Феномен "двох Донбасів": вектори розвитку колективної свідомості населення різних частин Донбасу в умовах гібридної війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

Кафедра соціології та психології

Феномен «двох Донбасів»: вектори розвитку колективної свідомості населення різних частин Донбасу в умовах гібридної війни

Анотація

У статті проаналізовано розвиток колективної свідомості на Сході України у зв'язку з перебігом російсько-української гібридної війни. Висунуто припущення, що Донбас є штучною регіональною конструкцією, яка відповідала політиці комуністичної влади в Україні. Внутрішня неоднорідність Донецької та Луганської областей сповна проявилася у феномені «двох Донбасів». Зокрема, як свідчать дані масового опитування на підконтрольній Україні території, проведеного на початку 2015 р. за ініціативи Української миротворчої школи (N=1200), на звільнених територіях відбувається оздоровлення масової свідомості. Домінують проукраїнські тенденції, відновлюється почуття громадянськості (84% опитаних відчувають себе громадянами України «повністю» або «у значній мірі»). Немає принципової різниці у настроях етнічних українців і етнічних росіян. Лідером довіри є волонтерський рух, доволі високий індекс довіри (на рівні довіри до церкви) мають Збройні сили України. На окупованій території спостерігаються інші тенденції. Так, має місце феномен «луганського синдрому» (термін запропонував проф. І. Кононов), ширяться настрої утриманства, совєтизація свідомості на тлі штучної ізоляції регіону. Синдроми соціального божевілля та аномії (явища весни 2014 р.) трансформується у соціальну апатію та готовність прийняти будь-яку владу, що гарантує мир, роботу, пенсії.

Ключові слова: феномен «двох Донбасів», колективна свідомість, гібрідна війна, масова свідомість, волонтерський рух.

Аннотация

В статье анализируется развитие коллективного сознания на Востоке Украины в связи с событиями российско-украинской гибридной войны. Выдвинуто предположение, что Донбасс является искусственной региональной конструкцией, которая в свое время соответствовала политике коммунистической власти в Украине. Внутренняя неоднородность Донецкой и Луганской областей в полной мере проявилась в феномене «двух Донбассов». В частности, как свидетельствуют данные массового опроса на подконтрольной Украине территории, проведенного в начале 2015 г по инициативе Украинской миротворческой школы (N=1200), на освобожденных территориях происходит оздоровление массового сознания. Доминируют проукраинские настроения, возобновляется чувство гражданственности (84% опрошенных чувствуют себя гражданами Украины «полностью» или «в значительной степени»). Не обнаруживаются принципиальные расхождения настроений этнических украинцев и этнических русских. Лидером доверия является волонтерское движение, достаточно высокий индекс доверия (на уровне доверия к церкви) имеют Вооруженные силы Украины. На оккупированной территории наблюдаются другие тенденции массового сознания. Так, имеет место феномен «луганского синдрома» (термин предложил проф. И. Кононов), получили распространение настроения иждивенчества, советизация сознания на фоне искусственной изоляции региона.

Синдром социального безумия и аномии (явления весны 2014 г.) трансформируется в социальную апатию и готовность принять любую власть, которая гарантирует мир, работу, пенсии.

Ключевые слова: феномен «двух Донбассов», коллективное сознание, гибридная война, массовое создание, волонтерское движение.

Annotation

The article analyzes the development of the collective consciousness in the Eastern Ukraine in connection with the events of the Russian-Ukrainian hybrid war. It is suggested that the Donbass is the artificial regional structure which at the time corresponded to the communist government policy in Ukraine. The internal heterogeneity of the Donetsk and Lugansk regions fully manifested in the phenomenon of «two Donbasses». In particular, as evidenced by the data of mass survey on the territory under the control of Ukraine, conducted in early 2015 by the initiative of Ukrainian peacekeeping school (N = 1200), the improvement of the mass consciousness on the returned territories is observed. Pro-Ukrainian sentiments are dominating, the sense of citizenship (84% of respondents feel themselves to be citizens of Ukraine «completely» or «substantially») is renewing. The fundamental differences in sentiments of ethnic Ukrainians and ethnic Russian not found. The leader of trust is the volunteer movement, the Armed Forces of Ukraine have a high enough confidence index (at the level of trust in the church). Other trends in the mass consciousness are observed in the occupied territories. Thus, we have the phenomenon of «Lugansk syndrome» (a term proposed by prof. I. Kononov), the sentiments of dependency became widespread, the Sovietization of consciousness against the background of the artificial isolation of the region is observed. The syndrome of social madness and anomie (the phenomenon of spring 2014) is transformed into social apathy and readiness to accept any authority which guarantees peace, work, and retirement.

Keywords: phenomenon of «two Donbasses», collective consciousness, hybrid war, mass consciousness, volunteer movement.

Гібридна війна, розв'язана В. Путіним проти України, в значній мірі є боротьбою за мізки людей. Театром воєнних дій агресором було обрано Південь та Схід України, що завдяки активному спротиву українського суспільства та Збройних сил України (ЗСУ) звузився до території двох областей - Донецької та Луганської.

Мета цієї статті - визначити напрямки розвитку масової свідомості на театрі воєнних дій упродовж року війни.

Наступ РФ на материкову Україну не випадково почався з двох східних областей. Агресор розраховував на діяльну підтримку місцевої «п'ятої колони» та «глибоке розуміння» імперського експансіонізму в широких народних масах [1]. До певної міри сподівання російських окупантів виправдалося: дійсно, значні прошарки жителів Луганської та Донецької областей навесні 2014 р. підтримували ідею «руського світу». Проте настрої жителів регіону від самого початку не були однорідними як у соціальному, так і географічному аспектах. Для більш глибокого розуміння ментальних процесів звернемося до історії регіону. Вона, на наш погляд, відбивається у сучасних подіях та тенденціях.

Обидві області, як і регіон в цілому, свого часу були сконструйовані штучно, відповідно до поточних завдань, які вирішував більшовицький уряд у Москві. За часів Російської імперії землі Донеччини та Луганщини відносилися переважно до Харківської та Кате ринославської губерній. Вони були заселеними здебільшого етнічними українцями, які в цілому губернії вважалися «українськими». Після низки адміністративних реформ у 1932 р. уряд утворив Донецьку область, передавши до її складу 13 районів Харківської області та 5 районів від Дніпропетровської області; адміністративний центр новоутворення було перейменовано з Юзівки на Сталіно. Це рішення, очевидно, було зумовлене двома причинами. По-перше, в політичному аспекті Донеччина як окрема одиниця мусила послаблювати україно-доцентрові тенденції на сході республіки, бо область мала орієнтуватися на Москву, хоча формально і належала до УРСР. За такої логіки, очевидно, більшовики створювали свого часу штучну Донецько-Криворізьку республіку (1918 р.). Тоді це мало послаблювати одночасно Українську Народну Республіку та Область Війська Донського, бо і перше, і друге утворення не визнавало більшовизм. По-друге, нова область мала стати енергетичною базою для індустріалізації та форсованої мілітаризації СРСР. Перейменування Юзівки на Сталіно було знаковою подією, бо носити ім'я вождя заштатне містечко не мало права за визначенням. Отже, перед регіоном ставилися грандіозні завдання. Зазначимо, що у 1938 р. Донеччина область була подрібнена на дві частини: Ворошиловградська (Луганська) та Сталінська (Донецька) області. Проте ці дві області з політичного та ідеологічного поглядів завжди розглядалися як щось єдине.

Таким чином, Донбас як регіон навіть з натяжкою не можна віднести до історичних регіонів. Його утворено шляхом від'єднання земель від низки історичних регіонів - Слобожанщини, Приазов'я, Подніпров'я, а також невеликої частини територій Війська Донського. Зрозумілих географічних меж (ріки, гори, рельєф місцевості, кліматичні пояси тощо) регіон також не має. Проте проект Донбасу активно розвивався головним чином політико-ідеологічним та економічним шляхами. Потужним інтеграційним інструментом було міфотворення. Жоден регіон України не має стільки сучасних міфів, скільки їх має Донбас. Вони виконували кілька важливих функцій: утворювали ілюзорну базу для спільної ідентичності, посилювали регіональний націоналізм, сприяли відокремленню від української традиції. За радянської доби експлуатувалися міфи «громадянської» та Другої світової воєн, а також міфи виробничих (трудових) подвигів шахтарів та робітників. «Донецька гордість» мала, як обруч у діжці, з'єднати різнорідні райони та барвистий люд, що наповнював цей край без меж та адміністративних перепон в епоху індустріалізації.

Старі міфи почали пробуксовувати у 1990-і рр. В регіоні стихійно розгорнулася кримінальна революція. У 1997 р. владу фактично захопило донецьке організоване злочинне угрупування, коли Президент Л. Кучма погодився підписати указ про призначення на посаду голови державної адміністрації Донецької області висуванця від кримінальних кіл - В. Януковича. Одночасно було створено Партію регіонів, яка мала виконувати функцію легального прикриття кримінально- олігархічного руху на Донбасі. За усім цим стояла постать Р. Ахметова, який перебував у затінку та з космічною швидкістю нагромаджував у власній кишені багатомільярдні статки. Тепер Донбасом опікувалися, образно кажучи, «люди у малинових піджаках». Київ фактично не втручався у внутрішні справи регіону, ясної «донбаської політики» не існувало при всіх президентах та урядах. За відсутності загальнодержавної інформаційної та ідеологічної політики події на Донбасі (у царині масової свідомості) розвивалися наступним чином. По-перше, почалися продукуватися нові «біло-голубі» міфи на кшталт «Донбас порожняк не гонить», «Донбас годує Україну». По-друге, сфера мас-медіа фактично була «здана» Росії: російські телевізійні канали мали абсолютний пріоритет та високий рівень довіри. Російська масова культура потужно транслювалася та впроваджувалася у свідомість пересічних мешканців. По-третє, відбувся «радянський реверс», оскільки нові хазяї Донбасу публічної ідеології не мали,то вони взяли добре знайомі ідеологеми та штампи радянського періоду. Луганські соціологи, наприклад, пригадують, що 2002 р. перед ними прямо було поставлене питання про пошук регіональної ідеології (замовлення виходило від команди О. Єфремова). Думали, рядили і зійшлися на «радянській традиції». Ось чому в найбільш показовому з точки зору «принад дикого капіталізму» регіоні було відновлено та буквально позолочено пам'ятники Леніну та різним більшовицьким діячам, а головними святами знову стали червоні дати старого календаря. Цим закладалися основи аномії та когнітивного дисонансу, коли у масовій свідомості миряться православ'я та комуністична ідеологія, капіталізм і більшовизм, українська ідентичність і «руська ідея», нарешті, кримінальні звичаї та традиції дивним чином уживаються з ідеями права та державності. Розколота масова свідомість, анархія у мізках стали зручним підґрунтям для вирощування в українському регіоні зовсім чужих ідей, які мали виконати роль «м'якої сили» на боці агресора.

У 2014 р. відбувся черговий епохальний розворот ідеології, яка пронизує масову свідомість пересічних мешканців Донбасу. Московські політтехнологи експортували до Сходу та Півдня власний ідеологічний продукт у вигляді ідей «Новоросії», «народних республік» та «руської весни». 99% мешканців регіону про такі ідеологічні новації ніколи раніше не чули й проходили у лічені тижні прискорений «лікбез», споживаючи російський інформаційний контент біля власних телевізорів. За традицією відбулася міфологізація гасел та трендів. Пересічному громадянину втовкмачувалося, що його особисте спасіння пов'язане з приходом росіян на чолі з Путіним. Тільки в цьому разі - безпека та матеріальне благополуччя, в протилежному - хаос, біди та страждання. Технологічно ця теза підкріплювалася потужною кампанією залякування мешканців Донбасу сконструйованими мемами «бандерівця», «правосека», «хунти» тощо. В цій ситуації відсоток прихильників Росії, дійсно, виріс. Регіональна ідентичність перевищувала загальноукраїнську. Для ілюстрації наведемо дані опитувань луганських соціологів, що відбувалися у березні - травні 2014 р.

Під керівництвом професора І. Ф. Кононова - завідувача кафедри філософії та соціології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка в межах проекту «Життєві світи Заходу і Сходу України» опитувалися мешканці, з одного боку, Луганської та Донецької, а з іншого - Львівської та Івано-Франківської областей. З великої кількості отриманих даних оберемо дві групи показників: ставлення до євроінтеграції та співвідношен ня регіональної та загальнодержавної ідентичностей. За даними зазначеного дослідження, на Донбасі висловлювали бажання вступу до ЄС від 5 до 6% респондентів, до НАТО - лише 0,5 %. Натомість міждержавний союз з Росією та Білоруссю підтримували 28%. На регіональну ідентичність як найважливішу власну ознаку вказували 36%, а загальноукраїнську обирали лише 28% опитаних [2].

Таблиця 1. Розподіл відповідей на питання: «Як Ви ставитися до ідеї входження Луганської області до складу Російської Федерації?» (у % до тих, хто відповів)

Таблиця 2. Ставлення українського населення до ідеї відокремлення південно-східних областей від України і приєднання їх до Росії (у % до тих, хто відповів)

Соціологи Луганського державного університету внутрішніх справ під керівництвом доцента В. І. Поклада своє опитування провели у місті Луганську з 24 по 30 квітня 2014 р. Опитали 710 респондентів у віці 18 й більше років. Ставилося завдання з'ясувати ставлення містян до головної сепаратистської ідеї [3] (див. таблицю 1).

Отже, на весні 2014 р. громадська думка на Сході мала критичний характер з точки зору цілісності держави та проголошеного Києвом вектору на євроінтеграцію. Під тиском воєнної пропаганди з боку агресора стан колективної свідомості набував рис соціального божевілля. Соціальне божевілля, згідно Н. Паніної та Є. Головахи [4], є формою колективної девіантної поведінки (соціальна патологія), яка веде загал до соціальної катастрофи. В містах можна було спостерігати сцени справжньої масової істерії, коли натовпи скандували слово «Росія!» та у повітрі буквально пульсував стан ейфорії. Путінська пропаганда фактично підтверджувала слова апостола Павла, що антихрист прийде не з погрозами, а зваблюючи людство. Масовий гіпнотичний сеанс щодо «російського щастя» мав, як ми бачимо, суттєвий тимчасовий успіх. Проте населення Донбасу є неоднорідною соціально-територіальною спільнотою, ось чому ворожа пропаганда та підривні соціальні технології мали різний успіх у різних районах Луганщини та Донеччини. Цим фактом, зокрема, можна пояснити й суттєві розходження даних опитувань, які проводилися в регіоні 2014 року.

Поглянемо на результати загальнонаціонального соціологічного опитування населення України, здійсненого Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» (проведено з 16 по 30 березня 2014 р., усього було опитано 2010 респондентів у 24 областях, АР Крим та м. Києві за квотною вибіркою, репрезентативною за статтю, віком, освітою, регіонами і типами поселень. Похибка вибірки не перевищує 2,3%). Дослідження було здійснено саме у той час, коли проросійські сили перебували у стадії ейфорії, а на Донбасі, дійсно, широко пропагувалося повторення кримського сценарію. В таблиці 2 наведено розподіл відповідей на питання: «Чи підтримуєте Ви ідею відокремлення південно-східних областей від України і приєднання їх до Росії?» [5]. Як бачимо, у березні 2014 р. іреденти перебували на Донбасі в абсолютній меншості, хоча їхній відсоток був суттєво більшим порівняно з іншими регіонами України.

Чому існували розбіжності між даними соціологічних досліджень? Для Донбасу критично важливим є місце проведення опитування. На його теренах завжди існували умовно «проукраїнські райони», наприклад ті, що перейшли до складу Донецької області з Харківщини, і райони, що переважно складаються з переселенців епохи індустріалізації або місцевих козаків, які вважають себе етнічними росіянами. Проілюструємо це даними перепису населення 2001 р. за ознакою «рідна мова». В Луганській області різниця по адміністративним районам частки тих, хто обрав українську мову, сягає 81,4% (максимум - 93,8%; мінімум - 12,4%), у Донецькій - 78,4% (максимум - 89,5%, мінімум - 11,1%). Дані перепису ще раз доводять тезу про некогерентність соціально-територіальної спільності Донбасу. Але у політиці є певне правило: кардинальні рішення приймаються в адміністративних центрах, столицях, великих містах. Вони, як той камертон, задають спільний тон звучання. А в Донецьку й Луганську тієї весни домінували неукраїнські настрої, саме на великих містах зосередив свою увагу ворог, туди було кинуто основні фінансові й соціальні ресурси, аби підірвати український соціум зсередини.

Таблиця 3. Кількість опитаних по містах та областях

Таблиця 4. Бачення респондентами політичного майбутнього Донбасу (у % до тих, хто відповів)

Отже, підсумуємо спостереження щодо громадської думки в першій половині 2014 року. Вона є яскравим прикладом розламаної та хворої масової свідомості з проявами соціального божевілля та сценами масового психозу. Кульмінацією патологічного стану був, мабуть, похід великих мас населення до урн під час незаконного «референдуму» 11 травня. Навіть якщо в «референдумі» взяла участь 1/3 від кількості виборців, то це можна віднести до масовидного явища. Дійство з «референдумом» є наслідком маніпуляції масовою свідомістю, коли за сценарієм агресора пересічні люди підставляють плече злочинним політиканам і фактично власноруч починають «викопувати собі могили». Аналогічна ситуація була, коли частина німців голосувала за Гітлера й нацистів у 1933 р. Згодом це соціальне божевілля обернулася національною катастрофою, і вже через 12 років Німеччина перебувала у руїнах та мала нечувані в її історії людські втрати. Багато луганчан і донеччан жорстоко розплатилися за власну інфантильність й нерозважливість у наступні місяці.

Подальший перебіг подій зумовив сучасну динаміку розвитку соціально-політичних уявлень населення по різні боки фронту. Продовжимо аналіз, спираючись на дані соціологічного опитування 2015 р. З метою виявлення тенденцій розвитку суспільно-політичної думки на підконтрольних Україні територіях двох східних областей за ініціативи Української миротворчої школи було проведено соціологічне дослідження (з 1.02 по 7.03 2015 р., науковий керівник - автор цієї публікації) методом масового репрезентативного опитування дорослого населення у віці 16 і більше років за квотним принципом відбору респондентів відповідно до демографічної структури постійних мешканців міських агломерацій. Всього опитано 1200 осіб, у т.ч. жінок - 53,7%, чоловіків - 46,3%. За етнічним складом: 67% - етнічні українці, 25,7% - етнічні росіяни, 7,3% - представники інших етнічних груп. Опитування здійснювалося у восьми міських агломераціях двох областей (див. табл. 3). Отримані дані можна розповсюджувати на міське населення звільнених територій Луганської і Донецької областей.

Дослідження зафіксувало суттєве оздоровлення громадської думки на підконтрольних Україні територіях. Очевидним є те, що «марення Росією» поступово зникає, повертається здоровий глузд, критичне мислення. Вперше за багато років суспільно-політична думка принаймні в частині Луганської та Донецької областей є аналогічною до поглядів та тенденцій, притаманних населенню України в цілому. Аргументуємо наші висновки емпіричними даними.

Перед респондентами ставилося питання: «Яким Ви бачити політичне майбутнє Донбасу?» Розподіл відповідей міститься у таблиці 4.

Дані свідчать про абсолютне переважання настроїв на користь єдиної України. Власне відвертих сепаратистів дослідження зафіксувало трохи більше 8% (сума процентів двох останніх рядків). Чимала частка (близько 35%) - це люди, яких би задовольнив певний статус або особливі права регіону. Отже, кар тина виглядає так: «як було раніше» - 56,5%, «розширити права» - 35,2%, «геть з України» - 8,3%. Звертає на себе увагу, що відомі гасла, з яких починалася рік тому так звана «руська весна», «федералізація» і «окрема республіка» - явно програють у громадській думці (6,5% та 2,9%, відповідно). Вони є дискредитованими розвитком подій на Донбасі.

Таблиця 5. Бачення етнічними українцями та етнічними росіянами політичного майбутнього Донбасу (у % до опитаних)

Таблиця 6. Думки респондентів щодо бажаного пріоритету зовнішньої політики України (%)

Різними соціальними групами політичне майбутнє бачиться з певними відмінностями. У таблиці 5 наведено дані відповідей етнічних українців та етнічних росіян. Існує очевидна тенденція до сепаратизму та іредентизму з боку значної частини етнічних росіян (18,8%), а також їхнє бажання дистанціюватися від Центру (41,4%). Отже у в середовищі етнічних росіян провідною є тенденція до збереження єдиної України. Сума перших двох рядків, де фігурує ідея єдності, становить 70%! Можна стверджувати, що поволі відбувається процес інтеграції етнічних росіян до української політичної нації. колективний гібридний війна соціальний

Тенденцію до укріплення політичної української нації на звільнених територіях підтверджують відповіді на такі питання: (1) «Чи змінилися у Вас погляди на майбутнє Донбасу за останній рік?» та (2) «Якщо так, то в якому напрямку?». У переважної більшості респондентів (63,7%) погляди певним чином змінилися. У цієї частини опитаних трансформація поглядів відбулася переважно на користь єдиної України (73,2%), а у протилежний бік, відповідно, - 26,8%. Аналіз відповідей етнічних українців та етнічних росіян доводить, що вони «рухалися» в одному політичному напрямку.

Нарешті, розглянемо, який вектор зовнішньої політики України згодні підтримувати мешканці Донбасу (див. таблицю 6). Таке питання виявилося об'єктивно складним для багатьох респондентів (майже 30% опитаних уникнули прямої відповіді). І все ж таки певною мірою переважає бажання євроінтеграції, з ідеї якої, до речі, і починався другий Майдан. Оскільки жодних практичних наслідків та переваг євроінтеграції українці ще не відчули, то такий настрій є, скоріше, виявом цивілізаційного вибору та остраху агресії та окупації з боку недружньої Росії. В питанні зовнішньої політики також простежуються суттєві відмінності поміж етнічними українцями та етнічними росіянами, проте вони не набувають абсолютного протистояння (див. таблицю 7).

Ми бачимо, що ідея євроінтеграції важко, але поволі проростає на Донбасі. Цьому об'єктивно сприяє війна з Росією, яка зменшує вибір, відсікає у свідомості, передусім етнічних українців, можливість зближення з агресором. Українці на разі переживають те, що польський соціолог П. Штомпка визначив як «культурна травма» - гостра негативна реакція на згубні зовнішні дії, шок від підступної агресії. Навіть у середовищі етнічних росіян однозначна орієнтація на Росію зазнає кризи.

Зберігається доволі високий відсоток мешканців регіону, які не можуть чітко визначитися у принципових політичних питаннях. Отже, боротьба за свідомість людей продовжується. Це може бути резервом як для укріплення української політичної нації, так і базою для сепаратизму та іредентизму, якщо Україна програє інформаційну війну, не зможе виконувати соціальні зобов'язання, не налагодить систему патріотичного виховання молоді.

Відомий письменник, політик та дипломат Юрій Щербак ще на початку війни припустив, що можна говорити про міжетнічний конфлікт: росіяни проти українців. Наші дані цього не підтверджують: немає чіткого поділу у настроях та думках за етнічним принципом, принаймні в зоні АТО на підконтрольній Україні території.

Таблиця 7. Розподіл відповідей на питання: «Якою мірою Ви відчуваєте себе...?» (% до опитаних та індекс ідентичності) ¹

Значення індексу ідентичності коливається від 0 (відсутність самоідентифікації) до 3 (максимальна ідентичність).

Суспільство не розколоте на етнічні групи, не відбувається консолідація відповідних спільнот «по різні сторони барикади». Як не існує і громадянської війни, відсутні фундаментальні причини для громадянського озброєного протистояння. Агресор вміло маніпулює мешканцями Донбасу, знаходячи слабкі ланки, «хиткі соціальні сегменти», які майстерно використовує у власних цілях, перетворюючи їх на колабораціоністів. Безперечно, антиукраїнські елементи частково залишилися на звільнених територіях, проте вони у меншості, і, образно кажучи, «відійшли у підпілля». Тут вже домінують проукраїнські настрої, які варто використовувати для посилення позицій держави, армії та громадянського суспільства.

Продовжимо аналіз настроїв на Донбасі у більш ґрунтовному аспекті особистості, який і визначає у кінцевому підсумку політичні погляди. Мова іде про систему ідентичностей та довірчі відносини. Отже, як себе по- зиціонують жителі Луганської та Донецької областей у політичному просторі? В таблиці 7 представлено відповідні дані.

Перейдемо до довірчих відносин. Респондентам було запропоновано визначити ступінь довіри до різних інституцій та соціальних груп по п'ятибальній (див. таблицю 8) шкалі.

Дані у таблиці 8 представлено у порядку зменшення значення індексу довіри.

Поділимо об'єкти довіри на чотири групи відповідно до отриманих індексів (див. таблицю 9).

Дані, безумовно, є цікавими. Довіра до волонтерів перевищила рівень довіри до церкви! На Донбасі під словом «церква», як правило, розуміється УПЦ МП. До війни саме церква була безумовним лідером довіри у колі громадських інституцій до війни. Але криза на Донбасі суттєво знизила рівень довіри до

Таблиця 8. Ступінь довіри респондентів основним інституціям та соціальним групам (% опитаних та індекс довіри)

Література

1. Рущенко І. П. Гібридна війна: погляд соціолога: монографія / І. П. Рущенко. - Х. : ФОП Павленко О.Г, 2015. - 268 с.

2. Кононов І. Ф. Луганський синдром як масова аномічна реакція на розгортання гібридної війни / І. Ф. Кононов //Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний та юридичний аспекти: матеріали наук.-практ. конф. (Харків, 10 квітня 2015 р.) / МВС України, Харківський національний університет внутрішніх справ. - Х. : ХНУВС, 2015. - С. 10-16.

3. Поклад В. И. Социально-психологические предпосылки сепаратизма на Луганщине / В. И. Поклад // Девіантна поведінка: соціологічний, психологічний та юридичний аспекти: матеріали наук.-практ. конф. (Харків, 10 квітня 2015 р.) / МВС України, Харківський національний університет внутрішніх справ. - Х. : ХНУВС, 2015. - С. 17-23.

4. Головаха Е. И. / Е. И. Головаха , Н. В. Панина // Социальное безумие. История, теория, современная практика. - К., 1994.

5. Чи властиві українцям настрої сепаратизму? [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: // www.dif.org. ua/ua/events/nkdfkedlkrjgkje.htm/

Размещено на Allbest.ru