Правова культура студентської молоді в умовах становлення громадянського суспільства в Україні

[Введите текст]

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВА КУЛЬТУРА СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ

In the article investigated legal culture in the context of concept «legal culture of students», that gives an opportunity to define the last as a system of looks, estimations, persuasions in relation to a legislation, right and activity in the field of legal. Young people are not an absolutely only group, that is why seems expedient to conduct speech about the legal culture of separate groups of young people, that is distinguished by the nature of employments, by position in the social structure of society, possible prospects in further life. In this sense an increase attention and student young people attract, as exactly this task force has all warrants to hope on possibility to take the high place in society, become economic

Keywords: legal culture of students, civil society, sense of justice, good behavior, activity.

Вступ

Успішне вирішення завдань подальшого укріплення законності, підвищення громадянської активності населення та викорінення злочинності в Україні потребує організованого подолання факторів, які цьому перешкоджають, до яких відносяться й дефекти правової свідомості.

Загальновідомо, що правосвідомість, як і інші сфери свідомості, є регулятором людської поведінки. Воно може орієнтувати людей на соціально корисну діяльність або ж на соціально шкідливу; правомірну чи неправомірну, протиправну діяльність. Тому від рівня правосвідомості населення в цілому, окремих його груп та індивідів переважно й залежить стан правопорядку в суспільстві.

Водночас не можна не відмітити, що правосвідомість у літературі з теорії права зазвичай розглядається ізольовано від інших комплексів правової культури, що перешкоджає повнішому встановленню та визначенню природи останнього, а також його соціальних ролей. Саме таким неоднозначним підходом і викликана потреба детальнішого розгляду та аналізу поняття «правова культура», його структури та взаємозв'язку з іншими елементами, включаючи й правосвідомість особистості.

Аналіз останніх досліджень і літератури. Вітчизняні та іноземні дослідники, звертаючись до питань правової культури в нашій державі та країн Європи, визначали основні складові цієї правової дефініції. Розглядались причини низького рівня правової культури молоді, зокрема наслідки такого стану речей у форматі розвитку громадянського суспільства в цілому. До цих питань звертались Зима Н. А., Кутирев В. А., Чучин-Русов А. Е., Камін- ськая В. И., Ратинов А. Р., Кейзеров Н. М., Балюк Г.І. та інші науковці. Втім поза увагою науковців залишились складові критерії правової культури та майже не розглядався причинний зв'язок між рядом факторів, пов'язаних з правовою свідомістю.

Матеріали та результати дослідження. Термін «культура» походить від латинського «kultura», що означає - догляд, освіта, розвиток. У словнику іншомовних слів «культура» розуміється як: а) рівень розвитку суспільства, який характеризується властивими тільки певній епосі матеріальними та духовними цінностями; б) рівень розвитку в якійсь галузі знань або діяльності; в) характеристика певних історичних епох, народів, націй, країн; г) рівень виховання та розумового розвитку особи, а також освітній інтелектуальний рівень [1, с. 573.] Подібні визначення наводиться й у інших словниках. Приміром, у філософському словнику культура визначається як сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених та створюваних людством у процесі суспільно-історичної практики [2, с. 196.]. Але всі наведені тлумачення видаються достатньо широкими та такими, що не відображають дійсного значення поняття «культура», характеризуючи лише окремі сторони цього явища.

Культура, перша за все, асоціюється з духовною діяльністю людини, направленою на філософське, естетичне, релігійне збагнення буття. Культура - це неосяжний простір ідей, принципів, теорій, образів, символів, котрі є результатом цілеспрямованого духовного ідеального дійства людства. У більш широкому розумінні, поняття «культура» охоплює майже всю сукупність матеріальної та духовної діяльності людства.

При аналізі культури дослідники висувають різні аспекти цього, як уже вказувалось, багатогранного поняття. Так, під культурою розуміється певна область людської діяльності (культурно-просвітницька діяльність), але таке визначення у науковому плані зазвичай називається дещо спрощеним, оскільки у ньому переважно знаходить відображення побутового розуміння культури. У деяких теоретичних розробках культура розглядається як процес творчої діяльності. молодь правовий інтелектуальний еліта

В. П. Сальніков пише, що існує принаймні два значення категорії культури, що відображають її властивості: у першому випадку під культурою слід розуміти все те, що створено людством у процесі його практичної і духовної діяльності; у другому - культура відображає розвиненість соціальних здібностей й якостей людей, рівень і характер оволодіння кращими якостями на основі всього суспільного та власного досвіду [5, с. 6]. Г. І. Балюк відстоювала думку, що вихідною для розуміння культури є категорія діяльності. Саме діяльність людини та його праця у сфері матеріального та духовного виробництва є головними джерелами виникнення, функціонування та розвитку культури. [6, с. 6-7].

Отже, викладене може навести на думку, що більшість дослідників визнають існування в науці лише двох основних підходів до визначення поняття «культура». Перший виходить з розуміння культури як образу мислення, стандартам поведінки та подібним до них елементам, тобто, фактично лише до духовної сфери. Другий має на увазі тлумачення культури як сукупності створених людьми матеріальних і духовних цінностей, а також зразків поведінки, визнаних у певній спільності, що передаються іншим спільнотам, індивідам та наступним поколінням.

Натомість існує й інша точка зору, що видається нам більш прогресивною та точною. Приміром, В. В. Бородін пише, що аналіз існуючих в літературі визначення культури позволяє об'єднати їх у чотири основні групи, що відображають певну специфіку у підході до розуміння її соціальної ролі, характеру та змісту. Першу групу складають визначення, в яких культура розглядається як сукупність органічних для неї предметних характеристик. Друга група визначень концентрує увагу на властивостях культури виробляти, розподіляти та вживати духовні цінності (у цій групі головним фактором виступає соціальна діяльність людини). Третя, умовно названа технологічною, група визначень пояснює культуру як систему способів і засобів, прийомів, процедур та норм людської діяльності. Нарешті, у міркуваннях, віднесених до четвертої групи, увага фокусується перш за все на соціально-історичному досвіді [7, с. 14].

У результаті ж подібних міркувань було запропоновано визначити правову культуру як систему правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого людством правового прогресу, відображають у правовій формі стан свободи особи і соціальної справедливості, інші найважливіші соціальні цінності у діалектичному впливі на якісний стан і спосіб правового життя особи і суспільства, в якому найвищою цінністю є реалізація прав і свобод.

На сьогодні правова культура набула нового визначення: правова культура не зводиться лише до правосвідомості громадян у суспільства. Вона має бути визначена як сукупність досягнень суспільства, його соціальних груп та громадян у галузі регулювання суспільних відносин, яка забезпечує верховенство права в суспільному житті, правових принципів справедливості і гуманізму, захисту прав і свобод людини, її честі і гідності, реальне забезпечення місця людини як вищої соціальної істоти. Це і дало можливість стверджувати, що правова культура суспільства - це система правових цінностей соціальних груп та громадян суспільства, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи.

Також не можна підтримати й позицію про ототожнення понять правової культури з юридичним станом справ в суспільстві. Правова культура, як видається, представляє собою більш широке явище. Вона включає у себе не тільки певні визначення чи стан роботи тих чи інших органів, а й вміння застосовувати знання на практиці, зокрема, з метою власного збагачення та підвищення інтелектуального рівня. З подібних підстав не слід визначати правову культуру та систему соціальних цінностей за синоніми, бо існуюче в суспільстві право, що видається зацікавленими групами осіб за дійсну соціальну цінність, у певних випадках насправді може бути гальмом суспільства, звужувати та порушувати права особистості. Як зазначають провідні науковці, правове виховання сьогодні -- це фактично єдиний реальний засіб, за допомогою якого держава може впливати на індивідуальний та груповий рівні соціального середовища, визначаючи правові потреби і орієнтири на мікрорівні, спрямовуючи тим самим процеси розвитку правової культури та правосвідомості населення. Це видається особливо важливим, якщо враховувати ступінь спрямованості і темпи зростання різноманітних девіацій у правосвідомості, що останнім часом набули загрозливих масштабів серед усіх верств населення України. Якщо держава вчасно не відреагує на поширення девіаційних процесів шляхом організації цілеспрямованого правовиховного впливу на соціальне середовище, то це сприятиме подальшій криміналізації усіх сфер життєдіяльності соціуму. Дієвими заходами в такій ситуації є вдосконалення форм правовиховного впливу на всі групи і верстви суспільства, активізація і оптимізація правовиховного процесу, спрямованого на викорінення причин та подолання наслідків протиправної поведінки [10, с. 256]. Нажаль у сучасних реаліях нашого суспільства розповсюдженим є таке явище, як правовий нігілізм. Він може існувати у різних формах: байдужого відношення до ролі права та його значення у регулюванні суспільних відносин; скептичному відношенню до потенційних можливостей права; ігноруванню правових норм, які мають більш високу юридичну силу; повна недовіра нормам права та негативне відношення до права взагалі. Для зниження ролі правового нігілізму необхідно забезпечити ряд факторів: забезпечення високого рівня законності та правопорядку; підвищення правового виховання; підвищення рівня правової культури українського суспільства.

Втім, як зазначається у правовій як доктрині, широке розуміння правової культури не підміняє собою обсяг змісту категорії «правове життя», а дозволяє перевести дослідження правової культури на якісно новий рівень, зокрема з'ясувати причини виникнення і характер негативного сприйняття правових явищ у суспільстві, усвідомити зв'язок правопорушень із глибинними особливостями сприйняття правової дійсності тощо. Цей підхід стає особливо актуальним при дослідженні правової культури окремих соціальних спільностей, що мають власну систему цінностей, правових традицій, особливості правосвідомості і правового менталітету [11, с. 21].

Під правовою культурою у вузькому значенні розуміється правова культура окремої особи, яка включає певний рівень правосвідомості якісного володіння вміннями та навичками правомірної поведінки. Іншими словами, правова культура визначається на двох рівнях - суспільному та особистому. Такий поділ правової культури обґрунтовувався думкою, що оскільки правова культура - це свого роду способи правового регулювання суспільних відносин, форми взаємодії їх учасників, соціально-психологічне відношення останніх до явищ законності та правопорядку, то вона має різні форми відповідно того суб'єкту, з яким правова культура пов'язується.