Повсякдення: проблема дефініції та предмету на локальному рівні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повсякдення: проблема дефініції та предмету на локальному рівні

Альков В.А.

Анотація

У статті розглядаються суперечки щодо проблеми формулювання поняття «повсякденність» та його змістовного наповнення. Сформульовано дефініцію повсякдення на локальному рівні та визначено предмет.

Ключові слова: повсякдення, історіографія, концепція

За всієї методологічної консервативності історичного краєзнавства, в сучасну добу відбувається зміщення акцентів від традиційного аналізу діяльності установ, історії міст та сіл, біографістики тощо до вивчення повсякденного життя пересічної людини. За умов популярності у вітчизняній історіографії проблем історії повсякденності, краєзнавство отримало імпульс до розвитку, адже предметно дослідити повсякдення людини можна лише на місцевому рівні, з урахуванням специфіки локусу, що її оточує.

Подальше осмислення на макрорівні поки що не на часі через відсутність бази для нього - сукупності робіт з повсякдення населення усіх регіонів, хоча однією з тенденцій розвитку історії повсякденності, відповідно до спостережень російського дослідника І. Орлова, є спроби побудувати на регіональному матеріалі типові картини, що характеризують повсякден- ня на рівні усієї країни [1, 37]. Від практичної реалізації в українській історіографії історія повсякденності так само далека [2, 32].

Щоб створити такий масив необхідне чітке уявлення про предмет дослідження чи принаймні чітка дефініція, чого якраз і бракує. Дослідники включають до своїх робіт різні зрізи реальності, що не може сприяти співставності робіт. Не можна погодитись із думкою В. Головко про те, що в Україні, на відміну від Заходу, досі не ведеться діалогу щодо рамок повсякдення та його дефініції [3, 98]. Приміром, ту ж тезу застосовує й А. Людке стосовно західної історіографії [4, 57]. Це можна пояснити бажанням авторів надати більшої актуальності своїм роботам. У дійсності дискусія існує й відносно масштабна. Втім, в Україні вона значною мірою прив'язана до західних та російських ідей.

Російський дослідник В. Корнєв зазначає, що проблемою при роботі з терміном «повсякденність» є його невизначеність [5, 85-87]. Як цілком слушно помітив І. Орлов, навіть головний пропагандист напряму А. Людке визнавав термін далеко не ідеальним, але прийнятим в умовах відсутності іншого. Та такий термін виправдовує себе як коротке та змістовне формулювання [1, 34]. Розуміння цього явища головно інтуїтивне. Відповідно, за твердженням П. Гангулі, і визначення страждає на еклектичність [6, 4]. Тим більше, ще з 80-х рр. ХХ ст. у вітчизняній філософії утвердилась «модернізована в бік багатомірності» концепція повсякденності [7, 150], що не сприяє методологічному консенсусу. У сучасному науковому співтоваристві досі точиться дискусія щодо рамок повсякдення. Як зазначили західні дослідники А. Еккерт та А. Джонс, поняття повсякденності менш точне та більш складне, ніж здається [8, 5]. Це аналітична, а не завідомо дана конструкція, тому визначити її особливо складно [9, 81].

За А. Лефевром, повсякденність може бути визначена як набір функцій, які об'єднують системи, що здаються різними [10, 9]. А. Людке зазначає, що це практика, тобто те, що роблять люди й як вони це роблять [11, 63]. Дослідник Д. Елей пропонує через різнорідність повсякдення розглядати цілі, що його формують [12, 319]. Словом повсякденність, за визначенням Б. Маркова, окреслюється реальність як така, фактичність, структури анонімних практик, буденність на противагу святковості, рутинність та традиційність на противагу новаторству тощо. Це не тільки думки та переживання людей, але й діяльність, що регулюється нормами та інститутами [13, 27-28]. Дослідниця Т. Булигіна розглядає повсякденність як соціокультурні смисли, які люди створювали в ту чи іншу епоху [14]. А. Ільясова ж пропонує її визначення як реальності в інтерпретації безпосередніх учасників [15, 32]. У свою чергу І. Орлов вважає, що історія повсякдення закликає до відтворення всього розмаїття особистого досвіду й форм самостійної поведінки [1, 34]. Тобто, це скоріше образ, ніж визначення.

Відповідно до спостережень О. Коляструк, у деяких випадках історія повсякденності розглядається як прийом отримання інформації про минуле, частина інструментарію, інших - як самостійний напрям [16, 10]. Приміром, М. Кром визначив «оповсякденювання» історії як дослідницький інструмент [1, 35]. На думку Ю. Полякова, повсякдення - це сума мільярдів доль людей, що жили в минулому, мали як загальні глобальні риси, так і специфічні регіональні, національні та, врешті, індивідуальні. Можливість осягнути таке поле, на нашу думку, примарна. Завдання цей науковець бачить у вивченні способу життя в історичному розрізі, виявляючи загальне та особливе, незмінне та нове, що твориться щодня [17, 128-129]. У цьому плані подібний підхід є цілком утилітарним для історико-краєзнавчих досліджень.

Ще 1928 р. український краєзнавець М. Криворотченко зробив першу, подібну до броделівської, спробу структурувати повсякдення (вживаючи щодо цього термін «побут»), включивши до нього житлові умови, одяг, харчування, санітарію й гігієну, культурні потреби, виробничий побут, громадський побут, розваги, фольклор [18, 3]. Уже згаданий Ю. Поляков відносить до складових повсякдення вивчення життєвих умов, сім'ї, історію дозвілля, історико-демографічний напрям [17, 128-129]. О. Баннікова феномени повсякденності поділяє на природні (середовище, харчування), соціальні (робота, суспільна діяльність) та ментальні (культура, цінності) [19, 21-22]. Т. Нагайко орієнтується на броделівські «структури повсякдення»: житло, одяг, харчування, культурне обслуговування тощо [20, 45]. І. Полякова ж, підходячи до цього питання зовсім інакше, виділяє в повсякденні чотири рівні: потреб, діяльності, спроможностей та свідомості й три практики: трудової діяльності, побуту та дозвілля [21, 245-252]. О. Коляструк нарахувала в повсякденні п'ять сфер: трудову, дозвіллєву, репродуктивно-забезпечувальну, приватно-родинну та комунікативно-громадську [22, 55]. Звісно, за такого розмаїття підходів, різними будуть і результати досліджень.

На думку В. Молчанова, найбільш релевантною концепцією дослідження життєвого рівня є концепція якості життя - поняття надзвичайно близьке до повсякдення, що враховує не тільки задоволення матеріальних потреб, але й умови для всебічного розвитку людини [23, 432]. Зрозуміло, що для різних регіонів такі умови будуть відмінні. У зв'язку з цим, ще А. Лефевр наголошував, що повсякдення значною мірою варіюється залежно від країни, регіону та інших особливостей [10, 5].

Проблематика «людина в повсякденні» ближче за все до соціальної історії, а різниця, на думку Ю. Полякова, полягає в більшій приземленості, конкретності історії повсякденності [17, 127]. В антропології повсякдення - фундаментальна категорія, орієнтир на соціальне буття, в естетиці - рутина, що не фіксується свідомістю, а отже, й значення її сумнівне. У соціології повсякденність підкорена звичному порядку подій, що повторюються щодня. Свята та будні, повсякденність та нерутинність протиставляються [24, 59]. Та це протиставлення, на нашу думку, й є головною вадою підходу, бо реально одне нерозривно пов'язане з іншим та зумовлює його. Через протиставлення свята та буднів з повсякденного життя випадає, наприклад, дозвілля, що завжди носить відбиток святковості. Між тим, саме в опозиціях до повсякденного часто виявляються приховані сторони життя та людських характерів [25, 44]. Н. Пушкарьова [26] та М. Зінчук [27, 22-23; 28, 48], слідом за М. Блоком, зазначають, що ключовою в понятті «повсякденність» є повторюваність. У центрі уваги історії повсякденності лежить комплексне дослідження повторюваного, нормального та звичного, що конструює стиль та спосіб життя, включаючи мотиви поведінки та емоційні реакції на життєві події.

Незважаючи на широку дискусію щодо терміну «історія повсякденності», дослідники так досі й не досягли консенсусу, що під ним розуміти. Та ситуація з відсутністю монополії в поглядах нормальна й щодо повсякдення вже тривалий час властива всій світовій історичні науці [29, 564]. Можна погодитись із думкою П. Грехема, О. Коляструк та ін. учених, що повсякденність слід розглядати широко, в полі різних наук, без чого концептуалізація поняття на даному етапі неможлива [30, 350].

Редакція терміну «міська повсякденність», що є найближчою до проблем краєзнавства, запропонована Д. Аверіною-Луговою й містить взаємодію між предметно-просторовим оточенням і міським населенням, спрямовану на задоволення матеріальних та духовних потреб [32, 62]. Таке визначення можна конкретизувати та застосувати також для вивчення сільської повсякденності. Для використання істориком-локалістом чи краєзнавцем воно є найбільш релевантним. Також неодмінним є акцентування на єдності локусу й часового проміжку, для чого, на нашу думку, слід залучати поняття «хронотоп».

Різні підходи до сутності історії повсякденності зумовили неоднозначне визначення її предмету. Ще за радянських часів, розглядаючи історію публіки, мистецтвознавець-марксист М. Хрєнов зазначав, що її предмет - визначення стабільних протягом визначеного часу форм функціонування мистецтва як моменту розвитку суспільної системи. Історію публіки він розглядав як похідну від історії суспільства [33, 146], що в принципі логічно. Для етнографів предмет повсякдення - це традиції, стереотипна поведінка, побут, соціологів - спосіб життя. А от історик повсякденності аналізує емоційні реакції, переживання людей у зв'язку з локусом, де відбуваються події. У центрі уваги перебуває не просто побут, але й життєві проблеми та їх осмислення. Предметом повсякденності, за визначенням О. Малової, є різноманітні характеристики поведінки людей, що охоплюють усі сфери життя та виражаються в символічних формах (ритуали, стереотипи поведінки, уподобання тощо) [24, 60]. Н. Пушкарьова трактує предмет більш загально - як сферу людського щодення в багатьох історико-культурних, політико-подієвих, етнічних та конфесійних контекстах [25, 9], хоч це визначення, на нашу думку, надто загальне й не дає уявлення щодо предмету. повсякденність соціологія дефініція

Специфічність предмету посилює те, що, як вірно відмітив І. Гоффман, переконання та емоції індивіда можуть бути визначені лише непрямо, на основі його зізнань чи того, що є його мимовільною експресивною поведінкою. Здебільшого ж, індивід подає себе визначеним чином, адже так прийнято в його групі чи цього вимагає соціальний статус [34, 189-191]. Хоча можна розглядати суспільну свідомість і в рамках груп людей, об'єднаних настроєм. Часто люди керуються, з погляду екзистенційної соціології, не розумом, а почуттями. Існує два підходи до вивчення емоцій: розгляд їх як інстинкту та продукту життєвого досвіду [35, 223-224]. Інший варіант видається більш вартісним для застосування істориками.

Щодо об'єкту особливих суперечок немає. Ним, за визначенням О. Коляструк, виступає людина в життєвому світі щоденності, інститутах суспільної організації та культурної комунікації [36, 10]. З цим погоджується й Т. Нагайко [20, 44]. Це не відкриття, а такий підхід є суто феноменологічним. Також, як зазначає Баннікова, численні концепції поєднує підхід до історії «знизу», з погляду людини [37, 54]. Зауважимо, що ці проблеми можна предметно вивчати лише в рамках місцевого хронотопу.

Я. Верменич, досліджуючи теоретико-методологічні проблеми історичної регіоналістики в Україні, пропонує комунікативно-структурну парадигму, орієнтовану на дослідження ментальностей, регіональної свідомості, локальних рівнів спілкування та територіально-просторовий вимір історії культури [38, 4-24], що може бути продуктивним і для дослідження історії повсякденності на місцевому рівні. Науковець зазначає, що інтерес до локалізму й локальності в сучасній історіографії підтримується як відчуттям евристичної обмеженості універсалістських концепцій, так і новою конфігурацією дихотомії «істотне - неістотне», пов'язаної з онтологічним поворотом у рамках філософії [39, 117].

Отже, зважаючи на значну кількість концепцій, можна говорити про перебування методологічних засад історії повсякденності на стадії становлення. Вони не визначені ні в західній, ні в пострадянській історіографії. Проте, аналіз методологічних робіт, дозволяє зробити висновок, що найбільш адекватною дефініцією для повсякдення на локальному рівні є повторювана взаємодія між предметно-просторовим оточенням і місцевим населенням, спрямована на задоволення матеріальних та духовних потреб, реальність в інтерпретації безпосередніх учасників. Предметом, відповідно, у найзагальніших рисах виступає життя людини та його самоосмислення у визначеному хронотопі. Втім, зауважимо, що у межах історії повсякденності не варто застосовувати дихотомію «правильне - неправильне», а можна лише констатувати розмаїття підходів до її визначення. В історіографії йдеться, здебільшого, навіть не про дефініцію, а про її образ, що не може бути визначений однозначно й всеохоплююче.

Література

1. Орлов И.Б. История повседневности: смерть или новое рождение? // Преподавание истории в школе. -- 2008. -- № 3.

2. Шандра В., Крижанівська О., Вільшанська О. Історія повсякдення як науковий підхід для вдосконалення досліджень історії України ХІХ -- початку ХХ ст. // Проблеми історії України ХІХ -- початку ХХ ст. -- Вип. 11. -- К., 2006.

3. Головко В. «Риба та м 'ясо» історії повсякденності: теоретичні засади напряму // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. -- Вип. 17. -- К., 2007.

4. Людке А. История повседневности в Германии: Новые подходы к изучению труда, войны и власти. -- М., 2010.

5. Корнев В.В. Проблематизация категории «повседневность» // Известия Алтайского государственного университета. Философия, социология, культурология. -- 2008. -- № 2.

6. Ganguly К. Introduction // Cultural Critique. -- 2002. -- № 52: Everyday Life.

7. Гончаренко Е.В. Человек и повседневность в философской и художественной антропологии // Актуальные проблемы гуманитарных и естественных наук. -- 2009. № 7.

8. Eckert A., Jones A. Historical Writing about Everyday Life // Journal of African Cultural Studies. -- 2002. -- № 1.

9. Mowitt J. Stumbling on Analysis: Psychoanalysis and Everyday Life // Cultural Critique. -- 2002. -- № 52: Everyday Life.

10. Lefebvre H. The Everyday and Everydayness // Yale French Studies. -- 1987. -- № 73: Everyday Life.

11. Дубина В.С. «Будничные» проблемы повседневной истории: о её дефицитах и положении среди других направлений. Беседа с проф. Альфом Людке о развитии Alltagsgeshichte //Социальная история. 2007. -- М., 2008.

12. Eley G. Labor History, Social History, Alltagsgeschichte: Experience, Culture, and the Politics of the Everyday -- a New Direction for German Social History // The Journal of Modern History. -- 1989. -- Vol. 61, № 2.

13. Марков Б.В. Культура повседневности. -- СПб., 2008.

14. Булыгина Т.А. История повседневности и «новая локальная история»: исследовательское поле и исследовательский инструмент // Интернет-конференция «Новая локальная история: социальные практики и повседневная жизнь горожан и сельских жителей. 2010». [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: www.newlocalhistory. com/content.

15. Ильясова А.В. Реалии и перспективы истории повседневности в российской историографии // Вісник ХНУ ім. В. Каразіна. Серія «Історія». -- 2011. -- № 982.

16. Коляструк О.А. Історія повсякденності як об 'єкт історичного дослідження: історіографічний і методологічний аспекти. -- Х., 2008.

17. Поляков Ю.А. Человек в повседневности (исторические аспекты) // Отечественная история. -- 2000. -- № 3.

18. Криворотченко М. Місто і краєзнавство // Краєзнавство. -- 1928. -- № 4.

19. Банникова Е.В. Критерии повседневности: теоретико-методологические основы истории повседневной жизни // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. -- 2011. -- № 7. -- Ч. 2.

20. Нагайко Т. Історія повсякденності: погляд на проблему // Історія повсякденності: теорія та практика: Мат. Всеукр. наук. конф. -- Переяслав-Хмельницький, 2010.

21. Полякова И.П. Сферы и уровни повседневности // Научные проблемы гуманитарных исследований. -- 2010. № 6.

22. Коляструк О. Поняття повсякденності в сучасній науковій гуманітаристиці // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. -- Вип. 15. -- К., 2009.

23. Молчанов В.Б. Теоретичні підходи до вивчення життєвого рівня населення України у другій половині ХІХ -- на початку ХХ ст. // Проблеми історії України ХІХ -- початку ХХ ст. -- К., 2010. -- Вип. 17.

24. Малова Е.Ю. Повседневность: сущность и предмет изучения в гуманитарных науках // Современные наукоёмкие технологии. -- 2007. -- № 7.

25. Пушкарёва Н.Л. История повседневности: предмет и методы // Социальная история. 2007. -- М., 2008.

26. Пушкарёва Н. «История повседневности» как направление исторических исследований [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http://www.perspectivy.info.

27. Зінчук М. Еволюція поглядів Школи «Анналів» на сутність та особливості дослідження повсякдення // Вісник ХНУ ім. В. Каразіна. Серія «Історія». -- 2011. -- № 982.

28. Зінчук М. Історія повсякденності як новий напрям гуманітарних досліджень // Історія повсякденності: теорія та практика...

29. Fletcher R. History from Below Comes to Germany: The New History Movement in the Federal Republic of Germany // The Journal of Modern History. -- 1988. -- Vol. 60, № 3.

30. Grahame P.R. Ethnography, Institutions, and the Problematic of the Everyday World // Human Studies. -- 1998. -- Vol. 21, № 4.

31. Коляструк О. Поняття повсякденності в сучасній науковій гуманітаристиці // Україна ХХ ст. : культура, ідеологія, політика. -- Вип. 15. -- К., 2009.

32. Аверіна-Лугова Д. Міждисциплінарні зв 'язки історії міської повсякденності // Історія повсякденності: теорія та практика...

33. Хренов Н. История публики как предмет изучения // Вопросы социологии театра: Сб. науч. тр. / Под ред. Н. Хренова. -- М., 1982.

34. Гоффман Э. Представление себя другим // Современная западная социальная психология. -- М., 1984.

35. Adler P., Fontana A. Everyday Life Sociology // Annual Review of Sociology. -- 1987. -- Vol. 13.

36. Коляструк О. Методологія історії повсякдення //Вісник ХНУ ім. В. Каразіна. Серія «Історія». -- 2011. -- № 982.

37. Банникова Е.В. Повседневность как объект исторического исследования // Современные исследования социальных проблем. -- 2011. -- Т. 3, № 7.

38. Верменич Я.В. Історична регіоналістика в Україні: Те- оретико-методологічні проблеми: Автореф. дис. ... д-ра іст. наук. -- К., 2005.

39. Верменич Я.В. Системологія історичної локалістики: пошук парадигмальних орієнтирів // Укр. іст. журн. -- 2011. -- № 5.

Размещено на Allbest.ru