Проблеми реагування правоохоронних органів на домашнє насильство крізь призму громадської думки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми реагування правоохоронних органів на домашнє насильство крізь призму громадської думки

Домашнє насильство залишається однією з найгостріших соціальних проблем. Від нього можуть потерпати жінки, чоловіки та діти. Відповідно до положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», домашнім насильством є «діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь» [1].

Незважаючи на високу замовчуваність домашнього насильства, масштаби проблеми залишаються досить значними в Україні. Зокрема, протягом 2016 року до органів Національної поліції України надійшло 127,5 тис. заяв та повідомлень щодо вчинених правопорушень та інших подій, пов'язаних із насильством у сім'ї (або 2,5% від загальної кількості зареєстрованих заяв і повідомлень), з них 982 були подані особисто дітьми. Протягом року було розслідувано 893 кримінальних провадження за кримінальними правопорушеннями, скоєними в сімейному середовищі. До адміністративної відповідальності за ст. 173-2 КУпАП притягнуто 87,6 тис. осіб, із яких 246 -- неповнолітні.

Домашнє насильство зумовлює значні медико-демографічні втрати, що визначаються безповоротними втратами населення, отриманням тяжких травм та інвалідизацією постраждалих, погіршенням репродуктивного здоров'я та імовірністю тривалих психологічних розладів у жертв насильства. Окрім безпосередньої шкоди для здоров'я постраждалих, насильство в сім'ї має вагомі суспільні наслідки, які вимірюються економічними збитками, пов'язаними з непрацездатністю потерпілих, вартістю функціонування системи державних послуг для жертв насильства тощо. Не менш вагомими є нематеріальні збитки, пов'язані з психологічними наслідками пережитого насильства для дітей, які стали його свідками, та їх можливого впливу на формування моделей майбутньої поведінки у власних родинах. Це визначає високу актуальність досліджень проблематики домашнього насильства в Україні, наукового пошуку найбільш ефективних механізмів запобігання насильству та оцінювання ефективності соціальних послуг, які надаються постраждалим.

З метою реалізації новітніх форм і методів роботи з реагування на випадки домашнього насильства, в територіальних органах поліції Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Малиновського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та Сєвєродонецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області було запроваджено пілотний проект зі створення мобільних груп реагування на повідомлення про вчинення насильства в сім'ї. До складу груп входять працівники превенції, а саме -- дільничні офіцери поліції, працівники ювенальної превенції, слідство карного розшуку та екіпаж патрульної поліції віддалено.

Спеціальні підрозділи поліції під назвою «Поліна» запрацювали в червні 2017 року, і за перший місяць після старту проекту правоохоронці отримали 376 звернень, які завершилися складанням 115 адміністративних протоколів та відкриттям чотирьох кримінальних проваджень. Станом на 01.11.2017 р. до територіальних підрозділів поліції в пілотних районах надійшло вже 1 451 звернення, з приводу яких здійснено 1 411 виїздів мобільних груп, із них 91 виїзд -- разом із працівниками соціальних служб. На місці події прийнято 483 рішення, 473 особи визнано потерпілими від насильства в сім'ї.

Запровадження новітніх форм і методів боротьби з домашнім насильством потребує розробки відповідної системи оцінювання їх результатів. Окрім об'єктивних показників роботи правоохоронних органів, що відображаються адміністративною (відомчою) статистикою, важливим індикатором ефективності роботи поліції є результати суб'єктивних оцінок населення. Подібне поглиблення співпраці з активними громадянами відповідає засадничим принципам стратегії community policing [2], спрямованої на розвиток партнерства з місцевими громадами в забезпеченні громадської безпеки. Найпоширенішим методом збору такої інформації залишаються соціологічні опитування, які дають змогу оцінити рівень довіри населення до правоохоронних органів, задоволеність громадян отриманими послугами або доступність відповідних служб на місцях.

Аналіз попередніх досліджень. Проблеми насильства в сім'ї досліджували вітчизняні фахівці в галузі психології, педагогіки, кримінології, адміністративного та кримінального права -- О. Ковальова (O. Kovalyova) [3, 4]; Н. Аніщук (N. Anischuk) [5], K. Левченко (К. Levchenko) [6], Г. Христова (G. Khrystova) [7], В. Бондаровська (V Bondarovska) та О. Кочемировська (O. Kochemyrovska) [8]. Завдання цих досліджень полягали у розробці комплексних рекомендацій щодо вдосконалення законодавчого середовища та посилення заходів державної політики з протидії домашньому насильству.

Оцінювання рівня поширеності насильства, визначення його причин та наслідків досить давно перебувають у фокусі соціальних досліджень. Так, перші національні оцінки поширення насильства щодо жінок були виконані в рамках Медико-демо- графічного обстеження України (МДОУ--2007), програма якого містила спеціальний модуль «Насильство в родині» з питаннями щодо особистого досвіду домашнього насильства [9]. 2014 року здійснено репрезентативне обстеження населення з питань насильства щодо жінок й дівчат, яке ґрунтувалося на тому ж тематичному модулі МДОУ--2007 [9]. Результати цих обстежень дають змогу певною мірою оцінити рівень поширення ґендерно зумовленого насильства та краще зрозуміти його природу, причини та наслідки.

Особливості суспільної думки щодо насильства в родині досліджували й у рамках Мультиіндикаторного кластерного обстеження в 2012 році (MICS) [10]. Деякі питання, пов'язані з проявами домашнього насильства щодо літніх осіб, було розглянуто в програмі соціологічного опитування «Літні жінки та чоловіки: якість життя та соціальний добробут» (2013) [11]. Питання ефективності функціонування закладів, що надають послуги постраждалим жінкам, досліджено в Звіті за результатами моніторингу спеціальних закладів для жінок, постраждалих від домашнього насильства (2012) [12] та в рамках соціологічного дослідження «Доступність соціальних послуг жінкам, які постраждали від насильства» [13].

Становлення нових викликів у сфері ґендерно зумовленого насильства в зв'язку з розвитком збройного конфлікту на сході України обумовило потребу в новому дослідженні різних форм насильства щодо жінок на територіях, постраждалих від конфлікту [14]. Нарешті, 2017 року реалізовано першу в країні комплексну оцінку економічної вартості наслідків насильства щодо жінок, в рамках якої розраховано сумарні економічні втрати від домашнього насильства та оцінено особисті збитки постраждалих жінок [15].

Разом із тим, численні аспекти взаємодії громадян, постраждалих від домашнього насильства, та правоохоронців залишаються поза можливостями системного моніторингу. Неповнота інформації, що характеризує проблеми, з якими вони можуть стикатися підчас звернення до правоохоронних органів, обмежує розробку ефективних інструментів протидії домашньому насильству, які відповідали би реальним потребам потерпілих, забезпечували адекватне покарання кривдників та сприяли попередженню ризиків повторення насильства. Це зумовлює необхідність пошуку нових наукових підходів до збору та узагальнення інформації, що мають ґрунтуватися на кращих міжнародних стандартах і враховувати національні особливості розвитку.

Метою даної статті є започаткування експертного обговорення актуальних проблем, що існують у сфері реагування правоохоронних органів на випадки домашього насильства. З цією метою було проведено спеціальне опитування громадян, які зазнали насильства в сім'ї та зверталися по допомогу до правоохоронних органів. Дослідження суб'єктивних оцінок, наданих громадянами роботі спеціальних підрозділів національної поліції з протидії домашньому насильству, виконано за підтримки Фонду ООН у галузі народонаселення (UNFPA) за ініціативи Міністерства внутрішніх справ України.

Наукова новизна даного дослідження полягає в обґрунтуванні та апробації нових методологічних підходів до оцінки ефективності роботи правоохоронних органів, що ґрунтуються на використанні соціологічних методів дослідження. Використання нових показників моніторингу та оцінювання дозволить не лише підвищити ефективність реагування на домашнє насильство та посилити рівень безпеки громадян, а й підвищити рівень довіри населення до правоохоронних органів, покращити міжсекторальну взаємодію між службами, залученими до протидії насильству, та сприяти розвитку тендерної чутливості правоохоронців у контексті їх неупередженого ставлення до проблеми домашнього насильства.

Соціально-демографічні характеристики респондентів. Цільова група опитування була представлена громадянами, які зверталися до правоохоронних органів у зв'язку з домашнім насильством протягом січня--жовтня 2017 року. Методом індивідуального інтерв'ю у пілотних регіонах, де працюють мобільні групи поліції з протидії домашньому насильству «Поліна»:, було опитано 349 респондентів. Їх рекрутинг здійснювався за участі правоохоронців, працівників соціальних служб та громадських організацій, які надають допомогу потерпілим від насильства.Переважна більшість опитаних громадян, які зверталися до правоохоронців із приводу домашнього насильства, були жінками, однак чоловіки склали майже п'яту частину всіх респондентів. Основна частина опитаних належали до найбільш активного репродуктивного віку (20--39 років), разом з тим у вибірковій сукупності були представлені й старші вікові групи (17% респондентів старше 50 років), а також декілька осіб віком до 20 років.

Більше половини опитаних громадян, які пережили домашнє насильство, перебували в офіційному або незареєстрованому шлюбі, майже половина з них мали дітей віком до 18 років. Переважна більшість респондентів мали вищу освіту, понад 60% з них були зайняті на ринку праці. Разом із тим, до вибіркової сукупності потрапили й інші категорії громадян, -- безробітні, пенсіонери, особи, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною тощо.

Близько третини респондентів підтвердили приналежність до певної вразливої категорії населення, в тому числі внутрішньо переміщених осіб (18%), сімей у складних життєвих обставинах, які перебувають на обліку соціальних служб (14%), багатодітних сімей та людей з інвалідністю (10%).

Основні результати дослідження. Як показали результати опитування, домашнє насильство може перетворюватися на системну проблему для потерпілих, оскільки більше третини респондентів зазначили, що їм і раніше доводилося звертатися до поліції з цього приводу (рис. 1). Рівень повторних звернень з приводу насильства в сім'ї залишається досить високим: кожен п'ятий респондент звертався до правоохоронців із цією проблемою принаймні декілька разів, а 3% опитаних повідомили, що вони постійно стикаються з проявами насильства у власній родині.

Найбільш поширеною причиною звернень до поліції з приводу домашнього насильства є нанесення фізичних ушкоджень різного ступеня. Зокрема, половина респондентів повідомили, що основною причиною їх звернення було саме фізичне насильство (рис. 2). Третина потерпілих зверталися до поліції з приводу емоційного насильства в родині, що виражалося у формі сварок, погроз, шантажу або контролю. Кожен сьомий респондент звертався до правоохоронців у зв'язку з вчиненням економічного насильства, коли члени родини відбирали в нього майно або гроші, позбавляли засобів існування. Лише 3% опитаних громадян зазначили, що вони зверталися до поліції з приводу вчинення сексуального насильства в сім'ї.

Більше половини звернень потерпілих до поліції були пов'язані з діями теперішнього або колишнього подружжя (табл. 3). Це підтверджує переважну ґендерну зумовленість домашнього насильства, внаслідок якої найбільш поширеним залишається насильство з боку інтимного партнера. Абсолютну більшість серед потерпілих цієї категорії становлять жінки (91% респондентів), більше половини їхніх звернень пов'язані з проявами фізичного насильства.

Привертає увагу й помітна роль міжпоколінного насильства в сім'ях, оскільки кожен дев'ятий респондент звертався до поліції з приводу насильницьких дій з боку власних дітей або онуків. Ця категорія потерпілих переважно представлена літніми людьми: половина респондентів, які стикалися з насильством з боку дітей, належали до вікової групи старше 60 років. Їхні звернення також здебільшого пов'язуються з фізичним насильством; емоційне насильство виступало причиною звернення лише в третині випадків.

Близько 8% респондентів зверталися до поліції внаслідок насильства з боку власних батьків; основною формою насильства в цьому випадку було емоційне.

Привертає увагу, що в цій групі потерпілих зростає частка чоловіків (майже 40%), а основна частина жертв має вік 20--29 років. Чверть потерпілих зазначили, що свідками тих насильницьких ситуацій, які їм довелося пережити, були неповнолітні діти, а декілька відсотків респондентів наголосили, що діти також постраждали на місці події. Серед інших груп кривдників респонденти зазначали такі категорії родичів, як власні брати/сестри, батьки подружжя, вітчими та навіть співмешканці доньок.

сім'я насильство соціологічний правоохоронець

Розподіл відповідей потерпілих від домашнього насильства на запитання «Яким чином відбулося звернення до поліції?»,% всіх опитаних