Структурно-функціональний зміст соціальної комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структурно-функціональний зміст соціальної комунікації

Сімонян Карен Мовсесович

Анотація

В статті проаналізовано головні складові соціальної комунікації. Наведені думки закордонних вчених щодо таких понять, як інформація і соціальна комунікація. Проаналізовані базові поняття комунікації, зокрема комунікаційний канал, рівні комунікації та інформація.

Ключові слова: соціальна комунікація, рівні комунікації, суб'єкт і об'єкт комунікації, комунікативний канал, писемність, інформація.

Аннотация

В статье проанализированы основные составляющие социальной коммуникации. Приведенные мнения ученых относительно таких понятий, как информация и социальная коммуникация. Проанализированы базовые понятия коммуникации, в том числе коммуникационный канал, уровни коммуникации и информация.

Ключевые слова: социальная коммуникация, уровни коммуникации, субъект и объект коммуникации, коммуникативный канал, письменность, информация.

Abstract

Simonian K.M. Structural Content of Social Communication

The article analyzes the main components of social communication. These foreign scientists thought about concepts such as information and social communication. Analyzed the basic concepts of communication, including communication channel, the level of communication and information.

Keywords: social communication, communication level, subject and object communication, communication channels, writing, information.

Постановка проблеми

Комунікативний процес необхідна передумова становлення, розвитку і функціонування людей, держав тощо.

Соціальні комунікації формують особливий соціокомунікаційний простір для передачі повідомлень в просторі та часі. Вивчення механізмів їх функціонування сьогодні важлива ділянка проведення досліджень.

Аналіз останніх досліджень. Дослідженням теоретичних аспектів соціально-комунікаційних процесів займалися Ф. Махлуп, А. Соколов, Л. Вигоцький, Б. Шенкман, Б. Грушин.

Невирішені раніше проблеми.

Метою даної статті є спроба проаналізувати основні чинники, що впливають на формування соціальної комунікації в суспільстві, та дати їм чітке визначення.

Виклад основного матеріалу

Динамічний розвиток інформаційно-обчислювальної техніки дав потужний поштовх інформатиці (Information Science), яка, втім, зародилася на удосконаленні лише системи наукової комунікації, залишивши осторонь системи економічної, політичної, масової комунікації тощо. Підсумовуючи, можна констатувати, що проблеми соціальної комунікації наприкінці XX ст. стали предметом дослідження соціології, психології, політології, культурології, філософії, документалістики, інформатики, журналістики, теорії реклами і паблік рилейшнз тощо [15, с. 20].

Переконавшись, що соціальна комунікація, нарешті, набула наукового статусу, на який давно заслуговувала, варто зосередитися на цьому понятті змістовніше. З огляду на зазначене потрібно особливо наголосити, що суб'єктом соціальної комунікації є особистість. Навіть якщо вона спілкується сама із собою. Науковці в останніх випадках говорять про автокомунікацію, яка, на їх переконання, є інтеріотизованою соціальною комунікацією. Цей «внутрішній голос» виконує дві функції: 1) функцію «напівфабрикату» зовнішніх висловлювань, зміст яких остаточно реалізується через слово (за Л. С. Виготським); 2) функцію внутрішнього комунікаційного каналу, спрямованого всередину особистого «Я» [12, с. 42].

В останньому випадку внутрішній діалог відбувається, коли інформацію треба не просто механічно сприйняти (якщо це тільки можливо), але й «пропустити її через душу», пережити її як особистий досвід. Такий внутрішній діалог відбувається при сприйнятті творів мистецтва, в емоційно-стресових ситуаціях тощо [8, с. 305].

Автокомунікація формується у процесі інтелектуального становлення людини в соціальному середовищі у тісному поєднанні із біологічними (генетичними) і психологічними змістовними комунікаціями. Коли два суб'єкти соціальних комунікацій, які опанували метод автокомунікації, входять в «резонанс міжособистісного спілкування», процес відбувається і на когнітивному рівні, і на інтерактивному.

Беручи до уваги, що ці рівні комунікації тісно пов'язані між собою, російський дослідник А. Соколов дав таке визначення: «Соціальна комунікація є рухом змістів у соціальному часі та просторі». Змісти, які пересуваються в соціальному часі та просторі від комуні канта до реципієнта, охоплюють насамперед знання, уміння, стимули й емоції. При цьому знання розглядаються не тільки у формі фактів і концепцій (раціонально санкціонованих), але й цінностей, ідеалів, переконань і аргументів віри (про які людина знає на рівні свідомості).

Уміння - це перші навички, методи, звички, безсвідомі установки, згідно з якими людина діє в тих чи інших стандартних ситуаціях. Стимули - це вольові впливи, які спонукають реципієнта до активності [1, с. 88]. Емоції - розглядаються в контексті позитивної розв'язки і душевної рівноваги, необхідних для емоційного включення у процес соціальної комунікації. Змісти (тобто, знання, уміння, стимули і емоції) можуть виступати у двох іпостасях: комунікаційних повідомлень (мова, лист, малюнок) і як утилітарні предмети (будинки, одежа, зброя, знаряддя праці та ін.) [7, с. 114].

Соціальний час - відчуття протікання соціального життя сучасниками. Темп соціальних змін може бути різним (у революційні епохи - значно прискорений) До того ж треба розуміти, що і змісти з часом втрачають свою «товарну цінність», як, скажімо, прогноз перед президентськими чи парламентськими виборами, що вже відбулися.

Соціальний простір - це відчуття людьми системи соціальних відносин, яка склалася в певному суспільстві.

Соціальний простір є багатомірний, позаяк кожний суб'єкт соціальної комунікації має складні відносини з державою, структурами громадянського суспільства, конкретними особистостями і соціальними спільнотами.

Закони класичної драматургії свідчать, що, побачивши в першому акті п'єси рушницю, яка висить на стіні, чекайте пострілу, який поставить фінальну крапку в сюжеті вистави.

Окрім суб'єктів процесу комунікації, обов'язково має бути присутній об'єкт комунікації (повідомлення (інформація). Він може мати матеріальний характер (поштовий лист, книга, SMS, подарунок, жест, мова, погляд), або несвідомий, нематеріальний характер впливу на реципієнта (приймача). В останньому випадку комунікатор (передавач) може несвідомо впливати на реципієнта, викликаючи в нього симпатію (антипатію), довіру (недовіру), любов (ненависть) тощо [6, с. 151].

Ґрунтуючись на висловленому вище, необхідно сформулювати наукове поняття: комунікація є опосередкованою і цілеспрямованою взаємодією двох суб'єктів, заради досягнення певного результату.

Для більш ґрунтовного дослідження необхідно виокремити базові поняття комунікації: комунікаційний канал і інформація як така, без чого розуміння власне процесів комунікації просто неможливе.

Комунікаційний канал - це реальна чи уявна лінія зв'язку (контакту), по якій повідомлення рухаються від суб'єкта (комуніканта) до суб'єкта (реципієнта). Наявність зв'язку - необхідна умова будь-якої комунікаційної діяльності, в якій би формі вона не здійснювалася (наслідування, управління, діалог). Комунікаційний канал виступає комуніканту і реципієнту засобом для створення і сприйняття повідомлення, зокрема знаки, мови, коди, матеріальні носії повідомлень, технічні пристрої тощо.

Важливо звернути увагу на таку обставину. Комунікаційні канали забезпечують рух не змістів, а тільки матеріальне втілення повідомлення, яке виражає смисловий зміст. Причому, рух відбувається в фізичному (геометричному) просторі і в астрономічному часі. Комунікаційна ж діяльність, як відомо, є рух змістів у соціальному просторі, і результатом цієї діяльності є поширення освіти, формування громадської думки та суспільних настроїв тощо. Комунікаційна діяльність є більш духовною, але для її реалізації потрібні матеріально-технічні засоби, в якості яких виступають комунікаційні канали. Отож можна констатувати, що комунікаційні канали через призму комунікації виступають інструментом для досягнення мети - передачі інформації [14, с. 203].

Розвиток людства від первісного варварства до інформаційного суспільства супроводжувалося постійним збільшенням кількості комунікаційних каналів, завдяки доповненню природних каналів, що утворилися в ході антропогенезу та штучними каналами, свідомо створеними людьми [16, с. 211].

Природні комунікаційні канали - це канали, які використовують вроджені, природно притаманні хомо сапієнс засоби для передачі смислових повідомлень у фізичному просторі. Таких каналів два: невербальний (несловесний) і вербальний (словесний) [9, с. 31].

Невербальний канал - найдавніший з комунікаційних каналів, що виник в ході біологічної еволюції задовго до появи людини. Він являє собою спадщину зоокоммунікаціі, властивої вищим тваринам. Тваринами використовуються звукові сигнали, пози, рухи, що нагадують жести. Наприклад, щеня виляє хвостом, коли він задоволений, притискає вуха і оскалівает ікла, коли прикидається сердитим. Невербальний канал активно використовується в процесі мікрокоммунікаціі між людьми [3, с. 201].

Вербальний канал доступний тільки роду людському, котрий володіє мовної здатністю, здатністю користуватися природною мовою. Формування мовної здатності (і відповідно - вербального комунікаційного каналу) відбувалося в процесі антропогенезу. Послідовні ступені цього процесу від викопних мавп австралопітеків до неоантропов - людей сучасного типу [5, с. 193].

Потреба в штучних комунікаційних каналах виникає тоді, коли комунікант і реципієнт позбавлені безпосереднього контакту, не можуть ні бачити, ні чути один одного, і в той же час існують соціально-культурні змісти, які потребують передачі в соціальному часі і просторі. Ці змісти пов'язані, по-перше, з передачею корисного практичного досвіду, по-друге, з магічними віруваннями первісних людей. Для задоволення цієї первинної комунікаційної потреби використовувалися два штучних канали, які з'явилися якщо не одночасно, то порівняно скоро після формування неоантропов: канал іконічних документів - графічні (на кості, на камені, на дереві) і мальовничі (одноколірні або багатоколірні на стінах печер) зображення; канал символьних документів - амулети, прикраси, талісмани, статуетки, які мають таємний магічний сенс, а також язичницькі ідоли і взагалі зображення богів [13, с. 15].

Палеолітичне мистецтво, що зародилося 35 тис. років тому у вигляді різьби по кістці і дереву, вже через 5 тис. років представлено печерними гравюрами і картинами, різними скульптурами, прикрасами, орнаментованими виробами. Невеликі статуетки «палеолітичних венер» - символ жіночого родючості - носилися як підвісок, були в ходу всілякі намиста, браслети, діадеми, кільця, які вирізалися зі слонової кістки і кістки мамонта, складалися з черепашок, зубів тварин, кольорових камінців. Апогей печерного живопису датується 15-2 тис. років тому (культура мадлен), коли майстерно створювалися грандіозні багатобарвні сюжетні ансамблі, де поряд з реалістичними зображеннями жінок і чоловіків, мамонтів, бізонів, коней, носорогів часто зустрічаються фантастичні «химери» у вигляді тулуба ведмедя з головою вовка, «дияволята» з увінчаною рогами головою і покритим шерстю тілом.

Все вищезгадане може трактуватися не тільки як своєрідний комунікаційний канал, а також канал за допомогою якого відбувався поступовий процес розвитку виробничих і торгівельних відносин і світу в цілому.

Людство на певному етапі свого розвитку досягнуло своєї межі і із збільшенням масштабів діяльності людство потребувало вже більш уніфікованої та досконалої системи комунікації. Саме нею стала писемність. Виникнення писемності стало однією з найважливіших подій для розвитку цивілізації. Саме писемність створила ту систему спілкування, якою ми користуємося до нині і інтерпретуємо по різному, наприклад мова комп'ютерного програмування [4, с. 36].

Писемність - результат еволюції іконічного каналу. Палеолітичний живопис в епоху мезоліту (14-10 тис. років тому) втрачає жвавість і реалістичність, схематизується і спрощується. Потім слід неолітичне мистецтво, яке ще більше позбавляється образної виразності, набуває однотипність, коли односюжетне зображення майже не відрізняються один від одного і перетворюються на ритуальні символи. Однотипність і одноманітність малюнків є ознака піктографії - рисуночного листа, звідки прямий шлях до ієрогліфів Стародавнього Єгипту і Месопотамії.

Друга складова комунікації, без якої все втрачає сенс - це інформація. У найзагальніших визначеннях, інформацію розуміють, як відображення реального світу. Як філософську категорію її розглядають як один з атрибутів матерії, що відбиває її структуру. Погляд на інформацію з точки зору її споживачів окреслює таке поняття: інформація - це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні. Іншими словами, інформація - це нові знання, які отримав споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей [10, с. 34].

Існують два підходи до визначення природи інформації - атрибутивний і функціональний. Прихильники першого розглядають інформацію як об'єктивну властивість усіх матеріальних об'єктів (інформація - атрибут матерії); прихильники другого стверджують, що інформація є умовою і результатом спрямованої активності й тому вона виникає тільки на соціально-свідомому рівні. Не викликає сумніву, що інформація, якою обмінюються члени суспільства, обов'язково пов'язана з відбиттям реальності. Ще Н. Вінер розумів під інформацією позначення змісту, який надходить із зовнішнього світу у процесі пристосування до нього людини. При цьому слід підкреслити різницю у ставленні до пошуку та обробки інформації людини та машини.

Пануючі у закордонних учених точки зору на інформацію добре систематизував Ф. Махлуп:

1) інформація - процес передачі знань, сигналу чи повідомлення;

2) інформацією є поточні дані про перемінні величини в деякій галузі діяльності, систематизовані відомості щодо основних причинних зв'язків, котрі містяться у знанні як понятті більш загального класу, по відношенню до якого інформація є підлеглою;

3) інформація є знання, які передані кимось іншим чи набуті шляхом власного дослідження чи вивчення;

4) інформація є знання про якусь особу, подію, випадок чи щось подібне.

В.З. Коган виділив з усіх визначень спільні моменти. Це чотири компоненти: 1) процес пізнання чогось, про що передається інформація; 2) того, хто передає інформацію; 3) того, хто сприймає інформацію; 4) самої інформації [11, с. 154].

соціальний комунікація інформація

Висновки

Інформація - це знання, яке передається від джерела до приймача інформації. Актуальною проблемою є вивчення взаємодії та взаємовпливу між інформацією та тим, що її викликає. Справді, якісь властивості неживої природи є потенційною інформацією, але стають нею тільки після того, як про них набуває знання людина. Тут можна погодитися з Ю. І. Черняком, який зазначає: «інформація - це не річ, це й не атрибут речей чи явищ. Говорити про інформацію, яка міститься в якомусь економічному документі, який розглядається сам по собі, так само безпідставно, як і про інформацію, яка міститься в якійсь картині, на яку ніхто не дивиться. Правомірно користуватися поняттям інформації тільки у тому випадку, коли ми маємо справу з системою: більше того, інформація є невід'ємною частиною цієї системи» [2, с. 78].

Узагалі, у людському суспільстві інформація відіграє все важливішу роль. Деякі вчені вважають, що інформація за своїм обсягом і важливістю є продуктом, який можна порівняти з усіма іншими продуктами нашої цивілізації. Від її запасів, впорядкованості та способу комунікації залежить розв'язання тієї чи іншої проблеми. Тобто вона первинний продукт, який треба переробити для отримання інших продуктів. Деякі вчені пропонують вважати переробку інформації першим промисловим циклом. Причому виробництво інформації стосується всього суспільства. Як справедливо підкреслив Б.І. Шенкман, духовна праця є виявом людської спільності, вона має розглядатися як загальна форма діяльності.

Будь-яке відкриття є «безпосереднім результатом загальної праці і разом з тим передумова загальної праці» [17, с. 117].

Тут треба звернути увагу на таку важливу обставину. Справа в тому, що виробництво інформації весь час збільшується. Це закономірний процес і боротися з ним - все одно, що воювати з вітряками. Але постає проблема споживання інформації. Людина не може охопити і маленької частки того потоку, який проходить за різними інформаційними каналами кожного дня. Цю проблему можна вирішити тільки шляхом упорядкування інформації, її сортування і спеціалізації.

Список використаних джерел

1. Массовая информация в советском промышленном городе: Опыт комплексного социологического исследования / Б.А. Грушин, Л.Н. Федотова, Е.Я. Таршис и др.; под общ. ред. Б.А.Грушина, Л.А.Оникова. - М.: Политиздат, 1980. - 446 с.

2. Сесюнин В. Г. Анализ событийной информации по уровням / В.Г. Сесюнин // Предмет семиотики: теоретические и практические проблемы взаимодействия средств массовой коммуникации: Материалы научного симпозиума «Семиотика средств массовой коммуникации». Москва, 20-23 ноября 1974 г. / отв. ред. А.Г. Волков. - М. : Изд-во Моск. ун-та, 1975. - 224 с.

3. Афанасьев В.Г. Системность и общество / В.Г. Афанасьев. - М. : «Издательство политической литературы», 1980. - 368 с.

4. Бебик В.M. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка наблік рилейшнз : моногр. / В.М. Бебик. - К. : МАУП, 2005. - 440 с.

5. Луман Н. Коммуникация и действие / Н. Луман // Социальные системы. Очерк общей теории. - Спб., 2007. - С. 193-240.

6. Соколов А.В. Общая теория социальной коммуникации : учеб. пособие / А.В. Соколов. - СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2002. - 461 с.

7. Акофф Р. О целеустремленных системах / Р. Акофф, Ф.О. Эмери. - М. : Советское радио, 1974. - 272 с.

8. Cherry C. On human communication / C. Cherry. - Cambridge, MA : MIT Press, 1980. - 369 р.

9. Винер Н. Кибернетика / Н. Винер. - М. : Сов. радио, 1968. - 286 с.

10. Махлуп Ф. Производство и распространение знаний в США / Ф. Махпул. - М. Издательство Прогресс, 1966. - 463 с.

11. Коган В.З. Теория информационного взаимодействия: Философско-социологические очерки / В. З. Коган. - Новосибирск : Изд-во Новосибирск. ун-та, 1991. - 203 с.

12. Шарков Ф.И. Основы теории коммуникации : учеб. для вузов / Ф. И. Шарков. - М. : ИД «Социальные отношения»; Перспектива, 2003. - 248 с.

13. Тростников В. Н. Человек и информация / В. Н. Тростников. - М. : Издательство: Наука Год, 1970. - 187 с..

14. Моль А. Теория информации и эстетическое восприятие / А. Моль. - М. : Мир, 1966. - 352 с.

15. Мак-Квейл Д. Теорія масової комунікації / Деніс Мак-Квейл [перекл. з англ. О. Возьна, Г. Сташків]. -Львів : Літопис, 2010 - 538 с.

16. Шрейдер Ю.А. О количественных характеристиках семантической информации / Ю.А. Шрейдер // НТИ. - 1963. - № 10. - С. 210-214 с.

17. Шенкман Б.И. Духовное производство и его своеобразие / Б. И. Шенкман // Вопр. филос. - 1966. - № 12. - С. 117-122.

Размещено на Allbest.ru