Стан сучасного загальносоціологічного теоретизування: глобальний досвід і локальні специфікації

Головними тенденціями в цьому плані можна вважати:

1. тенденцію до стрімкого розширення кордонів соціології, її об'єкта і предмета з виходом за межі її традиційних сфер дослідження (особистість, група, суспільство, людство) та введення до зони соціологічних рефлексій феноменів штучної або не досліджуваної раніше реальності (віртуальної, доповненої чи доданої, штучного інтелекту тощо);

2. зумовлену цим тенденцію розвитку і плекання багатовимірної і багатофункціональної соціологічної рефлексивності гібридного характеру, здатної продукувати концепти і моделі складних саморегульованих систем глобального, регіонального і локального масштабу з віялом варіативних можливостей їхньої реалізації та втілення у соціальній практиці;

3. тенденцію ускладнення структури соціологічного знання, насамперед, на найвищих його рівнях, з поділом на “великі теорії” щодо суспільства чи людства та на метатеорії щодо аналізу та синтезу соціологічного теоретизування;

4. тенденцію радикального ускладнення понятійно-категоріального апарату зі зростанням у ньому питомої ваги термінів-гібридів з обсягу соціальних, гуманітарних, технічних і природничих наук, із синтезуванням понять посткласичної та постнекласичної соціології;

5. тенденцію переходу від міждо трансдисциплінарності (як у переважній версії збереження дисциплінарних кордонів, так і у версії створення нових наук з ініціативи та за пріоритетної участі соціології), а також до появи відповідного вищого ґатунку метатеоретизування на засадах трансдисциплінарного синкретизму та холістського мислення;

6. тенденцію зростання числа методологічних поворотів (turns) і збільшення кількості дисциплін-гібридів як всередині соціологічного знання, так і у міждисциплінарному просторі;

7. тенденцію перенесення дослідницької уваги соціологів від переважно статичних до здебільшого динамічних і навіть реактивних трансформацій та перетворень соціуму тощо.

Якщо ж говорити про локальні специфікації соціологічного теоретизування на прикладах Росії та України, то, на мій погляд, спільним для них є перебування на початковій стадії метатеоретизування (хоча й з більшою, глибшою та масштабнішою його представленістю в російській соціології); збільшення дослідницької уваги до нових образів соціальної реальності. Відмінності ж полягають у тому, що:

- російські соціологи у своїй масі тяжіють більше до стабілізаційного, а українські - до трансформаційного типу метатеоретизування;

- в російській соціології плідно розробляють типології та класифікації метатеорій, стратегії й формати метатеоретичного пошуку, чого практично немає в нашій соціології;

- в українській соціології, на відміну від російської, фактично відсутні дискусії з приводу загальної теорії та метатеоретизування, міждисциплінарності, методологічних поворотів.

Отже, увазі читачів пропонуються мої роздуми стосовно гранично важливої складової нашої соціологічної науки - загальносоціологічної теорії. Я розумію, що це дуже складний матеріал, який вимагає доброї фахової підготовки і бажання займатися цією проблематикою. Сьогодні відбувається зміна поколінь українських соціологів - старші йдуть, їм на заміну приходить молоде покоління, що з легкої руки Р. Інглегарта віщує підйом на вищу сходинку людського та наукового поступу. Але молоді соціологи не мають понижувати свою професійну планку і займатися виключно хоч і прибутковими в матеріальному сенсі прикладними маркетинговими чи електоральними дослідженнями, але яловими з точки зору плідності наукової роботи - краще домогтися високого злету наукової думки і допомогти потенційно багатій українській соціології експортувати свої локальні дослідницькі продукти до глобальної соціології. А ми, старші ваші колеги, вам у цьому допоможемо.

Список використаних джерел

1. Тарасенко В.І. Пізнавальні технології в українській соціології. Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства: Наукові доповіді і повідомлення І Всеукраїнської соціологічної конференції / наук. ред. Шульга М.О. Київ: Ін-т соціології НАН України, 2001. C. 13-22.

2. Тарасенко В.І. Концептуальний дефіцит макроструктурних уявлень про суспільство у вітчизняній соціології. Проблеми розвитку соціологічної теорії. Теоретичні проблеми змін соціальної структури українського суспільства: Наукові доповіді і повідомлення ІІ Всеукраїнської соціологічної конференції / наук. ред. Шульга М.О. Київ: САУ, Ін-т соціології НАН України, 2002. С. 21-31.

3. Тарасенко В.І. Лекція 1. Концептуальні основи соціології ХХІ ст. Соціологічна теорія: традиції та сучасність: навч. посіб / за ред. А. Ручки. Київ: Ін-т соціології НАН України, 2007. С. 7-49.

4. Доган М. Социология среди социальных наук. СОЦИС. 2010. № 10. С. 3-13.

5. Иванов Д.В. Тренд метатеоретизирования в современной социологии. СОЦИС. 2017. № 11. С. 3-10.

6. Ritzer G. Sociology: A Multiple Paradigm Science. The American Sociologist. 1975. Vol. 10. No. 3. P. 156-167.

7. Ritzer G. Metatheorizing in Sociology. Sociological Forum. 1990. Vol. 5. No. 1. P. 3-15.

8. Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. Санкт-Петербург: Питер, 2002. 688 с.

9. Zhao Shanyang. Chapter 29: Metatheorizing in Sociology. Handbook of Social Theory / Edited by G. Ritzer, B. Smart. 2001. DOI: http://dx.doi.org/10.4135/9781848608351.n29.

10. Култыгин В.П. Современное состояние отечественной социологии. История социологии / отв. ред. Г.В. Осипов, В.П. Култыгин. Москва: Норма, 2009.

11. Татарова Г.Г. Методологическая травма социолога. К вопросу интеграции знания. СОЦИС. 2006. № 9. С. 3-12.

12. Радаев В.В. Возможна ли позитивная программа для российской социологии. СОЦИС. 2008. № 7. С. 24-33.

13. Ядов В.А. Для чего нужна сегодня национальная русская социология? СОЦИС. 2008. № 4. С. 3-7.

14. Девятко И. Метатеоретизирование или философия социальных наук? СОЦИС. 2017. № 12. С. 3-9.

15. Дудина В.И. Стратегии метатеоретизирования в социологии. СОЦИС. 2017. № 12. С. 10-19.

16. Троцук И.В. О метатеоретизировании в области анализа текстовых данных. СОЦИС. 2017. № 9. С. 12-21.

17. Черниш Н. Вплив довіри та довірчих відносин на становлення новітнього соціального інституту волонтерства у сучасній Україні. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2016. № 2. С. 26-38.

18. Пилипенко В. Метатеоретизування в соціології: особливості, типи та напрями. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2017. № 2. С. 59-76.

19. Яковенко Ю. Методологічна травма в соціологічних полях України. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія “Соціологічні дослідження суспільства: методологія, теорія, методи”. 2017. Вип. 39. С. 9-27.

20. Стан сучасного українського суспільства: цивілізаційний вимір / за ред. М. Шульги. Київ: Ін-т соціології НАН України, 2017. 198 с.

21. Стан сингулярності: соціальні структури, ситуації, поведінкові практики / за ред. С. Макеєва і С. Оксамитної. Київ: Ін-т соціології НАН України, Національний університет “КиєвоМогилянська академія”, 2017. 180 с.

22. Яковенко А.В. Метатеоретизирование: основные социальные препятствия и сложности. СОЦИС. 2017. № 12. С. 11-18.

23. Черниш Н. Соціологія сьогодення: тенденції та перспективи розвитку. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2017. № 4. С. 5-21.

Размещено на Allbest.ru