Соціально-психологічний фактор у житті сільської жінки

Постановка проблеми. Соціальне середовище характеризує умови життєдіяльності населення й різні форми його відносин. Значенню соціальності відповідає визначення загального становища існування людей у природному світі як матеріального, так і психологічного. Сільське соціальне середовище це рівень та якість життя селян, їхніх домогосподарств, що повною мірою пов'язано з відтворенням особистості й соціуму в цілому.

Одним із основних завдань відродження села є створення належних умов для демовідтворювальних процесів у сільській місцевості. При цьому на соціальний виклик заслуговують жінки, їхня селянська роль і активність, пріоритетність вивчення їх природного потенціалу в суспільному виробництві та в побутовій сфері, де їхня визначна і соціально-значуща участь зв'язана з материнством та вихованням підростаючого покоління.

Із жінки починається життя, вона через власні почуття переливає в душі своїх дітей любов до рідного краю, до свого народу, до теплоти землі годувальниці, вчить творити добро і пишатися своїм родоводом. А тому формування демографічної бази відтворення сільського населення, та й загалом ставлення до самої жінки як основи трудового потенціалу, навколо якої складається сім'я, має особливе значення для суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Нині існує велика потреба в дооцінці соціального значення використання природного потенціалу жінки в сім'ї, у сфері демовідтворення, адже, враховуючи інтереси різнобічного розвитку особистості жінки при її участі в суспільному виробництві, що ставить її в ряд із чоловічими обов'язками, потрібно не забувати про соціальнодемографічний аспект розвитку нашого суспільства.

Людське відтворення чи не найголовніша турбота, в якій в однаковій мірі відповідають і жінки, й чоловіки. Проте в результаті співвідношення їх робочої сили, біологічних особливостей і формується особлива роль жінки в демовідтворювальному процесі людства.

Вивченням ролі жінки в поглядах на демографічний склад сім'ї займалися вчені: Е.М. Лібанова [1], К.І. Якуба [2; 3], В.С. Стешенко [4], Г.І. Купалова [5], А.Г. Харчев [6], О. А. Бугуцький [7], А.Г. Волков [8], М.К. Орлатий [9], М. Браун-Галковська [10], О.І. Павлов [11].

Мета статті розглянути соціальноекономічні аспекти, які характеризують соціальне положення сільської жінки, та вивчити ту діалектичну логіку, що притаманна жінці, при поєднанні нею трудової діяльності у виробничій та побутовій сфері із материнством у визначенні демографічного складу її сім'ї.

Виклад основних результатів дослідження. Жіноче населення в сільській місцевості України в більшості знаходиться у нелегких соціально-економічних умовах праці й побуту, що є першою ознакою при формуванні сім'ї. У зв'язку з цим на сучасному етапі реалізація її оптимального варіанта потребує докорінного поліпшення, а тим більше, що кожна жінка прагне зробити свою сім'ю найкращою. Найвпливовішим фактором при цьому є соціально-психологічна поведінка жінок-селянок щодо народжуваності та формування чисельності сім'ї. соціальний жінка сільський

Усвідомлення й оцінка економічних явищ проходить багато етапів свого становлення, перетинається з осмисленням кількох поколінь, поки складеться, сформується певне твердження про нормальну сім'ю. Це складний шлях виявлення даної норми для її існування, на який впливають різні чинники свідомості людей. У процесі життя ці фактори по-різному себе проявляють, адже формування ідеальних взірцевих сімей відбувається не тільки за нинішніх умов. Це результати традицій, що історично складалися за минулий життєвий період, переносячи різні природно-кліматичні умови. Значно впливають також національні уклади регіону, в яких формується сім'я.

Треба виходити з того, що людина, в тому числі й жінка, поєднує в собі не тільки економічний погляд на життя, а також психіко-фізіологічний. І в цьому життєвому процесі реалізуються як фізичні здібності, так і розумові, але вони пов'язані і їх не можна розмежовувати. І природа людська в своєму абсолютному вираженні неповторна, оскільки немає у світі однакових людей за своїми природними здібностями.

Зокрема, треба зробити наголос на сім'ї як інституції, яка має певні завдання та ставить перед собою виконання конкретних функцій в оболонці всього суспільства. Одними з головних таких функцій потрібно розглядати соціально-психологічні, які так необхідні для досягнення мети та її реалізації (народження, соціалізація, нормативність відносин, культурні цінності та ін.).

Такий інституціональний підхід розглядає сім'ю як соціальну групу, коли саме суспільство затверджує для неї нормативну структуру і вимальовує її функціональний характер. І цей сімейний характер ціла система, яка ґрунтується на цілісності взаємозалежних стосунків чоловіка й жінки на високому комунікативному рівні. В цьому плані багато досліджень присвячується гендеру як процесу вираження характеру сексуальності у соціально-побутовому існуванні людей та стосунків між ними. Основна увага приділяється ролі людини в сім'ї, адже сама стать представляється як у біологічному, так і в її приналежності до соціальнокультурного комплексу.

Характерним для сучасної сім'ї є те, що час та суспільство вносять зміни до функціональної характеристики сім'ї, і з соціального інституту сім'я перетворюється в малу соціальну групу. Сучасний стан розвитку суспільства, на думку багатьох дослідників, докорінно змінив сім'ю й сімейні стосунки, що зумовлено багатьма обставинами економічного і культурного характеру життя. Саме такі обставини залишають сільську жінку без активної участі у трудовій професійній діяльності, бо на селі нема де повною мірою проявити свої природні та професійні здібності, відсутні робочі місця. А тому професійна віддача закривається веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми і сім'єю взагалі. Поступово еволюція поглядів на людську мораль змінила ставлення як жінки, так й усього суспільства до самої поведінки людини. А звідси ті зміни в тенденціях розвитку сучасної сім'ї, які притаманні їй у цьому розвитку: зростає кількість неповних сімей, діти народжуються поза шлюбом, зростає кількість розлучень, поширюється ведення сумісного проживання подружніх пар без оформлення шлюбу, збільшується чисельність одиноких людей, які навіть не мають наміру брати шлюб.

Нині трудова діяльність сільських жінок зосереджена повністю на зайнятості зі створення споживних вартостей у власних господарствах, що є специфічною сферою їхньої діяльності. Адже таке господарство не має ніякої підтримки з боку держави, живиться своєю важкою ручною працею і, передусім, це навантаження лягає на плечі жінки-селянки.

Варто згадати як у 1990 році в Інституті аграрної економіки з робочими планами побували два науковці, жінки, вчені економісти з університету штату Айова (США), відвідали ряд підприємств в Україні, знайомилися із життям сільського населення і вже тоді наші колеги почули від них, що „ваша українська жінка працює дуже й дуже важко, а це повинно бути недопустимим щодо жіночої статі з боку суспільства”. Якщо виходити з того, що порівняно з чоловіком, коли його сильна та войовнича натура має здібності лідерства, любить здобувати перемоги, більше зорієнтована на зовнішній світ, то жінка все-таки терплячіша і стабільніша, співчутливіша до самого життя та його вимог, легше пристосовується до наявної ситуації, характеризується більш глибинною інтуїцією. І такий розгляд людських якостей дає можливість усвідомити зміни в професійних позиціях на місце людини в сфері праці.

У цілому, як уже зазначалося, нинішній день жінки-селянки, її праця присвячені повністю роботі по домашньому господарству і користі від такої праці для домашнього блага набагато більше.

За даними Держслужби статистики України, щоденне навантаження на жінку-селянку становить більше 15 год, що перевищує будь-які людські фізіологічні норми. Тому наша принизлива бідність, в якій сільська жінка змучена працею, хатніми нестатками, а часто обділена увагою та різними життєво необхідними благами, робить сільську жінку величною у своїй ролі. Може таке стереотипне сприйняття тендерних ролей стає одним із вагомих завад на шляху до успішного аграрного підприємництва й потребує свого удосконалення за допомогою владних структур, тобто для розширення прав і можливостей представників обох статей.

В сучасній Україні жінка-селянка працює дуже важко. Її праця в основному ручна. Зазвичай, доїть корову вручну й до цієї роботи також треба підготуватися, а це тричі на день. Виганяє корову на пасовище, а вдома є ще свійські тварини свині, кури, гуси, кролі, за якими також потрібно доглядати. Далі її чекає робота на присадибній ділянці: просапувати висіяні культури, полоти бур'яни, а під вечір полити висаджену розсаду городніх культур. Крім того, худоба чекає кормів, їх треба наносити до годівниць, напоїти її. За існуючими даними, тільки 24,3% загальної кількості сільськогосподарських домогосподарств мають водогін, у 12,3% домогосподарств носять воду на відстань більше 200 м.

Та є ще інший бік життя відтворення самої людини, тобто продовження її роду, де якраз визначальну роль віддано жінці. І в цьому зв'язку природа сама наділила жінок більшою витримкою, уважністю, здатністю виконувати точніші й монотонні роботи. Жінкам притаманні найкращі людські якості глибше засвоювати знання, опановувати навички та ефективно застосовувати їх у повсякденних сімейних турботах. Адже бавитися з дітьми і робити це по-материнськи природою дано тільки жінці.

Недаремно Організацією Об'єднаних Націй 15 жовтня 1995 року було засновано Всесвітній день сільської жінки. За 20 років, що минули з тих пір, суспільство мало б звернути більшу увагу на життя цієї прекрасної половини людства, яка проживає в сільській місцевості. Як правило, сільські жінки живуть у складніших життєвих умовах порівняно з міськими жительками: важка фізична праця, відсутність доступу до благ цивілізації, низький, а подекуди геть відсутній медичний огляд, збіднілі блага та багато інших життєвих проблем. І, незважаючи на це, більшість селянських жінок ніколи не зрадять селу, а працюватимуть у тих умовах із надією на краще майбутнє, бо кожна жінка це берегиня своєї родини, це мати своїх дітей, яка оберігає справжню народну душу і є дійсною опорою українського суспільства.

То що ж вкладається в поняття демографічної взірцевої сільської сім'ї? Насамперед це її склад, що характеризується оптимальною чисельністю дітей у сім'ї, а тому соціальне становище жінки-селянки при визначенні можливостей її реалізації має пряме та вирішальне значення. Жінка дає життя новому поколінню і те, якою є її уява про свою родину, залежить від її соціального захисту та визнання її праці в суспільному житті. Звідси те бачення й та належна оцінка всіх життєвих сил і енергії жінки, які вона витрачає на сім'ю, на виховання своїх дітей. Тому склад сім'ї, зокрема потреба в тій чи іншій чисельності дітей це демографічна свідомість людей, що має суспільносоціальний зміст та характеризує соціальнопсихологічну їхню діяльність. Погляд на життя дає об'єктивну характеристику і є тим реальним фактором, який зумовлений трансформацією всієї структури потреб населення, що, насамперед, визначаються реальними соціальними умовами життя.

Які особливості демовідтворювальних процесів у сільській місцевості? Звичайно, у відтворювальній установці сім'ї першочергова участь належить жінці і за нею йде формування її сім'ї, бо саме жінка опиняється в тих конкретних обставинах, які приводять до утворення сім'ї. Тому останній критерій лежить в основі формування сім'ї як взірця. За кожним народженням дитини сформовані певні наміри конкретної матері, сім'ї й бажання створення сім'ї формується В СВІТО ГЛЯДІ жінки, її почуттях і поглядах на життя ще до появи дитини.

Отже, сукупність усіх факторів, що характеризують соціальне становище жінки, формує демографічний ідеал сім'ї, моделює уяву про оптимальну чисельність дітей в сім'ї й за умовами її життя визначається його реалізація. З огляду на дану проблему важливою є динаміка структурних змін у загальній чисельності жінок у сільських поселеннях, розподіл їх за віком (табл. 1). Звичайно, на ці зміни суттєво впливають природний та механічний рух населення, зумовлені як умовами праці, так і наявним побутом.

1. Чисельність сільського жіночого населення України за віковими категоріями, тис. осіб (на початок року)