Характеристика часової структури життєсвіту у феноменологічній соціології А. Шюца та Т. Лукмана

Мороз Є.О., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, факультет соціології, кандидат соціологічних наук, асистент кафедри теорії та історії соціології.

Виклад основного матеріалу

В середині ХІХ століття О. Конт розробив проект "позитивної" науки про суспільство. Так з соціальної філософії постав проект нової науки - соціології. Науковці, прагнучі побудувати соціологію за зразком успішних на той час природничо-математичних наук, відразу почали відмежовувати її від теоретичної попередниці, про що свідчать інтенсивний розвиток емпіричної соціології та натуралізація соціологічної теорії. Але вже на зламі століть за об'єктивних обставин натуралістська стратегія зазнала кризи, а в розвитку соціологічної теорії відбувся визначальний перелом, адже після невдачі проекту О. Конта вчені постали перед викликом нового завдання пошуку адекватної до соціальних реалій стратегії розбудови соціології як науки. У цей період виникли теоретичні джерела для становлення феноменологічної соціології. Одне з них - "соціологія розуміння" М. Вебера, спрямована на інтерпретацію соціальної дії та причинні її пояснення, визначення смислів, якими суб'єкти наділяють власні дії (виявлення "суб'єктивних значень"). Прибічник та критик М. Вебера, А. Шюц згодом опрацював "соціологію розуміння" у суб'єктивістському дусі, адже вважав суб'єктивний смисл соціальної дії основним робочим матеріалом для соціологів.

На початку ХХ століття соціологія у пошуках власного самобутнього предмету та методології звертається до філософських джерел, а саме - до новітнього напрямку феноменології. Зокрема, її засновник Е. Гуссерль вважав, що суспільним наукам потрібна не формальна строгість, виражена у логічній формалізації та застосуванні математичних методів, а з'ясування її обумовленості наперед даним світом, в якому вона існує, - життєсвітом. Введення поняття "життєсвіт" у поняттєво-категоріальний апарат соціологічної теорії є заслугою А. Шюца, який довів, що прототип наукових понять прихований саме в повсякденному знанні людей. Так, "життєсвіт" є ключовим поняттям феноменологічної соціології, тут воно позначає світ повсякденного знання та діяльності, на базі якого формується складний світ наукових абстракцій. А. Шюц та його численні послідовники висвітлювали значення поняття, описували види, нашарування, риси життєсвіту, зокрема, життєсвіту повсякденності.

Подальший розвиток науки свідчить про те, що прагнення науковців ввести поняття "життєсвіт" у соціологію було цілком виправданим. Однак, поняття згодом втратило первісну строгість, хоч і стало загальноприйнятим. Зокрема, на сучасному етапі воно зазвичай протиставляється сукупності жорстких структур, що чинять примусовий вплив на поведінку людей, є невизначеним, використовується інтуїтивно, ототожнюється за змістом з іншими суміжними поняттями. Очевидним є те, що саме у феноменологічній традиції А. Шюца дане поняття набуває цілісної обґрунтованої авторської теоретичної та емпіричної інтерпретації.

В результаті здійсненого А. Шюцем синтезу гуссерлевської концепції життєсвіту з "соціологією розуміння" М. Вебера центральним об'єктом вивчення феноменологічної соціології став феноменальний життєсвіт суб'єктивного досвіду [4, с. 53]. За А. Шюцем, життєсвіт - це світ, у якому індивіди як людські істоти серед собі подібних переживають суспільство та культуру, залежать від їх об'єктів, які водночас як впливають на індивідів, так і піддаються їх впливові [4, с. 53]. Життєсвіту як світу, який індивід конструює у власній свідомості, властива низка характеристик. По-перше, життєсвіт є непроблематичним, адже перебування в ньому не викликає в індивіда питань. По-друге, життєсвіт характеризується самозрозумілістю, оскільки є сферою всім відомого, очевидного, сферою того, у чому людина впевнена, що є для неї безумовно значущим та практично апробованим. Самозрозумілість життєсвіту базується на ідеалізаціях "і так далі" та "я можу завжди знов". По-третє, життєсвіт постає як світ рутинної діяльності, бо складається з рутинних дій, певних конструктів, за допомогою яких індивіди категоризують повсякденний досвід. По-четверте, життєсвіт доступний для впливу з боку індивіда, оскільки є сферою дійсності, в яку індивід може втручатися і яку здатний змінювати завдяки своїм діям, використовуючи власне тіло як інструмент впливу на навколишній світ. По-п'яте, життєсвіт характеризується інтерсуб'єктивністю. Він є інтерсуб'єктивною соціальною реальністю, що складається з інтерсуб'єктивних відносин між людьми, де в ході безпосередніх контактів між індивідами виробляються особистісно окреслені значення, якими наділяються соціальні процеси.

Аналізуючи життєсвіт як дорефлексивний непроблематичний світ, у якому живуть індивіди, А. Шюц та Т. Лукман розглядали його часову структуру й аналізували часові виміри. Соціальний час як соціологічну категорію розглядали багато різних науковців: представники Французької соціологічної школи (Е. Дюркгайм, М. Мос, М. Альбвакс), теоретики школи "Анналів", науковці Ж. Ґурвіч, П. Сорокін, Р. Мертон, В. Ільїн, П. Штомпка. Їх теоретичні напрацювання можна об'єднати в рамках окремого напрямку соціології - соціології часу, який інституалізувався в 70-их роках ХХ століття [7, с. 85]. В праці "Структури життєсвіту" А. Шюц та Т. Лукман описали три аспекти часу життєсвіту, проте їх перспективні ідеї не були вплетені у полотно досліджень соціального часу. Як всепроникна риса соціального життя час залишив свій відбиток на суб'єктивному рівні свідомості, тож сприйняття та розуміння часу є закладеним у всезагальному людському досвіді [7, с. 74]. Як відомо, свідомість та досвід були детально проаналізованими саме представниками феноменологічної соціології, тож їх теоретичний спадок потрібно обов'язково враховувати при подальшій розробці тематики соціального часу в соціології.

Обравши як критерій властивості часової структури життєсвіту, можна вирізнити такі його сутнісні ознаки: тривалість та скінченність, неминучість, історичну ситуативність, які перетинаються з характеристиками соціального часу - тривалістю, послідовністю та незворотністю. Тривалість виявляється в тому, що кожна подія в соціальному житті триває упродовж певного періоду часу. Варто зазначити, що дана характеристика соціального часу цілком збігається з першою ознакою життєсвіту. Оскільки події в соціальній реальності відбуваються одна за одною в певному порядку, соціальний час характеризується послідовністю [2]. Необхідність у побудові послідовностей різних подій - планів - є базовою у розумінні неминучості як сутнісної характеристики життєсвіту. Соціальні події є незворотними у часі, і незворотність соціального часу проводить демаркаційні лінії між минулим, теперішнім і майбутнім [7, с. 70]. Усвідомлення індивідом свого місця у такому часовому континуумі зумовлює розуміння ним скінченності, яка є важливою характеристикою життєсвіту. Врахування факту незворотності подій у соціальній реальності та розрізнення між минулим, теперішнім і майбутнім становлять важливий фундамент для аналізу історичної ситуативності життєсвіту. Варто зазначити, що теоретики соціології часу використовували поняття покоління, яким позначали вікову групу, фази соціалізації якої тісно прив'язані до певних історичних періодів у житті суспільства. Різне розміщення в соціальному часі зумовлює відмінності у статусах вікових груп, що живуть в один і той самий час, тобто в результаті різних умов соціалізації формується соціальна нерівність між представниками різних поколінь [2]. Аналогічний розгляд впливу факту належності до певного покоління на повсякденне життя індивідів можна простежити в аналізі історичної ситуативності життєсвіту соціальними феноменологами.

Тривалість та скінченність є обмежувальними характеристиками життєсвіту. Індивід усвідомлює трансцендентний вплив сегментів навколишнього світу на його актуальну досяжність [5, с. 59]. Він змушений враховувати тривалість життєсвіту та підпорядковувати свою діяльність світовому часу, а також повинний пам'ятати про скінченність життєсвіту, щоб мати це на увазі при побудові свого життєвого плану [5, с. 61]. Всередині нав'язаної часової структури, мотивований тривалістю та скінченністю індивід докладає зусиль для досягнення цілей, долає опір та діє.

У сучасному глобалізованому світі посилюються взаємозв'язки явищ та процесів, що відбуваються у різних сферах у різних куточках світу. Засоби зв'язку та комунікації (мобільні телефони, Інтернет) стискають простір та час, внаслідок чого роблять світ більш щільним, а інформаційні технології відіграють дедалі важливішу роль у житті людей. Внаслідок ущільнення часу змінюється і життєсвіт сучасного індивіда як частини глобального інформаційного суспільства. Осучаснений життєсвіт стає схожим на фільм, а індивіди перетворюються на глядачів. Внаслідок ущільнення часу в людей виникає відчуття, що їх повсякденне життя - не щось тривале, а набір безлічі моментів, які, ніби кадри у фільмі, безперервно змінюють один одного. У глобалізованому світі інформація про події поширюється миттєво завдяки ЗМК та Інтернету. Споживання інформації з всесвітньої мережі прирівнюється до безпосереднього набуття досвіду у повсякденному житті.

Щоб поспілкуватися з близькими, побачити відомі місця або зробити платежі, вже не обов'язково витрачати час на підготовку чи дорогу. Це свідчить про те, що з часів А. Шюца та Т. Лукмана характеристика "тривалість" перейшла зі своєї явної форми до прихованої, перетворившись на "латентну тривалість". Незважаючи на безліч способів "зекономити" час, сучасні люди все одно мусять враховувати, що кожна дія займає певний проміжок часу. Життєсвіти сучасних людей складається насправді не з моментів-кадрів, а з низки дій різної тривалості. Характеристика "тривалість" змушує сучасних способів шукати способів мінімізувати кількість часу, яку вони витрачають на виконання дій у їх повсякденному житті.

Пришвидшений темп життя сучасних людей зумовлює те, що вони не можуть зробити паузу, щоб замислитися над сенсом свого життя. Проте усвідомлення скінченності життєсвіту змушує його постійно обирати, які події включати у свій "життєвий фільм", а також контролювати процес їх виконання та кінцеві результати. Індивіди охоплюють у своєму сприйнятті лише найближчі події у вузькому часовому проміжку, але не мають часу для розгляду свого життя на великій часовій перспективі. Однією з хронічних проблем сучасних людей є прокрастинація, яка також ілюструє "латентну тривалість" життєсвіту, адже індивіди прагнуть не помічати плину часу. Вони втрачають часовий орієнтир, проте усвідомлення скінченності життєсвіту повертає їх до реальності, вписуючи їх життєсвіти в об'єктивний світовий час. Це змушує індивідів будувати плани своїх дій та завершувати розпочаті справи. Тож у сучасному світі можна простежити процес перетворення "скінченності" життєсвіту на "відкладену скінченність". Індивіди не мають часу на довготривалі роздуми про життя загалом, але концентрують увагу на "тут і зараз". На їх повсякденну діяльність більшою мірою впливають строки виконання конкретних планів, а не усвідомлення скінченності всього життя. Звертаючись до аналогії з фільмом, зазначимо, що індивід може досить точно і чітко спрогнозувати, коли закінчиться певна актуальна подія, але про загальну тривалість кінокартини він нічого не знає і про це не замислюється. життєсвіт часова структура лукман

Неминучість як сутнісна характеристика життєсвіту є визначальною у здійсненні денних планів індивіда. Неминучість властива структурі часу життєсвіту, яка утворюється в результаті перетину суб'єктивного часу потоку свідомості (внутрішня тривалість індивіда) з "біологічним" часом (ритміка тіла індивіда), світовим часом (пори року) та "соціальним" часом (календар). Проте оскільки події у різних вимірах стаються не одномоментно, їх абсолютної конгруентності не існує, наслідком чого є феномен чекання [5, с. 61]. Окрім цього, на індивідів накладається об'єктивна структура одночасності та послідовності, яка лежить за межами їх впливу. Час суттєво обмежує можливості індивідів здійснювати накреслені заздалегідь плани. Індивід постійно має узгоджувати надані ним часові пріоритети різних справ з накладеною на нього послідовністю подій у зовнішньому світі, з його тілесним ритмом, з соціальним календарем, а також будувати ієрархії цих дій у повсякденному житті [5, с. 62].

Сучасні люди живуть у світі, переповненому обов'язками та завданнями. Кожний член сучасного глобального суспільства має виконувати значну кількість різних дій. При цьому він має будувати не лише їх ієрархії, але й ієрархії варіантів виконання дій, а також розробляти чіткі послідовності виконання дій. Множинність планів перетворює "неминучість" життєсвіту на "неминучість в n-ій степені", де n - це кількість завдань, яку індивід має виконати найближчим часом. У послідовностях виконання складених планів може бути безліч проміжних дій, проте вони потрапляють на "сліпу зону" зору індивідів, для яких найважливішу роль відіграють результати. Індивіди прагнуть зробити все можливе, щоб зменшити тривалість виконання таких часткових дій. Тому описаний А. Шюцем та Т. Лукманом феномен чекання поступається місцем феномену поспіху. Досить часто сучасні люди наймають інших людей для виконання низки дрібних дій, на які не бажають витрачати власний час. Життєсвіт сучасного індивіда стає "хворобливо неминучим" через множинність напрямків діяльності самого індивіда. Варто зазначити, що життєві плани сучасних індивідів потрібно розглядати в усьому їх різноманітті, вирізняючи глобальні плани спільнот та груп, життєві плани окремих індивідів, конкретні плани для здійснення життєвих планів, часткові та допоміжні плани.

Трансцендентний вплив світового часу на життєсвіт виражається у наступній сутнісній характеристиці життєсвіту - в історичній ситуативності. Індивід переживає у досвіді світовий час як незворотній. Соціальний світ на основі суб'єктивного досвіду послідовності поколінь переживається як принципово історичний [5, с. 63]. Історична ситуативність життєсвіту виявляється в тому, що індивід народжується у певний час, у певну історичну епоху. Жодний індивід не має змоги вибрати, коли йому народитись. Він сприймає це як нав'язане йому та переживає це як основний момент його Тут-буття у життєсвіті. При цьому індивід враховує також і те, що його ближні люди також народилися в особливій історичній ситуації [5, с. 63]. Покоління українців, які жили в СРСР, та тих, хто народилися вже після здобуття Україною незалежності, проходили процес соціалізації зовсім у різних історичних умовах. Між представниками цих поколінь часто виникають конфлікти, проте їх вдається залагоджувати, якщо люди враховують ту обставину, що їх погляди на світ принципово різні, адже їх життєсвіти сформувалися у різних історичних ситуаціях.

А. Шюц та Т. Лукман акцентували увагу на відмінностях між представниками різних поколінь, що проживають у різні історичні епохи, але в сучасному світі суттєві відмінності можуть розділяти представників одного і того самого покоління. В умовах глобалізованого світу існує не одна ситуативність, а множина ситуативностей. Набуває великого значення географічна ситуативність. Люди, що проживають у різних кінцях світу, можуть інтерпретувати одні й ті самі події зовсім по-різному, що залежить від регіону їх проживання. Якщо представники одного покоління проживають у різних місцях, їхні життєсвіти будуть принципово різними. Прикладом цього можуть бути відмінності життєсвітів мешканців Сходу та Заходу України, що спричиняють конфлікти між людьми. Як уже було зазначено, сучасні люди більше сконцентровані на вузькому часовому інтервалі, а не на довготривалій часовій перспективі. Тож у межах історичної ситуативності варто вирізнити ситуативність теперішню. Для індивіда набагато важливіше те, що відбувається у даний момент, ніж історичний процес в цілому. Можна піддати сумніву тезу А. Шюца та Т. Лукмана про неможливість зміни індивідами історичного минулого. Звичайно, змінити події, що вже відбулися, неможливо. Але змінити повідомлення про минулі події та сформувати зовсім інше уявлення про них цілком можливо. Прикладом цього є постійне переписування підручників з історії з приходом до влади нових політичних сил. Життєсвіти сучасних людей є досить пластичними і доступними для подібних маніпуляцій. Тож варто змістити акцент з самої історії на те, якою вона постає у свідомості індивідів, тобто зважати на те, як вони її осмислюють та тлумачать. Саме уявлення про історичну ситуацію, а не сама ситуація, чинить трансцендентний вплив на життєсвіт сучасного індивіда.

1. Альфред Шюц и основы феноменологической социологии / Хайнц Абельс // Интеракция, идентичность, презентация. Введение в интерпретативную социологию. - Санкт-Петербург: "Алетейя", 2000. - С. 66-100.

2. Ильин В.И. Социальное время и социальная иерархия [Електронний ресурс]/ В.И. Ильин. - Режим доступу до ресурсу: http://www.studfiles.ru/ preview/4279695/paqe:4/.

3. Ионин Л.Г. Возникновение и развитие феноменологической социологии. А. Шюц и этнометодология / Л.Г. Ионин // История теоретической социологии; [под. ред. Ю.Н. Давыдова]. - М.: Изд-во "Канон+" ОИ "Реабилитация", 2002. - Т.3 - С. 282-301.

4. Ионин Л.Г. Культура в социологической традиции / Л.Г. Ионин // Социология культуры. - [4-е изд., перераб. и доп]. - М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2004. - С. 36-58.

5. Лукман Т. Структури життєсвіту / Томас Лукман, Альфред Шюц; [пер. з нім. Вахтанґ Кебуладзе]. - К.: Український Центр духовної культури, 2004. - 560 с.

6. Феноменологическая социология // Критика современной буржуазной теоретической социологии; [под. ред. В.Г. Осипова]. - Москва: Наука, 2003. - С. 95-141.

7. Штомпка П. Временное изменение общества: социальное время / П. Штомпка // Социология социальных изменений. - М., 1996. - С. 67-84.

8. Шюц А. Феноменология и социальные науки / Альфред Шюц // Избранное: Мир, светящийся смислом. - М.: "Российская политическая энциклопедия" (РОССПЭН), 2004. - С. 151-234.

Размещено на Allbest.ru