Соціальна робота в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

Соціальна робота в Україні

1. Актуальність проблем соціальної роботи в Україні

Актуальність проблематики соціальної роботи в Україні обрунтовується такими обставинами:

По-перше, тими кризовими особливостями, в яких вона знаходиться. Перелік цих особливостей достатньо широкий. Можна тільки позначити найбільш вагомі.

Зарубіжний досвід показує, що потреба в комплексній соціальній роботі особливо зростає в той період, коли суспільство, держава знаходяться в кризовому стані. Саме такий стан утворився в нашій країні наприкінці ХХ століття, продовжує існувати і, вірогідно, буде існувати досить тривалий час і у ХХI столітті. Так, наприклад, темпи падіння внутрішнього валового продукту в 1990 році складали 4%, у 1991 - 8,7%, 1992 - 9,9%, поступово зростаючи. Суспільство опинилось перед загрозою повного необоротного процесу втрати виробничих фондів основи життєдіяльності й незалежності держави [19].

Параметри кризи в Україні, за результатами висновків учених, перевищили її рівень у США 1930-х років або в латиноамериканських країнах 1980-х. Сьогодні в нас більше 80% населення мешкає за межею бідності. Для структурного перетворення народного господарства потрібно, за мінімальними підрахунками, до 20 років і до 130 мільярдів доларів США. А за оцінками розроблювача моделей економік західноєвропейських країн Дж.Сакса, зазначене перебудування може тривати 40 - 120 років.

Моральне здоров'я українського суспільства також погіршується й у зв'язку з поглибленням соціальної нерівності, кримінальним перерозподілом народного майна. За оцінками експертів, менше 1,5% населення країни має щомісячний особистий прибуток не нижче 4000 доларів США, а 500 громадянам, за даними служби “Социс-Геллап”, належить 18 мільярдів доларів США.

Позначений вище список соціальних негараздів в Україні може бути продовжений. Але головне залишається в тому, щоб він більше не поповнювався. І в цьому значенні соціальна робота повинна й може зробити свій суттєвий внесок.

По-друге, соціальна робота є одним із діючих інструментів реалізації соціальної політики держави, забезпечення суспільної стабілізації та безпеки. Її значення не обмежується кризовими явищами або іншими тимчасовими причинами, а має закономірний, стійкий характер. Активна модернізація суспільства, яка продовжується у світі з ХІХ століття, супроводжується прискоренням соціокультурного розвитку, ускладненням життєвого середовища людей, характеризується політичним динамізмом, зміною людських цінностей. У таких умовах ускладнюється соціалізація поколінь, розширюється й диференціюється соціокультурний простір. Людина в цих умовах як основний суб'єкт і першооснова соціального розвитку повинна сама реалізувати себе, свій власний потенціал, обравши для цього найбільш адекватні засоби. Саме ці зазначені обставини диктують необхідність соціальної роботи і забезпечують якісне функціонування соціальної роботи як професії. Саме ця діяльність зорієнтована не тільки й не стільки на поліпшення матеріального добробуту тих, хто має в ньому потребу, тобто на благодійність, скільки на розширення сфери соціальної взаємодії людей. У цьому розумінні соціальна робота виступає раціональним альтруїзмом культурно-компетентних громадян щодо неадаптованих членів суспільства через організацію їх соціальної роботи, соціальної праці.

Соціальна робота в Україні тісно пов'язана з формуванням цілісного державно-суспільного організму, який покликаний своєчасно реагувати й компетентно вирішувати соціальні проблеми на всіх рівнях суспільства. Конституція України визначає нашу державу як соціальну [21, 4]. Проте, соціальні проблеми й деформації можуть перешкоджати економічному відродженню, політичній стабільності країни. У їх подоланні важлива роль належить саме соціальній роботі [37, 38-39; 40-54].

Вирішенню проблем становлення й функціонування соціальної роботи в Україні допомагають різноманітні соціально-політичні заходи, такі, наприклад, як:

· постанови й Акти Президента й інших державних органів і організацій України: Президент України Л.Кучма підписав Указ “Про заходи щодо поліпшення умов функціонування закладів охорони здоров'я в сільській місцевості”. Документ, зокрема, передбачає забезпечення медичними кадрами центральні, районні та дільничні лікарні, сільські амбулаторії та фельдшерські пункти;

· огляди преси: „40 маленьким утікачам може дати дах над головою обласний притулок для недоглянутих дітей, створений у Вінниці на базі бюджету на його фінансування. Тут працюватимуть 30 педагогів і психологів із стажем роботи не менш як 5 років. У кожному конкретному випадку вони виїжджатимуть на місце для з'ясування причин утечі дитини з дому чи школи-інтернату. За даними управління освіти, майже 5,5 тисяч дітей області виховуються нині в неблагополучних сім'ях”; “Всеукраїнську школу передового досвіду роботи з дітьми-інвалідами створено в Донецькому обласному центрі соціальних служб для молоді. У п'яти містах області діють центри соціальної реабілітації юних громадян, а в Слов'янську для них організовано реабілітаційну школу. На допомогу центрів можуть розраховувати всі молоді люди, які опинилися в скрутному становищі”.

По-третє, соціальна робота й вирішення її проблем в Україні сьогодні пов'язані з міжнародною допомогою.

Так, наприклад, програма Євросоюзу «Тасис» підтримує підготовку спеціалістів соціальної роботи в Києво-Могилянській академії, Ужгородському університеті, Чернігівському юридичному коледжі. Складовою частиною проекту “Соціальний захист в Україні” є навчання й підвищення кваліфікації працівників цієї сфери в Житомирській і Харківській областях. Українське представництво Християнського дитячого фонду за підтримки ЮНІСЕФ, Міжнародної федерації соціальних працівників і їх Української асоціації реалізують скрізь проект “Соціальна освіта в Україні”. У січні 1998 року в Києві відбулася наукова конференція “Перші підсумки навчання соціальній роботі в Україні”. Її учасники отримали різноманітну інформацію щодо існуючих програм і стандартів, які існують у світі при підготовці спеціалістів. Позитивним є й випуск “часописів”: “Соціальна політика і соціальна робота”, “Практична психологія”; брошур, тематичних теле- і радіопередач, організація фотовиставок, “круглих столів” та інших науково-освітніх заходів, що популяризують унікальні цінності та зростаюче суспільне значення соціальної роботи.

Зазначений перелік видів допомоги може бути значно продовжений. По-четверте, вирішення актуальних проблем соціальної роботи в Україні значною мірою залежить від того, якими є й можуть бути стандартні програми підготовки спеціалістів соціальної сфери в Україні.

2. Взаємозв'язок соціальної політики та соціальної роботи

Взаємозв'язок соціальної політики й соціальної роботи чітко простежується протягом усього ХХ століття.

Зародження соціальної роботи було спочатку пов'язано не з державною політикою й державними структурами, що диктують відповідну соціальну політику, а з громадянським суспільством.

Початкові зусилля в галузі соціальної роботи були сконцентровані у сфері середнього класу, релігійного відродження, філантропії й емансипації жінок. Спочатку такі ідеї, як ідеї робочого руху й соціалістичні ідеї самодопомоги й солідарності майже не впливали на соціальну політику. Але їх ціннісні орієнтації створили навколо соціальної роботи простір, у якому могли видозмінюватися й перевизначатися потреби різних державних систем, а також в умовах неоднозначних ціннісних орієнтацій могла розвиватися професійна структура соціальної роботи.

До тридцятих років ХХ століття соціальна робота в Європі і в усьому світі почала утверджуватися саме в цьому просторі, організуючи міжнародне співробітництво з надією піднятися над вузькими межами державної соціальної політики й благодійних цілей приватних агентств, шукаючи універсальні методи і прийоми безвідносно до конкретної політичної системи.

Систематична професійно-орієнтована освіта соціальних працівників зазначеного періоду забезпечила їм відомий ступінь незалежності від “системи”, яку вони, по суті, повинні представляти від класових інтересів, релігійних та ідеологічних шляхів, від державної соціальної політики. Встановлюючи широкі міжнародні контакти, соціальні працівники демонстрували свою спроможність піднятися вище за вузькі національні межі. Цим утверджувалася їх професійна автономність і відзначалася універсальність діяльності.

Результатом зазначених процесів у галузі соціальної роботи стало створення у 20-х роках міжнародної асоціації соціальних працівників. При цьому рушійною силою створення цієї організації став інтернаціоналізм, який відіграв найважливішу роль особливо в галузі жіночого руху. Саме міжнародні контакти жінок визначили величезний успіх Міжнародного конгресу із соціальної роботи в Парижі в 1928 році, на який з'їхалося майже п'ять тисяч учасників. Цей форум, організований бельгійським лікарем і соціальним реформатором Рене Сандом, об'єднав міжнародні спілки, що існували, під егідою Міжнародної конференції із соціальної роботи (International Conference Social Work), яка у 1967 р. перетворилася в Міжнародну раду із соціального захисту (International Council on Social Welfare- ICSW).

У тому ж році був заснований Міжнародний комітет по школах соціальної роботи (International Committee for Schools of Social Work), першим головою якого стала Аліса Саломон (одна з піонерів соціальної роботи й освіти в Німеччині). Пізніше цей комітет перетворився в Міжнародну асоціацію шкіл соціальної роботи (International Association of Schools of Social Work-IASSW). Одним з першочергових завдань цієї організації було досягнення уніфікації навчальних програм і дипломів. Але, крім цих внутрішньопрофесійних проблем, інтернаціоналізм, до якого прагнули соціальні працівники, мав більш широку мету створення й підтримка миротворчих міжнародних відносин, тому що війна знищує все, що намагається створити соціальна робота.

Закономірний характер постановки зазначеної мети соціальної роботи став очевидним у зв'язку з приходом у Німеччині до влади Гітлера після виборів 1933 року. Тут у професії соціального працівника залишався один шанс на виживання цілком підкоритися системі, прийняти той ідеал суспільства, що диктує нацистську державу, повернутися до допрофесійної моделі поділу випадків на ті, що “заслуговують” і “не заслуговують” допомоги, яка була характерна для реакцій на бідність у ХІХ столітті.

Соціальна політика (расизм) і соціальна робота (соціальний захист) при націонал-соціалізмі живили один одного: система потребувала расизму для виправдання відмови від прав людини, а расизм виступав як соціальний захист, проголошуючи, що благополуччя нації в цілому залежить від стану й благополуччя сильніших членів суспільства, що потребує “жертв” від більш слабких членів в ім'я національних інтересів. Залишається фактом, що в нацистській Німеччині соціальні служби, виконуючи свій борг”, віддали багато тисяч людей до рук посіпак режиму, принесли масу страждань і горя, посилили розкол суспільства на всіх його рівнях і дискредитували власні гуманістичні ідеали. Усім нині добре відомі звірства фашизму (і не тільки німецького), вони були не окремим проявом екстремізму, а закономірним наслідком усієї політики держави, включаючи соціальну, що претендовала на абсолютну, необмежену владу, довільно дарувати або позбавляти людину елементарних прав. Фашизм і націонал-соціалізм вважали соціальну роботу й соціальний захист занадто важливим інструментом соціального контролю, щоб видаляти їх із політичного ландшафту, хоча їх легко можна було цілком замінити медичними, освітніми, адміністративними й поліцейськими службами.

Після другої світової війни соціальна політика й соціальна робота характеризується процесами відродження й демократичної реконструкції. Ці процеси відбувалися у світі на основі трьох провідних тенденцій:

руйнації фашизму як політичної системи в Європі;

протистояння капіталізму як символу індивідуального підприємництва й комунізму як принципу усуспільнення й порівнювання;

визвольного руху в країнах, що розвиваються, і початку боротьби з бідністю в цих країнах.

Розвиток соціальної роботи у світовому масштабі був тісно пов'язаний з усіма трьома чинниками, спільним знаменником яких виступала, за оцінками розвинутих демократичних країн Заходу, повага до людської особистості та її індивідуального вибору як обрунтування будь-яких соціальних заходів (у тому числі соціального захисту й розвитку).

Процес демократичної реконструкції соціальної політики в галузі соціальної роботи підтримувався різноманітними програмами, запропонованими США й ООН. Для оцінки цих програм у 1955 році американське міністерство охорони здоров'я, освіти й соціального захисту провело опитуванння серед соціальних працівників усього світу, що брали участь у програмах стажування в США, які фінансувалися американським урядом, а також фондами, створеними ООН. У результаті було зроблено загальний висновок про те, що світова співдружність соціальних працівників набула більш глибокого розуміння того, як функціонує демократія і яким повинно бути ставлення до людей.

Таким чином, у повоєнний період соціальна робота, будучи координуючим елементом програм соціального захисту, займала істотне місце в програмах зарубіжної допомоги, запропонованих США й ООН. Програми, задумані для Європи, були частиною глобальної стратегії вирішення соціальних і людських проблем, породжених війною. Вони мали і практичне, і “показове” значення для підготовки нового демократичного порядку, у якому соціальний захист діяв би як джерело легітимності. Соціальна робота повинна була зіграти важливу роль у відновленні європейських суспільств через упровадження навичок самодопомоги й заміщення фашистського авторитаризму егалітарною практикою. У холодній війні, що почалася потім, демократичні методи, спрямовані на стимулювання особистої ініціативи, стали використовуватися також і як знаряддя антикомуністичної, антиколективістської пропаганди.

У 90-х роках у країнах Центральної і Східної Європи соціальна робота зіткнулася з проблемою вирішення завдання відновлення громадянського суспільства на трьох рівнях: через підтримку й поліпшення реальних матеріальних умов життя (житло, охорона здоров'я, соціальне забезпечення); через організацію професійної системи допомоги населенню через мережу державних і неурядових закладів; через “педагогічні цінності”, присутні в процесі соціальної роботи як неавторитарна “допомога в самодопомозі”, особливо в підтримці “неофіційних” добровільних організацій соціального захисту, які не були занадто тісно пов'язані з авторитарною системою.

соціальний працівник допомога політика

Висновок

Актуальність проблем соціальної роботи в Україні обумовлена тими кризовими явищами, які спостерігаються сьогодні в ній. Соціальна робота повинна й може допомогти перебороти багато проявів загальної кризи в суспільній сфері. Значення соціальної роботи не обмежується тільки подоланням кризових явищ, але обумовлено також і ускладненням процесу соціалізації поколінь, розширенням і диференціацією соціокультурного простору. Це, у свою чергу, призводить до того, що акценти сучасної соціальної роботи зорієнтовані не тільки й не стільки на благодійність, скільки на розширення сфери соціальної взаємодії людей. Соціальна робота в Україні тісно пов'язана з формуванням цілісного державно-суспільного організму, що згідно з Конституцією України є соціальним і покликаний компетентно вирішувати соціальні проблеми на всіх суспільних рівнях.

Соціальна робота завжди задається межами системи соціальної політики в галузі соціального захисту й завжди відігравала важливу роль у конкретизації заходів соціальної допомоги. У будь-якій системі соціального захисту в цьому полягає і її гуманістичне покликання, і функція соціального контролю.

Ціннісні орієнтації соціальної роботи історично утворилися і пов'язані не з державними структурами, а з громадянським суспільством. Але ці ціннісні орієнтації утворили навколо соціальної роботи простір, у якому могли видозмінюватися й перевизначати потреби різних державних систем, а також могла розвиватися професійна структура соціальної роботи.

При такому підході з'являється можливість інтегрувати три компоненти, що обумовлюють розмаїтість форм соціальної роботи у світі: політику соціального захисту як частину державної і національної політики, інтелектуальні традиції, концепції і науковий потенціал, втілені в систему підготовки кадрів, і потреби клієнтів, на задоволення яких завжди спрямована діяльність соціальних працівників.

У наш час під тиском економічних обставин у багатьох країнах світового співтовариства змінюється стратегія соціального захисту, а це може призвести до посилення дискримінаційних аспектів соціального захисту й соціальної роботи. Це відбивається в тій ситуації, коли солідарність і згуртування однієї частини населення йде за рахунок іншої, а приватизація соціальної роботи (відділення її від державної системи соціального захисту) спроможна посилити цей поділ.

Використана література

Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок. М., 1997.

Попов С.Г. Социальный менеджмент: Учебное пособие. М., 2000.

Социальная работа в изменяющейся Европе / Уолтер Лоренц. Амстердам Киев, 1997.

Сучасна теорія соціальної роботи / Пейн Малколм. К., 2000.

Размещено на Allbest.ur