Феномен емоційного інтелекту у формуванні постнекласичної онтології соціальних комунікацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Феномен емоційного інтелекту у формуванні постнекласичної онтології соціальних комунікацій

Дослідження виконано в межах концептуального розмежування, узгодженого з теоретичним обґрунтуванням феномену емоційного інтелекту (EI). Центральним виводиться поняття емоційного інтелекту суб'єктів соціальних комунікацій, що діють у динамічному веб-середовищі. Метою статті є визначення 1) наслідків розширення комунікації через медіа й зміни форматів спілкування в контексті емоційного складника комунікаційного процесу та 2) місця, яке займає емоційний інтелект у новітній парадигмі стрімкого переходу до суспільства знань. Для отримання релевантної інформації та валідних результатів використано метод аналізу документів - проаналізовано патент і наукові розвідки дослідників емоційного інтелекту та постнекласичної наукової раціональності. За допомогою структурно-функціонального аналізу вдалося виділити основні складові елементи поняття постнекласичної наукової раціональності та функції, які ці поняття виконують у загальній термінологічній системі цього концепту. Через узагальнення та абстрагування вдалося консолідувати обрані елементи за трьома підходами - евристичному, телеономічному та системологічному. Системо логічний аналіз становить основу дослідження, оскільки за допомогою цього методу було виконане дослідження - проаналізований феномен емоційного інтелекту в сучасній парадигмі постнекласичних соціальних комунікацій, що стає основою для проведення подальших досліджень аудиторії та можливого вивчення поведінки цільових груп споживачів інформаційних повідомлень на Web 3.0-ресурсах компаній. Як результат, через екстраполяцію ознак EI людини на соціальні формації виявлена конкордантність рис даного концепту та створена класифікаційна модель функціонування емоційного інтелекту в новітній соціально-комунікаційній парадигмі. Провідною референцією даної роботи є звернення до сутності постнекласичної наукової раціональності.

Ключові слова: емоційний інтелект; постнекласична наукова раціональність; евристичні методи; системологія; телеономічність; тейлоринг.

Численні соціологічні теорії, детально описані професором В. Івановим [1], що з'явились на початку минулого століття, - це ті передумови й сходи, на яких «помирала» теорія інформаційного суспільства. Стверджуючи її, з одного боку, кожна з них констатувала той факт, що інформація сама по собі та її квантифікаційна складова - не ті елементи, що є визначальними для результату комунікаційного процесу [2]. Теорія «лідерів думок», теорія «глобального села», теорія «спіралі мовчання» та численні теорії масових комунікацій формували принципово нову парадигму розуміння медіа з огляду продукування принципово нових суб'єкт-орієнтованих форматів спілкування - мегатренду розширення комунікації через різні канали медіа [3, 1]. В статті описано кардинальну трансформацію, моделі соціальних комунікаціях, яка фактично унеможливлює лінійність комунікації і вимагає колаборативної організації середовища спілкування, що передбачає залучення до процесу формування контенту медіаресурсу багатьох учасників. Важливим при цьому стає як кількість учасників, так й емоційна рефлексія реципієнтів. Метою статті є виявлення наслідків розширення і зміни форматів спілкування в аспекті емоційного складника комунікаційного процесу та представлення місця, яке займає емоційний інтелект у стрімкому переході до суспільства знань. Для досягнення поставленої мети були виконані такі завдання:

- систематизація теоретичних знань щодо постнекласичного погляду на соціальні комунікації;

- аналіз сучасних теорій емоційного інтелекту та представлення загального формулювання цього феномену;

- визначення основних підходів до опису постнекласичної онтології соціальних комунікацій;

- консолідація рис та ознак кожного із представлених підходів у єдину предметну царину постнекласичної онтології соціальних комунікацій.

Уміння правильно спрямовувати інформаційні потоки, розуміти свою аудиторію, таргетувати її, отримувати зворотний зв'язок і залучати до формування контенту - всі ці риси стають необхідними та затребуваними для активного учасника соціальних комунікацій. І саме вони є складовими частинами поняття, яке дедалі ширше обговорюється серед наукових кіл та котре детально розглянуто в статті - феномену емоційного інтелекту (EI).

Теоретичне підґрунтя. Емоційний інтелект почали досліджувати в 90 рр. ХХ ст. і вже зібрано чимало праць, в яких проаналізовано його з різних наукових позицій. Сам термін науковці визначають як уміння розпізнавати емоції, розуміти наміри, мотивацію і бажання інших людей, а також здатність керувати їхніми емоціями та своїми власними з метою вирішення певних конкретних завдань [4, 48]. Нині емоційний інтелект найчастіше відносять до термінологічної системи психології. Його розглядають як складову частину в процесі формування особистості, як засіб успішної самореалізації, або як детермінанту внутрішньої свободи. Д. Гоулман, Дж. Майєр, Д. Карузо, П. Саловей та більшість інших зарубіжних дослідників об'єднують EI з теоріями лідерства, що беззаперечно правильно [5]. Однак надзвичайно широке поле, що залишилось поза увагою науковців - це соціальні комунікації та масмедіа.

Говорячи про постнекласичну наукову раціональність, на перше місце сучасні дослідники ставлять поняття ціннісно-цільових структур. Російський учений В. Стьопін у своїх працях описав класичний, некласичний та постнекласичний типи наукової раціональності, стверджуючи, що останній з перелічених типів враховує співвідношення здобутих знань про об'єкт дослідження не лише з особливостями засобів та оперцій, а й зі структурами, які охоплюють сфери цінностей та цілей. Варто зазначити, що те, що В. Стьопін вважав тяжінням до «позанауковості» [6, 12], зараз, в умовах динамічного розвитку технологій, ми можемо назвати не «позанауковістю» а трансцендентністю наукового знання. А те, що українська дослідниця Л. Горбунова визначає як «людиномірність» та «гуманітарний ефект» [7, 2], посилаючись знову-таки на В. Стьопіна, мовою користувачів мережі інтернет та програмістів називається вживаним у сучасному світі терміном «персоналізація» та ще поки новим для українських науковців поняттям «тейлоринг». Англомовному середовищу така назва значно ближча. Оскільки в прямому значенні «тейлоринг» - це індивідуальний пошив одягу на замовлення. У переносному ж - це індивідуальне формування стрічки новин у браузері, у соціальних мережах та на будь-якій інтернет-платформі відповідно до вподобань (цінностей та цілей) користувача ресурсу. Першим використанням поняття «тейлоринг» у його переносному значенні, а отже, і народженням самого терміна, є патент з шифром US 7669123 B2, який є у вільному доступі ресурсу Google Scholar, від 23 лютого 2010 р. (дата подання патенту - 11.08.2006). Винахідниками є семеро осіб - Марк Цукерберг, Ручі Сангві, Ендрю Босуорт, Кріс Кокс, Аарон Сіттіг, Кріс Х'юс, Кеті Ґемайндер та Ден Корсон. Назва ж патенту - «Динамічне наповнення користувацької стрічки новин соціальної мережі» [8]. Тобто вже з 2006 р. постнекласична наукова раціональність почала існувати на практиці - тоді ще в розробках, а пізніше і в інтернеті у вигляді тейлорингу стрічок новин у соціальній мережі Фейсбук.

Методи дослідження. На початковому етапі, для збирання релевантної інформації було використано аналіз документів - первинних джерел, серед яких зазначений вище патент та наукові розвідки дослідників емоційного інтелекту та постнекласичної наукової раціональності. За допомогою структурно-функціонального аналізу вдалося виділити основні складові елементи поняття постнекласичної наукової раціональності та функції, які ці поняття виконують у загальній термінологічній системі даного концепту. Таким чином, а також через узагальнення та абстрагування вдалося консолідувати обрані елементи та об'єднати їх за трьома підходами - евристичним, телеономічним та системологічним. Кожному з них відповідають свої методи дослідження. Головним евристичним методом, використаним у роботі, є метод побудови структурно-семантичної моделі - екстраполяції ЕІ-навичок одного суб'єкта на інший через масштабування ознак. Телеономічному підходу відповідають методи дослідження аудиторії, які лише побіжно згадані в статті й практично не були використані, оскільки не відповідали меті та завданням дослідження. За допомогою системологічного аналізу досліджується феномен емоційного інтелекту в сучасній парадигмі постнекласичних соціальних комунікацій, що стає основою для проведення подальших досліджень аудиторії та можливого вивчення поведінки цільових груп споживачів інформаційних повідомлень на Web 3.0-ресурсах компаній.

Результати дослідження. Коли говоримо про постнекласичну онтологію соціальних комунікацій, то маємо на увазі «природу» і «буття» соціальних комунікацій не в загальному значенні, а в контексті постнекласичної епістеми, яка тим і відрізняється, що виходить за межі соціальної диференціації та стратифікації [9]. Тобто мова йде про ірраціональність, нелінійність та багатомірність таких комунікацій - ознаки, які, в першу чергу, спостерігаємо у численних різновидах новітніх технологічних платформ та додатків віртуального середовища (те, що ми раніше вже згадували під назвою Web 3.0 - ресурсів). Постнекласичну онтологію соціальних комунікацій можемо описати з позиції трьох наукових підходів:

1) евристичного;

2) телеономічного;

3) системологічного.

З позиції евристики сучасні соціальні комунікації все більше набирають рис ірраціональності, емоційної забарвленості та невизначеності.

Саме тому в цьому випадку наука про соціальні комунікації не може відмежуватися від «гуманітарного» чинника у вигляді досліджень у галузі психології та когнітивної психології, з одного боку. А з іншого - її існування неможливе поза кібернетикою та численними теоріями (інформації, систем, імовірностей тощо).

Телеономічний підхід до соціальних комунікацій передбачає те, що за умов експонентного зростання обсягів інформації, комунікаційні процеси стають дедалі більше об'єктоцент- ричними та цілеспрямованими. Можна сказати, телеономічний (спрямований на отримання конкретного результату) характер соціальних комунікацій у медіасередовищі стає дедалі більше відчутний. Особливо з урахуванням того, що кожен з медіаресурсів щороку тяжіє до більшої персоналізації (задля описаного вище тейлорингу). Так само це стосується рекламних, PR-кампаній та будь-яких інших видів соціальних комунікацій.

Що стосується системологічного підходу до соціальних комунікацій, то цей метод найбільш доцільно, на нашу думку, використовувати для аналізу та прогнозування поведінки складних соціальних систем. Проблеми сучасного прогнозування в статті розглянуто в контексті класифікацій. Варто сконцентруватися на тому, що будь-який різновид сучасних соціальних комунікацій являє собою ієрархічну множину різних елементів, які складають класифікації, а ті у свою чергу є частинами складних соціальних систем. Оскільки наука системологія орієнтована на застосування принципів системності, цілісності, багатоаспектності, ієрархічності та розвитку, вона дає змогу розглядати не тільки конкретні об'єкти, а й класи об'єктів, необхідні для побудови природної класифікації, визначати сутнісні властивості об'єктів, їх класів, визначати їх критерії та будувати моделі [10]. Ще один важливий аспект полягає в тому, що системологія враховує не тільки структурну цілісність, коли природа пов'язуваних елементів вважається несуттєвою, або тільки субстанціальну цілісність, коли не враховуються зв'язки між частинами цілого, а й функціональну цілісність системи, що впливає з узгодження властивостей структури цілого і властивостей елементів при взаємодії із зовнішнім середовищем [11]. Крім того, системологічна концепція дає змогу розглядати не лише статичні параметри системи (структури, субстанції, функції і т. д.), ай її динамічні характеристики. Завдяки цьому в ході системологічного аналізу враховуються такі процеси, як формування системи, її адаптація, причинно-наслідкове узгодження властивостей і под. Усі ці особливості дають змогу в межах даної концепції сформулювати поняття істотних і сутнісних властивостей системи і вперше з наукових позицій досліджувати онтологію діалектичної категорії сутності й методи її визначення в інтересах концептуального моделювання природної царини.

Узагальнюючи ці наукові підходи, виведемо твердження: постнекласична онтологія соціальних комунікацій на сьогодні являє собою складну ієрархічну класифікацію взаємопов'язаних елементів, які, враховуючи їх динамічний розвиток, варто розглядати з позицій ірраціональності, емоційного складника і невизначеності, а зв'язки між ними характеризуються насамперед об'єктоцентричністю та цілеспрямованістю. Кожне з перелічених понять давно вийшло за межі теорії так званого інформаційного суспільства, головним ресурсом якого є інформація. Без сумніву, ні евристичність, ані цілеспрямованість не можуть апріорі входити до терміносистеми інформації та інформаційного суспільства. Це - елементи класифікації термінологічної системи суспільства знань (knowledge society), що його дуже активно почали вивчати науковці з 60-х рр. ХХ ст. Навіть раніше інформація як основний ресурс втратила свою силу в побудові ефективних комунікацій [10].

Д. Гоулман, Дж. Майєр, Д. Карузо, П. Сало- вей та інші дослідники емоційного інтелекту погоджуються з тим, що сучасна доба технологічного сплеску ставить перед суспільством і кожною людиною необхідність розвитку емоційного інтелекту, який нерозривно пов'язаний з інформаційними пошуками, комунікацією та евристичними, багатовекторними методами пізнання світу [12]. Саме тому вони пишуть про EI в контексті управлінської функції, чи то у міжлюдських відносинах, чи то у відносинах між компаніями [13]. Однак серед сотень праць, присвячених емоційному інтелекту, лише поверхово постає питання про те, чи може його виразником виступати не лише людина, а компанія, бренд, представлені на різних новітніх платформах, котрі, фактично, все більше і більше комунікують зі своїми споживачами. Без жодної претензії на новаторство та революційність, припустимо, що ЕІ як здатність розпізнавати емоції, викликати, керувати ними та вибудовувати емоційну прив'язку і формувати лояльність може бути властивий брендам, компаніям, медійним мовникам, які реалізують свої комунікації через новітні web-платформи.

Так, наприклад, модель чотирьох основних ЕІ-навичок Д. Гоулмана (самосвідомість, саморегуляція, соціальні навички, управління відносинами) є фундаментальною у вивченні емоційного інтелекту [5]. Однак, якщо екстраполювати їх не до особистості як такої, а до суб'єкта сучасних соціальних комунікацій, виражених у вигляді компанії, організації, публічної особи, політичного чи громадського руху (за якими, безперечно, стоять конкретні люди), представленого на різних інтернет-платформах, то в цьому випадку бачимо, наскільки вагомим стає емоційний інтелект. Принципова різниця в тому, що сама компанія, організація, політична особа, громадський рух є носіями певного іміджу, репутації та ціннісних характеристик, котрі так чи інакше формуються групами (а подекуди дуже великими) професіоналів і котрі відділені від них та від особистості власника. Саме тому, ЕІ є важливим у формуванні того, що ми раніше визначили як постнекласичну онтологію соціальних комунікацій.

Самосвідомість як вміння чітко визначити свою сутність (не вигадану маркетологами «легенду» чи «унікальна торгова пропозиція (УТП)») - саме капітал бренда - це відповідь на запитання: «Хто ми і які ми?». Сюди ж додаються цінності (знов-таки, категорія, яка зовсім недавно почала з'являтися у «гайдбуках» компаній і яка є експеціональною рисою постнекласичної наукової раціональності), ідеал, до якого компанія прагне. Крім того, такі категорії, як точна самооцінка, впевненість і віра у цінності - всі вони посідають не останнє місце в побудові комунікації з цільовими аудиторіями суб'єкта комунікацій.

Саморегуляція як чітко продумана та за планована стратегія комунікацій зі своєю аудиторією - риса, що визначає (відповідно до цінностей) характер та форми спілкування. Вона не хаотична і не аматорська. Це - комунікація, керована професіоналами (саме тому такі ресурси і названі Web 3.0), які створюють високоякісний контент (на що є високий запит аудиторії). У подальшому є велика ймовірність, що вся ця робота стане прерогативою автоматизованих інтелектуалізованих систем (у контексті АІ- теорій (Artificial Intelligence) [14]).

Соціальні навички особистості визначаються як здатність будувати відносини з оточенням. Стосовно ж суб'єкта комунікацій, то під соціальними навичками бачимо здатність будувати відносини, вести діалог, отримувати, реагувати та надавати зворотний зв'язок. Саме ці риси і наближають організацію до споживача та створюють ефект «близькості», «рідності», яким так люблять користуватися сучасні маркетологи. У більш глобальному сенсі - це іміджмейкінг через соцільні медіа, а в подальшому - репутаційний менеджмент. Поняття «конверсій», тобто взаємодії, фідбеку і дій користувачів, котрі відповідають, власне, заявленій меті кампаній, якраз належить до цієї складової частини емоційного інтелекту. Емпатія як здатність відчувати почуття інших і співчувати їм та мотивація як вміння прагнути до цілі - не що інше, як категорії постнекласичної наукової раціональності. У сучасному світі вони вже є рисами не лише людини, а й компаній. Численні теорії управління апелюють цими поняттями. Стосовно сучасних моделей управління персоналом, то як емпатія, так і мотивація стають визначальними для довгострокових відносин між компанією та працівниками. Відповідно, комунікації цих компаній дедалі частіше формуються та ведуться відповідно до мети в певний період. Доволі аксіоматичне твердження - самі стратегії комунікацій визначаються цими цілями. Управління відносинами охоплює поняття впливу, врегулювання конфліктів, а також, залучення до співробітництва.

Висновки. Узагальнюючи все вищесказане, ще раз згадаємо Д. Гоулмана. Недарма він починає своє дослідження з цитати Арістотеля про те, що кожен може злитися - і це для людини не важко. Але розізлитися на потрібну людину, потрібною мірою, у конкретний час, з правильною метою та в правильний спосіб - не просто [13].

«Арістотелівська формула» емоційного інтелекту - це реверсивний прототип сучасних теорій. Але ядро в них спільне - звернутися до емоцій потрібної людини, у потрібній мірі, у конкретний час, з правильною метою та в правильний спосіб - це і є описаний нами феномен, який стає визначальним чинником у формуванні новітньої (телеономічної, евристичної, колаборативної, об'єктоцентричної та знання-орієнто- ваної) природи соціальних комунікацій. У цьому сенсі основні дослідження полягають у вивченні аудиторії, правильній її категоризації та подальшій взаємодії з кожною із груп.

Отже, емоційний інтелект є правильно організованою сукупністю менеджментських функцій, яка допомагає здійснювати комунікацію у найсприятливіших умовах (з урахуванням місця, часу, способу тощо). Це те, чого вимагає від індивіда його оточення, а від суб'єкта сучасних комунікацій - його медійний простір та інформаційне поле, в якому цей суб'єкт діє.

Якщо ж говорити більш глобально, то в новітній EI-моделі наголошено на налагодженні комунікацій (формат яких кардинально змінюється впродовж останніх років) не тільки між людьми як суб'єктами соціальних комунікацій, а між компаніями, об'єднаннями та іншими соціальними формаціями, представленими на веб-ресурсах. Саме тому необхідно, щоб така модель була конкурентною і відповідала вимогам сучасного динамічного соціального середовища. У взаємодії з технологічним інструментарієм, за допомогою численних інтерактивних метрик, додатків та програм, а також з використанням засобів консолідації інформації та новітніх моделей перетворення інформації в знання, це стає можливим.

Подяки. Щиру подяку за настанови у підготовці матеріалу висловлюю професору Іванову Валерію Феліксовичу, котрий, власне, і відкрив авторові новітні теорії знання-орієнтованого суспільства та вказав дорогу досліджень сфери, кардинально нової для українського наукового середовища. Крім того, за практичні поради та сучасні розробки архітектонічної моделі консолідації інформації суспільства знань, за відкриття галузі когнітивної психології та ознайомлення з роботами Деніела Канемана, висловлюю подяку Гідеону Брахману. Особливо вдячна професору Харківського національного університету радіоелектроніки Соловйовій Катерині Олександрівні за можливість використовувати у дослідженні розроблений нею метод системологічного класифікаційного аналізу. Подяка доценту кафедри реклами та зв'язків з громадськістю Інституту журналістики Цимбаленку Євгену Станіславовичу за зусилля та особливі старання у розвитку Web 3.0 - ресурсів Інституту журналістики, що й поклало початок і заклало фундамент для дослідження цих каналів комунікації автором наукової статті.

соціологічний комунікація науковий

Список літератури

1.Іванов В. Ф. Соціологія масової комунікації /B.Ф. Іванов. - К. : ЦВП, 1999. - 211 с

4.Іванов В. Ф. Поняття «інформація» у різних науках / В. Ф. Іванов / / Наукові записки Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка. - 2000. № 1. -

C. 71-75.

3.Брахман Г. О. Нормування суб'єктивного фактора пізнавальної комунікації: іміджмейкінг соціальних медіа / Г. О. Брахман // Інформаційне суспільство: науковий журнал. - 2012. - С. 42-45.

4.Goleman, Daniel, Richard E. Boyatzis, and Annie McKee. Primal leadership: Unleashing the power of emotional intelligence. Harvard Business Press, 2013. - Business & Economics - 306 p.

5.Mayer, J. D., Roberts, R. D., & Barsade, S. G. Human abilities: Emotional intelligence. // Annual Review of Psychology, № 59, - 2008 - P.507-536.

Размещено на Allbest.ru