Процес соціалізації особистості в умовах багатоукладного суспільства: соціально-психологічна модель

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Розвиток особистості сучасної людини відбувається в умовах багатоукладного суспільства, що має динамічну надскладну структуру. На відміну від попередньої історичної доби традиційний, індустріальний (модерний) та комунікативний (постмодерний) культурні уклади за умов сучасності співіснують не ієрархічно, вони утворюють єдине середовище соціалізації, в якому на інституційному рівні відсутня однозначність тлумачення норм, цінностей і процедур легітимації. Консенсус щодо розуміння ціннісно-нормативного дискурсу взаємодії між людьми досягається за таких умов на рівні міжособистісного спілкування. На рівні інституційної побудови суспільства в цілому проблема багатоукладності вирішується на основі розвитку принципу толерантності та практик суспільного діалогу. Однак перехід до такого типу суспільного життя, де історично відмінні (іноді до ворожого протиставлення) способи інтерпретації культурних норм і цінностей співіснують в одному соціальному континуумі, ще не відбувся історично. Сучасні покоління людей лише набувають досвіду життя в умовах такої соціокультурної багатоукладності, відбувається пошук механізмів та інститутів інтеграції суспільних процесів нового рівня диференціації. Тому культурна багатоукладність є ознакою як нашого сучасного його проблемою, критичним викликом, так і нашого майбутнього його фундаментальною засадою, критичним ресурсом. Одночасно з набуттям досвіду формування особистості в нових історичних умовах відбувається цілеспрямоване дослідження окремих нових компонентів та змін структури соціалізації особистості. Соціально-психологічний вимір історичних змін потребує особливої уваги, оскільки суспільство індивідуалізується, особистість стає центральним агентом суспільної взаємодії. Соціально-психологічні риси особистості утворюються в контексті її формування у культурному просторі. Під час нашого дослідження ми сформулювали та перевірили гіпотезу про наявність у процесі соціалізації різних груп, які відрізняються за орієнтацією на певний тип культурного укладу.

Пілотажне емпіричне дослідження, проведене у 2014 р. серед студентів м. Києва, показало, що соціокультурний простір соціалізації студентів включає наявність трьох ядер культурно-типової орієнтації, які виступають чинниками формування особистості. Такими ядрами є найбільша група «індустріалістів-модерністів», що складає 31,5% опитаних, «традиціоналістів» 22,9%, «комунікативістів-постмодерністів» 12,1%. [1, с. 611]. Соціалізація особистості сучасного студента відбувається у складному комбінованому середовищі, де особистість відчуває на собі впливи чинників різної якості та сили. Ядра культурно-типової орієнтації утворюють відносно кожної окремої особистості багатомірне середовище соціалізації. У результаті взаємодії з таким середовищем формується і соціалізаційний процес окремої особистості, розвивається її цілісність. Аналіз результатів продемонстрував, що процеси соціалізації відбуваються в умовах наявної нерівномірності якісних і кількісних впливів на особистість чинників різного культурного типу, комбінування їх дії, що ускладнює реальну структуру соціалізаційних процесів. Як це впливає на розвиток цілісної особистості сучасної людини питання, яке потребує дослідження, необхідно визначити шляхи вирішення подібних суперечностей на рівні практик індивідуальної соціалізації окремої особистості. З метою дослідження описаної проблематики актуальною проблемою стало вироблення теоретичної моделі формування цілісності особистості в умовах культурної багатоукладності.

Проблеми формування цілісної особистості в науковій літературі розглядаються переважно в рамках предметних галузей соціології, психології та (на їх основі) педагогіки. Поняття «цілісності» особистості в гуманітарне знання впроваджено в рамках релігійної філософії. У роботах І. Киреєвського, О. Хомякова, В. Соловйова, М. Бердяєва, М. Лосського та Л. Карсавіна було використано та розгорнуто цей концепт як такий, що характеризує духовний стан людини. [2] Значний внесок у дослідження особистості був зроблений також в рамках предмета філософської антропології: М. Шелером, Г. Плесснером, А. Геленом, Е. Кассірером. Сучасна соціологія звертається переважно до осмислення соціалізації особистості в умовах формування інформаційного суспільства. Це дослідження Д. Белла, З. Баумана, Н. Смелзера, О. Тоффлера, на пострадянському просторі І.Ю. Кисельова, В.В. Малахова, В.О. Матусевич, К.Г. М'яло, Н.М. Федотової, В.Г. Полохала, І.М. Попової, І.М. Растової, А.Г. Смирнової, Т. В. Хрієнко, В. А. Ядова. У рамках своєї предметної царини психологія розглядає проблему соціалізації як процес впливу на психіку людини. У радянській та пострадянській психології проблеми соціалізації досліджувались у роботах В.С. Агєєва, Г.М. Андрєєвої, О.Г. Асмолова, Л.С. Виготського, І.С. Кона, К.В. Коростєліної. Вітчизняний науковий доробок складають праці, авторами яких є С.Д. Максименко, І.В. Ващенко, О.І. Власова, С.Ю. Пащенко, Л.Г. Терлецька, І.В. Данилюк. Зарубіжна психологія розглядає цілісність особистості як аспект її самоактуалізації та конструювання ідентичностей. Наявні концепції та моделі дозволяють побачити, що суспільство як середовище соціалізації стало більш динамічним та різноспрямованим, воно постає перед особистістю все більшою мірою не як система вимог і можливостей, а як процес виникнення та актуалізації різноманітних викликів та ризиків. Однак ефективно дослідити процеси соціалізації за таких умов існуючі нині концепції дозволяють не повною мірою. За цих умов виникає низка методологічних проблем щодо того, як розуміти та досліджувати цілісність особистості та чи вона взагалі можлива за умов таких суспільних змін. Для вирішення подібних проблем необхідно виробити теоретичну модель процесу соціалізації, яка дозволила б створювати гіпотези щодо розвитку цілісності особистості в умовах багатоукладного суспільства.

Кожен культурний уклад характеризується наявністю різних типів простору: фізичного, соціального та суб'єктивного. Фізичний простір в нашому дослідженні ми, в силу низки причин, розглядати не маємо змоги, тому абстрагуємось від нього, зосередившись на соціальному (зовнішньому) та суб'єктивному (внутрішньому).

Культура в соціумі представлена певним набором цінностей і норм, історично сформованими практиками їх реалізації. Тому багатомірність соціалізаційного простору можна досліджувати через багатомірність наявних в цьому культурних конструктів. Культурні уклади самі по собі не впливають на людину, а навпаки, індивід адаптує їх для себе, здійснює певну діяльність щодо них як умов власного буття. Простір соціалізації, таким чином розгортається на основі активності суб'єкта соціалізації. Наявність більшою або меншою мірою відокремлених одна від одної систем ціннісної орієнтації, нормативного регулювання стають показниками багатомірності соціалізаційного простору. В рамках різних укладів особистість переживає різний екзистенційний досвід духовного перетворення людини в суспільстві, набуття нею нових рис, які обумовлені узагальненням внутрішнього досвіду соціокультурної взаємодії. На певному етапі життя людина усвідомлює та виробляє певне ставлення до суспільства і себе самої у цьому суспільстві. Традиційний уклад передбачає досвід становлення особистості як процесу причетності до сфери сакрального переживання життя як реалізації понад мирської сутності. Індустріальний (модерний) уклад передбачає досвід становлення особистості як процесу формування якостей успішності, прагматичної ефективної самодіяльності. Комунікативний (постмодерний) уклад передбачає досвід становлення особистості як процесу самоактуалізації в різних сферах. Відповідно до такої специфіки формуються і різні типи цілісності особистості. Водночас соціалізація відбувається під впливом такого чинника, як спосіб концептуалізації життєвого шляху, і це стає чинником її цілісності. Концептуалізація життєвого шляху дозволяє сприймати всю багатоманітність життєвих проявів у їхній цілісності, відношенні до різних аспектів індивідуального буття.

Запропонована теоретична модель (див рис. 1) є відображенням структури та функціональних зв'язків процесу розвитку цілісності особистості в умовах багатоукладного соціального простору.

Стан цілісності особистості досягається як усвідомлена потреба і здатність особистості до актів конструювання цілісності за різних соціальних умов. Стан цілісності передбачає рефлексію досвіду, набутого під час актів конструювання цілісності, цей досвід має бути присвоєний як прояв власної життєтворчості. Рефлексія даного досвіду також відбувається на основі культурно типової орієнтації особистості та концептуалізації нею власного життєвого шляху. Тому стан цілісності завжди має усвідомлено відтворюватися у життєдіяльності, він не існує як константна характеристика особистості, наприклад, стать, раса або соціальне походження. Стан цілісності не існує також і як набутий соціальний статус. Безумовно, цілісність особистості пов'язана також з її соціальним статусом і специфікою психологічних характеристик, однак тут немає прямого зв'язку, це зв'язок між цілим і частиною.

Оскільки стани цілісності результат життєтворчості особистостей, що складають конкретне суспільство, виявити типові форми цілісності стало можливо лише шляхом емпіричного дослідження культурно-типових орієнтацій і способів концептуалізації життєвого шляху особистості. З метою виявлення таких типових форм у травні-червні 2015 р. факультетом психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка було проведено опитування студентської молоді України. Вибірку склали 516 осіб, віком від 17 до 25 років з числа студентів ВНЗ 1-6 курсів, представники усіх макрорегіонів України та м. Києва.

Рисунок 1. Теоретична модель соціалізації особистості в умовах соціальних змін

Шляхом кластерного аналізу було виявлено шість типів цілісності особистості, характерних для сучасного студентства. Перший тип «модерн-постмодерн», становить 19% вибірки, до його складу належать особи з переважанням високих показників індустріального (модерного) та комунікативного (постмодерного) укладів та низькими показниками традиційного укладу. До другого типу «високо рівноукладних», що становить 36% вибірки входять особи з однаково високими показниками за усіма укладами. Третій тип -«традиційні-модерн» складає 8% вибірки, до нього входять особи з переважанням високих показників індустріального (модерного) і традиційного укладів та низькими показниками комунікативного (постмодерного) укладу. Четвертий тип «заперечення традицій», що становить 5% вибірки, до якого увійшли особи, що не поділяють цінності традиційного суспільства та мають середні показники за індустріальним (модерним) і комунікативним (постмодерним) укладами. П'ятий тип «середньо рівноукладні» складає 27% вибірки, до якого увійшли особи з середніми показниками за усіма укладами, можливо трохи вищими показниками комунікативного (постмодерного) укладу. Шостий тип «чисті традиціоналісти» становить 5% вибірки, до якого входять особи з вираженими традиційними установками і низькими показниками індустріального (модерного) та комунікативного (постмодерного) укладів.

1. Щербина В.Л. Типологія культурних орієнтацій студентської молоді у процесах соціалізації за умов сучасного суспільства / Вікторія Леонардівна Щербина // Актуальні проблеми психології: збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України. Психологія особистості. Психологічна допомога особистості. Том 11. Вип. 15. 2015. С. 606-617.

2. Соловьев В.С. Чтения о богочеловечестве / Владимир Сергеевич Соловьев. СПб: Художественная литература, 1994. 528 с.