Трансформація реформ в українському суспільстві в умовах сучасних глобалізаційних викликів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 327.57

Трансформація реформ в українському суспільстві в умовах сучасних глобалізаційних викликів

К. Петракова

Розглянено теоретичний аспект змісту трансформаційних реформ в українському суспільстві в умовах сучасних глобалізаційних викликів. Основний акцент зроблено на економічних, соціальних, процесах у суспільстві, які супроводжують глобалізацію.

Ключові слова: глобалізація, перехідне суспільство, євроінтеграція, економіка, реформи.

K. Petrakova

TRANSFORMATION OF REFORMS IN UKRAINIAN SOCIETY
IN CONDITIONS OF CONTEMPORARY GLOBALIZATION CHALLENGES

The theoretical aspect of the essence of transformational reforms in Ukrainian society in conditions of contemporary globalization challenges is considered. The main stress is laid on economic and social processes in society which the globalization is being followed by.

Key words: globalization, transitional society, eurointegration, economics, reforms.

Сучасні суспільні інститути перебувають у процесі трансформації та постійної модернізації, яка має складне багатовимірне технологічне і змістовне спрямування. За сучасних тенденцій світового розвитку нового сенсу набувають різноманітні конфліктологічні процеси, що залежать від мінливої соціально-політичної структури суспільства. Враховуючи те, що перехідний процес в українському суспільстві є затяжним, актуальним є дослідження глобалізаційних процесів саме в контексті їх впливу на трансформаційні реформи у суспільстві.

За цих умов важливим завданням для сучасної науки є дослідження кореляції змісту трансформаційних реформ українського суспільства із тенденціями сучасних глобалізаційних процесів.

Вивченню економічних, соціальних, політичних процесів, які супроводжують глобалізацію, присвячено численні дослідження вітчизняних і зарубіжних науковців. Проте науковий інтерес до дослідження співвідношення саме економічних і політичних категорій в державному управлінні не знижується.

Різним аспектам тенденцій сучасних глобалізаційних процесів присвячено роботи вітчизняних учених, зокрема: І. Бузько, Р. Войтович, В. Гейця, А. Кальянова, О. Підхомного, В. Шконди та інших, роботи яких склали науково-теоретичне підґрунтя статті.

Дослідження процесів глобалізації у різних типах суспільств заклали необхідні передумови для розгляду проблеми їх впливу на трансформаційні реформи у перехідному суспільстві. Саме питання кореляції змісту реформ із процесами, які супроводжують глобалізацію, повинні стати об'єктом комплексного дослідження наукової спільноти у галузі державного управління. глобалізація реформа суспільство

Мета статті дослідити теоретичний аспект змісту трансформаційних реформ українського суспільства у контексті сучасних глобалізаційних процесів.

Досягнення цієї мети обумовлює вирішення таких завдань, як:

- з'ясування сутності глобалізації в сучасному суспільстві в контексті впливу політичних і економічних чинників;

- визначення напрямів кореляції трансформаційних реформ у контексті глобалізаційних процесів.

На сучасному етапі світового розвитку людство вступає у принципово нову добу добу постіндустріального суспільства, інститути якого суттєво впливають на трансформацію структури та змісту традиційних політико-економічних інститутів, на механіку і логіку розгортання і технологію політичних процесів. Сучасна доба характеризується новими викликами планетарного масштабу, вирішення яких передбачає зміну парадигми політичного, економічного, соціального, екологічного мислення на базі міждисциплінарного підходу [1].

Деякі фактори, які раніше були основою традиційної політики, відходять на другий план, при цьому з'являються нові явища, які породжені процесами глобалізації, економічним та ідеологічним зближення країн із різними типами режимів, які, до того ж, належать до різних цивілізаційних вимірів. Такі процеси виводять на перший план глибинні механізми функціонування різних політичних систем, актуалізуючи лінії глобальних історико-геополітитичних розривів і розломів у різних секторах людського розвитку. Універсальні аспекти політики наштовхуються на локальні версії політичних систем, що призводить до реверсії значення етнополітичних факторів суспільного розвитку.

Водночас, на перший план виходять альтернативні, принципово нові в контексті цивілізаційного розвитку тенденції. Цивілізаційна парадигма консервативного, традиційного суспільного укладу втрачає актуальність як така, що не в змозі задовольнити суспільні потреби населення країни. Освоюючи сучасні технології, фінансові механізми, окремі сектори традиційного суспільства в різних формах (етнічних, конфесійних, ідеологічних тощо) суб'єктами світової політики поступово виробляється бачення альтернативної політичної моделі. При цьому традиційне суспільство виступає в процесі глобальної модернізації не просто як об'єкт і пасивна перешкода для модернізації, але і як суб'єкт, свідомо і активно протистоїть цій модернізації особливо своєю ціннісною, змістовною функцією. Стосовно механізмів впливу державного управління на геополітичні процеси в умовах глобальної інтеграції, на думку професора Р. Войтович, вони реалізуються за допомогою таких засобів, як: адаптація (засіб прилаштування, пристосування та облаштування системи управління окремої держави до нових умов глобалізаційного розвитку шляхом встановлення відповідності у відносинах між державами в межах глобального простору), трансформація (характеризує різні форми радикальних змін, яких зазнає система державного управління, залежно від форм поширення та реалізації, має всезагальне, локальне та агресивне спрямування) та модернізація (відрізняється від осучаснення та революції залежно від умов, специфіки та особливостей її реалізації має відповідні рівні: внутрішній, що породжений факторами потреб суспільного розвитку в середині окремої країни, та зовнішній породжений сучасними умовами глобалізації, які зачіпають архітектуру світу загалом) [2].

Враховуючи концепцію Р. Войтович, “глобалізація призводить до зміни місця, ролі та функцій національної держави, яка більшу частину своїх функцій передає по горизонталі (глобальним міждержавним та міжнародним об'єднанням) та по вертикалі (територіальним, регіональним та муніципальним органам), що дозволяє ідентифікувати два ідеальних типи транснаціонального співробітництва держав: наглядові держави та відкриті держави світові, а також трьох груп держав: відповідно до рівня розвитку та перспективності: країни першого світу, нові постіндустріальні держави, “подаючі держави”.

Кожна країна повинна мати чітке уявлення її місце у глобальній світовій політиці, про свою культурну ідентичність, а також про те, хто з глобальних геополітичних сил є партнером, а хто супротивником. За С. Хантінгтоном, глобальна економічна інтеграція відбувається у чотири ступені: 1) зони вільної торгівлі; 2) митні союзи; 3) спільні ринки; 4) економічні союзи [3].

На думку Е. Тоффлера, ми живемо в час, коли вся структура влади, існуюча дотепер, набирає іншу форму. При цьому саме Європу він вважає генератором всеохоплюючої стратегії перестановки в регіональному і світовому співвідношенні сил [4]. Враховуючи проголошений євроінтеграційний вектор розвитку України, прагматичне переосмислення парадигми розвитку цивілізації третього тисячоліття в контексті глобальних політичних, економічних і соціальних процесів та роль і місце країни у ній має велике як теоретичне, так і практичне значення [5].

За С. Хантінгтоном, Україна належить до групи “розколотих країн”, в яких великі групи громадян належать до різних культур, по вже декілька століть якій проходять лінія розколу між цивілізаціями. У своїй праці “Зіткнення цивілізацій” С. Хантінгтон пророкував розломні процеси всередині країни, спричинені протиставленням регіональних і цивілізаційних інтересів Євросоюзу і Росії. Геополітика виступає в цьому контексті як політологічна концепція, що вбачає у політиці держав засадничу, визначальну роль географічних факторів, а саме: просторового розташування країни, розміру території, наявності або відсутності (обмеженості) природних ресурсів, виду клімату, кількості та густоти населення [6].

Термін “глобалізація” в сучасній зарубіжній і вітчизняній літературі має досить широку сферу варіантів застосування. За результатами аналізу, проведеного В. Шкондою і А. Кальяновим, більшістю вчених глобалізація визначена як процес розвитку цивілізації з характерною інтеграцією політики, економіки, науково-технологічної і природоохоронної сфер у взаємодії і взаємозбагаченні, тобто цивілізаційний вимір розглядається як системоутворючий чинник глобалізації. Деякими вченими глобалізація трактується в обмеженому контексті формування світових ринків капіталу і глобального техногенного впливу на екологію.

На думку вчених І. Бузько, О. Сущенко, Н. Королевської, С. Часовського, до причин формування глобалізаційних процесів можна зарахувати: процес інтернаціоналізації, який призвів до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності, науково-технічний прогрес, що зумовив появу принципово нових технологій, транспортних та комунікаційних зв'язків, зниження витрат та скорочення часу на трансакції, а також загострення загальносвітових проблем, породжених необхідністю збереження та розвитку людської цивілізації [7].

Глобалізація в її сучасному варіанті призвела до “переформатування” структури сучасного світу, і в результаті цього до коригування національних систем державного управління, зміни стратегій економічного, політичного та духовного розвитку, що породжує суцільну взаємозалежність світу, яка і є основою його функціонування. Загалом, для постіндустріальної глобалізації характерні такі негативні наслідки, як глобальна криза, дестабілізаційні процеси на глобальному ринку, що є наслідком збільшення міжнародної конкуренції, а також глобальна системна криза цивілізаційного розвитку, пов'язана із культурними і міжцивілізаційними конфліктами, наслідками якої є на сьогодні деструктивні процеси в усіх сферах людського розвитку.

Стосовно суто економічного змісту глобалізаційних впливів на економіку країни, то, на думку В. Шконди і А. Кальянова, економічна глобалізація як складова постіндустріальної глобалізації впливає як на транзитивну, так і на ринкову економіку, оскільки може викликати демпінг по окремих послугах і продуктах. Економічна глобалізація це об'єктивна тенденція світового економічного розвитку, яка базується на взаємопроникненні або злитті національних економік, на володінні різними видами ресурсів, легкості переміщення капіталу, нових інформаційно-комунікативних можливостях, науково-технологічному розвитку, інтернаціоналізації процесів освіти, науки, соціальних рухів тощо.

Головним системним фактором ризику у формуванні єдиного глобального світового господарства, що сформувалось в умовах глобалізації, є те, що на світову економіку з притаманною їй системою міжнародних економічних відносин все більшою мірою поширюються властивості ринкової економіки як системи, що самоорганізується, із досить слабким, невизначеним і нестабільним, кризовим регулюванням процесів. Реалізація принципів глобального ринку провокує виникнення соціальних проблем, так званого “соціального демпінгу”, що зумовлює необхідність формулювання соціальних правил участі у глобальній економіці [8].

На думку В. Шконди і А. Кальянова, з погляду на природу глобалізації та суперечливості процесів її впливу на економічні, політичні, соціальні процеси у суспільстві, визначені позитивні та негативні наслідки глобалізації. Серед негативних наслідків визначаються: розширення міграційних потоків, зниження рівня економічної безпеки країни, монополізм транснаціональних корпорацій, протиріччя між глобальним та економічним розвитком, виникнення культурних конфліктів; серед позитивних підвищення можливості доступу до інформації, простору свободи, інтеграція зусиль світового співтовариства щодо вирішення глобальних екологічних проблем, міжнародного тероризму, розподілу робочої сили, взаємодія і взаємозбагачення різних культур. За результатами проведеного аналізу питомої ваги різних видів спрямованості наслідків глобалізації, вченими визначено, що економічні і соціальні наслідки глобалізації мають найбільшу питому вагу як серед негативних, так і серед позитивних наслідків глобалізації (мають разом питому вагу понад 50% серед позитивних наслідків іншої спрямованості та майже 40% серед негативних); політичні наслідки глобалізації характеризуються переважно як позитивні (14%), ніж негативні (5%). Загалом, економічні, політичні і соціальні аспекти феномена “глобалізація” посідають відповідно перші рангові місця серед факторів іншої спрямованості (інформаційні, управлінські тощо). Передусім, на думку вчених, глобалізація значною мірою перешкоджає діяльності національних урядів щодо соціального регулювання ринку, оскільки вона певною мірою руйнує зусилля національних держав щодо врівноваження інтересів соціальних груп і призводить до “панування економічних інтересів над соціальними”. У контексті політичних процесів, навагомішим негативним наслідком глобалізації є зниження ролі держави, її інститутів, виникнення позасистемних факторів інтеграції, регулювання національних процесів наднаціональними економічними і фінансовими інститутами, монополізація ними економічних ресурсів.

У сучасних умовах жодна держава не в змозі розвиватись ізольовано від світогосподарських відносин, адже існує міжнародна економічна інтеграція як широка діяльність держав, економічних аспектів (підприємств), різних суб'єктів господарської, правової та іншої діяльності, спрямованої та взаємопристосування і взаємопроникнення національних економік, максимальне об'єднання національних економік в одне ціле з погляду окреслених завдань, включення їх до єдиного відтворювального процесу в межах інтегрованих країн [9].

За класифікацією, приведеною професором Р. Войтович, перехідне суспільство в умовах глобалізації має такі основні форми розвитку:

- спіралевидний розвиток, який базується на відповідних принципах, формах, тенденціях, критеріях і характеризує повтор певних історичних типів у розвитку глобального світу;

- наздоганяючий розвиток, який проходить майже кожне перехідне суспільство, передбачаючи підтягування його до політичних та суспільно-економічних стандартів розвиненого суспільства, забезпечує оптимізацію функціонування системи державного управління, що дозволяє виокремити його рівні, форми, стратегії, критерії та засоби;

- сталий розвиток, який характеризує здатність соціальної системи протистояти деструктивним викликам глобалізаційних процесів і розглядається через механізм сталості, який забезпечує максимальну впорядкованість процесу зміни стану системи, враховуючи її мінливість, сталість та стійкість із метою досягнення її стабільного функціонування.

Сучасний стан світової економіки пов'язаний з глобальною фінансовою кризою, супроводжується також додатковими ризиками нестабільності навколишнього природного і соціального середовища, зниження яких можливе при реалізації концепції “сталого розвитку” на основі формування соціально орієнтованого суспільства, що забезпечує гідний рівень життя [10]. Сталий розвиток як здатність соціальної системи протистояти деструктивним викликам глобалізаційного розвитку розглядається через механізм сталості, який посилює максимальну впорядкованість процесу змін стану системи враховуючи її мінливість, стабільність та стійкість із метою досягнення її стабільного функціонування, визначається за допомогою відповідних показників (рівень забезпечення життєдіяльності, рівень освіченості; рівень соціальної активності, рівень доходів тощо) та механізмів (забезпечення глобальної безпеки).

Певним узагальненням визначеної періодизації в контексті еволюції типу економічної системи та її співвідношення із глобальними світовими процесами є представлена вченими І. Бузько, О. Сущенко, Н. Королевською, С. Часовським періодизація економічного розвитку України за трьома етапами: перший (1991 1993 рр.) намагання збереження планової економічної системи, модернізуючи її шляхом введення окремих господарських елементів; другий (1994 1999 рр.), який був зумовлений крахом попереднього, тотальна відмова від системо утворюючої ролі планово-розподільчих відносин, формування моделі змішаної економіки; третій (2000 до сьогодні) адаптування національної економіки до світового ринку, врахування вектору глобального розвитку економіки. Складність сучасного трансформаційного етапу полягає в тому, що, з одного боку, спостерігається тенденція перетворення капіталізму в новий соціально-економічний вид суспільної взаємодії, з іншого глобалізм зумовлює різке ускладнення зовнішніх умов існування сучасних держав: потужні зовнішні зв'язки і залежності втягують галузі та структури країн у глобальні сітьові мережі і структури.

Згідно із індексом глобалізації за версією KOF, Україна посідає 47 місце серед країн та 5 місце серед пострадянських країн за рівнем глобалізації [11]. Зазначене свідчить про те, що Україна долучилась до глобалізаційних процесів в економічній, соціальній, політичній сферах, здійснює певні кроки щодо інтеграції національної економіки, культури, технологій, управління, здійснює заходи щодо зростання обсягу міжнародної торгівлі, культурної інтеграції, міжнародного туризму, розвитку інформаційнокомунікативної інфраструктури тощо.

Проте системні кризові явища, які характеризують сучасний стан України, його структурні характеристики, такі як: технологічна відсталість, слабкість соціальних інститутів, політична та економічна криза, залежність економіки країни від зовнішніх кредиторів тощо зумовлюють системний ризик глобалізації, який спричинений прагненням розвинених країн перекласти витрати трансформації на перехідні економіки.

Стратегія розвитку України обов'язково повинна враховувати оцінку і специфіку різних аспектів глобалізації, їх співвідношення. На думку В. Шконди і А. Кальянова, у сучасний період політичної і економічної кризи України питома вага економічних ризиків в умовах глобалізації значно перевищує рівень соціальний ризиків як загалом по усім категоріям та групам населення, так і по найбільш уразливим із них. Залежність економіки України від зовнішніх чинників зумовлена чутливістю національної економіки до негативної дії зовнішніх факторів, яка проявляється у необхідності прийняття значних зусиль для пристосування до них. О. Підхомний виділяє такі заходи пристосування економіки: диверсифікація торгових зв 'язків, зміцнення та інтенсифікація різносторонньої співпраці, економічний та/чи військовий тиск, економія і створення резервів, формування експортних виробництв [12]. Необхідно зауважити, що саме економічна вразливість створює проблему економічної безпеки країни. У посткризовий період, коли стандартна економічна антикризова політика стає неефективною, у державному управлінні визначну роль починають відігравати інституціональні фактори: культура, традиції, віра, довіра, корупція, законодавство.

Економіка України значно більше, ніж це стосується усталених ринкових економік, відчуває потребу у зовнішніх ресурсах розвитку. При гострій нестачі внутрішніх капіталів, технологій, підприємництва їх поповнення можливо і доцільно забезпечити за рахунок світових ринків. Саме це й визначає необхідність і важливість “відкриття” української економіки [13].

Проголошений курс України на європейську інтеграцію як на процес політичної, юридичної, економічної, соціальної та культурної інтеграції європейських держав, зумовлює розгляд загальноєвропейських інтеграційних процесів як “засіб об'єднання держав, що забезпечує структурно-морфологічну трансформацію сучасної системи міжнародних відносин і сприяє паритетному розподілу соціально-політичного, економічного та культурного потенціалу між державами в умовах спільного глобалізаційного вектора розвитку”.

Базовою детермінантою інтеграційних процесів України до глобального економічного простору є зміцнення трансформаційного потенціалу, що визначаться передусім інституціональною зрілістю суспільства, реальністю економічної системи тощо. Стратегія розвитку України обов'язково повинна враховувати оцінку і специфіку різних аспектів глобалізації, їх співвідношення.

Питанням визначення напрямів кореляції трансформаційних реформ у контексті глобалізацій них процесів будуть присвячені подальші дослідження автора.

Література

1. Постсоветский институционализм: десять лет спустя [Текст] : [монография] : в 2 т. Т. 2 / [науч. ред. : Дементьев В. В., Нуреев Р. М.] ; Междунар. ассоц. институцион. исслед., Высш. шк. экономики и менеджмента Донец. нац. техн. ун-та. -- Донецк : ДонНТУ 2013. -- 468 с.

2. Войтович Р. В. Глобалізація та її вплив на систему державного управління: аналіз, проблеми, перспективи [Текст] : монографія / Р. В. Войтович. -- Чернівці : Технодрук, 2011. -- 368 с.

3. Хантингтон С. Столкновение цивилизаций [Текст] / С. Хантингтон, Э. Тоффлер ; пер. с англ. -- М. : ООО “Издательство АСТ”, 2003. -- 603 с.

4. Тоффлер Э. Метаморфозы власти [Текст] / Э. Тоффлер ; пер. с англ. -- М. : ООО “Издательство АСТ”, 2002. -- 669 с.

5. Шконда В. В. Глобалізація: оцінки, наслідки, регулювання [Текст] : монографія / В. В. Шконда, А. В. Кальянов. -- Донецьк : Донбас, 2014. -- 166 с.

6. Управління суспільним розвитком [Текст] : словн.-довід. / за заг. ред. А. М. Михненка, В. Д. Бакуменка ; уклад. : В. Д. Бакуменко, С. О. Борисевич, О. А. Бутрін [та ін.]. -- К. : Вид-во НАДУ 2006. -- 248 с.

7. Бузько І. Р. Трансформаційні процеси в умовах глобалізації: держава, регіон, підприємство [Текст] : монографія / І. Р. Бузько, О. А. Сущенко, Н. Ю. Королевська [та ін.]. -- Луганськ : Вид-во “Ноулідж”, 2012. -- 548 с.

8. Удовика Л. Г Правова система України: глобалізаційні трансформації [Текст] / Л. Г. Удовика. -- Запоріжжя : КСК-Альянс, 2014. -- 320 с.

9. Управління розвитком соціальної інфраструктури України в умовах глобалізації [Текст] : монографія / В. П. Третяк. -- Х. : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2014. -- 317 с.

10. Трансформація: моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) [Текст] : монографія / за ред. акад. Гейця В. М ; Ін-т економ. прогноз. НАН України. -- К. : Логос, 1999. -- 498 с.

11. KOF Index of Globalization: індекс рівня глобалізації країн світу по версії KOF (2013) [Electronic resourse] / KOF Swiss Economic Institute. -- Access mode : http:// globalization.kof. rthz .ch.

12. Підхомний О. М. Фінансова безпека України в умовах глобалізації [Текст] : монографія / О. М. Підхомний ; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. -- Львів : СПОЛОМ, 2012. -- 360 с.

13. Козюк В. В. Історія економіки та економічної думки: XX початок XXI ст. [Електронний ресурс] : навч. посіб. / В. В. Козюк, Л. А. Родіонова, Т. І. Вергелес [та ін.]. -- К. : Знання, 2011. -- 582 c. -- Режим доступу : http://pidruchniki.com/1584072040362/ politekonomiya/istoriya_ekonomiki_ta_ekonomichnoyi_dumki.

Размещено на Allbest.ru