Причини зростання соціальної ентропії і соціологічно-правові засоби його стримування

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Національний авіаційний університет

Інститут міжнародних відносин

Причини зростання соціальної ентропії і соціологічно-правові засоби його стримування

Радзівілл О.А., к.ю.н.

Анотація

В статті досліджуються поняття «соціальна ентропія» - як феномен зростання невпорядкованості й непередбачуваності соціальних процесів, характерний для кризових періодів розвитку суспільств, і «соціокультурна рефлексія» - як множина відображень у колективній свідомості суспільства узагальненого досвіду його історії: аналізується вплив соціокультурних рефлексій на динаміку соціальної ентропії та розглядаються можливі напрями соціологічно-правового регулювання впливу соціокультурних рефлексій на стан суспільства з метою мінімізації зростання соціальної ентропії.

Ключові слова: соціальна ентропія, соціокультурна рефлексія,наратив, соціальна і культурна динаміка, модерн, посмодерн, солідризм, соціально-правові методи, соціологія права, соціальна інженерія, інформаційне суспільство.

Радзивилл А.А. Причины роста социальной энтропии и социально-правовые методы его сдерживания

В статье исследуются понятия «социальная энтропия» - как феномен роста неупорядоченности и непрогнозируемости социальных процессов, характерный для кризисных периодов развития обществ, и «социокультурная рефлексия» - как множество отображений в коллективном сознании общества обобщенного опыта его истории: анализируется влияние социокультурных рефлексий на динамику социальной энтропии и рассматриваются возможные пути социально-правового регулирования влияния социокультурных рефлексий на состояние общества с целью минимизации возрастания социальной энтропии.

Ключевые слова: социальная энтропия, социокультурная рефлексия,нарратив, социальная и культурная динамика, модерн, посмодерн, солидризм, социально-правовые методи, социология права, социальная инженерия, информационное общество.

Radziwill A.A. The reason of grouwing entropy and social-justic method's it's control

The article investigates the concept of “social entropy” - a phenomenon of growth disorder and unpredictability of social processes characteristic of the critical periods of development of societies, and “social and cultural reflection” - a set of maps in the collective consciousness of the generalized experience of its history: the influence of socio - cultural reflections on the dynamics of social entropy and considers possible directions of sociologically - law influence cultural reflections on the state of society in order to minimize the social entropy.

Keу words: social entropy, socio- cultural reflection, narratyv, social and cultural dynamic, modern, postmodern, solidarism, social-justic method's, justical sociology, social ingeniria, information societie.

Постановка проблеми

Під час радикальних соціально-політичних трансформацій суспільство даремно витрачає значний конструктивний потенціал, яким, вже в силу свого організованого існування, наділена будь-яка соціальна система. Матеріальні й моральні збитки від таких втрат обумовлені, передовсім світоглядними проблемами: саме відмова від старих і пошук нових світоглядних орієнтирів є одночасно в режимі взаємопосилення причиною й наслідком соціальних криз. Наукою належним чином не оцінені механізми забезпечення «оптимуму» в темпах і обсягах оновлення суспільного життя при збереженні здорового консерватизму. Попри досягнення соціальних наук, соціальні зміни й донині обумовлені не науково обґрунтованими критеріями, а спонтанними соціокультурними рефлексіями - випадковими за змістом і непередбачуваними за наслідками явищами колективного реагування членів суспільства на геосоціальні подразники.

Особливої непередбачуваності соціокультурні рефлексії набувають в сучасний перехідний період історії людства, охарактеризований як постмодернізм, коли системні знання витісняються найрізноманітнішими модифікаціями «інформаційного шуму», а в суспільствах втрачається повага до науки й наукових знань, інших надбань культурної спадщини Нового часу (Модерну), який серед іншого, дав світу право, правову державу і громадянське суспільство, звільнене від кастово-станових засад спадкового нерівноправ'я.

Емансиповане від більш давніх форм регулювання суспільних відносин, таких як релігія й військово-політичне управління, право, як і сам Модерн, є невід'ємною складовою наймолодшого з двадцяти одного виділених А. Тойнбі регіональних суспільств - Західно-християнської цивілізації [12, с. 34]. Реально ставши впродовж ХХ століття частиною глобального співтовариства, істотно вестернізовані регіональні суспільства планети, опиняються тепер перед загрозою відкритих протистоянь, відмовившись від механізмів соціалізації підростаючих поколінь, впроваджених Новим часом і Західною культурно-правовою традицією [1, 30].

Домінуюча нині концепція соціологічного праворозуміння [6, 7, 8] сформувалася як компроміс і «синтез» між ліберальною й солідаристською політико-правовими доктринами, взаємодія й протистояння яких визначили діалектику Нового часу. На противагу позитивістському розумінню, що ототожнює праву з волею законодавця, соціологічний підхід значно урізноманітнює форми існування правових норм і розширює можливості права гнучко й толерантно впливати на суспільне життя, стаючи органічною складовою культури як комплексного (антропогенного) системотворчого чинника суспільства як соціальної системи. Соціологічне праворозуміння дозволяє знайти спільну основу для правових систем різних культурних традицій, повернутися до тієї «точки біфуркації», в якій західне право розійшлося з іншими явищами культури, зрештою, розробити гнучкі механізми динамічного зворотного зв'язку між правовими й неправовими елементами культури і суспільного життя [10].

Емансиповане право європейського походження зберігає при цьому домінуючу роль в комплексі антропогенних системотворчих чинників суспільства, маючи ефективні засоби конструювання правил суспільної поведінки на науковій раціональній основі і можливість уникати проблем нетолерантності, пов'язаних з релігійними й військово-політичними ідеократіями. Отже право залишається надійним і ефективним засобом впливу на суспільне життя, і воно продовжує бути актуальним, вестернізуючи традиційні правові сім'ї і складаючи основу міжнародного публічного й можливого в майбутньому транснаціонального права.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій

Засновники соціології О. Конт і Г. Спенсер, розглядаючи останню як природничу науку, розвивали її в руслі натуралізму, давши перший поштовх для використання в суспільних науках ідей і моделей наук природничих [7, с. 14]. Важливим наслідком становлення соціології у ХІХ столітті стали соціальні моделі нового типу - побудовані не на просвітницькій енциклопедичності попереднього століття, а на виведеній з презентабельних емпіричних досліджень позитивній науці. Так Е. Дюркгейм, визначив предметом соціології соціальний факт і, розрізняючи морфологічні (матеріальні) й духовні соціальні факти, виділив з духовних фактів суспільні цінності - як основу єдності (солідарності) суспільства, розглядаючи останнє як ціннісно-нормативну систему. Л. Дюгі більш прагматично визнав в якості основи солідарності не спільні цінності, а «симбіотичну» взаємозалежність членів суспільства, яка й обумовлює правила (соціальні норми) їх поведінки [7, с. 48].

Наукова основа не зберегла соціологію від множення її вульгаризованих інтерпретацій на межі науки й політики, які стали об'єднавчими ідеологіями для безлічі політичних рухів, що в різних формах втілювали солідаристські тенденції, істотно потіснивши пануючий у перших століттях Нової історії лібералізм. Якщо лібералізм, зосереджений на домінанті індивідуальної свободи над колективними цінностями в цій зосередженості не допускав варіацій, то солідаризм, як ідеологія примату спільних цінностей над індивідуальними міг утворювати доволі варіантів: корпоративний, етнічний, расовий, державницький (етатизм), національний, класовий. Перша половина ХХ століття при загальній домінанті солідаризму характеризується єдністю й протистоянням «націонал-солідаризму» та «інтернаціонал-солідаризму», а після ІІ Світової війни перший зливається оновленим ліберальним (неоліберальним) міжнародним порядком розвинених держав, а другий утворює альтеративну йому «світову систему соціалізму», на деякий час об'єднуючи навколо себе всі «ліві» сили світу: постколоніальні молоді держави, корінні народи, расові групи, що потерпали від дискримінації, робітничий рух, молодь, жінок тощо. Саме це нетривке об'єднання різнорідних сил спромоглося сформулювати ідею нової загальнолюдської солідарності і навіть інституціалізувати її в концепціях «Права розвитку», «Сталого розвитку», «Спільної спадщини людства», і роботі таких органів системи ООН як МОП, ЮНЕСКО, ЮНКТАД, ЮНІДО, ЮНЕП та інші.

«Емансипація» соціології від природничих наук, а разом з тим і від радикального солідаризму пов'язана з доктриною суб'єктивізму, зосередженому на принципових відмінностях законів суспільства й природи. Суб'єктивізм увів два важливі принципи соціологічних досліджень: перший, онтологічний - принцип матеріалізації ідей, констатація обумовленості соціальних реалій волею колективного вибору і вмотивованої діяльності суспільства; другий, гносеологічний - обумовленість характеру відображення об'єктивної реальності суб'єктивними обставинами: попередніми установками, масивом і характером отриманих знань, режимом дослідження тощо. Фундатор суб'єктивізму М. Вебер увів поняття «соціологія розуміння» [3, с.104] , як новий науковий принцип, що вимагає постійної рефлексії дослідника, оцінки ступеня адекватності відображення ним реальності, враховуючи поправку на суб'єктивні обставини. Процес пізнання людиною буття М. Вебер розглядає як саморозвиток концептуальної системи його досвіду і знань, яка є автономним динамічним і складним (за виразом П. Сорокіна «інтегративним») феноменом, наділеним власним законом впорядкованості. М. Вебер довів, що сутність соціального буття, на відміну від біологічного чи фізичного, полягає у наявності в соціальному бутті сенсу. Дещо узагальнюючи це положення можна стверджувати, що тільки ті дії людини є насправді людськими, які наділені сенсом: не розуміючи сенсу своїх дій людина діє як тварина чи механізм [4].

З другої половини ХХ ст. нові напрямки соціологічно-правових досліджень зосередились на підвищенні ефективності впливу на суспільне життя права (Ж. Карбоньє, Р. Пенто, М. Гравітц, Р. Паунд, Дж. Френк, Б. Кардозо, О. Холмс, К Левеллін, Т. Парсонс та ін.) [7, с. 54]. Р. Паунд розглядає право як інструмент соціального регулювання або «соціальної інженерії». З Т. Парсонсом пов'язано формування «загальної теорії соціальної дії»: відповідно до якої право є процесом мінімізації розходження між фактичною поведінкою індивідів і системою нормативних очікувань суспільства [6, с.108].

П. Сорокіна розробив фундаментальну теорію соціальної й культурної динаміки 16, розглядаючи її як різномасштабні флуктуації - чергування альтернативних тенденцій у динаміці культурних і соціальних систем. «Флуктуаційна динаміка» відбувається як для суспільства в цілому - у єдності його матеріальних, духовних та інтелектуальних складових, так і виключно на рівні його культури чи окремих її феноменів - як автономних концептуальних систем. Культура розглядається як вища для суспільства концептуальну цілісність, об'єднана єдиним задумом або стилем - тим чинником, який інтегрує культуру у «мислиме ціле». Саме ця «мислима цілісність» змушує розглядати культурну динаміку як спонтанний перехід множини чинників, одним стилем взаємопов'язаних до переходу, іншим чином - після [11, с. 52]. Сам же перехід відбувається як спонтанний сплеск ентропії - втрата цілісності, стилю, структури і впорядкованості.

Досить актуальною темою соціально-правових досліджень є визначення соціальної ролі розуміння (сенсу) втіленого, зокрема й через право, як «писаний розум» в роботах К. Ясперса, Є. Фромма, Ю. Хабермаса [9, с. 53]. На думку Ю. Хабермаса, розуміння є «істотною тенденцією сучасного духовного життя, з якою пов'язано обговорення найпріоритетніших інтересів і обґрунтування принципів, на яких повинно будуватися сучасне суспільство, якщо воно хоче забезпечити чесне співробітництво між своїми громадянами як вільними і рівними особами» [13]. правовий соціальний ентропія соціокультурний рефлексія

Дослідження власне соціальної ентропії пов'язані з роботами Г. Хакена [14] і І. Пригожина [8]. Положення синергетики Г. Хагена адаптував до соціодинаміки В. Вайдліх. Власне термін «соціальна ентропія» знаходимо в роботі англійського соціолога Ернста Ґелнера [4].

Наукова новизна положень статті.

У статті розвиваються ідеї соціології права в контексті визначення і аналізу феномену «соціальної ентропії» - як показника кризовості перехідних періодів у стані суспільства, і «соціокультурна рефлексія» - як чинник, що впливає на динаміку (зростання чи зменшення) соціальної ентропії. Вивчення цих феноменів допоможе адекватно оцінювати вплив соціокультурних рефлексій на суспільну свідомість взагалі і правосвідомість зокрема, формувати моделі безкризових сценаріїв «перехідної» поведінки суспільства та його інституцій, стане важливою складовою загальної теорії про перехідні стани великих соціальних систем.

Формулювання цілей статті.

Основною метою статті є визначення нових перспектив правового регулювання спонтанних і загалом неконтрольованих процесів соціокультурної динаміки в контексті соціологічної концепції праворозуміння, на основі дослідження й моніторингу: по-перше, загальних закономірностей соціальної динаміки і, по-друге - впливу феноменів нематеріального буття суспільства під загальною назвою «соціокультурні рефлексії» на особливості його соціокультурної динаміки.

Виклад основного матеріалу

Соціокультурна рефлексія - як множина відображень у колективній свідомості суспільства узагальненого досвіду його історії - є основою поведінки суспільства, можливо іноді усвідомлюваною, але переважно підсвідомою. Соціокультурні рефлексії є нарративом - інтегрованим продуктом раціональних та ірраціональних (емоційних) реакцій колективної свідомості. Отже соціокультурні рефлексії можуть бути результатом як більш, так і менш об'єктивного відображенням реальності в суспільній свідомості.

Соціокультурні рефлексії одного суспільства можуть втілюватися у більш чи менш впорядкованих концептуальних системах, здатних більш чи менш гармонійно взаємодіяти з соціокультурними рефлексіями інших суспільств. Прикладом таких концептуальних систем можуть слугувати: принцип побудови трієри чи колісниці, єгипетські піраміди, світові релігії, Махабхарата, Іліада, Біблія, скіфська пектораль, фрески Санторина, Помпеї і Копана, Пополь-Вух, Римське право, Декларація прав людини і громадянина, Кобзар, Статут ООН і т.ін. Соціокультурні рефлексії можуть визначати основні характеристики політико-правової системи суспільства, напрямок і зміст його соціальної динаміки, зокрема його розвиток чи деградацію.

Внутрішній дуалізм соціальних систем. Об'єктивно вся сукупність соціокультурних рефлексій будь-якого суспільства містить внутрішній дуалізм. Це означає, що у будь-якій просторово-часовій локалізації суспільного життя найбільш вірогідною є ситуація, коли в межах колективної свідомості суспільства одній ідеології «А» протистоїть ідеологія чи сума ідеологій, об'єднаних під загальним знаком «НеА». Доки єдність переважає над розпадом, співіснування «А» і «НеА» в силу своєї діалектичності триває у вигляді флуктуацій - чергуванні переваг то одного то іншого начала. В кризові періоди суспільство може пережити біфуркацію - спонтанну поляризацію єдиної системи на «А» і «НеА» у вигляді концентрації духовних, інтелектуальних і матеріальних ресурсів суспільства навколо цих умовних протилежних начал. Поляризація (біфуркація) є власне завершенням, «розрядкою» того нетривалого й непевного стану системи, коли вона втрачає звичні рівні структурованості і переживає критичне лавиноподібне зростання ентропії як міри невизначеності й невпорядкованості.

Причини зростання соціальної ентропії. Ентропія є мірою невизначеності і невпорядкованості в складних, відкритих динамічних системах, якими є зокрема й суспільства. Закон довільного зростання ентропії було відкрито Л.Е. Больцманом у 1872 році. Узагальнено цей закон можна сформулювати таким чином: «довільне протікання процесів веде до деструктуризації (дезорганізації, дисипації, розпаду і т.п.)».