Зміна парадигми історичного пізнання в умовах полікультурного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Проблема мирного співіснування різних культур є необхідною умовою мирного розвитку цивілізації, її виживання.

У сучасних європейських країнах активізувалась проблема балансу між національною ідентичністю та культурною різноманітністю. І вирішення даної проблеми є нагальною, адже це може привести до негативних наслідків, які вже знає історія. Так, прагнення затвердити національні цінності часто призводили до насильства, наслідками яких ставали агресивний сепаратизм та тероризм. Наслідками таких проявів стають і конфлікти на міжетнічних рівнях.

Проблема зростання етноцентризму, як прояву націоналізму, особливо характерна для посткомуністичних країн. Етноцентризм -- це схильність і прагнення людини оцінювати всі життєві і культурні явища крізь призму етнічної групи, яка вважається еталоном найдосконалішого у всіх відношеннях.

Сучасна Україна є поліетнічною і полікультурною державою. Кожна етносоціальна група, що проживає в Україні, має свою культуру, яка збагачує та урізноманітнює українську національну. І тому, важливо зберігати та вдосконалювати міжкультурний баланс, сприяти полікультурному діалогу.

У таких умовах належне місце належить історичному пізнанню, де кожна етнічна, культурна та релігійна група сприймається як рівнозначна та рівноправна. Такий підхід необхідний для подолання зверхнього ставлення однієї групи до іншої, дискримінації, расизму, шовінізму та націоналізму.

Із здобуттям незалежності та державності України, з появою на карті Європи і світу нових країн та політичних, економічних й інших союзів відбулись значні зміни у історичному пізнанні. Це зумовило розвиток наукових досліджень суспільства в умовах полікультурності. Адже, сучасні європейські країни характеризуються етнічними, мовними, культурними, релігійними особливостями. Територіальні кордони не завжди співпадають із населенням, яке є неоднорідним за культурними, мовними та релігійними ознаками. І проблема мирного співіснування залишається відкритою.

Питанням полікультурності в історичній освіті присвячені роботи таких вчених як: Д. Бенкс, К. Грант, Р. Кохена, Л. Роса. Науковці звертають увагу на зміну парадигми вивчення історії, її перехід від монокультурної на полікультурну стратегії.

Про нагальні зміни у вивченні історичної науки зазначають і українські дослідники. Академік В. Смолій наголошує на необхідності пошуку і використання нових методологічних підходів [6]. За його редакцією виходять збірники «Регіональна історія України», які висвітлюють теоретико-мето- дологічні проблеми регіональної історії, регіоналізму, федералізму, полі- культуралізму в українському аспекті. Цим проблемам, викладанню історії та вдосконаленню методології, присвячено чимало конференцій, семінарів, круглих столів (Харків [3], Луцьк [11]) і публікацій, які з'явились на початку ХХІ століття. Вчені Л. Винар, В. Косик, С. Кульчицький, Я. Ісаєвич та інші багато уваги приділили новим підходам в історичному пізнанні. Важливими є погляди істориків-науковців на шкільну історію, на формування підручників та програм.

Велику роль у подоланні вищеозначених проблем відводимо історичному пізнанню. Адже сучасному суспільству потрібен міжкультурний діалог. А у історичному пізнанні кожна етнічна, культурна, релігійна групи сприймаються як рівнозначні та рівноправні. Такий погляд на проблему необхідний для подолання дискримінації, расизму, націоналізму, шовінізму. Адже, історія вирішує найскладніші завдання сьогодення: виховує толерантність, формує особистість, яка поважає права і свободи інших народів та держав.

Особливістю історичного пізнання в сучасному полікультурному полі є те, що воно допомагає зрозуміти наслідки впливу однієї культури на іншу, їх становлення й розвитку у часі та просторі.

Як саме історичне пізнання спроможне подолати полікультурні конфлікти? Яка його роль у вирішенні проблеми? Відповідь на ці питання розпочнемо з аналізу підручників. Концепція історичного пізнання ґрунтується на розвитку титульної нації, історія інших народів, які проживають на території держави пригадується випадково або взагалі опускається. В результаті цілі народності знаходяться поза межами вивчення історії, отримуємо зменшений варіант історичної інформації, а відповідно -- зменшений варіант історії.

На сьогодні мають місце спроби звести історію суспільства до помилок і прорахунків, до суб'єктивних і волюнтаристських дій, свавілля ворогів і недругів. А це неминуче веде до відступу від історичної об'єктивності. Значною мірою на рівні суспільної свідомості до цього часу продовжують функціонувати прорадянські стереотипи в оцінці минулого. Також незбалансована політика у відношенні до чисельних націй, їх особливостей веде до значних соціальних деформацій, що несе негативні наслідки.

Для подолання цих проблем вважається за необхідне: а) критичне осмислення (переосмислення) історичних подій; б) подолання психологічних бар'єрів, догм і стереотипів в історичному мисленні; в) зміна змісту гуманітарної політики держави, врахування полікультурних складових. Особливо це потрібно, коли у державі мешкають декілька етнічних, релігійних чи лінгвістичних груп; г) необхідність визначення концепції історичної освіти, адже коректно побудована історична освіта врахує інтереси всіх представників міжкультурних та міжетнічних груп, сприятиме гармонізації суспільного життя; д) конструювання діалогу культур з метою формування толерантності у взаємовідносинах.

Історики Е. Геллер, Б. Андерсен, Ч. Тілі говорять про велике значення вивчення минулого (історії) для створення спільного майбутнього. Індивідуальності, що не мають спільного минулого з громадянами держави, бувають виключеними з історичного процесу, такими, що не мають спільного минулого. Отже, історія може об'єднувати народ, а може і руйнувати соціальну згуртованість.

Цивілізаційний підхід до вивчення історії робить її варіативною, різнобічною, багатогранною. Адже при цьому підході складовими аспектами ідентифікаційної генеалогії постають: історичний, культурологічний, аксіоматичний, лінгвістичний, економічний, геополітичний, релігійний, етнічний, ментальний чинники. Вони є основою для формування національної свідомості.

Вивчення і врахування різних поглядів, їх розуміння і сприймання мають значний вплив на подальший розвиток історичних досліджень, особливо міжлюдських стосунків, які справедливо вважаються народною дипломатією.

Особливістю методології сучасного історичного пізнання є його тенденційність. Тенденційність історичного пізнання є двосторонньою: об'єктивною і суб'єктивною. Об'єктивність тенденційності у тому, що історичний процес як об'єктивна реальність спрямований у майбутнє, а суб'єктивність -- полягає у тому, що у пізнанні чільне місце займає людський фактор, який залежить від можливостей пізнання і відтворення історичного процесу. Суб'єктивність історичного пізнання залежить не лише від соціального замовлення і позиції дослідника, а також від недостатності знань про минуле, у яке неможливо повернутись. Спрямованість історичного процесу в майбутнє, вказує на його незворотність і зумовлює також незворотність історичної долі, в якій важливу роль відіграє людський фактор. Тому методологічні підходи до навчання і виховання молоді на основі мікроісторії мають бути об'єктом постійної уваги і вдосконалення.

«Мікроісторія» дозволила проникнути у глибинні пласти історичного пізнання, вона стала антиподом «макроісторії», тобто історії великих соціальних рухів та політичних процесів, яка довгий час домінувала в науці.

Мікроісторія, історія краю, населеного пункту завжди глибша і конкретніша, особлива й багатша за різні історичні узагальнення. Особливо це стосується долі людини, яка стає джерелом, фактом, подією, явищем, важливим для вивчення історичного процесу. Історія повсякдення ґрунтується на традиціях, культурі, долі людини як історичного джерела. Залучаються до наукового обігу ті джерела людської діяльності, які визначають щоденне життя людей, а тому й тісно пов'язані усною народною історією, яка стає об'єктом уваги дослідників і визначає сьогодні нові методологічні підходи в історичній науці.

Усна народна історія, історія повсякдення в історичному пізнанні охоплюють буденне, можливо певною мірою одноманітне, життя всіх сфер суспільства, яке може дати відповідь на взаємини людини і природи, людини і суспільства, людини і людини. А це робить більш конкретним пізнання історичного процесу і його особливостей у кожному регіоні, коли недостатньо документальних свідчень, архівних матеріалів.

З кінця ХХ століття відбулась значна фрагментація історії, що стало відображенням включення нових елементів суспільства до історичного пізнання. Історія стала іншою. Поштовхом до появи такої нової історії було визнане право існування різних історій, на кшталт постмодерністської ідеї плюралізму.

Так, предметом дослідження історії повсякденності є не тільки речі і матеріальні форми розвитку людського соціуму, а й відносини людей та речей, людей до речей та явищ повсякденності, соціальний та родинний стан людини, що формується в залежності від форм діяльності.

Взаємини між сусідами часто визначають і стосунки між громадянами різних національностей, які проживають поруч і становлять разом населення краю, держави. Особливими джерелами історії культури кожної держави є її традиції, звичаї, побутове життя, розмаїття багатства які завжди приваблювали дослідників. У цьому багатстві закладено генетичну пам'ять, історичний досвід, які є основою історичних пам'яті і свідомості, важливими чинниками демографічного і генетичного виховання, що формують історичне мислення.

Історія ментальностей відкрила нові можливості для історичного синтезу. У центрі її дослідження знаходиться конкретна людина з усіма її особливостями. Людина знаходиться між суспільством і культурою. Одні і ті ж люди беруть участь у соціальних відносинах і створюють культуру або сприймають її. Ця історія вказала на необхідність вивчення почуттів переможців та переможених, хворих та маргіналів, молоді та старшого покоління. Тобто виникла історія «негероїв».

Особливої популярності набула тендерна історія. Вона вивчає історію жінок, історію чоловіків, історію взаємовідносин та проблеми соціального конструювання статей, взаємозв'язок та взаємовплив цих процесів на загальну картину історичного розвитку людства. Гендерна історія систематично виявляє взаємозв'язок чоловіків і жінок через постійне порівняння в рамках різноманітних історичних ситуацій. Гендер, як категорія аналізу, дозволяє розкрити історичний процес в його багатофункціональності та багатогранності.

Гендерні дослідження стали тим об'єднуючим контекстом, що підтверджує поліцентричність навколишнього світу, плюралізм типів історичної свідомості, багатогранність методів та підходів, за допомогою яких ми можемо пізнати минуле та сучасне.

Створення локальної історії стало реакцією на вивчення науками про минуле великих структурних змін, політичних рухів. Вона подібна до оновленого краєзнавства. Її дослідники поставили за мету створити різновид «пізнавального павутиння» з вузькими осередками, яке б дало можливість досліджувати соціальні зв'язки, в яких знаходиться людина.

Одним з напрямків ретроспективних досліджень стала усна історія. Вона знаходиться між історією та соціологією. Недоліками усної історії є: обмеженість предмета дослідження та охоплення (можливість опитувати тільки тих, хто проживає в час опитування на означеній території; чисельна обмеженість) більше емпіричного, ніж теоретичного рівня узагальнень.

У постмодерністській парадигмі стали популярними «Інші історії», що передбачили реконструкцію історії, дали можливість побачити її «іншими очима»: дитини, жінки, старої людини.

Таким чином, із здобуттям незалежності та державності України, з появою на карті Європи і світу нових країн та політичних, економічних й інших союзів відбулись значні зміни у історичному пізнанні. Посилення інтеграційних процесів, спонукає людство до вивчення минулого з метою уникнення помилок у майбутньому. Визнання загальнолюдських цінностей, якими є життя людини і життя нації, цивілізації є важливими у сучасному методологічному поступі історичного пізнання. У таких умовах виникає потреба краще пізнати самих себе і своїх сусідів, з якими поєднала історична доля. Сучасне історичне пізнання формує відкритість особистості, усвідомлення нею свого «місця в світі», спонукає до вивчення культурних цінностей свого народу, розуміння та повагу до інших народів, що є вагомим внеском у формування полікультурного суспільства. Йому належить найважливіша місія -- конструювання діалогу культур з метою формування толерантності в міжетнічних взаємовідносинах.

Література

полікультурний сепаратизм історичний

1. Альтерматт, У. Этнонационализм в Европе: пер. с нем. / У. Альтматт. -- М. : Российский государственный гуманитарный университет, 2000. -- 367 c.

2. Дробижева, Л.М. Историческое самосознание как часть национального самосознания народов / Л.М. Дробижева // Традиции в современном обществе. -- М.: Наука 1990. -- С.228--231.

3. Історична наука на порозі ХХІ століття: підсумки та перспективи: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (м. Харків 15--17 листопада 1995 р.). - Харків, 1995.

4. Кара-Мурза, С. Под хруст французской булки. Короткая пам'ять -- срочная национальная проблема.

5. Нагорна Л.П. Регіональна ідентичність: український контекст / Лариса Нагорна. -- К.: ІПіЕНД імені І.Ф.Кураса НАН України, 2008. -- 405 с.

6. Смолій В.А. Українська історична наука на рубежі ХХІ століття: Проблеми пошуку нових теоретичних та методологічних підходів // Освіта України. -- №27. -- 1997. -- 4 липня.

7. Тойнбі А. Дослідження історії / Тойнбі А. -- У 2-х т., т. 1. -- К.: Основи, 1995. - С. 14-24.

8. Шпенглер О. Закат Европы / Шпенглер О. -- М.: Мысль, 1993. -- Т. 1. -- 672 с.; 1998. -- Т. 2. -- 608 с.

9. Ясперс К. Смысл и назначение истории / Ясперс К. -- М.: Политиздат, 1991. -- С. 240--241.

10. Шьейнер-Хамси, Г. Способы отражения в учебных планах и учебниках географических и цивилизационных аспектов сногокультурного общества / Г. Шьейнер-Хамси // Преподавание истории в поликультурном обществе и пограничных территориях. -- Хабаровск, 1999. -- С. 41--50.

11. ІІІ Міжнародний конгрес українських істориків «Українська історична наука на шляху творчого поступу». Луцьк, 17-19 травня 2006 р.: Доповіді та повідомлення: в 3-х т. / Укр. іст. т-во, Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки / гол. Ред.: Л. Винар, І. Коцан. -- Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2007--2008. -- Т. 1--3.

Размещено на Allbest.ru