Схід та Захід у контексті модернізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут» ім. І. Сікорського

Факультет соціології і права

Кафедра соціології

Курсова робота

з навчальної дисципліни: Соціологія модерну та модернізації

на тему: Схід та Захід у контексті модернізації

Студента 3 курсу

Групи СА-51 НТУУ КПІ

Матвеева Максима Вікоторовича

Науковий керівник:

Кутуєв П.В.доктор соціологічних наук, професор

Київ 2017

Зміст

Вступ

Розділ 1. Соціокультурні особливості модернізації: теоретико-методичний аспект

1.1 Модернізація як імператив розвитку сучасного суспільства

1.2 Напрями та проблеми модернізації в Україні: геополітичний контекст

Розділ 2. Суперечності по лінії «Схід-Захід» у контексті модернізації

2.1 Західна та східна ідентичність в процесі глобалізації

2.2 Україна між Заходом та Сходом: подолання розбіжностей

2.3 Європейська інтеграція і національна ідентичність: український контекст

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

геополітичний ідентичність європейський глобалізація

Актуальність теми. На початку третього тисячоліття Світове співтовариство знову звертається до аксіологічного усвідомлення фундаментальних підвалин свого існування, пошуку глобальних об'єднуючих цінностей як відповіді на потреби нового - постіндустріально-інформаційного етапу цивілізаційного розвитку людства. У сучасній Україні надзвичайно актуальною є думка K. Клакхона, що криза нашої епохи - це криза цінностей, коли єдиною умовою побудови нових стабільних соціальних утворень є становлення нових, більш широких і більш складних відносин на основі цінностей, що не тільки є загальновизнаними і глибоко укоріненими в почуттях, але і мають також наукове обґрунтування.

Сьогодні перед Україною гостро постали три найважливіші завдання: необхідність інтеграції в європейську і світову спільноти з відповідним формуванням власної геостратегії і забезпечення своєї національної безпеки; формування єдиної політичної української нації, національної ідентичності; невідкладність проведення модернізації і набуття ознак сучасної держави, модерного соціального облаштування.

Основні завдання української модернізації лежать не тільки в економічній, техногенній сфері і полягають не лише в комп'ютеризації шкіл, в будівництві різних «біоагроекополісів» чи прискореному розвитку нанотехнологій. Головне призначення української модернізації - це створення сучасного суспільства, сучасних соціальних інститутів та інфраструктури, усвідомлення своєї «сучасності», формування громадянина-патріота з інноваційним світоглядом, мисленням, культурою. Результуюча мета модернізації - забезпечення конкурентоздатності України як держави і нації.

Метою нашої курсової роботи є дослідження ролі і місця модернового українського суспільства в контексті відносин «Схід-Захід».

Завдання, що витікають з поставленої мети, які було вирішено під час дослідження, полягають у наступному:

- розкрити сутність модернізації як імперативу розвитку сучасного суспільства;

- виокремити напрями та проблеми модернізації в Україні в геополітичному контексті;

- висвітити базові питання відносин між Заходом та Сходом в процесі глобалізації;

- проаналізувати особливості геополітичного позиціонування України між Сходом і Заходом в контексті євроінтеграції.

Об'єктом дослідження курсової роботи є модернізація в сучасному суспільстві.

Предметом дослідження є основні проблеми по лінії «Схід-Захід» у контексті модернізації українського суспільства.

Інформаційну базу дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних вчених з теми дослідження, а також підручники, монографії та статті в наукових фахових виданнях.

Структура роботи зумовлена сформульованою метою і визначена послідовністю вирішення основних завдань дослідження. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, а також списку використаної літератури, який включає 15 найменувань видань.

Розділ 1. Соціокультурні особливості модернізації: теоретико-методичний аспект

1.1 Модернізація як імператив розвитку сучасного суспільства

В середині ХХ століття в умовах розпаду європейських колоніальних імперій і появи великої кількості «молодих націй» в Азії, Африці та Латинській Америці була сформована модернізаційна парадигма. В сучасній соціологічній літературі виділяють наступні фактори, що сприяли виникненню цієї теорії [12]:

- соціополітичний, пов'язаний з необхідністю вивчення «третього світу», представленого країнами колишніх колоній, маловідомого Заходу і маловивченого соціальними науками того часу, за виключенням етнографів;

- інформаційно-політичний, якій полягав у зборі інформації та розробці політичних рекомендацій для відповідних відомств США та їх союзників;

- ідеологічний, тобто створення теорії модернізації як альтернативи соціалізму;

- теоретичний, якій полягав у розробці нової оптимістичної парадигми історичного розвитку, на відмінну від тієї, що була популярна між двома світовими війнами - від концепції кризи та «занепаду» західного світу, представленими вченими О. Шпенглером, А. Тойнбі, П. Сорокіним, К. Ясперсом та ін. Всі ці концепції були далекі від оптимістичного погляду на історичний процес і заперечували існування прогресу як такого. Необхідна була альтернатива цьому, яка змогла б подолати соціальний песимізм, дати оптимістичне бачення на тільки в прагматичному, але й в загальнотеоретичному плані.

Існують різні інтерпретації поняття модернізації. П.Штомпка [13, с. 10] виділяє три значення цього поняття:

1) модернізація - синонім всіх прогресивних соціально-економічних змін, коли суспільство рухається уперед;

2) поняття «модернізація» тотожно поняттю «сучасність» і означає комплекс соціальних, політичних, економічних, культурних і інтелектуальних трансформацій, які відбувалися на Заході з XVI-го століття і досягли свого апогею в ХІХ - ХХ століттях. Сюди включаються процеси індустріалізації, урбанізації, раціоналізації, бюрократизації, домінуючого впливу капіталізму, розповсюдження індивідуалізму і мотивацій успіху, утвердження розуму та науки;

3) термін «модернізація» відноситься до відсталих або слаборозвинутих суспільств і описує їх зусилля, спрямовані на те, щоб «наздогнати» провідні, найбільш розвинуті країни, які існують з ними в одному історичному часі, в рамках єдиного глобального суспільства. Іншою мовою, у цьому випадку «модернізація» описує рух від периферії до центру сучасного суспільства.

В загальному вигляді модернізація визначається як перехід від традиційного суспільства до сучасного, яке, на думку В. Федотової, включає в себе передусім корінну відмінність від традиційного, тобто орієнтацію на інновації, переваження інновацій над традицією, світський характер соціального життя, поступовий (нециклічний) розвиток, відокремлену персональність, переважну орієнтацію на інструментальні цінності, індустріальний характер, масову освіту, активний дійовий психологічний склад тощо [12].

Досвід багатьох країн показує, що безболісний перехід до сучасного суспільства мало ймовірний. Масові проблеми соціально-економічного, політичного та іншого характеру свідчать про «неприйнятну, високу соціальну ціну», яку Н. Наумова розглядає як рецидивуючу модернізацію [9].

Разом з тим можна виділити такі типи модернізації, як вестернізація без модернізації та модернізація без вестернізації, де модернізація відбувається на основі національних культурних цінностей (Єгипет, Філіппіни).

Поява різних варіантів модернізації свідчить про неможливість механічного відтворення досвіду розвинутих держав. Тут важливу роль відіграє внутрішній потенціал суспільства, що модернізується. Прикладом може слугувати успішний досвід модернізації Японії і «нових індустріальних країн», які змусили говорити про «модернізацію без вестернізації».

Після двадцяти шести років відносної незалежності, Україна все ще не має ефективної моделі розвитку. Саме тому сучасні науковці переймаються проблемою знаходження оптимальної програми реформ та модернізації нашого суспільства.

1.2 Напрями та проблеми модернізації в Україні: геополітичний контекст

В умовах глобалізації, успішна модернізація України дає можливість інтегруватися у світовий політичний, економічний та інформаційний простір, не бути виштовхнутим за його межі і стати зайвим елементом у світовому масштабі. Проте, на думку В. Трачук, сліпе копіювання іноземних зразків модернізації суспільства загалом або його окремих сфер (як-от: «болонізація» системи вищої освіти та науки) здатні призвести до знекровлення України та позбавити її перспектив на майбутнє. З огляду на цю обставину спроби «наздогнати» західний світ є доволі сумнівними [11, с. 143].

Правлячий клас України ще недостатньо усвідомив цей факт, як і те, що модернізація за готовими західними зразками спрямована передусім на цілі західного світу і аж ніяк не на цілі загальнолюдського процвітання та благоденства, створення «колоніальних демократій», за яких масам населення надається сурогат демократії у вигляді розпусти, послабленого контролю з боку влади, доступні розваги, залишеність самим собі, система цінностей, яка позбавляє людей від зусиль над собою і моральних обмежень.

У той же час, слід зауважити, українська модель модернізації - це не класична модель 80-90-х років, а швидше неомодерністська модель, характерними рисами якої є [2]:

- ця модель не відстоює тільки світові зразки модернізації - досвід США, Великобританії, Німеччини, Франції, Японії, а комплексно використовує як класичні цілі модернізації - демократія, ринок, розумне державне регулювання законами, самодисципліна, соціальний захист, так і зразки модернізації Угорщини, Польщі, Росії, де враховуються історичні умови і постсоціалістична спадщина. Тобто, модернізація розглядається як комплексний проект, який формується на досвіді Заходу, Сходу і постсоціалістичних країн;

- ця модель не акцентує увагу на «унікальності України», на ізоляціонізмі, а орієнтується на участі в модернізації країни зовнішніх інвесторів зі Сходу та Заходу;

- українська модель модернізації є спробою модернізації за ініціативою «верхів», які діють на блоковій, а не однопартійній основі;

- в цій моделі відчувається технократизм, однолінійність проекту, слабке врахування інтересів регіонів;

- відсутність політико-культурного забезпечення проекту модернізації, щоб підготувати населення до позитивів і негативів модернізації в політико-правовій і етнокультурній сферах.

Потрібна модернізація для України - це конкретні реформи, що ведуть до якісних змін. Зараз в Україні існує реальний запит на масштабне впровадження інновацій. Свої дослідження соціологи мають проводити і розвивати шляхи їх вирішення з урахуванням основних потреб та вимог для суспільного блага. Нові соціальні ініціативи мають бути перенесені на практичний вимір, а поштовхом для цього повинні бути детальні описи загрози та можливі підходи до вирішення проблем, одні з яких наступні [10].

1. Основа майбутньої особистості закладається в ранньому віці. Знання та вміння, набуті в дитинстві, впливають на подальший життєвий шлях людини, на можливості її гармонійного розвитку. Це реалізується доступом до здобуття якісної освіти. Зараз Україна зберігає достатньо високі показники в освітній сфері, але для удосконалення та покращення системи потрібно внести нові корективи у цю структуру та модернізувати її функціонування для конкурентоспроможності національної системи освіти.

2. Бідність - одна з найбільш важливих соціальних проблем в Україні, яка пов'язана із економічними провалинами законодавства. Необхідно активізувати соціальну політику, спрямовану на забезпечення високих стандартів життя, підвищення ролі громадських інститутів, підтримку громадських ініціатив, орієнтованих на соціальний захист.

3. Екологічна ситуація в Україні характеризується значним рівнем техногенного навантаження на навколишнє природне середовище. Для вирішення проблеми потрібна ефективна міжнародна співпраця та об'єднання зусиль місцевої влади, науки, промисловості.

Саме тому в наступному розділі нами докладно буде розглянуто перспективи інтеграції нашої країни по лінії «Схід-Захід» в контексті модернізації суспільства.

Розділ 2. Суперечності по лінії «Схід-Захід» у контексті модернізації

2.1 Західна та східна ідентичність в процесі глобалізації

Сам факт ідентичності культури свідчить про те, що людина, перебуваючи в культурі, є тотожною культурному полю, культурному цілому, у якому вона, власне, стає людиною, у якому їй дається світ. Здається, що така конфігурація інтерпретації культур є найбільш сприятливою для опису глобалізаційних процесів, оскільки вона не зводить культуру до придатку економіки, ідеології.

Сучасний дослідних світ-системних глобалізаційних процесів І. Валлерстайн констатує, що світ як система, по-перше, засновується на світовій економіці, яка є капіталістичною та включає в себе всі інші країни; по-друге, існує багато держав, які розповсюджують свій вплив; по-третє, товарний взаємообмін, внутрішні й міждержавні відносини формуються як взаємовідносини капіталів і трудових ресурсів [4].

Такий підхід фіксує зміну пріоритетів від ідеального об'єкта інтерпретації актантів та акторів глобалізації (дух капіталізму, за М. Вебером, і дух міщанського винахідництва, за В. Зомбартом [6; 8]) до метасистемного, що визначає саму модернізацію в контексті світових пріоритетів (світ-системний підхід), що є однією з головних тенденцій розвитку суспільства, цивілізації, а також головним актантом усіх модернізаційних і глобалізаційних процесів. Капіталізм залишається тим підґрунтям, саме на підставі якого утворюються всі глобалізаційні процеси.

У сучасних умовах, як до речі і в різні періоди ХХ століття, зовнішньополітичний вибір фактично для усіх держав Центральної та Східної Європи, враховуючи їх устремління і реальні можливості, був розташований між певними ідеально-типовими конструктами «Захід» - «Схід».

Причому «Схід» у геополітичному контексті асоціюється насамперед з Росією. Звісно, можна говорити й про те, що існує певний виклик для України на початку ХХІ століття і з боку азійських країн, проте він носить більш опосередкований характер. Ідеться про такі країни, які відчули безпосередній вплив Заходу - інноваційно-технологічний (скажімо, Японія і Сінгапур) чи цивілізаційний та технологічний (Туреччина) зі збереженням важливих складових традиційного розвитку.

На відміну від Західного євроцентризму Східна Азія не має організаційного апарату. Та це не робить досвід модернізації її країн гіршим за країни ЄС. Схід і Захід - це універсалізовані моделі культури цивілізації, які ще не мають достатньо визначеного типу ідентифікації. Так, наприклад, Японія за своєю ментальністю належить до східної реальності ідентичності культури, а за своєю економікою та за типом модернізації вже вважається західною. Ми можемо прослідкувати як за 45 років, країна, що перебувала у самоізоляції на протязі близько двох століть, спочатку досягла рівня розвитку Європи, а потім його перевершила.

Вже наприкінці ХІХ-го століття Японія входить в Велику Вісімку - групу із економічно високорозвинених країн світу. На сьогоднішній день вона випереджає США по експорту техніки та машинобудівної продукції, яка характеризується досить високою якістю та інноваціями. Звичайно, без зовнішньо політичної допомоги острівна країна не досягла такого стрімкого піднесення, тут має глибоке значення історичний досвід, який пов'язаний з специфікою японського менталітету. Основні риси якого є дещо схожими на наші українські це: працелюбність, старанність та відданість своїй праці.

Неповне запозичення деяких рис інших цивілізацій (конфуціанство у Китаї, буддизм у Індії, зброя та кораблі у Португалії та Нідерландів) зі збереженням японської індивідуальності було основною тактикою. У системі цінностей японського народу на першому місці їхня духовність, на друге посідає китайська мудрість та філософія, третє відведено європейським знанням. Психологічні аспекти, наприклад - повага до старших (мається на увазі не тільки вік, але й ієрархія у суспільних відносинах), та колективна свідомість також є причиною налагодженої системи японського розвитку. Проте Японія в 1990-х рр. зупинила темп модернізації, щоб не змінити традиційний для неї тип ідентичності.

2.2 Україна між Заходом та Сходом: подолання розбіжностей

Як унітарна держава Україна внаслідок географічного положення та історичних причин поєднує цивілізаційно-культурні особливості, притаманні східному, західному і південному слов'янству; при цьому тут самобутньо переплітаються християнська, ісламська та іудейська традиції. Таким чином, за ступенем етнокультурного різноманіття Україна посідає одне з провідних місць у сучасній Європі.

Глобалістські тенденції у світовій економіці, жорстка конкуренція на міждержавному рівні ставлять перед нацією завдання, які в сьогоднішньому аморфному стані українська держава вирішити не в змозі, що призведе найближчим часом до глобального відставання, деградації нації. А на тлі посилення сусідів Україна ризикує де-факто втратити суверенітет, залишившись виконувати функції транзитної території повітряного коридору. Українська держава повинна бути не лише об'єктом євроінтеграційних процесів і глобалізації в цілому, а й суб'єктом, інституцією, здатною чинити супротив економічній чи культурній експансії.

Без розробки і послідовної реалізації національної стратегії, орієнтованої на глобальні виклики, переваги й небезпеки, Україна не зможе відстояти своє геостратегічне місце і роль в розвитку сучасної європейської і світової цивілізації. Необхідна кардинальна програма модернізації суспільства, яка б дозволила через 15-20 років говорити про «українське диво» і вивести Україну на якісно новий рівень розвитку.

Зайве говорити, що як у минулому, так і нині характер українсько-російських зв'язків багато в чому є визначальним для загального стану нашої взаємодії із Заходом. Добросусідські відносини між нами створюють своєрідний місток, завдяки якому відбувається плідний діалог європейського та євразійського світів. Натомість ворожнеча зумовлює взаємну ізоляцію з переважанням східних впливів на більшості українських земель. Тож до впорядкування й гармонізації відносин українців із росіянами спонукає не лише власна добра воля, а й інтереси цивілізаційного розвитку загалом. Сьогодні існує гостра потреба надати україно-російським взаєминам європейського прагматизму та відкритості. З моменту «роз'єднання» українці значно виразніше задекларували своє майбутнє в об'єднаній Європі, ніж росіяни. Росія для Європи була і є «terra incognito», вельми важлива і стратегічна. Тому для комунікації з нею Європі дуже важливо, щоб Україна стала стратегічним мостом, котрий ретранслював би ідеї Європи на Схід і навпаки.

У статті «Україна в кризі, ключова країна для Євразійської будівлі» Жан Бернар Пінатель, генерал, доктор політичних наук, консультант з геостратегії інновацій та ризиків, представляє чотири можливі сценарії розвитку України, яка на сьогодні містить стратегічний інтерес для США, Росії та Європи: інтеграція в Європейський союз, розділення, фінляндизація, зв'язуюча ланка Євразії [15].

Ж.-Б. Пінатель є прихильником сценарію, в якому Україна виступає каталізатором і зв'язуючою ланкою Євразії, оскільки, завдяки своєму географічному розташуванню і багатонаціональному характеру (російська, польська, румунська, німецька національні меншини) Україна одночасно звернена і на Схід, і на Захід. Однак «підпорядкування європейських лідерів американським інтересам суперечить життєвим інтересам Європи і європейців» [15]. І для України , і для Європи , і для Росії цікавим є погляд на Україну як на східні ворота Європи і зв'язуючу ланку з Росією.

Привабливість європейських стандартів для нашого суспільства полягає не тільки у безвізовому режимі, розширенні зовнішнього ринку чи фінансових грантах, але й у соціокультурному просторі. Адже в Копенгагенських критеріях, які є обов'язковими для вступу в асоціацію, прописані і такі вимоги до правового стану держави як: гарантія безпеки, економічного та соціального розвитку, а також охорона свобод, прав та інтересів громадян. Не забудемо про політику захисту спільних цінностей, інтересів та незалежності країн Євросоюзу, відповідно до постанов Хартії Об'єднаних Націй. Європейські культурні здобутки активно інтегруються в інші культури, і є не менш значимими ніж економічно-політичні досягнення країн Західної Європи.

2.3 Європейська інтеграція і національна ідентичність: український контекст

Якщо говорити про значення зовнішніх партнерів у здійсненні модернізації в Україні, то найбільша роль з огляду на географічні чинники, безперечно, належить Європейському Союзу, який є найближчим до нас серед гравців, що мають високий потенціал впливу на глобальні процеси та сформовані на основі порядків відкритого доступу.

Якщо дещо детальніше проаналізувати інший вимір «європейської привабливості» - насамперед той, що пов'язаний з ціннісними орієнтирами і дотриманням демократичних принципів, то варто сказати, що вони фактично ніколи, починаючи з початку 90-х років, не змінювалися і були достатньо прозорими і зрозумілими. Ось як висловився з цього приводу на круглому столі «Україна між Росією і Заходом» (який відбувся у Києві 19 червня 2000 р.) експерт Центру аналізу і планування МЗС Франції К. Бек: «Концептуально загальна Стратегія ЄС відносно України базується на аналізі, який визначає сприяння утвердженню верховенства закону і зміцнення демократії в якості бази для майбутніх відносин між Союзом та Україною. Політичне послання також зрозуміле: демократична Україна є стратегічним партнером, роль якого для Союзу зростає» [2, c.37].

І звісно, у цьому контексті зовнішній вплив з боку ЄС як активного гравця має для України все зростаюче, а іноді навіть вирішальне значення. Зменшення ж ролі такого європейського «зовнішнього чинника» має, як засвідчує практика розвитку ряду держав ЦСЄ, негативні наслідки. Ось що пише про брак активнішого впливу з боку ЄС на Болгарію, Румунію і Словаччину (країни що не так давно стали членами Євросоюзу) відома американська дослідниця Мілада Вахудова. Найважливіший результат той, що еліти Румунії, Болгарії та Словаччини досить довго «мали змогу «ганятися за двома зайцями» - домагатися членства як мети своєї зовнішньої політики» і водночас активно «практикувати етнічну нетерпимість та економічну корупцію у внутрішньополітичному житті». Причому неліберальні режими скористалися цією часовою прогалиною, підпорядкувавши свою зовнішню політику (вступ до ЄС) внутрішній (гонитві за рентами) [5, c.127 ].

Не забуваємо при цьому й особливу роль оновленої Польщі. Як зазначив сучасний російський дослідник А.С. Беспалов стосовно особливої ролі Польщі у ЦСЄ, саме вона є єдиною країною регіону, де в період посткомуністичної трансформації відбувалася активна дискусія про вибудовування політики країни стосовно колишніх радянських республік, в тому числі, Росії. Для сучасної польської «східної» політики характерно, насамперед, бачення Польщі як держави, здатної бути «регіональним актором, який виступає із власними ініціативами щодо сусідів або таким, що сприяє комунікації між країнами колишнього СРСР і Заходом» [3, c.4]. Таким є бачення ролі Польщі на початку ХХІ ст. в якості посередника між Сходом і Заходом.

Інтеграція в європейський простір - це не лише фізичне приєднання до тих чи інших європейських чи атлантичних структур, а насамперед творення всередині країни сучасних інституцій, які забезпечуватимуть конкурентоздатність економіки, технологій, предметно-політичних, освітньо-культурних практик. Найважливішою якістю сучасних держав є їх здатність до інноваційного розвитку, яка, у свою чергу, залежить від характеру політичної, економічної, соціальної і ціннісних систем суспільства на його постіндустріальній стадії.

Очевидно, що інтеграція України в європейські структури - це не стільки засвоєння зовнішніх форм європейського життя, часом розкладкових і минущих, скільки вічної культурної та інтелектуальної спадщини, духу творчості, громадянської постави і всього того, що зветься «громадянським суспільством».

Важливим чинником формування європейської ідентичності в Україні є належне пошанування й осмислення власної філософської та політичної думки, як і самої вітчизняної історії. Треба осягнути «європейськість» української ідеї та рухатися до привнесення «українськості» в ідею європейську. Європеїзація України має відбуватися одночасно із українізацією Європи. Оскільки Європа протягом тисячоліть перебуває в пошуку власного духовного обличчя, український народ повинен також виразно задекларувати свій внесок у розвиток загальної європейської ідеї, одначе для цього маємо органічно відчути її своєю [1, с. 357-358].

Шануючи власну історичну та духовну сутність, відкриваючи для себе, що вона нерозривно пов'язана з європейськістю, плекана з її джерел, та й сама була її джерелом, українці неодмінно прийдуть до осмислення власної української Європи, яка зможе і неодмінно долучиться до Європи польської, французької, німецької, італійської, чеської, естонської.

Висновки

В наш час термін «модернізація» є досить популярним, але дещо відсутнє цілісне бачення цього процесу. Модернізація - це комплексний процес реформування існуючих та створення нових політичних, правових, економічних та суспільних інституцій. В силу радянських традицій під модернізацією розуміють її вузьке значення -- переважно науково-технічний прогрес, але потрібно вийти за ці рамки і розглядати динамічний ріст економіки, інституційних реформ, реорганізовані зміни в політиці.

Модернізація як головний чинник трансформації капіталістичних, а згодом і пострадянських систем сучасного суспільства також є складною реальністю, що потребує ви значення всіх суб'єктів та об'єктів процесів, які презентують соціокультурну реальність як тотальність. Саме соціокультурна реальність глобалізації свідчить насамперед про ідентичність всіх учасників процесу як продуцентів і реципієнтів акту глобалізації.

На сьогоднішній день гостро постає питання визначення зовнішньої орієнтації України, де вектор діяльності балансує між Сходом та Заходом. В Україні ведеться боротьба, як на загальнодержавному рівні, так і в свідомості її громадян, щодо майбутньої долі суспільства.

Специфіка становища України в сучасній системі міжнародних відносин та цивілізаційних взаємозв'язків давно стала темою гострих дискусій українських політиків і науковців, а в останні півтора-два десятиліття - предметом спорадичної полеміки в зарубіжній пресі та спеціалізованих наукових виданнях. Невдалі спроби форсування модернізаційних процесів у 90-х роках ставить перед Україною завдання пошуку власного шляху модернізації в руслі світового розвитку, вишукуючи і реалізуючи свої потенційні переваги, займаючи провідні позиції в тих сферах діяльності, де для цього є умови. Такій підхід забезпечить їй економічну незалежність і подолання розриву з економічно розвинутими країнами на основі принципу «обігнати, не доганяючи».

Географічне розташування України між двома потужними інтеграційними проектами зумовлює необхідність співпраці з ними обома, підвищення ролі нашої держави як посередника між ними. Водночас прискорена інтеграція в ЄС можлива лише після, а не до кардинальних реформ у самій Україні. При цьому надмірний акцент на досягненні формальних критеріїв, необхідних для членства в ЄС, у реальності може стати не локомотивом, а гальмом модернізації.

Список використаної літератури

1. Андрійчук О. Україна - Європа: тести на сумісність. - К.: Смолоскип, 2007. - 378 с.

2. Бек К. Взаємовідносини в «трикутнику» Захід - Україна - Росія / Крістіан Бек // Україна між Росією і Заходом. Стратегія на початок ХХІ століття / Матеріали круглого столу, 19 червня 2000 р.- К.: Ін-т міжнародних відносин КДУ, 2000. - С.39-43.

3. Беспалов А. С.Традиции геополитического мышления в современной восточной политике Польши / Антон Сергеевич Беспалов / автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04 - политические проблемы международных отношений и глобального развития. - М., 2008. - 27 с.

4. Валлерстайн И. Миро-системный анализ / И. Валлерстайн // Время мира: альманах современных исследований по теоретической истории, макросоциологии, геополитике, анализу мировых систем и цивилизаций / под ред. Н. Розова. - Новосибирск, 1998. - Вып. 1. - С. 105-123.

5. Вахудова А.М. Нерозділена Європа: демократія, важелі впливу та інтеграція після комунізму / Анна Мілада Вахудова. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська» академія, 2009. - 379 с.

6. Вебер М. Избранные произведения / М. Вебер. - М. : Прогресс, 1990. - 804 с.

7. Громадянське суспільство України: сучасний стан і перспективи впровадження європейських стандартів взаємодії з державою : зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. (12 грудня 2013 р., м. Київ) / упоряд. В. М. Яблонський, О. А. Корнієвський, П. Ф. Вознюк; за заг. ред. О. А. Корнієвського. - К. : НІСД, 2014. - 192 с. - (Сер. « Громадянське суспільство», вип. 1).

8. Зомбарт В. Собрание сочинений : в 3 т. / В. Зомбарт. - СПб. : Владимир Даль, Т. 2: Торгаши и герои. Раздумья патриота. - 2005. - 654 с.

9. Наумова Н.Ф. Рецидивирующая модернизация России: беда, вина или ресурс человечества? - М., 1999. - 135 с.

10. Офіційний сайт Міністерства соціальної політики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/index

11. Трачук В. Політична еліта та політична модернізація / В. Трачук // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: зб. наук. праць. - Л.: «Львівська політехніка», 2008. - № 20. - С. 139-144.

12. Федотова В.Г. Типология модернизаций и способов их изучения // Вопросы философии. - № 4. - 2000. - С. 10-13.

13. Штомпка П. Социология социальных изменений. - М.: Аспект Пресс, 1996. - 184 с.

14. Kluckhohn С., Universal Values and Antropological Relativism / Сlyde Kluckhohn // Modern Education and Human Values. - Pittsburg, 1952. - V. 4.

15. Pinatel J.-B. L' Ukraine en crise, un pays clй pour la construction de l'Eurasie / J.-B. Pinatel [Ressource йlectronique]. - Rйgime d'accиs: http://www.geopolitique-geostrategie.fr/lukraine-en-crise-un-pays-cle-pour-la-construction-de-leurasie-64559

Размещено на Allbest.ru