Аномія як теоретична база пояснення причин злочинності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Розбудова власної державності в Україні характеризується, окрім позитивних політичних моментів, негативними явищами, пов'язаними зі слабкою соціальною практикою населення, правовим нигілізмом, суспільним дискомфортом, некоректним сприйняттям власно демократії, руйнуванням стереотипів ментальної поведінки та інше. За оцінками провідних соціологів та економістів Україна протягом 90-х років ХХ ст. пережила період первинного накопичення капіталу, який майже класично повторює досвід інших країн. В цьому суспільно-політичному та соціально-економічному хаосі звільнена від ідейного та морального патронажу держави особистість проявляє розгубленість, у неї розмиваються напрацьовані раніше динамічні стереотипи суспільної поведінки, які, в свою чергу, помітно прискорюють накопичення в суспільстві аномальних явищ.

До феномену аномії увага соціологів та кримінологів привертається кожного разу, коли конкретно-історичні умови приводять до соціальних криз та руйнування загальної соціальної стабільності. Аномія - такий стан суспільства, при якому значна частина його членів, знаючи про існування норм поведінки, ставляться до них негативно або зневажливо. Відповідно теорія аномії виступила теоретичним базисом кількох напрямків теорій девіантної поведінки. Девіантна поведінка - поведінка, яка відхиляється від встановлених в суспільстві соціальних норм, відповідно складовими елементами девіантної поведінки є протиправна та злочинна поведінка. Зрозуміло, що як вітчизняні, так і закордонні кримінологи розглядають теорію аномії як теорію, що пояснює причини злочинності.

Теорію аномії запропонував Дюркгейм [1, с. 121] як частину своєї історико-еволюційної концепції, що спиралася на протиставлення «традиційного» та сучасного промислового суспільств. Проблема аномії породжена перехідним характером сучасної епохи, тимчасовим занепадом моральної регуляції її конкретно-економічних відносин. Передумовою цільної, не анемічної особистості, за Дюркгеймом, є стійке та згуртоване суспільство.

Метою статті є аналіз теорії аномії з позиції адаптації її ключових положень до потреб науково обґрунтованого дослідження причин та умов злочинності на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Стан аномії, в якому в даний час перебуває наше суспільство, - типовий стан для всіх перехідних соціальних систем із закономірним проявом загальносоціальної патології. Аномія - це макросоціальне явище. Воно сприяє розвитку девіантної поведінки. Девіантна поведінка - це така поведінка людини, яка відхиляється від прийнятих в даному суспільстві норм.

В радянський період історії України девіація як наукова проблема не входила до розряду пріоритетних. Ряд методологічних положень, популярних соціологічних теорій розглядались як хибні («буржуазні»), тобто такі, що вступають в протиріччя з панувавшою тоді ідеологією. Окремі види та форми девіації практично не досліджувалися на соціологічному рівні, відповідна суспільна статистика або не велась, або відносилася до розряду секретної.

У зв'язку із значним зростанням в останні роки проявів асоціальної та протиправної поведінки проблема девіантної поведінки стає об'єктом особливої уваги з боку психологів, соціологів, педагогів, юристів (в першу чергу кримінологів). Недостатньо глибоко та повно досліджувалася проблема факторів, що обумовлюють розвиток особистості девіанта; відсутня достовірна методика прогнозування розвитку девіації.

Після Дюркгейма найбільш детально проблему аномії вивчав Мертон, зокрема, в роботі «Соціальна структура та аномія» [2]. Сьогодні в Україні ця проблематика не залишилася поза колом досліджуваних проблем. Так Є.І. Головаха та Н.В. Паніна видали книжку «Социальное безумие. История, теория и современная практика» [3], в якій, зокрема, розглянули загальні основи соціопатії, механізми їх формування та прояву у сучасних умовах посттоталітарного суспільства. Згодом ці ж автори, ввівши поняття «деаномізація суспільства на пострадянському просторі», дослідили цю проблему, провівши порівняльний аналіз стану аномії в українському та російському суспільствах [4].

В роботі «Самогубство» Дюркгейм [5, с. 127] писав, що норма та патологія не абсолютні, вони чітко не закріплені за тим чи іншим соціальним явищем, знаходяться у співвідношенні одне до одного. Те, що цілком нормально для однієї соціальної групи, для іншої буде виглядати як патологія. Так, самогубства, злочини не завжди патологічні. Трактовка нормального як загально розповсюдженого в соціумі неодноразово приводить Дюркгейма до парадоксів. Наприклад, оскільки злочинність зустрічається в усіх суспільствах або в більшості з них, то вона сприймається як норма, елемент соціального здоров'я. В той же час ряд соціальних явищ, які були характерні для всіх розвинутих суспільств ХІХ ст. (зростання числа самогубств, послаблення морального осуду самогубств, деякі види економічних криз, аномія), кваліфікувались Дюркгеймом як патологічні.

Під час швидких соціальних змін, коли змінюються соціальні умови в цілому, нормальні та патологічні явища також зазнають змін. В цьому випадку загальна розповсюдженість як критерій нормального взагалі не діє, бо зникає головне - стабільність соціальних умов, в яких виникає і діє нормальне. Аномія, що породжує дезінтеграцію індивідів і соціальних груп, невизначеність та нестійкість їх суспільно-політичних орієнтацій, що призводять до соціальної напруги та конфліктів, розглядаються в соціології та кримінології як соціальна патологія, яка загрожує функціонуванню «суспільного організму». Поява терміну «аномія» в якості одного з ключових понять соціологічної концепції Дюргейма часто пов'язують з політичною нестабільністю, що виникла після Великої Французької революції. Проблеми аномії та соціальної організації знову потрапляють у коло досліджень соціологів та кримінологів після Першої та Другої світових війн, а також значних економічних та соціальних криз. Оскільки аномія закономірно виникає у будь-яких суспільних системах, її можна розглядати як загальну соціопатію, яка є «перехідним» соціальним явищем між «довічними» соціальними девіаціями і специфічними соціопатіями конкретного суспільства, характерними тільки для даної суспільної системи, і означає завершення трансформації даної системи в якісно новий стан. В цьому контексті стан аномії, в якому перебуває наше суспільство, - типовий стан, притаманний соціальним системам із закономірним проявом загальносоціальної патології.

Пояснюючи явище аномії, Е. Дюркгейм підкреслював, що соціальні правила відіграють важливу роль в регулюванні поведінки людей. Завдяки нормам люди знають, чого чекають від них і чого вони вправі очікувати від інших. Життєвий досвід людей (тобто задоволення їхніх потреб або розчарування з приводу не реалізації їх) в певній мірі відповідає очікуванням, які обумовлені соціальними нормами. Однак під час криз або радикальних соціальних змін життєвий досвід перестає відповідати ідеалам, що відбиті у відповідних соціальних нормах. Наслідком цього є відчуття розгубленості та дезорієнтації. В підтвердження цього Дюркгейм навів статистику, згідно з якою спостерігається підвищення рівня самогубств в періоди зростання та спаду економічної активності. Він вважав, що занепад та піднесення в економіці пов'язані з «порушенням колективного порядку». Соціальні норми руйнуються, люди втрачають орієнтацію і все це веде до девіантної поведінки [6, с. 213-218].

Попри значну критику цієї теорії з боку сучасників Дюркгейма, його думка, що соціальна дезорганізація є детермінантою девіантної поведінки, є загальновизнаною і в наш час. Порівняно недавно теорія аномії знайшла новий відбиток у понятті «соціальних обручів», яке ввів Тревіс Хірші [7, с. 248]. Хірші стверджує, що чим більше люди вірять в цінності, прийняті в суспільстві, тим активніше вони прагнуть до участі у соціально схваленій діяльності, а також чим вищий рівень емоційних зв'язків у сім'ї, школі, дворі, тим менша вірогідність скоєння людиною девіантних вчинків. Певною мірою ці думки були підтверджені дослідом. В ході опитування 1300 білих юнаків (віком від 12 до 18 років) була виявлена наступна закономірність: серед підлітків, що прагнуть бути схожими на свого батька, 64% мають низький рівень правопорушень, в той час як серед тих, хто не хоче бути схожим, 41% молодих людей має високий рівень правопорушень. Однак дослідження, проведені Хінделангом [7, с. 249], спростовують деякі висновки Хірші. Зокрема, Хінделанг вказує, що глибокий емоційний зв'язок між підлітками сприяє правопорушенням. Очевидно тут треба говорити про нормативну систему самої групи підлітків. Для субкультури даної групи нормою є порушення нормативної системи права, а високий рівень емоційних зв'язків дозволяє ефективно підтримувати нормативну систему даної субкультури.

Послідовником теорії аномії Дюркгейма став Роберт К. Мертон [8, с. 212-223]. Він збагатив теорію аномії думкою про те, що причиною девіації є розрив між культурними цінностями суспільства та соціально схваленими засобами їх досягнення. Прикладом може виступати ставлення американців до досягнення багатства. Вони захоплено ставляться до фінансового успіху, досягнення багатства є загальновизнаною метою в американській культурі. Соціально схваленими засобами досягнення цієї мети традиційно є отримання престижної освіти та влаштування в хорошу торгівельну або юридичну фірму. Але ці традиційно схвалені засоби недоступні для більшості населення. Згідно теорії Мертона, коли люди прагнуть фінансового успіху і не можуть його досягти законними засобами, вони вдаються до незаконних дій, наприклад, рекету, спекуляції, продажу наркотиків тощо.

Класифікація девіантних вчинків, запропонована Мертоном, найбільш вдала на сьогоднішній день. Його концепція - девіації виникають внаслідок аномії, тобто розриву між культурними цілями і соціально схваленими засобами їх досягнення. Виходячи з цього, Мертон пропонує наступну типологію девіантних вчинків.

Таблиця 1. Типологія девіацій Мертона

правозастосовний суспільний аномія девіація

Примітка. Плюс означає згоду, мінус - незгоду. Наприклад, конформна поведінка характеризується тим, що людина одночасно визнає і культурні цілі, і соціально схвалені шляхи їх досягнення.

Мертон класифікує девіантні вчинки, спираючись на аналіз факторів, які сприяють процесу сприйняття або відкидання людьми цілей суспільства, соціально схвалених засобів їх досягнення, або і того, і іншого разом. Згідно з цією класифікацією, конформізм передбачає згоду з існуючими в суспільстві цілями та засобами їх досягнення; інновація - згоду з соціально схваленими цілями та заміну засобів їх досягнення на такі, що викликають осуд громадської думки; ритуалізм пов'язаний з відмовою від цілей та визнанням засобів; ретреатизм, або втеча від дійсності, має місце тоді, коли людина одночасно відкидає і соціально схвалені цілі, і соціально схвалені засоби їх досягнення; бунт передбачає не тільки відмову від соціально схвалених цілей та засобів, але й пропозицію нових.

Важко оцінювати вчинки, які можна вважати проявом девіантної поведінки. Девіантність визначається відповідністю або невідповідністю соціальним очікуванням. Один і той же вчинок може бути оцінений як девіантний і як не девіантний, в залежності від того, хто дає таку оцінку, в який історичний період тощо. Оскільки критерії визначення девіантної поведінки не однозначні та часто викликають розбіжності в трактуванні, важко визначити, які види поведінки вважаються девіантними в нашому суспільстві. Найяскравішими прикладами девіації можна вважати вчинки, які майже завжди викликають осуд - згвалтування, вбивство тощо. Але за цією ознакою ще важче дати визначення девіації, оскільки навіть вбивство за деяких умов визнається соціально виправданим і навіть схвалюється, зокрема під час війни. І якщо навіть вбивство в абсолютному розумінні не є девіацією, то що казати про інші типи поведінки. Наприклад, в Канзасі проституція вважається нелегальною та девіантною, в Рено - легальною, але не викликає схвалення, в Парижі - легальна і не викликає осуду [9, с. 127]. Слід враховувати, що девіацію не слід ототожнювати із злочинністю, хоча аналіз девіації часто фокусують на кримінальній поведінці. Злочинність передбачає порушення кримінального законодавства, а девіація - будь-якої з нормативних систем, що діють у суспільстві. Таким чином, кримінальна поведінка - це лише один з видів девіантної поведівнки. Треба підкреслити, що очікування, які визначають девіантну поведінку, з часом міняються. Про це свідчать данні, які стосуються куріння. Під час громадянської війни в Америці цигарки були включені у звичайний пайок солдата. Але вже на початку ХХ ст. протидія курінню, викликана моральними та релігійними мотивами, була настільки сильною, що в 14 штатах прийняли закони, які забороняли паління. Після другої світової війни куріння не тільки отримало поширення, але й соціальне схвалення. Однак в 1957 році, коли вчені довели, що паління є причиною багатьох захворювань, у тому числі й раку легень, виникла нова хвиля протидії цій звичці. Фактично сьогодні в Америці куріння вважають девіантною поведінкою. Людей, що палять, в Америці ототожнюють з наркоманами, невротиками, забруднювачами повітря та винуватцями пожеж [7, с. 239]. Багато хто з тих, що палять, самі вважають себе девіантами.

Якщо перша проблема визначення девіації була пов'язана з невідповідністю вчинків певним соціальним очікуванням, то друга проблема пов'язана з невизначеністю пове- дінкових очікувань. Іноді правила не зовсім зрозумілі. Чи можна вважати перехід вулиці в непередбаченому місці девіацією? Такі дії заборонені правилами дорожнього руху, але широко розповсюджені і вважаються напівлегальними до тих пір, доки не порушується робота транспорту, або не завдається шкода. Третя проблема визначення девіації: поведінка, що визнається девіантною з точки зору однієї людини, з точки зору іншої може визнаватись нормальною [7, с. 241].

Всі ці фактори (релятивіська природа девіації, невизначеність очікувань, суперечки з приводу правил) свідчать про те, що недоцільно вішати ярлик девіантності на певний вид поведінки при будь-яких обставинах. Однак деякі види поведінки майже завжди вважаються девіантними. Наприклад, майже в усіх суспільствах людина, яка відмовляється розмовляти з іншими протягом довгого періоду часу (якщо це не пов'язано з релігійним ритуалом), як правило, вважається девіантом. При дослідженні стандартів сексуальної поведінки було встановлено, що в 110 суспільствах кровозмішення, викрадення або зґвалтування заміжньої жінки майже в кожному випадку розцінюється як прояви де- віантної поведінки [7, с. 241].

Прийнято вважати наявність девіації в суспільних відносинах таким же звичайним явищем, як і нормальна поведінка. Дюркгейм висловив цю думку наступним чином: «Уявіть собі суспільство святих, де живуть ідеальні люди. Вони навіть гадки не мають, що таке злочин, але вчинки, які здаються незначними звичайному мирянину, можуть викликати серед них такий скандал, який звичайно викликає злочин серед нормальних людей». Більшість авторів підкреслюють необхідність розрізняти позитивну та негативну девіацію. При цьому підкреслюють значення позитивної девіації як елементу рушійної сили прогресу. Як правило, позитивна девіація виникає в моменти, коли певні суспільні відносини змінились, а норми, що їх регулюють, залишились старими (ст. 80 ККУ порушення правил ведення валютних операцій).

Девіація важко піддається визначенню, що в значній мірі пов'язано з багатоманітністю соціальних очікувань. Соціологи визначають девіацію як відхилення від існуючих норм.

Девіація включає три основних компоненти (за Смелзером):

- людину, якій притаманна певна поведінка;

- норму або очікування, які є критерієм оцінки поведінки як девіантної;

- іншу людину, групу або організацію, які реагують на дану поведінку.

Представники теорії аномії сформулювали наступні тези, які пояснюють виникнення девіації:

1) Дюркгейм підкреслює значення нормативної невизначеності та дезорганізації, внаслідок чого життєвий досвід людей перестає відповідати соціальним нормам суспільства;

2) Мертон вважає, що девіація настає в результаті розриву між загально визнаними цілями культури та соціально схваленими засобами їх досягнення. Коли люди ставлять перед собою мету, яку неможливо досягнути за допомогою соціально схвалених засобів, вони вдаються до незаконних дій.

Будь-яка соціальна теорія, яка пройшла випробування часу, пояснює виявлені об'єктивні закономірності. Але згодом, у зв'язку із змінами соціальних реалій, вона може або втратити свою актуальність, або в нових умовах змістити акценти функціонування певного соціального явища. Незмінними залишаються лише основні принципи.

В нашому випадку щодо теорії аномії Е. Дюркгейма, українське суспільство перестало довіряти не стільки нормативній системі права, скільки органам правозастосовної системи.

Населення протягом останніх півтора десятиліття спостерігає, як політична та економічна еліта суспільства ігнорує чинне (в тому числі кримінальне) законодавство і не несе за це відповідальності. Відповідно, пересічний громадянин теж не бачить потреби дотримуватись чинних законів.

Що ж стосується теорії аномії Мертона, то вона діє без змін в повному обсязі.

Основною формою девіації за Мертоном в Україні залишається «інновація», оскільки особисте збагачення стало однією із основних соціально схвалених цілей, а методом її досягнення обираються різноманітні злочинні дії, в першу чергу, ухилення від оподаткування, і приклад цьому подає економічна еліта українського суспільства.

Тому єдиним виходом подолання аномії в українському суспільстві є більш жорстке реагування правозастосовної системи, перш за все, до представників еліти.

Література

1. Дюркгейм, Эмиль. О разделении общественного труда / Э. Дюркгейм; пер. с фр. А.Б. Гофмана. - М. : Канон, 1996. - 430 с.

2. Социальная теория и социальная структура / Роберт Мертон. - М.: ACT: ACT МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2006. - 873 с.

3. Головаха Е.И. Социальное безумие: история, теория и современная практика / Головаха Е.И., Панина Н.В.; ред. В.П. Недашковский. - Киев : Абрис, 1994. - 168 с.

4. Головаха Е.И., Панина Н.В. Постсоветская аномия: особенности выхода из состояния анемической деморализованному в России и на Украине // Общественные науки и современность. - 2008. - № 6. - С. 5-10.

5. Дюркгейм Э. Самоубийство: Социологический этюд / под ред. В.А. Базарова; пер. с фр. с сокр. - М. : Мысль, 1994. - 399 с.

6. Осипова Е.В. Социология Эмиля Дюркгейма // История буржуазной социологии XIX -- начала XX века / под ред. И.С. Кона. Утверждено к печати Институтом социологических исследований АН СССР. - М. : Наука, 1979. - С. 204-252.

7. Смелзер Н. Социология: пер. с англ. - М. : Феникс. - 1994. - 688 с.

8. Мертон Р. Социальная теория и социальная структура. - М.: АСТ: АСТ МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ, 2006. - 261 с.

9. Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології та методики: матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Київ, 11-13 жовтня 1995 р. - К.: А. Л. Д., 1996. - 232 с.

Размещено на Allbest.ru