Європейські моделі соціального діалогу та передумови їх запровадження в Україні

Сутність та взаємозв’язок понять соціального діалогу та партнерства. Особливості застосування європейських моделей соціального діалогу й соціального партнерства на різних рівнях управління. Напрями реформування вітчизняної практики соціального діалогу.

Рубрика Социология и обществознание
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 16.11.2017
Размер файла 30,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

соціальний діалог партнерство

Європейські моделі соціального діалогу та передумови їх запровадження в Україні

С. Б. Іваницька, Т. О. Галайда

В статті розглянуто сутність та взаємозв'язок понять соціального діалогу та соціального партнерства. Проведено порівняння особливостей та застосування європейських моделей соціального діалогу й соціального партнерства на різних рівнях управління. Виділено сучасні проблеми розбудови національної моделі соціального діалогу в Україні на шляху до європейської інтеграції. Розроблено напрями реформування вітчизняної практики соціального діалогу

Ключові слова: соціальне партнерство, соціальний діалог, об'єднання роботодавців, професійні спілки, переговори, угоди

Annotation

The article deals with the nature and interrelation of concepts of social dialogue and social partnership. There are compared characteristics and the application of the European models of social dialogue and social partner ship at various levels of government. The current problems of development of the national model of social dialogue in Ukraine on the path to European integration are allocated. Reforming directions of national practice of social dialogue are developed

Keywords: social partnership, social dialogue, employers' associations, trade unions, employees, negotiations, agreements

Вступ

Формування ефективної моделі соціального діалогу в Україні на тлі демократичних перетворень та європейської інтеграції є необхідною передумовою розвитку нашої країни як соціальної держави. Розуміння сторонами соціального діалогу важливості його реалізації у формі соціального партнерства, тісного взаємозв'язку цих явищ для сучасного демократичного суспільства є запорукою досягнення поставлених цілей гуманізації суспільства і праці.

Постановка проблеми

В складних соціально-економічних умовах, у яких перебуває сьогодні Україна, процес розбудови ефективної моделі соціального партнерства на основі концепції соціального діалогу повинен відбуватися під наглядом та впливом усіх сторін соціально- трудових відносин.

Огляд останніх джерел досліджень і пуб лікацій

Питанням соціального партнерства багато ува ги приділяється у працях вітчизняних і зарубіжних вчених та науковців. Зокрема серед вітчизняних нау ковців слід відмітити праці О. Петроє [1], Г. Капліної [2], В. Алексейчука [3], Н. Діденко [4], Н. Громадсь кої [5], О. Арсентьєвої, Л. Балабанової, І. Гнибіденка,

О. Грішнової, В. Жукова, А. Колота, Ю. Маршавіна, Г. Осового та ін. Серед зарубіжних дослідників слід відзначити Х. Вайганда, С. Веддока, Р. Дарендорфа, С. Лібнера, Б. Модель, М. Сімоні, Г. Фолкнера.

Незважаючи на значну кількість публікацій з даної проблематики, дослідження сфери застосуван ня досвіду побудови моделей соціального діалогу та соціального партнерства залишаються актуальними в сучасних умовах.

Ціль та задачі дослідження

Метою даної статті є дослідження європейського досвіду побудови моделей соціального діалогу та соціального партнерства й розроблення рекомендацій щодо його застосування в Україні.

Завданнями проведення дослідження є порівняльний аналіз моделей здійснення соціального діалогу в європейських країнах та формування напрямів реформування системи соціального діалогу та соціального партнерства в Україні.

Сутність і взаємозв'язок соціального діалогу й соціального партнерства та європейський досвід застосування їх моделей

Соціальне партнерство в документах Європейського союзу часто ототожнюється з терміном «соціальний діалог». В Євросоюзі соціальному діалогу на дають істотне значення, актуальним вважають завдання щодо інтенсифікації консультацій з представниками урядів держав-членів та з соціальними партнерами - тобто з профспілками та організаціями роботодавців.

Соціальний діалог був ініційований Європейською Комісією у 1985 р. За усталеною міжнародною практикою і за визначенням Міжнародної організації праці (МОП) та стандартами ЄС двосторонній діалог між соціальними партнерами та трипартизм між соціальними партнерами та державою може приводити до укладання договорів, з чого випливає, що укладання договорів і угод є елементом соціального діалогу [1].

Поняття соціального партнерства включає в себе багато аспектів соціально-трудових відносин, у зв'язку з чим існують різні підходи до його визначення. Одні дослідники розглядають соціальне партнерство досить чітко і вузько - як метод регулювання конфліктних соціально-трудових відносин. Інші ж трактують його розширено, представляючи як склад ний, багатоплановий суспільний процес [2].

В зарубіжній практиці поняття соціального діалогу найчастіше розкривається як процес, а соціальне партнерство - як форма його здійснення. При цьому акцент робиться на різні способи ведення діалогу, що для кожної з країн Європейського союзу мають як схожі, так і досить суттєві відмінності.

Узагальнення різних підходів до аналізу змісту досліджуваних понять схиляє до висновків про те, що категорія «соціальний діалог» значно змістовніша, ніж поняття «соціальне партнерство», яке широко вживається у вітчизняній літературі та практиці соціально-трудових і соціально-економічних відносин в Україні [1].

У ширшому контексті соціальне партнерство у сфері соціально-економічних, соціально-трудових відносин включає співпрацю між державою, місцевою владою, роботодавцями (представниками роботодавців), працівниками (представниками працівників) та іншими учасниками (представниками інших груп інтересів), засновану, як правило, на договірних засадах і спрямовану на досягнення спільних цілей [1].

І в широкому, і у вузькому розумінні соціальне партнерство поширюється не лише на соціально- трудові відносини, але й на ширші сфери - політичну систему, економічну систему, систему виробничих відносин країни [3].

Існуючі в Європі моделі соціального партнерства відрізняються одна від одної організаційним механізмом, нормами і правилами регулювання соціально-трудових відносин, ступенем централізації і де централізації, процедурами участі у соціальному діалозі, результативністю переговорного процесу та впливом соціального партнерства на соціально-економічний розвиток, але мають і спільні принципи партнерства як альтернативи конфронтації, диктатури будь-якого класу чи особи, засіб подолання ризиків і суперечностей [4].

Соціальне партнерство як система взаємовідносин залежно від кількості учасників співпраці здійснюється у формах трипартизму та біпартизму. Це дві основні моделі соціального діалогу в соціально- трудовій сфері.

На сьогоднішній день найрозвиненішою системою соціального партнерства є трипартизм за якого у врегулюванні соціально-трудових відносин на паритетній основі беруть участь три сторони: наймані працівники та організації, що представляють інтереси найманих працівників, роботодавці та об'єднання роботодавців і держава. Ця модель характеризується високим рівнем централізації договірного процесу, передбачає активне втручання держави в регулювання соціально-трудових відносин і має три рівні соціального діалогу: національний, галузевий і виробничий.

Біпартизм, тобто двостороння співпраця між об'єднаннями роботодавців і найманих працівників, практикується у тих країнах, де роль держави у регулюванні соціально-трудових відносин не достатньо велика. Постійно діючі органи соціального діалогу на національному рівні не створюються. Періодично проводяться консультації між урядом та об'єднаннями профспілок і роботодавців, при цьому спільні рішення майже не приймаються, а лише інколи укладаються угоди з окремих питань соціальної політики. Держава тут виступає тільки в ролі арбітра або посередника в разі виникнення будь-яких конфліктів.

У деяких країнах системи соціального парт нерства на державному рівні не існує, а переговорний процес відбувається на рівні підприємств та регулюється в рамках соціальної відповідальності бізнесу. Однак це не означає, що організації роботодавців не втручаються у соціально-трудові відносини на виробничому рівні.

Значення саме виробничого рівня соціального партнерства в Центральній та Східній Європі поступово зростає.

В практику трудових відносин у більшості європейських країн широко втілювалась система індивідуальних трудових контрактів, у випадку порушення яких найманий працівник може сам звернутися до суду і захистити себе. Особливу роль у цьому процесі грають профспілки, які готові адекватно реагувати на соціально-економічні та політичні зміни. Вони займають позицію, що надає трудовим відносинам гнучкість, а відносинам з підприємцями - характер погоджених дій.

У Бельгії на загальнонаціональному рівні діє Національна рада з праці, до якої входить однакове число учасників від кожного з трьох партнерів. Це консультативний орган уряду, який має право вести переговори на загальнонаціональному рівні. На галузевому рівні створюються сумісні (паритетні) комісії. На рівні підприємства питання вирішуються на двосторонній основі за участю працівників в управлінні підприємством [5].

Інша модель характеризується створенням спеціальних служб, що здійснюють процедури примирення і трудового арбітражу. Такі структури створюються за участю владних структур та діють в основному при міністерствах праці й зайнятості. Так, законодавством Норвегії, Данії передбачається при мусовий трудовий арбітраж. У цьому випадку розви- ток соціального діалогу передбачає активну роль владних структур, законодавче забезпечення порядку формування органів соціального діалогу, визначення повноважень соціальних партнерів, процедури вирі шення колективних спорів та конфліктів [5].

У контексті політичної ідеології моделі соціального діалогу поділяються на консервативну (Японія), соціал-демократичну (Швеція) та демократичну (Австрія) [6].

У Швеції соціальне партнерство засноване на взаємодії та відповідному розподілі функцій держави, підприємців та профспілок. В даному випадку держава виступає інструментом, за допомогою якого забезпечується висока стабільність економіки, а також її подальший розвиток та вдосконалення.

Невід'ємною складовою успіху Швеції є широкий соціальний діалог, головним суб'єктом якого, крім держави, є профспілки. На сьогодні, за офіційними даними, близько 80 % працездатного населення входять до профспілок. У країні проводяться консультації з молоддю, починаючи від шкільного віку, про права громадянина, проблеми самореалізації, про роботу та, власне, важливість в країні діяльності профспілок. На сьогодні така реалізація робітничих інтересів призвела до того, що профспілки наділені великою владою в країні. Уряд вже давно не має необхідності втручатися до розмірів заробітних плат в країні, займаючи, лише, роль пасивного посередника в переговорних баталіях між робітниками та роботодавцями. Щоб показати розвиток подібних діалогів, варто відзначити, що лише в 2012 році в Швеції укладено 500 договорів між роботодавцями та робітниками, з яких лише у 25 випадках сторони не змогли домовитися з першого разу [7].

В Естонії, крім офіційних сторін, учасниками соціального діалогу являються добровільні професійні спілки, громадські організації та представники судових органів і інспекцій праці.

Особливістю Австрії та Німеччини є централізація профспілок, а основним досягненням - стабільність переговорного процесу.

У Німеччині діє модель партнерства, в якій збалансовані інтереси праці й капіталу. Ідея співробітництва між підприємцями та найманими працівниками була конкретно реалізована на законодавчому рівні ще на початку 50-х років Це дозволило зорієнтувати партнерство між підприємцями і найманими працівниками на створення моделі «суб'єктивного добробуту», в якій поєднуються творча самореалізація працівників, зменшення соціальної нерівності, реалізація активних соціальних програм [4].

У 1951 р. в Німеччині, першій із західних країн, був ухвалений Закон про співучасть представників трудових колективів у наглядових радах. На рівні акціонерних товариств законодавством визначено, що від 30 до 45 % членів наглядових рад можуть бу ти делеговані від імені найманих працівників. Цей досвід у подальшому був використаний великими фірмами Австрії, Голландії, Швеції, Іспанії та інших країн. Німеччина має позитивний досвід діяльності асоціацій і спілок підприємців, які за законом мають право брати участь в ухваленні рішень щодо соціально-значимих економічних, фінансових проектів, правових рішень. 80 % підприємців у промисловості, банківській сфері, страхуванні входять до спілок. Головною організацією роботодавців є Федеральне об'єднання німецьких спілок роботодавців, створене для реалізації їх соціально-політичних інтересів, до складу якого входять 46 спеціалізованих (галузевих) спілок роботодавців. Інша спілка - Федеральний союз німецької промисловості, який представляє інтереси підприємців не лише перед державою, але й перед партіями, профспілками, структурами ЄС.

Свої організації мають представники практично всіх галузей, які розвиваються у країні. Наприклад, працівники вільних професій (лікарі, адвокати, архітектори тощо) мають 78 спілок, об'єднаних у Федеральний союз вільних професій. Важливі координуючі та інформаційно-консультативні функції виконує Німецьке об'єднання торговельно-промислових палат - добровільне об'єднання, яке представляє інтереси фірм на місцевому та регіональному рівнях. Профспілкову сторону представляють такі організації як Об'єднання німецьких профспілок, в яке входять 16 окремих галузевих профспілок, Профспілка німецьких чиновників, Профспілка німецьких службовців, Об'єднання християнських профспілок тощо. Як партнери роботодавців на тарифних пере говорах основну роль відіграють не об'єднання, а безпосередньо галузеві профспілки. Для підтримання партнерських відносин і забезпечення прав та інтересів як найманих працівників, так і роботодавців у Німеччині створено спеціальну судову систему, яка включає трудові й соціальні суди федерального, земельного, окружного і місцевого рівнів. Компетенція трудових судів поширюється на конфлікти між працівниками і роботодавцями, роботодавцем і колективом (конфлікти, звільнення, відпустки). До компетенції соціальних судів належать питання соціального страхування, професійної підготовки, сприяння професійному розвитку працівників. Суди є незалежними від конфліктуючих сторін, в тому числі, коли в особі роботодавця виступає держава [4].

В цілому, німецька модель соціального партнерства демонструє прагнення до створення системи соціального миру і, як свідчать результати, сприяла ефективному соціально-економічному розвитку країни [8].

В Австрії склалася унікальна система соціального та економічного співробітництва, яка сприяла політичній стабільності та економічній ефективності. У соціальне партнерство залучені чотири основні групи суспільства: роботодавці, працівники, селяни і профспілки. Партнерська політика в Австрії здійснюється через Паритетну комісію, яка складається з провідних представників кожної з цих груп і вищих державних чиновників. Паритетна комісія виробила політику стримування зростання цін і заробітних плат. Розробка стратегії соціального партнерства здійснюється в рамках Круглого столу з проблем економічної політики. Це дає можливість розглядати економічну політику держави на підставі принципів прагматичної кооперації між державою і суб'єктами господарювання. У такому партнерстві рамкові умови встановлюються не зверху, а на базі спільного аналізу існуючого стану з тим, щоб підприємницькі свободи не утискувалися. Економічна політика в та кому разі не зациклюється на присутності або відсутності держави в господарстві [8].

Характерною рисою соціального партнерства у Великобританії є яскраво виражений неліберальний характер. Уряд в цій країні жорстко і послідовно проводить політику економічного лібералізму в інтересах підприємницьких структур, що веде до обмеження позицій профспілок. Це погіршує досягнення компромісів між партнерами. Переговори тут ведуть ся на загальнонаціональному рівні у зв'язку з цим у 1962 році була створена Національна рада економічного розвитку [9].

У Франції провідну роль у соціальному партнерстві відіграє держава, яка прагне в повному обсязі одноосібно керувати економічним, технологічним і соціальним розвитком країни. На загальнонаціональному рівні тут діє економічна і соціальна рада, до якої входять підприємці, профспілки, соціальні служби, сільськогосподарські кредитні спілки. Крім них, до складу Ради входять експерти, що призначаються президентом країни. Важливим завданням підтримки взаємовідносини між сторонами у системі соціально го партнерства є, або запобігання виникненню конфліктів, або своєчасне ведення переговорів. У Франції діє система паритетних трудових судів, яка створюється в округах і фінансується державою. До суду обирається однакова кількість представників як від підприємців, так і від представників трудящих. Суд складається з двох комісій: перша - займається примиренням сторін. Але якщо примирення не було досягнуто, то справа передається в другу - судову.

У Фінляндії профспілки відіграють важливу роль вони не лише слідкують за забезпеченням інтересів своїх членів, але, завдяки своїм значним фон дам страхування від безробіття, формують важливу мережу соціального забезпечення для безробітних.

В Швеції, Австрії, Німеччині, Франції, країнах Балтії успішно працює модель Європейського соціального комітету - консультативного органу Євросоюзу [10].

Отже для вирішення питання реформування моделі соціального діалогу в Україні важливим є детальне вивчення та критичне осмислення досвіду європейських країн, який накопичено за останні 60 років. В результаті проведеного аналізу можна стверджувати, що діалог між соціальними партнерами може бути цивілізованим за умови не лише узгодження їх інтересів, але й створення системи державного управління соціальним партнерством.

Результати досліджень

Законодавство України про соціальний діалог базується на Конституції України і складається із законів України: «Про соціальний діалог в Україні», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про організації роботодавців», «Про колектив ні договори і угоди», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», трудового законодавства та інших нормативно-правових актів.

Водночас, та модель, що формально діє в нашій державі є застарілою з позицій сьогоднішніх концепцій європейського шляху розвитку, який обрала Україна. Між роботодавцями та профспілками ніякого соціального консенсусу не досягнуто, протиріччя спостерігаються навіть в середовищі кожної із сторін соціально-трудових відносин.

Розвиток соціального діалогу неможливий без створення певних структур: органів соціального діалогу відповідних рівнів. В Україні зареєстровано та легалізовано Міністерством юстиції 143 всеукраїнських галузевих профспілок, 16 всеукраїнських об'єднань профспілок, 21 об' єднань організацій роботодавців [6].

Сьогодні держава мотивує свою бездіяльність складною політичною та економічною ситуацією в країні й тому не приділяє на належному рівні уваги організації між сторонами соціально- трудових відносин конструктивного діалогу, спів праці, стратегічного партнерства в галузі соціальної політики.

На цьому тлі на перший план виходять неефективні напрямки державної політики, що можна пояснити специфічними умовами формування і розвитку соціального партнерства в Україні. Вони прояв ляються у наступному:

- ринкові відносини й інститути, як необхідна умова широкого розвитку соціального партнерства не остаточно сформовані;

- соціальна орієнтація ринкової економіки но сить більш декларативний характер, ніж фактичний;

- різноспрямованість особистих інтересів ди ректорату і соціально-економічної ефективності дія льності підприємств;

- держава, виступаючи одночасно з трьох пози цій - власника, адміністратора і гаранта інтересів гро мадян - сьогодні не захищає найманого працівника;

- значна частка тіньової економіки в Україні, яка не сприяє розвиткові соціального партнерства;

- слабкість профспілок як представника та за хисника інтересів працівників та сторони соціального діалогу;

- недемократичний, обмежувальний характер українського соціально-трудового законодавства в частині регулювання відносин соціального партнерс тва [2].

Для існуючої в Україні системи державного управління соціальним партнерством характерна не- розвинутість таких складових його механізму як пра вове, нормативне та організаційне забезпечення, ком плексний моніторинг стану соціально-трудових відно син з метою підвищення рівня їх керованості [3].

Отже існуюча в Україні система соціального партнерства не є цілісною та ефективною, а законо давча база, що його регулює, потребує вдосконален ня. Вирішення виявлених проблем на державному й регіональному рівнях та на рівні окремих підпри ємств вже назріло. Підвищення ефективності спів праці соціальних партнерів - органів державної вла ди, роботодавців, та профспілок задля забезпечення досягнення узгоджених рішень неможливе без спів праці, спільних консультацій і особливо організації контролю за виконанням прийнятих рішень в результаті переговорних процесів.

Система соціального партнерства в Україні потребує докорінних змін для досягнення сталого соціально-економічного розвитку. Для початку цих процесів слід враховувати основні тенденції організації соціального партнерства у країнах Європейського союзу.

Основними напрямами реформування системи соціального діалогу в формі соціального партнерства в Україні, можуть стати:

- застосування європейських систем форм участі найманих працівників в управлінні підприємствами, прийнятті стратегічних рішень та бізнес- плануванні;

- формування суспільної свідомості сторін соціального діалогу;

- вдосконалення законодавчої бази щодо регулювання соціального діалогу на державному, регіональному та місцевому рівнях в рамках децентралізації управління;

- акцентування уваги на розвитку системи соціальної відповідальності бізнесу на підприємствах;

- стимулювання підприємств щодо укладання колективних договорів та угод;

- системний підхід до розвитку соціального діалогу в механізмах державного управління.

Результатом реформування діючих механізмів соціально-трудових відносин в Україні на основі ви вчення та запровадження кращих європейських практик за умови не сліпого копіювання, а поступової адаптації до вітчизняних реалій, і водночас зміни громадської свідомості українського суспільства по винна стати побудова демократичної моделі соціального діалогу.

Висновки

Проведеними дослідженнями виявлено, що зміна системи соціального партнерства в рамках соціального діалогу в Україні можлива за умови реформування самої системи управління сферою соціально-трудових відносин. Лише завдяки соціальному діалогу між державою, профспілками та організаціями роботодавців на кожному рівні управління можливо досягти компромісу та злагоди, які і є основою соціального партнерства. Важливим аспектом вдосконалення системи соціального партнерства є залучення громадських організацій до соціального діалогу. Підвищення ефективності соціального діалогу, особливо в умовах реформ після підписання Угоди про Асоціацію з ЄС стало першочерговим завданням в галузі реформування сфери соціально- трудових відносин.

Таким чином, створення правових, політичних, соціальних та економічних засад для збереження соціального миру й досягнення добробуту в Україні за умови обов'язкового дотриманням принципів соціального діалогу при запровадженні ефективного європейського досвіду в побудові його моделей у формі соціального партнерства є пріоритетним напрямом розбудови соціальної держави, яка обрала європейський вектор свого розвитку.

Перспективи подальших досліджень включають формування концептуальних засад побудови вітчизняної моделі соціального діалогу на основі за провадження найбільш ефективних європейських практик.

Література

1. Петроє, О. Теорія соціального партнерства та її вплив на розвиток концепції соціального діалогу [Текст] /О. Петроє // Вісник НАДУ. - 2012. - № 4. - С. 234-243.

2. Капліна, Г. А. Модель соціального партнерства в Україні: проблеми запозичення зарубіжного досвіду [Текст] / Г. А. Капліна, В. І. Гніденко // Актуальнї пробле ми права: теорія i практика. - 2014. - № 29. - С. 55-61.

3. Алексейчук, В. В. Теоретичні підходи до обгрун тування сутності поняття соціального партнерства [Текст] /В. Алексейчук // Держава та регіони. - 2009. - № 1 -10-13.

4. Діденко, Н. Г. Європейська політика і соціальне партнерство в ЄС [Текст] / Н. Г. Діденко, І. Я. Тодоров, О. Р. Чугріна, О. К. Міхеєва; за заг. ред. Н. Г. Діденко. - Донецьк: ДонДУУ, 2012. - 150 с.

5. Громадська, Н. А. Соціальний діалог [Текст]: на- вч. пос. / Н. А. Громадська. - Миколаїв: ЧДУ ім. П. Моги ли, 2012. - 184 с.

6. Петроє, О. М. Соціальний діалог у державному управлінні: спроба структурування проблеми [Текст] / О. М. Петроє // Державне управління: теорія та практика. Електронне наукове фахове видання. - 2008. - № 2. - Ре жим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej8/

7. Проблеми і пріоритети профспілок в Україні та Швеції [Електронний ресурс]. - Херсонська обласна орга нізація профспілки працівників державних установ. - Ре жим доступу: http://ppdu.ks.ua/news/225-problemi-i-prioriteti- profspilok-v-ukrayini-ta-shvetsiyi

8. Діденко, Н. Г. Європейська соціальна політика і моделі соціального партнерства [Текст]: навч.-метод. пос. / Н. Г. Діденко, І. Я. Тодоров, О. Р. Чугріна, О. К. Міхеєва; за заг. ред. Н. Г. Діденко. - Донецьк: ДонДУУ, 2011. - 219 с.

9. Товма, Н. А. Развитие социального партнёрства в Германии, во Франции и в Англии [Текст] / Н. А. Товма // МНПК «Европейская наука 21 века-2009». - 2011. - Режим доступа: http://www.rusnauka.com/14_ENXXI_2009/ Economics/ 42033.doc.htm

10. Дзунда, Р. Соціальний діалог в Україні - терміно во потрібні європейські зміни [Текст] / Р. Дзунда // Європей ська правда. - Режим доступу: http://www.eurointegration. com.ua/experts/2014/10/23/7027098/

References

1. Petroie, O. (2012). “The theory of social partnership and its impact on the development of the concept of social dia logue”. Visnyk NADU, 4, 234-243.

2. Kaplina, H. A., Hnidenko, V. I. (2014). “The model of social partnership in Ukraine: problems borrowing foreign experience”. Aktual'ni problemy prava: teoriia i praktyka, 29, 55-61.

3. Aleksejchuk, V. V. (2009). “Theoretical approaches to the justification essence of the concept of social partnership”. Derzhava ta rehiony, 1, 10-13.

4. Didenko, N. H., Todorov, I. Ya., Chuhrina, O. R., Mikheieva, O. K.; N. G. Didenko (Ed.) (2012). Yevropejs'ka polityka i sotsial'ne partnerstvo v YeS [European Policy and Social Partnership in the EU]. Donetsk: DonDUu, 150.

5. Hromads'ka, N. A. (2012). Sotsial'nyj dialoh [Social dialogue]. Mykolaiv: ChDU im. P. Mohyly, 184.

6. Petroie, O. M. (2008). “Social dialogue in govern ance: attempt structuring problems”. Derzhavne upravlinnja: teorija ta praktyka. Elektronne naukove fahove vydannja, 2. Available at: http://www.academy.gov.ua/ej/ej8/

7. Problemy i priorytety profspilok v Ukrai'ni ta Shvecii'. Hersons'ka oblasna organizacija profspilky pracivnykiv der- zhavnyh ustanov. Available at: http://ppdu.ks.ua/news/225- problemi-i-prioriteti-profspilok-v-ukrayini-ta-shvetsiyi

8. Didenko, N. H., Todorov, I. Ya., Chuhrina, O. R., Mikheieva, O. K.; N. G. Didenko (Ed.) (2011). Yevropejs'ka sotsial'na polityka i modeli sotsial'noho partnerstva [European social policy and social partnership model]. Donetsk

9. Tovma, N. A. (2011). “The development of social part nership in Germany, France and England”. MNPK «Evropejskaja nauka 21 veka-2009». Available at: http://www.rusnauka.com/ 14_ENXXI_2009/Economics/42033.doc.htm

10. Dzunda, R. “Social dialogue in Ukraine - European urgently needed changes”. Yevropejs'ka pravda. Available at:http://www.eurointegration.com.ua/experts/2014/10/23/7027098/

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.