Соціалізація в контексті суспільного розвитку

Взаємозв'язок соціалізації та суспільства досліджено у працях Н. Перука. Вікові особливості процесу соціалізації розглянули Л. Божович, І. Коном, Н. Чепелєва, Ю. Швалб. Соціалізація в контексті виховання та навчання проаналізовано М. Боришевським, Л. Виготським, Г. Костюком, С. Максименко, Ж. Піаже та ін. Зв'язок соціалізації та життєвої позиції розглядає Т. Воропаєва. Вплив моди на соціалізацію досліджено в працях А. Добровольського. Теоретичні засади соціалізації нового покоління представлені в працях П. Вайнолі, Н. Заверико, І. Звєрєвої, А. Капської, Л. Коваль, Г. Лактіонової, В. Оржеховської, С. Харченко та ін.

Мета статті полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні стану та особливостей становлення процесу соціалізації в контексті суспільного розвитку.

Для вирішення основної мети сформульовано ряд дослідницьких завдань:

- проаналізувати понятійно-категоріальний апарат "соціалізації" та "інтелектуально-професійної соціалізації" в контексті суспільного розвитку;

- дослідити класифікацію соціалізації;

- виявити вплив соціалізації на розвиток соціального співтовариства в умовах трансформації суспільства.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Практично всі науковці зі стародавніх часів до сьогодні намагалися розкрити сутність людини як особистості, прослідкувати її розвиток, фактори впливу на нього та наслідки взаємодії з суспільством. Не дивлячись на зацікавленість вченими процесами розвитку особистості та її взаємодії з суспільством, поняття "соціалізація" виникло лише в ХІХ ст. (Ф. Гідігсон). Автор використовував поняття у значенні підготовки індивіда до життя в суспільстві, а також розвитку характеру людини і його соціальної природи [6]; визначив соціалізацію як "процес розвитку соціальної природи людини".

Термін "соціалізація", незважаючи на його широку поширеність, не має однозначного тлумачення серед представників різних наук [2, 133]. Більш того, іноді до поняття соціалізації висловлюється досить критичне відношення, пов'язане вже не тільки зі слововживанням, але й із сутністю справи..

Однією з перших моделей соціалізації була психоаналітична або "особистісного контролю". Вона побудована на основі теорії психоаналізу З.

Фрейда. У цій моделі представлена думка, що людина є асоціальною від народження внаслідок інстинктів (в більшості випадків агресивних), а здобуває усі соціальні риси під час процесу соціалізації [3, с. 14]. Сам процес соціалізації, в рамках психоаналітичної моделі, визначається вченими як "оволодіння природними інстинктами за допомогою захисних механізмів організму" [1, с. 14] та контролюючим чинником, оскільки існує постійний конфлікт між бажанням та соціальними нормами [4, с. 48]. Прихильники даної моделі зазначають, що процес виховання проходить нормально до тих пір, поки совість та Я-ідеал розвиваються гармонійно. Особлива увага представниками психоаналітичної моделі приділяється агресивності та прив'язаності в процесі становлення особистості [5, с. 80-81]

Г. Ландберг визначає поняття соціалізації як "процес взаємодії, завдяки якому індивід засвоює звичаї, уміння, вірування, нормативні вимоги даного суспільства, з метою ефективної участі у соціальному житті" [7].

Т. Парсонс та Р. Мертон стверджують, що сутність соціалізації полягає в адаптації індивіда до соціального середовища, яка стає підґрунтям його "поведінкової впевненості". Згідно з теорією Т. Парсонса, соціалізація є одним із складників процесу соціальної інтеграції. У контексті здійснюваного дослідження важливою є думка Т. Парсонса про те, що школа є одним із найбільш значущих агентів соціалізації [8, с.297].

Ю. Хабермас та В. Орбан зміст і завдання соціалізації вбачають у вихованні активної особистості в процесі її взаємодії із соціальним середовищем, усвідомлення нею необхідності повного розвитку своїх здібностей та потенцій [9,с.55].

Соціалізація в роботах О. Мудрика - це соціальна сутність людини як єдності біологічного і соціального, що реалізується за допомогою і під впливом соціуму.

У "Філософському словнику соціальних термінів" наведене наступне визначення категорії "соціалізація" - процес засвоєння і подальшого розвитку індивідом соціокультурного досвіду - трудових навиків, знань, норм, цінностей, включення індивіда в систему соціальних зв'язків і формування в нього соціальних якостей. При цьому передача соціального досвіду, навчання типовим формам і способам діяльності здійснюється завдяки вихованню та впливові зовнішнього соціального середовища [10].

Дуже важливою є спеціальна соціалізація - професійна, або інакше її можна назвати інтелектуальна. Фактично ми говоримо про таку соціалізацію та інтелектуальний розвиток, коли людина не тільки відтворює минуле знання високопрофесійно, а робить принципово інше, нове знання, нові ідеї, що дозволяють суспільству піднятися на нову ступінь соціального розвитку.

Можна виділити чотири етапи професійного, або інтелектуального, становлення. Перший (нагромадження загального знання і культурного базису), другий (спеціалізація), третій етап (період виробництва нового знання) і четвертий етап (повільне загасання професійних та інтелектуальних знань).

Інтелектуально-професійна соціалізація - це коли людина не тільки відтворює минуле знання, нехай і високопрофесійно, а й робить принципово інше, нове знання, нові ідеї, що дозволяють суспільству піднятися на нову ступінь соціального розвитку. Можна виділити чотири етапи інтелектуально-професійного становлення. Перший (нагромадження загального знання та культурного базису), другий (спеціалізація), третій етап (період виробництва нового знання) і четвертий етап (повільне загасання професійних, у першу чергу, і інтелектуальних знань). На першому етапі створюється загальне поле інтелектуального розвитку на основі високої, повної та актуальної соціалізації. Тільки високосоціалізоване середовище може сприяти та обумовлювати появу високопрофесійних інтелектуалів. Необхідно підкреслити, соціальне середовище, але не обов'язкове суспільство. Таким чином, тільки в період ранньої соціалізації відбувається створення фундаментальної соціалізації, на основі якої і виростають таланти і видатні представники роду людського.

Другий етап (час поступової спеціалізації знань), що відбувається спочатку в школі, потім в інституті та в процесі практичної діяльності. Шкільна соціалізація, безумовно, орієнтована в першу чергу на загальну соціалізацію. Але саме за шкільною партою в людині починають виявлятися перші схильності до тієї або іншої професійної діяльності, і відбувається поділ учнів на дві нерівні групи: до першої відносяться ті, які в силу різних фізіологічних і соціальних причин не досягнуть високого рівня професійного та інтелектуального розвитку, та друга група, в яку входять діти, що явно тяжіють до високої соціалізації.

Підготовка до інтелектуально-професійної соціалізації продовжується приблизно до 30-ти років, тобто до границі віку молодого фахівця. У цей період йде нагромадження знань, загальної і професійної культури, яке займає майже половину життя. Але за 5 років в певних умовах відбувається стрибок, і людина майже відразу ж переходить на вищу ступінь професійної та інтелектуальної соціалізації, непомітно перестрибуючи і професійний поріг соціалізації.

До 35-40 років людина стає професіоналом вищого класу, займає високу ступінь у професійній і інтелектуальній еліті, до якої відносяться вчені, творчі працівники.

Процес професійної соціалізації триває приблизно до 60-70-ти років і займає другу половину життя. Саме в цей період народжуються основні ідеї, що визначають особу суспільства і всього людства на тривалу перспективу.

Інтелектуально-професійна соціалізація виражається такою якістю і властивістю людини, як народження принципово нового знання в природознавстві і поява високих зразків у творчості. Потім приходить розплата за тривалу творчість, соціалізація починає стрімко загасати і до 75-80-ти років практично сходить нанівець.

Таким чином, особливості інтелектуально-професійної соціалізації в контексті суспільного розвитку полягають в тому, що вона відбувається у формалізованому та актуалізованому світі соціального знання на відміну від внутрішнього спонтанного неусвідомленого знання. Професійна, або інтелектуальна, соціалізація характеризується такою якістю і властивістю людини, як народження принципово нового знання в природознавстві і поява високих зразків у творчості. Потім приходить розплата за тривалу творчість, соціалізація починає стрімко згасати і до 75-80-ти років практично сходить нанівець.

Відмінна риса професійної та інтелектуальної соціалізації полягає в тому, що вона відбувається у формалізованому та актуалізованому світі соціального знання на відміну від внутрішнього спонтанного неусвідомленого знання, яким оперують переважно низько соціалізовані верстви суспільства. Справа в тому, що народження нової ідеї фактично є перекладом неусвідомленого знання в актуалізоване і формалізоване знання, тобто соціалізована людина представляє нову ідею в деякому формальному вигляді, що дозволяє зробити її надбанням громадськості.

Високосоціалізовані люди, і, насамперед, високопрофесійні та інтелектуально розвинуті виконують одну важливу функцію. Вони передають своє знання новому, вже третьому поколінню (онукам) своє головним чином спеціалізоване знання. Але це неформалізоване знання, передане студентам, а загальне соціалізоване знання. Воно цінніше, ніж звичайне соціальне знання людей, що не мають спеціалізованої соціалізації і не досягли порога соціалізації. Звичайне соціальне знання не представляє інтересу для нового покоління, що вже має принципово інше знання. Більш того, дане знання може бути навіть небезпечним для нового покоління, оскільки воно може бути неповним, неактуальним знанням і тим самим знизити загальний рівень соціалізації покоління.

Таким чином, необхідно враховувати одне принципове положення. Знання старшого покоління людей завжди відрізняється від соціального знання нового другого і тим більше третього покоління. Вони просто різні. Але ці знання взаємодіють за допомогою прикордонних груп. У якості останніх виступають ті особистості, хто добре соціалізований, досяг порога соціалізації і зумів родити повне знання, нові ідеї. Однак ці люди передають не свої спеціальні знання і не свій конкретний досвід, вони лише пробуджують у новому поколінні можливість повної соціалізації. Саме ці люди можуть розбудити дану можливість щонайкраще поряд з іншими соціальними інститутами.

Далеко не кожна людина старшого покоління здатна активізувати повну соціалізацію в молоді, хоча кожен старший цього хоче. І виникає проблема батьків і дітей. Вона виникає тому, що представники старшого покоління не змогли реалізувати свою повну соціалізацію, не досягли її порога і залишилися на середньому рівні, а може бути і нижче. Новому поколінню такий наставник не цікавий. Досягнення порога соціалізації суспільством у цілому, а тим більше всім людством довга справа. Поріг соціалізації відображає її якість, при якому суспільство і людство переходять у принципово інший соціальний стан.

Можна, звичайно, зробити ривок у соціалізації. Альтернативи тут такі. Якщо соціалізувати все суспільство до порога соціалізації, то буде потрібно або дуже багато часу, або дуже багато коштів.

Соціалізація - це коли людина не тільки відтворює минуле знання, нехай і високопрофесійне, а робить принципово інше, нове знання, нові ідеї, що дозволяють суспільству піднятися на нову ступінь соціального розвитку. У техніці, в області природознавства це відкриття, винаходи тощо, у мистецтві - високомистецькі добутки.

Список використаних джерел