Сім'я з дітьми як суб'єкт права соціального забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

сім'я з дітьми як суб'єкт права соціального забезпечення

Бориченко К.В., к. ю. н.,

доцент кафедри трудового права та права соціального забезпечення
Національний університет «Одеська юридична академія»

Стаття присвячена дослідженню правового статусу сім'ї з дітьми як суб'єкта права соціального забезпечення. Визначено та проаналізовано елементи правового статусу сім'ї з дітьми, якими є правосуб'єктність, основні юридичні права та обов'язки, їх юридичні гарантії, відповідальність за невиконання (неналежне виконання) юридичних обов'язків.

Ключові слова: соціальний захист, сім'я з дітьми, соціальний ризик, суб'єкт права, правовий статус, правосуб'єктність, юридичні гарантії.

Статья посвящена исследованию правового статуса семьи с детьми как субъекта права социального обеспечения. Определены и проанализированы элементы правового статуса семьи с детьми, которыми являются правосубъектность, основные юридические права и обязанности, их юридические гарантии, ответственность за неисполнение (ненадлежащее исполнение) юридических обязанностей.

Ключевые слова: социальная защита, семья с детьми, риск, субъект права, правовой статус, правосубъектность, юридические гарантии.

Borychenko K.V. FAMILY WITH CHILDREN AS A SUBJECT OF SOCIAL SECURITY LAW

The article is devoted to study of legal status of family with children as a subject of social security law. Elements of legal status of family with children gave been defined and analyzed. Those are juridicalpersonali- ty, legal guarantees of rights, liability for violation (improperexecution) of obligations.

Key words: social security, family with children, subject of law, legal status, juridicalpersonality, legal guarantees.

Постановка проблеми

Розвиток України як правової держави із соціально-орієнтованою ринковою економікою, залучення її до європейських та світових інтеграційних процесів нерозривно пов'язані з реформуванням системи соціального забезпечення, основним вектором якого залишається визнання людини, її життя та здоров'я, честі та гідності, недоторканності, а також безпеки найвищою соціальною цінністю.

Збільшення кількості життєвих обставин, які визнаються законодавцем як підстава для здійснення соціального захисту, спричинило розширення переліку суб'єктів права соціального забезпечення, зміну правового статусу існуючих суб'єктів, що втілюється в зміні моменту виникнення правосуб'єктності, розширенні прав та обов'язків тощо. Чи не найяскравішим прикладом у даному випадку є сім'я з дітьми, питання належності якої до суб'єктів права соціального забезпечення не вирішено та не втратило своєї актуальності і зараз.

Не дивлячись на те, що сім'я з дітьми є одним із найбільш численних суб'єктів права соціального забезпечення, в галузевій науці до цього часу залишається малодослідженим питання її правого статусу.

Ступінь розробленості проблеми

Питання правового статусу суб'єктів права соціального забезпечення неодноразово були предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких: В.В. Андріїв, Н.Б. Болотіна, М.Л. Захаров, П.Д. Пилипенко, С.М. Прилипко, С.М. Синчук, І.М. Сирота, Б.І. Сташків, Е.Г. Тучкова, Н.М. Хуторян, М.М. Шумило та ін. Тим не менше, наукові праці цих та багатьох інших учених присвячені більшою мірою дослідженню правового статусу суб'єктів відповідного права в цілому. Питання ж особливостей правового статусу сім'ї з дітьми як суб'єкта права соціального забезпечення до цього часу комплексно досліджені не були.

Метою статті є визначення правового статусу сім'ї з дітьми як суб'єкта права соціального забезпечення та проведення дослідження його елементів.

Виклад основного матеріалу

соціальний забезпечення сім'я дитина

Проблема визнання сім'ї суб'єктом права соціального забезпечення є однією з дискусійних у галузевій правовій науці. Прихильниками визнання суб'єктами права соціального забезпечення виключно членів сім'ї є В.В. Андріїв, О.В. Москаленко, О.М. Пономаренко, С.М. Прилипко, О.М. Ярошенко та ін. Так, на думку О.М. Пономаренко, навіть у тих випадках, коли в законодавстві мова йде про права та обов'язки сім'ї, вони виникають у конкретних її членів, які й є суб'єктами галузевих правовідносин, а не сім'ї як колективного суб'єкта [1, с. 11].

Інша ж група вчених, до яких належать Н.Б. Болотіна, Т.С. Гусєва, О.І. Кульчицька, Л.В. Кулачок, С.М. Синчук, І.М. Сирота, Б.І. Сташків, обґрунтовано доводять, що саме сім'я як колективний суб'єкт бере участь у правовідносинах соціального забезпечення та має право на соціальний захист.

Узагальнивши наукові аргументи та положення законодавства у сфері визнання сім'ї суб'єктом права соціального забезпечення, С.М. Синчук вважає, що в сучасних умовах є всі правові передумови для визнання сім'ї правосуб'єктною в правовідносинах соціального забезпечення [2, с. 210]. При цьому авторка зазначає, що сім'я як цілісний суб'єкт реалізовує право на соціальний захист, якщо наслідки соціального ризику є спільними для всіх її членів, а також коли соціального ризику зазнав один із її членів, однак наслідки є вагомими для всієї сім'ї та породжують спільну соціальну потребу. Сім'я з дітьми повною мірою відповідає визначеним С.М. Синчук критеріям, а отже ,безумовно належить до суб'єктів права соціального забезпечення.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року сім'єю з дітьми є поєднане родинними зв'язками та зобов'язаннями щодо утримання коло осіб, в якому виховуються рідні, усиновлені діти, а також діти, над якими встановлено опіку чи піклування. Відповідно до зазначеного нормативно-правового акту дитиною є особа до 18 років (повноліття), якщо згідно із законом вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Однак дане визначення є неточним, оскільки враховує не всі підстави виникнення сімейних правовідносин.

На жаль, у законодавстві України відсутнє єдине, характерне для всіх галузей права визначення поняття сім'ї як правового інституту. Статтею 3 Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року сутність сім'ї визначена перерахуванням її ознак, якими законодавець визнає спільне проживання її членів, пов'язаність спільним побутом, а також наявність взаємних прав та обов'язків. Підставами створення сім'ї визнаються шлюб, кровне споріднення, усиновлення, а також інші підстави, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства.

Аналогічної точки зору дотримується Європейський суд з прав людини, який трактує поняття сімейного життя ширше, ніж формальні, законно оформлені стосунки [3].

Згідно зі ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року держави, які її ратифікували, гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції, в тому числі право на повагу до приватного і сімейного життя, передбачене статтею восьмою.

Варто зазначити, що Конвенція, на відміну від інших міжнародних договорів, є комплексним та складним правовим механізмом захисту прав людини, який включає власне конвенційні норми, а також рішення Європейської комісії з прав людини та Комітету міністрів Ради Європи, судову практику Європейського суду з прав людини, прецедентне право, загальновизнані принципи та норми міжнародного права, специфічні методи тлумачення Конвенції, наукову доктрину з питань її застосування тощо [4, с. 225]. Прийнявши Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 7 липня 1997 року, Україна зобов'язалась визнавати на своїй території дію ст. 46 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Особливістю практики Європейського суду з прав людини є те, що під час винесення відповідних рішень встановлюються нові стандарти правосуддя, а також здійснюється тлумачення норм Конвенції, які з огляду на юридичну техніку не можуть бути сформульовані достатньо чітко та потребують додаткового тлумачення.

Саме таким чином Європейський суд із прав людини, використовуючи Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод під час вирішення низки справ (Джонсон проти Ірландії [3], Ельсгольц проти Німеччини [5] та ін.), поширив її сферу дії на нешлюбні відносини, наголосивши, що поняття сім'ї відповідно до ст. 8 Конвенції не обмежується шлюбними зв'язками і може включати інші de facto «сімейні» відносини, де сторони проживають разом поза шлюбом і ведуть спільне господарство. Дитина, народжена в таких зв'язках, є ipso jure частиною цієї «сім'ї» з моменту свого народження і самим фактом свого народження.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» 23 лютого 2006 року рішення цього органу правосуддя є джерелом національного права України.

Однак, виходячи з визначення сім'ї з дітьми, яке міститься в Законі України «Про державну допомогу сім'ям із дітьми», законодавець не вважає сім'єю союз чоловіка і жінки, які виховують дитину, не перебуваючи в зареєстрованому шлюбі.

У той же час відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» від 1 червня 2000 року сім'єю є особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Тобто відповідно до цього визначення особи, які живуть у фактичних шлюбних відносинах, також визнаються сім'єю.

Відповідно до частини четвертої ст. 3 Сімейного кодексу України однією з підстав виникнення сімейних відносин є також кровне споріднення, однак визначення цього поняття в законодавстві відсутнє. В юридичній літературі поняття кровного споріднення визначається як родинні (кровні) зв'язки між людьми, що ґрунтуються на походженні однієї особи від іншої чи кількох осіб від спільного пращура [6, с. 169].

Від кровного споріднення варто відрізняти свояцтво, яким є відносини між родичами подружжя, що виникають на підставі укладення шлюбу [6, с. 169]. Тобто свояцтво не ґрунтується ані на походженні, ані на кровному спорідненні, але може бути підставою для створення сім'ї.

Із розірванням шлюбу відносини свояцтва, як правило, припиняються. Винятком із цього правила є відносини, які виникають після смерті одного з подружжя або розірвання шлюбу, в якому залишилась дитина (діти). Так, відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. У той же час ст. 268 Сімейного кодексу України закріплений обов'язок мачухи або вітчима утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо вони в змозі надавати матеріальну допомогу, за умови, що в них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів чи сестер, або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання. Такі особи мають право на соціальний захист, передбачений чинним законодавством.

Однак визначення переліку підстав, на яких ґрунтуються сімейні правовідносини, недостатньо для характеристики сім'ї з дітьми як суб'єкта права соціального забезпечення.

Особливості правового статусу сім'ї з дітьми полягають у специфічних характеристиках елементів, які його складають, до яких, на нашу думку, доцільно включати: правосуб'єктність, основні права і обов'язки, відповідальність за порушення прав або невиконання (неналежне виконання) обов'язків, юридичні гарантії прав і обов'язків [7, с. 65].

Основним елементом правового статусу суб'єктів права соціального забезпечення є правосуб'єктність, якою, на думку В.Л. Ко- стюка, є передбачена правовими нормами властивість особи мати, володіти, а також здійснювати (набувати, реалізовувати, виконувати) права та обов'язки, а також нести юридичну відповідальність за їх невиконання чи неналежне виконання [8, с. 115]. Таким чином, елементами правосуб'єктності сім'ї з дітьми як суб'єкта права соціального забезпечення є правоздатність, дієздатність та деліктоздатність.

Чи не найдискусійнішим питанням залишається момент виникнення правоздатності, дієздатності та деліктоздатності суб'єктів права соціального забезпечення. Особливої актуальності набуває дане питання в аспекті нашого дослідження. Так, говорячи про момент виникнення правоздатності, більшість учених указують на його залежність від виду правоздатності (загальна, галузева (спеціальна)). Правоздатність фізичних осіб за загальним правилом відповідно до чинного цивільного законодавства виникає з моменту народження. Говорячи ж про спеціальну правоздатність як здатність особи бути учасником лише певного виду правовідносин у межах окремої галузі права або здатність бути носієм конкретних прав і обов'язків у конкретних правовідносинах [9, с. 63], різні автори пов'язують момент її виникнення з досягненням особою певного віку, дотриманням певних умов.

Тим не менше, жодна з вищевказаних точок зору не дає відповіді на питання про моментвиникнення правоздатності сім'ї з дітьми як суб'єкта права соціального забезпечення. Момент виникнення правоздатності сім'ї з дітьми, в першу чергу, пов'язаний із появою дитини. Саме наявність на утриманні сім'ї дитини - основна умова виникнення правоздатності даного суб'єкта права у сфері соціального захисту. Аналогічного висновку доходить М.М. Де- нисюк, який зазначає, що підставою для здійснення соціального захисту сімей із дітьми є обов'язок виховувати дитину [10, с. 187]. У той же час зазначена позиція автора, на нашу думку, потребує уточнення.

Термін «виховання» має педагогічне значення та включає в себе систематичний вплив на особу з метою формування в неї наукового світогляду, високих моральних, громадських і професійних рис для формування її особистості [11, с. 45]. Не заперечуючи значення виховання в процесі розвитку дитини, все ж ст. 45 Європейського кодексу соціального забезпечення (переглянутого) 1990 року обставиною, яка є підставою для здійснення соціального захисту сімей із дітьми, визнається обов'язок утримувати дитину. Аналогічна позиція відображена і в законодавстві України. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям із дітьми» право на державну допомогу мають сім'ї, в яких проживають та виховуються неповнолітні діти. Таким чином, правоздатність сім'ї з дітьми як суб'єкта права соціального забезпечення виникає одночасно з даним правом, з моменту появи на утриманні та вихованні сім'ї дитини.

Іншим, не менш важливим елементом пра- восуб'єктності сім'ї з дітьми є дієздатність, момент виникнення якої повністю збігається з моментом виникнення правоздатності. Дана обставина пояснюється тим, що здатність набувати та здійснювати права, а також створювати і виконувати юридичні обов'язки у сфері соціального захисту в особи, а отже і сім'ї, виникає одночасно з моментом впливу на неї соціального ризику. Соціальні ж ризики у сфері соціального захисту сімей із дітьми завжди пов'язані з утриманням та вихованням дитини.

Особливість дієздатності сім'ї з дітьми полягає в тому, що вона не може бути реалізована нею як колективним суб'єктом, а здійснюється через уповноважену особу, яка в правовідносинах соціального забезпечення представляє інтереси всієї сім'ї. Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» право на відповідний вид допомоги реалізується шляхом подання заяви уповноваженим представником сім'ї.

Ще однією складовою правосуб'єктності сім'ї з дітьми є деліктоздатність, якою є здатність нести відповідальність за неправомірне невиконання своїх обов'язків: за подання в документах недостовірних даних, за неповідомлення про зміни в складі сім'ї тощо.

Даний елемент правосуб'єктності тісно пов'язаний ще з одним елементом правового статусу сім'ї з дітьми - відповідальністю за невиконання (неналежне виконання) своїх обов'язків.

Особливістю відповідальності в праві соціального забезпечення є те, що дані норми права мають відсильний характер та передбачають застосування цивільного, адміністративного, трудового, кримінального законодавства.

Тим не менше, говорячи про відповідальність саме сім'ї з дітьми за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків, варто зазначити, що правовими наслідками таких діянь є здебільшого відмова в призначенні певного виду соціального захисту; повернення отриманих соціальних виплат або припинення надання конкретного виду соціального блага [9, с. 77]. Так, Сумський районний суд Сумської області постановою від 22 вересня 2014 року зобов'язав повернути суму переплаченої допомоги на дітей одиноким матерям у зв'язку з порушенням відповідачкою обов'язку в десятиденний термін повідомити уповноважений орган про виникнення обставин, які призводять до припинення виплати допомоги [12].

Останнім елементом правового статусу сім'ї з дітьми є юридичні гарантії у сфері забезпечення прав, свобод та законних інтересів, які залежно від форми їх реалізації поділяються на нормативно-правові та організаційно-правові, що полягають у діяльності підприємств, установ, організацій всіх форм власності та підпорядкування, інших суб'єктів, спрямованої на створення організаційно та фінансово-правових умов для здійснення права на соціальний захист.

Вищезазначені гарантії прав, свобод та інтересів сімей із дітьми у сфері соціального захисту мають свій зміст, проте вони об'єднані єдиної метою - забезпечити сім'ям із дітьми безперешкодну реалізацію права на подолання чи пом'якшення несприятливих наслідків соціальних ризиків.

Висновки

Таким чином, сім'я з дітьми - це сукупність осіб, об'єднаних шлюбом, кровною спорідненістю, свояцтвом, або осіб, які проживають разом та ведуть спільне господарство, утримують рідних, усиновлених дітей або дітей, над якими встановлено опіку чи піклування.

Сім'я з дітьми є самостійним суб'єктом права соціального забезпечення у зв'язку з тим, що наслідки соціальних ризиків, пов'язаних з утримання та вихованням дитини, досить часто є спільними для всіх її членів (малозабез- печеність, багатодітність, втрата годувальника тощо). Або у випадку, коли соціального ризику зазнав один із її членів, наслідки є вагомими для всієї сім'ї та породжують спільну соціальну потребу (інвалідність, хвороба дитини, усиновлення тощо).

Правовий статус сім'ї з дітьми складає сукупність таких елементів, як правосуб'єктність, основні права і обов'язки, відповідальність за порушення прав або невиконання (неналежне виконання) обов'язків, юридичні гарантії прав і обов'язків.

Складовими частинами правосуб'єктності сім'ї з дітьми є: правоздатність як здатність мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки; дієздатність як здатність через законного, договірного чи уповноваженого представника набувати і здійснювати суб'єктивні права та обов'язки; деліктоздатність як здатність нести відповідальність за неправомірне виконаннясвоїх прав та обов'язків (за достовірність даних, поданих у документах, за неповідомлення про зміни в складі сім'ї тощо).

Відповідальність за невиконання чи неналежне виконання сім'єю з дітьми покладених на неї обов'язків проявляється в застосуванні санкцій нікчемності, що полягають у відмові в призначенні певного виду соціального захисту, поверненні отриманих соціальних виплат або припиненні надання конкретного виду соціального блага.

Юридичними гарантіями прав, свобод та інтересів сімей із дітьми у сфері соціального захисту є система умов, засобів, прийомів та форм, яка покликана охороняти, захищати право сімей із дітьми на захист від несприятливих наслідків соціальних ризиків, забезпечувати його безперешкодну реалізацію та виконання кореспондуючих йому обов'язків.

Висновки. Таким чином, саме визначення особливостей правосуб'єктності, основних юридичних обов'язків, прав, свобод та законних інтересів, їх юридичних гарантій, особливостей відповідальності за невиконання (неналежне виконання) юридичних обов'язків сімей із дітьми дозволить повною мірою охарактеризувати правовий статус даного суб'єкта права на соціальний захист.

Література

1. Пономаренко О.М. Правове регулювання соціального забезпечення допомогами у зв'язку з народженням та вихованням дитини : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.05 / О.М. Пономаренко. - Х., 2005. - 20 с.

2. Синчук С.М. Правосуб'єктність сім'ї у правовідносинах соціального забезпечення / С.М. Синчук // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. - 20І4. - № 8. - С. 209-211.

3. Джонстон и другие против Ирландии (Johnston and Others v. Ireland): Постановление Европейского Суда по правам человека от 18 декабря 1986 года (жалоба N 9697/82) // Сборник постановлений и решений Европейского Суда по правам человека. - Серия А, 112

4. Шевчук С. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод: практика застосування та принципи тлумачення у контексті сучасного українського право- розуміння / С. Шевчук // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 1999. - № 2. - С. 221-238.

5. Рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ельсгольц проти Німеччини» 13 липня 2000 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://search.ligazakon.ua/.

6. Гопанчук В.С. Сімейне право України / За ред. В.С. Гопанчука. - К. : Істина, 2002. - 356 с.

7. Трудове право України : [навч.-метод. посіб.] / [ГІ. Чанишева, Є.В. Краснов, І.В. Лагутіна та ін.] ; Наці- он. ун-т «Одеська юридична академія». - Одеса : Фенікс, 2013. - 402 с.

8. Костюк В.Л. Правосуб'єктність у трудовому праві: проблеми теорії та практики: монографія / В.Л. Костюк. - К. : Видавець Карпенко В.М., 2012. - 464 с.

9. Синчук С.М. Правовідносини соціального забезпечення: суб'єкти, зміст, об'єкти: монографія / С.М. Синчук. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2015. - 422 с.

10. Денисюк М.М. Про правову підставу надання соціального забезпечення сім'ям з дітьми / М.М. Денисюк // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія: Юриспруденція. - 2014. - № 8. - С. 185-188.

11. Ягупов В.В. Педагогіка / В.В. Ягупов. - К. : Либідь, 2002. - 560 с.

12. Постанова Сумського районного суду Сумської області від 22 вересня 2014 року у справі № 587/1774/14-а // Єдиний реєстр судових рішень [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Размещено на Allbest.ru