Гендерно обумовлене насильство в сім’ї та практики його подолання: філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 173.1

Гендерно обумовлене насильство в сім'ї та практики його подолання: філософський аналіз

Вікторія Березіна

У статті досліджуються феномен гендерно обумовленого насильства в сім'ї та аналізуються практики його подолання. Розбирається ненасильницька модель поведінки. Доводиться, що насильство не вичерпується гендерною проблематикою. Завдяки переосмисленню домашнього насильства як наслідку гендерної нерівності показуються витоки кризи Тендерної ідентичності сучасної людини.

Ключові слова: Тендерна нерівність, Тендерна ідентичність, насильство в сім'ї, ненасильницьке спілкування, соціалізація агресії.

Історично склалося, що саме жіночий рух вперше підняв питання про насильство в сім'ї. Певний час воно розглядалося як складова подолання насильства над жінками в цілому. Завдяки активності феміністок були підписані, зокрема, Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок і Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод (Європейська конвенція), які чинні в Україні.

Зокрема, у рішенні Європейського суду в справі «Опуз проти Туреччини» (Opuz v. Turkey, no. 33401/02, 09.06.2009) зазначено, що насильство в сім'ї - не суто приватна чи сімейна справа, а проблема, яка зачіпає суспільні інтереси, а це, своєю чергою, вимагає ефективних дій із боку держави. Нездатність держави захистити жінок від домашнього насильства порушує їхнє право на рівний захист перед законом, навіть за відсутності наміру такої дискримінації.

Відповідно до статті 5 Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, держава має зобов'язання «змінити соціальні та культурні моделі поведінки чоловіків і жінок для досягнення викорінення забобонів, звичаїв і всіх інших проявів, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності чи зверхності однієї зі статей або стереотипності ролі чоловіків і жінок». До таких стереотипних моделей належить традиційне звинувачення жінок у провокації насильства в сім'ї та перекладення відповідальності за протиправні дії чоловіка-насильника на жінку-жертву насильства в сім'ї [1, с. 199-200].

Права жінок і права людини як два напрямки правозахисту часто є в конфлікті між собою. Як наголошують феміністські критики, «рівність у світі, де чоловічі закони є мірою всіх речей, для жінок є зброєю з тупим лезом». Більше того, вона може стати «двосічною зброєю, якщо використовується для переслідування жінок, які не виконують конвенційні норми для чоловіків». Культурно та релігійно зумовлені переконання протидіють встановленню рівноправ'я жінки, особливо в тому, що стосується сексуальності, репродукції, заміжжя та сімейних стосунків. Саме в ситуації, коли необхідно виправдати обмеження прав жінок, представники специфічних груп або навіть національних держав від імені населення звертаються до загальновизнаних прав на свободу віросповідання та культурної автономії [2, с. 227-253]. Крім того, правозахисники часто зіштовхуються з опором самих жінок. Йдеться про те, щоб визволити жінку зі стану домашнього насильства, який вона сама не сприймає як форму рабства. Домашнє насильство не є суто психологічною проблемою, воно має потужне соціокультурне підґрунтя. Тут психотерапією не обійтися.

Можна припустити, що боротьба з таким суперечливим і складним явищем, як гендерно обумовлене насильство в сім'ї, не могла не вплинути на переосмислення сутності насильства та тлумачення гендеру. Щоб довести гіпотезу, спершу розглянемо проблемо насильства в ціннісному вимірі. А потім пов'яжемо це з кризою інституту сім'ї та гендерної ідентичності в наш час.

Насильство як негативне соціальне явище небезпечно зводити до питання боротьби статей за владу. Насильницька поведінка є насильницькою, незалежно від того, хто її здійснює - жінка чи чоловік. Чоловіки теж потерпають від насильства з боку дружин, але такі випадки трапляються значно рідше. Насильство - це результат свідомих дій одного члена сім'ї щодо іншого. Загалом будь-які члени родини можуть стати об'єктом-жертвою насильства в сім'ї. Людина-насильник свідомо вибирає свою насильницьку поведінку. Адже що би інша людина не робила, все одно є кілька варіантів поведінки у відповідь. Тому відповідальність, відповідно до сучасних західних правових уявлень, завжди лежить на кривдникові. Насильство зазвичай залишається не покараним, хоча до нього в стосунках часто вдаються, оскільки воно є ефективним, швидким та найменш витратним засобом досягнення бажаного результату. По-перше, існування тісних емоційних зв'язків між кривдником та жертвою перешкоджає зверненню по сторонню допомогу. По-друге, проблема насильства в сім'ї довгий час була табуйованою областю, і до нашого часу існує опір соціуму зверненню до цієї проблеми. Тому зміни мають відбуватися як на індивідуальному, так і колективному рівні.

Основа проблеми гендерно обумовленого насильства полягає в чоловічій поведінці, яка підкріплена усією системою суспільних поглядів, норм, культурних цінностей. Як зазначає Джудіт Герман, для того, щоб жертва могла допустити до свідомості травматичну інформацію, необхідно мати соціальне середовище, яке підтримує та захищає жертву і поєднує та захищає свідків у здоровому альянсі. Для кожної окремої жертви таким соціальним контекстом є стосунки з друзями, близькими людьми та членами сім'ї. Для суспільства в цілому соціальний контекст створюється за допомогою політичних рухів, які дають слово безправним. Вивчення травм у сексуальному та сімейному житті стає достовірним тільки в контексті, що кидає виклик підпорядкованому становищу жінок і дітей. Досягнення в цій сфері можливі тільки тоді, коли є підтримка достатньо потужного політичного руху, якому під силу узаконити співпрацю між дослідниками і пацієнтами та протидіяти звичним соціальним явищам замовчування та заперечення [3, с. 20].

Сучасне міжнародне законодавство з протидії домашньому насильству побудоване передусім на основі гендерного підходу, прихильники якого наголошують на тому, що головна мета будь-якого насилля - це набуття влади над іншим, тому вони орієнтовані на аналіз факторів, які підтримують систему домінування/підкорення в гендерних відносинах. Гендерний підхід проголошує ідею рівноправності чоловіків і жінок у сфері формальних/неформальних стосунків. Ні у чоловіків, ні у жінок нема підстав притискати і підкоряти собі один одного, тому жодні види насильства у міжстатевих стосунках не прийнятні. Стосунки між чоловіками і жінками мають вибудовуватися на основі рівності позицій, паритету, врахування цілей та інтересів один одного. Однак поширені у суспільній свідомості стереотипи про те, що в стосунках між чоловіками і жінками має обов'язково домінувати чоловік, що саме він має ухвалювати рішення, які стосуються основних питань взаємодії, постають в ролі бар'єрів, які заважають перебудові міжособистісних стосунків відповідно до партнерської моделі стосунків. Традиційні стереотипи мужності спонукають чоловіків проявляти у поведінці такі якості як: активність, впертість, цілеспрямованість, силу, виражений вольовий потенціал, впевненість у собі, вміння досягати своїх цілей, наполягти на своєму, для чого допускається застосування агресивності і директивності. Більшість досліджень у питанні про причини побутового насильства чоловіків щодо жінок виділяють такий найбільш значимий фактор, як утвердження домінантної маскулінності як соціальної норми. Чоловіки засвоюють культурні приписи виконувати домінуючу роль, як в суспільному житті, так і в сім'ї [4, с. 30].

Модель «Колесо влади та контролю», розроблена у 1984 році на основі групових інтерв'ю з жінками-жертвами домашнього насильства у місті Дулут (Мінесота), описує звичайну тактику, яку кривдники використовують для контролю над своїми жертвами, працівниками правоохоронних органів та іншими особами. Хоча багато актів психологічного й емоційного насильства не пов'язані конкретно з порушенням норм, це допомагає особам, які чинять насильство, установити контроль, який часто підсилюється фізичним та сексуальним насильством. Це «колесо» є графічним описом того, як проявляється домашнє насильство, пов'язане з потребою домінувати. «Спиці» «колеса» - це тактики контролюючої поведінки. Дана теорія описує насильство як складову частину моделі поведінки, а не як серію незалежних інцидентів. У цій моделі надається особливе значення скоординованій відповіді громадськості на домашнє насильство, не прийняттю насильства і навчанню не насильницькій поведінці під час проходження кривдниками реабілітаційних програм. Чітка і узгоджена позиція громадськості і держави може підтримати дії для зміни індивідуальної поведінки суб'єктів партнерського насильства. З огляду на дисбаланс влади між постраждалими членами сім'ї і насильниками, загрозу здоров'ю і життю від насильників, інституційний рівень має найбільш потужний вплив на індивіда і на корекцію його агресивної поведінки. Якщо поліція, прокуратура, судді, судмедекспертиза, адвокати разом утворюють систему, яка не засуджує чоловіків-насильників, то вона таким чином підтримує дискримінацію і насильство проти жінок [4].

Домашнє насильство - це повторюваний зі збільшенням частоти цикл дій, який включає фази зростання напруги, вибуху насильства та примирення і «медового місяця». Теорія про циклічний характер домашнього насильства була представлена в 1970-ті роки американською дослідницею Ленор Уолкер і на сьогоднішній день є загальноприйнятою. Поняття «синдром побитої жінки» теж її авторства. Однак багато жінок критикують насилля як циклічну подію. Також жінки піддають критиці теорії, які пояснюють насилля нездатністю впоратися зі стресом. Агресивні імпульси виникають, як у жінок, так і у чоловіків, тільки соціалізуються вони по-різному: шляхом ідентифікації з жертвою або з агресором, з гіпоагресивністю у жінок і гіперагресивністю у чоловіків. Тому постала потреба переосмислити сліпе ототожнення фемінності з пасивністю і мазохізмом, а маскулінність - з активністю і садизмом.

Згідно з психоаналітичною теорією, жертва і насильник мають однакові проблеми і обоє потребують допомоги. Вони будують драматичні залежні стосунки, тому що є незрілими особистостями внаслідок порушеної прив'язаності (гіпоопіка чи гіперопіка) і пережитих травм у дитинстві (емоційних, фізичних чи сексуальних). Вони відтворюють у дорослому житті модель стосунків, яку мали, будучи дітьми, з найбільш значимою людиною, навіть якщо це насильницька модель, бо вона в них асоціюється з любов'ю. «Б'є - значить любить». їм бракує досвіду «безпечної прив'язаності», «позитивного внутрішнього об'єкту». Йдеться про структурний дефіцит характеру. Задача суспільства - нетолерантно ставитися до насильства і дати досвід підтримуючих стосунків, середовище для зросту і позитивний приклад для наслідування. «...щось принципово не так з культурою, яка допускає ситуацію, в якій за циклом насильства і приниження в дитинстві настає новий цикл побоїв у дорослому віці» [5, с. 211].

А. Богачов у своїй статті «Сократ і царство свободи» [6] наголошує на засадничому значенні родини у сучасному світі (подібно до полісу в Античності) як первинному ґрунті формування людської моральності, здатності підтримувати щирі стосунки з іншими. У зв'язку з цим український дослідник називає однією з причин занепаду Радянського Союзу - цілеспрямовану політику руйнування інституту сім'ї. Утім, не таємниця, що інститут сім'ї сам по собі зазнає постійної еволюції, яка у нас час, передусім на Заході, набула руйнівних рис: зміни членів подружжя, поширення сімей, що складаються з одного з батьків або з батьків однієї статті. Це велике безладдя сім'ї стає причиною численних трагедій і катастроф: зазнають насильства і самі вдаються до нього діти. Тобто розладнана сім'я слугує ґрунтом для формування асоціальної поведінки молодого покоління. Водночас ще ніколи на сім'ю не дивилися як на найкращий осередок для розквіту особистості. Дослідженню даного явища з психоаналітичних засад присвячена цікава праця Е. Рудинеско «Розладнана сім'я».

Принцип влади, на якому завжди ґрунтувалася сім'я в західному суспільстві перебуває у стані кризи. Цей принцип протистоїть реаліям об'єднаного світу, що глобалізований, й провокує горизонтальний вимір людини. За поєднання елементів тиранії та все більш руйнівної ринкової економіки сім'я постає як єдине об'єднання для індивіда, здатне сприйняти конфлікт і народитися заново. Сім'я «видається здатною опору органічній трибалізації глобалізованого суспільства... за умови, що зуміє підтримувати як основоположний принцип рівновагу між одиничним і множинним» [7, с. 224].

На думку І. Головашенко, непокоїтися щодо тотальної кризи сім'ї як такої не варто. Сімейні стосунки між людьми змінюються. Історично першою в європейській соціокультурній традиції сформувалась патріархальна сім'я, де влада глави сім'ї над життям, поведінкою і власністю членів родини спершу вважалася абсолютною, згодом пріоритетною. Новітня сім'я (період кінця XVIII та початку ХХ століття) ґрунтується на романтичному коханні. Така сім'я затверджує розподіл праці між подружжям. Дитина стає суб'єктом, який має виховувати нація; питання влади стає способом поділу її між державою і батьками, між матерями й батьками. А потім виникає постновітня сім'я, яка поєднує людей, що прагнуть стосунків і розквіту у сфері приватного життя. Основним висновком такої форми сімейних відносин об'єктивно стає проблематичність приналежності влади. Тобто питання влади корегується кількістю розлучень і перетасовки сімей [8].

Раніше зв'язок між гендерною нерівністю та насильством в сім'ї був очевидним, тепер - ні. Це пов'язано з розмиванням традиційної гендерної ідеології, яка жорстко регламентує поведінку чоловіка та жінки. Результати досліджень домашнього насильства в Угорщині показали, що припущення щодо «традиційних» гендерних ролей як передумови цього явища не обґрунтовані. В наш час гендерні ролі розмиті та некатегоричні: чоловікові не обов'язково бути годувальником, а жінці - домогосподаркою. Подібне можна побачити і в Україні. У свідомості громадян переважає егалітарна настанова, жінка (принаймні, номінально) вважається рівною з чоловіком і має таку ж свободу в питаннях кар'єри, фінансів, сексуальних відносин. Тобто люди у повсякденному житті керуються персональними, а не нормативними (рольовими) критеріями. Однак у масовій свідомості домашнє насильство існує в декількох площинах, між якими є певні суперечності.

Було виявлено чотири таких суперечності: поміж «егалітарними» настановами на жінок та «традиційними» настановами на дружин; поміж гендерними ролями у родині та поза нею; поміж фізичним насильством (власне домашнім насильством) та «нормальним» жорстоким поводженням з членами родини; поміж соціальним визнанням домашнього насильства як проблеми та індивідуальною впевненістю, що воно не є актуальним. При цьому традиційна сімейна модель руйнується, у країні дуже високий рівень розлучень та неповних сімей. Гендерна ідеологія розмита, традиційні гендерні ролі, які дають припис чоловікові бути сильним, а жінці - слабкою, не виявлені. Говорячи про центральні, найбільш впливові міфи, можна зробити два основні висновки: (1) люди вірять, що домашнє насильство існує десь на периферії, трапляється рідко й «не з нами»; (2) жінки жертви мають змогу отримати та отримують адекватну допомогу в численних державних та суспільних організаціях. На прикладі політики жіночого руху в Угорщині ми бачимо, що замість очікуваного зростання суспільної свідомості та неприйняття домашнього насильства відбувається інше - усунення від проблеми, яке супроводжується появою нових міфів [9].

На думку Ериха Ноймана, автора книги «Глибинна психологія і нова етика» [10], основна життєва перепона сучасної людини - це проблема зла: ставлення до добра і зла втратило визначеність, що привело до анонімності відповідальності. Таким чином, сучасній людині передусім необхідно усвідомити усе зло, яке міститься у ній самій: свою «темну», неповноцінну особистість, свою тінь. За словами Ноймана, визнання існування тіні становить суттєвий грунт для реального формування етичного ставлення до «того, хто знаходиться поза мною». Йдеться про необхідність усвідомлення людиною своїх передсудів, за які вона несе індивідуальну відповідальність.

Етика не може бути теоретичним знанням, яке лише згодом застосовувалося б на практиці. К. Сміт у роботі «Герменевтика і людська скінченність: щодо теорії етичного розуміння» [11], покликаючись на філософію Г-Г. Гадамера, порівнює етичні принципи з правилами мовного вжитку. Вони вбираються індивідами разом з рідною мовою і зазвичай спонтанно застосовуються відповідно до обставин. Через нескасовну відмінність культур Гадамер наполягає на неможливості створення універсальної етики. Іншими словами, етика - це справа мовного несвідомого. Правильність більшості того, що ми робимо, говоримо і ким є, забезпечується етосом, який має приховану чинність і зазвичай не є сам по собі усвідомлюваним. Оскільки наше розуміння завжди є обмеженим, необхідною вимогою постає особлива етична притомність свідомості. З одного боку, вона пильна до своїх передсудів, а, з другого, уважно ставиться до Іншого та іншості, що є суттю тактовності та толерантності.

Отож, є прямий зв'язок між мовою і насиллям. У книзі «Мова життя. Ненасильницьке спілкування» [12, с. 22-27] згадується О. Дж. Харві, професор психології Колорадського університету. Він взяв випадкові вибірки з художньої літератури багатьох країн і звів їх в таблицю частоти вживання слів, які сортують і оцінюють людей. У суспільствах, де люди мислять категоріями людських потреб, значно менше насильства, ніж там, де люди ділять один одного на «хороших» і «поганих» і переконані, що «погані» мають бути покарані. Більшість з нас виховано в рамках тієї мови, яка спонукає нас таврувати, порівнювати, вимагати і оцінювати, а не намагатися зрозуміти, що ми відчуваємо і що потребуємо.

Часто, якщо не завжди, насилля - словесне, психологічне або фізичне - серед членів родини, племені чи нації є свого роду умовиводом, який пояснює причину конфлікту неправотою протилежної сторони. Однак за цим ховається нездатність думати про себе та про інших як про вразливих істот, які можуть відчувати страх, гіркоту, горе і та ін. Усі ми зацікавлені у змінах не під впливом покарання, а в силу того, що ми вважаємо ці зміни благом. Лише в умовах ненасильницького спілкування (ННС) можливе порозуміння і мирне вирішення конфліктів інтересів, в тому числі між чоловіками і жінками. Метод ННС М. Розенберга, який у сучасному світі широко використовується, як на міжособистісному, так і міжнаціональному рівнях, ґрунтується на принципах відмови від насильства, які пропагували Ганді та Мартін Лютер Кінг молодший. Це ahimsa, природній стан співчуття, коли у серці немає насильства.

В основі гендерного конфлікту лежить проблема насильницьких стосунків між чоловіком і жінкою, де один панує над іншим. Феміністки піддали сумніву такий стан речей.

Гендерно обумовлене насильство неможливо подолати, не долаючи насильства над дітьми, які внаслідок насильницьких стосунків з батьками виростають або надто залежними (жертвами) або надто незалежними (агресорами). Вони не мають досвіду позитивних, безпечних близьких стосунків, тому не можуть їх відтворити в дорослому житті.

Цей досвід вони можуть набути з оточуючими, зокрема проходячи психотерапію та корекційні програми. Щоб в них була мотивація змінюватися, неможна, щоб їх насильницька поведінка отримувала позитивне або негативне підкріплення. Оточення має демонструвати однозначно нетолерантне ставлення до насильства.

Ненасильницька поведінка передбачає свідоме ставлення до власних передсудів щодо гендерних питань та емпатію до потреб та почуттів іншого, незалежно від його статі. Теоретичними моделями такої поведінки є концепції Г.-Г. Гадамера і М. Розенберга.

Подолання насильства передбачає також відмову від прирівнювання жіночності до пасивності і мазохізму, а мужності - до активності і садизму. Жінка має включити в свою гендерну ідентичність відщеплену агресію, а чоловік - м'якість та емоційність.

соціальний гендерний нерівність насильство

Література

1. Проти насильства. Збірка / Упорядниця Лариса Денисенко. - Київ : ВАІТЕ, 2016. - 322 с.

2. Філософія прав людини / За редакції Ш. Госепта та Г. Ломанна; Пер. з нім. О. Юдіна та Л. Доронічевої. - К. : Ніка-Центр, 2016. - 320 с.

3. Герман Дж. Психологічна травма та шлях до видужання: наслідки насильства - від знущань у сім'ї до політичного терору / Дж. Герман. - Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. - 416 с.

4. Семья и домашнее насилие. Практика консультирования мужчин - субъектов домашнего насилия : учебное пособие / Под ред. Н. М. Платоновой. - СПб. : СПбГИПСР, 2013. - 210 с.

5. Селани Дэвид П. Иллюзия любви. Почемуженщина возвращается к своему обидчику / П. Селани Дэвид. - Класс, 2013. - 264 с.

6. Богачов А. Сократ і наше царство свободи / А. Богачов // Громадянське суспільство в Україні за доби глобалізації: ціннісно-нормативне та інституційне забезпечення його розбудови. - Київ : 2007. - С. 230-246.

7. Рудінеско Е. Розладнана сім'я / Е. Рудінеско ; пер. з фр. - К. : Ніка- Центр, 2004. - 232 с.

8. Головашенко І. О. Зміни парадигми: філософський аналіз феномену сім'ї за Елізабет Рудинеско [Електронний ресурс] / І. О. Головашенко // Матеріали XLV Науково-технічної конференції ВНТУ, Вінниця, 23-24 березня 2016 р. - Електрон. текст. дані. - 2016. - Режим доступу : http:// conferences.vntu.edu.ua/mdex.php/an-hum/all-hum-2016/paper/view/178.

9. Іванченко С. Проблема домашнього насильства в Угорщині: від демонізації до нормалізації / С. Іванченко // Информационно-просветительское издание «Я». - 4'07/20. - С. 13-16.

10. Нойманн Э. Глубинная психология и новая этика. Человек мистический / Э. Нойманн; [пер. с англ. Ю.М. Донец] - Академический проект, 1999. - 206 с.

11. Smith Р C. Hermeneutics and human finitude: towards a theory of ethical understanding. - New York: Fordham University Press, 1991. - 291 p.

12. Розенберг М. Язык жизни. Ненасильственное общение. - София, 2009. - 272 с.

Viktoriia Berezina

GENDER-BASED VIOLENCE IN THE FAMILY AND PRACTICES OF ITS OVERCOMING: A PHILOSOPHICAL ANALYSIS

The article investigates the philosophical issues of the gender- based violence in the family and examines the practice of overcoming it. The violent behavior pattern is clarified. The author argues that the phenomenon of the domestic violence can't be reduced to the gender conflict. The gender identity crisis of modern peopleis shown as a result of rethinking of the domestic gender- based violence prevention.

The basis of gender conflict is the problem of violent relationships between men and women, where one rules over another. Feminists challenged this situation.The gender-based violence cannot be overcome without overcoming abuse of children, who had violent relationships with parents andthat's why became too dependent (the victim) or too independent (aggressors) adults. They had no experience of positive, safe close relationships in the past and they cannot recreate them in their adulthood.This experience they can get by undergoing psychotherapy and rehabilitative programs. Their violent behavior shouldn't receive a positive or negative reinforcement. Everyone nearby should demonstrate clearly intolerant attitude to violence. The non-violent behavior involves a conscious attitude to their own prejudices about gender issues and empathy to the needs and feelings of another person, regardless of gender. Overcoming violence implies the rejection of equating femininity into passivity and masochism, and the courage - to activity and sadism. A woman should include in their gender identity repressed aggression and male - softness and emotionality.

Key words: genderinequality, genderidentity, domesticvio- lence, non-violent communication, socializationof aggression.

Размещено на Allbest.ru