Літературна комунікація як об’єкт загальної теорії соціальних комунікацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Літературна комунікація як об'єкт загальної теорії соціальних комунікацій

Постановка проблеми. Визначення літератури як сукупності архетекстів є надто вузьким змістовно й пізнавально, що не надає змоги осягнути її феномен у широкому розумінні, оскільки застосовується до відносно обмеженої кількості творів і не охоплює значної кількості форм та функцій «маси письменства», яке формує літературну культуру окремих епох. Воно не враховує різноманітні змішані й межові явища, не зважає на так звану другорядну літературу, спрямовану на читачів з обмеженою компетенцією, потребами й не - сформованим естетичним смаком.

Читач, сприймаючи та інтерпретуючи текст, долучається до «великого діалогу» культур. У цьому разі комунікативний процес - це пізнання художнього світу письменника, діалог із його ціннісними смислами, усвідомлення його світовідчуття. Текст є текстом культури, в якому відбувається в цьому просторі культури. Читач осягає духовну атмосферу культурної епохи й авторську модель світу.

Проте, на нашу думку, відповідно до схеми комунікативного зв'язку, не враховано того, що в реальності ці відносини не обмежуються трьома етапами і мають зв'язки в сучасності й минулому досвіді літератури.

Останні дослідження та публікації. Особливу значущість означена проблема набуває в ситуації інтенсивної зміни текстів культури, яка була осмислена Ю. Лотманом як когнітивно-інформаційна метаморфоза диверсифікації та подрібнення семіотичного коду культури і відбилася в певних пов'язаних між собою когнітивних механізмах (трансформаціях) [5].

В. Ільганаєва зазначила, що багатоманітність об'єктів, які взаємодіють, створює складні системи: структурні, функціональні, координаційні, канальні, змістовно-смислові прояви, схеми та рівні, що зумовлюють різноманітність і утворюють численні об'єктно-предметні поля досліджень [7, с. 117].

Сучасні теоретики, зокрема В. Буряк, по-новому розглядають такі поняття, як «літературна комунікація», «художній твір», «текст», «читач», «оповідач». В основі більшості сучасних досліджень - естетика Г. Ортеги-і-Гассета, яка започаткувала т. зв. теорію уявності літературної комунікації і розуміння читання як співчуття творові художньої літератури [6].

Оскільки літературна комунікація є складовою соціальної комунікаційної системи, то літературно-критичні висловлювання, що розуміються як комунікативні дії, завжди стають залежними від певних політичних, економічних, соціальних і культурних умов, що визначає їх актуальність.

Мета статті - переконати, що саме методами соціальних комунікацій можна простежити наявність прямих і зворотних зв'язків у підсистемі «художня література», довівши, що продукт творчості письменника може бути водночас як носієм інформації, так і твором художньої літератури.

Виклад основного матеріалу дослідження. У процесі літературної комунікації виокремлюють певні етапи: передкомунікативний, комунікативний і посткомунікативний.

На першому етапі комунікації здійснюється підготовка до сприймання тексту: читач налаштовується, концентрує увагу, активізуються різні типи мислення й уяви. Реципієнт занурюється у свої думки, почуття, спогади. Про готовність особистості до комунікації свідчать самосвідомість і рефлексія.

Комунікативний етап починається з читання тексту. Відбувається первинне ознайомлення зі світом автора. У процесі читання здійснюється взаємозв'язок між експресією й імпресією, емоціями і когнітивною діяльністю. Читацьку реакцію багато в чому прогнозує письменник, що стає передумовою естетичного сприймання.

Для другого етапу важливою є рецептивно-емоційний аспект комунікації. З обміну емоціями, враженнями й думками починається майбутній діалог, який і буде третім етапом комунікації.

У визначеннях літературної комунікації не чітко розрізняють поняття «текст» і «твір», у ній наявний не твір художньої літератури, а текст, тому що у відносинах «текст - читач» немає зворотного зв'язку, умови читацької оцінки тексту.

Художня література долучена до такої складної системи зв'язків з різними сферами людської діяльності, насамперед з художньою та комунікаційною: людська діяльність - комунікаційна діяльність (література) - художній твір. Словесна художня діяльність як вид художньої діяльності відтворюється, фіксується в художній літературі - одному з каналів комунікації.

Для кожного рівня інформаційної взаємодії характерні специфічні концепції інформації, різні підходи до їх наукового опису. Інформаційна взаємодія може розглядатися як різновид соціально - комунікаційної взаємодії, що здійснюється через систему передачі повідомлень. У контексті теми статті - це художні образи та використання художньої літератури як соціокомунікаційного каналу. Інформаційна взаємодія передбачає джерело інформації (адресант), реципієнта інформації (адресат), засоби передачі, відомості, що цілеспрямовано передаються.

Літературна комунікація - це здійснення інтелектуально - творчого взаємозв'язку автора і реципієнта, передача останньому художньої інформації, яка містить певне ставлення до світу, художню концепцію, сталі ціннісні орієнтири.

У процесі літературної комунікації в адресанта виникають три типи відносин: автор - дійсність; автор - реципієнт; автор - художній процес.

Текст літературно-художнього твору як феномен соціальних комунікацій і генератор знання має потужний інформаційний потенціал та відтворює взаємодію двох просторів - літературної культури й культури. Дослідження світу певної культури або субкультури як сукупності ціннісних орієнтацій і як способу людської поведінки в різних комунікаційних ситуаціях може здійснитися через звернення до літературних текстів, які репрезентують існування людини за допомогою мови літературної комунікації.

У процесі функціонування літературний текст набуває багатозначності, відтворюючи нові контексти повсякденної інтерсвідомос - ті. Нові тексти, так само як і нові значення «старих», будучи включеними в циклічність смислів у культурі й підкорюючись її енергії, сприяють оновленню міжкультурної «мозаїки» знань і розширенню гіпертекстового простору культури.

У цьому контексті категорія комунікаційної діяльності в художньому розумінні є однією з найвиразніших категорій, яка значною мірою визначає соціум з інформаційної точки зору. її різноманітні форми репрезентують свій інформаційний та енергетичний потенціал на рівні як жанрового «образу» текстів літературної культури, так і їхніх сюжетів та мотивів.

За цих умов межі між різними формами комунікаційної діяльності, які взаємно доповнюють одна одну, в текстах художньої літератури, як і в реальній дійсності, не існує. Проте за наявності інших форм переважає завжди одна з них, що надає змоги на теоретичному рівні розглядати комунікаційну діяльність у вигляді діалогічної, а тексти літературної культури співвідносити з певним типом комунікаційної ситуації або жанром інформаційного повідомлення в системі літературної комунікації.

Складовою системи літературної комунікації є літературна критика, яка пов'язана зі сферою розподілення, оскільки як інстанція, що опосередковує комунікацію автора і реципієнта, вона повинна зважати на принципову доступність читачам тих літературних текстів, які є об'єктом критики.

Підкреслюючи складність нинішніх процесів трансформації системи комунікації, що вплинули на зміни в літературному просторі, зазначимо, що головним результатом було значне розширення літературного комунікаційного простору, зникнення меж між офіційною та неофіційною сферами літературної комунікації, відповідно - знищення монополії критики у визначенні меж і змістовного наповнення літературного процесу.

Зазначимо, що в інформаційному суспільстві об'єктивно змінюється значення знаків і систем, що їх утворюють. Літературна комунікація реінтерпретує дійсність, і достатньо часто саме вона стає визначальним елементом для масової свідомості.

Літературна комунікація має одну цікаву властивість: для звичайних видів зв'язку характерні тільки два типи відносин: повідомлення на вході й виході каналу зв'язку - збіг або незбіг. Незбіг - помилка - виникає внаслідок різноманітних обставин, які перешкоджають передачі.

Між розумінням і нерозумінням художнього тексту існує достатньо велика проміжна сфера. Відмінність у тлумаченні творів мистецтва - явище звичайне, органічно притаманне мистецтву. Саме із цією властивістю пов'язана здатність мистецтва контактувати з читачем та надавати йому саме ту інформацію, якої він потребує і до сприйняття якої підготовлений.

Той самий текст може на різних рівнях мати різні коди. Для здійснення акту літературної комунікації необхідно, щоб коди автора і читача утворювали численні структурні елементи, які перетинаються для того, щоб читачеві була зрозумілою природна мова, якою написано текст.

У схемі «літературна комунікація» наявний не художній твір, а текст. Відбувається це саме тому, що у відносинах «текст - читач» немає зворотного зв'язку, оскільки в них закладена умова читацької оцінки тексту. Це передбачає іншу схему, в якій текст замінено на твір, що має рівноправність. Наявність прямого і зворотного зв'язку в цій системі свідчить про те, що продукт творчості, будучи носієм інформації, стає художнім твором. Створення художнього тексту й подальше сприймання його реципієнтом є передачею художньої інформації.

Сприймання твору літератури - важливий елемент літературної комунікації. Вона здійснюється через розуміння смислу художнього твору, його прочитання в контексті епохи, історії, соціальної реальності, художньої культури, суспільної думки. Цей аспект літературної комунікації передбачає розуміння: історичної реальності, яка зображена автором; реальності, сучасної реципієнтові; автора, його особистості; суті того, що він хотів сказати, і того, що він сказав; смислу тексту художнього твору; духу культури, яка відображена в тексті, художньої концепції твору.

Літературна комунікація містить сприймання не тільки смислу художнього твору, але і його цінності, яка розкриває себе як значення твору для людства. Вона розглядається як спілкування в системі «текст - читач», а текст представлений як подія, що відбувається. Соціокомунікаційний підхід визначає текст як знакову систему - конструкцію літературного твору.

Мова літературної комунікації, таким чином, може бути визначена як мова створення, фіксації, збереження й засвоєння текстів літературної культури суб'єктами соціальної комунікації в соціальних просторі й часі.

Із позицій соціокомунікативістики текст художньої літератури може розглядатися як знакове оформлення комунікаційної ситуації між Автором і Читачем. Літературний текст потенційно містить різноманітні аспекти соціальної інформації, а саме: соціокультурне середовище - письменник, письменник - текст, текст - текст, письменник - літературні герої, літературні герої - літературні герої, літературні герої - читач, текст - читач, письменник - читач, читач - читач, читач - соціокультурне середовище.

Ефективність літературної комунікації з позицій загальної теорії соціальних комунікацій визначається наявністю в автора і реципієнта певної спільної системи образів - асоціацій, яка надає змоги твору літератури зберігати своє конвенційно-інформативне значення. Вона створюється реальністю, належить до асоціативного фонду суспільства, культури. І автор, котрий створює асоціативний образ, і суб'єкт, який його сприймає, в акті літературної комунікації основуються на спільному соціально-комунікаційному фонді. Саме тому літературна комунікація є ефективною, забезпечує комунікаційний зв'язок між автором і його аудиторією.

Таким чином, розгляд літератури та соціальних комунікацій як сторін одного явища, що формує інформаційний контекст існування суспільства загалом і конкретної людини зокрема, - це новий погляд на соціально-комунікаційну природу літератури, що відбиває формування теоретико-методологічних засад інтеграційного погляду на феномен художньої літератури як комунікаційного каналу.

Список використаних джерел

художній соціальний література культура

1. Бахтин М.М. Автор и герой в эстетической деятельности / М.М. Бахтин // Естетика словесного творчества / М.М. Бахтин. - М., 1979. - С. 9-191.

2. Буряк В.Д. Комунікація і текстовий дискурс / В.Д. Буряк // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. - 2010. - №3. - С. 4-7.

3. Буряк В.Д. Поетика інформаційно-художньої свідомості [Еволюція форм і методів вираження інформації (факту) в контексті інтелектуалізації творчої свідомості]: монографія / Володимир Дмитрович Буряк. - Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетров. ун-ту, 2001. - 392 с.

4. Дубин Б.В. Интеллектуальные группы и символические формы: Очерки социологии современной культуры / Б.В. Дубин. - М.: Новое издательство, 2004. - 352 с.

5. Лотман Ю.М. Структура художественного текста / Юрий Михайлович Лотман. - М.: Наука, 1970. - 271 с.

6. Ортега-и-Гассет Х. Эстетика. Философия культуры / Х. Ортега-и-Гассет. - М.: Искусство, 1991. - 588 с.

7. Социальные коммуникации (теория, методология, деятельность): словарь - справочник / сост. В.А. Ильганаева. - Харьков: КП «Городская типография», 2009. - 392 с.

Размещено на Allbest.ru