Процес демократизації в умовах сучасності: категоричний імператив проти гіпотетичного

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Процес демократизації в умовах сучасності: категоричний імператив проти гіпотетичного

Герасименко Д. Г.,

аспірантка, Центр Гуманітарної Освіти

НАН України (Україна, Київ)

Анотація

Ключові слова: демократизація, громадянське суспільство, категоричний імператив, гіпотетичний імператив, мораль, право, закон, громадянський стан.

Abstract

Keywords: democratization, civil society, the categorical imperative, the hypothetical imperative, morality, law, civil status.

Дисонанс серед існуючих визначень демократії та поняття демократичного суспільства, причиною якого є розбіжності у їх тлумаченні, призводить до втрати зв'язку, який має існувати між філософським та політичним дискурсом. Виходячи з означеної проблематики, актуальність даної статті полягає в тому, що робота розкриває зміст уявлень про демократію у сучасному суспільстві та пропонує шляхи для подолання ідейної розбіжності між філософським та політичним дискурсах.

В статті здійснюється порівняння двох проектів демократичного суспільства на прикладі двох імперативів, які використовує Кант для порівняння природного та етично-громадянського станів. Поняття категоричного імперативу в контексті сучасного політичного буття було розглянуто як західними так і вітчизняними дослідниками. Серед них робота Нікалоса Тампіло «Мужність кантіанства: ідеї просвітництва у сучасній політичній теорії» в якій автор закликає до необхідності повернення до ідеалів, запропонованих Кантом, категоричного імперативу, зокрема, оскільки втрата загальних ціннісних орієнтирів, утверджених за доби Просвітництва, може призвести до невідворотних наслідків [12, с. 99]. Також категоричний імператив розглядає Шаліні Саткунанадан в своїх роботі «Надзвичайна відповідальність: політика поза моральних ідеалів» в двох можливих його виявах: як епістемо- логічний та звичайний [11, с 140-141]. На думку автора епістемологчний категоричний імператив не може стати ціннісним орієнтиром в світі сучасного політичного буття, оскільки утверджує однакову здатність осягнути категоричний імператив, що, як вже було достатньо показано на реаліях XX століття, не можу бути достатньою підставою для розбудови демократичного суспільства. Натомість категоричний імператив поза його епістемологічним контекстом, є прикладом асиметричності взаємовідносин у суспільстві, яка спирається на безумовну повагу до іншого, без відносно від власних очікувань. Серед вітчизняних досліджень, які розглядають категоричний імператив у можливості його бути застосованим для опису та пояснення суспільних взаємовідносин в соціумі, робота

И. И. Мюрберга «Категоричний імператив І.Канта та поняття політичного» [6]. Автор аналізує наскільки категоричний імператив може бути застосованим по відношенню до сучасного соціуму. Автор робить спробу поєднати політичний та філософський дискурси посередництвом ре актуалізації категоричного імперативу. «Дане чергове звернення до категоричного імперативу навіяно переконанням, що теоретична мотивація, яка надихнула Канта на створення настільки неординарною конструкції, несла в собі зародок політико-філософського підходу» [6].

Представлена стаття виходить за рамки аналізу категоричного імперативу та пропонує розглянути також поняття гіпотетичного імперативу, яким послуговується Кант, щоб на його фоні виділити та підкреслити значення та роль категоричного імперативу для суспільства. В статті проведено ревізію як гіпотетичного так і категоричного імперативу стосовно їх відповідності запитам сучасного суспільства.

Відповідно до вище зазначеного, у статті було поставлено та вирішено ряд завдань серед яких: аналіз понять демократії та демократичного суспільства; розкриття змісту демократизації, як невід'ємного процесу розвитку суспільства; аналіз категоричного та гіпотетичного імперативів як можливих моделей здійснення суспільної взаємодії; визначення подальшого напрямку розвитку демократичного суспільства у відповідності до категоричного імперативу. Вирішення даних завдань сприяє досягненню головної цілі роботи: визначення ролі категоричного імперативу для філософського та політичного дискурсів та їх кореляція, яка необхідна для встановлення нових векторів розвитку демократичного суспільства.

Демократія в сучасних умовах може розглядатися з двох позицій: в якості традиції або процесу становлення розвинутого громадянського суспільства. Традиційним тлумаченням демократії є, так зване, «народовладдя». Тобто, будь-яка країна, яка наділяє народ можливістю обирати владу має формальне право та підстави називатися демократичною. Проте дане визначення може задовольнити лише правовий дискурс, а не соціально-філософський, оскільки для останнього цінність складає не формальне співставлення суспільної групи з назвами відомих політичних режимів, а вся складність відносин між суспільством та його ідеалами, які являються умовами здійснення демократії. Дана стаття розглядає демократію з боку її двох можливих проявів: зовнішньої та внутрішньої, беручи за основу категоричний та гіпотетичний імперативи, представлені Кантом в якості методологічної бази для здійснення компаративного аналізу. Дослідження подібного Гатунку становить цінність для сучасної соціальної філософії, оскільки воно сприяє змістовному наповненню такої важливої категорії як «демократія», що складає основу категоріального апарату соціальної філософії. дискурс гіпотетичний імператив моральний

Перш за все необхідно з'ясувати, яким чином можливо розглядати демократію по відношенню до категоричного та гіпотетичного імперативів, оскільки Кант використовує обидва імперативи не в якості пояснення суспільних відносин, а як розкриття підводних каменів у ставленні до окремого суб'єкта та його почуття обов'язку, в межах конкретної одиничної свідомості. За думкою автора, носієм категоричного та гіпотетичного імперативів виступає суспільство, з присутньою йому суспільною свідомістю. Варто зазначити, що метою, з якою Кант вводить поняття категоричного та гіпотетичного імперативів, як вже було зазначено вище, було розкриття проблеми морального обов'язку окремого індивіда, проте в «Релігій в межах лише розуму» мислитель пояснює, яким чином категоричний та гіпотетичний імперативи впливають на життя суспільства взагалі. Для Канта морально- етична складова та суспільні відносини, на відміну від сучасного соціально-філософського дискурсу, являють собою складники єдиного цілого. Даний аспект має бути врахованим, оскільки розділення на сферу права і моралі, яке можна спостерігати сьогодні, за часів Канта, не було таким відчутним, про що свідчать слова мислителя: «Так як і юридичний, природній стан є станом війни всіх проти всіх, так і етичний природній стан являє собою стан постійної ворожнечі на основі того зла, яке властиве всім людям; ці люди, будучи (як було зазначено вище) наче оруддями зла, знищують моральні задатки один одного навіть при наявності у кожного з них доброї волі, через відсутність єдиного принципу, який всіх поєднує. Через відсутність духовної єдності, вони віддаляються від суспільної мети досягнення блага, підштовхуючи один одного знову підкоритися злому початку. Подібно до того, як стан беззаконної зовнішньої свободи та незалежності від примусових законів є станом несправедливості та війни всіх проти всіх, з якого людина повинна вийти, щоб вступити в політично-громадянський стан, так і етичний природній стан є публічною взаємною ворожнечею принципів доброчинності та станом внутрішньої аморальності, з якого природня людина має намагатися вийти як найшвидше» [4, с. 332-333].

Для Канта суспільні стосунки розвиваються за аналогією особистісних моральних відносин. Перші він лише наділяє характеристикою зовнішніх. Проте сучасна соціально-філософська думка не погоджується з німецьким філософом, вимагаючи розглядати проблеми, з якими стикається громадянське суспільство, осторонь від запитів етики та моралі. Про дану тенденцію в межах сучасного соціально-філософського дискурсу свідчать роботи сучасних західних соціальних філософів, таких як Ж. Рансьер, Дж. Р. Серль, Ж.-Л. Нансі та ін., які розкривають зміст соціального буття, не через проведення паралелей зі сферою етичного, а шляхом розгляду суспільства та суспільної свідомості як автономного організму, іноді навіть відчуженого від самої особистості, яка є його невід'ємною складовою. Наприклад, Ж. Рансьер в своєму інтерв'ю «Демократія як політична форма» говорить про розрив політичної та культурної сфер. Ситуацію, яка склалась сьогодні мислитель характеризує як розрив загальних цінностей, маніфестацію влади капіталу над суспільством в якості споживацького індивідуалізму [7]. В інтерв'ю Рансьер надає дещо спрощену характеристику тому, що він вбачає під політикою як феноменом сучасного суспільства. В більш розгорнутій формі, філософ описує стан політичного буття в роботі «На краю політичного», зазначаючи, що суспільство є поглинутим і не може самостійно вирішувати проблеми, що постають перед соціумом, оскільки ця нездатність діяти виступає в якості ціни, яку воно заплатило за можливість належати до великого «цілого». «Різновид дещо виродженого катарсису виправдовує засоби, суть яких в тому, щоб постійно демонструвати нам фанатизм великого тіла, яке причарувало нас для того, щоб ще сильніше нас згубити» [8, с. 111]. Даний вислів підтверджує тезу про автономність політики та політичних режимів по відношенню до реальних запитів суспільства, в якому кожен з його членів має право на свободу, з єдиним обмеженням, щоб остання не посягала на свободу іншого. Стан, в якому суспільна свідомість поглинута ідеєю єдиного суспільства та більш не здатна сама керувати подальшим ходом подій, суперечить уявленням Канта про громадянське суспільство, в якому бути громадянином означає досягнути найвищого щабля розвитку суспільних відносин.

Громадянське суспільство для німецького мислителя являє собою найпривабливішу перспективу, реалізація якої можлива через перемогу категоричного імперативу над гіпотетичним. Проте, сучасний стан західного суспільства, що розглядає себе в якості спільноти громадян свідчить про те, що лише гіпотетичний імператив здатен утримувати суспільство від стану війни всіх проти всіх, оскільки реальний острах є таким що привалює над усвідомленням цінності громадянського суспільства. На думку німецького мислителя, досягнення громадянського суспільства означає, що «громадянин світу», як його складова, здатен не лише осягнути моральний закон та безумовно підкорюватись йому заради суспільного блага, а і досягнути певного рівня зрілості (втілити найвищу ціль людини, яка предписана природою за І. Кантом) в науковій та естетичній сферах. Для Канта духовна культура та суспільні відносини виступають в якості єдиного цілого, в межах якого одне випливає з іншого, проте Ж. Рансьер зазначає, що сьогодні мистецтво та духовна культура є засобом втечі від соціального буття, а не його відображенням.

Представник сучасної соціальної філософії Ж.-Л. Нансі також здійснює аналіз стану суспільних відносин та проводить оцінку наскільки суспільство зберегло здатність контролювати власні дії та підтримувати процес демократизації, який для представників Просвітництва в цілому, так і для Канта, зокрема, був засобом досягнення найвищої мети (стану громадянського суспільства). Ж.-Л. Нансі в своїй праці «Невиробляюче суспільство» розкриває проблему сучасної соціально-філософської думки та її дисонанс з ідеями, які були висловленні за часів Просвітництва. Мислитель наводить слова німецького мислителя та історика культури Й. Гердера, щоб пояснити невідповідність між сучасним та просвітницьким баченням суспільства: «Саме іманентність людини людині, або, окрім цього, людина в абсолютному сенсі, яка розглядається, переважно, в її іманентному бутті, конституює наріжний камінь, який існує у суспільстві. Дане суспільство має бути спільнотою людей та припускати повноцінну реалізацію людської сутності. («Що може бути вдосконалено людьми. Все. Природа, людське суспільство, саме людство», - писав Гердер. Ми вперто підкоряємося цій регулюючій ідеї, навіть коли вважаємо, що саме це «вдосконалення» - ні що інше, як «регулююча ідея»...) [7, с. 27].

Таким чином, Ж.-Л. Нансі розвиває ідею існування суспільства, яке позбавлене первинної мети, заради якої воно виникло. На думку Просвітників, суспільство колись, подолавши стан ворожнечі всіх проти всіх, сформувалося у вигляді спільноти, найвищою метою якої стало досягнення стану громадянського суспільства. Проте, згідно з Ж.-Л. Нансі, суспільство втратило можливості діяти, оскільки останнє поглинуте капіталістичним світом, а від так втрачає здатність бачити перспективу процесу демократизації, можливість існування та втілення категоричного імперативу опиняється під сумнівом.

Американський мислитель, представник сучасної соціально-філософської думки, Дж. Р. Серль, розглядаючи проблему доцільності та раціональності, констатує зміну в осмисленні раціональності як такої, та її відношення до проблем суспільства. Якщо для раціональності І. Канта та його сучасників достатньо було ствердити існування трансцендентальних ідеї та здатність розуму їх осягнути, то Серль веде мову про раціональність іншого рівня. Остання, на думку американського філософа пов'язана не лише зі здатністю суб'єкта здійснювати мислиневі акти, а є результатом структур, в межах яких здійснюється акт мислення. Якщо, для Канта можливість досягнення рівня громадянського суспільства випливає зі здатностей розуму, то для Серля реалії сучасного громадянського суспільства та соціальна ситуація задають певний напрям раціональності, яка формується в межах існуючих структур (мовленевої, соціальної, мистецької).

Прогнози, які надавали Просвітники та Кант, зокрема, стосовно шляхів розвитку та розбудови громадянського суспільства не були втілені. Ідея, яку пропагує просвітництво, полягає в тому, що представники даної епохи розглядали тогочасні реалії соціального буття як недосконалі, проте тимчасові, оскільки вірили в прогресивний розвиток, який має незабаром здійснитися, саме тому для філософів доби Просвітництва притаманно поділяти світ на зовнішній та внутрішній або на реальний та ідеальний. Дану думку також підхоплює Кант виводячи фігуру «громадянин світу», оскільки, на думку мислителя, якщо індивід буде виконувати приписи, продиктовані категоричним імперативом, а саме сприяти можливості іншого забезпечити собі свободу, сенс у війні за територію, права держави та ін. зникне. Світове громадянство не має бути обмеженим а ні територіально, а ні матеріально. Наділивши суспільство здатністю досягти своєї найвищої цілі, Кант разом з тим говорить про проміжний стан, за якого суспільство набуває ознак громадянськості, проте остання не є істинною.

За Кантом є певні три різні ступені дотримання закону, два з яких є умовними і лише найвищий, третій, є безумовним. Найнижчим рівнем дотримання та визнання закону є острах бути покараним, який змушує суб'єкта підкорюватись зовнішнім правилам поведінки, які наявні у суспільстві. Другим ступенем є визнання та дотримання законів з огляду на думку оточуючих заради отримання схвалення у суспільстві. Хоча Кант і говорить про те, що другий рівень суттєво відрізняється та має переваги над найвищим, третім рівнем, проте він все ж таки залишається суто зовнішнім і без підкріплення (схвалення суспільства) за умови такого мотиву, суб'єкт втрачає мотив діяти відповідно до закону. Третім, найвищим ступенем прояву моральної природи людини є дотримання та визнання закону безвідносно до зовнішніх стимулів, що свідчить про досягнення суб'єктом найвищого задуму природи.

Дана градація принципів, на основі яких суб'єкт дотримується приписів закону присутня в «Основах метафізики моральності», про що свідчать слова мислителя: «Наприклад, один скаже: я не повинен вдаватися до обману, якщо я хочу зберегти чесне ім'я; інший же думає: я не повинен вдаватися до обману, щоб брехня не спричинила позору. Таким чином, останній повинен настільки відволіктися від усілякого стороннього предмету, щоб предмет не мав ніякого впливу на волю, щоб практичний розум не керував лише сторонніми інтересами, а здійснював лише свою керуючу функцію в якості найвищого законодавства» [З, с. 103]. Наведена вище думка підкріплюється в іншій праці мислителя «Лекції з етики», в якій Кант також говорить про мотиви дотримання закону, розділяючи їх на суто юридичні та етичні. «Юридично, хто-завгодно є винним, якщо він здійснив дію, яка спрямована проти права іншого. Проте етично він винен вже тоді, коли в нього лише виникла думка про те, щоб здійснити протиправну дію» [1, с. 192].

Таким чином, розподіл на юридичну та етичну сферу в Канта стає основою оцінки розвитку суспільства, оскільки, якщо суспільство дотримується законів виключно з точки зору юриспруденції, воно може бути визнане законо-підпорядкованим, проте не може називатися громадянським. «Юридично-громадянський стан є відношенням людей один до одного, оскільки вони в суспільному порядку підкорюються публічним правовим законам (цілковито примусовим). За умови етично-громадянського стану люди об'єднуються під гаслом також суспільних, проте вільних від примусу законів, тобто тільки законів доброчинності» [4, с. 330]. Відповідно юридично-громадянський стан забезпечується за умов дотримання гіпотетичного імперативу, а етично-громадянський шляхом визнання та утвердження категоричного імперативу, який за своєю суттю є об'єднанням моралі та політики. Проте, як було зазначено вище, подібний ідеал не знаходить втілення у сучасному суспільстві. Припинення війн та ворожнечі між конкретними країнами, як припускав Кант, відбудеться лише за умов панування категоричного імперативу у суспільстві, проте практика суспільного буття спростувала це твердження та з огляду на сучасне суспільство можна вивести тезу, що дотримання та визнання гіпотетичного імперативу є швидшим та ефективнішим засобом для усунення військових конфліктів.

Проблема втілення концепції І. Канта полягає в уявленні, що світ розвивається в бік покращення та прямує до втілення найвищих цілей природи і гіпотетичний імператив, хоча і більше відображає стан тогочасної реальності, проте описується мислителем винятково як проміжний етап.

Іншим проблемним питанням теорії німецького філософа є виведення так званого універсального суб'єкта, який безумовно підкорюється дії категоричного імперативу, проте реалії сучасного суспільства свідчать про неможливість втілення даного проекту. Натомість сучасне суспільство відчуває гостру необхідність вирішувати конфлікти між різними соціально-етнічними групами, які не можуть бути розв'язані за допомогою апелювання до єдиної та універсальної етики (до чого власне і прагне категоричний імператив). Про дану проблему розмірковує сучасний представник соціальної філософії та етики А. Макінтайр та зазначає, що проект, запропонований І. Кантом, не може вирішити наявних проблем у суспільстві через багатоманітність останнього. Уявлення про прогресивний розвиток громадянського суспільства лише погіршує ситуацію, оскільки, так звана «мова моралі» є відкритою для інтерпретації і те, в чому одна культура бачить прогрес іншій видається регресом. Раціональний шлях вирішення конфліктів, як показує історія, не може претендувати ні на який успіх. Канта важко віднести до представників класичного раціоналізму, проте, як відомо саме розум виступає у якості гаранта осягнення та втілення категоричного імперативу, тому в деякій мірі німецький мислитель є раціональним моралістом, звісно з певними обмовками. Макінтайр, з приводу ролі моралі у соціально-політичній сфері зазначає таке: «Схоже, що в нашій культурі не існує раціональної гарантії моральної згоди» [5, с. 24]. Цими словами Макінтайр виводить думку про те, що моральні орієнтири сучасного суспільства є настільки стертими, що перемагає та традиція яка може надати кращих аргументів. Звісно, що американський філософ не виступає проти раціональності у вирішенні питань з моралі та етики, скоріше навпаки, зазначає її брак. Разом з тим, Макінтайр підкреслює, що раціональність, запропонована Кантом не відповідає запитам сучасного суспільства.

Раціональність німецького мислителя полягає у пошуках єдино вірної та єдино можливої концепції, яку власне філософ і втілює за допомогою введення поняття категоричного імперативу. Макінтайр наголошує на необхідність раціональності, яка бере свій початок від Арістотеля та слугує для того, щоб допомогти суб'єкту не втрапити в оману власних моральних пошуків. Стосовно неспроможності проекта Канта вирішити проблеми етики та моралі в сучасному громадянському суспільстві, свідчать наступні слова Макінтайра: «Оскільки я ні в якій мірі не показав неможливість ситуації, в якій буде неможливо відкрити раціональний шлях для вирішення протиріч між двома конкуруючими моральними та епістемологічними традиціями; саме тут можуть виникнути позитивні засновки для аргументу релятивізму. Я цього не заперечую. Тому, що з моєї позиції слідує, що не існує успішних апріорних аргументів, які заздалегідь гарантують, що подібна ситуація не станеться. Насправді, ніщо не може дати нам такої гарантії, яка не включала б повернення до кантіанського трансцендентального проекту» [5, с. 373-374].

Як висновок, можна заключити, що гіпотетичний імператив І. Канта є виявом раціональності, проте остання не вимагає визнання трансцендентальних ідей Бога та безсмертя (які є доказом можливості осягнення та дотримання морального обов'язку) як це відбувається у випадку з категоричним імперативом. Гіпотетичний імператив завжди апелює до конкретних проблем, які мають бути вирішені в сфері моралі. На відміну від категоричного імперативу, гіпотетичний імператив має певні умови дотримання закону, які можуть бути основою для дискусій між традиціями, що не можуть досягти консенсусу. Категоричний імператив не може стати основою для діалогу, через свою стійкість, натомість гіпотетичний імператив закликає ворогуючі сторони сісти за стіл переговорів, саме тому він має більшу цінність в очах сучасного громадянського суспільства, яке в більшій мірі, розглядає себе як таке, що перебуває в стані становлення, а не утвердження.

Список використаних джерел

1. Кант И. Лекции по этике: Пер. с нем. / Общ. ред., сост. и вступ, ст. А. А. Гусейнова. - М.: Республика, 2000. - 431 с.

2. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане // Кант И. Собр. соч. на нем. и рус. яз. Т.1: Трактаты и статьи. - М.: Ками, 1994. - С.79-123.

3. Кант И. Основы метафизики нравственности // Кант И. Избранное. В 3-х тт. Т.1. О воспитании разума - Калининград: Калининградское книжное издательство, 1995. - С.98-17.

4. Кант И. Религия в пределах только разума // И. Кант. Трактаты. - СПб.: «Наука», 2006. - 549 с.

5. Макинтайр А. После добродетели. - М.: Академ, проект, Деловая книга, 2000. - 383 с.

6. Мюрберг И. И. Категорический императив Иммануила Канта и понятие политического / И. И. Мюрберг. - Политико-философский ежегодник. - 2008. - №1 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.intelros.ru/readroom/politiko- filosofskij-ezhegodnik/pfe-l-2008/7254-kategoricheskij-imperativ- immanuila-kanta-i-ponyatie-politicheskogo.html

7. Нанси Ж.-Л. Непроизводимое сообщество / Пер. с франц. Ж. Горбылевой и Е. Троицкого. - М.: Водолей, 2009. - 208 с.

8. Рансьер Ж. На краю политического / Пер. с франц. Б. М. Скуратова. - М.: Праксис, 2006. - 240 с.

9. Сёрл Дж. Рациональность в действии / Пер. с англ. А. Ко- лодия, Е. Румянцевой. - М.: Прогресс-Традиция, 2004. - 336 с.

10. Рансьер Ж. «Демократия как политическая форма» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://s357a.blogspot. com/2012/09/blog-post.html

11. Satkunanadan S. Extraordinary responsibility: politics beyond moral calculus / Shalini Satkunanadan. - Cambridge university press, 2015.- 263 p.

12. Tampio N. Kantian Courage: advancing the Enlightment in contemporary political theory / Nicholas Tampio. - Fordham Univ Press, 2012. - 255 p.

References

1. Kant I. Lekcii po jetike: Per. s nem. / Obshh. red., sost. і vstup. st. A. A. Gusejnova. - M.: Respublika, 2000. - 431 s.

2. Kant I. Ideja vseobshhej istorii vo vsemimo-grazhdanskom plane // Kant I. Sobr. soch. na nem. і rus. jaz. T.l: Traktaty і stat'i. - M.: Kami, 1994. - S.79-123.

3. Kant I. Osnovy metafiziki nravstvennosti // Kant I. Izbrannoe. V 3-h tt. T.l. О vospitanii razuma - Kaliningrad: Kaliningradskoe knizhnoe izdatel'stvo, 1995. - S.98-17.

4. Kant I. Religija v predelah tol'ko razuma // I. Kant. Traktaty. - SPb.: «Nauka», 2006. - 549 s.

5. Makintajr A. Posle dobrodeteli. - M.: Akadem. proekt, Delovaja kniga, 2000. - 383 s.

6. Mjurberg I. I. Kategoricheskij imperativ Immanuila Kanta і ponjatie politicheskogo / I. I. Mjurberg. - Politiko-filosofskij ezhegodnik. - 2008. - №1 [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.intelros.ru/readroom/politiko-filosofskij-ezhegodnik/pfe- 1-2008/7254-kategoricheskij-imperativ-immanuila-kanta-i-ponyatie- politicheskogo.html

7. Nansi Zh.-L. Neproizvodimoe soobshhestvo / Per. s franc. Zh. Gorbylevoj і E. Troickogo. - M.: Vodolej, 2009. - 208 s.

8. Rans'er Zh. Na kraju politicheskogo / Per. s franc. В. M. Sku- ratova. - M.: Praksis, 2006. - 240 s.

9. Sjorl Dzh. Racional'nost' v dejstvii / Per. s angl. A. Kolodija, E. Rumjancevoj. - M.: Progress-Tradicija, 2004. - 336 s.

10. Rans'er Zh. «Demokratija kak politicheskaja forma» [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://s357a.blogspot. com/2012/09/blog-post.html

11. Satkunanadan S. Extraordinary responsibility: politics beyond moral calculus / Shalini Satkunanadan. - Cambridge university press, 2015.- 263 p.

12. Tampio N. Kantian Courage: advancing the Enlightment in contemporary political theory / Nicholas Tampio. Размещено на Allbest.ru