Особливості урбанізаційного процесу в Україні у ХІХ - на початку ХХ століття (на прикладі Слов'янська Харківської губернії)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості урбанізаційного процесу в Україні у ХіХ - на початку ХХ століття (на прикладі м. Слов'янська Харківської губернії)

Світлана Закірова

Проблеми становлення і розвитку міст є одним із вагомих та традиційних напрямків досліджень у світовій та вітчизняній науці, оскільки урбанізаційний процес виступає як частина та критерій цивілізації. Необхідно відзначити, що без вивчення особливостей переходу України від традиційного, аграрного до нового індустріального суспільства неможливо пояснити специфіку національного історичного процесу, виявити її місце у світовій цивілізацій- ній динаміці. Саме міста відіграють особливо важливу роль у розвитку державотворення, виконуючи культурні, соціально-економічні та по- літико-адміністративні функції.

Історія урбанізації в Україні у ХІХ - на початку ХХ століття вже привертала увагу дослідників, проте більшість наукових розвідок присвячувалася або державі загалом, або великим територіям країни. Серед останніх досліджень загального феномену урбанізації варто виділити роботи І. Салія [1] і Т. Заставецького [2]. Вагомий внесок в аналіз урбанізаційних проблем південноукраїнського регіону України, особливостей сприйняття цього явища у селянській традиції внесла В. Константінова [3]. Регіональні аспекти розвитку міст Правобережної та Лівобережної України досліджують В. Молчанов, О. Прищепа і Д. Чорний [4]. Історії великих міст України присвячені роботи М. Бер- линського, П. Герлігі, О. Ярмиша, А. Болебруха, Л. Савенка [5]. Втім урбанізаційний процес в Україні мав певні локальні особливості не тільки для великих міст, але і для невеличких містечок. Аналіз процесів розвитку таких міст та їх інфраструктури в окремих районах України дозволяє вивчати ці проблеми більш глибоко, всебічно, окреслюючи та розглядаючи місцеві особливості.

Досить цікавим з точки зору вивчення урба- нізаційних процесів виступає Наддніпрянська Україна, історія міст якої вивчається вкрай нерівномірно. Значна кількість праць дослідників присвячена великим містам, проте суттєві зміни у розвитку міста краще, на наш погляд, відображає історичний перебіг подій, пов'язаний з розвитком невеликих міст. До числа таких, безперечно, можна віднести Слов'янськ, який у ХІХ - на початку ХХ століття входив до складу Харківської губернії. Не розглядаючи ранню історію міста, автор даної статті ставить за мету проаналізувати зміни у розвитку міста, щовідбувалися протягом ХІХ - на початку ХХ століття. Дослідницькими завданнями розвідки є характеристика на підставі статистичних і довідкових видань Російської імперії та матеріалів архівних фондів змістовних перетворень загального обличчя міста, зростання чисельності населення, трансформації його промислової та соціальної інфраструктури.

Рушійними силами урбанізаційних процесів є розвиток виробництва, науково-технічний і соціальний прогрес, розширення рамок суспільного поділу праці, зростання продуктивності праці в сільському господарстві, збільшення територіальної і соціальної міграції населення. Процесу урбанізації загалом сприяли такі фактори як ширші можливості знайти роботу, здобути освіту, приваблива різноманітність форм відпочинку, зручні умови побуту. Виникнення урбанізації як процесу, її активний розвиток пов'язані з індустріалізацією суспільства в цілому, коли завдяки великій машинній індустрії місто набувало власної основи піднесення і перетворювалося на центр розвитку нових форм виробництва. Незважаючи на те, що міста існували з давніх часів, тільки за добу становлення капіталізму вони набули провідної ролі у процесі соціально-економічного розвитку, зайняли домінантне становище щодо села, до якого почали проникати і закріплюватися міські відносини та традиції.

Як і у всій царській Росії, в Україні у ХІХ - на початку ХХ ст. проявилася тенденція до переважаючого зростання міського населення. Перебіг урбанізаційного процесу у Слов'янську зазначеного періоду досить чітко фіксує динаміка демографічних змін. Якщо наприкінці ХVІІІ ст. міських мешканців Слов'янська було біля 2000 осіб [6], за даними 1832 р. населення міста становило вже 5850, 1864 р. - 11000 осіб; [7], то згідно перепису 1897 р. населення Слов'янську становило вже 20340 міщан [8]. Тобто, протягом ХІХ століття чисельність населення міста збільшилася більш як у 10 разів!

Таке зростання чисельності мешканців міста було викликано цілим колом обставин: це і зростання видобутку солі, що було традиційним заняттям населення міста, і поява нових, досить прибуткових промислових виробництв. Важливу роль у притоці населення відіграло проведення залізничної мережі у регіоні, яка значно спростила налагодження промислових та торговельних зв'язків з іншими регіонами країни, сприяла втягуванню місцевих мешканців у ринкові відносини. Будівництво залізничних колій та зростання кількості соляних заводів та варниць спричинило підвищення попиту на будівельні матеріали, що активно почали видобуватися та вироблятися у Слов'янську та навколо міста. Зростання чисельності міщан викликало до життя збільшення товарного виробництва продуктів харчування, з'являлися переробні підприємства сільськогосподарської продукції. Разом із розширення промислового виробництва міста почала формуватися вкрай необхідна соціальна інфраструктура, відкривалися нові установи, що задовольняли потреби населення міста та прилеглих територій.

Досить розвинуту групу виробництв у Південно-Східній Україні складали галузі, що були пов'язані з видобутком та переробкою різних мінеральних багатств краю. Розробка покладів кам'яної солі має особливе значення для регіону загалом та Слов'янську зокрема. І хоча відомою соляна справа тут була практично з кінця XVI століття, активне промислове виробництво у цій сфері починається лише з другої половини ХІХ ст. До 1861 р. у місті працювало 10 заводів, серед них найпотужнішим був завод другої гільдії купця І.М. Котлярова, де працювало 18 робітників, що виробляли понад 20 000 пудів солі вартістю 10 600 руб.[9]

Солевидобувні підприємства утворювалися підприємцями як на власних землях, так і на орендованих. Серед засновників підприємств були представники усіх верств населення. Зокрема, у 1872 р. Слов'янська міська дума віддала чотири десятини міської землі князю Кочубею та Г. Санжаревському під влаштування свердловини для видобутку кам'яної солі за умов виплати місту по % коп. з пуду видобутої будь-яким засобом солі. Через два роки вони зобов'язувалися утворити акціонерне товариство для заснування заводу, де міщани Слов'янська повинні були мати певні переваги. Однак підприємливі орендарі протягом восьми років експлуатували свердловину виключно у власних інтересах і отримували прибутків понад 12 000 руб. щороку. У зв'язку з невиконанням умов договору міська дума ставила питання про розрив угоди з орендарями, однак враховуючи високий ранг одного з них, прийняла рішення про проведення «мирних» переговорів з нащадками Кочубея [10].

Для спільної боротьби за ринки збуту продукції в умовах конкуренції з більш потужними підприємствами Південно-Східного регіону України у середині 80-х років ХІХ ст. утворилося «Товариство слов'янських солезаводчиків». Товариство не тільки планувало ціни продажу солі, але й впливало на план випуску продукції кожного заводу, займалося пошуками нових ринків збуту, слідкувало за високим рівнем якості слов'янської солі. Саме це дозволило Товариству на сільськогосподарській виставці у Харкові у 1887 р. отримати Велику срібну медаль. Інколи замість організації єдиного великого підприємства власники відкривали заводи, які мали невелику потужність, однак загальні масштаби видобутку солі такими підприємцями були досить значними. Напередодні Першої світової війни у місті працювало 22 заводи різної потужності, проте навіть на невеликих соляних заводах підприємців Іванова, Кочура, братів Гольберг використовувалося електричне обладнання [11]. Виробництво солі у Слов'янську відігравало важливу роль не тільки в Україні, але й у розвитку цієї галузі у загальноросійському масштабі.

Важливою причиною зростання урбаніза- ційних темпів у регіоні стало виробництво будівельних матеріалів. У зв'язку з відкриттям металургійних заводів, будівництвом залізниць, загальним піднесенням гірничозаводської промисловості для облаштування доменних печей, будівель, мостів та інших споруд виникла гостра потреба у великій кількості звичайної та вогнестійкої цегли, цементу та черепиці. Слов'янськ посідав важливе місце у забезпеченні цим видом продукції промисловість краю. Так, якщо до 1865 р. у місті було лише 3 цегляних заводи, які виготовляли продукції загальною вартістю біля 4000 рублів [12], то у 1913 р. лише на одному з потужних цегляних заводів купця І. Гутнікова вартість виробленої продукції складала 40000 руб. У цій сфері виробництва не відбувалося чисельне зростання кількості підприємств, однак за рахунок збільшення їх розмірів та потужностей загальна вартість виготовленої цегли на підприємствах Слов'янську збільшилась майже у 20 разів.

Розміри виробництва новостворених підприємств вимагали значного чисельного зростання працівників, що становило ще один з чинників урбанізаційних процесів у регіоні. Тільки в акціонерному товаристві керамічних заводів «Дзевульський та Лягне», продукція якого у 1901 р. отримала Почесний диплом та Золоту і Срібну медалі на Міжнародній керамічній виставці у Санкт-Петербурзі, працювало більше 400 робітників. У 1897 р. у Слов'янську Південно-Російське товариство з виробництва та продажу соди та інших хімічних продуктів відкрило содовий завод. Загалом напередодні Першої світової війни у Слов'янську діяло 38 промислових підприємств різної потужності, на яких працювало більше 2000 робітників [13].

Важливим проявом урбанізаційних процесів модерної доби був той факт, що міста України перетворювалися на промислові та торговельні центри, транспортні вузли, осередки культурного життя. За таких умов частина підприємців спрямовувала свою діяльність на задоволення зростаючих потреб мешканців міста, влаштовувала різноманітні нововведення у галузі комунального господарства та сфери послуг, формуючи нове «обличчя» Слов'янська.

Зростання чисельності населення та загальні зміни у Слов'янську суттєво змінили ситуацію у сфері охорони здоров'я та освіти. У 60-х роках ХІХ ст. у Слов'янську працювало міське училище та два приватні пансіони-школи дворянки Гамен та поміщиці Геєвської, де разом навчалося 30 осіб. На початку ХХ століття Слов'янськ був містом, де працювало 17 навчальних закладів, що належали як приватним особам, акціонерним товариствам, так і органам місцевого самоврядування, де навчалося вже 2300 учнів. Якщо у 1806 р. у місті працювала лише одна міська лікарня на 6 ліжок, то на початку ХХ століття у Слов'янську існували медичні заклади різної форми власності, де проводили прийом 9 лікарів, 11 фельдшерів та 7 акушерів. Безумовно, кількість медичних та освітніх закладів поки ще не могла повністю задовольнити потреби міста та його мешканців, втім певні позитивні зміни відбувалися [14]. трансформація інфраструктура громадський міграція

Внаслідок урбанізації швидко зростав і рівень інших послуг, які могло запропонувати своїм мешканцям місто. Саме тут відкривалися офіси банкірів та великих торговців, крамниці, ресторани та готелі. У ХІХ - на початку ХХ ст. міська торгівля у Слов'янську розвивалася в трьох основних формах: базарній, ярмарковій та стаціонарній. З часом перші дві поступалися на користь останньої, що було загальноісторичним явищем. Якщо наприкінці ХУІІІ ст. у місті мешкало 15 купців, 4 рази на рік проводилися ярмарки, то у 1837 р. у місті мешкало 213 представників купецького звання, проводилося 3 ярмарки, проте існувало 37 закладів стаціонарної торгівлі [15]. А у 1911 р. у Слов'янську було 93 торговельні заклади, що спеціалізувалися на продажу різних товарів [16].

Швидкими темпами розвивався бізнес у сфері громадського харчування. Безперечно, цей напрямок підприємницької діяльності був не новим і доволі привабливим. Традиційно одну з реальних можливостей швидко отримати високий прибуток у цій сфері мали ті, хто утримували так звані «кабаки», корчми та шинки, де продавали горілку та інші алкогольні напої на розлив. Проте, враховуючи історичні реалії, треба усвідомлювати, що поруч з цими закладами існували і так звані «білі» харчевні, де не продавали алкогольні вироби, але можна було спробувати прості та недорогі страви. Досить розповсюдженими були так звані «чайні», «кофейні», «кондитерські», «м'ясні», «молочні», що виконували функції сучасних кафе, були місцем зустрічей та спілкування підприємців, інтелігенції, загалом міщан. їх власники пропонували відвідувачам великий перелік товарів та виробів, брали участь у конкурсах на кращий заклад та кращі вироби, що проводилися на місцевому та регіональному рівнях. Працюючи за законами ринкового господарства, підприємці Слов'янська чітко враховували попит на свої послуги і в умовах його зростання збільшували пропозиції, що відповідало інтересам як власників закладів сфери послуг, так і громади міста в цілому. Трактири, харчевні, чайні, кофейні, булочні, кондитерські відкривалися лише з дозволу міських або земських органів, котрі встановлювали акцизний збір, який підприємець мав щорічно сплачувати на користь громади.

Важливим елементом формування інфраструктури міста ставало прибуткове домогоспо- дарство. Із збільшенням чисельності населення міста, швидкою урбанізацією, поширенням торговельно-промислових зв'язків з іншими районами країни виникла певна потреба у появі такої послуги як здавання житла у найм. Пропозиція житла у Слов'янську була суттєво обмежена, тому із збільшенням попиту на нього ціни на оренду квартир наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття значно збільшилися. Якщо у 1904 р. річна оренда квартир, що складалася з 4 кімнат коштувала 60 руб., то вже у 1910 р. ціни коливалися від 100 до 240 руб. Ціни на оренду житла у Слов'янську були одними з найвищих у регіоні. Для порівняння у 1910 р. ціна на таку ж за розмірами квартиру у сусідніх містах становила: у Бахмуті - 60-180 руб., Луганську - 100-180 руб., Маріуполі - 300 руб., Юзовці - 6-20 руб. [17]. Дуже високі ціни на житло стають особливо зрозумілими у порівнянні з реальними цінами на продукти харчування у ті ж роки. Так, 1 фунт (приблизно 400 гр.) найкращого м'яса коштував 18 коп., хліба: житнього - 3 коп., пшеничного - 3,5 коп., цукру - 15 коп. Частина промислових підприємств міста пропонували своїм працівникам заводське житло, однак оскільки більшість індустріальних закладів Слов'янська мали середні розміри порівняно з велетнями металургійного або вугільного виробництва у регіоні, то і кількість такого житла була обмеженою. Саме це, на наш погляд, і пояснювало доволі високі ціни на житло у містах, де рівень промислового підприємництва був нижчим, порівняно з тією ж Юзів- кою, або Бахмутом, у яких підприємства будували більше житла для свої робітників. Однак і у Слов'янську содовий завод Південно-Російського товариства мав ряд будинків, де надавалося житло майстрам та висококваліфікованим робітникам. Квартири будувалися за англійським зразком: нижні поверхи були зайняті кухнями, коморами та іншими приміщеннями, середні - столовими, гостинними та приймальними кімнатами, а у верхніх розташовувалися спальні кімнати.

Напередодні Першої світової війни у місті працювало 7 готелів та 5 постоялих дворів. Першокласним закладом вважався „Гранд-Отель”, який належав Ф.В. Сережникову. У готелі працював ресторан, пропонувалися номери з ваннами, душовими кімнатами, добова вартість яких коливалася від 1 до 4 руб. Доволі розвинуте готельне господарство у місті мали підприємці О. Шторм та О. Котляров, при готелях яких працювали власні електричні станції [18]. Відкриття мебльованих кімнат, заїжджих будинків, готелів також було можливим лише з дозволу міських або земських органів. Кожний з таких закладів обкладалися акцизним збором на користь міста, що складали одне з суттєвих джерел до- ходної частини міських бюджетів.

Важливим показником урбанізаційного процесу стала активізація транспортного сполучення у містах та на міжміських маршрутах.

Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття у структурі транспорту України важливу роль починають відігравати механічні засоби пересування. Поява нового зручного автомобільного транспорту поступово витісняла послуги візників, швидкість руху яких становила до 12 км/год. У 1910 р. Слов'янська міська дума дала дозвіл громадянину Є. Свірікову почати автомобільний пасажирський рух на встановлених підприємцем умовах. Цікаво, що у постанові Думи підкреслювалося, «...міське управління ніякої відповідальності на себе не приймає за всілякі можливі неприємні наслідки їзди автомобілем...», але «...Дума залишає за собою право у будь-який час встановити правила і таксу, визначити порядок руху, назначити плату на користь міста та встановити інші необхідні умови автомобільного руху у межах міста» [19].

Модерна доба викликала також зміни у побуті міського населення, організації його дозвілля. Адже досягнення науки та техніки перш за все входили у повсякденне життя саме в містах. Відповідно, міщани вже могли користуватися більш високим рівнем буденного комфорту, ними активніше застосовувалася електроенергія, телеграф, телефонний зв'язок. У місті відкривалися нові книгарні, друкарні, театри, бібліотеки, кінематографи. Велике значення мала тогочасна преса, яка відображала як міжнародні й державні, так і місцеві події. На шпальтах видань публікувалися офіційні повідомлення, публіцистичні матеріали, у разі необхідності проводилася активна роз'яснювальна робота. Власники газет інколи мали свої друкарні, але частіше за все зверталися до володарів типографій за послугами. З 1882 р. у Слов'янську О. Мішон видавав щотижневу газету «Листок Слов'янських мінеральних вод». Оскільки вартість газет була не дуже дорогою, її купували представники різних верств населення. У місті працювала типографія О. Котлярова, де працювало 50 працівників (майже велетенська типографія для свого часу), була відома друкарня А. Агаркова, яка отримала почесний диплом та Велику Золоту медаль на Брюссельській міжнародній виставці у 1907 р. [20]

Культурний розвиток у містах України модерної доби також еволюціонував у кращий бік. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ століття у Слов'янську з'явилися нові послуги, що дуже швидко стали широко популярними - фотографія та кінематограф. У місті працювали фотосалони

І. Глентцтенера, А. Баришникова, Г. Мухіна, К. Щербіна. Мешканців Слов'янська запрошував на кіносеанси кінематограф «Ідеал», що належав О. Ковалевській.

Отже, розвиток міського життя у Слов'янську у ХІХ - на початку ХХ ст. зумовлювали, з одного боку ті тенденції, які зародилися і розвивалися у попередні періоди, а з іншого - соціально-економічні процеси, що були породжені реформами модерної доби. Взаємодія прискорення темпів урбанізаційного процесу і темпів індустріалізації починає активно проявлятися наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Здобутки в міському господарстві активно проявляються в побуті міських жителів Слов'янська, удосконаленні громадського харчування, готельного господарства, книговидання, набуває поширення використання нових видів транспорту, енергії тощо. У цей час спостерігається відчутне зростання мережі навчальних та медичних установ, пожвавлення культурного життя міста. Наявність таких закладів позначалась на статусі Слов'янська, перетворювала його на значний культурно-освітній центр регіону.

Урбанізація, викликана промисловим піднесенням ХІХ - початку ХХ ст., набула в Україні значних темпів. Вона стала важливою складовою тогочасних трансформацій, а разом з тим і їх своєрідним рушієм. Урбанізаційні процеси означали підвищення ролі міста у житті суспільства, адже саме з ним були пов'язані основні досягнення цивілізації. Усе більших трансформацій зазнавав спосіб життя міщан модерного міста, а це, у свою чергу, детермінувало зміни в їх поведінці, програмувало певний менталітет. У містах концентрувалися представники владних структур, інтелектуальна еліта, підприємці, торговельно-фінансова верхівка, промислові робітники. Певним чином можна констатувати, що саме міста і сприяли створенню модерних держав.

Література