбі виражається у прийнятті віри партнера, але такі випадки частіше зустрічаються в міжрелігійних союзах, вони типові для шлюбу чоловіка-мусульманина з іновірною жінкою, в міжконфесійних ж шлюбах християн вони дуже рідкісні і мають одиничний характер. В цілому, в рамках конфесій однієї релігії питання перетворення ідентичності у шлюбі має більш компромісний характер.

По відношенню до релігійної ідентичності подружжя можна класифікувати моделі шлюбних відносин в міжрелігійних та міжконфесійних союзах, що спостерігаються в сучасній Україні, за типом відносини подружжя до релігійної віри один одного і виділити кілька сценаріїв трансформації їхньої релігійної ідентичності:

- релігійну асиміляцію, коли один з подружжя повністю приймає віру іншого;

- релігійну субординацію, коли подружжя домовляються про конфесійну приналежність дітей, їх релігійне виховання тощо;

- релігійний плюралізм, коли подружжя зберігають свої релігійні переконання без змін, укладають шлюб в обох релігійних традиціях паралельно і домовляються про форми відправлення релігійних ритуалів в сім'ї, як правило, залишаючи за дітьми свободу вибору віри.

Як ми бачимо, українське суспільство сьогодні переживає трансформації таких традиційних соціальних інститутів як релігія і сім'я. Зростання кількості міжконфесійних та міжрелігійних шлюбів - невід'ємна риса сучасності, якої не скасувати ані релігійними заборонами, ані світською риторикою. Пострадянський простір поступово долає наслідки комуністичного експерименту в світогляді людей і в етно-релігійних відносинах.

Висновки. Міжрелігійний і навіть міжконфесійний шлюб представників авраамічних релігій з невідворотністю призводить до конфлікту двох легітимуючих подружнє життя релігійно-правових дискурсів, що, в свою чергу сприймається суспільством як дестабілізуючий фактор. Таке традиційне сприйняття релігійно змішаних шлюбів в суспільстві закріпилося у всіх країнах світу, громадяни яких ідентифікують свою культуру з авраамчною релігійною традицією. Саме цей суспільно-культурний і релігійний стереотип вимушені щоденно долати ті українці, хто перебуває у такому шлюбі.

Список використаних джерел

релігійний сімейний шлюб авраамічний

1. Аляутдинов Ш. Он и она. Полная версия / Шамиль Аляутдинов. - Изд-во Диля, 2011. - 896 с. ISBN 978-5-4236-0046-4 (Серия Мир Ислама).

2. Гордєєв О. Звідки стріляє Купідон. Про українські міжконфесійні шлюби [Електронний ресурс] / Олексій Гордєєв. - Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/open_ theme.

3. Дружинин В.Н. Психологические типы семьи в европейской культуре. - М., 1995. - 170 c.

4. Маховская О. Межкультурные браки и модели семейных отношений [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.asi. org.ru/ASI3/main.nsf.

5. Николай, протоиерей. Межконфессиональные браки становятся всё более распространенными / Николай, протоиерей [Електронний ресурс] // Новые известия. - Режим доступу: http:// religion.historic.ru/news/item/f00/s01/n 0000118/index.shtml.

6. Поліха П. Закоханих з різних християнських конфесій повінчають…але часто за певних умов [Електронний ресурс] / Петро Поліха. - Режим доступу: http://zakarpattya.net.ua/ukr - news-82441-Zakokhanykh-z-riznykh-khrystyianskykh-konfesii - povinchaiut % E2% 80% A6-ale-chasto-za-pevnykh-umov.

7. Сысоев Д., иерей. Брак с мусульманином / Даниил Сысоев. - М.: Изд-во храма пророка Даниила на Кантемировской, 2007. - 240 с.

Размещено на Allbest.ru