"Дитячий простір" в філософсько-урбаністичній інтерпретації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття

на тему: «Дитячий простір» в філософсько-урбаністичній інтерпретації

Виконав:

Фесенко Г.Г.

Наведено огляд урбаністичних практик організації дитячих локацій у контексті модерних та постмодерних теорій простору. Досліджено особливості культурної присутності дітей в урбанізоеаному просторі у об'єкт-суб'єктній перспективі: як об'єкта особливої турботи у просторі міста та проактивного суб'єкта. Пропонується нове вирішення проблеми ідентифікації ігрових просторів через експлікацію «дружніх до дітей» характеристик на урбанізований простір. Підкреслено, що урбан-філософські інтерпретації дитячих просторів, з одного боку, пропонують рефлексії міського простору крізь призму повсякдення дітей та їх батьків, з іншого, в процесі розуміння дитячих урбан-практик відкриваються нові концептуальні підходи до окреслення філософії міста. Розглядаються концептуальні параметри просторовогозалучення дітейу публічні просториміста.

Ключові слова: місто, ігровий простір, ландшафт, територія сусідства, дитячімайданчики, міське планування, дружнє до дітей середовище.

The article provides an overview of the urban practices in the organization of children's locations in the context of modernist and postmodernist theories of space. The specificity of the cultural presence of children in an urban area in the object- subject perspective investigated (as an object of special concern in the space of the city and proactive subject). It proposed a new solution to the problem of identification of playable spaces through the explication of «child-friendly» characteristics on urban space. It was emphasized that urban-philosophical interpretations of children's spaces, on the one hand, offer a reflection of urban space through the lens of everyday life of children and their parents, on the other hand, new conceptual approaches to understanding the city are designed in the process of thinking about children's urban practices. The conceptualframeworks ofspatial involvementof children in the public spaces ofthe city are considered.

Keywords: city, playable space, landscape, neighbourhood, playgrounds, urban planning, child-friendly environment.

Урбаністичний фокус організації дитячих просторів набуває особливого значення, оскільки, за різними оцінками глобального розвитку до 2030 року, 60% міського населення буде складатися з мешканців віком до вісімнадцяти років. Такі демографічні процеси стають серйозним викликом для урбаністів, які мають запропонувати вирішення проблеми дитячої присутності у містах. Передусім, мова йде про організацію ігрових просторів, адже саме гра відіграє важливу роль у здоровому розвитку дітей (фізичному, когнітивному, емоційному). Відомо, що ігровий простір розглядається Організацією Об'єднаних Націй як необхідна складова прав дитини. Разом з тим, навіть у добре розвинених містах (наприклад, Лондоні) багато з дітей обмежені у доступі до такої інфраструктури [15]. Така ситуація спонукає міста до вироблення «дружніх до дітей» стратегій просторового розвитку.

Саме тому в урбаністиці спостерігаються рефлексії щодо вітальних та ціннісних смислів міста з метою виявлення просторових можливостей для реалізації дітьми різноманітного досвіду. Здійснюються міждисциплінарні розвідки «дитячого середовища» («children empowerment») міста [11; 13; 16]. Разом з тим, філософські дискурси щодо присутності дітей у місті є новим дослідницьким завданням для вітчизняної гуманітаристики.

Урбан-філософські дискурси «дитячого середовища» набувають значимості не тільки на теоретико-методологічному рівні, а й у зв'язку із важливими практичними завданнями на глобальному рівні. ЮНІСЕФ ініціював програму з розширення прав і можливостей дітей в рамках розвитку міст [6]. Наразі існує потреба у розробці відповідних концептуальних підходів до організації дитячого середовища, утому числі й в українських містах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій засвідчив, що осмислення дитячих форм міського буття формується переважно у міждисциплінарному методологічному полі урбаністики, соціології, культурної антропології, географії та ін. Так, у журналі «Children, Youth and Environments» презентуються дослідження, що окреслюють проблематику «дитячого середовища». Серед них - дослідження параметрів «дружніх до дитини міст» (child-friendly cities). Наприклад, Марія Кайлін і Стіна Боделюс аналізують сучасну урбан- ситуацію у Швеції, коли, збільшується чисельність дітей у міських районах, й у той же час - зменшуються міські локації для дитячої активності та гри. Авторки наголошують на необхідності розробки якісних характеристик урбан-планування у певній єдності елементів урбан-дизайну з інклюзією цінностей гри [10, р. 92-93].

Дослідники також здійснюють спроби ідентифікувати дитячий простір міста через співвідношення з категорією «щастя», спираючись на рейтинг ЮНІСЕФ щодо рівня «дитячого благополуччя» у країнах. Зокрема, Ріна Мей Акоста та Мішель Хатчісон дослідили унікальне дитяче середовище нідерландських міст, оскільки саме ця країна посідає перше місце у рейтингу щасливих дітей [11]. Авторки з'ясовують просторові характеристики «щасливого дитинства» та актуалізують питання про зрушення парадигм в організації дитячих просторів та формування культури просторової свободи дітей.

Також дослідники звертають увагу на вуличну активність підлітків. Так, Іейн Борден презентує простір, що «виробляється» молодими скейтбордистами та означується поза архітектурним контекстом міста [5]. Завдяки постструкгуралістським інтерпретаціям урбан- простору, окреслюється й нова опція щодо дитячого середовища. Зазначається, що дитячий простір міста має розглядатися не лише з точки зору задоволення повсякденних потреб дітей, а й дорослих, які про них турбуються (Нільс де Конінк-Сміт та Марта Гутман) [7].

Слід зазначити, що здійснені «польові дослідження» спираються на ідеї про парадигмальні зміни в урбаністичній морфології, артикульовані відомими мислителями - авторами урбан-філософських концепцій - Анрі Лефевром (про «виробництво соціального простору»), Девідом Гарві (про «право на місто»), а також Девідом Бланделом з його підходом до «просторового виробництва дитинства» [4]. Розглядаючи епістемологічний потенціал просторових теорій для дослідження дитячого середовища у місті, слід брати до уваги «безпекову» концепцію урбан-просторів [2], а також контекст повсякдення дітей, що відбувається за межами «простору турботи».

Разом з тим, слід зазначити, що незважаючи на певний дослідницький інтерес до теми присутності дітей у міському просторі, можна стверджувати, що ця тема в урбаністиці залишається недостатньо дослідженою. Поза увагою дослідників залишаються суттєві для розуміння «дитячого простору» міст аспекти, передусім, форми прояву їх суб'єктності в сучасному мегаполісі та тенденції їх розвитку. Й разом з тим, існує нагальна епістемологічна потреба у концептуальних розробках ревіталізації міст із урахуванням способів присутності дітей у публічному просторі. А це, у свою чергу, робить актуальним для сучасного гуманітарного знання поєднання двох перспектив - філософії й урбаністики - у єдиній теоретико-практичній площині.

Метою даного дослідження є філософське осмислення соціо-просторового феномену міста в частині виявлення концептуальних основ для окреслення дитячого середовища міста. Для досягнення поставленої мети пропонується розв'язати наступні завдання: по- перше, окреслити можливі «координати присутності» дітей у просторі міста; по-друге, проаналізувати типологію чутливих до дітей міських локацій через філософсько-антропологічний аналіз повсякдення у сучасному місті.

У модерністських візіях міста, як функціонально організованого «середовища», «дитяче середовище» представлене граничними просторами дитячих майданчиків. Практики відокремленого дитячого майданчика у модерному міському плануванні були урбаністичною відповіддю на вимоги безпеки. Дослідники доводять, що поява дитячих майданчиків в Нью-Йорку, була наслідком рішень щодо необхідності захисту дітей і контролю за ними [9]. Разом з тим стверджується, що концепція створення ігрових майданчиків як відокремленого простору для дітей була не тільки орієнтована на їх захист від небезпечних міських вулиць, а й мотивована бажанням дорослих «прибрати» дітей з вулиць, щоб вони могли перебувати під наглядом дорослих. Такі урбаністичні практики спонукають до критичної рефлексії стосовно місця дітей у місті та граничних меж їх присутності у публічному просторі.

Урбан-антропологічне зосередження на містах як теренах суспільно-продуктивного життя одночасно здійснює демаркацію міських просторів за ознаками «дорослого життя». У той же час ідеї про дитинство, його часопростір, відмінний від дорослого життя з ознакою економічної неакгивності, призводять до позбавлення дітей «права на вулиці».

Відповідно до модерної парадигми, облаштування відокремлених дитячих майданчиків здійснювалося за універсальними зразками. З часом, особливо після розгорнутої феміністської критики просторової політики міст, формуються ідеї про дитячі майданчики як місця для різноманітних практик. Так, у сучасному Лондоні, де гра визнається як життєво важлива частина дорослішання [14, р. V-VI], об'єктом відповідної уваги стають діти віком від 0-11 років і підлітки вікової категорії 12+. А це означає, що ігрові простори мають відповідати потребам різних вікових груп, а також пропонувати різні локації для їх ігрових практик.

«Дитяче середовище» Лондона складається з чотирьох типів локацій:

- ландшафтний ігровий простір для дітей молодшого віку та пристосований для перебування у ньому дорослих, які доглядають за малечою (doorstep playable space), розташований у кроковій доступності від житла;

- простір з ландшафтним озелененням і спеціальним обладнанням для фізичної активності дітей віком від 0 до 11 років, а також тих, хто ними опікується (local playable space)',

- ігрові простори в межах мікрорайону/кварталу, де передбачені, як майданчики для дітей віком від 0 до 11 років, так і окремі локації для підлітків вікової категорії 12+ (neighbourhoodplayable space)',

- соціальний простір підлітків для спілкування, участі у неформальному відпочинку або фізичній активності {youth space) [14, р. 65].

Таке впорядкування «дитячого середовища» в модерному місті спонукає урбаністів, у тому числі

1 вітчизняних, виходити з «полону» епістемології модерності, яка універсалізує. Зокрема, це засвідчує й проведений у Харкові тендерний аудит «дитячого середовища» прибудинкових територій багатоквартирних будинків: дитячих майданчиків (призначені для дітей до 12 років), спортивно-ігрових комплексів (для підлітків) [1; 3]. Було виявлено:

- по-перше, дискримінацію батьків у користуванні дитячими майданчиками через відсутність облаштованих місць для дорослих (наприклад, лави відсутні або знаходяться у неналежному стані);

- по-друге, дискримінацію дівчат категорії 12+. Зазвичай спортивно-ігрові комплекси у дворах багатоквартирних будинків «чоловічі», бо складаються з футбольних та баскетбольних майданчиків, а території для активного дозвілля, зокрема дівчат-підпітків, відсутні. Тим самим чітко виявляється тендерна асиметрія у праві мешканок користуватися прибудинковими територіями. Серед наслідків такої просторової дискримінації - суттєвий дефіцит перебування дівчат на відкритому повітрі (норма для підтримки здоров'я -

2 години на день). Таке просторове витіснення дівчат- підпітків у «домашній простір» негативно позначається не тільки на їх психосоматичному стані, а й на отриманні необхідного соціального досвіду, розвитку комунікативних навичок, творчих здібностей тощо [1, с. 4]. Отже, перед вітчизняною урбаністикою стоїть питання артикуляції статево-вікових нерівностей та її врахування при плануванні ігрових просторів міста.

Слід зазначити, що модерні координати присутності дітей у міському просторі лише частково забезпечують їм якісний життєвий простір. Дитячі майданчики, обмежені прибудинковою територією, з одного боку, забезпечують захист, дозвілля на відкритому повітрі, необхідне для підтримання здоров'я; з іншого - є локаціями несвободи через заперечення їх права на інші міські простори, на світ міста у цілому. «Звуженість» дитячої території у місті стає темою для постструктуралістських філософських рефлексій. Ідея про місто як світ, яким має оволодіти дитина у процесі свого дорослішання, проектується на світ міста у цілому. Це, у свою чергу, актуалізує урбан-візії Джейн Джекобе («Смерть і життя американських міст») щодо оновлення архітектурно-просторових рішень, у даному випадку - рекультивації (регенерації) вулиць для гри. Через гру діти пізнають світ, набувають комунікативних, творчих навичок. Важливо забезпечувати дітям можливість бути присутніми у різноманітних публічних просторах в місті - щоб грати, а підліткам - зустрічатися. Звідси постає завдання - подолати відчуження «дитячого» в урбаністських інтерпретаціях, зрушити граничні межі просторів, у яких діти можуть мати ігрові практики.

Під час урбаністичних трансформацій від модерного до постмодерного стану відбуваються зміни у структурі міського середовища відповідно до прагнень креативної спільноти (Чарльз Лендрі «Креативне місто»). Потреба у самоакгуалізації посіла найвищий рівень у ціннісній шкалі постіндустріального міста. Формується потреба у більш різноманітних формах ігрових просторів: дитячих майданчиків, скейт-парків та інших зон відпочинку. Вони можуть знаходитися під наглядом (наприклад, як «пригодницькі дитячі майданчики» (adventure playgrounds, де працює спеціально навчений персонал) або без нагляду; з формальним обладнанням або у необладнаних місцях (природних й архітектурних локаціях), які можуть бути використані для різних розважальних заходів.

Постмодерністські рефлексії щодо дизайну міських просторів орієнтовані на ідею про те, що дітям необхідно забезпечити можливості «грати по всьому місту, де це доречно» і творчого використання публічних просторів та озеленених ландшафтів. Крім того, вулиці, тротуари та інші форми відкритого простору розглядаються з точки зору їх використання для «випадкової гри» (incidental playable space). Придатними до гри вважаються публічні простори з гарним ландшафтним озелененням або високої якості паблік-артом, де діти можуть мати креативне дозвілля. Важливим аспектом міського дизайну, що містить потенціал для «випадкової гри» є також наявність вуличних меблів, цікавий вуличний ландшафт (багаторівневий, з природними предметами - валунами, колодами і т.ін.) [13, р. ЗО].

Таким чином, у дружньому до дитини місті простір вулиці постає як місце пере-вироблення дітей та підлітків. Особливої уваги, з точки зору осмислення сучасних урбан-тенденцій, орієнтованих на дітей, заслуговують практики створення «іграбельних просторів» на вулицях та інших публічних просторах (play streets). Наприклад, створюються умови для активного використання дітьми тротуарів (для малювання крейдою, ігор із застосуванням мобільних ігрових модулів). Ігрові вуличні практики можуть організовуватися й на автомобільних дорогах у час, коли вулиці (зокрема, у неділю) перекриваються для автотранспорту (Sunday Play Street).

Також важливо, щоб усі ігрові простори були доступними. Зазначається, що у сучасних мультикультурних мегаполісах важливо враховувати різні потреби в грі залежно від їх віку, статі, національності, віросповідання і рівня фізичних можливостей. Для того, щоб гарантувати усім дітям рівні можливості у доступі до гри, необхідно ці потреби виявляти, та ураховувати при прийнятті відповідних архітектурно-просторових рішень. Зокрема, потрібні зусилля зі збору та аналізу тендерно сегрегованих даних для інтеграції тендерних показників у дизайн-проекти ігрових проектів до підлітків. Важливо дотримуватися принципу тендерної справедливості у «праві на місто», адже урбаністи часто нехтували потребами дівчат-підпітків (робити міста їх присутності безпечними, зокрема, шляхом встановлення систем онлайн-спостереження).

Також звертається увага на те, що у місті діти часто обмежені у доступі до значимої для них міської інфраструктури через небезпечність їх мобільних практик. Урбаністи визначають місто, як місце мобільності у вигляді потоку повсякденних практик, як «місце, яке практикується». Дослідники звертають увагу на значимості для розвитку дитини свободи мобільності у міському середовищі. Наголошується, що мобільний простір дітей у місті (пішки, на велосипеді, громадському транспорті) має бути безпечним на значимих для них повсякденних маршрутах (школа, дитячі майданчики і т.ін.). Наприклад, фінські діти можуть пересуватися по місту без супроводу дорослих, адже існує високий рівень просторової безпеки [8]. Втім відмічаються тендерні відмінності у їх мобільності: у хлопчиків більше мобільних практик на великі відстані і на більш високих швидкостях, ніж у дівчат.

Через гру та творчі практики у дітей розвивається усвідомлення власної суб'єктності, а також проактив- ності у міському просторі. Серед постмодерних урбан- технологій є й такі, що спрямовані на залучення дітей і молоді до розробки архітектурно-просторових рішень щодо ігрових просторів (мінімальна вимога до включення дітей - консультації) [14, р. 74]. При цьому акцентується увага на тому, що це дозволяє досвідченим фахівцям конструювати ігрові простори з максимальним врахуванням дитячі потреб. Зокрема, важливими для урбаністів є думки дітей-інвалідів щодо розташування ігрових зон, їх просторової доступності та специфіки обладнання.

Розширення «присутності» дітей у місті спонукало до урбан-філософських рефлексій у напрямку ідеї, що завдяки ігровим просторам витворюється «територія сусідства». Гра дітей на вулиці спонукає до спілкування та встановлення довірчих стосунків поміж дорослими- сусідами, що у свою чергу сприяє розвитку соціальних мереж та почуття приналежності до спільноти. Ігрові середовища у житлових районах можуть бути корисними мешканцям різного віку, оскільки забезпечують місця для спокійного або активного дозвілля. Комунікація між людьми різних вікових груп у парках і громадських місцях допомагає поліпшити «дух спільноти». Відбувається взаємодія різних вікових груп у парках і громадських місцях, що сприяє зміцненню довіри, «розумінню поколінь» і усуненню напруженості у відносинах між молоддю та іншими членами спільнот.

У такий спосіб відбувається переозначення простору у напрямку виявлення соціоспроможності (sociability) міських локацій. Якісні місця для гри є невід'ємною частиною соціогеографії мікрорайонів. Урбаністи звертають свою увагу на просторові практики, що дозволяють дорослим, дітям та молоді використовувати локацї спільно чи окремо, й у різний час доби. «Практики сусідства» дозволяють забезпечити гнучке і багатофункціональне використання простору різними групами мешканців. Інклюзивні міські простори можуть також сприяти неформальній комунікації між поколіннями та прояву громадської активності. Створення ігрових просторів може відбуватися із залученням дітей та батьків до озеленення, організації нагляду за дітьми на майданчиках середовищами з боку дорослих (бабусь і дідусів, підлітків, батьків та ін.) та ін. Спільна робота над дизайном «просторів серед будинків» здійснюється на основі гендермейнстрімінгової активності, як взаємодія між мешканцями різних тендерних груп (гендер+). Безперечно, що подібні «практики сусідства» мають неабияку цінність з точки зору «людських інвестицій» у місто. Спільний досвід мешканців в організації публічних просторів показує, що громадські «низові» ініціативи є важливим інструментом для змін не тільки міського ландшафту, а й громади, та здатний сформувати більш відповідальну «свідомість міста». Кожна місцева ініціатива привносить зміни, які у свою чергу призводять до нової активності і подальшої урбан- трансформації. Також, спостерігаємо, як об'єднання мешканців навколо ідей про місця для гри, змінюють міське середовище. Зокрема, популярності набувають «низові» урбан-ініціативи з перепланування публічних просторів на рівні будинку, вулиці.

Слід зазначити, що урбан-філософські інтерпретації дитячих просторів, з одного боку, пропонують рефлексії міського простору крізь призму повсякдення дітей та їх батьків, з іншого, в процесі розуміння дитячих урбан- практик відкриваються нові концептуальні підходи до окреслення філософії міста. дитячий простір урбаністичний гра

Проведений філософсько-урбаністичний аналіз засвідчив, що: модерністські урбан-практики дитячих просторів, що творяться у функціональній системі координат «приватного» буття мешканців, стають об'єктом урбаністської критики через вузькі концептуальні межі простору для самовираження дітей; багатофункціональність ігрових просторів у постмодерній урбаністиці спирається на ідеї про різноманіття способів міського буття та право на присутність дітей у публічному просторі, й більше того - формування міста як «дружнього до дітей»; концепція дружнього до дітей міського ландшафту окреслює урбан-систему ціннісних координат: безпечність, доступність, естетичність, потенціал для творчості; у філософсько-урбаністичних інтерпретаціях дитяче середовище концептуалізується різними дотаціями відповідно до окреслення ролі дітей у місті: як об'єкта турботи з боку дорослих, або як суб'єкта міської спільноти; урбан-практики з включення ігрових локацій у публічний простір міста привносять нові смисли, цінності у філософію міста; повага до різноманітності спричиняє формування «просторів сусідства», що наповненні множинними соціальними зв'язками та спроможністю виробляти унікальний досвід місцевого акгивізму, демонструючи відповідальність за простір міста; одночасно формується теоретико-епістемологічний виклик традиційній теорії простору; різні позиції дітей в урбан-середовищі мають враховуватися при аналізі міських трансформацій, а також при конструюванні урбан-локацій, у яких можливим є вияв творчої суб'єктності дітей.

Філософсько-урбаністичне відтворення типології дитячих просторів у місті, на нашу думку, потребує подальшого поглибленого дослідження. Перспективи подальших розвідок можуть бути пов'язані з концеп- туалізацією дитячих урбан-просторів у широкому діапазоні: від безпечності до креативность

Список використаних джерел

1. Фесенко Г. Гендерночутливі локації в урбанізованому просторі / Г. Фесенко // Тендерний журнал «Я». - 2015. - №1 (37). - С.4-6. - Режим доступу: http://eprints.kname.edu. ua/43802/l/Fesenko%20G.G._4.pdf.

2. Фесенко Г. Г. Урбан-антропологічний дискурс філософії

безпеки / Г. Г. Фесенко И Гілея. - 2015. - Вип.92 (№1). - С.166- 170.- Режим доступу: http://eprints.kname.edu.ua/39773/l/l-Fesenko%20G.pdf.

3. Фесенко Т. Г. Імплементація тендерних підходів у муніципальні програми розвитку житлово-комунального господарства / Т. Г. Фесенко, Д. М. Мінаєв, О. В. Беляцький, І. С. Усачов // Тендерна політика міст: історія та сучасність. - Харків, 2013. - Вип.4. - С.238-240. - Режим доступу: http:// eprints.kname.edu.ua/40343/l/238-240.pdf.

4. Blundell D. Rethinking Children's Spaces and Places / D. Blundell. - London: Bloomsbury Publishing Pic, 2016. - 223 p.

5. Borden I. Skateboarding, space and the city: architecture and the body 11. Borden. - Oxford: Berg Publishers, 2001 - 318 p.

6. Children and urban development: Past and present; UNICEF [Electronic resource]. - Access mode: https://www.unicef.org/about/ history/index_61883.html.

7. De Coninck-Smith N. Children and youth in public making places, learning lessons, claiming territories / N. De Coninck-Smith, M. Gutman II Childhood. - 2004. - №11 (2). - P.131-141.

8. Fagerholm N. Mapping and characterising children's daily mobility in urban residential areas in Turku, Finland / N. Fagerholm, A. Broberg II Fennia. - 2011. - Vol.189 (2). - P.31-46.

9. Hart R. Containing children: some lessons on planning for play from New York City / R. Hart // Environment and Urbanization. - 2002.- 14 (2).-P.135-148.

10. Kylin M. A lawful space for play: conceptualizing childhood in light of local regulations / M. Kylin, S. Bodelius // Children, Youth and Environments. - 2015. - Vol.25. - N.2: Child-friendly cities: critical approaches. - P.86-106.

11. Mae Acosta R. The happiest kids in the world bringing up children the Dutch way / R. Mae Acosta, M. Hutchison. - London: Transworld Publishers Ltd, 2017. - 320 p.

12. O'Brien M. Children's independent spatial mobility in the urban public realm'/ M. O'Brien, D. Jones, D. Sloan, M. Rustin // Childhood. - 2000. - №7 (3). - P.257-277.

13. Play and informal recreation; Mayor of London, London Assembly [Electronic resource]. - Access mode: https://www. london.gov.uk/what-we-do/planning/implementing-london-plan/ supplementary-planning-guidance/play-and-informal.

14. Sanson H. Shaping neighbourhoods: play and informal recreation. Supplementary planning guidance / H. Sanson, J. Carlsen, M. Newitt. - London: Greater London Authority, 2012. - 106 p.

15. Valentine G. Public space and the culture of childhood / G. Valentine. - Burlington, VT: Ashgate Pub Ltd, 2004. - 133 p.

References

1. Fesenko G. Hendemochutlyvi lokatsiyi v urbanizovanomu prostori / G. Fesenko // Hendemyy zhumal «Ya». - 2015. - №1 (37). - S.4-6. - Rezhym dostupu: http://eprints.kname.edu. ua/43802/l/Fesenko%20G.G._4.pdf.

2. Fesenko G. Urban-antropolohichnyy dyskurs filosofiyi

bezpeky / G. Fesenko // Hileya. - 2015. - Vyp.92 (№1). - S.166- 170. - Rezhym dostupu: http://eprints.kname.edu.ua/39773/lZl-

Fesenko%20G.pdf.

3. Fesenko T. H. Implementatsiya hendemykh pidkhodiv u muni- tsypal'ni prohramy rozvytku zhytlovo-komunal'noho hospodarstva / T. H. Fesenko, D. M. Minayev, О. V. Belyats'kyy, I. S. Usachov // Hendema polityka mist: istoriya ta suchasnist'. - Kharkiv, 2013. - Vyp.4. - S.238-240. - Rezhym dostupu: http://eprints.kname.edu. ua/40343/l/238-240.pdf.

4. Blundell D. Rethinking Children's Spaces and Places / D. Blundell. - London: Bloomsbury Publishing Pic, 2016. - 223 p.

5. Borden I. Skateboarding, space and the city: architecture and the body 11. Borden. - Oxford: Berg Publishers, 2001 - 318 p.

6. Children and urban development: Past and present; UNICEF [Electronic resource]. - Access mode: https://www.unicef.org/about/ history/index_61883.html.

7. De Coninck-Smith N. Children and youth in public making places, learning lessons, claiming territories / N. De Coninck-Smith, M. Gutman II Childhood. - 2004. - №11 (2). - P.131-141.

8. Fagerholm N. Mapping and characterising children's daily mobility in urban residential areas in Turku, Finland / N. Fagerholm, A. Broberg II Fennia. - 2011. - Vol.189 (2). - P.31-46.

9. Hart R. Containing children: some lessons on planning for play from New York City / R. Hart // Environment and Urbanization. - 2002.- 14 (2).-P.135-148.

10. Kylin M. A lawful space for play: conceptualizing childhood in light of local regulations / M. Kylin, S. Bodelius // Children, Youth and Environments. - 2015. - Vol.25. - N.2: Child-friendly cities: critical approaches. - P.86-106.

11. Mae Acosta R. The happiest kids in the world bringing up children the Dutch way / R. Mae Acosta, M. Hutchison. - London: Transworld Publishers Ltd, 2017. - 320 p.

12. O'Brien M. Children's independent spatial mobility in the urban public realm'/ M. O'Brien, D. Jones, D. Sloan, M. Rustin // Childhood. - 2000. - №7 (3). - P.257-277.

13. Play and informal recreation; Mayor of London, London Assembly [Electronic resource]. - Access mode: https://www. london.gov.uk/what-we-do/planning/implementing-london-plan/ supplementary-planning-guidance/play-and-informal.

14. Sanson H. Shaping neighbourhoods: play and informal recreation. Supplementary planning guidance / H. Sanson, J. Carlsen, M. Newitt. - London: Greater London Authority, 2012. - 106 p.

15. Valentine G. Public space and the culture of childhood / G. Valentine. - Burlington, VT: Ashgate Pub Ltd, 2004. - 133 p.

Размещено на Allbest.ru