Поняття та сутність волонтерської діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Сучасна ситуація в Україні характеризується соціально-психологічною, економічною нестабільністю, зниженням рівня життя більшості населення, девальвацією моральних норм і цінностей у суспільстві, зростанням злочинності і насильством. Ця ситуація негативно вплинула на психологічне самопочуття різних верств населення, а саме людей, які потребують допомоги. Одним із таких напрямків соціальної допомоги є участь добровольців у здійснені цілої низки соціальних послуг для тих, хто їх потребує. Волонтери важливі для кожного суспільства, тому що вони працюють без користі для себе, показуючи цим суспільству, що є ще в житті речі більш цінні, ніж отримання матеріальної нагороди.

Аналіз актуальних досліджень. Аналіз сучасної соціально-політичної літератури дозволив встановити, що проблемою волонтерства займалися І. Юрченко [8], Т. Лях [3], С. Толстоухова [5], І. Тохтарьова [6]; волонтерською діяльністю - І. Звєрєва [2], Т. Лях [3]; принципами волонтерської діяльності - А. Капська, Н. Комарова [1].

Аналіз останніх соціально-політичних досліджень свідчить, що не існує єдиного тлумачення поняття «волонтерство». Існує декілька підходів до визначення цього феномену.

У словнику І. Ожегова волонтерство трактується як добровільне виконання обов'язків з надання безоплатної соціальної допомоги, послуг, добровільний патронаж над інвалідами, хворими та людьми похилого віку, а також особами і соціальними групами населення, які опинилися в складних життєвих ситуаціях. Люди, які надають безкоштовну допомогу і вирішують складні життєві ситуації, мають назву добровільні помічники [7].

Як зазначає український дослідник І. Юрченко: «Волонтерство є суспільно-корисною безоплатною діяльністю, яка є чинником формування духовних, морально-етичних, культурних, суспільно-політичних та економічних цінностей і може набувати будь-яких форм від традиційних інститутів допомоги до мобілізованої суспільно-корисної праці під час криз або стихійного лиха, від проявів альтруїзму до структурованої організації волонтерського руху міжнародного масштабу» [8, с 527].

На думку Т. Лях, волонтерство - це неоплачувана, добровільна діяльність на благо інших. Будь-яка людина, що свідомо і безкорисливо трудиться, щоб допомогти людям, які цього потребують, може називатися волонтером. Волонтер - це людина, яка володіє неабиякими комунікативними навичками і приваблює до себе людей, розуміє проблеми оточуючих та співчуває їм, має бажання безкорисливо допомогти вирішувати проблеми інших людей. До того ж, волонтер характеризується порядністю, уважністю, відповідальністю, відвертістю зі своїми клієнтами [3, с. 209].

І. Тохтарьова вважає, що волонтерство - це спосіб акумуляції соціального капіталу, потужний інструмент соціального, культурного та економічного розвитку суспільства, який в ринкових умовах сприяє збереженню балансу в суспільних відносинах та їх гармонізації; ефективний засіб об'єднання зусиль громадянського суспільства та органів державної влади щодо вирішення ряду соціальних проблем; базисна передумова і основа діяльності більшості громадських організацій [6, с. 158].

Термін «волонтер» - у перекладі з англійської мови, означає «доброволець». Волонтерами спочатку називали тих людей, які за власним бажанням, добровільно поступали на воєнну службу у деяких європейських країнах (наприклад, у Франції, Іспанії).

С. Толстоухова зазначає, що «волонтер - це стан душі». За належністю до певної організаційної структури волонтерів поділяють на дві умовних групи:

* ті, які працюють при різноманітних соціальних службах;

• волонтери громадських організацій.

Перша група самоідентифікують себе з поняттям «волонтери», а друга група не називає себе волонтерами, а займається соціальною роботою відповідно до обов'язків членів громадських організацій [5].

На думку І. Звєрєвої, волонтерська діяльність - це доброчинна робота, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот та суспільства в цілому. Людину, яка добровільно надає безоплатну соціальну допомогу та послуги інвалідам, хворим особам та соціальним групам, що опинилися в складній життєвій ситуації, називають волонтером [1, с. 75].

На думку Т. Лях, саме поняття «волонтер» може мати різне значення для різних людей, наприклад, волонтерською діяльністю вважається і донорська здача крові, і робота на якусь політичну партію, і участь у релігійних церемоніях [3, с. 209].

Вітчизняними дослідниками А. Капською, Н. Комаровою були визначені принципи волонтерської діяльності [1, с. 57]:

• альтруїзму (передбачає, що волонтер готовий до здійснення діяльності, спрямованої на вирішення важкої життєвої ситуації клієнтів, при цьому інтереси клієнтів виходять на перший план);

• безкорисливості (заснований на відсутності матеріальної зацікавленості у відносинах між волонтером і клієнтом);

• гласності (полягає у відкритості волонтерської роботи для суспільного ознайомлення й обговорення, оскільки забезпечення повноти інформації про реалізовану волонтерську роботу буде сприяти популяризації цього виду діяльності в суспільстві й перетворенню клієнта на суб'єкта соціальної роботи);

• гуманізму (виражається в дотриманні прав людини, вияві доброзичливості, толерантного ставлення волонтера до клієнта);

• добровільності (полягає в залученні до волонтерської роботи лише за бажанням, тобто клієнт має право відмовитися від соціальних послуг, якщо вони не відповідають його потребам);

• законності (вимагає відповідності волонтерської роботи прийнятому законодавству - законам України «Про благодійництво та благодійні організації», «Про волонтерський рух», «Про громадські об'єднання», «Про Загальнодержавну програму підтримки молоді на 20042008 роки», «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» та ін.);

• милосердя (пронизує весь зміст волонтерської роботи, заснованої на готовності волонтера допомогти людям через співчуття, людинолюбство);

• чуйності (припускає готовність волонтера вчасно допомогти людині, яка потребує допомоги);

• самовідданості (висуває пріоритетність інтересів клієнта у волонтерській роботі і наявність у волонтера оптимізму під час вирішення важкої життєвої ситуації клієнта);

• співчуття (передбачає гуманне ставлення до клієнтів);

• партнерства (є таким стилем відносин, що припускає неізольовану один від одного діяльність фахівця із соціальної роботи та клієнта; поважне ставлення один до одного).

Становлення волонтерської діяльності в Україні відбувається сьогодні за кількома напрямами:

1. Традиційний для багатьох країн західного світу обмін групами молодих добровольців, які мають на меті транслювання власної культури (історії, традицій, мови, досвіду з певних видів професійної та суспільної діяльності людини) та засвоєння аналогічно культури тієї країни, до якої за домовленістю виїжджає на певний час волонтер; надання молоді можливості навчатися і розвивати різні лінії взаємозв'язку, а також служити суспільству. Засади такої волонтерської діяльності розробляються Європейським комітетом міжурядового співробітництва в молодіжної галузі і активно застосовуються Корпусом Миру США в Україні.

2. Добровільна безкоштовна робота волонтерів у громадських та некомерційних організаціях, яка має на мсті допомогу будь-яким категоріям населення у будь-яких видах діяльності, навчанні, потенціальному розвитку. Такий вид діяльності сприяє тому, що добровільні помічники мають можливість для творчої та соціальної самореалізації, саморозвитку та самоствердження.

3. Добровільна систематична або епізодична допомога державним установам у здійсненні соціальної політики: допомога освітянським (шкільним та позашкільним) закладам у навчально-виховній роботі, закладам соціального забезпечення в роботі з молоддю з особливими потребами та з людьми похилого віку.

4. Волонтерська діяльність, як результат творчого саморозвитку, бажання навчати всіх, хто прагне, тому, що сам добре знаєш та вмієш, але що не завжди є власною професією добровільного помічника.

5. Педагогічне спрямована волонтерська діяльність як засіб розвитку особистості, її соціалізації, духовного становлення. Цей напрям засвоюється в дитячих та молодіжних об'єднаннях, які передбачають суспільне корисну діяльність, в різних угрупованнях при центрах соціальних служб для молоді.

Однією з особливих ознак, притаманних волонтерському рухові, що часто стихійно розвивається при різних установах, організаціях та об'єднаннях в Україні, є залучення до добровільної діяльності в основному молоді віком від 15 до 25 років. Залучення добровільних помічників до різних форм соціальної допомоги дітям, інвалідам, людям похилого віку, багатодітним сім'ям досить ефективний засіб вільного саморозвитку особистості в діяльності та у спілкуванні як соціокультурному процесі.

Волонтерська діяльність в Україні здійснюється шляхом:

1) надання допомоги особам, які перебувають у складних життєвих обставинах (за місцем проживання особи, у стаціонарних інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування; у територіальних центрах соціального обслуговування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування та в інших закладах соціальної підтримки;

2) залучення пенсіонерів, дітей та молоді до участі у волонтерській діяльності;

3) встановлення зав'язків із міжнародними волонтерськими організаціями [3].

Таким чином, особливість волонтерської діяльності в Україні полягає у тому, що найчисельнішою групою волонтерів, які працюють у соціальній сфері, є учнівська і студентська молодь. Це дає можливість молодим людям самостійно вирішувати соціальні проблеми сьогодення. Волонтерська діяльність в Україні набуває глобального характеру і буде існувати доти, доки існує потреба людей у тій чи іншій допомозі.

Література

волонтерство суспільний духовний

1. Волонтерський рух в Україні: тенденції розвитку / Р.Х. Вайнола, А.Й. Капська, Н.М. Комарова. -- К. : Академпрес, 1999. -- 112 с.

2. Звєрєва І.Д. Волонтерство. Порадник для організатора волонтерського руху / І.Д. Звєрєва, О.В. Безпалько, Н.В. Зімовець. -- К. : ВГЦ «Волонтер», 2001. -- 552 с.

3. Лях Т.Л. Планування залучення волонтерів як важливий компонент волонтерської програми / Т.Л. Лях // Вісник ЛНУ імені Івана Франка. -- 2013. -- № 23. -- Ч. 1. -- С. 206--213.

4. Про волонтерську діяльність: Закон України від 19 квітня 2011 року №3236-VI.