В дослідженні охарактеризовані основні елементи системи соціального забезпечення в Україні. Охарактеризовано право громадян Україні на соціальне забезпечення, розкриття змісту окремих його видів. А також запропоновано деякі шляхи вдосконалення політики держави в сфері соціального забезпечення.

Ключові слова: соціальне забезпечення, соціально-забезпечувальні правовідносини, соціальний захист, пенсії, допомоги.

Основний зміст дослідження

Соціальна сутність сучасних держав виражається у їх загальнонаціональних функціях щодо освіти, культури, охорони здоров'я, пенсійного забезпечення та інших форм соціального захисту своїх громадян. Держава набуває соціальних ознак, якщо реалізація цих функцій відбувається на основі панування права, створення гарантій прав людини, дотримання демократичних принципів здійснення соціально-економічної політики.

Основний Закон нашої держави у ст.1 проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. При цьому наголошується, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. А права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Вона відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком нашої держави. Отже, основною метою соціальної держави є максимальне задоволення постійно зростаючих матеріальних і духовних потреб громадян, послідовне підвищення рівня життя усього населення та зниження соціальної нерівності, створення максимальних можливостей для доступу до основних соціальних благ - якісної освіти, медичного і соціального обслуговування тощо.

Соціальне забезпечення слід розглядати як економічну та правову категорію. Воно є засобом перерозподілу доходів і подолання соціальної нерівності, зокрема, за допомогою соціального забезпечення, коли частина національного доходу спрямовується на потреби вразливих груп населення. Такий перерозподіл можливий тільки через правове регулювання. Норми права закріплюють організаційно-правові форми здійснення соціального забезпечення, джерела фінансування, коло осіб, які потребують соціального забезпечення, а також умови і порядок його надання. У цьому ракурсі соціальне забезпечення розглядається як правова категорія [3].

Крім того, поняття "соціальне забезпечення" в науковій літературі вживалося і вживається в різних значеннях: суспільно-історичний тип матеріального забезпечення престарілих і непрацездатних; особлива форма розподільчих відносин, що виникають у процесі розподілу частини суспільних фондів споживання; предмет соціальної політики країни; невід'ємний елемент способу життя і якості життя; самостійна функція держави; правова форма матеріального забезпечення певних категорій осіб; форма опосередкованого стимулювання активної участі громадян у соціально-економічному житті суспільства; конституційне соціальне право людини; галузь права тощо.

Сучасні умови життя в ринкових умовах потребують від людини активних дій щодо особистого соціального захисту. Держава повинна створити їй економічні й правові умови для забезпечення гідного рівня життя власною працею; використання нових стимулів до праці й економічної діяльності: підприємництво, самозайнятість, наявність власності та ін.; створення цивілізованих механізмів розподілу доходів (акціонерні й інші форми участі населення в розподілі прибутків, соціальне партнерство, недержавне пенсійне забезпечення та ін.); формування економічної системи самозахисту і вирівнювання стартових можливостей за допомогою цивільного законодавства [2].

Соціальне забезпечення є об'єктом соціальної політики, а не формою її вираження. Воно є одним із компонентів цієї політики. Небажано обмежувати рамки соціального забезпечення наданням різних видів матеріального забезпечення тільки особам, які потрапили під вплив соціального ризику на безповоротно нееквівалентних або безплатних засадах. Соціальне забезпечення також не зводиться лише до пенсій, допомог і соціальних послуг чи до надання забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету.

Таким чином, можна сказати, що соціальне забезпечення - це поєднання системи державного і недержавного матеріального забезпечення і соціального обслуговування в індивідуальній формі фізичних осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, на зазначених у законі чи договорі умовах зі спеціально створених для цього фондів; вони ґрунтуються на перерозподілі частини валового національного продукту з метою вирівнювання доходів різних верств населення і забезпечення соціальної злагоди в суспільстві.

Основні засади права на соціальний захист сформульовані у ст.46 Конституції України і зводяться до такого:

1) усі без винятку громадяни України мають право на соціальний захист;

2) основою такого захисту є соціальне забезпечення;

3) підставами соціального забезпечення є передбачені законом соціальні випадки, зокрема, повна, часткова або тимчасова втрата працездатності, втрата годувальника, безробіття з незалежних від особи обставинах, старість, інші випадки, визначені законом;

4) гарантіями забезпечення цього права є загальнообов'язкове державне страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення і створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними;

5) пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом [1]. Сказане більше стосується права на соціальне забезпечення, ніж права на соціальний захист. Останнє право набагато ширше, регулюється різними галузями права, не має чітко окреслених меж. Тому доцільніше вживати вужче поняття цього права.

Соціально-забезпечувальні правовідносини є визначальними у системі правових відносин соціального забезпечення. Вони становлять комплекс суспільних відносин, що врегульовані нормами права, та стосуються матеріального забезпечення громадян чи надання їм соціальних послуг і пільг у разі настання соціальних ризиків за рахунок коштів соціальних фондів та бюджетів різних рівнів.

Характерною рисою соціально-забезпечувальних правовідносин є їх так звана персоніфікація (індивідуалізація). Вона виражається у тому, що обсяг права на соціальне забезпечення конкретної особи (наприклад, розмір пенсії) зумовлюється саме її періодом трудової діяльності та сплатою страхових внесків, розміром середнього заробітку, відсотком втрати працездатності, сімейним станом, кількістю утриманців тощо.

Усі види соціального забезпечення мають спільну мету - соціальний захист громадян у передбачених законом випадках.

На теперішній час соціальний захист населення України розглядається в контексті розвитку ринкових відносин, глобалізації економічного та громадського життя, коли нові реалії суспільства замінюють старі та спрацьовані. Особливістю цього періоду є відставання розвитку нормативної бази та стандартів правового регулювання повсякденних потреб суспільства. Це відставання найбільш вразливе у порівнянні з соціальними стандартами Європейських країн. Саме тому соціальна політика є визначальним напрямом внутрішньої політики держави, а її розвиток забезпечує високий рівень захисту прав людини, створює передумови для розширеного відтворення людиною своєї діяльності, а також суспільної системи в цілому.

Для успішного реформування вітчизняної пенсійної системи потрібен час і вирішення таких важливих питань, як забезпечення сталого економічного зростання, поліпшення фінансової спроможності пенсійної системи, розширення можливостей зайнятості населення та зменшення безробіття, підвищення заробітної плати, розширення бази сплати пенсійних внесків за рахунок охоплення пенсійним страхуванням усіх юридичних і фізичних осіб [4].

соціальне забезпечення громадянин україна

Список використаних джерел

1. Україна. Конституція. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

2. Болотіна Н. Право людини на соціальне забезпечення в Україні: проблема термінів і понять / Н. Болотіна // Право України. - 2000. - №4. - С.35-39.

3. Бондаренко Ю.М. Удосконалення державних механізмів регулювання соціального захисту населення [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeBu/index.html.

4. Креховецька Л.Г. Використання досвіду зарубіжних країн у створенні трирівневої пенсійної системи України / Л.Г. Креховецька // ІДСД НАН України. - 2009. - С.129.

Размещено на Allbest.ru