Науково-теоретичні основи проблеми соціальної адаптації

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Донбаський державний педагогічний університет

Науково-теоретичні основи проблеми соціальної адаптації

Чумак Л.В.

У статті досліджуються та аналізуються науково-теоретичні основи проблеми соціальної адаптації в контексті процесу соціалізації. Аналізуються різні аспекти вивчення проблеми соціалізації та соціальної адаптації: соціальний, соціально-педагогічний та соціально-психологічний. Розглядаються структура та механізми соціальної адаптації. Висвітлюються такі питання, як соціальна адаптація дітей та підлітків та її особливості. Приділяється увага проблемі взаємодії виховних інституцій у процесі соціалізації та соціальної адаптації.

Ключові слова: соціалізація, соціальна адаптація, соціальна зрілість, соціальна відповідальність, життєва компетентність.

Постановка проблеми. Проблема адаптації людини вже тривалий час належить до числа фундаментальних в багатьох областях наукового знання. Адаптація є одним з реальних способів збереження життєздатності людини не тільки в сучасному стрімко мінливому світі, але й у майбутньому.

Включення адаптації до кола важливих проблем визначається як реальними вимогами життя, так і логікою розвитку наукових знань.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз філософської і психолого-педагогічної літератури дозволяє констатувати про часткове висвітлення різних аспектів проблеми соціальної адаптації особистості у працях філософів -- Н. Андреєнкової, С. Батєніна, Л. Буєвої, Я. Гілін- ського, В. Москаленка, В. Шепеля, Є. Шестопал та ін., соціологів -- І. Кона, А. Харчева, Я. Щепанського та ін., психологів -- Б. Ананьєва, Г. Андреєвої, М. Бобнєвої, Л. Божович, Л. Виготського, П. Кряжева, А. Леонтьєва, Б. Паригіна та ін. педагогів -- Р. Гурової, А. Мудрика, Ю. Смородської, В. Сухомлинського, Н. Юркевич та ін.

Мета статті -- дослідити та проаналізувати науково-теоретичні основи проблеми соціальної адаптації в контексті процесу соціалізації, структуру та механізми соціальної адаптації.

Виклад основного матеріалу. Соціальна адаптація -- це процес, який має безпосередній зв'язок із процесом соціалізації. Вивчення проблеми соціалізації сьогодні відбувається у рамках «поліаспектного» підходу, з точки зору психології, педагогіки, соціології, антропології тощо. У вивченні цієї проблеми важливу роль відіграли праці Н. Абдюкової, К. Абульханової-Слав- ської, М. Бобнєвої, Л. Божович, Л. Буєвої, І. Кона, А. Харчева та ін.

Психолого-педагогічний аспект проблеми соціалізації починає активно розглядатись у вітчизняній науці з 80-х років ХХ століття. Зокрема, В. Куєвда [6] виділяє в процесі соціалізації дві органічно пов'язані між собою складові -- соціалізацію свідомості і соціалізацію діяльності. Причому у вивченні першої складової превалює аналіз психічних характеристик особистості, засвоєння норм, цінностей, соціальних якостей та позицій з точки зору процесуальних соціалізуючих особливостей, які, по суті, передбачають вихід на соціалізуючу діяльність, яка спеціально проектується у певних, змодельованих соціальних умовах.

Під змістом і результатом соціалізації розуміють засвоєння системи знань, норм, цінностей, соціального досвіду та соціальних якостей особистості.

Вплив суспільства на особистість завжди здійснюється або безпосередньо, або через групу шляхом засвоєння конкретною особистістю певної системи норм та цінностей. Саме ці групи, де особистість засвоює соціальний досвід, визначають як інститути соціалізації.

Проблема взаємодії інститутів соціалізації є важливою проблемою, яка пов'язана із процесами соціалізації та соціальної адаптації.

Основними інститутами соціалізації є сім'я, дошкільні виховні заклади, школа, позашкільні заклади, неформальні об'єднання, засоби масової комунікації та ін. Ефективна взаємодія цих інститутів сприяє позитивній соціалізації індивіда.

Розглянемо докладніше зміст терміну соціальна адаптація.

Сам термін «адаптація» виник ще у ХХУШ столітті. Німецький фізіолог Ауберт використовував його для визначення біологічного явища пристосування органів зору або слуху до змін оточуючого середовища (дій адекватного подразнювача). Подальший розвиток науки у ХХ столітті надав можливість вивчати цю проблему не тільки у біологічному аспекті (І. Сеченов, А. Ухтомський,І. Павлов), а також у психічному та соціальному.

На біологічному рівні адаптація як діяльність спрямована на збереження цілісності живої системи та встановлення рівноваги із середовищем у відповідь на зміни, які в ньому відбуваються. Але людина по відношенню до оточуючого середовища займає активну позицію і перетворює його згідно власним потребам та досліджує його.

Е. Бауер та Г. Сельє звернули увагу на «дослідницьку» потребу людини. У процесі психічної адаптації важливу роль відіграє процес мотивації, який є стимулом адаптивного процесу та допомагає його здійснювати.

Психічну адаптацію таким чином можна розуміти як процес, що відбувається у відповідь на значущу новизну довкілля, зміну людської свідомості та психіки. Психічна адаптація як процес здійснюється на біологічній основі і сама стимулює процес біологічної адаптації. Взаємодія всіх рівнів адаптації -- біологічного, психічного та соціального є складним процесом.

На думку дослідників [8], адаптація сприяє оптимальним стосункам людини з природою та забезпечує її розвиток та удосконалення. Також адаптація є проявом взаємодії людини з соціальним середовищем, з її допомогою відбувається соціальне становлення людини, оволодіння різними видами діяльності.

У розумінні сутності соціальної адаптації виділяють два основних підходи до проблеми: широкий та вузький.

Прихильники широкого підходу вважають, що всі рівні адаптації мають соціальну детермінованість. Виходячи з цього, соціальна адаптація повинна включати в себе всі види адаптації [8].

Ті дослідники, які дотримуються вузького підходу, розглядають процес соціальної адаптації в межах суспільних, соціальних відносин (А. Бо- рискін, Г. Медведєв, Б. Рубін, М. Ермоленко, Л. Шпак та ін.).

Деякі вчені (В. Слюсаренко, М. Лукашевич) пропонують розглядати соціальну адаптацію як завершальний етап адаптації людини в цілому, який містить у собі діалектично пов'язані рівні біологічної та психічної адаптації [8].

Соціальна адаптація як явище розглядається у декількох аспектах. З точки зору соціології, соціальна адаптація є обов'язковим етапом процесу соціалізації, у ході якого в результаті взаємодії особистості з соціальним середовищем відбувається узгодження вимог та очікувань обох взаємодіючих сторін. Наступним етапом є інтеріоризація, тобто процес формування внутрішньої структури психіки людини через засвоєння соціальних норм, цінностей та інших компонентів соціального середовища (Т. Вершиніна, І. Милос- лавова, І. Нікітіна, Д. Ольшанський) [8].

У соціально-педагогічному аспекті під соціальною адаптацією розуміють активне пристосування індивіда до умов соціального середовища та змін у ньому (Л. Коваль, І. Зверева, С. Хлебик). Ці дослідники виділяють дві форми соціальної адаптації -- активну та пасивну. Тобто індивід може активно впливати на оточуючий світ, активно входити у процес соціалізації або пасивно ставитися до оточуючого середовища, не намагатися щось змінити у ньому.

Під соціально-психологічною адаптацією розуміють оптимізацію взаємовідносин особистості та групи, зближення цілей їхньої діяльності, ціннісних орієнтацій, засвоєння індивідом норм та традицій групи, входження до її ролевої структури [11].

Питання соціально-психологічної адаптації особистості досліджувалися Г. Андреєвою, Н. Єрмоленко, І. Милославовою, А. Петровським, В. Шпалінським та ін.

З точки зору Ю. Гана [2] соціальна адаптація є об'єктивним та суб'єктивним включенням особистості у нове соціальне середовище. На його думку, елементом соціального середовища для особистості виступає соціальна група, яка відображає сутність історично визначеного типа культури та уособлює у собі систему спільної діяльності індивідів. Тому сутність процесу адаптації полягає у включенні особистості у соціальну діяльність, у свідомому (у ході навчання, виховання та самовиховання) та стихійному засвоєнні змісту цієї діяльності.

Характеризуючи процес адаптації, використовують такі її особливості: стійкість -- ступінь міцності і тривалості, рівень адаптації -- ступінь її повноти та глибини. Умови оточуючого середовища, мотиви, психофізіологічні фактори впливають на швидкість та інтенсивність адаптаційного процесу.

Т. Землякова [3] у загальному адаптаційному процесі виділяє два етапи у залежності від ефекту адаптації: етап нестійких результатів та етап стійких, ефективних змін. На першому етапі (первинної адаптації) відбувається розгортання програм орієнтовної поведінки, а другий етап (стабільної адаптації) характеризується приведенням у достатньо повну відповідність наявних схем діяльності та особистісних конструктів з вимогами середовища.

Емоційна сфера, як свідчать дослідження, регулює процес адаптації, ускладнюючи або полегшуючи адаптаційну діяльність; емоції спонукають до дії та організують адаптивну поведінку. Емоційні механізми є частиною структури адаптивної діяльності, вони визначають особливості та характер адаптивної поведінки на різних етапах адаптаційного процесу. Адаптивна емоційна регуляція діяльності є системою, провідними механізмами якої є механізми особистісної готовності до виконавчої діяльності та механізми, які забезпечують продуктивність та інтенсивність діяльності.

Також виявлені основні типи особистості, які формуються при адаптивному та дезадаптивному варіантах розвитку адаптаційного процесу. Адаптивний тип характеризується довірливим ставленням до соціального оточення, вольовим самоконтролем, екстравертністю та вираженою потребою у спілкуванні, прагненням до досягнень, відсутністю агресивності, активністю, готовністю до діяльності.

Дезадаптивний тип характеризується пригніченням рис, пов'язаних із соціальною активністю та соціальним контролем і домінуванням емоцій та захисно-агресивних рис: інтравертністю, соціальною тривожністю, нестачею вольової поведінки, труднощами у соціальних контактах, агресивністю, емоційною нестійкістю, низькою мотивацією, відсутністю особистісної перспективи, готовності до діяльності та віри в її успіх.

І. Милославова [9] визначила такі основні стадії соціальної адаптації: перша -- врівноваження, на якій відбувається встановлення рівноваги між середовищем та індивідом, які виявляють взаємну терплячість до систем цінностей та стереотипів один одного. Друга -- псевдоадаптація, на якій відбувається зовнішнє пристосування до ситуації, характеризується негативним відношенням до норм та правил середовища. Для наступної стадії (пристосування) характерним є визнання та прийняття системи цінностей нового середовища та нової ситуації.

На останній стадії (уподібнення) відбувається психологічна переорієнтація індивіда, зміна його поглядів та установок у відповідності з новою ситуацією. Суб'єкт може послідовно пройти всі стадії, а може зупинитися на одній з них.

Соціальна адаптація знаходиться у тісному зв'язку з процесами соціалізації. Більшість дослідників (І. Милославова, І. Кон та ін.) дотримуються такої точки зору: адаптація може бути розглянута як складова частина, етап соціалізації.

Існує також інший погляд, коли соціальна адаптація вважається більш глобальним процесом, а соціалізація розглядається як її форма та частина (Т. Шибутані). У нашому дослідженні ми будемо дотримуватися точки зору першої групи авторів.

Досліджуючи проблему соціалізації та соціальної адаптації, М.Лукашевич [8] вказує на те, що ці процеси мають як схожі, так і відмінні риси. До відмінностей, на його думку, належить глибина їх впливу на людину. Якщо соціалізація є довготривалим та безперервним процесом, то адаптація пов'язана зі змінами в оточуючому середовищі і триває, доки людина не починає вільно почувати себе та функціонувати у нових соціальних умовах. Соціалізація передбачає входження індивіда у суспільство в цілому за допомогою соціального досвіду людства, а під адаптацією ми розуміємо входження особистості до конкретної соціальної спільноти через засвоєння саме цього соціального досвіду, з урахуванням характерних для неї норм і правил, з використанням досвіду, що був набутий раніше.

На думку дослідника, схожість цих процесів полягає у тому, що індивід є суб'єктом і об'єктом соціальної адаптації; на обидва процеси впливають основні сфери життєдіяльності -- матеріальне виробництво, духовна культура, освіта та ін.; важливими елементами обох процесів є засвоєння інформації про оточуючий світ та встановлення позитивних соціальних зв'язків та відносин у соціумі.

З точки зору А. Мудрика [10], успішна соціалізація передбачає, з одного боку, ефективну адаптацію людини у суспільстві, а з іншого -- здатність певною мірою протистояти суспільству, а саме, тим життєвим негараздам, які стають на заваді розвитку, самореалізації, самоутвердженню людини. Ефективна соціалізація передбачає певний баланс між ідентифікацією з суспільством та відокремленням у ньому. Людина, яка повністю адаптована у суспільстві і не здатна у якійсь мірі протистояти йому, тобто конформіст, може розглядатись як жертва соціалізації, у той же час людина, не адаптована у суспільстві, також стає жертвою соціалізації -- девіантом, правопорушником, який відхиляється від прийнятого у цьому суспільстві способу життя.

Під соціальною адаптацією дитини розуміють процес та результат узгодження її з оточуючим світом, пристосування до змін у середовищі, до нових умов життєдіяльності, до структури відносин у певних соціально-психологічних спільнотах, встановлення відповідності поведінки, прийнятим у цих спільнотах нормам і правилам [11].

Одним із показників успішної соціальної адаптації дітей та підлітків є психологічне задоволення середовищем, відчуття психологічного комфорту. Соціальна адаптація дитини та підлітка є у більшій мірі процесом, керованим дорослими, які орієнтують їх на виконання певних правил.

У структурі соціальної адаптації дітей можна виділити два компоненти: адаптивна ситуація та адаптивна потреба. Адаптивні ситуації виникають тоді, коли змінюється соціальне середовище (нова школа, інтернат, вступ до училища, закінчення школи, перехід до самостійного життя тощо). Якщо особистість у даних ситуаціях прагне до змін своїх звичок, поведінки, набуття нових знань, та вмінь у відповідності до нових умов, то це може свідчити про наявність у школяра або випускника адаптивної потреби.

Кузьменко [5] виділив у становленні адаптивної потреби кілька етапів:

Виникнення неузгодженості між особистістю та соціальним середовищем та переживання її.

Усвідомлення особистістю цієї неузгодженості, зокрема її причин.

Оцінка індивідом ситуації, формування мотивів та установок на адаптацію. соціальний адаптація соціалізація

Проектування індивідуальної стратегії і тактики адаптаційного процесу.

Процес соціальної адаптації пов'язаний з формуванням в особистості таких якостей, як соціальна зрілість, соціальна відповідальність, життєва компетентність.

Під соціальною зрілістю розуміють цілісну, відносно усталену систему людських характеристик на основі свідомості й суспільно значущої діяльності, усвідомлення особистістю власного «я», своєї ролі та соціальних функцій у суспільстві. На думку Л. Канішевської, рушійною силою процесу формування соціальної зрілості є розв'язання суперечностей: соціально-психологічних, власне педагогічних та психологічних або особистісних [4]. Це пов'язано з вирішенням конкретних ціннісних дилем: свобода або порядок і дисципліна, досягнення у роботі або глибина відносин з учнями і педагогами; самовираження особистості або самопожертва заради однолітків, гнучке загальне виховання або жорстке спеціальне виховання, прагнення до досягнення суттєвих успіхів або реалістичне очікування, відкритість для зовнішніх контактів або їх обмеженість [12].

Увагу видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів привертала й проблема виховання відповідальності, яка знайшла своє відображення у працях А. Макаренка, В. Сухомлинського, І. Зве- ревої, Б. Кобзаря, В. Слюсаренка та ін.

Соціальна відповідальність, як вважає більшість дослідників, передбачає знання людиною своїх прав та обов'язків та шляхів їх реалізації з урахуванням соціальних наслідків, до яких вони можуть призвести. Саму структуру соціальної відповідальності умовно можна розглядати як сукупність трьох компонентів: пізнавального, емоційно-вольового та практичного.

Успішність соціальної адаптації індивіда залежить також від сформованості життєвої компетентності.

Життєва компетентність трактується деякими дослідниками (І. Ящук) як знання, вміння, життєвий досвід особистості, які необхідні для розв'язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життєвих планів, реалізації особис- тісних потреб [12].

Як критерії та показники формування життєвої компетентності досліджуються ставлення школярів до суспільства, соціально значущої діяльності, ступінь активності життєвої позиції, спрямованість особистості на предмет соціальних відносин, ступінь сформованості соціального досвіду.

Формування життєвої компетентності особистості залежить від впливу багатьох факторів. Тільки узгоджена діяльність всіх соціальних інститутів може сприяти формуванню життєво компетентної молодої людини, яка здатна успішно адаптуватися у сучасному суспільстві.

Висновки з даного дослідження. Аналіз розглянутих підходів до визначення адаптації та її рівнів дозволяє нам у межах нашого дослідження розглядати адаптацію як інтегративний показник стану людини, відображаючий його можливості виконувати певні біосоціальні функції: адекватне сприйняття оточуючої дійсності, адекватна система відносин і спілкування з оточуючими, здатність до праці, освіти, організації дозвілля, до самообслуговування.

Соціальна адаптованість розглядається нами як можливість жити у соціальному просторі прав та обов'язків, наявність потреби у праці як засобу самореалізації, готовність до виконання соціальних ролей, позитивне ставлення до людей, активне та відповідальне ставлення до себе та своєї долі.

Список літератури

Абдюкова Н. Психологічні особливості соціалізації сучасного підлітка / Н. Абдюкова. - Автореф. ... канд. психол. наук. - К., 2000. - 16 с.

Ган Ю. Проблема социальной адаптации личности: филос. -соц. аспект / Ю. Ган. - Автореф. дисс.... канд филос. наук. - Свердловск, 1982. - 18 с.

Землякова Т. Емоційний фактор в структурі процесу адаптації / Т. Землякова - Автореф. дис. канд. психол. наук. - К., 1996. - 16 с.

Канішевська Л. Специфіка виховання соціальної зрілості учнів шкіл-інтернатів для дітей- сиріт / Л. Канішевська // Соціологія: теорія, методика, маркетинг. - 1999. - № 4. - С. 77-84.

Кузьменко О. Соціальне становлення особистості в умовах відкритої соціально-педагогічної системи / О. Кузьменко - Дис.. канд. пед. наук. - К., 1998. - 184 с.

Куєвда В. Основи соціалізації у виховному процесі / В. Куєвда // Професійна підготовка студентів педагогічних інститутів до виховної діяльності / За ред. А. Капської. - К.: ІЗМН, 1996. - С. 11-20.

Литовченко О. Шляхи підвищення рівня соціальної адаптації підлітків у позашкільному закладі / О. Литов- ченко // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Т. Шевченка. - 2003. - № 4 (60). -

С. 125-137.

Лукашевич М. Соціалізація: виховні механізми та технології / М. Лукашевич // Навч.-метод. Посібник. - К.: ІЗМН, 1998. - 112 с.

Милославова И. Понятие и структура социальной адаптации / И. Милославова. - Автореф. дисс.. канд. филос. наук. - Л., 1974. - 21 с.

Мудрик А. Социальная педагогика / А. Мудрик. - Учеб. для студ. пед. вузов / Под ред. В. Сластенина. - М.: Изд. Центр «Академия», 1999. - С. 8-17.

Словарь по социальной педагогике: учеб. пособие для студ. высш.уч. завед. / Авт.-сост. Л. Мардахаев. - М.: Изд. Центр «Академия», 2002. - 368 с.

Размещено на Allbest.ru