Особливості соціальної роботи з різними групами клієнтів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Дотримуючись певної системи цінностей, соціальна робота часто займає активну позицію у визначені потреб клієнтів і виступає на захист змін у соціальних службах чи соціальній політиці. Метою соціальної роботи є допомога людям які потрапили у складну ситуацію.

Теорія соціальної роботи -- система основних ідей у суспільній сфері знань, форма наукового пізнання, що дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зв'язки дійсності. Теоретичні підходи до соціальної роботи сформувалися на початку XX ст. у працях зарубіжних західних дослідників. Найбільш відомі з них такі: М. Річмонд, В. Робінсон, Дж. Тарт, О. Ранк , Г. Гамільтон, Ф. Бістек, Х.Х. Перлман, Ф. Холліс і Р. Смоллі та ін. Дж. Конопка, X. Нортен, М. Росс, Р. Перлман та інші дослідники спрямовували свою роботу на пошук загальної методологічної бази соціальної роботи [1]. Спираючись на погляди сучасних дослідників, модель соціальної роботи можна визначити як практико-орієнтоване теоретичне обґрунтування соціальної роботи, що базується на розумінні використання різних парадигм теорії соціальної роботи з урахуванням конкретної соціально-історичної ситуації, можливостей здійснення соціального захисту тих, хто потребує допомоги.

Клієнти соціальної роботи: родини, в яких існують проблеми дитячої занедбаності; родини в яких дитина виховується лише одним із батьків; особи які перебувають в ув'язненні чи колишні ув'язненні; особи які мають психічні захворювання; особи похилого віку; діти які мають проблеми у навчанні та їх родини; безпритульні діти; наркомани; та інші які потребують соціальної допомоги. Найчастіше клієнтами соціальної роботи є ті, що потребують допомогу, тобто хворі, бідні, та ті що самі не можуть захистити свої інтереси.

Мета цієї роботи показати особливості соціальної роботи на різних групах клієнтів. Для цього навожу приклад роботи з молоддю, неблагополучними сім'ями та спеціальними клієнтами, а також соціальний захист мало захищених верств населення.

1. Загальні теорії соціальної роботи як складова робота з соціальними групами клієнтів

Розвиток теорії соціальної роботи здійснювався за чотирма основними напрямками: теорія індивідуальної роботи, теорія групової роботи, теорія общинної роботи (в ком'юніті, спільноті, громаді, мікрорайоні тощо), теорія адміністрування і планування. Відповідно до цього всі підходи щодо визначення конкретних форм, методів соціальної роботи, технологій соціальної роботи поділяються на три групи: індивідуальний, особистісний підхід до теоретичної схеми соціальної роботи; соцієтальний підхід, де як базова схема розглядається вся сукупність суспільних зв'язків і відносин; соціально - діяльнісний підхід, коли соціальна робота розглядається в традиційній для сучасного пізнання суб'єктно-об'єктній схемі. [2]

Вирізняють три основні групи теорій соціальної роботи:

* психолого-орієнтовані;

* соціолого-орієнтовані;

* комплексно-орієнтовані.

Психолого-орієнтовані теорії об'єднують сукупність теорій, в центрі яких -- ідея допомоги клієнту шляхом оптимізації його власних зусиль щодо використання його особистісних і соціальних ресурсів для впливу на ситуацію.

Однією з найпоширеніших теорій цього напряму є психодинамічна, в основу якої покладено можливості психоаналізу. Психоаналіз суттєво розширив уявлення про сутність допомоги в соціальній роботі, про кожний зі складових елементів допомоги: отримання інформації про клієнта; діагностування соціального відхилення; прогнозування перспектив поліпшення стану; лікування -- надання допомоги клієнту.

Соціолого-орієнтовані теорії соціальної роботи зосереджують увагу на соціальному контексті допомоги: соціальних детермінантах виникнення складних ситуацій, соціальних нормах і патології, соціальному контролі за поведінкою індивіда.

Допомога клієнту полягає у виявленні факторів оточення клієнта, фіксації впливу на нього інших людей, а також соціальних факторів. Це робиться для того, щоб разом із соціальними працівниками досягти поставленої мети, «обходячи» або «усуваючи» обставини, які можуть призвести до небажаних наслідків.

Комплексно-орієнтовані теорії соціальної роботи об'єднують концептуальні підходи кількох гуманітарних наук -- соціології, психології та педагогіки. Таке об'єднання зумовлене складністю та комплексним характером як об'єктів соціальної роботи, так і типових ситуацій допомоги клієнтові.

Практика соціальної роботи свідчить про те, що комплексно-орієнтовані теорії, найефективніше використовуються у складних життєвих ситуаціях, причини яких охоплюють сукупність соціальних, психологічних, а часто й біологічних факторів [3].

Тому актуальнішою стає розробка комплексно-орієнтованих теорій, на основі яких можна було б надавати системну соціальну допомогу при порушенні процесу соціалізації індивіда в певний період його життя, особливо коли такий процес набирає кризового характеру.

Важливу роль у роботі соціальних фахівців відіграють принципи:

1. принцип універсальності-недопущення дискримінації при наданні соціальної допомоги за ознаками соціального статусу;

2. принцип охорони соціальних прав-соціальні служби повинні поважати і оберігати соціальні права своїх клієнтів;

3. принцип соціального реагування-полягає в необхідності вживати заходів щодо розв'язання соціальних проблем;

4. принцип профілактичної спрямованості - налаштовує на докладання зусиль спрямованих на запобігання виникненню соціальних проблем;

5. принцип опори на власні сили клієнта, його активну позицію у розв'язанні своїх проблем;

6. принцип толерантності - часто соціальні працівники мають справу з особами які можуть визнатися невизначними але викликати симпатію [4].

2. Робота з молоддю

Молодь - це соціально-демографічна група, яка займає певне місце в соціальній структурі суспільства, характеризується процесом набуття соціального статусу в різних соціальних підструктурах (професійно-трудовій, соціально-політичній, сімейно-побутовій).

Молодь є майбутнім держави, її інтелектуальним потенціалом, основою економічного, політичного і суспільного життя. Тому соціальне становище і соціальні проблеми молоді вивчаються і досліджуються у таких аспектах: демографічна ситуація в молодіжному середовищі; молодь і здоров'я; соціальне становище та самопочуття молоді; молодь і шлюб, проблеми молодих сімей; зайнятість і професійна підготовка молоді; молодь і освіта; молодь і Збройні сили, інші військові формування України; фізична культура і спорт; система ціннісних орієнтацій, культурні потреби і духовний світ української молоді; групи ризику та ризикова поведінка; економічна активність молоді та ін.

Соціальна робота з молоддю має давню історію і ґрунтується на основних підходах і напрямках соціалізації особистості, які сформувались на основі теорії соціальної педагогіки. Соціальні перетворення в державі, кризовий стан економіки і зміни у суспільному житті спричинили необхідність появи нових соціальних інститутів, уповноважених реалізувати соціальний захист молодих людей, нових напрямків і підходів у соціальній роботі з молоддю, які відповідають потребам і вимогам суспільства, соціальним запитам юнаків і дівчат.

З 2005 року в Україні Державна соціальна служба для сім'ї, дітей та молоді здійснювала реалізацію програм центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. У більшості з них молодь приблизно вдвічі частіше, ніж представники старших вікових категорій, опиняється в маргінальному становищі при виборі місця праці, непропорційно великою є її частка в когорті безробітних, найнижчими показниками характеризується рівень її доходів й стартові можливості отримання освіти та самоствердження. В умовах формування ринкового середовища вітчизняна молодь вимагає особливої соціальної підтримки та соціального захисту як така, що перебуває в стані формування і утвердження життєвих позицій, складає більше половини працездатного населення держави, має свої орієнтації, інтереси і потреби, болісно відчуває на собі тягар економічної кризи та недостатність державних асигнувань на соціальні потреби.

Соціальна робота з молоддю здійснюється відповідно до основних напрямів державної політики.

Ефективність функціонування систем зайнятості та соціального захисту молоді залежить насамперед від:

- законодавчо-нормативної бази формування й реалізації молодіжної політики зайнятості та соціального захисту;

- повноцінного фінансового забезпечення загальнонаціональних та регіональних молодіжних програм;

- широкої інфраструктурної мережі соціальних інституцій, що забезпечують виконання молодіжних програм та їх заходів;

- децентралізації функцій молодіжної соціальної політики, - розвитку культури й самосвідомості самої молоді.

Завдання проведення соціальної роботи з молоддю здійснюються через напрямки роботи:

* реалізація державної молодіжної політики щодо соціального становлення та розвитку молоді міста;

* надання інформаційної, правової, психолого-педагогічної, медичної та інших форм соціальної допомоги дітям та молоді;

* організація та проведення різноманітних за формою і змістом заходів з метою попередження та подолання негативних явищ у дитячому та молодіжному середовищі;

* здійснення соціальної опіки окремих категорій дітей та молоді, зокрема, інвалідів, сиріт, молодих сімей тощо;

* вивчення і прогнозування соціальних процесів і тенденцій, які впливають на формування широких соціальних інтересів, потреб та духовних цінностей молоді;

* інтеграція у всеукраїнську та міжнародну систему соціальної роботи з молоддю.

Не завжди потенційні клієнти звертаються до соціальних служб за допомогою. У деяких випадках робітними соціальних служб змушені самі йти до клієнтів самим. Це передусім «вуличні діти». Соціальна робота з такою категорією людей спрямована на попередження криміналізації підлітків.

Основні напрямки такої роботи - спрямовані на залучення таких дітей до соціальних служб та покликання надавати соціальну підтримку на вулиці.

Вулична соціальна робота з дітьми покликана поліпшити їх соціальне становище і здоров`я:

Робота соціальних служб з такими дітьми спрямована на:

- забезпечення харчуванням;

- створення банків одягу і взуття;

- надання медичної допомоги;

- проведення виховних бесід, спрямованих на посилання мотивації дітей до соціально прийнятної поведінки.

3. Соціальна робота з спеціальними групами клієнтів

Соціальна робота зі спеціальними групами клієнтів - важливий компонент розвитку демократичних засад суспільства. Це витікає з ініціатив соціальної розглядати спеціальні групи клієнтів з позиції рівності людських прав.

Спеціальні групи клієнтів соціальної служби -- це особи, які потребують сторонньої спеціальної кваліфікованої допомоги і користуються можливими послугами відповідних закладів; при цьому обов'язковим є наявність згоди або контракту щодо надання послуг.

До спеціальних груп клієнтів прийнято відносити:

- хворих на алкоголізм та наркоманію, СНІД;

- осіб з девіантною, соціально дезадаптованою і кримінальною поведінкою;

- неповнолітніх правопорушників, засуджених, а також тих, хто повернувся з місць позбавлення волі.

Це люди, котрі через різні суб'єктивні та об'єктивні причини мають складні соціальні проблеми і потрапили у важку життєву ситуацію.

Ефективна робота соціального працівника потребує глибоких соціально-педагогічних та психологічних знань.

Соціальний працівник повинен знати:

- законодавчі акти щодо соціальної роботи зі спеціальними групами клієнтів;

- психологічні та соціально-педагогічні особливості цих груп клієнтів;

- причини девіантної та кримінальної поведінки деяких клієнтів спеціальних груп;

- особливості "груп ризику", спосіб їхнього життя, характерні ознаки;

- методи та форми профілактично-корекційної, лікувально-оздоровчої та реабілітаційної роботи зі спеціальними групами клієнтів;

- особливості дії психоактивних речовин на дітей, підлітків, молодь;

- методи та форми позбавлення від алкогольної та наркотичної залежності;

- порядок оформлення документації соціальної служби в роботі зі спеціальними групами клієнтів.

Соціальний працівник повинен уміти:

- користуватися набутими теоретичними знаннями та застосовувати їх у практичній роботі;

- користуватися окремими психодіагностичними та соціально-педагогічними методами вивчення особистості клієнтів спеціальних груп;

- спонукати людину до позитивних змін в її житті;

- встановлювати доцільні стосунки з клієнтами, враховуючи їхні вікові та індивідуальні особливості;

- виявляти і оцінювати актуальні проблеми людей, що належать до спеціальних груп клієнтів, і допомагати у їх розв'язанні;

- проводити консультації;

- здійснювати лікувально-профілактичні заходи з клієнтами з метою позбавлення їх від алкогольної і наркотичної залежності;

- проводити корекційну роботу з особами, які мають психічні порушення та відхилення у поведінці;

- організовувати соціально-педагогічні заходи зі спеціальними группами клієнтів;

- проводити різні форми індивідуальної роботи;

- оцінювати результати власної діяльності і робити прогноз на майбутнє.

Для спеціальних клієнтів існують відповідні служби, які надають допомогу, а також сприяють забезпеченню благ, які сконцентровані на зусиллях фахівців. Наприклад, така група клієнтів, як психічнохворі, потребує від соціального виключення в усіх сферах, оскільки психічного здоров`я утруднюють доступ до соціальних служб і соціальних мереж. Такі люди мають менше можливостей бачитися з близькими.

Працюючи з біженцями соціальні працівники мають дбати про подолання їх соціального виключення, сприяти соціальному виключені.

Методи й форми соціальної роботи з алкоголіками і наркоманами мають однакове завдання: допомогти людині подолати згубну потребу в спиртному чи наркотиках, змінити ставлення до свого «Я». У практичній роботі з клієнтами слід ураховувати просту систему замкненого циклу:

* вихід із умовно визначених параметрів соціального суспільства;

* вхід у середовище свого психологічного «Я»;

* зміна фізіологічних потреб організму до рівня, який був до порушення його функціональних завдань;

* вхід до суспільства у новій соціальній якості: "алкоголік", "наркоман";

* процес подолання хвороби й адаптації клієнта до нових умов [5].

Соціальна робота з спеціальними групами клієнтів дозволяє включати соціальну рекламу у соціальну роботу з метою реалізації її соціологічних функцій - адаптаційної, культуронаслідування та соціорегуляції.

4. Робота з неблагополучними сім'ями

Сім'я - невелика соціальна група, до якої входять поєднанні шлюбом чоловік і жінка, їх діти, кровні родичі, інші особи, пов'язані родинними зв'язками з подружжям. У житті дитини сім'я відіграє вирішальну роль.

Сучасні сім'ї різноманітні, і від того, в якій саме живе дитина, залежить, яким змістом наповнюється процес формування її особистості. Аналіз досліджень (Е.Д. Белова, Л.М. Зубіна, А.Г. Ковальова) доводить, що стійкі помилки сімейного виховання пов'язані зі структурою сім'ї та сімейними стосунками, ставленням дорослих до своїх суспільних обов'язків, їх спрямованістю, потребами та інтересами, ставленням до праці [6].

Для неблагополучної сім'ї характерною є відсутність духовних інтересів, байдуже ставлення до родинних і сімейних обов'язків, відсутність трудових традицій. Гостроконфліктний клімат такої сім'ї негативно впливає на формування рис характеру дитини (зухвалість, грубість, забіякуватість, не підпорядкованість вимогам дорослих і колективу).

До неблагополучних сімей належать:

- сім'ї, де батьки - алкоголіки, наркомани - ведуть аморальний спосіб життя; сімейний соціальний молодь неблагополучний

- сім'ї асоціальні (члени конфліктують з морально-правовими нормами суспільства, схильні до правопорушень);

- сім'ї конфліктні постійні конфлікти між батьками, батьками і дітьми, що проявляються у сварках, взаємних образах, грубощах, навіть бійках);

- сім'ї соціального ризику соціально незахищені сім'ї, які потребують соціальної допомоги та підтримки - малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами);

- превентивні - сім'ї, в яких проблеми мають незначний прояв і знаходяться на початковій стадії неблагополуччя;

- сім'ї, в яких соціальні та інші протиріччя загострюють взаємостосунки членів сім'ї один з одним і оточенням до критичного рівня;

- сім'ї, які втратили будь-яку життєву перспективу, інертно уставлені до своєї долі і долі своїх власних дітей.

Особливе місце у роботі з такими сім'ями належить соціальним педагогам, які «педагогізують» сім'ю та її мікросередовище, створюють педагогічні умови для благополуччя сім'ї, що дозволяє їй набути позитивного соціального досвіду, засвоїти соціальні цінності і організовувати свою життєдіяльність на цій основі.

Завданнями соціального педагога у роботі з неблагополучною сім'єю є:

- виявлення випадків порушення прав людини в сім'ї, причин неблагополуччя, інформування про них органів влади;

- профілактика девіантної поведінки в сім'ї та суспільстві, рецидивів порушення прав членів сім'ї у родині та суспільстві;

- пропагування ідеальної моделі сімейного життя, здорового способу життя;

- правова і психолого-педагогічна просвіта населення з питань сім'ї та шлюбу, прав людини;

- організація предметного спілкування членів неблагополучних сімей між собою, з іншими сім'ями для подолання причин неблагополуччя;

- різноманітна допомога в організації життєдіяльності сім'ї, створенні умов для її функціонування, самореалізації і розвитку її членів [7].

Основний зміст соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю складають забезпечення сім'ї різними видами соціального обслуговування (соціальної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних сімей. Вони реалізуються в практичній діяльності соціального педагога шляхом використання різноманітних методів, прийомів і форм соціально-педагогічної роботи.

Соціальне обслуговування неблагополучної сім'ї реалізується шляхом надання сім'ї різноманітних виплат, гарантованих державою в законодавчому порядку; надання малозабезпеченим сім'ям різних видів матеріальної підтримки (одяг, медикаменти, харчування, санаторні путівки, оздоровлення членів сім'ї тощо); психологічна підтримка сім'ї в складних життєвих ситуаціях; надання різноманітних консультативних послуг сім'ї; створення мережі організацій для надання культурно-освітніх і фізично-оздоровчих послуг членам сім'ї, забезпечення її змістовного дозвілля (центри дозвілля, навчальні курси, клуби та гуртки за інтересами, школи молодої сім'ї тощо) [8].

Соціально-реабілітаційна робота з неблагополучною сім'єю спрямована насамперед, на відновлення виховного потенціалу сім'ї, захист прав членів родини у кризових ситуаціях, зміну соціального та сімейного статусу окремих членів сім'ї. Об'єктами соціальної реабілітації в сім'ї є члени родини, які зазнають у ній різних форм психічного, фізичного та сексуального насильства; сім'ї, які за певних умов послабили або неправильно реалізують свою виховну функцію; сім'ї, у яких окремі члени потребують медичної або професійної реабілітації.

Соціально-профілактична робота з неблагополучною сім'єю спрямована на запобігання неконструктивній взаємодії між членами сім'ї, різним формам насильства, помилкам у сімейному вихованні, формуванню різних видів хімічної залежності в членів сім'ї, на виявлення потенційно неблагополучних сімей.

Основні форми роботи в сім'ях - це індивідуальні та групові. Серед індивідуальних форм роботи важлива роль належить консультаціям і психотерапевтичним бесідам. Серед групових форм роботи варто зазначити тренінгові заняття, які можуть проводитися як із подружніми парами, так і окремо з чоловіками та жінками. В останні роки практикуються спільні тренінги батьків і дітей. Груповими формами психолого-педагогічної реабілітації є семінари, відеолекторії, зустрічі зі спеціалістами, групи самодопомоги тощо.

У переважній більшості групові та масові форми роботи є провідними. Серед основних форм профілактичної роботи можна назвати лекторії, семінари, тренінги, клуби для молодих сімей, тематичні дні, тематичні передачі на радіо та телебаченні тощо.

Соціальний супровід неблагополучної сім'ї - це робота соціального педагога з сім'єю, яка спрямована на підтримку сім'ї в різних видах її життєдіяльності, формування здатності сім'ї самотужки долати свої труднощі, надання допомоги сім'ї з метою розв'язання різних проблем.

Соціальний супровід здійснюється шляхом надання сім'ї різних видів матеріальної та психологічної допомоги, соціальних послуг, консультування, захисту інтересів сім'ї в органах державної влади. Тривалість соціального супроводу окремої сім'ї залежить від гостроти проблем, які існують у сім'ї, рівня розвитку адаптаційного потенціалу членів сім'ї, ступеня функціональної спроможності сім'ї щодо самостійного подолання труднощів, рівня розвитку зв'язків сім'ї з мікро- та макросередовищем.

Соціальне інспектування - це складова соціального супроводу, метою якого є контроль соціального педагога чи працівника за реалізацією в сім'ї прав її членів, виявленням випадків їх порушення та умов, що цьому сприяють.

Основними об'єктами соціального інспектування є сім'ї, де дорослі члени сім'ї ведуть аморальний спосіб життя, перебувають на обліку в міліції, наркологічному диспансері, в службі у справах неповнолітніх як неблагополучна сім'я. Також об'єктами соціального інспектування є сім'ї, у яких дитина перебуває на обліку в службі у справах неповнолітніх, у наркологічному диспансері, повернена з притулку для неповнолітніх у сім'ю, не відвідує школу, схильна до бродяжництва.

У процесі соціального інспектування соціальний педагог реалізує такі функції: діагностичну, запобіжно-профілактичну, інформаційну, наглядово-контрольну, охоронно-захисну, комунікативну. Кожна неблагополучна сім'я дуже своєрідна, зі своїми конкретними проблемами і відповідно, індивідуальним підходом.

Таким чином, розуміння типу сім'ї, стилів спілкування, помилок, яких допускаються батьки у виховному процесі, сприяє поглибленню зв'язків з нею, пошуку можливостей щодо корекції сімейного виховання, підвищення педагогічної культури батьків, захисту дитини від несприятливого впливу навколишнього середовища.

4. Соціальний захист молозабеспечених верств населення

Соціальний захист -- сукупність державних заходів і видатків бюджету, пов'язаних з наданням фінансової допомоги окремим верствам населення, які через незалежні від них причини не мають достатніх для самозабезпечення доходів.

Для підтримки нормального рівня життя найбільш уразливих в економічному плані верст населення реалізується державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям.

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям (державна соціальна допомога) -- це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.

Прожитковий мінімум для сім'ї -- визначена для кожної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення.

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї -- обчислений у середньому за місяць дохід усіх членів сім'ї з усіх джерел надходжень протягом шести місяців, що передують місяцю звернення за призначенням державної соціальної допомоги.

Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим ніж 75 % від прожиткового мінімуму для сім'ї.

До стабілізації економічного становища в Україні величина державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму.

Рівень забезпечення прожиткового мінімуму встановлюється на основі реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців:

- одиноким особам, визнаним за результатами медико-соціальної експертизи непрацездатними, які не мають інших джерел для існування, державна соціальна допомога може бути призначена на строк визнання особи непрацездатною;

- одиноким особам, які досягли 65-річного віку і не мають інших джерел для існування, державна соціальна допомога може бути призначена довічно.

Для поліпшення соціального забезпечення громадян в Україні розвивається адресна соціальна допомога. Для підтримки найбільш вразливих верств населення функціонує система гарантованого мінімального сукупного доходу сім'ї, який досягається завдяки реалізації завдань, які держава ставить перед органами влади:

· поглибити адресність державної соціальної допомоги через упорядкування пільг та допомоги, що надаються різним категоріям населення;

· удосконалити механізм надання субсидій на оплату житла, комунальних послуг, палива;

· запровадити для окремих категорій громадян залежно від рівня їхніх доходів надання субсидій на послуги, пов'язані із забезпеченням життєдіяльності (користування транспортом, телефоном тощо);

· реформувати нормативно-правову базу надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям та одиноким непрацездатним особам на основі врахування їхнього сукупного доходу;

· створити систему контролю за ефективним і раціональним використанням коштів для надання державної соціальної допомоги;

· впровадити єдину обліково-інформаційну систему одержувачів соціальної допомоги [9].

Однією із форм адресної соціальної допомоги є житлові субсидії, які надаються громадянам на підставі Програми житлових субсидій, яка впроваджується урядом України з травня 1995 року. Вона стала першою соціальною програмою ринкового типу, яка забезпечила адресну державну підтримку найменш забезпечених сімей і громадян за умов поступового підвищення частки покриття населенням собівартості житлово-комунальних послуг і енергоносіїв.

Адресний характер допомоги означає, що її призначають конкретній сім'ї за зверненням власника чи наймача житла від імені всіх прописаних там осіб. Допомогу надають в безготівковому вигляді шляхом зменшення розміру зазначених вище платежів громадян на утримання житла за рахунок місцевого бюджету.

Головним критерієм для отримання субсидії є рівень доходів сім'ї щодо вартості цих платежів в межах визначених нормативів споживання.

Субсидія є безповоротною допомогою, як і інші форми соціальної допомоги, наприклад, на дітей, для малозабезпечених громадян тощо. При її призначенні громадяни не беруть на себе зобов'язання щодо її повернення. Це принципово відрізняє субсидію від позик, кредитів та інших видів договірних зобов'язань, коли особа мусить повертати отримані на певних умовах кошти. Отримання субсидії не пов'язане і не тягне за собою зміни форми власності житла.

Субсидію призначають на такі різновиди послуг та витрат: користування чи утримання (для власників) житла; водопостачання; теплопостачання; газопостачання; водовідведення; електропостачання; вивезення побутового сміття та рідких нечистот; придбання скрапленого газу; придбання твердого та пічного побутового (рідкого) палива.

При визначенні величини субсидії середньомісячний сукупний дохід розраховують на підставі кількості осіб, які, по-перше, прописані, а по-друге, на яких нараховують плату за послуги.

У разі зміни цін та тарифів на оплату послуг, на які призначено субсидію, відділи субсидій зобов'язані самостійно провести перерахунки без звертань заявників. В інших випадках перерахунки субсидій роблять лише за звертаннями заявників -- утримувачів субсидії.

Висновки

Теорія соціальної роботи -- система основних ідей у суспільній сфері знань, форма наукового пізнання, що дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зв'язки дійсності. Критерієм і основою розвитку теорії соціальної роботи є практика.

Клієнти соціальної роботи - індивід, група людей, сім`я, громада, які не можуть самостійно подолати свої проблеми, вийти з життєвої кризи, функціонувати самостійно і тому потребують допомоги фахових соціальних працівників, є адресатами соціальної роботи.

Соціальна робота з дітьми та молоддю -- діяльність уповноважених органів, підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних, потреб [11].

Молодь є майбутнє держави, а тому від забезпечення стартових умов її діяльності залежить подальший розвиток нинішнього суспільства, а також майбутніх поколінь. Цими обставинами пояснюється актуальність дослідження проблем зайнятості та соціального захисту молоді на сучасному етапі національного державотворення України.

Головною метою соціальної роботи з дітьми та молоддю є створення умов позитивно орієнтованої соціалізації особистості, що сприяє соціальній адаптації та самореалізації молодого покоління в інтересах особистості й суспільства. Соціальна робота передбачає взаємодію двох пріоритетних аспектів діяльності держави: соціальна опіка, надання різних видів допомоги різним категоріям молоді і діяльність соціальних інституцій, спрямована на розкриття творчого потенціалу молоді.

Для українського суспільства також є актуальною проблема неблагополучних сімей. Вона вимагає свого розв'язання, оскільки сім'я - найперший фактор соціалізації дитини, від неї залежить, яким буде наше майбутнє, наше суспільство.

Основний зміст соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю складають забезпечення сім'ї різними видами соціального обслуговування (соціальної допомоги та соціальних послуг), реабілітаційна та профілактична робота, соціальний супровід окремих категорій сімей та соціальне інспектування неблагополучних сімей. Вони реалізуються в практичній діяльності соціального педагога шляхом використання різноманітних методів, прийомів і форм соціально-педагогічної роботи.

Спеціальні групи клієнтів соціальної служби -- це особи, які потребують сторонньої спеціальної кваліфікованої допомоги і користуються можливими послугами відповідних закладів; при цьому обов'язковим є наявність згоди або контракту щодо надання послуг. Ефективна робота соціального працівника потребує глибоких соціально-педагогічних та психологічних знань. Для спеціальних клієнтів існують відповідні служби, які надають допомогу, а також сприяють забезпеченню благ, які сконцентровані на зусиллях фахівців.

Соціальний захист -- це система державного гарантування прав громадян України на матеріальне забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством України. А тому соціальний захист слід розглядати як систему законодавчих, економічних, соціальних і соціально-психологічних гарантій, що надає:

- працездатним рівні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску;

- непрацездатним і соціально вразливим прошаркам населення, насамперед, дітям, молоді, що навчається, інвалідам, пенсіонерам, молодим, неповним та багатодітним сім'ям переваги в користуванні суспільними фондами споживання, в прямій матеріальній підтримці, у зниженні податків [10].

Література

1. Теоретичні основи соціальної роботи.

2. Класифікація методів соціальної роботи.

3. Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павленок. -- М., 2007.

4. Сучасні теорії соціальної роботи.

5. Тюптя Л.Т. Соціальна робота (теорія і практика). Навч. посібник -- К. : ВМУРОЛ «Україна», 2004.

6. В.М. Шахрай неблагополучні сім'ї поділяє на три групи: Поняття та основні категорії проблемних сімей.

7. Фирсов МЛ., Студенова Е.Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие. -- М.: Гуманит. изд. центр "ВЛАДОС", 2001.

8. Жуков B.І. Соціальна політика: світові тенденції та моделі, застосування в Україні / Соціальна політика та менеджмент у соціальній роботі / За заг. ред. І. Зверєвої та Г. Лактіонової. -- К.: Науковий світ, 2001. -- С. 8--23.

9. Скуратівський В.А., Палій О.М., Лібанова Е.М. Соціальна політика. -- К.: Вид-во УАДУ, 2007. -- 360 с.

10. Соціальна робота: Хрестоматія // Соціальна робота. -- Кн. 3. -- К.: ДЦССМ, 2002. -- С. 371--386.

11. Соціальна робота: Короткий енцикл. словник. // Соціальна робота. Кн. 4. -- К.: ДЦССМ, 2002. -- С. 425.

Размещено на Allbest.ru

...