Основні чинники соціального самопочуття містян (регресійна модель за дефіцитними сферами)

Першим видаленим і найменш значущим є фактор «державний захист від зниження рівня життя». Тому постає питання, чому він утратив свою значимість для соціального самопочуття загалом. За результатами дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та соціологічною службою Центру Разумкова в травні 2013 р., в Україні зафіксовано достатньо високі патерналістські настрої: 42 % населення України вважає, що держава повинна нести повну відповідальність за забезпечення кожної людини всім необхідним. Протилежної думки (що країна повинна забезпечити громадянам однакові «правила гри» в житті, а далі сама особа несе відповідальність за те, як вона використає ці шанси) дотримується дещо більше громадян (51 %). При цьому патерналістські настрої помітно зростають: у 2006 р. 38 % населення покладали всю відповідальність на державу, на людей - 55 %. Але після подій 2014 р. змінилися й патерналістські настрої. Науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна підкреслила: «Річ у критичній кількості людей, які розуміють ситуацію в суспільстві, розуміють, що йому потрібно, готові боротися і об'єднуються в цій боротьбі. І кількість таких людей зростає. Але чи будуть якісь наслідки, важко сказати, як це було і після Помаранчевої революції. Але є одна суттєва відмінність: на тому Майдані був сильний патерналізм. Це було досить небезпечно, і ці побоювання виправдалися: після Майдану всі розслабилися, демобілізувалися і стали чекати, коли Ющенко зробить усім добре. Зараз у людей надій на політиків мало. Ми жодного разу не чули скандування їхніх імен. На Майдані 2004-го героїв обожнювали. Зараз вони - одні з...» [8]. Із цим не можна не погодитися. Ми можемо побачити, скільки громадських організацій виникло після Майдану й наскільки активізувались уже наявні, усі вони працюють, щоб вирішувати конкретні питання певних груп населення. Зараз триває процес децентралізації та зосередження влади на місцях. Тепер люди самі прагнуть розв'язувати свої проблеми, не покладаючи настільки великі надії на державу.

Другий фактор, який ми видалили через його незначущість, - це «керівники, спроможні управляти державою». Така незначущість може пояснюватися таким явищем, як відчуження суспільства від держави в умовах зрощення влади й бізнесу, так званого феномену «захоплення держави» - це умови, коли представники великого бізнесу мають змогу отримувати державну власність за допомогою впливу на формування базових правил гри за допомогою хабарів чиновникам і/або політикам. «Наслідком «захоплення держави» або реакцією соціуму на таку «політику» влади стало відчуження суспільства від держави, а отже, зменшення ролі інституту формального права як регулятора дії людей. Поки владна еліта ділила національні багатства між собою (не на користь України), українське суспільство навчилося жити своїм, паралельним життям. І її (владну еліту) цей хід подій цілком улаштовував, оскільки подвійні стандарти перекладали рішення переважної частки життєво важливих завдань із держави на саме суспільство, а решта виконувалися не завжди й не для всіх законним способом» [3]. Отож відсутність державних управлінців є критичною, проте не визначальною в соціальному самопочутті.

Третій незначущий фактор - «політичні ідеали, які заслуговують на підтримку». Політичні ідеали представлені зазвичай політичними партіями та їх складом. За даними дослідження, проведеного Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова в період з 14 по 22 листопада 2015 р. в усіх регіонах України, за винятком Криму та окупованих територій Донецької й Луганської областей, на запитання «Якою мірою ви довіряєте політичним партіям?», отримано такі результати: 39,2 % повністю не довіряють політичним партіям, 40 % українців переважно не довіряють політичним партіям; на запитання «Чи є серед відомих партій та, яка захищає ваші інтереси?» 56,5 % дали заперечну відповідь (23,3 % - «так»). За результатами соціологічних опитувань, проведених лабораторією соціологічних досліджень при кафедрі соціології та соціальної роботи СНУ імені Лесі Українки (2015-2016), довіра до політичних партій теж низька - 2,05 і 1,83 (за 5-бальною шкалою) відповідно [9]. Тобто люди розуміють, що політичні партії реально не представляють їхні інтереси, більше з того, що вони роблять, спрямовано лише на отримання голосів на виборах, та й уся їхня діяльність актуалізується перед виборами. Політика загалом виступає сценою гри акторів, тобто політичних діячів, а все заради місць у парламенті або інших владних структурах. Проте «будь-які об'єднання, які не мають політичного спрямування, викликають вищу прихильність до себе, аніж політичні партії, можливо тому, що вони чітко вказують на ту соціальну групу, інтереси якої відстоюють, спектр завдань, які спроможні виконувати. Політичні партії також відстоюють інтереси конкретної групи, проте декларують інше - абстрактне «всезагальне благо» [9].

Після оптимізації регресійної моделі збільшився коефіцієнт детермінації з 52 до 59 % (див. табл. 4); виявилося, що зі сфери соціальних відносин усі блага є значущими, із соціально-політичної - лише два і зі сфери соціальної безпеки - три.

Розглянемо, чому актуалізувалися деякі із соціальних благ. Чому для тихого та спокійного, на перший погляд, Луцька важливим став фактор захисту від злочинності? Як виявилося, за підсумками І півріччя минулого року, рівень злочинності в Луцьку зріс на 38 %, порівняно з відповідним періодом минулого року. Начальник Луцького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області Олег Кічук наголошує, що криміногенна ситуація 1990 р. - це «квіточки», порівняно з тим, що ми маємо тепер. Але найгіршим, згідно зі словами посадовця, є те, що затримані за підозрою в скоєнні злочину почуваються безкарними. І часто на це є підстави. Нарікання бувають і на відповідні дії представників прокуратури та судів.

Таблиця 5 Остаточна регресійна модель

Олег Кічук констатував невтішний факт, що в правовій сфері, на практиці спостерігаємо тенденцію до посилення юридичної захищеності правопорушників, що створює ризик повної беззахисності перед ними громадян [7]. Та варто зауважити, що на зростання рівня злочинності повпливала реформа в правоохоронній сфері. Збільшилася кількість патрульної поліції та, як наслідок, підвищилася реєстрація злочинів, що відбилося на їхньому загальному рівні.

Тут ми й знаходимо часткове пояснення того, яким впливовим є фактор юридичної допомоги в захисті своїх прав та інтересів. Люди не впевнені в тому, що їх не покарають за те, чого вони насправді не робили та чи насправді дієвий принцип верховенства права стосовно «звичайного» громадянина.