Поняття соціальної структури належить до соціальної сфери життя суспільства. У широкому сенсі слова поняття "соціальний" вживається як синонім поняття "суспільний", коли мова йде про протиставлення біологічним, природним явищам. У цьому випадку все, що охоплює життєдіяльність людського суспільства, представляє собою соціальне. У вузькому сенсі слова поняття "соціальний" означає особливу сферу суспільних відносин, які характеризують різні групи людей як носіїв різних видів діяльності. Соціальна сфера життя суспільства виступає як сукупність соціальних відносин і умов, які впливають на зміст і характер діяльності, поведінку людей і охоплює інтереси людей, соціальних груп, взаємини суспільства і особистості. Соціальні відносини - це відносини між людьми (або групами людей), що здійснюються у відповідності із законами соціальної організації суспільства.

У структурі будь-якого відношення виділяються:

1) суб'єкти (сторони, між якими виникають відносини);

2) об'єкт (те, з приводу чого виникають відносини між суб'єктами);

3) потреби (відносини суб'єкт - об'єкт);

4) інтереси (відносини суб'єкт - суб'єкт);

5) цінності (відносини між ідеалами взаємодіючих суб'єктів).

Соціальні відносини складаються між групами людей, і навіть коли у соціальні відносини вступають окремі особистості, або відносини виникають між особистістю і групою, особистістю та суспільством, ми не можемо розглядати цю особистість відокремлено, поза спільності суспільства, які спонукали в ній певні мотиви, соціальні інтереси і вплинули на формування її цінностей.

Об'єднання людей у спільній діяльності, в ході якої вони набувають подібні характеристики і соціальні якості, називаються соціальними спільнотами. Сукупність соціальних спільнот і система взаємозв'язків і відносин між ними складають соціальну структуру суспільства. Відносини між соціальними групами регулюються, впорядковуються соціальними інститутами, які діють у всіх сферах життя суспільства. Таким чином, можна сказати, що соціальна структура суспільства - це сукупність взаємопов'язаних і взаємодіючих соціальних груп та інститутів.

Соціальна структура суспільства часто розглядається в аспекті поділу суспільства за класовою, демографічному, територіальним ознаками. У цьому випадку мова йде про соціально-класової, соціально-демографічної, соціально-територіальній структурі суспільства.

Соціально-класова структура суспільства - це впорядковані і стійкі зв'язки між елементами суспільної системи, зумовлені відносинами соціальних груп, які характеризуються певним місцем і роллю в матеріальному, духовному виробництві і в політичному житті. Традиційно ядром соціально-класової структури вважалося класовий поділ суспільства. Визначення поняття "клас" дано в роботі В.І. Леніна "Великий почин". Класами названі великі групи людей, що розрізняються за місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, по їх відношенню до засобів виробництва, по їхній ролі в громадській організації праці, а, отже, за способами одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, якою вони володіють. Необхідно відзначити, що деякі вчені вважають класовий підхід застарілим, незастосовним до сучасного суспільства, соціальна структура якого значно ускладнилася.

В основі соціально-демографічної структури суспільства лежить його поділ на групи, за віковою, статевою ознаками. Це насамперед такі групи як молодь, пенсіонери, жінки, чоловіки та ін. Кожна з цих груп стикається з серйозними соціальними проблемами. Зокрема, для молоді дуже гостро стоять проблеми працевлаштування, злочинності, наркоманії, СНІДу.

В основі соціально-територіальної структури суспільства лежить його поділ на територіальні спільності різного типу (міські, сільські, селищні та ін.) Територіальні спільності діють в розрізняються умовах природного і штучного середовища, по-різному їх історичне минуле. Все це створює нерівні умови для життя та розвитку людей, особливо якщо зіставити життя в селі і мегаполісі. Територіальні спільності розрізняються соціальним складом населення, рівнем його освіти, загальної культури і професійної підготовки. З нерівномірності розвитку територіальних структур випливають багато соціальні проблеми, такі як нерівномірність у забезпеченості населення житлом, лікарнями, клубами, театрами, різні можливості отримати освіту і гідну роботу, різна доступність до об'єктів соціально-економічної інфраструктури.

2. Соціальні групи

Соціальна група - одна з основних складових соціальної структури. Соціальна структура складається з найрізноманітніших соціальних груп. Люди, що складають ці групи, беруть участь у внутрішньо-і міжгрупових взаємодіях, що і характеризує соціальність особистості, яку можна визначити як включеність особистості в соціальну взаємодію через визначення свого місця в діяльності різних груп.

У найзагальнішому вигляді соціальну групу можна визначити як сукупність людей, що характеризується деякими єдиними ознаками. Серед цих ознак можуть бути схожість, близькість умов життєдіяльності людей, спільність їх потреб, наявність спільної діяльності, взаємопов'язаного обміну діяльністю, соціальна ідентифікація членів спільності, їх самопрічисленіє до цієї спільності та ін Американський соціолог Р. Мертон визначає соціальну групу як сукупність людей, певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою приналежність до цієї групи, і визнаються членами цієї групи з точки зору інших. У сучасній соціології можна зустріти велику кількість критеріїв поділу на групи, наприклад, за часом існування групи, основ формування, характером організованості, змісту діяльності, принципу зв'язку членів групи та інших

У залежності від щільності, форми здійснення зв'язків і складових їх членів розрізняються великі та малі, первинні і вторинні соціальні групи. Основним об'єктом соціологічних досліджень є малі соціальні групи, що включають від декількох чоловік до декількох десятків людей, так як результати цих досліджень можна екстраполювати на все більші соціальні спільності. Мала соціальна група нечисленна за складом, члени її об'єднуються загальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому особистому спілкуванні. Різновидом малих соціальних груп є первинні групи. Термін "первинні групи" був введений в соціологію американським ученим Ч. Кулі. Відмінні ознаки цих груп - безпосередній міжособистісний контакт їх членів, характеризується високим рівнем емоційності. Ці групи первинні в тому сенсі, що саме через них індивіди отримують перший досвід соціальної єдності. Через первинну групу здійснюється соціалізація індивідів, освоєння ними зразків поведінки, соціальних норм, цінностей та ідеалів. Через неї людина усвідомлює свою приналежність до певних соціальних спільнот. Прикладом первинних соціальних груп є сім'я, шкільний клас, група друзів, спортивна команда і т. п.

Вторинна група утворюється з людей, між якими не обов'язково існують емоційні стосунки. Їх взаємодія підпорядковано досягненню певних цілей, індивідуально неповторні риси особистості не мають значення, головне - виконувати певні функції. Основним типом вторинної соціальної групи є велика соціальна група, сформована для досягнення певних цілей, наприклад, політична партія, великий виробничий колектив і т. п. Великі соціальні групи - це сукупності людей, яких об'єднує, як правило, один соціально значимий ознака (приналежність до будь-якому віросповіданню, професійна приналежність і т. п.). Члени великої групи можуть ніколи не вступати в контакт один з одним. Це означає, що конкретний член групи ніколи не вступає в контакт з усіма членами групи, хоча, безсумнівно, у нього існують контакти з деякими членами групи, які можуть бути вельми інтенсивними і всебічними.

Формальні і неформальні групи

Залежно від наявності або відсутності офіційного соціально-юридичного статусу соціальні групи поділяються на формальні (офіційні) і неформальні.

Формальні групи представляють собою такі об'єднання людей, які будуються на основі офіційних документів: статутів, службових інструкцій, приписів і т. д. Члени формальної групи націлені на виконання будь-якого виду діяльності і знаходяться в ієрархічній співпідпорядкованості (наприклад, виробничий колектив, спортивна команда, військовий підрозділ та ін.) Формальність груп проявляється не тільки в наявності більш-менш жорсткої ієрархії, вона зазвичай проявляється і в чіткій спеціалізації членів, які виконують свої особливі функції. Формальна група раціональна, тобто в її основі лежить принцип доцільності, свідомого руху до певної мети. Вона принципово безособова, тобто розрахована на абстрактних індивідів, між якими не передбачено жодних стосунків, крім службових, що проходять за певною програмою.

Неформальні групи виникають і функціонують спонтанно, на основі спільності інтересів, цілей і цінностей, особистих симпатій. Відносини всередині такої групи багато в чому визначаються індивідуальними особливостями її членів. Стихійно складається неформальна група (наприклад, дворовий колектив дітей, дружня компанія тощо) не має особливих документів, що регламентують її функціонування. Як правило, поведінка членів такої групи регламентується особливими неписаними правилами. Скріплення неформальної групи здійснюється головним чином за рахунок авторитету її лідера. Формальна група може мати двох лідерів, як формального, так і неформального. Неформальна група має тільки неформального лідера, який виділяється в силу особистісних особливостей, здатності організовувати та спрямовувати її діяльність, впливати на її членів.

Розподіл груп на формальні і неформальні певною мірою, умовно. У будь-якій формальній групі виникають неформальні відносини між її членами, і така група розпадається на кілька неформальних груп. В одних випадках формальні і неформальні відносини підсилюють і підтримують один одного, а в інших випадках - навпаки, суперечать один одному і підривають загальну єдність.

3. Етнічні спільності

Одним із значущих видів спільнот в сучасному світі є етнічні спільності. Слово "етнос" (грецьке) означає плем'я, народ, рід. Етноси являють собою один з найдавніших типів соціальних спільнот людей, В основі угрупування людей за етнічним принципом лежать:

· єдність мови, норм поведінки, самосвідомості, звичаїв;

· однаковість харчових переваг, форм житла, стилю одягу;

· спільність походження і культури;

· територія розселення.

Етносу, як спільності, притаманні специфічні соціальні інститути - ендогамни сім'я (утворюється при вступі в шлюб представників одного етносу), інститут старійшин, культова організація. Етноси виступають як об'єднання людей, їх союз, солідарність.

Етнічна культура включає в себе такі соціальні інститути: звичай, ритуал, релігію, мораль, право. Культура створює спеціальні механізми для накопичення і трансляції з покоління в покоління створеної етнокультурної інформації. В якості таких механізмів виступають мову, книгодрукування, бібліотеки, музеї, телебачення, освіта та інші канали передачі інформації. Їх засобами передається найбільш значуща для етносу інформація - ідеали, цінності, символи, норми поведінки та ін

Таким чином, етнос можна визначити як таку спільність, яка відрізняється специфічними культурними рисами, що складаються протягом багатьох століть і транслюються через покоління.

У рамках індустріального суспільства виділяють два типи етнічних процесів, викликаних міжетнічними контактами, - ті, які відбуваються без зміни етнічної самосвідомості (етнооб'єдінітельниє); і ті, які викликають його зміни (етнораздєлітельниє). До числа найбільш поширених в даний час об'єднавчих процесів ставляться етнічна консолідація, етнічна асиміляція і міжетнічна інтеграція.

Етнічна консолідація - це процес внутрішнього згуртування досить значного за кількістю етносу, при якому відбувається згладжування відмінностей між наявними в ньому локальними групами або об'єднання раніше територіально розрізнених частин. Консолідуватися можуть і кілька близьких за культурою та мовою сусідніх етносів, які об'єднуються в один, нерідко перетворюючись при цьому в частині цього нового етносу - субетнос.

Етнічна асиміляція - процес, при якому раніше самостійний етнос (або його частина) розчиняється в середовищі більш великого етносу. Для асимільованого народу цей процес протікає зі зміною етнічної самосвідомості, втратою мови і традицій. Етнічна асиміляція найбільш характерна для сучасних розвинених країн.

Етноразделітельниє процеси проходять за двома типами. Це може бути поділ раніше єдиного етносу на кілька частин, кожна з яких усвідомлює себе як якась нова спільність. Такий процес отримав назву етнічної дивергенції. Але навіть при збереженні етносу від нього може відколотися якась частина, потенційно здатна перерости в самостійний етнос. Цей процес сьогодні більш поширений і називається етнічної сепарацією.

Найбільш поширеними у світі і всеохоплюючими є етнічні групи, які називають ще різними типами етносів. Вони характеризуються такими особливостями, як спільність генофонду, тривала історія спільного існування, самопричісленіє суб'єкта до даної етнічної групи. Таким чином, ми маємо справу як з біологічними, так і з соціальними чинниками, тому етнічні групи називають ще соціоетніческімі або етносоціальними.

Першою етнічною групою, яка прийшла на зміну первісної орді, був рід - кровнородственной об'єднання людей, пов'язаних колективною працею і спільної захистом своїх інтересів. Об'єднання кількох родів становило плем'я - тип етнічної спільності і соціальної організації людей докласового суспільства.

Освіта союзів племен супроводжувалося посиленням міжплемінних зв'язків, військові зіткнення, міграція населення, виникнення класів і держав приводили до поступового змішання племен, до заміни колишніх кровноспоріднених зв'язків територіальними і до появи нової етнічної спільності - народності. Народність - це що склалася на базі рабовласницького та феодального способів виробництва територіальна, мовна, економічна і культурна спільність людей.

З початком Нового часу в Європі, з висуненням на перший план товарно-грошових відносин, формуванням ринку, переходом до капіталізму народності перетворювалися на нації. На відміну від народності, нація - більш стійка спільність людей, причому стійкість їй надають глибинні економічні чинники. Нації виникли як з родинних один одному племен і народностей, так і з людей неспоріднених племен і народностей. Історичні особливості утворення і розвитку нації, своєрідність її економічного ладу, культури, побуту, традицій, географічного середовища накладають відбиток на духовне обличчя нації, формують специфічні риси національного характеру та національної самосвідомості. Кожна історично склалася нація піднімається до усвідомлення своїх загальнонаціональних інтересів, особливостей своєї культури, традицій, перспектив розвитку. Вона має своїм особливим складом мислення і формою прояву почуттів, своїм почуттям національної гідності. Все це робить націю унікальною історичною освітою.

Націю звичайно визначали як історично стійку спільність людей, що характеризується спільністю економічного життя, території, мови, психічного складу. В даний час багато 'вчені роблять висновок, що дане визначення вже не цілком відповідає сучасним реаліям. В основу вироблення нового визначення нації ці вчені вважають за необхідне ввести такий ознака, як духовну культуру. Вона є ключовою ознакою нації, ядром, що визначає її суть. Що стосується спільності психічного складу, то вона є похідною від спільності духовної культури. Ще одним дуже важливим компонентом-національної спільності людей є їх самосвідомість, яке теж належить до сфери духовної культури. Національна самосвідомість - це стрижень національної духовної культури. Саме у самосвідомості нація визначає свої загальні корінні інтереси, цілі та ідеали, своє обличчя у багатонаціональному світі, своє ставлення до інших націй і держав.

Нація є не тільки об'єктивна, а й суб'єктивна даність, представники якої говорять відносно себе: "це - ми", а щодо інших: "це - вони". У більшості країн світу людина сама визначає свою національність, тобто приналежність до тієї чи іншої нації. Весь хід історичного розвитку етнічних груп свідчить про наростання ролі соціокультурних чинників у їх функціонуванні. Сучасну націю навряд чи можна взагалі віднести до етнічних груп.

4. Міжнаціональні відносини

Розвиток міжнаціональних відносин в сучасному світі пов'язано з двома об'єктивно існуючими і один одному суперечать тенденціями: тенденцією до об'єднання націй - міжнаціональної інтеграції, - і тенденцією до самостійного функціонування кожної з націй - національної диференціації. Об'єктивні причини міжнаціональної інтеграції криються в розвитку економічних зв'язків і відносин, розгортання процесів глобалізації. У ході цих процесів нації долають свою замкнутість, вступають у все більш тісну взаємодію між собою. В даний час зримі форми процеси інтеграції придбали в Європі, де вже 25 держав є членами Європейського Союзу. У той же час дає про себе знати і друга тенденція.

Ці дві тенденції діють постійно, але небезконфліктним. Протиріччя між ними є основним протиріччям у сфері міжнаціональних відносин. З основного протиріччя випливають і інші, наприклад, протиріччя інтересів окремих націй з інтересами суспільства в цілому. Загострення національного питання пов'язане з суперечностями між наростаючою науково-технічною революцією, що вимагає максимального кооперування, міжнародного поділу праці, І національною самобутністю держав і народів. Між самими національними державами виникають суперечності у зв'язку з наявністю специфічних інтересів: використання природних ресурсів, транспортних комунікацій. Виникають протиріччя між представниками різних національностей в трудових та інших багатонаціональних колективах. Причини загострення національних інтересів можуть мати політичний, економічний, демографічний характер.

Там, де є національні конфлікти, завжди пишно квітне ідеологія націоналізму і шовінізму. Націоналізм - це психологія та ідеологія національної переваги, в основі яких лежить гіпертрофія національного почуття. Націоналізм часто змикається з ідеями обраності даного народу, обумовленості його долі Вищими силами. При цьому для обгрунтування ідеї національної переваги особливим чином інтерпретуються факти дійсної історії даного народу і специфічні властивості його культури. Націоналізм великих націй в найбільш крайній формі проявляється у вигляді шовінізму (по імені французького гренадера Шовена, захопленого шанувальника завойовницької політики Наполеона, сатиричного персонажа популярного в XIX ст. По-Девіль братів Коньяр "Триколірна кокарда"). Шовінізм виражається в політичному, економічному, духовному придушенні інших народів, зневазі до їх прав і національних цінностей. Непростими виявляються шляхи вирішення міжнаціональних проблем, але їх аж ніяк не можна дозволити виключно силовими, військовими методами. Ніщо не може замінити політичного шляху вирішення конфліктів, наскільки складним і довгим в кожному конкретному випадку не був би такий шлях.

При взаємодії людей в багатонаціональному суспільстві найлегше в конфліктній ситуації звалити вину за всі біди на національну меншину, а тому, у свою чергу, - на докорінну націю. Мабуть, гармонізація відносин між людьми в багатонаціональному суспільстві вимагає дотримання таких умов, як наявність правової держави, відмова національних меншин від сепаратизму, надання компактне розселення меншин широкої автономії та самоврядування, права вирішення власних місцевих справ, визнання культурної автономії територіально розсіяних національних меншин. Основні принципи сучасної національної політики такі.

Гармонійне поєднання національних та інтернаціональних інтересів, знаходження оптимальних форм співвідношення національного та інтернаціонального.

Це означає, по-перше, недопущення правових норм і законів, що закріплюють національне нерівноправність, по-друге, повагу культурних традицій та інтересів усіх національних груп, по-третє, осуд насильства у вирішенні національних питань, по-четверте, відновлення прав репресованих народів.

Неприйняття будь-яких форм національного шовінізму, особлива чуйність і обачність у всьому, що стосується міжетнічного спілкування, зачіпає національні почуття людей.

Багатонаціональне суспільство є, як правило, і багатоконфесійним (латинське слово "конфесія" означає віросповідання). Мирно ужитися і взаємодіяти в такому суспільстві люди можуть, лише керуючись принципами віротерпимості, свободи совісті.

Висновки