Соціальна та гуманітарна макросфери в теоретичній призмі змісту політичного життя суспільства як системи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна та гуманітарна макросфери в теоретичній призмі змісту політичного життя суспільства як системи

В.М. Тімашова

Зроблено спробу розглянути соціальну та гуманітарну макросфери через очевидні й приховані зв'язки з політичною сферою суспільного життя, користуючись теоретичним конструктом щодо наявності сфер відповідно до потреб людського життя та невід'ємною функцією сферної взаємодії, що забезпечує і підтримує стабільний розвиток суспільства.

Ключові слова: гуманітарна сфера, соціальна сфера, політична сфера, політична система, громадянське суспільство, інститути, культура, ідеологія.

Ключевые слова: гуманитарная сфера, социальная сфера, политическая сфера, политическая система, гражданское общество, институты, культура, идеология.

Social security is first of all, institutionalized communication, creation of stable and temporary associations and their application to individual and collective self-development. The stability of the systems that make up the social sphere is one of its most important features, which allows you to save money and ensure the existence, functioning and survival of these systems. Considering the humanitarian sphere, we take as a model offunctioning primarily in a democratic society. Great article analyzing American political scientist F. Fukuyama's «The primacy of culture» (1994), says that just as democratic institutions rest on a healthy civil society and civil society has precursors and preconditions at the level of culture. This relationship between social and political spheres is that an individual person, interacting with others within civil society, changing and carries its own new qualities to all other social institutions with which it has to deal with including political. There is no impenetrable wall between the public and the social and political life, and people (sometimes the same person) they perform different roles. As members of society, they create a network of communication and form their moral character and as citizens (already in political and legal terms) -- they are used, taking part in the elections to defend their freedom andforming through representatives of their own legal framework, and so on.

Even Т. Hobbs defined civil society as a political society. It interacts with the state in the management, provides civil peace, structured political parties and social structures (unions) that provide social control ofpublic authorities. At the heart ofprofound changes in the relationship between the state and civil society are political trend decline in the confrontation between them. It is to achieve a balance of interests is the key to social and political stability in today's postmodern society. Peacefully solve the problems, the prevalence of dialogue, tolerance, to hear each other is the most important markers of modern humanitarian sphere. And it's so much that the main mission of civil society today can be considered to form a new political culture as tolerant of a conflict of interest.

The civilization on the planet is still alive because people are becoming more and breaking through the thorns dramatic crises ultimately could become and wiser. Preliminary human culture, each time producing more effective methods of management, organization and social thinking, adapting to increasing technological capacity. The social system is not only adapts to changing environmental conditions as to their growing possibilities and consequences of human activity. This synergistic model that is based on the concept of sustainable disequilibrium, which focused on the nature of the immanent contradictions between society and nature, temporary stabilization of the relationship between them is provided primarily cultural balance settings (humanitarian) development and systematically violated activity of the society.

Key words: humanitarian sphere, social sphere of the political sphere, the political system, civil society, institutions, culture, ideology.

Актуальність проблеми. Гуманітарна сфера суспільства -- складна і багатоаспектна система, що охоплює всі сторони життєдіяльності людини, сфера, умови якої покликані, з одного боку, формувати, а з другого, -- забезпечувати дедалі зростаючі потреби людини у саморозвитку та самореа- лізації [1, с. 5].

Будь-якій державі, а надто демократичній, притаманна гуманітарна функція. Вона полягає насамперед в організаційному і фінансовому забезпеченні розвитку культури, освіти, науки та інших галузей гуманітарної сфери. Реалізується ця функція через державну гуманітарну політику. Оскільки політику здебільшого визначають як діяльність, спрямовану на одержання, здійснення (використання) й утримання влади, передусім державної, то гуманітарну політику в найбільш загальному вигляді можна визначити як використання державної влади в гуманітарній сфері життєдіяльності певного суспільства [2, с. 3].

Пошук місця і ролі соціальної та гуманітарної макросфер суспільного життя через їх взаємодію з політичною системою є метою цієї статті.

Аналіз наукових джерел і публікацій. Як ми з'ясували у попередніх наших публікаціях [3], уявлення про суспільне життя як взаємодію різних сфер, визначених за людськими потребами (політичної, економічної, духовної, культурної, етноісторичної), є абстрактними. Причому і досі навколо цього теоретичного конструкту точаться дискусії з приводу кількості цих сфер та їх функціонування. Сфери суспільного життя різняться між собою залежно від того, яким видом суспільної діяльності люди зайняті в кожній із них, які ролі вони виконують, які зобов'язання беруть на себе, які цінності сповідують. Кожній сфері притаманні свої відносини, інститути, ідеологія, культура, тобто форми взаємодії. Відповідно поняття соціальної, політичної, економічної, культурної, духовної, етноісторичної систем розглядаються як теоретичні моделі, які структурують, упорядковують однойменні сфери у вигляді тріадної взаємодії відносин, інститутів, ідеології і є їх парними поняттями. Соціальна сфера є насамперед сферою інституціалізованого спілкування, створення стійких і тимчасових об'єднань та їх використання для індивідуального і колективного саморозвитку.

Стабільність систем, які складають соціальну сферу, є однією з її найголовніших ознак, яка дозволяє зберігати якості та забезпечувати існування, функціонування і виживання цих систем. Тобто стабільність є найбільш широким поняттям, яке поєднує всі характеристики системи. Стабільність одночасно передбачає і цілісність систем, ураховуючи при цьому їх розвиток, і змінність, припускаючи можливість їх регулювання. Як зазначає

О. Шабров, у системі можуть відбуватися зміни, здійснюватися саморегуляція, проте вона лишається стійкою і незмінною як цілісність [4, с. 184185]. Фактично стабільність передбачає впорядкованість окремих елементів системи, ураховуючи їх взаємодію, впливи, можливі наслідки та керованість.

І. Воронов вважає, що кожній із п'яти зазначених підсистем властиві функції стабілізації, інтеграції, інновації, самозбереження тощо. Проте жодна з підсистем не є самостійною (хоча наділена певним ступенем самодостатності, цілісності й завершеності); стабільність однієї формує стабільність іншої, проте кожна наступна, у свою чергу, впливає на попередню, тобто відповідно до ієрархії підсистем стабілізаційна функція поступово посилюється, і в підсистемі культури вона набуває свого найвищого розвитку, акумулюючи надбання всіх попередніх. Отже, жодна підсистема не може діяти й розвиватися сама по собі, а вимагає для свого існування наявності інших підсистем і забезпечення їх спільного розвитку, оскільки існування будь-якої підструктури є доцільним лише з огляду на впливовість щодо інших [5, с. 215]. Погоджуючись із цим, зауважимо, що зазвичай ми відносимо до гуманітарної сфери насамперед культурну, духовну, етноісторичну системи, але це не зовсім правильно, оскільки будь-яка сфера і галузь суспільного життя має своє, притаманне тільки їй гуманітарне забарвлення.

Виклад основного матеріалу. Розглядаючи гуманітарну сферу, ми беремо за взірець її функціонування насамперед у демократичному суспільстві. Відомий американський філософ і політолог Ф. Фукуяма у своїй програмній статті «Примат культури» (1994), розмірковуючи над чинниками, наявність яких сприяє становленню і зміцненню демократії, доходить висновку про наявність чотирьох рівнів: 1) ідеологія. Це рівень нормативних переконань у правильності чи хибності демократичних інституцій і ринкових структур, що їх підтримують. Демократичні суспільства вочевидь не можуть існувати довго, якщо люди не переконані, що демократія є легітимною формою правління. Рівень перший є сферою раціональної самосвідомості, в якій зміни в розумінні легітимності можуть відбуватися ледь не за одну ніч; 2) інституції. Ця сфера включає конституції, правові та партійні системи, ринкові структури тощо. Інституції змінюються повільніше, ніж ідеї легітимності, однак вони піддаються маніпулюванню з боку державної політики; 3) громадянське суспільство. Це царина стихійно утворених соціальних структур, відокремлених від держави, які є підґрунтям демократичних політичних інституцій. Ці структури викристалізовуються ще повільніше, ніж політичні інституції. Вони менше піддаються маніпулюванню з боку державної політики і насправді часто перебувають в обернено пропорційному співвідношенні з могутністю держави, міцніючи в міру послаблення держави, і навпаки. Визнано, що посттоталітарні суспільства характеризуються винятковим дефіцитом соціальних структур, які є необхідною передумовою стабільних демократичних політичних інституцій; 4) культура. Це найглибший рівень, який включає такі явища, як родина, релігія, моральні цінності, етнічна свідомість, громадянськість, історичні традиції і т. ін. Так само як демократичні інституції базуються на здоровому громадянському суспільстві, так і громадянське суспільство має попередників і передумови на рівні культури [6].

Отже, з вищеозначеного випливає, що важливою підсистемою соціальної системи є громадянське суспільство. З цього приводу соціолог-неофункці- оналіст Дж. Александер говорить про те, що «громадянське суспільство потрібно розуміти як аналітичну, а не конкретну категорію. Воно не є сферою, до якої можна доторкнутися або яку можна побачити...» [7, с. 168]. І це уявлення, на нашу думку, є дуже влучним, оскільки не можна повністю співвідносити реальне життя соціальної сфери та її теоретичне бачення. Зрозуміло, що в повсякденному житті прояви взаємодії індивідів є набагато складнішими, непередбачуванішими, трагічнішими, духовнішими тощо.

Подібно до Ф. Фукуями вітчизняна дослідниця А. Колодій розглядає громадянське суспільство в аспекті взаємодії і культури. Як тип взаємодії громадянське суспільство має ту особливість, що його суб'єктами виступають вільні й рівні індивіди, які вірять у свою здатність вирішувати малі й великі справи і справді це роблять, добровільно входячи та виходячи з асоціацій, належачи зазвичай до кількох із них одночасно. Окремий індивід, що є членом кількох асоціацій, є тим містком, який забезпечує перехресне спілкування в цілій мережі громадянського суспільства, що запобігає партикуляризму окремих об'єднань. Як тип культури громадянське суспільство асоціюється з цінностями довіри, поміркованості й толерантності. Його члени з довірою ставляться до своїх колег за діяльністю, інших людей та суспільних інститутів, визнають право інших громадян на власну думку, її висловлення та захист. У межах структур громадянського суспільства (асоціацій, громад) формується громадська доброчесність і громадянська позиція, що знаходить вираз у понятті соціального капіталу, компонентами якого є: 1) мережа горизонтальних зв'язків між рівними й вільними індивідами; 2) норми взаємності та довіра; 3) навички колективних дій; 4) відчуття причетності до суспільних справ, обов'язку та відповідальності перед іншими людьми, тобто громадянськість у її неполітичних проявах [8]. гуманітарний демократія політичний капітал

Соціальний капітал формується в межах соціальної сфери (громадських або цивільних відносин) і є її надбанням. Однак якщо коріння соціального капіталу -- в асоціативному житті цивільних громад, то його верхівка сягає ефективної діяльності демократичних політичних інститутів. Тобто соціальний капітал справляє як внутрішній, так і зовнішній вплив. З одного боку, він формує особистість -- члена громади, а з другого -- надає громадянських рис спілкуванню та взаємодії людей у межах цілої політичної спільноти. Внаслідок цього люди позитивно сприймають правові норми і добровільно їм підкоряються, створюючи сприятливе соціальне середовище для функціонування демократичних політичних і правових інститутів.

Соціальний капітал, перетинаючись зі сферою політики, передає його у простір політичної діяльності не через якісь особливі механізми, а через людей, через набуті ними відносини, цінності та зразки поведінки. За умови збалансованого функціонування сфер у них обох формується така риса людської поведінки, як громадянськість. Проте в соціальній сфері, де люди виступають як члени спільнот і всього суспільства, вона виявляється як громадська зорієнтованість і здатність до взаємодії, а в політичній сфері, де людина набуває політико-юридичного статусу громадянина, -- як громадянська доброчесність, що означає сумлінне виконання обов'язків громадянина, а саме: участь у формуванні органів влади, контролі за ними і здійсненні пливу на політику, яку вони проводять. Політична громадянськість є формалізованою, вона більшою мірою регулюється державою і залежить не лише від соціального капіталу, а й від рівня легітимності влади та інших політично-правових чинників [9, с. 18].

Взаємозв'язок між соціальною і політичною сферами базується на тому, що окрема людина, особистість, взаємодіючи з іншими людьми у межах інститутів громадянського суспільства, змінюється і переносить свої нові якості на всі інші суспільні інституції, з якими їй доводиться мати справу, у тому числі й політичні. Адже немає непрохідної стіни між громадським і громадсько-політичним життям. Просто люди (часом ті ж самі особи) виконують у них різні ролі. Як члени суспільства вони творять мережі спілкування і формують власні моральні якості, а як громадяни (уже в політично- правовому сенсі) -- їх застосовують, беручи участь у виборах, захищаючи свої свободи і формуючи через своїх представників правове поле власної діяльності, тобто просуваються у цьому напрямі далі.

Ще Т Гоббс визначив громадянське суспільство як політичне суспільство. Воно взаємодіє з державою в процесі управління, забезпечує громадянський мир, структурується на партії і суспільні структури (союзи), які здійснюють соціальний контроль за державною владою. Навіть ті дослідники, які пов'язують громадянське суспільство насамперед із діяльністю приватного бізнесу та групами за інтересами, визнають вагому роль політичної складової цієї активності. У тоталітарних країнах політична діяльність зазнає суворої регламентації, а в публічній сфері обмежується домінуванням однієї «керівної» партії, яка уособлює політичну ідеологію державної влади. На відміну від тоталітарних режимів традиційні розвинені демократії мають своїм невід'ємним (характерним) атрибутом ідеологічний і політичний плюралізм. Вони допускають гармонійну взаємодію (співіснування) суспільних і політичних структур, суттєво відмінних за своїми соціальними диспозиціями, інтересами та політичними уподобаннями [10, с. 107].

В основі глибоких змін у взаємовідносинах держави і громадянського суспільства -- політична тенденція зниження рівня протистояння між ними. Як зазначають російські вчені М. В. Ільїн та Б. І. Коваль, це пов'язано зі зміною їхньої внутрішньої природи, коли класовий характер держави та силова природа громадянського суспільства трансформуються в різноякісні системи плюралізму інтересів [11]. Останні аналізуються в контексті комунікативних систем, тобто політичних взаємодій різного рівня складності. На перший план виходять діалог та розуміння інтересів, що не усвідомлювались у традиційній для індустріального суспільства теоретичній системі понять класових антагонізмів, диктатури і насильства. Саме досягнення балансу інтересів є ключем до соціальної та політичної стабільності в сучасному постмодерному суспільстві. Мирний шлях розв'язання проблем, переважання діалогу, толерантності, бажання почути один одного -- це найважливіші маркери сучасної гуманітарної сфери. І це настільки суттєво, що основною місією громадянського суспільства сьогодні можна вважати формування нової політичної культури, терпимої до виникнення конфлікту інтересів.

Суттєвою особливістю політичної модернізації, яка відбувається на теренах пострадянських країн, є те, що вона реалізується в соціально-економічному контексті глобалізації. Глобалізація супроводжується значним зниженням ролі й впливу національних держав і політичних партій на населення, що деякі аналітики розцінюють як свідчення деполітизації мас. Але як свідчить авторитетний представник Лондонської школи економіки та політики Е. Гіденс, насправді в умовах глобалізації відбувається ширше залучення мас у політику, просто основним каналом їхньої активності стають соціальні рухи і групи, які висувають на перший план другорядні для традиційної парламентської політики питання екології, прав споживачів, анонімних алкоголіків і сексуальних меншин, захисту тварин та ін., тобто ті питання, які вирішує гуманітарна сфера [12, с. 74, 76]. Такі групи не зможуть зайняти місце політичних партій, але вони суттєво впливають на артикуляції інтересів та розподіл сил у громадянському суспільстві, продовжуючи нові політичні практики і нові тенденції політичного розвитку.

Однією з таких нових тенденцій є послаблення вертикально-ієрархічних структур у політичному житті «нових демократій», їхня релевантність, відкритість, включеність до горизонтальних мережевих структур комунікацій та соціального контролю. Тому поширення мережевих структур громадянського суспільства в контексті глобальних комунікацій несе значну загрозу для традиційних авторитарних структур державної влади, побудованих за ієрархічним принципом вертикального підпорядкування. Останні виявляють свою неефективність у світі активних комунікацій, пов'язаних з електронними технологіями. Як слушно зауважує Д. М. Пєсков, інформаційно- комунікативні технології радикально змінюють традиційне розуміння політики як сукупності відносин до влади: політична влада вписується в культурні коди, за посередництвом яких політики взаємодіють на новому інформаційному полі; мережеві організації, структуровані за допомогою Інтернету на основі культурних цінностей, поступово займають нішу традиційних політичних інститутів, таких як партії, профспілки і формальні інститути громадянського суспільства [13, с. 51]. Відповідно політичні рішення можуть прийматися суб'єктами суспільно-економічної діяльності з допомогою кодів, що не вписуються в традиційну логіку форм і механізмів політичного впливу. Тому трансформація політичних відносин та інститутів може набирати не притаманних їй форм, регулюватися не стільки легітимними рішеннями національних політичних інститутів, скільки чинниками глобального характеру. Вони виявляють себе на політичному полі національних держав як культурно-етичні нормативи у вигляді нових смислів і тенденцій, які не відразу усвідомлюються національними лідерами.

Поділяємо думку російського філософа і культуролога А. П. Назаретяна, що цивілізація на нашій планеті досі жива завдяки тому, що люди, стаючи сильніше і прориваючись крізь терни драматичних криз, у кінцевому рахунку вміли ставати і мудрішими. Попередні культури людства з кожним разом виробляли все більш ефективні прийоми господарювання, організації та соціального мислення, адаптуючись до зростаючих технологічних потужностей. А. П. Назаретян наголошує, що тут феномен адаптації трактується інакше, ніж у моделях функціональної соціології від Г Спенсера до Е. Дюрк- гейма, Т. Парсонса, Г. Нісбета та інших авторів: соціальна система пристосовується не стільки до спонтанно мінливих умов середовища, скільки до власних зростаючих можливостей і наслідків людської діяльності. Це одна з принципових відмінностей моделі, побудованої на концепції сталої не- рівноваги. У теоріях функціоналістів соціальні зміни вважаються наслідками зовнішніх збурень, які виводять систему з рівноважного стану, та її більш-менш успішного прагнення повернутися до вихідного стану рівноваги. Синергетика ж ставить акцент на іманентному характері протиріч між суспільством і природою, тимчасова стабілізація відносин між якими забезпечується насамперед балансом параметрів культурного (гуманітарного) розвитку і систематично порушується активністю самого суспільства [14, с. 181].

Підсумовуючи, наведемо вислів відомого російського історика Г. С. Померанца, який писав, що «история -- это прогресс нравственных задач. Не свершений, нет, -- но задач, которые ставит перед отдельным человеком коллективное могущество человечества, задач все более и более трудных, почти невыполнимых, но которые с грехом пополам все же выполняются (иначе все бы давно развалилось)» [15, с. 59].

ЛІТЕРАТУРА

1. Державна політика в соціогуманітарній сфері : навч. посіб. / В. П. Трощинський, П. К. Ситнік, В. А. Скуратівський та ін. ; [за заг. ред. О. Ю. Оболенського та ін.]. - К. : Вид-во НАДУ, 2007. - 96 с.

2. Гуманітарна політика Української держави в новітній період : монографія / за ред. С. І. Здіорука. - К., 2006. - 403 с.

3. Тімашова В. М. Структурно-функціональні співвідношення в дуалітеті «політична сфера - політична система»: ціннісно-регулятивні та управлінські аспекти /М. Тімашова // Наук. часоп. НПУ імені М. П. Драгоманова. - 2013. - Вип. 12. -66-72. - (Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін).

4. Шабров О. Управление и самоорганизация как факторы стабильности и развития / О. Шабров // Эффективые технологии в системе государственного и муниципального управления. - Майкоп ; Ростов н/Д. : Изд-во СКАГС, 1999. - С. 180-194.

5. Воронов І. Політична конфліктологія: діалектика соціальних суперечностей і суспільної злагоди / І. Воронов. - К. : Генеза, 2005. - 320 с.

6. Фукуяма Ф. Примат культури / Фукуяма Ф. // Незалеж. культурол. часоп. - 2001. - № 22. - С. 48-58.

7. Alexander J. Bringing Democracy Back In / J. Alexander // Intellectuals Beyond Academy, еd. by Ch. Lemert. - Sage, 1990.

8. Колодій А. Сутність громадянського суспільства і механізми його впливу на політику: доповідь на заключній регіональній конференції проекту «Чемпіони громадянського суспільства» (Львів, 8 лютого 2003 р.) [Електронний ресурс] / А. Колодій. - Режим доступу: http://political-studies.com/?p=148.

9. Kohen Jean L. Op. cit. / Jean L. Kohen // Philosophy & Public Policy. - Vol. 18. - № 3. - Summer, 1998 (Special Issue).

10. Драч М. І. Соціально-політична модернізація українського суспільства в перехідний період / М. І. Драч // Мультиверсум : філос. альм. - К. : Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, 2006. - Вип. 53. - С. 98-110.

11. Ильин М. В. Две стороны медали: гражданское общество и государство (четвертая беседа цикла) [Електронний ресурс] / М. В. Ильин, Б. И. Коваль // Полис, 1991. - Режим доступу: http://www.politstudies.ru/funtext/1992/1/18.htm.

12. Giddens A. Runaway World. How globalization is Reshaping our Lives / А. Giddens. - Routledge, 2003. - 134 p.

13. Песков Д. Н. Интернет-пространство: состояние премодерна? / Д. Н. Песков // Полис. - 2003. - № 5. - С. 46-55.

14. Назаретян А. П. Беспределен ли человек? / А. П. Назаретян // Обществ. науки и современность. - 1992. - № 5. - С. 176-183.

15. Померанц Г. С. Опыт философии солидарности / Г. С. Померанц // Вопр. философии. - 1991. - № 3. - С. 57-66.

Размещено на Allbest.ru