Методологічні засади дослідження ґендерної ідентифікації в онтогенезі

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 159.9:305-057.875(477)

Методологічні засади дослідження ґендерної ідентифікації в онтогенезі

Оксана Кікінежді

(м. Тернопіль)

У статті представлено методологію дослідження Тендерної ідентифікації як соціально-психологічного феномену диференціації статі в онтогенезі. У висунутих вихідних положеннях у контексті гуманістичної, генетичної та когнітивної психології вибудовується авторська модель статеворольової ідентифікації особистості, обґрунтовуються питання генези Тендерної ідентифікації у діалектичному взаємозв'язку із персоніфікованим образом Я як маскулінно-фемінного конструкту; визначається сутність психологічних механізмів та закономірностей функціонування статеворо- льової ідентифікації. гендерний статевий особистість

Ключові слова: статеворольова ідентифікація, Тендерна ідентичність, статева соціалізація особистості, ґендерні орієнтації, маскулінно-фемінний-андрогінний конструкт, Тендерний образ Я.

Становлення особистості жінки та чоловіка зумовлено цілою низкою причин, серед яких кризовий розвиток сім'ї, асиметрія в соціально-економічних позиціях статей, стереотипізованість їх соціальних ролей тощо. Викликом часу є звернення науковців до антропологічної проблематики у педагогічній та віковій психології, зокрема ґендерного виміру розвитку людини, який дає змогу виявляти соціально-психологічні механізми соціалізації та дифе-ренціації статей.

Стать як фундаментальна соціальна та біологічна категорія загострила проблему ідентифікації і отримала своє психологічне оформлення у ґендерному підході до диференціації становлення свідомості та самосвідомості особистості. Вирішення центральної проблеми ґендерної ідентифікації як методологічної позиції щодо співвідношення «біологічного-психологічного-соціального» визначає вибір напрямку дослідження психологічних механізмів життєздійснення статей. У науковій традиції домінує різноплано- вість у визначенні методологічних підходів до ідентичності: від біологізаторського до соціологічно-феноменологічного.

Вивчення психології ідентифікації у проблемному просторі ґендеру визначило звернення до праць, які розкривають понятійний апарат, історію, основні напрямки і методи вивчення ґендерних відмінностей (С. Бем, В. Васютинський, О. Вейнінгер, В. Геодакян, Т. Говорун, І. Голод, В. Кравець, М. Мід, І. Кон, М. Петрушкевич, Т. Титаренко, Н. Хамітов та ін.). Останнім часом ґендерна проблематика набула міждисциплінарного характеру, оскільки історично пов'язана з поступовим визнанням культурою, а потім і наукою, множинності індивідуальних відмінностей, які не вкладаються у звичні дихотомічні схеми [8, с. 49-57]. Досить показовим фактом евристичності ґендерного підходу до створення наукою пояснювальних моделей поведінки і міжстатевих відносин є виокремлення в самостійну дисципліну ґендерної антропології та ґендерної психології.

Ґендер як соціокультурна стать базується загалом на онтоло-гічному припущенні, згідно з яким об'єкт аналізу вирізняється ба- гаторівневістю значень та різноманітністю проявів, що стало ви-значальним в означенні методологічних підходів до дослідження феномену статевої ідентифікації.

Сучасна психологія акцентує увагу на розвитку індивіда в системі процесів самопобудови і самоздійснення, гармонізації його внутрішнього світу із зовнішнім в умовах соціокультурної різноманітності, що спричинено глобалізаційними тенденціями. На нашу думку, найвиразніше феномен ґендерної ідентифікації репрезентується в межах гуманістичного та феноменологічного підходів, що дає змогу розкрити питання розвитку суб'єктності, самовираження, набуття «сутнісного Я» в суперечностях життя (Г. Балл, І. Бех, М. Боришевський, С. Максименко, А. Маслоу, В. Роменець, К. Роджерс, В. Татенко, Н. Чепелєва). Попри очевидну «відкритість» прикладного аспекту проблеми ґендерної ідентичності, вона має значний внутрішній пласт, оскільки охоплює чимало нез'ясованих психологічних механізмів особистісного розвитку людини.

Важливим теоретичним підґрунтям дослідження означеної проблеми є ідеї фемінології та ґендерології, представлені в жіночих студіях (С. Павличко, О. Забужко, Н. Зборовська, О. Кісь, Т. Марценюк, Л. Смоляр, Н. Чухим та ін.); свідомого і несвідомого в життєдіяльності людини, що продукується у певному етно- соціальному оточенні, ментальної рефлексії статевої належності (С. Бовуар, К. Горні, К. Естес, А. Менегетті, К. Мілет, Н. Ходо- роу, Б. Фрідан), а також гуманістичної спадщини педагогічної думки (Г. Ващенко, А. Макаренко, С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.).

Сучасна методологія, як зазначає В. Рибалка, виконує такі основні функції як: соціокультурну, орієнтаційно-спрямовуючу, стимулюючу, організаційно-структурну, евристичну, прогностичну, проективну, інтерпретаційну, науково-дослідницьку [13, с. 2]. Завдяки диференціації та інтеграції наукового знання рівень мето-дології найбільше наближається до специфіки дослідження та пе-ретворення предмета конкретної науки. Така модель методологічного простору наукової психології дозволяє здійснити послідовне сходження від конкретного до абстрактного, тобто від онтопсихо- логічного до філософсько-психологічного рівня, і навпаки, - схо-дження від абстрактного до конкретного. Власне «метод виступає центральною ланкою всієї проблеми психології особистості, оскільки він є не лише засобом отримання наукових емпіричних фактів, а ще й являє собою засіб втілення наукового знання, спосіб його існування і зберігання» [10, с. 55]. Таке концептуальне розуміння методу дозволило нам побудувати логічну схему дослідження феномену ґендерної ідентифікації як соціально-психологічного механізму диференціації статевої свідомості та самосвідомості особистості.

У обґрунтуванні дослідницького методу ми спирались на кон-цепцію Е. Еріксона, в якій соціальна ідентичність розвивається в онтогенезі із поступової інтеграції всіх ідентифікацій. Ідентифікацію та ідентичність ми розглядаємо як органічно пов'язані психологічні явища, які знаходяться на різних рівнях становлення особистості і які можна описати як «процес-результат», «мінли- вість-стабільність», «неперервність-стійкість». Природно, що ці співвідношення не є жорстко зафіксованими дихотоміями, проте їх виділення важливе для виявлення складових ґендерної ідентифікації [20].

Генеза ґендерної ідентичності досліджувалася залежно від со-ціальних джерел впливу в контексті процесу соціалізації-інтер- іоризації та інтерналізації еталонів, символів, норм статеворо- льової поведінки, поширених в етнокультурі, самовизначення та самопрезентації особистості у різних сферах людського буття. В основу концептуальної моделі нашого дослідження були покладені фундаментальні наукові положення про культурно-історичне засвоєння цінностей людського світу (Л. Виготський, С. Рубінш- тейн, Г. Костюк, О. Леонтьєв, П. Чамата), статеву ідентифікацію (І. Кон), генетико-моделюючий підхід (С. Максименко) та суб'єкт- суб'єктний принцип самоактивності (Г. Балл, М. Боришевський, Т. Говорун, В. Роменець, В. Татенко, Т. Титаренко та ін. учені).

Аналіз теоретичних підходів до проблеми ґендерної ідентифікації дозволяє говорити про принципову можливість для побудови цілісної структурно-функціональної, динамічної моделі ґендерної ідентичності особистості. Становлення структури ґендерної ідентичності особистості зумовлене її віковою заданістю, яка відображає об'єктивне і забезпечує індивідуалізацію, перетворюючись у суб'єктивну інстанцію. Таким чином, ґендерна ідентифікація як інтегративна інстанція психіки людини виявляється через оволодіння психічним потенціалом (життєвими домаганнями, цінностями та цілями), статеворольовою поведінкою, тілесністю і простором зовнішніх взаємодій (експансією). Як ґендерний суб'єкт, особистість входить у суспільство і щохвилинно там функціонує. Виокремлення системних елементів ґендерної самоідентифікації зумовлене системним підходом, проте в його некласичному варіанті, коли розгляд цілого відбувається через елементи і способи їх поєднання, але не визначається чіткою ієрархією елементів системи у взаємодії із зовнішнім середовищем [11]. На думку Р. Ангер, усвідомлення людиною своєї належності до відповідних соціальних ролей зумовлює відповідні особистісні очікування, нормативи та вимоги статеворольової поведінки [21, с. 76].

Синергійний підхід реалізує міждисциплінарний напрямок на-укового пошуку, зумовлюючи розробку проблем ідентичності не лише в еволюційному, а й у більш широкому контексті: від со- ціокультурних установок особистості до пошуку смислів буття. Особистість вивчається в контексті різноманітних відносин із бут- тєвими просторами: простір діяльності, соціальний простір, фено-менологічний простір і простір організму, які впливають на розвиток особистості і відображаються в системі уявлень особистості про себе й оточуючу дійсність. Зріла особистість регулює свої відносини зі світом, при цьому орієнтується на їх доцільність у системі соціальних досягнень, виконання статевих ролей, особистісних сенсів еґалітарного чи традиційного характерів.

У цьому ракурсі значний інтерес для нашого дослідження пред-ставляє кратологічна теорія В. Васютинського, владно-підвладний зміст соціалізаційних впливів матері, батька та інших членів сім'ї, інтеракційно-кратологічний зміст маскулінності-фемінності. Як підкреслює вчений, «однозначна полярна вираженість статеворо- льових рис (маскулінність, фемінність) означає істотну особис- тісну та інтеракційну обмеженість особи і трапляється радше як виняток. Натомість здебільшого має місце більш чи менш виражена андрогінність. Аналіз маскулінно-фемінних співвідношень в особистісному розвитку крізь призму кратологічних дискурсів дає підстави пов'язати формування фемінності з розгортанням дис-курсивних характеристик первинного узалежнення, маскулінності - упорядкування, а андрогінності - вторинного узалежнення. Відтак андрогінність як симптомокомплекс статеворольових характеристик знаменує досягнення певної особистісної зрілості й завершеності не тільки в сексуально-статевій, а й загалом інтеракційній сфері людського буття» [3, с. 315].

Досліджуючи функціонування самосвідомості як внутрішньої детермінанти саморозвитку особистості, М. Боришевський наголо-шує, що «Я-концепція виступає своєрідним еталоном, згідно якого індивід фіксує процес свого особистісного розвитку як зростання у різних аспектах життєдіяльності: взаєминах з іншими (передусім «значущими іншими»), професійній діяльності, прецизіюван- ні (уточненні), бачення себе в системі провідних життєсенсових (або смисложиттєвих) цінностей» [2, с. 8]. Водночас ґендерна ідентичність як психолого-феноменологічний комплекс охоплює розмаїтість проявів статеворольової поведінки, ціннісних виборів, сталих преференцій чоловічого та жіночого світу і представлена специфічними знаковими системами - конструктами фемінності, маскулінності та андрогінності, вибір яких зумовлений традиційними та еґалітарними ґендерними орієнтаціями. На думку Т. Титаренко, «... особистість стає соціокультурною реальністю, коли осмислює себе і своє життя в певних дискурсах. .Дискурс - це форма об'єктивації змісту свідомості, що вербально артикулюєть- ся. .Людина як носій дискурсу занурена в дискурсне середовище, яке і є тим єдиним світом, у якому вона існує. Соціосемантичні особливості взаємодії особистості і світу на кожному етапі постановки нових життєвих завдань накладають відчутний відбиток на бачення майбутнього. Комунікативна реальність осмислюється як інтерактивна, мова стає знаково-символічним засобом самокон- ституювання» [19, с. 46-47].

Ґендерна ідентичність як наративна конфігурація, завдяки якій різні життєві події й епізоди (ґендерні ситуації) структуруються в одне ціле, є об'єктивацією особистісних смислових конструктів, які складають, в свою чергу, індивідуальну суб'єктну реальність (Н. Чепелєва).

У контексті нашого дослідження важливим є розгляд ґендерної ідентифікації як інтеграційного динамічного утворення, яке про-являється у формуванні суб'єктної позиції індивіда щодо своєї приналежності до певної статевої групи та самоорганізації стате- ворольової поведінки, взаємин з іншою статтю, яке розвивається в процесі первинної та вторинної соціалізації. Принципи діалектики й культурно-історичного компаративізму стали тим підґрунтям, «сутнісними детермінантами», які дозволили виокремити власне психологічний зміст у проблемі психологічної диференціації статей, отримати науково обґрунтовані дані щодо звернення уваги психологів і педагогів до процесів і результатів засвоєння дитиною традиційних і еґалітарних статевих ролей, а також розуміти власні ґендерні орієнтації і те, як вони відображаються на соціалізації дитини. Зокрема, у ґендерному вимірі це можуть бути конструкти фемінності-маскулінності-андрогінності, що дає змогу розкрити закономірності виникнення і становлення явища в онтогенезі, оскільки передбачає активне моделювання і відтворення в особливих умовах тих чи інших емпіричних форм психіки, що може застосовуватися для обґрунтування рівневої структури ґен- дерної ідентичності [10].

Стрижнем нового методологічного підходу у національній пси-хології є ідея суб'єктності людини, з якою пов'язана самодетермі- нація її буття в світі, авторська позиція щодо подій життя, «внутрішні ресурси сутнісного самоствердження» (В. Татенко), що дає змогу привернути увагу вчених до проблеми самовизначення індивіда у сфері традиційної та еґалітарної культур. Із позиції суб'єктно-вчинкового підходу ідентичність виступає індикатором тривалості і неперервності свідомості, конгруентності життєвих цілей та смислів із повсякденними діями та вчинками. Вчинок, за В. Роменцем - «живий осередок», спосіб особистісного існування в світі, який, на думку вченого, слід розглядати як всезагаль- ний філософський принцип, який допомагає тлумачити природу людини і світу в їхніх пізнавальному та практичному відношенні [14, с. 12]. У цьому смислі конструювання ґендерної ідентичності особистості - це завжди реалізація внутрішніх помислів і смислових цінностей особистості, всієї Я-концепції, яка забезпечується і спрямовується прагненням до досягнення внутрішнього узгодження, самоактуалізації і зовнішнього підтвердження як смислових механізмів особистості.

Ґендерний дискурс у когнітивній парадигмі є новим напрямком у змісті гуманітарного знання, який сприяє розширенню куль- туротворчого ментального простору всіх учасників педагогічної взаємодії. Когнітивний підхід у застосуванні навчально-виховних технологій передбачає організацію розгорнутого діалогічного спілкування з метою встановлення базового ціннісно-смислового консенсусу; активізацію «Я-висловлювань» в реалізації права на відстоювання власної думки; стимулювання дослідницького ставлення до проблеми, критичності мислення; рефлексію позицій партнерів по діалогу як прояв «ми-переживання», рівноправності та взаємного визнання «суб'єктів звертання», «співчутливого ро-зуміння» тощо. Таким чином, становлення ідентичності є багато-вимірним процесом людського розвитку [5].

Акцентування функціонально-онтологічного статусу суб'єкт- ності та запровадження загальнометодологічного принципу її дослідження не лише окреслює перспективний шлях вивчення найістотніших феноменів -суб'єктивного, особистісного і суб'єктного людського буття, а й дає змогу пов'язати їх із якісно своєрідними способами саморегуляції людиною зовнішніх і внутрішніх умов своєї активності; системною скоординованістю всіх її психічних процесів, станів і властивостей відповідно до об'єктивних та суб'єктивних умов діяльності й спілкування; духовно-творчим модусом саморозвитку і самовираження тощо. Це положення суб'єктно-генетичної концепції В. Татенка, на нашу думку, перетинається з ідеєю Г. Костюка про внутрішні суперечності як «джерело саморуху особистості» [9, с. 115], розкриття психологічного змісту яких дає змогу зрозуміти її психічний розвиток як «спонтанний, внутрішньо необхідний рух» [9, с. 146-147].

Особистість, оволодіваючи зовнішніми об'єктивними просторами особистісної буттєвості (організм, події середовища, діяльність), індивід ототожнює інтеріоризовані об'єкти зі сформованими у нього «планами і структурами поведінки», «образом світу», «мотиваційно-потребнісною сферою». Захоплюючи смислове поле, що репрезентується як конативний, когнітивний і афективний компоненти, особистість наповнює інтеріоризований об'єкт глибинними сенсами, висхідними до ядра особистості, її екзис- тенційних цінностей і сенсу життя. Коли процес ідентифікації, в тому числі і ґендерної, стає завершеним, особистість перетворює і підтверджує свою ідентичність у поведінці, у конкретному вчинку, в життєвому просторі, діяльності тощо. Тобто ідентифікація є тим «особистісним фільтром», тією ядерною підставою Sеlf, яка визначає процес ототожнення особистості з об'єктами, подіями, групами і явищами об'єктивного світу, забезпечує їхню інтеріоризацію, наповнює новим особистісним змістом і смислом, створює умови для експансії і утвердження ідентичності особистості в зовнішньому просторі.

Посилаючись на наукові розробки проблеми формування статевої свідомості, здійснені вітчизняними вченими у теоретичних та експериментальних підходах до проблеми ґендерної ідентифікації, ми виходимо з положення про соціально-культурне наслідування статевих стереотипів, нормативних очікувань статеворольо- вої поведінки, засвоєння індивідом сімейних та публічних ролей. Таким чином, в інтерпретації процесу ґендерної ідентифікації особистості ми виходимо зі специфіки структури самосвідомості, сутності соціально-психологічних механізмів розвитку образу «Я» [7, с. 64-74].

Категорія ґендеру розглядалась нами в контексті психологічних концепцій С. Бем, крізь призму теорій ґендерних схем і лінз, а саме поляризації, андроцентризму та біологічного есенціалізму, у феномені яких простежується певна аналогія з висновками Л. Вигот- ського про «знакове опосередкування» психіки, коли культурний знак стає засобом організації суб'єктної поведінки особистості у період її дорослішання. Соціалізація забезпечує входження дитини в ґендерну культуру суспільства і є найважливішим фактором, що визначає конструювання її ґендерної ідентичності, суб'єктну активність у процесі самотворення ґендерного «Я» відповідно до віку, зони найближчого розвитку та провідного виду діяльності, новоутворень в психічному розвитку. Соціально-конструктивний підхід набув в нашому дослідженні статусу провідного у виявленні соціально-педагогічних чинників ґендерної ідентифікації особистості, що дає змогу визначити сутнісні детермінанти набуття індивідом ґендерної ідентичності - статевотипізованої чи андро- гінної, яка змодельована і продовжує моделюватися під впливом соціуму у представників обох статей.

Процес онтогенезу ґендерної ідентичності ми розуміємо як ін-теграцію та диференціацію різних статеворольових ідентифікацій на різних вікових етапах розвитку. Феномен ґендерної ідентифікації включає в себе широкий спектр соціально-психологічних реалій. Це і система етнокультурних статеворольових приписів та стереотипів найближчого соціального оточення, і сімейні рольові моделі для наслідування, очікувані суспільством статевовідповід- ні особливості поведінки і діяльності чоловіків та жінок. І нарешті - це дистанція між цінностями реального та ідеального «Я».

«Образ Я» у сфері ґендерної самосвідомості людини відіграє особливу роль: у ньому в інтегрованій формі відрефлексовуються судження людини про свою сутність, про себе як суб'єкта, носія ґендерних цінностей та їх реалізацію у конкретних вчинках, в усій життєдіяльності. «Я-концепцію» ми розглядаємо як універсальне відображення індивідом своїх особливостей, властивостей, здат-ностей та проекції орієнтованих на побудову життєвих цілей, на бачення свого місця й призначення серед інших людей.

Отже, ґендерна ідентичність особистості - це усвідомлення (когнітивний компонент), ставлення (афективний компонент) і ре-алізація (поведінковий компонент) індивідом себе у різних сферах життєдіяльності. Творення ґендеру на соціокультурному та індиві- дуально-особистісному рівнях опосередковує характер інтеракцій між людиною і середовищем у напрямку засвоєння традиційних чи еґалітарних цінностей. Суб'єкт-суб'єктна взаємодія розглядається як розгортання діалогічного спілкування за позиції рівноправності людей, яку опосередковує статеворольовий компонент як чинник порушення паритетності статей. Маніпуляційний стиль відносин, відображення особистістю своїх фемінно-маскулінних властивостей як наслідку традиційної ґендерної соціалізації обмежує особистість, «стає засадою її соціальної природи» (В. Роменець).

Психологічна модель демонструє такі принципи конструювання ґендерної ідентичності: взаємозв'язок та взаємозумовленість соціальних та психологічних процесів на суспільному та індивіду-альному рівнях статеворольового самовизначення; диференціацію поведінки за ознакою статі; асиметричність; полярність-проти- ставлення; ієрархічність; андро-феміноцентризм або еґалітарність, сексизм як упереджене та стереотипізоване ставлення; відкриту та «приховану» дискримінацію, ґендерну стереотипізацію тощо.

Основні лінії нашого підходу витримані в ракурсі ідей гуманіс-тичної, ґенетичної та когнітивної психології, культурно-історичної концепції Л. Виготського та теорії соціального конструювання ґендеру, за якими постулюється наступне:

- статеворольова ідентифікація є показником особистісної зрілості, змістовою характеристикою розгортання ґендерного Я в людському бутті. Особистісний розвиток індивіда у період до-рослішання передбачає соціалізацію (залучення до існуючих в даній культурі цінностей), індивідуалізацію (критичне осмислення наявних цінностей, рух від цінностей наслідуваних, запозичених до індивідуалізованих, формування власної ієрархії цінностей) та універсалізацію (вихід за межі цінностей даної культури, наближення до загальнолюдських цінностей);

- явище ґендерної ідентифікації як універсальний механізм ін-теграції та диференціації багатоманітних ідентифікацій в онтогенезі розвитку особистості виступає як ціннісно-смислове ототожнення себе з представниками певної статі, характерними для них способами поведінки та виконанням соціальних ролей, що включає в себе широкий спектр соціально-психологічних реалій: систему етнокультурних статеворольових приписів, сімейно-рольових взірців, суб'єктне прийняття основних меседжів ЗМІ, сприйняття власного досвіду взаємин статей та життя в статі, осмислене засвоєння особистістю викликів сьогодення.

Окреслення перспектив дослідження механізмів соціального пізнання на основі категорії ґендеру дає змогу визначити сутнісні детермінанти набуття індивідом ґендерної ідентичності - статево- типізованої чи еґалітарної, яка змодельована і продовжує моделю-ватися під впливом соціуму у обох статей, відповідно до традиційної та альтернативної їй - еґалітарної соціалізації як найбільш прогресивної та продуктивної демократичної моделі суспільства - спільноти рівноправних індивідуальностей. В основу еґалітарної моделі статевої соціалізації нами покладені провідні ідеї гуманістичної психології та педагогіки, принципи ґендерного підходу як базового особистісно-еґалітарного в особистісному розвитку та подальшій самореалізації внутрішнього потенціалу індивідуальності, формування ґендерної чуйності в різноманітності взаємодій між статями, а саме принципи саморозвитку, культуродоцільності, діалогічного стилю спілкування, опосередкованого втручання, ак- сіологічності, комплексності, цілісності тощо.

Література

1. Бем С. Линзы гендера: Трансформация взглядов на проблему нера-венства полов / С. Бем. - М. : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2004. - 336 с.

2. Боришевський М. Дорога до себе: від основ суб'єктності до вер-шин духовності : монографія / М. Боришевський. - К. : Академвидав,

2010. - 416 с.

3. Васютинський В. Інтеракційна психологія влади : монографія / В. Васютинський. - К. : КСУ, 2005. - 492 с.

4. Выготский Л. С. Собрание починений: в 6 томах / Л. С. Выготский ; под ред. А. Р Лурия, М. Г. Ярошевского. - М. : Педагогика, 1982. - Т. 1. - 488 с.

5. Говорун Т. В. Ґендерна психологія : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Т. В. Говорун, О. М. Кікінежді. - К. : Видавничий центр «Академія», 2004. - 308 с.

6. Інтегративно-особистісний підхід у психологічній науці та практиці : монографія / Г. О. Балл, О. В. Губенко, О. В. Завгородня та ін. ; за ред. Г. О. Балла. - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2012. - 206 с.

7. Кікінежді О. М. Ґендерна ідентичність в онтогенезі особистості : монографія / О. М. Кікінежді. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан,

2011. - 400 с.

8. Кон И. С. Психология половых различий / И. С. Кон // Вопросы психологии. - 1981. - № 2. - С. 49-57.

9. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / Г. С. Костюк. - К. : Радянська школа, 1989. - 608 с.

10. Максименко С. Д. Генеза здійснення особистості / С. Д. Макси-менко. - К. : Вид-во ТОВ «КММ», 2006. - 240 с.

11. Образ, тіло, порядок. Гендерні дослідження в міждисциплінарно-му спектрі. Антологія / за ред. К. Міщенко, С. Штретлінг. - К. : Медуза, 2014. - 232 с.

12. Петрушкевич М. С. Основи гендеру : навч.-метод. посіб. / М. С. Петрушкевич. - Острог : Вид-во НаУОА, 2008. - 88 с.

13. Рибалка В. В. Методологічні питання наукової психології (Досвід особистісно центрованої систематизації категоріально-понятійного апарату) : навч.-метод. посіб. / В. В. Рибалка. - К. : Ніка-Центр, 2003. - 204 с.

14. Роменець В. А. Вчинок і постання канонічної психології / В. A. Роменець // Людина. Суб'єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії / за заг. ред. В. О. Татенка. - К. : Либідь, 2006. - С. 11-37.

15. Соціально-психологічні чинники розуміння та інтерпретації осо-бистого досвіду : монографія / за редакцією Н. В. Чепелєвої. - К. : Педа-гогічна думка. - 2008. - 256 с.

16. Татенко В. А. Психология в субъектном измерении : монография / В. А. Татенко. - К. : Просвіта, 1996. - 402 с.

17. Хамитов Н. Пределы мужского и женского: введение в метаан-тропологию : курс лекций для высших учебных заведений / Н. Хамитов. - К. : Наукова Думка, 1997. - 171 с.

18. Чухим Н. Ґендер та ґендерні дослідження в ХХ ст. / Н. Чухим // «Ґендерні студії». Спец. випуск незалежного культурологічного часопису «Ї». - Львів, 2000. - №17. - С. 22-29.

19. Як будувати власне майбутнє: життєві завдання особистості : наук. монографія / [Т. М. Титаренко, О. Г. Злобіна, Л. А. Лєпіхова та ін.]

; за наук. ред. Т М. Титаренко. - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2012. - 512 с.

20. Erikson Erich H. Childhood and Society / Erich H. Erikson. - New Jork, Norton, 1963. - 445 p.

21. Unger R. K. Imperfect reflections of reality: Psychology constructs gender / R. K. Unger // Making a difference: Psychology a. the construction of gender. - New Haven ; L. : Yale Univ. Press, 1990. - P. 65-101.

Размещено на Allbest.ru