В умовах загострення міграційної ситуації надзвичайно важливим кроком є запровадження в місцях зосередження мігрантів офіційних органів, які б займалися координацією дій, спрямованих на інтеграцію й асиміляцію мігрантів, надання їм рівних можливостей із місцевим населенням. Зокрема, урядовим структурам, місцевим органам влади, профспілковим комітетам,

Роботодавцям слід забезпечити їм у країні перебування вільного доступу до освіти й інформації, а також надання житла за помірну плату.

Міжнародна практика засвідчує, що примусова концентрація іммігрантів у визначених міських кварталах чи сільських населених пунктах рівносильна сегрегації, а отже, є небажаною. Таким чином, насильницьке розосередження іммігрантів, перешкода їм у поселенні викликає в них недовіру до влади.

Для різних груп мігрантів політика щодо їх розселення може бути різною. Так, наприклад, для кримських татар розселення компактними етнічними групами є бажаним для них, адже сприяє збереженню їх етнічності. Крім того, в Криму це - переважаюча нація, для якої означене питання є питанням національного самовизначення. Щодо інших іммігрантів - вихідців з України, то для них найкращим є розселення за місцем їх народження.

Усунення дискримінації і задоволення потреб мігрантів буде більш ефективним, якщо міграційні служби комплектуватимуться особами іммігрантського походження. Крім того, центральним і місцевим структурам варто розробити загальнонаціональні, регіональні та муніципальні програми, що допоможуть мігрантам інтегруватися в українське суспільство.

Також варто зауважити, що ряд повсякденних міграційних проблем слід вирішувати на місцевому рівні, адже саме від місцевої влади, центральних урядових органів та неурядових організацій усіх рівнів залежить, якими будуть відносини між іммігрантами і місцевими населенням.

Поліпшення становища мігрантів спостерігається за умов активізації їх власного соціального потенціалу. Так, країни, в яких нараховується значна кількість мігрантів, сприяють виникненню асоціацій іммігрантів і етнічних груп (наприклад, земляцтв), завдяки яким формуються суспільні фонди, призначені для розробки і реалізації проектів, що відбивають інтереси мігрантів і біженців. Важливе значення при цьому надається питанням культури і релігії, традицій і звичаїв. Позитивних результатів досягають ті органи влади, що докладають значних зусиль для встановлення контактів із представниками різних конфесій, обговорення ними проблем, що однаковою мірою цікавлять як корінних жителів, так і мігрантів.

Таким чином, основними перспективними напрямками, що спрямовані на суттєве поліпшення ефективності соціальної роботи з мігрантами, є:

налагодження і розвиток зв'язків із міжнародними організаціями, що займаються проблемами міграції;

організація взаємодії між центральними та регіональними державними відомствами, установами і місцевими органами влади, що вирішують проблеми міграції і мігрантів;

взаємодія між державними структурами, громадськими організаціями і фондами, що займаються соціальним захистом і допомогою мігрантам;

створення громадських організацій, що займаються проблемами мігрантів;

розробка оптимальної структури щодо діяльності як стаціонарних, так і нестаціонарних установ соціальної допомоги мігрантам відповідно до умов конкретних регіонів;

створення установ соціального захисту мігрантів (центрів соціального захисту, реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів, інтернатів, консультацій, пунктів видачі матеріальної допомоги тощо);

організація підвищення кваліфікації фахівців щодо роботи з мігрантами;

проведення соціологічних і маркетингових досліджень проблеми;

організація соціальної реклами державної і місцевої міграційної політики;

розробка правових основ надання мігрантам пенсій та різноманітної фінансової допомоги;

розробка правових основ соціального, санітарного, медичного і педагогічного контролю життєдіяльності мігрантів;

розробка правових основ профілактики девіантної поведінки осіб із числа мігрантів;

організація курсів і семінарів щодо професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації мігрантів.

Виокремлюють такі два види соціальної роботи з мігрантами:

1. Практична соціальна робота (робота з конкретною людиною чи групою людей, які потребують соціальної допомоги).

2. Організаційна робота (організація роботи соціальної служби, розробка конкретних програм діяльності та ін. ).

Практична соціальна робота з мігрантами передбачає такі основні напрямки: соціальний, соціально-психологічний, соціально-педагогічний, соціально-правовий, соціально-економічний, соціально-інформаційний, соціально-трудовий та медико-соціальний.

1. Соціальний напрямок (впроваджується спільно із Пенсійним фондом) включає: проведення соціальних консультацій та заходів щодо соціальної реабілітації в стаціонарних і нестаціонарних умовах; виявлення осіб, які потребують соціальної допомоги, а також осіб з девіантною поведінкою та асоціальних родин; здійснення соціальної діагностики; сприяння мігрантам в одержанні пенсій та інших виплат; організація груп самодопомоги і взаємодопомоги, культурно-дозвіллєвої роботи з людьми похилого віку й інвалідами з числа мігрантів; вирішення питань бездомності (допомога в одержанні гуртожитку, тимчасового житла чи придбанні власного житла; сприяння поверненню майна і одержанню компенсацій; взаємодія з різними державними установами і громадськими організаціями з питань допомоги мігрантам) та дитячої безпритульності.

2. Соціально-інформаційний напрямок (впроваджується спільно із Держкомстатом та засобами масової інформації) передбачає: інформування мігрантів щодо діяльності соціальних служб; збір інформації про мігрантів (у тому числі й від самих мігрантів) та її систематизація з метою організації оптимальної соціальної роботи з даною категорією населення; інформування громадськості щодо проблем міграції і мігрантів (головним чином, через засоби масової інформації) з метою встановлення мігрантами стійких соціальних зв'язків; сприяння адекватному висвітленню теми міграції в засобах масової інформації.

3. Соціально-психологічний напрямок (впроваджується у взаємодії з органами освіти й охорони здоров'я) включає: психологічне консультування; психологічну корекцію і допомогу в соціальній адаптації; психологічну допомогу в гострих кризових ситуаціях й в умовах післятравматичного стресу; психопрофілактику стресів; психологічні тренінги з мігрантами; навчання аутотренінгам і психологічній саморегуляції; психологічну діагностику розвитку дітей і підлітків із родин мігрантів; психологічну діагностику і консультування у зв'язку зі здобуттям нової спеціальності.

4. Соціально-педагогічний напрямок (впроваджується у взаємодії з органами освіти, охорони здоров'я та правопорядку) передбачає: проведення консультацій із питань родини й виховання дітей; соціально-педагогічну роботу з дітьми та підлітками; соціально-педагогічну допомогу дітям і підліткам, які мають проблеми з навчанням; контроль за одержанням освіти дітьми і підлітками з родин мігрантів; професійне консультування і сприяння одержанню професійної освіти підлітками й молоддю з числа мігрантів; проведення дозвіллєвих заходів для дітей і підлітків, спрямованих на адаптацію до нових умов.

5. Соціально-правовий напрямок (впроваджується у взаємодії з правоохоронними органами) передбачає: захист прав мігрантів; надання мігрантам інформації про їхні права та обов'язки; соціально-правове консультування.

6. Медико-соціальний напрямок (впроваджується у взаємодії зі службами охорони здоров'я) передбачає: медико-соціальне консультування; надання долікарняної медичної допомоги; сприяння мігрантам у проведенні диспансеризації; контроль за адекватною санітарно-профілактичною роботою й дотриманням норм соціальної гігієни; виявлення хронічно хворих і непрацездатних осіб та організація для них спеціалізованих медико-соціальних консультацій; соціально-психіатрична діагностика й допомога; сприяння в придбанні ліків та інших медичних засобів; виділення (за необхідності) фінансової допомоги на лікування; направлення в спеціалізовані медичні установи; контроль за санітарним станом житла мігрантів.

7. Соціально-економічний напрямок передбачає: консультації з соціально - економічних питань; надання стартової фінансової допомоги, а також допомоги продуктами, речами тощо (ліки, будівельні матеріали та ін. ).

8. Соціально-трудовий напрямок (контакт зі службами зайнятості) передбачає: сприяння в одержанні основної і додаткової роботи, відкритті власної справи; консультування з питань працевлаштування, зайнятості й профорієнтації; допомогу в професійній підготовці й перепідготовці.

Усі вищеперераховані напрями потребують певного вдосконалення та розвитку. Якщо соціальна робота за фінансовими напрямками є досить обмеженою, то за рахунок удосконалення організаційних і технологічних елементів можна значно поліпшити соціальну роботу за іншими напрямками.

Висновок

Головним напрямом діяльності соціальних служб щодо питань міграції є зведення до мінімуму її негативних тенденцій і наслідків, адже міграція може як урятувати економіку регіону, так і призвести до її соціального вибуху. У зв'язку з цим соціальним службам необхідно готувати кадри для роботи з мігрантами, накопичувати інформацію про відповідні форми й методи роботи, опановувати засоби, за допомогою яких можна здійснювати керування означеним процесом.

Досконалі технології соціальної роботи з мігрантами не призведуть до позитивних результатів без наявної чіткої й продуманої державної політики та програми із прогнозування міграційних процесів і конкретних міграційних потоків, сприяння мігрантам і біженцям в адаптації до нових місць поселення. Вирішення подібних проблем можливе за умов спільної діяльності органів влади (центральних і місцевих) та виділення для мігрантів квот і певних територій для поселення.

Незважаючи на гостроту проблеми, діяльність соціальних служб щодо роботи з мігрантами залишається в стадії формування. Проте сам факт звернення суспільства і держави до означеної проблеми вселяє неабиякий оптимізм щодо її вирішення.

Особливістю національного складу населення України є його поліетнічність. В Україні, як і в інших країнах, де проживають етнічні меншості, проблемами етнічних груп на соціальному рівні є більш високий рівень безробіття, ніж у середньому по країні, більш високі показники рівня бідності серед їхніх представників. На індивідуальному рівні відзначаються особливий психологічний настрій (відчуття неповноцінності) у цих людей і неадекватність соціального статусу, обумовлена етнічною приналежністю. Загальна дискримінація, від якої страждають представники етнічних меншостей, збільшується внутрішньо-етнічними і міжособистісними проблемами, нерідкими серед членів етнічної громади.

Фактично не вирішеними в Україні залишаються питання формування ефективної етно-національної політики, розвитку теорії та практики соціальної роботи з етнічними групами, уточнення напрямів та форм роботи соціальних служб з представниками окремих етнічних груп.

В академічній традиції соціальної роботи і соціальної політики проблема етнічних розходжень поступово стає предметом спеціального обговорення, так само, як і питання тендерної і вікової нерівності. Аналіз навчальних посібників з соціальної політики, соціальної роботи і соціальної медицини показує, що існуючий у них дискурс про мультикультуралізм, анти-дискримінаційну практику і права людини відбиває розвиток досліджень у даній області. Однак, слід зазначити про вкрай малу кількість публікацій з питань організації соціальної роботи з етнічними групами в Україні.

В етно-національній структурі українського суспільства за часовим критерієм можна виокремити усталені та неусталені етнічні групи. Усталені етнічні групи - це групи, які живуть в Україні протягом двох чи більше поколінь. Усталеною етнічною групою можна вважати групу, якщо її представники другого (чи більше) покоління досягай працездатного віку. Якщо жоден представник цієї групи, що народився в Україні, не досяг працездатного віку, то ця етнічна група є неусталеною.

Соціальна робота з етнічними групами у широкому розумінні передбачає створення умов для нормального функціонування всього суспільства, нормального розвитку всіх груп населення, у тому числі етнічних груп, використання технологій з запобігання, недопущення конфліктних ситуацій, кризових явищ у міжетнічному середовищі.

Таким чином, соціальна робота з етнічними групами у широкому розумінні, на нашу думку, виходить за рамки вирішення суто етнічних питань і здійснюється в межах діяльності усієї структури органів соціальної роботи в рамках завдань, властивих конкретним органам соціальної роботи (технології соціальної діагностики, соціальної профілактики, соціальної реабілітації тощо). За такого підходу, при організації соціальної роботи з представниками етнічних меншин критерії етнічної приналежності майже не враховуються, поступаючись місцем іншим критеріям (віковим, тендерним, матеріальним, поведінковим тощо).

Соціальна робота з етнічними групами у вузькому розумінні передбачає вирішення проблем, зміну середовища мешкання представників окремих етнічних груп з метою досягнення рівня життя інших етнічних груп, що проживають на даній території (села, району, області, усієї країни). При цьому у визначених умовах (у період заселення, з урахуванням рівня життя даних груп і т. д. ) цим групам можуть і повинні надаватися визначені пільги для поліпшення їхнього життя в новій для них обстановці.

Соціальна робота з етнічними групами в Україні має здійснюватись на принципах:

1) рівності прав і свобод людини незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови, народження чи інших обставин;

2) вільного здійснення громадянами своїх етнокультурних прав і реалізації інтересів задля збереження й розвитку національної, етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності;

3) сприяння задоволенню етнокультурних прав представників української нації, корінних народів і національних меншин (етнічних груп) шляхом створення законодавчих умов для їх реалізації;

4) визнання поліетнічності українського суспільства цінністю, що потребує захисту й збереження;

5) пріоритету територіальної цілісності й державного суверенітету України щодо територіального самовизначення осіб, які належать до корінних народів чи національних меншин (етнічних груп);

6) здійснення захисту прав та інтересів української нації, корінних народів і національних меншин (етнічних груп) шляхом забезпечення індивідуальних прав осіб, які належать до цих спільнот;

7) забезпечення прав осіб, які належать до української нації, корінних народів і національних меншин (етнічних груп) як невід'ємної частини загальновизнаних прав людини і основоположних свобод;

8) забезпечення права громадянина вільно обирати та відновлювати належність до української нації, корінного народу чи національної меншини (етнічної групи), виявляти своє національне та/або етнічне самоусвідомлення;

9) недопущення примусової асиміляції представників української нації, корінних народів і національних меншин (етнічних груп);

10) запобігання міжетнічним конфліктам;

11) утвердження міжетнічної злагоди у суспільстві, протидія будь - яким проявам ксенофобії, розпалюванню расової, національної, етнічної, релігійної ворожнечі;

12) сприяння задоволенню етнокультурних потреб українців, які проживають за межами України;

13) сприяння розвитку зв'язків національних меншин, які проживають на території України, з їхніми історичними батьківщинами.

Основним класичним методом соціальної роботи з етнічними групами є соціальна робота в громаді. Держава організаційно й фінансово сприяє відзначенню днів культури національних меншин, пам'ятних дат, релігійних та обрядових свят. Така державна політика у сфері національних меншин успішно сприяє міжетнічній взаємодії та консолідації українського суспільства.

На міждисциплінарний характер соціальної роботи з етнічними групами вказує її тісний зв'язок не лише з науками, на перетині яких з'явилася соціальна робота як наука (соціологія, психологія, право тощо), але й специфічний зв'язок з систематичними порівняльними науками про культури народів, динаміку цих культур, їхню подібність і розходження, а також причини таких розходжень (етнологія, етнографія, етногеографія, антропологія, етнопсихологія та етно-соціологія).

Таким чином, соціальна робота з етнічними групами як наукова дисципліна та вид діяльності в Україні має специфічні характеристики, принципи та завдання, обумовлені особливостями етнокультурного розвитку, етно-національною структурою суспільства та специфікою проблем етнічних меншин.

Дослідження міжнародного досвіду показує, що в роботі з мігрантами вирішальну роль грає міграційна урядова політика, практичне виконання якої у всіх сферах державної і суспільної діяльності забезпечує чітко сформульована програма з питань відносин між різними громадами.

Встановлення добрих відносин між різними громадами припускає надання іммігрантам міцного правового статусу і рівних можливостей для їхньої участі в різних сферах життя суспільства. Тільки на цій основі можуть розвиватися рівноправні міжнаціональні відносини і життєдіяльність діаспори. Ґрунтуючись на досвіді інших країн, можна зробити висновок, що політика і технологія з питань етнічних відносин і роботи з мігрантами в обов'язковому порядку повинні бути сформовані з урахуванням ряду принципів:

по-перше, варто виходити з припущення, що більшість іммігрантів залишаться на постійне (чи тривале) проживання в приймаючій країні і що вони можуть внести немаловажний вклад у її економіку;

по-друге, необхідно усвідомлювати вирішальну роль органів державної влади в сприянні адаптації й інтеграції іммігрантів і в розвитку добрих міжобщинних відносин; це, у свою чергу, дає підставу припускати, що буде забезпечена законодавча база для заходів, спрямованих на досягнення рівності можливостей, боротьбу з дискримінацією мігрантів і в необхідних випадках здійснення успішної інтеграції іммігрантів. З іншого боку, необхідно заохочувати іммігрантів розвивати в собі почуття приналежності до нового суспільства; владні структури і громадські організації повинні сприймати іммігрантів і їхніх лідерів як необхідних партнерів у справі встановлення міжгромадських відносин;

по-третє, варто усвідомлювати, що інтеграція і встановлення добрих відносин між місцевим населенням і мігрантами - це процес, розрахований на тривалий період. Міжнародні конвенції і досвід ряду країн підтверджують, що іммігранти, що прожили довгий термін у приймаючій країні, особливо ті з них, хто в ній народився, повинні мати можливість без проблем одержати її громадянство, що було б найбільш ефективним методом розвитку в них почуття приналежності до суспільства, у якому вони живуть. В умовах загострення міграційної ситуації дуже важливо заснувати в місцях зосередження іммігрантів офіційні органи, що займалися б здійсненням і координацією дій, спрямованих на досягнення мігрантами рівних можливостей, їхню інтеграцію й асиміляцію. Правові засоби боротьби з дискримінацією повинні доповнюватися іншими засобами, особливо в області освіти й інформації, спрямованими на рішення конкретних проблем різних категорій мігрантів у країні перебування.

Поліпшення положення мігрантів може наступити при активізації їх власного соціального потенціалу. Країни, у яких нараховується значна кількість мігрантів, заохочують виникнення асоціацій іммігрантів і етнічних груп (земляцтв та ін. ), з врахуванням яких формуються суспільні фонди, призначені для розробки і реалізації проектів, що відбивають інтереси мігрантів і біженців. Першорядне значення надається питанням релігії, культури, традиціям і звичаям з метою забезпечити поваги прав людини. Позитивних результатів домагаються ті органи впади, що прагнуть установити контакт із представниками різних конфесій і організувати обговорення ними проблем, що однаковою мірою цікавлять і корінних жителів, і мігрантів.

Якщо коротко підсумувати вище викладене, то у рамках організації соціальної роботи з мігрантами можна намітити основні перспективні напрями роботи, які здатні суттєво поліпшити ефективність соціальної роботи з мігрантами:

зв'язок з міжнародними організаціями, що займаються проблемами міграції, і участь у їхній діяльності;

організація взаємодії між центральними та регіональними державними відомствами й установами і місцевими органами влади, що вирішують проблеми міграції і мігрантів;

організація взаємодії між державними структурами, громадськими організаціями і фондами, що займаються соціальним захистом і допомогою мігрантам;

сприяння створенню громадських організацій, що займаються проблемами мігрантів;

посилити зв'язок із закордонними організаціями, що займаються проблемами мігрантів;

розробка оптимальної структури і нормативів діяльності стаціонарних і нестаціонарних установ соціальної допомоги мігрантам стосовно до умов конкретних регіонів;

організація різних форм установ соціального захисту мігрантів (центрів соціального захисту, реабілітаційних центрів, кризових стаціонарів, інтернатів, консультацій, пунктів видачі допомоги і т. п. );

підготовка і підвищення кваліфікації фахівців з роботи з мігрантами;

вироблення норм видачі натуральної (продуктової, речової і ін. ) допомоги мігрантам;

проведення соціологічних і маркетингових досліджень проблеми;

соціальна реклама державної і місцевої міграційної політики;

організація діяльності служби по зв'язках із громадськістю;

розробка правових основ видачі пенсій і допомог мігрантам, а також надання фінансової допомоги;

розробка правових основ соціального, санітарного, медичного і педагогічного контролю життєдіяльності мігрантів;

розробка правових основ профілактики девіантної поведінки осіб з числа мігрантів;

організація центрів, курсів і семінарів по професійній підготовці, перепідготовці і підвищенню кваліфікації мігрантів і інших задач.

Форми і методи соціальної роботи з жертвами насильства

В останні роки проблема насильства над жінкою та дитиною в сім'ї все більше привертає увагу фахівців. У США та Західній Європі перші роботи, присвячені цій проблемі, стали з'являтися, починаючи з 70-х років. Пізніше були розроблені різні соціальні програми для профілактики наслідків такого насильства.

В Україні проблема насильства над жінкою та дитиною в сім'ї тривалий час не була предметом спеціальних досліджень соціологів, психологів та соціальних працівників. Нею займалися, в основному, криміналісти при вивченні злочинів, які здійснювалися в сімейно-побутовій сфері. Однак, практика останніх років доводить концептуальне осмислення цього питання на державному рівні. Свідченням цього є і сприйняття законодавчої бази, і створення кризових центрів роботи з тими, хто потерпає від насильства в родині.

В Україні відбуваються перші спроби запровадження й реалізації певних моделей роботи: превентивної, навчально-тренінгових програм, роботи з правоохоронними органами, організації притулків для жінок, кризових консультативних центрів (очних та заочних), центрів реінтеграції, груп взаємопідтримки чи самодопомоги, психотерапевтичних програм (індивідуальних та групових).

Домашнє насилля - це проблема, яка часто замовчується сім'ями. Але від мовчання ситуація не вирішується, а навпаки - образи переростають у бійки, тривожність - у депресію, страх - в апатію. Насилля - це проблема всієї сім'ї, але найбільш від нього страждають жінки На відміну від інших типів насильства домашнє насильство має свої особливості:

Це не одноразова дія. Це - процес, який складається із циклів насильства, які тримаються на продовженні стосунків потерпілої і кривдника.

Якщо насильство виявилось в сім'ї хоч один раз, воно обов'язково повториться! Це насильство завжди відбувається протягом тривалого проміжку часу і має тенденцію до зростання! Це насильство між особами, які є, як правило, залежними один від одного. Найчастіше домашнє насильство замовчується і приховується обома сторонами від оточуючих.

На думку винуватця, воно є ефективним, швидким способом досягнення мети, без великих І затрат. Інші, ненасильницькі, методи вимагають значних зусиль.

Людина не відмовиться від того, що дає ефект, якщо їй не запропонувати альтернативи. Якщо насильник не навчиться іншому ефективному способові спілкування з близькими людьми, то він буде продовжувати здійснювати над ними насильство.

Слід зауважити, що реакція як суспільства, так і міліції на випадки домашнього насильства часто є неадекватною і навіть ворожою стосовно потерпілої жінки, а кримінальні покарання домашніх кривдників бувають більш м'якими порівняно з покараннями за аналогічні порушення, здійснені проти сторонніх осіб.

92-97% насильницьких дій стосовно жінок здійснюють чоловіки. Чому так відбуваються? Не тому, що чоловіки від природи гірші, а тому, що існують в системі, в якій перевагу мають влада, сила, гроші.

Утримання чоловіком сім'ї призводить до залежності жінки, адже домашня праця (виховання дитини, догляд за оселею тощо) суспільством працею необґрунтовано не вважається.

У ставленні до дітей чоловіки і жінки здійснюють акти насильства однаковою мірою. Дитина найбільше може стати жертвою, тому що вона не може себе захистити. Жінки потерпають від чоловіків-кривдників, а діти потерпають як від чоловіків так і від жінок - жертв домашнього насильства. Так утворюється страшний ланцюг насильства. Це слід пояснити жінкам, які потерпіли, тоді вони в більшості випадків припиняють насилля над своїми дітьми.

Насильство дорослих дітей над батьками має свої корені в минулому: часто це ті діти, які вже виросли і повертають батькам насильство, що здійснюють проти них в дитинстві.

Насильство старших дітей над молодшими здійснюється як відображення ситуації "батько - мати". Старші діти відчули смак влади. Вони вважають, що свою владу, свої переваги над слабшими слід використовувати.

У насильстві одних членів сім'ї над іншими беруть участь свекри, невістки, тещі, зяті, дідусі, бабусі, діти, дядьки. Насильство здійснюється над більш слабкими і беззахисними: людьми старшого віку чи дітьми; людьми з обмеженими фізичними і психічними можливостями; людьми, які залежать від інших.

Фізичне насильство: вбивство, спроба вбивства, побиття, знущання, нанесення фізичних ушкоджень, штовхани, опіки, шпурляння різними предметами.

Психологічне і емоційне насильство: позбавлення свободи чи утримання під наглядом мимо волі жінки, постійне висліджування, погрози, залякування, шантаж, постійний контроль життя і спілкування з оточуючими, ізоляція, заборона на спілкування (навіть з рідними).

Поведінка, яка призводить до емоційного розладу, що включає залякування, погрози чи емоційний шантаж, у тому числі навіювання почуття страху за власну безпеку, за здоров'я дітей чи близьких, погрози стосовно права опіки над дітьми, а також агресивна поведінка, ігри з ножами, пістолетом чи рушницею.

Примус жінки силою чи погрозами до будь-якої поведінки чи дії, від яких жінка має право ухилитися; постійна поведінка, мета якої - зганьбити, дискредитувати чи принизити особисту гідність жінки, глузування над розумовими і фізичними даними, висміювання і словесні образи, приниження жінки перед нею самою чи перед близькими. Безпідставні обмеження можливості розпоряджатися спільним майном, нанесення шкоди домашнім тваринам. Позбавлення можливості належним чином харчуватися і відпочивати. Примусові аборти і примусові вагітності.

Сексуальне насильство: ґвалтування чи сексуальне домагання (іноді в присутності дітей, інших людей).

Економічне насильство: фінансовий контроль і фінансові обмеження, заборона займатися певним видом діяльності, працювати взагалі, заборона вчитися чи підвищувати кваліфікацію. Свідоме знищення майна, навмисне нанесення шкоди особистому майну людини, позбавлення можливості користуватися одягом чи майном. Позбавлення їжі, позбавлення медичної допомоги.

Але найбільш поширеним видом домашнього насилля є насилля чоловіка над жінкою та батьків над дитиною.

Як відомо з досліджень жінки - жертви насилля в сім'ї стикаються з різними видами соціально-педагогічних та психологічних проблем. Розглядають такі соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок - жертв домашнього насилля:

- фрустрація та депресія;

- соціальна ізоляція;

- самознищення (суїцид);

- залежність (емоційна, психологічна, економічна, фізична, сексуальна);

- відчуття провини;

- низька самооцінка;

- криза ідентифікації;

- втрата відчуття загрози;

- сумирність.

Це основні соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок - жертв домашнього насилля на основі зарубіжного досвіду. Не всі вони притаманні українським жінкам, але необхідно розглянути їх і виділити основні шляхи корекції.

Ображена жінка проходить крізь довгі страждання, її переживання стражденне, і вона схильна до фрустрації. Її депресивний стан виявляється в такій поведінці, як істерика, скарги на відчуття безпорадності або втоми, психосоматичні симптоми. Корекція такого стану має бути направлена на роботу з релаксації, роботу з відчуттями.

Інша видима характеристика жінки-жертви - це підвищення соціальної ізоляції. Поступово ці жінки відчувають, що в них перериваються родинні зв'язки. Вони більше не відвідують свою сім'ю, друзів, бо їх кривдник вважає це не потрібним, таким, що засмучує його та дружину. Це процес контролю та ревнощі з боку чоловіка. Корекція: психолого-педагогічна робота з особистою ідентифікацією (робота над підвищенням самооцінки, відгородження себе від гнітючих стосунків), соціальна робота з налагодження зв'язків.

Суїцид - це головна проблема жертв насильства. Жінки-жертви мають низький рівень уміння вирішувати проблеми та прийняти рішення, і одним з виходів вони вважають смерть. Також жінки-жертви мають підвищений ризик наркотичної та алкогольної залежності. Корекція має бути направлена на зняття внутрішнього хвилювання методами релаксації, підвищення самооцінки. Необхідно навчити жінку навичкам прийняття адекватних рішень.

Жінка-жертва знаходиться в залежності від свого партнера. Емоційна залежність проявляється в тому, що жінка висловлює свої емоції згідно з настроєм кривдника, щоб не кликати в нього агресії.

Психологічна залежність - поступове пристосування жертви до ситуації насильства. Дуже часто чоловік маскує контроль турботою, і дружина повільно потрапляє в повну залежність. Коли ж починає розуміти свій стан, наштовхується на агресію з боку нападника, і для того, щоб уникнути актів насильства, напрацьовує захисні реакції (це може бути замовчування своїх відчуттів, постійне відчуття страху тощо). Чоловік постійно ображає жертву словами (найчастіше використовуються висміювання її помилок, образи її тіла); контролює її зовнішній вигляд, вчинки.

Економічна залежність виражається в повному контролі сімейного бюджету з боку партнера: жінка-жертва віддає свою зарплатню чоловіку, і з цього часу він розпоряджається фінансами. У цьому випадку жертва втрачає самостійність, не має права витрачати гроші на особисті потреби або потреби дітей без дозволу чоловіка. Це спричиняє жінці додатковий стрес, викликає відчуття заниженої самозначущості.

Фізична залежність проявляється в тому, що жінка не має права відчувати втому, відпочивати, якщо це не подобається кривднику. Чоловік, незважаючи на фізичний стан жінки, її біль або погане самопочуття, продовжує вимагати виконання домашньої роботи, при цьому не маючи наміру взяти на себе допомогу. Ситуація може стати критичною, якщо жінка вагітна або має серйозне захворювання.

Сексуальна залежність виражається в повному підкоренні жертви бажанням чоловіка. Він може вимагати сексуальних стосунків, коли жінка не бажає цього, ґвалтувати її уві сні чи в непритомному стані, виконувати сексуальні фантазії без згоди жінки, примушувати її мати сексуальні стосунки з іншими партнерами або заробляти гроші проституцією.

Корекція всіх видів залежності повинна базуватися на підвищенні самооцінки жінки: потрібно навчити її висловлювати свої емоції, любити своє тіло, відчувати свою значущість; також необхідні знання психологічного захисту.

Жінка-жертва намагається знайти пояснення вчинкам свого кривдника. Дуже часто знаходить його в невмінні чоловіка контролювати або висловлювати свої емоції, у проблемах на роботі. Потім з'являється думка, що винна вона сама, бо це вона провокує чоловіка на насильство. Жертва відчуває провину, постійно контролює свої відчуття й поведінку, щоб не засмутити партнера, не викликати в нього агресію. Корекція цієї поведінки має бути спрямована на відокремлення своїх відчуттів і помилок від проблем партнера, навчання вміння висловлювати реальні, а не очікувані відчуття й емоції, підвищення самооцінки.

Насильник, який постійно ображає жертву, ставить під сумнів її фізичні та інтелектуальні здібності, контролює її вчинки, поступово досягає своєї мети - повної залежності й самознищення жінки як особистості. Корекція - це основна робота з жінками-жертвами.

Жертва домашнього насильства втрачає своє его. Це означає, що вона вже не впевнена в тому, хто вона, і ідентифікує себе з роллю матері, берегині, господарки, не називаючи себе жінкою, спеціалістом, красунею, розумницею. Жінка перестає турбуватися про свою особистість: врода, гігієна, професійний зріст тощо. Корекція: пошук усіх ролей, повернення ідентифікації з роллю жінки, навчання навичок турботи про своє тіло.

Скривджена жінка втрачає відчуття межі загрози, вона не до кінця розуміє, що насилля веде до серйозних наслідків як для неї, так і для дітей. Жінка звикає до страху, синців, поламаних кісток, залежності, дитячих сліз, для неї вже немає межі болю. Корекція має бути направлена на поглиблене вивчення та аналіз насилля, усвідомлення жінкою повної картини домашнього насильства та його наслідків, а потім навчання вміння приймати адекватні рішення.

Жінки-жертви, які були дітьми насильників або вже довго знаходяться в ситуації насильства, дуже звикають до цього стану і навіть бачать у ньому свою долю. Корекція сумирності - це комплексна робота над зняттям відчуття провини, підвищення самооцінки, навичкам адекватного реагування та прийняття рішень.

Жорстоке поводження з дітьми - це феномен, існування якого відоме з моменту появи історичних записів людства і яке, мабуть, існуватиме завжди. Зв'язано це з тим, що насильство - це не тільки соціальне явище, але етимологія його мультифакторна і тісно пов'язана з природою людини.

Основними формами жорстокого поводження з дітьми є: фізичне, сексуальне, емоційне (психологічне) насильство і зневага основними потребами дитини.

Про поширеність жорстокого поводження з дітьми можна судити по такому показнику як відібраних протягом року у батьків, які були позбавлені батьківських прав. Кількість таких дітей збільшилася за 5 років в 3 рази. За той же проміжок часу число дітей, що відбираються щорічно у батьків без позбавлення останніх їх батьківських прав, виросло в 2 рази. Цей показник відображає як число дітей, що піддалися жорстокому поводженню|звертання, обіг, так і випадки зневаги основними потребами| дітей. Неухильно росте| число "соціальних сиріт" - дітей, що залишилися без піклування батьків. Якщо в 1992 р. їх було враховано 428,4 тис. , то в 2000 р. офіційні дані дають 662,5 тисячі.

Важливим інтегрованим показником, що відображає поширеність зневаги потребами дітей, є смертність дітей від неприродних причин (нещасні випадки, отруєння, втопили, вбивства, самогубства). У структурі смертності дітей від 7 до 15 років смерть від неприродних причин стійко займає| перше місце, складаючи 25% від всіх причин смерті дітей цього віку.

У процесі і після насильства у дитини розвивається первинна реакція на травму - хворобливі| фізичні і емоційні явища, які залежно від характеру і тривалості дії, віку дитини, її особових особливостей, можуть мати різний ступінь вираженості, тяжкість і спектри проявів.

Це можуть бути:

- посттравматичні стресові розлади;

- фізичні прояви;

- емоційні|реакції;

- когнітивні розлади.

Далі наступає стадія адаптації, під час якої дитина починає розвивати навики, що допомагають йому справитися з тим, що трапилося. Вона вибирає такі прийоми, такі форми поведінки, які, як дитина вважає, допомагають їй забезпечити безпеку і зменшити фізичний і психологічний біль.

Окреслення глибини проблеми насильства, його впливу на життя людини раніше було спрямоване здебільшого на фізичні аспекти. Розгляд цих проблем крізь призму психосоціальних наслідків спрямований на розвиток нових перспектив її поділення. Це доводить необхідність організації конструктивнішого підходу до системи підтримки жертв сімейного насилля що включав би форми та методи роботи і стратегій допомога потерпілим від сімейного насилля.

Тому до вирішення проблеми сімейного насилля необхідно підходити конструктивно, шукаючи найоптимальніші способи вирішення цієї проблеми, комплексно застосовуючи їх і лише тоді можна буде досягнути ефективних результатів.

Під час написання творчої роботи було вивчено та проаналізовано основні соціально-педагогічні та психологічні характеристики жінок та дітей - жертв домашнього насилля. А також було розроблено загальні шляхи корекції основних соціально-педагогічних та психологічних проблем жінок та дітей - жертв домашнього насилля.

Та для повного вирішення даного питання необхідно піднести його на рівні держави, щоб кожен задумався і почав вирішення цього питання з роботи над собою, усвідомлення важливості вирішення проблеми сімейного насилля, і лише тоді можна говорити про ефективне вирішення цієї проблеми.

Держава також повинна піклуватися про розвиток і належне функціонування соціально-психологічних служб, про підготовку кваліфікованих психологів та соціальних педагогів, адже саме їхня діяльність повинна приносити найширші та найефективніші результати щодо вирішення проблеми сімейного насилля серед українських сімей.

4. У Росії її бездомних людей називають БОМЖ - без певного місце проживання [1]. Ця абревіатура увійшла у ужиток нещодавно. Людина, яка має житла та притулку, вважається бездомним. Для людей бездомні асоціюються з занепалими найбільш дно, які хочуть працюватимете, і вести нормальний спосіб життя, попрошайками, тунеядцами, втратили людську подобу людьми, що у народі прозвали "бомжами". Соціологи визначають категорію "бездомних" як людей, які мають житла: ні власного, ні службового, ні взятого у найми, ні наданого на довгострокової основі родичами чи друзями; чи які мають доступом до житла на епізодичної основі, і ризикують залишитися ж без нього будь-якої миті. Люди бомжі з'явилися як соціальний феномен нашій країні наприкінці 80х років 20 століття[2].

У вузькому значенні соціальна робота - це такий діяльність, що допомагає людям, організаціям усвідомити труднощі (особисті, соціальні й ситуативні) котрі прагнуть перебороти їх завдяки підтримці, захисту, корекції та для реабілітації. У широкому значенні соціальна робота окреслюється особливий вид діяльності, направлений замінити вирішення соціальних проблем окремих осіб, верств населення та груп, створення умов, які сприяють відновленню чи поліпшенню здібностей людей до своєрідного соціального функціонування [3]. Коріння Школі соціальної роботи з особами без певного місце проживання йдуть у період найдавніших слов'ян, де були відомі найпростіші форми добродійності.

Причини появи бомжів

Основними причинами появи бомжів є приватизація, і вільна продаж житла. Об'єктивними причинами зростання кількості бомжів у 90-х років є загострення економічної ситуації в (падіння виробництва, інфляція, зростання цін, падіння життєвий рівень), і навіть політична нестабільність і втрата людьми моральних цінностей і орієнтирів. Втрата постійного джерела доходів через зростання безробіття, невиплати заробітної плати пенсії - одна з наслідків економічної кризи - особливо згубно особам похилого віку.

Також причиною існування бомжів є нестача дешевого житла, недостатня кількість жител, втрата житла внаслідок міжнаціональних конфліктів чи внаслідок тривалої відсутності через хворобу чи внаслідок укладання; відсутність політики щодо осіб без певного місце проживання, недосконалість форм соціального і, особливо, соціального страхування.

Важливою причиною зростання кількості бомжів є безробіття. Бомжей, найчастіше які мають прописки, котрий іноді документів, що засвідчують особу, не визнають безробітними, немає завершеного нормативно-правового оформлення механізму соціального захисту бомжів, що регламентує відносини цієї категорії громадян із суспільством, відповідними установами i відомствами.

Крім вищезгаданих причин найхарактернішими, поглиблюючими проблему безпритульності й бродяжництва, є такі: соціальне здоров'ї громади, тобто. це наявність душевнохворих, на осіб із відхиленою поведінкою, наркоманів, алкоголіків; нездорові відносини у сім'ї.

Наявність прописки причина бездомності. Без прописки у паспорті важко давалися й роботу, і житло. Найбільш неблагополучна і нежиттєздатна частина бомжів утворилася внаслідок закриття початку 90-х років лікувально-трудових профілакторіїв. Коли раніше держава змушувало алкоголіків лікуватися примусово, нині їх надано собі самим, швидко позбавляються житла і поповнюють ряди бомжів. Вони жебракують, копаються на звалищах, збирають пляшки, крадуть, стають переносниками заразних хвороб Паркінсона й винуватцями пожеж, створюють моральний дискомфорт оточуючим людям.

Більшість бомжів живуть на вокзалах, у підземеллях, горищах, міських звалищах, в будинках, які підлягають ремонту чи зносу, нерідко кочуючи залежно від клімату.

У той самий час, комплексні центри соціального обслуговування населення за зверненням осіб бомж надають їм сприяти у відновленні документів, працевлаштуванні, оформленні документів на виплату пенсії, устрої до будинку-інтернату.

Проблеми соціальної допомоги ніким не захищеної групи населення в рівні, власне, хто не наважується чи вирішуються мляво, без зусиль і суворого дотримання законодавства і. Не визначено статус бездомного. Ні виразної державної політики щодо відношення до бездомним.

Не можна забувати, що бездомні повинні як забезпечуватися правами, а, й усе законослухняні громадяни, виконувати певні обов'язки щодо оточуючих, суспільства загалом. Вони повинні існувати виключно з допомогою членів нормального суспільства.

Тому необхідно створення таких інститутів, призначених як карати чи милувати, а й подавати допомогу, сприяти соціалізації і адаптації це без будь-якого розподілу на "гідних" і "недостойних". Це виявляється у створенні інститутів, орієнтованих як на пристосування представників осіб без певного місце проживання для отримання допомоги, в тому числі на активне освоєння і ними соціокультурних навиків.

Соціальна роботу з особами БОМЖ визначається причинами, що обумовили потрапляння людини у цю категорію. Серед осіб БОМЖ виявляють:

1) Хворих алкоголізмом, наркоманією, психічні розлади. 2) Жертв шахрайства з житлом. 3) Колишніх засуджених. 4) Осіб, що приховуються від правосуддя. 5) Біженців, переселенців, незаконно котрі в'їхали до. 6) Дітей, які втекли з сім'ї або виховних установ. 7) Облич, виселених за рішенням суду з житлоплощі, наданої підприємством чи організацією.

Ознаки й особливо особи БОМЖ. 1) Відсутність житла, прописки, родичів, із якими підтримує контакт, документів. 2) Джерела існування - милостиня, злодійство, допомогу благодійних організацій, епізодичні заробітки. 3) Особи БОМЖ бувають - корінні (живуть горищах, у підземеллях) чи іногородні (живуть на вокзалах і котрі переміщалися в залізниці транспорті). 4) Відсутність гігієни, який призводить до зростанню інфекційних та інших заразних захворювань.

Установи, які допомагають особам БОМЖ. - Будинку нічного перебування (надають медичної допомоги, виробляють санітарну обробку, надають нічліг, талони на безплатне харчування). Звернення з ініціативи особи БОМЖ. - Спеціальні вдома - інтернати для інвалідів і літніх людей (медико-соціальні установи. ) куди направляються особи БОМЖ відповідного віку і її статусу. - Центри соціальної адаптації (для працездатних осіб, звільнених з місць позбавлення волі або затриманих за бродяжництво). Тут надається: широкий, спектр робіт працевлаштування гуртожиток (проживання до 6 міс) - Соціальні притулки і готелі десятьох добове безплатне проживання, харчування. консультації медичну допомогу. - Соціальні притулки для дітей і підлітків - перебування до 6 міс. - навчання, виховання, соціальна реабілітація - ухвалення рішення подальшу долю дитини (повернення сім'ю, оформлення опіки, передача до державних установ для дітей, позбавлених батьківського піклування) - Пересувні автобуси (медичну допомогу, амбулаторії, харчування) - Соціальні столові.

Загальна схема роботи з особами БОМЖ 1) Своєчасне виявлення, постановка на облік. У деяких регіонах запроваджені вуличні соціальних працівників, завдання яких полягає розпочати контакти з особами БОМЖ, викликати довіру, запропонувати допомогу, сприяти зверненню на відповідні закладу і організації. 2) Визначення правового статусу особи БОМЖ (встановлення особи, відновлення документів, пошук осіб, що потенційно можуть засвідчити особистість). 3) Визначення стану здоров'я (наявності заразних захворювань, гострої форми хронічні захворювання). Санітарно-гігієнічна обробка, лікування. 4) Соціальна адаптація. (працевлаштування для дорослих, навчання для дітей, спілкування з однолітками і дорослими, консультації фахівців, соціальний контроль, заохочення, покарання) 5) Психологічна допомогу (відновлення втрачених соціальних ролей (покупець, колега, громадянин, сусід та інших. ), і навіть формування мотивації зміни звичного життя). 6) Самостійна організація життя і забезпечення діяльності колишнім особам БОМЖ після виходу з установи. (Контроль соціальними службами і органами МВС діє до того часу, доки станеться адаптація широкої соціальному середовищі у новій якості)

Велику роль соціальної реабілітацію осіб БОМЖ грає трудова діяльність, прищеплювання санітарно-гігієнічних навичок, формування режиму дня, лікування. Різні країні мають власний досвід роботи з особами БОМЖ, реалізуючи як короткострокові (наприклад, у Німеччині, за відповідного постановці на облік, обличчя БОМЖ може безплатно отримувати гаряче харчування і можливість відвідувати місця санітарно-гігієнічної обробки), і тривалі проекти.

Інвалід - особа, яка має порушення здоров'я зі стійкими розладами функцій організму, зумовлене захворюванням, наслідками травми або дефектами, що призводять до обмеженої життєдіяльності та викликають необхідність її соціального захисту.

Обмеження життєдіяльності - це повна або часткова втрата особою внаслідок захворювання, травми або вроджених вад здатності або можливості самообслуговування, самостійного пересування, спілкування, орієнтації, контролювання своєї поведінки.

Міграція (лат. migratio - переселення) - механічні переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди, на більш-менш тривалий час або з регулярним поверненням до нього.

Насимльство - це застосування силових методів, або психологічного тиску за допомогою погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих, хто не може чинити опір. Тобто, будь-яке застосування сили щодо беззахисних.

Безробіття - це складне соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не має роботи й заробітку.

Жебракування - один з методів вирішення матеріальних негараздів, фінансових проблем за допомогою звернення за допомогою до організацій, людям.

Дезадаптация - это частичная или полная утрата человеком способности приспосабливаться к условиям социальной среды. Социальная дезадаптація означает нарушение взаимодействия индивидуума со средой, характеризующееся невозможностью осуществления им в конкретных мікросоціальних условиях своей позитивной социальной роли, соответствующей его возможностям.

Агресія - (інстинктивна індивідуальна поведінка людей, тварин, яку породжує страх, лють тощо. Вона виражається в нападі або загрозі нападу на особин свого (рідше чужого) виду.

Реабілітація (походить від лат. rehabilitatio) - а) поновлення втраченого доброго імені, відновлення репутації. Поновлення прав, відміна необґрунтованого звинувачення невинної особи або групи осіб з-за "відсутності складу злочину". б) комплекс медичних, педагогічних, професійних і юридичних заходів, спрямованих на відновлення здоров'я та працездатності осіб з обмеженими фізичними й психічними можливостями внаслідок перенесених травм та захворювань.

...