Урбаністичний простір як соціальність і інституціональна система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Інституційна система у сфері соціальної урбанізації

2. Урбаністичний простір в контексті соціального становлення майбутнього життя

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В сучасному Українському урбаністичному просторі, полягає актуальність соціального та інституційного контексту в сприянні напрямку на Європейський рівень. Складність ідеї «ревіталізації» або відновлення економічного, фізичного, суспільного простору передбачає холістичний підхід, при якому залучення урбаністики, економіки та менеджменту культури до міської трансформації зможе оживити проблемні постіндустріальні райони.

Це зумовлено тим, що без врахування специфіки сприйняття інституційних норм та цінностей соціального життя неможливо говорити про ефективність такого напрямку. Від так питання урбанізаційного простору безпосередньо пов'язане з соціальними та інституційними рівнями, де вони трактуються по різному. Найбільшого значення ця проблема набуває в умовах становлення нових типів інституційних та соціальних систем, зокрема, урбаністичних пов'язаних з формуванням специфічних ціннісно-нормативних регулятивних систем у містах. Між тим, складно розглядати ці системи використовуючи застарілі інструменти сприйняття. Важливо при цьому, що в урбаністичних дослідженнях часто ігнорується важливий для будь-яких соціальних груп інституційний аспект їх буття. Але у той же час можна констатувати, що правове життя сучасних міст має цілий ряд характерних рис, які вимагають врахування з точки зору «щільності» інституційних комунікацій у різному соціальному просторі. Усе це зумовлює актуальність задіяння урбаністичного простору на основі науково-дослідної методологічної програми міждисциплінарного характеру.

1. Інституційна система у сфері соціальної урбанізації

Під час характеристики соціальної дії інституційної системи виникає питання про те, як воно диференціюється, на підставі яких критеріїв виникають «згустки» правової матерії, в результаті чого починають формуватися інституційні системи, оформлюються нові специфічні інституційні порядки та сфери правової реальності.

Однією з актуальних сфер соціально-економічних досліджень сьогодні стає урбаністика - міждисциплінарна методологічна концепція, спрямована на виявлення соціальних, економічних, політичних, релігійних, культурних, архітектурних аспектів існування міста (як старовинного, так i сучасного). Вважаться, що урбаністика як концепція сформувалася в межах економічної географії як напрямок, що має своїм предметом комплексний аналіз проблем, пов'язаних з формуванням та функціонуванням міських центрів [7]. Хоча можна зазначити, що основна вixa в становленні урбаністики має радше соціологічний характер, оскільки вона пов'язана з відомою працею М. Вебера «Micто» (1922), в якій один iз засновників сучасної соціології спробував осмислити та типологізувати місто з позицій «розуміючої» соціології.

Основні ідеї урбаністики мають до волі комплексний i складний характер, що пояснюється багатоаспектністю міста. Як зазначає О. Трубіна, класичні теорії міста ставили перед собою кілька фундаментальних проблем [1]:

· У чому проявляється міський спосіб життя i чи можна говорили, що він однаковий у всіх містах?

· Чи існують у містах особливі форми соціальної ідентичності?

· Як взаємодіє міське життя з традиційними соціальними зв'язками?

· Які особливості просторової організації міського соціуму?

· Як має здійснюватися управління містом?

Традиційно лише останнє питання, пов'язане зi стратегічними та ситуаційними аспектами міського управління, розглядають у контексті існування міського права.

Проте перспективи урбаністики для інституційної системи є більш багатими, оскільки дозволяють розглядати місто не просто як особливий соціальний простір, де актуалізуються зв'язки, інститути та ролі, але й як особливу форму правового життя. У цьому зв'язку важливою ідея, відповідно до якої місто є простором високої щільності. Це означає, що вci процеси та трансформації у місті відбуваються швидше, ніж в інших соціальних просторах. Це дає можливість враховувати просторові аспекти для інституційної системи та її впливу. В загальнотеоретичному розумінні інституційний вплив розглядається як рівноправно поширений на всю територію держави. Реальне функціонування права пов'язане з соціальним простором його сприйняття, i тому міста є більш активними реципієнтами правового впливу. Більше того, вони мають соціальні ресурси для створення автономних правових систем та забезпечення правового примусу.

Слід виділити ряд особливостей та специфічних підходів, які характеризуються саме урбаністичні юридичні студії. Зокрема, можна говорити про використання просторового підходу, який також використовується в економічні географії та соціології міста. Просторовий підхід спрямований на розгляд міста з точки зору організації його реальної та символічної території. Для інституційної урбаністики просторовий підхід виступає підґрунтям для формування правової системи міста, а також виявлення особливостей правових засобів зонування та міського планування.

Для інституційної урбаністики важливу роль відіграє феноменологічний підхід, який набуває особливості актуальності в наш часі. На думку С. Пирогова, необхідність «феноменологічного повороту» в сучасних урбаністичних дослідженнях зумовлюється низкою причин [7]:

1) континуальністю міського життя, взаємопереходом об'єктних та суб'єктних структур життєдіяльності i проблеми структурації життєвого світогляду городян та локусів життя;

2) різноманіттям та унікальністю міст, що зумовлює постановку проблеми про культурні підстави індивідуальної строковості міст - проблеми «духу міста», специфіки міської ментальності

3) мінливістю міського життя i проблемою реалізації механізмів саморозвитку міст, як просторів комунікацій.

Усі наведені інтерпретації феноменів є симптоматичними й для інституційної урбаністики. Дійсно, місто є об'єктом, який складно «схопити» у понятті, остаточно раціоналізувати та виявити його відмінні риси. Між тим, саме інституційна система оперувати такими раціналізованими визначеннями міста та його складових, за допомогою мови права конструювати правовий простір міста та встановлювати необхідні правові засоби для його регулювання. Без застосування феноменологічної методології це є доволі складним завданням, адже саме феноменологічний підхід дозволяє розкрити глибинні пласти та нашарування, які оточують складні соціально-культурні об'єкти [2].

На інструментальному рівні методології відбувається приріст знання i отримання нових змістовних висновків. Якщо для концептуального рівня методології принциповою метою є сформулювати проблему та виявити принципи и розв'язання, то інструментальний рівень оперує предметним знанням. Правова урбаністика тут використовує увесь арсенал філософських, загально-наукових, окремо-наукових та спеціальних методів, як існують у сучасному соціогуманітарному знанні. Варто також підкреслити специфічність використання окремих методологічних прийомів, характерних для правового дослідження міст. Зокрема, В. Глазичев звертає увагу на те, що жодне урбаністичне дослідження сьогодні не може обійтися без використання мікро- та мезоекономічного аналізу, оскільки саме економічна урбаністика нapaзi диктує тон міським дослідженням. З іншого боку, методи інтент-аналізу, застосовуються соціологами, також важливо використовувати, якщо залишити рівень вільних теоретизувань та спробувати виявити специфіку кожного окремого міста в його предметності [6].

Методологічні особливості правової урбаністики визначають и особливе місце в системі сучасних напрямків правотворчості у галузі цивільного законодавства. Вона якісно відрізняється від теоретичних засад науки муніципального права, оскільки прагне використовувати догматичні методи лише побіжно. 3 іншого боку, правова урбаністика відкриває нові можливості які більш широкого використання саме правової методології в соціогуманітарних дослідженнях.

2. Урбаністичний простір в контексті соціального становлення майбутнього життя

Планування міста має відбуватись за певними законами. У сучасному світі однією з домінант у містобудуванні є теорія Нового урбанізму, яка проголошує міський простір суспільним і загальним, а отже й комфортним для всіх.

Розробники цієї теорії стверджують, якщо застосовувати ці принципи на практиці, то життя в урбан-середовищі стане набагато приємнішим, комфортнішим та чистішим інституційно спокійним.

Міста - це великі скупчення людей, виробництв, автомобілів, відходів та інших результатів людської діяльності мають знаходити баланс з природою. Навіть у місті має існувати своя екосистема, щоб люди у ньому почували себе добре. Принцип балансу з природою підкреслює відмінність між переробкою ресурсів та їх експлуатацією [4].

Згідно з цим принципом міський екобаланс може підтримуватися, зберігати незахищені природні ділянки, контролювати збереження екобалансу та згідно з правилами та нормами віддавати земельні ділянки під забудову. Таким чином, розумний урбанізм має перебувати у балансі з природою.

І в цьому можуть допомогти нові технології, що мають підкреслювати доречність використання будівельних матеріалів та інфраструктурних систем місцевим умовам та обставинам. Також це означає використання відновлюваних джерел енергії, здешевлення технології, використання простих, але працюючих методів для боротьби з бідністю, голодом, безробітністю та неконтрольованою міграцією.

Людський ресурс, геокліматичні умови, доступні ресурси у даній місцевості та розмір інвестицій - все це характеризує доцільність технології. У місцях, де перебуває велика кількість працівників доцільно застосовувати трудомісткі методи, там буде дешевшою робоча сила. Де накопичуються надлишкові заощадження - капіталомісткі методи є актуальними, там робоча сила буде дорожчою, але можна використовувати новітні технології, які дорого коштують. Для кожної проблеми існує ряд потенційних технологій, які можна використати.

Цьому також передує громадська взаємодію у місцях, створених для особистого дозвілля, проведення вільного часу з друзями, місць для романтичних зустрічей та суспільної активності. Ієрархію можна представити як систему соціальних рівнів, кожен з яких має спеціальне місце у просторовій системі міста [9].

Всі ці принципи не будуть реалізовані допоки міська влада не стане прозорою, підзвітною, а отже й ефективною, щоб виконувати покладені на неї обов'язки. Повинна бути створена структура для визначення, розробки та легалізації міського планування та розвитку. Ця структура має бути відкритою, підзвітною та прозорою у всіх діях, які вона робить. Для цього мають існувати правила, які б вимагали у структури цієї прозорості.

Іншим кроком має бути зменшення бюрократизації у відносинах між муніципалітетом та жителями міст. Також мають існування чіткі правила контролю за забудовою, які б запевняли громадськість, що будівлі, які вони створюють - безпечні, гігієнічні, не псують зовнішній вигляд міста, є довговічними й ефективними.

Всі ці принципи повинні приносити ефективності, яка акцентує увагу на досягненні балансу між споживанням енергії, часу та інших ресурсів та досягненнями у підвищенні комфорту життя, безпеки, універсального доступу, продуктивності та гігієни. В основі цього принципу лежить рівноцінний поділ публічних площ, доріг, підприємств та установ, сервісів та міської інфраструктури, а також зменшення видатків кожного містянина для підвищення доступності всіх цих благ цивілізації [8].

соціальний урбанізація міський екобаланс

Висновки

Соціальна задача міста - створювати та покращувати шляхи та канали для розвитку кожної людини, щоб вона могла самостійно й незалежно визначати своє майбутнє. Цей принцип є також постулюванням громадянських прав і свобод, а особливо права вільного та демократичного вибору без тиску з боку влади чи великого капіталу. Якщо в місті є соціальні чи інфраструктурні проблеми, то має бути створена відповідна кількість ефективних та робочих методів вирішення цих проблем, рівна кількості самих складнощів.

Формування урбаністичних правових систем як прояв просторової диференціації права, шлях до автономізації міського управління демонструє, що традиційна юридична методологія не в змозі показати, яким чином дає та інтитуціоналізується міське право. Розгляд міського права як ціннісно-нормативної регулятивної системи, яка встановлює i закріплює суб'єктивні права, законні інтереси й юридичні обов'язки громадян, а також містить систему правових засобів i процедур, за допомогою яких відбувається міське адміністрування, вимагає виявлення форм існування міського права. Саме такими формами виступає урбаністичні інституційна системи.

Список використаної літератури

1. Плотшков О. Фрагментація міжнародного права: методологічний аспект II Актуальні проблеми держави i права: зб. наук, праць. - О. : Юрид. л.-ра, 2013. - Вии. 67.

2. Бурдье П. Власть права: основы социологии юридического поля и социальное пространство: поля и практики. - СПб. : Алетейя, 2005.

3. Гнатовський М. Європейський правовий npocтip. Концепція та сучасні проблеми. - К. : Промень, 2005.

4. Глазычев В. Урбанистика. -М. : Европа, 2008.

5. Заяць А. Урбанізаційний процес на Волині в XVI - перша половина XVII століття. - Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2003.

6. Трубина Е. Еород в теории. Опыт осмысления пространства. - М. : Новое литературное обозрение, 2011.

7. Лешкевич Т. Философия науки: традиции и новации. - М. : ПРИОР, 2001.

8. Пирогов С. Феноменологическая социология и урбанистика. II Вестник Томского государственного университета. - № 282.

9. Мамардашвили М. Классический и неклассический идеалы рациональности. - СПб. : Азбука, Азбука-Аттикус, 2010.

Размещено на Allbest.ru