Медіаграмотність як життєво необхідна навичка в сучасному соціально-політичному та культурному просторі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Медіаграмотність як життєво необхідна навичка в сучасному соціально-політичному та культурному просторі України

Актуальність

На початку ХХІ століття немає жодного наукового дослідження, зокрема й у галузі філології, де б не формулювалась актуальність проблеми медіаграмотності для суспільства, для культури, для міжособистісної комунікації в модерному світі. «Мова засобів масової інформації - одна з найбільш впливових сфер мови. Із плином часу вплив цієї мови не зменшується, а навпаки - збільшується. Художнє, наукове, офіційне мовлення за мірою впливу на літературну мову непорівнюване з масовою комунікацією. Маючи величезну аудиторію, різноманітні засоби інформування і впливу, мова ЗМІ стає центром національної мови», - зазначає Г. Солганик [9, с. 8]. Значну роль у розвитку медіаосвіти та медіаграмотності відіграло ЮНЕСКО. Проте деякі вчені вважають, що першу навчальну програму з медіаосвіти розробив канадський учений М. Маклюен у 1959 p., а поступове її впровадження в навчально-виховний процес розпочалося у 60-х роках ХХ ст. у Великій Британії, Канаді, Німеччині, США, Франції [1, с. 179].

Медійна проблематика вже понад століття досліджується світовою гуманітаристикою, зокрема такими науковцями, як А. Баранов, Х. Вайнрах, М. Вебер, Вежбицька, Р. Водак, Ю. Караулов, П. Паршин, І.Беляєва, В. Богданов, Е. Будаєв, А. Чудінов, М. Гаврилова, М. Гвенцадзе, Н. Гронська, Т. Грушевська, Дем'янков, М. Желтухіна, О. Кара-Мурза, О. Карасик, Н. Клушина, В. Костомаров, В. Красних, Ж. Куртін, К. Лоренц, Н. Мечковська, П. Паршин та ін. Незважаючи на це, проблема медіаграмотності як життєво необхідної навички в сучасному соціально-політичному та культурному просторі України в сучасній науці розроблена недостатньо.

Мета статті - розкрити зміст поняття «медіаосвіта»; дослідити питання медіаграмотності як життєво необхідної навички в сучасному соціально- політичному та культурному просторі України.

Виклад основного матеріалу

У сучасному освітньому просторі стали надзвичайно актуальними поняття «інформаційно-комунікативні технології», «медіаграмотність», «медіаосвіта», «мультимедіа». Інформаційне суспільство з активним упровадженням мультимедіа у повсякденну реальність вимагає від системи освіти перебудови методів та форм навчання, які дозволять учневі гнучко адаптуватися до швидкозмінних умов життя, володіти високим рівнем толерантності, пристосовувати отриманий наратив до власного життєвого простору. За словами М. Маклюена, «для того, щоб жити в сучасному суспільстві, необхідно бути медіаграмотним» [8, с. 1].

Медіаграмотність дозволяє людині активно використовувати можливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографа, преси, Інтер- нету, розвиває критичне мислення. На сьогодні дитина починає працювати з комп'ютером як споживач та користувач ІКТ із 6 років, а інколи - й раніше. В Україні понад 600 тисяч дітей у віці від 5 до 18 років використовують Інтернет, а кількість молодих онлайн-користувачів із кожним роком зростає більш ніж на 30%. У той же час школа відстає із запровадженням ІКТ, що не сприяє мотивації учнів до навчання. Майбутнє суспільство все більше спиратиметься на інформаційно-комунікаційні технології: web-технології, хмарні обчислення і bigdata, смартфони та Інтернет «розумних речей», штучний інтелект, мультифункціональні ґаджети тощо. Вони медіапотужно й суперечливо впливають на освіту молодого покоління, часто перетворюючись на провідний чинник його соціалізації, стихійного соціального навчання, стають засобом дистанційної і джерелом неформальної освіти. До цього додаються недосконалий захист дитини від небезпечного медіаконтенту, що може шкодити її здоров'ю та розвитку, відсутність механізмів ефективної саморегуляції інформаційного ринку, які не допускатимуть недоброякісної медіапродукції, низькоморальних ідеологем та цінностей, інших соціально шкідливих інформаційних впливів. Загострення потреби в інтенсифікації розвитку медіаосвіти зумовлене необхідністю протистояти зовнішній інформаційній агресії та руйнівній пропаганді.

У цих умовах медіаосвіта стає фундаментальною складовою інформаційної безпеки країни, відіграє стратегічну роль у вихованні патріотизму молоді, формуванні української ідентичності. Вона має стати одним із головних чинників забезпечення відкритості освіти щодо сучасних швидкозмінюваних знань і наближення змісту освіти до потреб повсякденного життя людини. Не втрачають значення і традиційні завдання медіаосвіти, які полягають у запобіганні вразливості людини до медіаманіпуляцій і медіанасильства, втечі від реальності, профілактиці поширення медіазалежностей.

Варто відзначити, що 20 травня 2010 року постановою Президії Національної академії педагогічних наук була схвалена Концепція впровадження медіаосвіти в Україні. Розроблення і прийняття нової редакції державної Концепції впровадження медіаосвіти - важлива складова модернізації освіти, яка сприятиме побудові в країні інформаційного суспільства, розвиткові економіки знань, становленню громадянського суспільства.

Головна мета Концепції - сприяння розбудові в Україні ефективної системи медіаосвіти, що має стати фундаментом гуманітарної безпеки держави, розвитку і консолідації громадянського суспільства, протидії зовнішній інформаційній агресії, всебічно підготувати дітей і молодь до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою медіа, формувати у громадян медіаінформаційну грамотність і медіакультуру відповідно до їх вікових, індивідуальних та інших особливостей [5].

Неоднозначність взаємодії медіа та освіти віддзеркалюється у складній системі понять. Зазвичай не лише окремі наукові школи, а й учені-дослідники пропонують свої варіанти формулювання таких ключових понять, як «медіаосвіта» та «медіаграмотність» [4, с. 7]. Означений термін походить від латинського medium (засіб зв'язку, посередник), media (засоби зв'язку, посередники). Сьогодні він синонімічно вживається у значенні ЗМІ (друковані видання, фото, радіо, телебачення, Інтернет, кіно тощо). В осмисленні сутності цього поняття практично різнотлумачень немає. Щодо визначення ключових складників медіа- освіти, важливих для неї понять, то їх із розвитком медіаосвіти достатньо [4, с. 36].

У більшості англомовних країн поняття «медіа- освіта» докінця ХХ століття переважно тлумачилося як медіаграмотність. У твердженнях британського медіапедагога К. Базелгетта йдеться про шість ключових понять медіаосвіти: «агентство медіа», «категорія медіа», «технологія медіа», «медіааудиторія», «мова медіа» та «медійна репрезентація» [3, с. 25].

Надалі наукові школи почали все більше розмежовувати поняття «медіаосвіта» і «медіаграмотність», визнаючи перше як більш широке, а друге - як таке, що значною мірою пов'язане зі здатністю опановувати медійні технічні засоби у сфері життєдіяльності, зокрема в освіті.

Відповідно до Концепції впровадження медіаосвіти в Україні, поняття «медіаосвіта» - це частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіакультури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп'ютерно опосередковане спілкування, Інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій [5].

Поняття «медіаграмотність» - складова медіа- культури, яка стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, успішно здобувати необхідну інформацію, свідомо сприймати і критично тлумачити інформацію, отриману з різних медіа, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні стосунки, міфи і типи контролю, які вони культивують [5].

Загалом вважається, що термін «медіаграмотність» є похідним від термінів «критичне бачення» та «візуальна грамотність». Також використовуються такі терміни, як «технологічна грамотність», «інформаційна грамотність», «комп'ютерна грамотність» тощо. Значна частина вчених дотримується думки, що медіаграмотність - це частина медіаосвіти. Чим більше ми вивчаємо медіа, тим більше ми медіаграмотні, тобто медіаграмотність - це здатність до експериментування, інтерпретації, аналізу та створення медіатекстів.

Л. Мастерман виділив та обґрунтував сім причин актуальності медіаосвіти в сучасному світі:

1. Високий рівень споживання мас-медіа та насиченість сучасних суспільств їх продуктами.

2. Ідеологічна важливість медіа та їх вплив на свідомість аудиторії.

3. Швидке зростання кількості медійної інформації, посилення механізмів управління нею та її розповсюдження.

4. Інтенсивність проникнення медіа в основні демократичні процеси.

5. Зростання значущості візуальної комунікації та інформації в усіх галузях.

6. Необхідність навчання школярів/студентів з орієнтацією на відповідність сучасним вимогам.

7. Національні та міжнародні процеси приватизації інформації, що пришвидшуються [6, с. 22].

До цих причин І. Жилавська додала ще одну: «пожовтіння» мас-медіа та зниження загального рівня медійної продукції, яке як зворотна реакція викликає до життя потребу в освітніх технологіях у галузі мас-медіа [2, с. 156].

Оскільки медіаграмотність - це континуум, виділяють вісім її ключових рівнів:

- осягнення основних положень (розуміння, що це відбувається не з ним/нею);

- усвідомлювання мови (розпізнавання мовного звучання та ототожнювання значень слів);

- усвідомлювання викладеної інформації (розмежування вигадки та того, що може бути в реальності тощо);

- розвиток скептицизму (оцінювання можливої неправдивої інформації в рекламі, чітке розуміння, що подобається, а що ні, вміння побачити смішне в некомічних героях);

- інтенсивний розвиток (потужна мотивація до пошуку конкретної інформації, вироблення чітких наборів інформації, якій надається перевага, високий рівень розуміння корисності отриманої інформації);

- емпіричне вивчання (пошук різних форм подання контенту та переказів, сюрпризів і нових емоційних, моральних реакцій та почуттів);

- критичне оцінювання (сприймання повідомлень такими, якими вони є, й подальше їх оцінювання у відповідному середовищі, глибоке й детальне розуміння історичного, економічного та художнього контекстів систем, представлених у повідомленні, здатність розуміти і відшуковувати нюанси в поданні інформації та відмінність від форми подання інших повідомлень на цю тему, здатність сформулювати висновки про сильні та слабкі сторони повідомлення);

- соціальна відповідальність (розуміння того, що певні повідомлення позитивніше впливають, ніж інші; усвідомлення, що чиясь власна думка впливає на суспільство й не важливо, як сильно; визнання того, що існують певні способи, завдяки яким особистість може конструктивно вплинути на суспільство) [7, с. 38].

Висновки. Важливість медіаосвіти в сучасному світі обумовлена тим, що мас-медіа в умовах глобалізації та інформаційного суспільства вагомо впливають на те, яким ми сприймаємо навколишній світ. Але часто медіа безвідповідально ставляться до своєї головної функції - чесно та правдиво інформувати про події та факти дійсності, тобто віртуальна картинка світу значно відрізняється від реальної картинки. Медіаосвіта дає людині можливість самозахисту, вчить критично сприймати медійні повідомлення.

Більшість сучасних учених вважають, що медіа- грамотність - це результат медіаосвіти, коли людина формує навички з аналізу та оцінки медіаматеріалів.

Огляд теорій медіаосвіти засвідчив, що вони мають фрагментарний характер, не спираються на цілісне узагальнення сучасного досвіду вивчення механізмів дії мас-медіа та досягнення ними ефекту, тобто впливу на аудиторію. Разом із тим, час розуміння закономірностей функціонування мас-медіа, ланок, де виникають шуми, тобто викривлення інформації, є, на наш погляд, обов'язковою складовою вдалої медіаосвіти.

Список використаної літератури

медіаграмотність інформаційний комунікаційний соціальний

1. Гуріненко І. Ю. Сутність терміна «медіазасоби навчання» / І. Ю. Гуріненко // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах. - Запоріжжя, 2о09. - Вип. 3 (56). - С. 178-184.

2. Жилавская И. В. Медиаобразование молодежной аудитории : монография / И. В. Жилавская. - Томск : Изд-во Томского ин-та информ. технологий, 2009. - 322 с.

3. Засурский Я. Н. Информационное общество, Интернет и новые средства массовой информации / Я. Н. Засурский // Информационное общество. - М. : Аспект-пресс, 2001. - Вып. 2. - С. 24-27.

4. Іванов В. Ф. Публіцистика. Масова комунікація : медіаенциклопедія / за заг. ред. В. Ф. Іванова. - К. : АУП ЦВП, 2007. - 780 с.

5. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні (нова редакція) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : osvita.mediasapiens.ua/http: mediaprosvita/ mediaosvita.

6. Мастерман Л. Обучение языку средств массовой информации / Л. Мастерман // Специалист. - 1993. - № 4. - С. 22-23.

7. Різун В. Медіаосвіта та медіаграмотність : підручник / В. Різун ; ред.-упор. : В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк ; за наук. ред. В. В. Різуна. - Київ : Центр Вільної Преси, 2013. - 352 с.

8. Шуляр В. Учень-читач і вчитель-фасилітатор в умовах 12-річної школи : [науково-методичний посібник] / В. Шуляр, Н. Огренич. - Миколаїв : Вид. Г. Гінкул, 2006. - 208 с.

9. Язык СМИ и политика / под ред. Г. Я. Солганика. - М. : Изд-во Московского университета, 2012. - 952 с.

Размещено на Allbest.ru