Сучасна система соціального захисту в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Сучасна система соціального захисту в Україні

С. І. Бичков,

помічник-консультант голови комітету Верховної Ради України

Здійснюється комплексна оцінка системи соціального захисту населення України та її аналіз, розкриваються головні принципи, на яких має будуватися ця система. Обґрунтовуються організаційно-правові, економічні та інші механізми посилення адресності соціальної допомоги найменш захищеним верствам населення.

Ключові слова: соціальна політика, соціальний захист населення, соціальна допомога, пільги, соціальні програми.

Осуществляется комплексная оценка системы социальной защиты населения Украины и её анализ, раскрываются главные принципы, на которых должна строиться эта система. Обосновываются организационно-правовые, экономические и другие механизмы усиления адресности социальной помощи наименее защищенным слоям населения.

Ключевые слова: социальная политика, социальная защита населения, социальная помощь, льготы, социальные программы.

Complex estimation of the system of social defence of population of Ukraine and its analysis is carried out, main principles, which this system is to be built on, open up. Obґrountovouyotsyaorganizatsiyno-pravovi, economic аt al mechanisms of strengthening of address of social help least to the protected layers of population.

Key words: social policy, social defence of population, social help, privileges, social programs.

соціальний захист допомога

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими і практичними завданнями

У Конституції незалежної України визначено: “Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених цим законом” [1]. У сучасних умовах економічного та соціального розвитку України та її окремих регіонів особливого значення набуває вивчення, узагальнення та розробка рекомендацій і пропозицій щодо розв'язання проблеми формування і функціонування дієвої системи соціального захисту населення, яка характеризується різними організаційно-правовими аспектами.

Серед основних складових державної політики можна виділити такі: гарантування громадянам України прав на соціальний захист, посилення матеріальної підтримки найбільш соціально незахищених верств населення та своєчасне надання їм адресної допомоги. Сучасна система соціального захисту населення в Україні має достатні ресурси для задоволення соціальних потреб громадян. Державними органами влади розроблена і впроваджується низка заходів щодо реалізації соціальної політики, але через підміну дієвого реформування системи соціального захисту населення екстенсивним збільшенням соціальних видатків ці ресурси витрачаються неефективно.

Сьогодні механізми здійснення соціального захисту мають бути адекватними ринковим умовам господарювання. Розподільчі методи, які використовувались раніше, вже не можуть задовольнити ні владу, ні населення. Це пов'язано з принциповими змінами, які сталися у відносинах між роботодавцями і працівниками, між громадянами і державою, між окремими верствами населення. Нові відносини породжують нові завдання, які покликані вирішувати система соціального захисту. Однак існуючі нині в Україні реалії свідчать про наявність істотних прорахунків у здійсненні соціальної політики. Існує значний розрив між конституційним закріпленням статусу нашої країни як соціальної держави та втіленням цієї конституційної норми у життя.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано вирішення проблеми, що розглядається. Дослідженням з питань розробки теорії соціального захисту населення та удосконалення практичної діяльності держави в цьому напрямі присвятили свої праці вітчизняні та зарубіжні науковці та фахівці, зокрема А. Александрова, А. Базилюк, Н. Борецька, Л. Вернигора, Д. Галлагер, Б. Зайчук, І. Калачова, М. Кравченко, Е. Лібанова, М. Ліборакіна, Б. Надточій, Н. Новиков, В. Скуратівський, Й. Хендшель, Ю. Шклярський, В. Якимець та ін.

Незважаючи на досить широке коло розглянутих теоретичних та практичних питань, актуальним залишається визначення на регіональному рівні стратегічних напрямів реформування системи соціального захисту населення, які мають базуватися на світовому досвіді формування та розвитку системи соціального захисту населення з огляду на можливості його адаптації до умов нашої держави. Саме із цим зумовлюється актуальність статті. Більш поглиблено згадані вище питання розглядаються на прикладі м. Києва.

Виклад основного матеріалу з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів дослідження

Соціальний захист населення - це багатогранна система взаємопов'язаних з усіма законодавчими і виконавчими рішеннями різних рівнів економічних, правових і соціальних гарантій реалізації найважливіших соціальних прав кожного члена суспільства незалежно від його місця проживання, працездатності, статі, віку. У широкому розумінні соціальний захист - це система організаційних, правових та економічних заходів щодо забезпечення основних соціальних прав громадянина в державі. Структурно соціальний захист має такі складові: а) державний соціальний захист - загальна система соціального захисту (загальнообов'язкове державне страхування та державна соціальна допомога); б) спеціальний соціальний захист; в) додатковий соціальний захист і недержавне соціальне забезпечення (недержавне пенсійне забезпечення та недержавні соціальні послуги) [10].

Аналіз становлення та розвитку системи соціального захисту в різних країнах світу свідчить, що специфічні особливості розвитку України не дають змоги автоматично перенести досвід розвинених країн із соціального захисту населення, адже вони розраховані на розвинені та стабільні ринкові відносини.

В умовах України цю проблему слід розглядати дещо ширше, а саме як забезпечення конструктивних змін у системі соціального захисту населення [8], які, з одного боку, зумовлюються необхідністю зміни на державному рівні правових основ існуючої системи, а з другого - в умовах децентралізації та регіоналізації економіки, тобто перенесення на рівень органів місцевого самоврядування відповідальності за розв'язання цілого кола соціально-економічних проблем, потребують пошуку неординарних підходів до реформування сфери соціального захисту населення [9].

На державному рівні в системі соціального захисту чітко виділяються такі групи проблем: недосконалість нормативно-правової бази щодо реформування системи соціального захисту населення; необхідність структурних змін у програмах, спрямованих на підвищення адресності соціальної допомоги, в тому числі за рахунок, скасування пільг, наданих багатьом категоріям громадян незалежно від їх матеріального становища, або встановлення там, де можливо, нового порядку надання соціальної допомоги, що базується на перевірці доходів; відсутність взаємоузгодження різних програм соціальної допомоги, наприклад програм дитячих допомог, житлових субсидій і соціальної допомоги родинам; складність переходу до єдиної системи грошових трансфертів у рамках мультипрограмної системи соціального захисту населення.

Обґрунтування організаційно-правових, економічних та інших механізмів посилення адресності соціальної допомоги найменш захищеним верствам населення пов'язується з необхідністю застосування програмно-цільових методів для розв'язання їх найгостріших проблем.

Адресний підхід, припускаючи надання допомог й інших соціальних благ тим чи іншим групам населення, пріоритетним з погляду соціальної політики, дає змогу впровадити в практику систему цінностей суспільства. Порівняно з державними програмами органи місцевого самоврядування більш чітко орієнтовані на допомогу найменш захищеним верствам населення, а не на підтримку життєвого рівня тих чи інших професійних груп або громадян, що мають особливі заслуги перед державою.

Протягом останніх років у м. Києві затверджений та реалізується цілий комплекс соціально значущих міських цільових програм, основною з яких у цьому контексті є міська комплексна програма “Турбота”, спрямована на надання додаткової до державної допомоги малозахищеним категоріям киян. Так, витрати міського бюджету на реалізацію завдань програми зросли з 0,5 млн грн у 1996 р. до 1,2 млрд грн у 2005 р. Проте у наступні роки, враховуючи фінансову кризу, видатки на соціальні потреби мешканців м. Києва значно зменшилися.

Збільшення обсягів фінансових ресурсів супроводжується пошуком шляхів реформування системи соціального захисту населення столиці в напрямах наближення до соціально визначених нормативів забезпечення його потреб, переходу від екстенсивного розширення соціальної інфраструктури міста до підвищення якості соціальних послуг, які надаються малозахищеним верствам населення, диверсифікації соціального обслуговування на основі запровадження системи соціального партнерства між органами місцевого самоврядування та приватними й неприбутковими секторами на ринку соціальних послуг, оптимізації управлінської структури.

Діяльність установ системи соціального захисту населення визначається механізмами державного управління, які відображають окремі її принципи. Саме трансформація соціального захисту населення України з урахуванням набутого світового досвіду потребує комплексного підходу при зміні принципів її побудови виходячи з ринкових реалій розвитку держави.

До головних принципів, на яких має базуватися будуватися система соціального захисту України, належать:

? загальність в поєднанні з диференційованим підходом до різних демографічних груп населення. Це означає, що соціальні гарантії охоплюють все населення незалежно від форм зайнятості, статі, національності, прибутків. Система поширюється на весь життєвий цикл людини, захищає права та інтереси дітей, молоді, працездатних громадян, людей похилого віку. Однак форми здійснення соціального захисту мають відрізнятися для окремих верств громадян, у чому і полягає сутність принципу диференційованого підходу. Для працездатних громадян політика соціального захисту реалізується в забезпеченні основних прав людини у сфері праці - права на працю, відпочинок, нормальні умови праці та отримання прибутку від своєї діяльності. Головною для соціально уразливих верств населення є гарантована перевага в користуванні державними фондами споживання. Безпосередню матеріальну допомогу мають отримувати лише непрацездатні громадяни;

? інтеграція в єдину систему гарантій соціального захисту на всіх рівнях: державному та регіональному, рівні окремого трудового колективу з чітким визначенням прав, відповідальності і функцій кожного із цих рівнів, а також джерел ресурсного забезпечення. На державному рівні мають установлюватися мінімальні розміри соціальних гарантій, так би мовити нижні межі захисту всіх громадян та окремих соціально уразливих верств населення. Місцеві органи влади забезпечуватимуть виконання загальнодержавних соціальних гарантій і програм із захисту громадян на певній території, розроблення та реалізацію регіональних програм соціального захисту і допомоги виходячи із соціально-демографічних, національно-культурних та інших особливостей, а також фінансових можливостей;

? значне підвищення ролі особистих доходів у забезпеченні високого рівня життя. Фінанси із державних фондів споживання мають більшою мірою спрямовуватися на підтримку соціально уразливих груп населення;

? використання науково обґрунтованих соціальних нормативів як основи при розробці державних та регіональних програм соціального розвитку. Згідно з нормативами держава забезпечує гарантований доступ усіх громадян до освіти, охорони здоров'я, житла, який обмежується чітко визначеними розмірами та відповідними сферами. Послуги, які надаються понад нормативний мінімум, працездатні громадяни повинні оплачувати за власний чи колективний рахунок. Такий підхід дає змогу відродити роль стимулів до праці, активно залучати особисті доходи населення для розв'язання соціальних проблем та розробити механізм, який забезпечує соціально уразливим верствам населення перевагу при використанні державних фондів споживання;

? гнучкість системи соціальних гарантій. Захист та підтримка населення мають будуватися з урахуванням динаміки соціально-економічних процесів в умовах ринку та запобігати можливим причинам соціального напруження, соціально негативним явищам та тенденціям.

Висновки та перспективи подальших розвідок

Таким чином, сучасний розвиток системи соціального захисту населення України потребує комплексного підходу при зміні принципів її побудови, виходячи з ринкових реалій розвитку країни. Соціальне обслуговування, соціальне спонсорство, стимулювання надання послуг за допомогою прямого бюджетного фінансування та залучення коштів недержавних структур сприятиме підвищенню соціальних стандартів у державі та покращенню матеріальних умов існування малозахищених верств населення.

Узагальнення отриманих результатів, удосконалення існуючої системи соціального захисту, а також накопичений досвід у м. Києві щодо її реформування свідчать про ефективність запровадження таких механізмів, як соціальне замовлення, соціальне обслуговування, соціальне спонсорство, стимулювання надання послуг за допомогою прямого бюджетного фінансування та залучення коштів недержавних структур. Крім того, соціальний захист та підтримка населення мають будуватися з урахуванням динаміки соціально-економічних процесів в умовах ринку, попередити появу можливих причин соціального напруження, соціальних негативних явищ та тенденцій.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141. - С. 381-417.

2. Новиков В. Модель актуальних розрахунків обов'язкового соціального страхування / В. Новиков // Економіка України. - 1996. - № 1. - С. 62-68.

3. Верхратський С. А. Історія медицини / С. А. Верхратський. - К. [б. в.], 1964. - 230 с.

4. Роик В. Д. Социальная модель государства : опытстран Европы и выбор современной России / В. Д. Роик // Аналит. вест. Совета Федерации России. - 2006. - № 6 (294). - С. 54-80.

5. Скуратівський В. Соціальна політика / В. Скуратівський, О. Палій, Е. Лібанова. - К. : Вид-во УАДУ, 2003. - 265 с.

6. Аалтонен Е. Система соціального захисту і соціальної освіти у Фінляндії / Е. Аалтонен // Соц. політика і соц. робота. - 1998. - № 3. - С. 31-38.

7. Кощеев А. А. Рынок и социальная защита населения / А. А. Кощеев, Т. А. Крицук, С. Я. Украинец. - К. :УкрНИИНТИ, 1991. - 68 с.

8. Скуратівський В. А. Соціальна політика / В. А. Скуратівський, О. М. Палій, Е. М. Лібанова. - К. : Вид-во УАДУ, 2003. - 365 с.

9. Дехтяренко Ю. Ф. Концептуальні засади розвитку регіональної системи соціального захисту населення в Києві / Ю. Ф. Дехтяренко, Н. М. Гринчук // Упр. сучас. містом. - 2002. - № 7-9 (7). - С. 140-143.

10. Соціальний захист населення України / за заг. ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. - К. : НАДУ; Фенікс, 2010. - 212 с.

Размещено на Allbest.ru