Система надання соціальних послуг в Україні: політика та управління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система надання соціальних послуг в Україні: політика та управління

Сергій Попов

Ліна Савчук

Постановка проблеми

Розвиток країни як незалежної та соціальної держави спонукає органи публічної влади до пошуку шляхів осучаснення та підвищення якості системи надання соціальних послуг, ефективне функціонування якої мають забезпечити науково обґрунтовані механізми публічного управління. Протягом останніх років досягнуто певних позитивних зрушень у сфері надання соціальних послуг, зокрема прийнято:

закон України «Про соціальні послуги», закон України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», закон України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк»;

закон України від 15 березня 2012 р. № 4523-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо надання соціальних послуг», яким передбачено внесення змін до законів України «Про об'єднання громадян», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про соціальні послуги», у частині, що стосується визначення потреб громади у соціальних послугах, їх видах та обсягах, планування та надання послуг з урахуванням визначених потреб, запровадження стандартизації соціальних послуг, залучення до надання соціальних послуг недержавного та приватного секторів шляхом здійснення соціального замовлення, надання права об'єднанням громадян безпосередньо провадити господарську діяльність без мети отримання прибутку та запровадження диференційованого підходу під час оплати соціальних послуг залежно від доходу їх отримувача.

Окрім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2007 р. № 178 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 28, ст. 1122) схвалено Концепцію реформування системи соціальних послуг.

Утворено розгалужену мережу установ та закладів комунальної власності із надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Соціальні послуги також надаються громадськими, благодійними та релігійними організаціями. Громадськими організаціями реалізуються інноваційні проекти, у тому числі проекти, спрямовані на надання соціальних послуг із запобігання виникненню складних життєвих обставин, підвищення рівня професіоналізму соціальних працівників, інших фахівців, що надають соціальні послуги. В окремих регіонах місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування надають фінансову підтримку таким організаціям, а отже, забезпечують розвиток системи надання соціальних послуг, зокрема недержавного сектору.

Водночас діюча система надання соціальних послуг в Україні є неефективною. На рівні адміністративно-територіальної одиниці не запроваджено ефективні механізми раннього виявлення осіб, планування та надання соціальних послуг з урахуванням визначених потреб. На сьогодні надання соціальних послуг обмежено можливостями наявної мережі відповідних установ та закладів комунальної власності. Це унеможливлює якісне задоволення потреб відповідних осіб. До того ж, не проводиться системна робота із залучення до надання соціальних послуг та підтримки, зокрема фінансової, громадських, благодійних та релігійних організацій. Під час надання соціальних послуг не запроваджено інформаційний обмін з питань надання інших видів соціальної допомоги, що унеможливлює застосування комплексного підходу до подолання складної життєвої ситуації відповідної особи.

Соціальні послуги, як правило, задовольняють лише невідкладні потреби вразливих груп населення, не орієнтовані на запобігання виникненню складних життєвих обставин, не формують в осіб навичок реінтеграції у суспільство, що призводить до утримання значної кількості таких осіб під опікою держави [10].

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми, свідчить про наявність низки вдалих напрацювань в теорії і практиці формування та реалізації державної соціальної політики. Зокрема, розглянуто теоретико-прикладні питання діяльності системи надання соціальних послуг, розкрито сутність системи надання соціальних послуг [4]. Також досліджено теоретико-методологічні засади застосування маркетингових технологій в державному управлінні як методів доступу до послуг (державних, адміністративних) [11].

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Невирішеною раніше частиною загальної проблеми реалізації державної соціальної політики є прогалини у комплексному обґрунтовані різних видів механізмів публічного управління в сфері надання соціальних послуг в Україні. Тільки комплексне застосування виважених, науково обґрунтованих та взаємо- узгоджених механізмів реалізації державної політики у цій сфері забезпечать зростання добробуту населення, його соціальний захист, що обумовили мету та основні завдання цього дослідження.

Мета

Метою статті є узагальнення теоретико-методологічних напрацювань щодо державної політики та публічного управління системою надання соціальних послуг в Україні.

Виклад основного матеріалу

Стратегічною метою сталого розвитку України до 2020 року визначено впровадження в країні європейських _у стандартів життя, що передбачає забезпечення соціальних гарантій і стандартів життя, ефективний соціальний захист населення та надання якісних соціальних послуг [9]. З огляду на те, що соціальні послуги є державними, то держава в свою чергу бере на себе зобов'язання щодо гарантування особам, що перебувають у складних життєвих обставинах і потребують сторонньої допомоги (громадяни похилого віку, інваліди, сироти та ін.), надання соціальних послуг за визначеними стандартами якості та несе за це відповідальність. Тому, держава, використовуючи свої владні повноваження, повинна здійснювати управління системою надання соціальних послуг шляхом застосування певних механізмів.

Відповідно до ст. 12 закону України «Про соціальні послуги» сфера надання соціальних послуг складається з державного та недержавного секторів. До першого відносяться суб'єкти, що надають соціальні послуги і знаходяться в державній власності, а управління ними здійснюється відповідним центральним органом виконавчої влади (далі - ЦОВВ). До недержавного сектору відносяться громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з наданням соціальних послуг Управління недержавним сектором здійснюється у порядку визначеному законодавством, ліцензійними умовами і відповідними статутами. Доцільно також виокремити і комунальний сектор, який включає установи та заклади комунальної власності, що надають соціальні послуги і знаходяться в підпорядкуванні органів місцевого самоврядування. Ст. 12 закону України «Про соціальні послуги» встановлює, що під час організації надання соціальних послуг центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування взаємодіють між собою та із іншими суб'єктами, що надають соціальні послуги, іншими юридичними та фізичними особами [8].

Ст. 7 закону України «Про соціальні послуги» передбачено, що суб'єкти, які надають соціальні послуги на договірних засадах можуть залучати для виконання цієї роботи інші підприємства, установи, організації, фізичних осіб, зокрема волонтерів. Однак, станом на даний час, законодавством не передбачено реальну можливість надання соціальних послуг фізичними особами - підприємцями, що суттєво звужує коло цих суб'єктів та знижує конкуренцію у цій системі.

До державних і комунальних соціальних установ і закладів відносяться: територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян; центри соціальних служб для молоді; центри зайнятості; центри професійної, медичної та соціальної реабілітації інвалідів; притулки для неповнолітніх; центри соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх; будинки нічного перебування бездомних громадян; центри обліку бездомних громадян; соціальні готелі; центри соціальної адаптації, інші заклади.

Важлива роль у розробленні та реалізації принципів і механізмів державного управління системою надання соціальних послуг належить уповноваженим органам державної влади у сфері надання соціальних послуг, до основних із яких слід віднести:

ЦОВВ (Мінсоцполітики), що забезпечують формування і реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення, надання соціальних послуг. Його територіальні підрозділи здійснюють управління, координацію у цій сфері. ЦОВВ розробляють проекти нормативно-правових актів, що регулюють діяльність в системі надання соціальних послуг, зокрема встановлюють гарантований мінімум соціальних послуг, затверджують державні стандарти таких послуг, ведуть реєстр надавачів соціальних послуг, координують діяльність місцевих органів влади, здійснюють моніторинг дотримання законодавства щодо надання соціальних послуг;

місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної політики через систему надання соціальних послуг; визначають потреби населення адміністративно-територіальних одиниць у соціальних послугах, їх видах і обсягах шляхом збирання, узагальнення та аналізу інформації про становище і життєві обставини особи або соціальної групи, а також оцінки впливу послуг на процес подолання складних життєвих обставин; розробляють, затверджують та фінансують комплексні регіональні цільові соціальні програми з надання соціальних послуг; здійснюють соціальне замовлення за рахунок коштів, передбачених законом України «Про соціальні послуги» для фінансування соціальних послуг; забезпечують управління, контроль та координацію діяльності надавачів соціальних послуг; здійснюють моніторинг та оцінку якості соціальних послуг [3]. Центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування під час надання соціальних послуг взаємодіють між собою, а також із суб'єктами, які надають соціальні послуги, іншими юридичними та фізичними особами.

Держава є ключовим суб'єктом управління системою надання соціальних послуг, яка має виконувати координуючу та організуючу роль у врегулюванні суспільних відносин, процесів у цій системі. Держава порівняно з недержавними інститутами має значно ширші владні повноваження в соціальній сфері, які реалізуються відповідними органами влади шляхом використання широкого спектру механізмів публічного управління соціальними послугами, зокрема такими як: фінансовий, організаційний, правовий, інформаційний, кадровий, науково-прикладний та освітній. Такі механізми націлені на узгодження суспільних інтересів, потреб, визначення цілей, розробку необхідних рішень та їх реалізацію за ресурсної підтримки держави (влади, апарату, заходів, засобів, методів, важелів, ін.) [6].

Варто відмітити, що розвиток системи надання соціальних послуг є частиною зобов'язань України щодо виконання Європейської соціальної хартії, у частині 1.14 якої зазначено, що кожна людина має право користуватися послугами соціальних служб. Ст. 14 визначено, що з метою забезпечення ефективного надання соціальних послуг країни, що приєдналися до цієї хартії, зобов'язуються: сприяти функціонуванню служб або створювати служби, які завдяки використанню методів соціальної роботи, сприяли б підвищенню добробуту і розвитку як окремих осіб, так і їх груп у суспільстві, а також їхній адаптації до соціального середовища; заохочувати окремих осіб та добровільні або інші організації до участі у створенні та функціонуванні таких служб [7].

Кожен із основних механізмів характеризується своїм призначенням (функціями) та сучасним станом їх реалізації в Україні. Так, нормативно-правовий механізм (правовий механізм) має забезпечувати належне регулювання взаємовідносин, що виникають при організації та наданні соціальних послуг, реалізацію права громадян на отримання гарантованого державою рівня якості та в необхідних обсягах соціальних послуг. Протягом останнього десятиліття в Україні прийнято понад 20 законів, які встановлюють державні гарантії щодо надання різним категоріям населення соціальних послуг та допомог, включаючи закон України «Про соціальні послуги» [8].

Наступним варто зазначити механізм фінансового забезпечення системи надання соціальних послуг, який є неефективним в Україні, не дає змогу на практиці в повній мірі реалізовувати положення закону України «Про соціальні послуги». Цей механізм характеризується: низьким рівнем адресності послуг; вкрай неефективними та нераціональними соціальними грошовими виплатами; наданням цілого ряду громіздких і непрозорих пільг.

Серйозним недоліком фінансового механізму є унеможливлення спрямування коштів з державного і місцевих бюджетів недержавним суб'єктам, що надають такі послуги. Так ст. 89 п. 4 (а) Бюджетного кодексу України визначає, що бюджетні видатки на надання соціальних послуг можуть виділятися через державні програми соціального забезпечення тільки для державних установ. Тобто, Бюджетний кодекс не передбачає можливості спрямування цих коштів до позабюджетних установ, зокрема до недержавних організацій (далі - НДО), які є суб'єктами надання таких послуг [1].

Організаційний механізм публічного управління системою надання соціальних послуг є сукупністю здійснюваних державними та недержавними інститутами відповідних впливів, які спрямовано на розвиток і підвищення ефективності функціонування цієї системи шляхом її самоупорядкування. Організаційний механізм тісно пов'язаний з правовими нормами, що регламентують організаційну структуру вказаної системи. Цей механізм управління системою надання соціальних послуг включає відповідні інструменти, такі як соціальне замовлення, ліцензування, стандартизація соціальних послуг, акредитація певного виду соціальних послуг.

Інформаційний механізм публічного управління системою надання соціальних послуг - це сукупність технологій, методів, способів збирання, обробки інформації, своєчасне змістовно-якісне її опрацювання та надання з метою забезпечення ефективного функціонування такої системи. Під інформацією про соціальні послуги розуміють будь-яку інформацію представлену в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі щодо наявності, обсягів, порядку та умов отримання тих чи інших соціальних послуг.

Важливою складовою інформаційного механізму системи надання соціальних послуг є державно-громадське консультування з питань надання соціальних послуг. Сутність цього інструменту полягає в налагодженні та постійній підтримці зв'язків з зацікавленими сторонами, партнерами, державними, комунальними, громадськими та приватними суб'єктами, що надають такі послуги, а також створення внутрішньої системи управлінських комунікацій і менеджменту інформаційними потоками. До цього виду консультування можна віднести такі види комунікації: усної (конференції, прес-конференції, семінари, збори соціальних працівників, дискусії, круглі столи, тренінги, особисті зустрічі та ін.); письмової (прес-релізи, брошури, буклети, опубліковані статті тощо); ЗМІ (теле- та радіопрограми, відеофільми, інформаційні відеоролики, соціальна реклама та ін.); сучасні інформаційно- телекомунікаційні технології (Інтернет, відеоконференції тощо) [2].

Кадровий механізм системи надання соціальних послуг - це управлінська діяльність, яка спрямована на виконання функцій, пов'язаних з пошуком, добором та розстановкою кадрів, їх розвитком (оцінка, контроль, професійне навчання, підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації та ін.), правового регулювання і мотивації їх трудової діяльності.

Забезпечення системи соціальних послуг кваліфікованими кадрами, зокрема їх професійної підготовки щодо надання соціальних послуг у відповідності до визначених стандартів, залишається вкрай гострою проблемою. Системі надання соціальних послуг притаманний високий рівень плинності кадрів. Причинами цього є вкрай низький рівень заробітної плати, складність роботи та соціально-побутові умови проживання соціальних працівників у сільській місцевості.

Науково-прикладний та освітній механізми публічного управління в системі надання соціальних послуг є основою для формування реформ, ініціювання інновацій в системі соціальних послуг. Становлення, ефективне функціонування сучасної системи надання соціальних послуг означає широке та незмінне впровадження інновацій у практичну діяльність соціальних служб та інститутів. Європейські моделі надання соціальних послуг базуються на результатах науково-дослідної діяльності, науково-прикладних розробках та широкому впровадженні новітніх технологій у сферу соціальних послуг, у діяльність профільного міністерства, його підрозділів, соціальних служб.

На підставі результатів термінологічного аналізу науково-енциклопедичної літератури науково-прикладний механізм публічного управління соціальними послугами - це наукова діяльність, яка спрямована на дослідження явищ, процесів, складних життєвих обставин в житті людей з метою напрацювання нових знань, форм, методів і засобів, які застосовуються у практичній діяльності соціальних служб, закладів, установ, організацій для удосконалення управління системою надання соціальних послуг. Науково-прикладна діяльність базується на здійсненні ґрунтовного аналізу теоретичних, методологічних і практичних засад, форм та методів управлінського впливу держави на процеси надання таких послуг, пізнання, встановлення закономірностей побудови і функціонування управління державою системою соціальних послуг Наукові дослідження мають вивчати природу, закони, принципи та тенденції публічного управління соціальними послугами, проблеми його становлення і розвитку, а на базі отриманих результатів мають розроблятися основі підходи, методи та технології розв'язання цих проблем. Науково-інноваційна діяльність має поширюватися і на науково-професійну підготовку соціальних працівників - фахівців, здатних ефективно, якісно та вчасно виконувати поставлені перед ними завдання, творчо вирішувати проблеми, що виникають в ході їх професійної діяльності [5].

Освітній механізм публічного управління системою надання соціальних послуг - сукупність державно-управлінських принципів, форм і методів впливу на професійне навчання, підготовку, перепідготовку (спеціалізацію), підвищення кваліфікації та атестацію фахівців системи надання таких послуг. Освітній механізм публічного управління системою надання соціальних послуг реалізується на базі тісної співпраці Мінсоцполітики та його підрозділів, системи Національної академії державного управління при Президентові України, Міністерства освіти та науки і безпосередньо соціальних служб, в які направляються фахівці з відповідною професійною підготовкою. Зрозуміло, що невідповідна або неналежного рівня професійна підготовка фахівців, діяльність яких пов'язана з наданням соціальних послуг, значною мірою знижують рівні ефективності та якості надання таких послуг. А відтак, питання підготовки кадрів, розроблення відповідного навчально-методичного забезпечення, зокрема щодо визначення компетентності та навчальних результатів є вкрай актуальними для закладів вищої освіти з професійної підготовки фахівців із надання соціальних послуг. Зокрема, на теперішній час освітні стандарти у галузі знань «Соціальна робота» відсутні, що є невідкладно важливим питанням для вирішення.

З метою посилення ефективності підготовки кадрів, дієвості кадрового та освітнього механізмів Концепція реформування системи професійного навчання державних службовців, голів місцевих держадміністрацій, їх перших заступників та заступників, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад (розпорядження КМУ від 01.12. 2017 р. № 974-р) визначає низку першорядних завдань. Одне із них спрямовано на запровадження механізму співпраці Замовників освітніх послуг (органів державної влади, органів місцевого самоврядування) та Закладів-надавачів цих послуг, зокрема шляхом проведення заходів з обміну досвідом з питань професійного навчання публічних службовців. Використання цього механізму суттєво покращить вирішення питань щодо узгодженого визначення потреб професійного навчання публічних службовців.

Надання соціальних послуг доцільно розглядати у вимірі реалізації суспільного процесу, який потребує не тільки розроблення та реалізації економічної, а й соціальної політики, яка реалізується через застосування сукупності механізмів публічного управління.

Державна політика щодо надання соціальних послуг та механізми її реалізації, включають, зокрема нормативно-правовий, фінансовий, організаційний (соціальне замовлення, ліцензування, стандартизація соціальних послуг, акредитація певного виду соціальних послуг), інформаційний (консультування з громадськістю з питань надання соціальних послуг), кадровий, науково-прикладний та освітній механізми.

Цікавими для подальшого дослідження є різновиди механізму співпраці Замовників освітніх послуг та Закладів-надавачів цих послуг з метою вироблення підходів до покращення професійного навчання публічних службовців.

Література

соціальний політика послуга

1. Бюджетний кодекс України: Закон України від 08.07.2010 р. № 2456-VI. Відомості Верховної Ради України. 2010. № 50 - 51. Ст 572.

2. Все про соціальну роботу: навч. енциклопед. словник-довідник / за ред. В.М. Пічі. Вид. 2-ге, виправлене, перероблене та доповнене. Львів: «Новий Світ - 2000», 2013. 616 с.

3. Державне управління: словник-довідник / уклад. В.Д. Бакуменко та ін.; за заг ред. В.М. Князєва, В.Д. Бакуменка. Київ: Вид-во УАДУ, 2002. 228 с.

4. Дубич К.В. Сучасна система надання соціальних послуг України. Державне управління: удосконалення та розвиток: електрон. наук. фахове вид. 2015. № 3. URL: http:// www.dy.nayka.com.ua.

5. Енциклопедія державного управління: у 8 т. / наук.-ред. колегія: В.М. Князєв (співголова), І.В. Розпутенко (співголова) та ін. Київ: НАДУ, 2011. Т 1: Теорія державного управління. 748 с.

6. Енциклопедія державного управління: у 8 т. / наук.-ред. колегія: Ю.П. Сурмін (співголова), П.І. Надолішній (співголова) та ін. Київ: НАДУ, 2011. Т 2: Методологія державного управління. 692 с.

7. Європейська соціальна хартія: Хартія Ради Європи від 03.05.1996 р. № 994_062. URL: http://zakon3. rada.gov.ua/laws/show/994_062.

8. Про соціальні послуги: Закон України від 19.06.2003 р. № 966-IV. Офіційний вісник України. 2003. № 29. С. 52. Ст. 1435.

9. Про Стратегію сталого розвитку «Україна - 2020»: Указ Президента України від 12.01.2015 р. № 5/2015. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/5/2015.

10. Стратегія реформування системи надання соціальних послуг: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.08.2012 р. № 556-р. URL: http://zakon3. rada.gov.ua/laws/show/556-2012-%D1%80.

11. Штирліна А.А. Методологія маркетингу надання послуг в системі державного управління. Державне управління: удосконалення та розвиток: електрон. наук. фахове вид. 2016. № 9. URL: http:// www. dy.nayka.com.ua.

Размещено на Allbest.ru