Проблема типології соціального білінгвізму

Узагальнена типологія соціального білінгвізму

Критерії типологізації соціально співвіднесеного білінгвізму можуть доповнюватися в залежності від потреб вирішення конкретних завдань дослідження

1) людей, народом; 5) напрям дії контактуючих мов у певній двомовній спільності людей; 6) ступінь охоплення носіїв одного народу тим чи іншим типом двомовності; 7) ареал поширення двомовності [5].

Деякі дослідники при визначенні типів соціального білінгвізму враховують критерій «ак- тивність-пасивність володіння другою мовою» («нормативність-ненормативність білінгвізму» у Т. Бертагаєва; «ступінь засвоєння другої мови» у О. Потебні). На переконання X. Багірокова, ці критерії дозволяють розглядати білінгвізм як суто лінгвістичний феномен, а не соціолінгвістичний [5]. Дійсно, розглядаючи своєрідність вияву масового білінгвізму, іноді важливо враховувати і ступінь оволодіння мовами, але, ми підтримуємо точку зору X. Багірокова, що включати цей критерій до типології соціального білінгвізму не правомірно.

Отже, для типологізації соціального білінгвізму потрібно визначити критерії, які дають можливість визначати його типи і підтипи з погляду виникнення, розвитку і особливостей вияву в певному суспільстві. Для цього ми відібрали такі основні критерії (результати представлено у таблиці 1):

1) За ступенем поширеності (охоплення носіїв) білінгвізм розподіляють на індивідуальний, груповий, масовий (за класифікацією Т. Бертагаєва), загальнонародний, територіальний та білінгвізм певного прошарку суспільства (за класифікацією Ю. Дешерієва). Оскільки сім'я являє собою соціально-демографічну одиницю у структурі суспільства, X. Багіроков запропонував доповнити цю низку різновидів ще одним -- сімейним [5, с. 83].

2) За характером спрямованості контактуючих мов білінгвізм розподіляється на односторонній і двосторонній типи. Односторонньої спрямованості набуває мовна ситуація, у якій один комуні- кант володіє двома мовами, а другий -- тільки однією із цих мов. При двосторонньому типі обидва учасники міжкультурного діалогу володіють двома мовами. Залежно від ситуації та бажання співрозмовників як інструмент комунікації може бути обрана будь-яка із двох мов.

3) У залежності від способу опанування другою мовою у більшості існуючих типологій розрізняють контактний, неконтактний і комбінований типи білінгвізму. Контактний білінгвізм є результатом спільного проживання двох народів або їхніх частин (даний тип притаманний країнам, розташованим на пострадянському просторі). Неконтактний білінгвізм виникає, коли між двома народами контакт відсутній. У цьому випадку оволодіння мовою відбувається завдяки спілкуванню з представниками народу, що мешкає на території іншої країни, або шляхом вивчення чужої мови у навчальних закладах. Комбінований тип передбачає, що процес оволодіння двомовністю здійснюватиметься паралельно, тобто вивчення другої мови одночасно поєднується із безпосереднім спілкуванням із носіями цієї мови. Таке вивчення мови є найбільш продуктивним і глибоким.

4) За ступенем екстенсивності розрізняють обмежений або частковий і поширений або повний типи білінгвізму. Обмежений/частковий такий різновид білінгвізму, коли двома мовами володіють певні прошарки суспільства чи окремі носії мови. У свою чергу обмежений білінгвізм можна розподілити на такі підтипи: культовий, професійний, віковий, індивідуальний. Пошире- ний/повний -- різновид білінгвізму, коли за певних історичних, соціально-економічних, політичних умов двома мовами володіє вся або більша частина населення певної країни (наприклад, пострадянські країни, де російська мова залишається постійною складовою мовної ситуації).

5) За місцем (територією) поширення прийнято розрізняти регіональний (дві і більше мов співіснують на обмеженій за адміністративно- державним або географічним принципом території, населеної двома і більше народами, кожен із яких має свою мову і користується у повсякденному спілкуванні тільки або переважно нею) і державний білінгвізм (населення певної країни володіє двома мовами, які визнані в цій країні офіційними, наприклад, в Канаді -- англійська, французька; в Фінляндія -- фінська, шведська). X. Багіроков запропонував ще розрізняти білінгвізм міста та білінгвізм сільської місцевості [5].

За характером компонентів білінгвізму розрізняють однорідний і неоднорідний типи. Цей критерій передбачає генетичну спорідненість чи неспорідненість мов, що вступають у взаємодію. До однорідного типу відносять взаємодію генетично споріднених мов (наприклад, тільки слов'янські або тільки тюркські), до неоднорідного типу -- генетично неспоріднених мов (наприклад, білінгвізм українсько-татарський, українсько-англійський).

6) За статусом компонентів білінгвізму розрізняють такі типи: горизонтальний (рівноцінне використання двох різних мов, які мають однаковий статус в офіційному і культурному житті суспільства, так само як і в сім'ї), вертикальний (передбачає використання літературної мови поряд із спорідненим їй діалектом, це те ж, що і диглосія) і діагональний (використання стандартної літературної мови поряд із неспорідненим їй діалектом).

7) За методом поширювання розрізняють добровільно вивчений і насильно нав'язаний або примусовий типи білінгвізму. Добровільно вивчений і примусовий типи білінгвізму виникають переважно в одномовному суспільстві для встановлення мовних посередницьких контактів між власною й чужою культурою. Примусовий, нав'язаний насильницьким шляхом -- цей тип має місце при захопленні чужих територій, при насильницькому насадженні релігії серед підкорених народностей, а також у деяких сучасних багатонаціональних державах, де спостерігається витіснення місцевих мов із багатьох сфер суспільного життя (наприклад, США, Пакистан, Іран).

8) За умовами формування білінгвізму розрізняють такі типи -- стихійно засвоєний і спеціально вивчений. Є. Верещагін стихійно засвоєний білінгвізм позначає терміном «природний», спеціально вивчений -- терміном «штучний» і пропонує вирізняти ще третій тип -- «синтезований», становлення якого відбувається одночасно в природних і штучних умовах [6]. Саме ці терміни набули традиційного вжитку.

9) За ступенем активності вияву можна виокремити високий, середній і низький типи білінгвізму. Наприклад, ступінь активності вияву російсько-української двомовності мешканців російськомовного регіону Донбасу: високий ступінь властивий перш за все інтелігенції, діячам культури, науки, мистецтва й літератури, журналістам, студентам. Середній ступінь властивий основній частині жителів міст і селищ міського типу. Низький ступінь вияву властивий, у першу чергу, сільському населенню, дітям дошкільного віку й учням початкових класів україномовних сіл. Низький ступінь вияву має також неконтактний тип білінгвізму з другою іноземною мовою (англійською, французькою, німецькою та ін.), властивий невеликій кількості білінгвів цього регіону, переважно фахівцям, інтелігенції, студентству.

10) За характером використання у певних соціально-побутових сферах життєдіяльності А. Карлінський запропонував визначати термінами «чистий» і «змішаний» типи білінгвізму. Чистий -- передбачає використання у кожній сфері суворо по одній мові, наприклад, одна мова на роботі, друга -- вдома. Змішаний -- передбачає використання мов по черзі, незалежно від місця й умов продукування мовлення, іншими словами, впереміж [7].

11) Залежно від вікової стадії оволодіння другою мовою розрізняють ранній та пізній типи білінгвізму. У педагогічному аспекті вивчення білінгвізму(в межах якого займаються виявом вікових особливостей для найкращого досягнення педагогічної мети) за цим критерієм відповідні типи позначають термінами «дитячий» і «дорослий».

12) За формою функціонування білінгвізм може бути: усним, що передбачає використання розмовної мови; письмовим, що включає знання азбуки, навичок письма, володіння граматичними правилами; двоєдиним, що поєднує обидві форми функціонування мови.

13) За часовим чинником розрізняють такі типи: тривалий (дві мови паралельно виконують комунікативні функції у межах одного суспільства протягом декількох століть) і тимчасовий (термін володіння двома мовами скорочується до одного покоління, потім одна з паралельно наявних мов перестає використовуватися в жодній комунікативній сфері, і мовець, через брак спілкування, втрачає навички володіння цією мовою).

Існують ще й додаткові критерії типологізації соціального білінгвізму, які використовуються дослідниками для вирішення конкретних завдань дослідження, як наприклад, розрізнення контактного (зазвичай передається із покоління в покоління) і дистантного (переважно властивий мовленню емігрантів) [8] типів білінгвізму тощо. Використовуючи одночасно декілька критеріїв і параметрів (комбінаторну методику) для класифікації соціального білінгвізму, можна визначати своєрідні форми його вияву, наприклад: сімейний двосторонній контактний білінгвізм; груповий односторонній комбінований білінгвізм; загальнонародний двосторонній комбінований білінгвізм та ін.

Висновки

масовий білінгвізм суспільство соціальний

Білінгвальні комунікації -- явище соціальне, тому трансформації соціального простору на індивідуальному, масовому чи глобальному рівнях створюють нові форми і типи білінгвізму. Відповідно, зміст, ємкість, масштабність, варіативність соціальної типології білінгвізму є прямим наслідком соціальних змін територіальної спільності. Спостережувана термінологічна невпорядкованість у визначенні типів білінгвізму та його проміжних форм пояснюється перехрещенням різних процесів і підходів до вирішенні цієї проблеми.

Спираючись на існуючі в науковій літературі розробки типології білінгвізму, ми спробували узагальнити, уточнити і доповнити типологічні ознаки соціального білінгвізму у вигляді типології, яка не претендує на вичерпну повноту класифікації.

Уточнена типологія основних типів соціального білінгвізму дозволить у подальшому більш повно визначати своєрідні форми вияву масової двомовності в соціальних умовах сучасного українського суспільства.

Список літератури

1. Бертагаев Т. А. Билингвизм и его разновидности в системе употребления [Текст] / Т. А. Бертагаев // Проблемы двуязычия и многоязычия. - М.: Наука, 1972. - С. 82-88.

2. Щерба Л. В. Языковая система и речевая деятельность / Л. В. Щерба. - М.: Едиториал УРСС, 2004. - 432 с.

3. Михайлов М. Двуязычие в современном мире: учеб. пособие / М. Михайлов.- Чебоксары: Изд-во Чуваш. ун-та, 1988. - 72 с.

4. Швейцер А. Современная социолингвистика. Теория, проблемы, методы / А. Швейцер. - М.: Книжный дом «ЛАБРИКОМ», 2012. - 176 с.

5. Багироков X. З. Билингвизм: теоретические и прикладные аспекты (на материале адыгейского и русского языков): Монография. Майкоп: Изд-во АГУ, 2004. - 316 с.

6. Верещагин Е. М. Психологическая и методическая характеристика двуязычия (Билингвизма) / Е. М. Верещагин. - М.-Берлин: Директ-Медиа, 2014. - 162 с.

7. Карлинский А. Е. Основы теории взаимодействия языков / А. Е. Карлинский. - Алма-Ата: Гылым, 1990. - 181 с.

8. Вусик Г. Типологія станів мовної ситуації в Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ століття: [монографія] / Г. Л. Вусик. - Донецьк: Юго-Восток, 2007. - 203 с.

Размещено на Allbest.ru