Пандемія у контексті сучасних глобальних процесів: цивілізаційне підґрунтя – бінарна опозиція "людство-довкілля"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пандемія у контексті сучасних глобальних процесів: цивілізаційне підґрунтя - бінарна опозиція "людство-довкілля"

Луканова В.В.

Анотація

Матеріал розкривається за допомогою структуралізму, соціокультурних надбань людства. Показані умови виникнення і розвитку пандемії та надана змістовна розмітка цивілізаційного підґрунтя феномена пандемії та бінарної опозиції "людство/довкілля". З'ясовано, що цивілізаційне підґрунтя являє собою сукупність культурно--духовних, матеріально-технічних досягнень, засобів саморегуляції і самовиробництва. На підставі фактичного і дослідницького матеріалу розкрито, що епідемія і пандемія виникають внаслідок взаємодіїлюдства та довкілля.

Ключові слова: епідемія, пандемія, людство, довкілля, бінарність.

Серед головних ризиків які загрожують людству в XXI столітті, найбільшим вважають фахівці глобальну пандемію. В історії людства спустошливі пандемії залишили в пам'яті людей уявлення про цю хворобу як про страшне лихо, що перевершує по нанесеному збитку згубні для цивілізацій минулого наслідки воєн і стихійних лих. Один з найдивовижніших фактів в історії пандемій - це відновлення їх на величезних територіях після тривалих проміжків часу відносного благополуччя. структуралізм соціокультурний пандемія

Встановлено, що чим мобільніше ставало населення, тим частіше локальні епідемії перетворювалися в грізні пандемії. У 166 році до н.е. римляни, які воювали в Малій Азії, занедужали віспою. А коли хворі воїни потрапили на батьківщину, то епідемія охопила всю країну. За короткий термін населення Риму скоротилося в кілька разів так як в день вмирало по 2 тисячі осіб.

Найстрашніша пандемія в історії людства теж пов'язана з тим, що люди навчилися швидко переміщатися. У першій половині XIV століття в Азії виник новий різновид бубонної чуми. До середини століття вона дійшла до Чорного моря, а в 1348 році генуезькі купці перевезли її на своєму кораблі з азіатської Кафи в європейську Геную (на борту корабля до закінчення подорожі в живих залишалося всього кілька людей). А вже в Європі від чуми загинуло 25 мільйонів чоловік, а всього в світі, за різними оцінками, від 60 до 100 мільйонів [11; 12]. Населення планети до початку пандемії не перевищувало 200 мільйонів чоловік.

Відомо, що в Першій світовій війні, що здавалася тодішньому людству найстрашнішою і кривавою, загинуло за 4 роки близько 8 мільйонів чоловік. А епідемія іспанського грипу, легендарної "іспанки" яка прокотилася відразу слідом за нею по планеті забрала лише за один 1918 рік близько ЗО мільйонів [11]. З того часу, людство подолало деякі страшні пандемії, але вже в XXI столітті знову опинилося перед новими проблемами нових пандемій. Тому доцільним є осягнення феномену пандемії і боротьба з нею потребують низки різноманітних заходів а саме оперативно-медичних, фармакологічних, державних, правових, політичних, соціальних, просвітницьких. І не можливо обійтись без світоглядного, філософського підходу, що намагається розкрити соціокультурні та медико-біологічні витоки епідемій та пандемій.

Встановлено, що більшість матеріалів з феномену пандемії відноситься до спеціалізованих, медичних або історичних видань. Що ж стосується гуманітарних (аналітичних, культурологічних) видань, то скоріш за все необхідно конституювати, що проблематика пандемії є вписаною у більш широке коло досліджень з історії міфології, порівняльного релігієзнавства, структурної антропології, етнографії тощо. З точки зору соціокультурних та медико-біологічних витоків епідемій та пандемій слід згадати таких авторів, як Є. І. Смірнова [11], М.В. Супотницького [12], К.Н. Токаревича і Т. І. Трекової [13], S. Shah [15],L. К. Little [17], W. J. Mahy [18], L. Moote [19], A. R. Omran [20], R. Preston [21], D. Quammen [22] тощо, по-друге, праці, які надають концептуальні ознаки сучасному глобалізованому світу: К. Маркса [10], Ф. Броделя [7], В. Беньяміна [5], Ж. Бодрійяра [6], М. Вебера [8], а також Дж. Агамбена [1], 3. Баумана [4], І. Ю. Алексєєвої [2], А.В. Ахутіна [3] тощо, по-третє, праці які визначають смислові межі концепту "цивілізаційне підгрунтя" та бінарної опозиції "людство/довкілля": А. Фергюсона [14], О. Шпенглера [16], В. І. Вернадського [9] тощо.

Метою статті є розкриття з соціокультурних та медико-біологічних витоків епідемій та пандемій точки зору сучасного глобалізованого світу та конститутивних аспектів феномену пандемії у горизонті сучасних глобальних процесів. Для цього необхідно надати цей матеріал під специфічним, а саме структуралістським, соціокультурним кутом зору, згідно якого найбільш повне описання феномену є можливим лише тоді, якщо враховується його суперечливий характер та цивілізаційне підгрунтя. Інакше кажучи, для повноти його описання та подальшого розуміння потрібний бінарний підхід, а саме - ми візьмемо бінарну опозицію "людство/довкілля", яке буде для нас смисловою віссю дослідження.

Наявність пандемії, з одного боку, підкреслює антропний або людиновимірний характер цього світу, а з іншого, вказує на певні особливості взаємодії людства з оточуючим світом.

Під цивілізаційним підгрунтям розуміється низка аспектів. Перший з них це фіксація певної сукупності культурно-духовних та матеріально-технічних досягнень людства, на тлі яких відбуваються випадки пандемії. І тому, з одного боку, цивілізаційне тут не є чимось протилежним варварству (точка зору А. Фергюсона та ін.), оскільки пандемія є тим, що супроводжує існування людства протягом всієї його історії. З іншого боку, у межах даного дослідження культурно-духовне та матеріально-технічне не відокремлюються і не протиставляються один одному на відміну від позиції О. Шпенглера [16], який їх жорстко розмежував. Водночас, культурно-духовне та матеріально-технічне також не ототожнюються. Головним тут є розуміння тих обставин, що і культурно- духовне, і матеріально-технічне кожен по своєму мають певну значимість при розгляді феномена пандемії. Виходячи з цієї перспективи, цивілізаційне підгрунтя - це фіксація того боку буття, що не лише є протилежним світу природи, але й вступає з останнім завдяки своєї природі у певні стосунки, які визначаються, судячи з сучасних тенденцій, різноманітними стратегіями влади. Цивілізація є однією з форм панування над природою, її перетворення або, точніше, надання людиновимірності. Це - дуже важливій аспект, оскільки саме пандемія виникає як певний наслідок втручання людства у світ природи, взаємодії царства людей та царства тварин і рослин. І останнє цивілізаційне підгрунтя - це фіксація певного рівня саморегуляції, самовиробництва, що багато у чому визначає специфіку пандемії в історії.

Цивілізаційне підґрунтя феномена пандемії здійснюється у межах структуралістської методології. Смислоутворюючою віссю в даному випадку стає бінарна опозиція "людство/довкілля". Під людством розуміється інтегрований антропний простір, що поєднує людей як істот, які здатні встановлювати між собою різноманітні зв'язки (соціальні, політичні, економічні, духовні тощо). В. І. Вернадський визначав людство як певне глобальне утворення і нову геологічну силу, що здатна перетворювати навколишнє середовище у переході від біосфери до ноосфери [9]. Неможливо не погодитись із В. І. Вернадським, але уявляється, що розуміння людства як саме геологічної сили пов'язано із максимою пошуку нової наукової термінології, що має здатність відобразити сучасний стан існування людства у взаємозв'язку з навколишнім середовищем. Тому зазначимо людство як активну динамічну соціокультурну і матеріально-технічну силу, яка перетворює оточуючий світ і панує над ним.

Що стосується довкілля, то тут також виходимо з достатньо очевидних речей. Це те, що має природне походження та протистоїть штучному характеру людської діяльності. Довкілля є біосферою, що охоплює частини атмосфери, гідросфери, літосфери, пронизані живою речовиною і має межі зіткнення з людством. Саме на це звертав увагу В. І. Вернадський у своєму науковому нарисі "Біосфера у космосі" [9]. На його думку, по-перше, на Землі і у всесвіті немає жодних слідів абіогенезу або виникнення життя як перетворення неживої природи у живу, по-друге, на Землі і у всесвіті відсутні азойні (позбавлені життя) епохи, по-третє, сучасна жива речовина генетично пов'язана з живою речовиною минулого, по-четверте, склад живої речовини є достатньо константним, по-п'яте, наявність живої речовини в атмосфері, гідросфері, літосфері показує віталістську єдність світу. При цьому, "характерною властивістю живої речовини є його мінливість, її здатність пристосовуватись до умов зовнішнього середовища. Завдяки цієї здатності живі організми можуть протягом небагатьох поколінь пристосовуватись до життя за таких умов, які для минулих поколінь були б згубними [9]. І ще раз зазначимо довкілля постійно вступає у певні стосунки з людством і ці стосунки мають владний характер. Епідемії і пандемії - малярії, туберкульозу, чуми, холери, натуральної віспи тощо - неминучі супутники людства протягом всієї його історії, певні ознаки становлення самого людства у взаємозв'язку з навколишнім середовищем.

Людство, з одного боку, завдяки розвитку технологій, навчилось протидіяти традиційним епідеміям та пандеміям, а з іншого, у сучасному світі спостерігаються нові хвороби. Американський демограф і епідеміолог А.Р. Омран висунув ідею "епідеміологічного переходу" (epidemiologic transition) [20], згідно якої зростання добробуту не долає, а змінює характер хвороб, що завдають суспільству поразки. Епідеміологічний перехід передбачає чотири стадії: зменшення смертності від найбільш небезпечних інфекційних захворювань (чума, холера, віспа); зменшення смертності від туберкульозу і шлунково-кишкових захворювань; поліпшення умов праці, побуту населення і пропаганда здорового образу життя; зменшення смертності серед дітей та людей похилого віку. Але, як виявилось, на зміну інфекційним захворюванням приходять хвороби, пов'язані із сидячим образом життя. Здавалося б, людство вступило у постінфекційну епоху, але саме тут виникають нові інфекційні захворювання: СНІД, лихоманка Західного Нилу, атипова пневмонія, лихоманка Ебола, пташиний грип тощо.

Таким чином доведено, що епідемії і пандемії виникають внаслідок взаємодії людства та довкілля.

Таким чином в статті надана змістовна розмітка цивілізаційного підґрунтя феномена пандемії та бінарної опозиції "людство/довкілля". Показано, що цивілізаційне підґрунтя являє собою сукупність культурно-духовних, матеріально-технічних досягнень, засобів саморегуляції і самовиробництва, які у силу своєї штучності відрізняються від світу природи та водночас вступають з ним у взаємодію, внаслідок чого і відбуваються явища епідемії та пандемії у горизонті бінарної опозиції "людство/довкілля". У свою чергу людство розуміється як антропний простір - активна, динамічна соціокультурна і матеріально-технічна сила, яка здатна перетворювати оточуючий світ, а довкілля - частина атмосфери, гідросфери, літосфери, яка пронизана живою речовиною і вступає у певні стосунки із людством.

А на підставі фактичного і дослідницького матеріалу можна продемонструвати, що епідемія і пандемія виникають внаслідок взаємодії людства та довкілля, а саме: малярія, туберкульоз, поліомієліт, чума, холера, віспа, СНІД, лихоманка Західного Нилу, атипова пневмонія, лихоманка Ебола, пташиний грип. У той же час з'ясовано, що за носіями вірусів епідемії і пандемії можна поділити на зоонозні (малярія, чума, пташиний грип тощо), тобто такі, де середовище проживання вірусу є певні тварини та антропонозні (поліомієліт, холера), у яких середовищем проживання є людина. Таким чином, артикулюється бінарна опозиція "антропоноз/зооноз", яка виступає частиною і підпорядкована бінарній опозиції "людство/довкілля".

У якості подальших перспектив здається важливим зберегти структуралістський напрямок дослідження і розкрити пандемію у горизонті комунікативної сутності буття людини і людства, а саме у межах таких опозицій як "людина / природа", "ми / вони" тощо. А також розглянути причини виникнення пандемій з аналітичної точки зору.

Список використаних джерел