Колективна ідентичність як об'єкт політологічної рефлексії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет ім. Івана Франка (Україна, Львів)

Колективна ідентичність як об'єкт політологічної рефлексії

Угрин Л.Я.

кандидат політичних наук

доцент кафедри теорії та

історії політичної науки

Необхідною умовою стабільності й розвитку сучасних суспільств і держав є спільна ідентичність як відповідь на питання «хто Ми». Виступаючи основою згуртованості суспільства, яке в епоху глобалізації все більше атомізується і диференціюється, вона «вплітає» численні індивідуальні та групові ідентичності в єдину суспільну «тканину» й забезпечує його єдність та консолідацію. В цьому контексті функціонування сучасних суспільств є пошуком балансу між партикулярністю групових інтересів й ідентифікацій та універсальністю національної та елементів космополітичних ідентичностей. В цього погляду важливою проблемою політичної науки і практики є вивчення колективних ідентичностей та їх різновидів, оскільки вони визначають політичну поведінку груп і суспільства загалом.

Теоретичні аспекти поняття «колективна ідентичність» відображені у працях багатьох західних авторів (А. Абізаде, Ш. Айзенштадт, К. Апіах, А. Вендт, Р. Дженкінс, Л. Колаковський, А. Мелуччі, В. Хесле та ін.). їх також досліджували українські та пострадянські вчені С. Андрусів, В. Ребкало, В. Козаков, Н. Федотова, Л. Хашиєва). Багато праць присвячена конкретним типам колективних ідентичностей - національній, регіональній, етнічній (Б. Андерсон, К. Калхун, К. Джонсон, А. Коулман, А. Колодій, Е. Сміт, Д. Лейтін, Дж. Фірон та ін.), що зумовлює вивчення політичних аспектів різних типів колективних ідентичностей. Ця проблематика і є метою статті.

Більшість авторів, аналізуючи колективні типи ідентичності, підкреслює проблему взаємодії та співвідношення індивідуальних і колективних (групових) ідентичностей. За Р. Дженкінсом, індивідуальна ідентичність більше підкреслює розрізнення, колективна - подібності, хоча знову ж таки це питання вибору акцентів: кожна засновується на взаємодії подібностей і відмінностей. Учений доходить висновку, що: 1) індивідуальні й колективні ідентифікації можна сприймати як подібні у головних аспектах; 2) індивід і колектив зазвичай взаємозалежні; 3) індивідуальні та колективні ідентифікації виявляються лише в межах взаємодій; 4) процеси становлення й відтворення індивідуальних і колективних ідентичностей, є аналогічними. Відповідно теоретизація ідентифікації та ідентичності має рівною мірою враховувати індивіда й колектив [див.: 17, р. 37-38]. Отже, сутність і соціальної, і колективної ідентичності лежить у площині взаємодії індивіда і суспільства. У цій площині встановлюються емоційні зв'язки індивіда з усталеними у суспільстві соціальними та політичними інститутами. У такому сенсі колективна ідентичність як сукупність спільних уявлень про колективне «Я» («Ми») формує узгоджену, солідарну позицію та мотивацію індивідуальної й групової поведінки й діяльності по реалізації стратегії загальносуспільного розвитку, національних інтересів.

Відчуття колективної ідентичності - відчуття «Ми», що виникає між людьми з подібними позиціями, мислення в категоріях «Свої» і «Чужі», «Ми» і «Вони» - формують моральний зв'язок між людьми, що належать до «Ми». П. Штомпка вважає, що цей зв'язок засновується на довірі, лояльності і солідарності [див.: 13, с. 196]. Солідарність групи чи спільноти визначає здатність колективних ідентичностей інтегрувати розрізнені інтереси її членів і попереджувати чи узгоджувати конфлікти між ними, що дає змогу розглядати їх одним з вагомих чинників суспільного і політичного порядків.

Однак, колективні ідентичності не можуть бути простим агрегуванням окремих ідентичностей, їхні спільні ознаки не зводяться до суми ознак і психологічних процесів, притаманних індивідам, які є їхніми членами. Колективні ідентичності постають надіндивідуальними сутностями, сформованими на основі позаособистісних ознак, цінностей та інтерсуб'єктивних практик, їхніми основними властивостями є згуртованість і солідарність групи (спільноти). Колективні ідентичності, узагальнюючи досвід груп (спільнот), не тільки створюють уявлення і відчуття цілісності колективів, а й трактуються самостійними об'єктами з незалежними від їхніх членів формами існування. Відповідно в інтерпретаціях колективної ідентичності, її особливостей акцентується на її автономності від того, поділяє, чи не поділяє свою приналежність і лояльність до колективу кожен її член окремо. Незалежно від ідентифікації окремих індивідів, вона здатна нав'язувати реальність, відповідну змісту її базових елементів - через формування картину світу впливати на соціально- політичну реальність, навіть, попри наміри відмовитись чи трансформувати їх. Прикладом може бути радянська ідентичність в Україні та інших постсоціалістичних державах, елементи якої впродовж багатьох років після зникнення СРСР як держави продовжують впливати на масову свідомість і поведінку навіть тих вікових груп, які не застали «радянської реальності». Проте й штучно сконструйована ідентичність без реальних її носіїв не може існувати, її елементи не зможуть бути інтерналізовані індивідами.

Отже, колективний рівень ідентичності нерозривно й об'єктивно пов'язаний з індивідуальним (людина, малі групи), на якому відбувається розвиток людського потенціалу та формування індивідуальної самості. Останні й визначають формування та підтримку (чи непідтримку) певних моделей політичного порядку і державної влади через вияви політичної культури, політичних орієнтацій, цінностей, ідеології, їхню легітимізацію. Формування/конструювання колективної ідентичності є поєднанням самоідентифікації та ідентифікації з певним колективом чи суспільством.

Однак, попри зв'язок і взаємодетермінованість індивідуальні й колективні ідентичності відрізняються і ознаками, і функціями, і способами й механізмами їх трансформацій і конструювання, особливо на макрорівні суспільства. Вказуючи на такі відмінності, І. Нойманн. передусім підкреслює, що колективні ідентичності функціонують «на рівні соціальному», тоді як індивідуальні він вважає «питанням емоцій», оскільки вони формуються зазвичай у процесі міжособистісних комунікацій і зв'язків. У цьому сенсі колективні ідентичності як «соціальні явища» «уявляються» як щось спільне [10, с. 14]. Це означає, що їх члени відносять себе до однієї і тієї ж спільноти завдяки уяві, що вони володіють спільними ознаками, а не взаємодіють особисто. Б. Андерсон вважав, що «будь-яка спільнота, більша за первісне поселення з безпосередніми контактами між мешканцями (хоча, можливо, й вона), є уявленою. Спільноти потрібно розрізняти не за їхньою справжністю чи несправжністю, а за манерою уявлення» [1, с. 23]. За Ч. Тейлором, «соціальне уявлюване» «відображається не в теоретичних конструкціях, а в образах, історіях, легендах і т.д.», «поділяється великими групами людей або навіть суспільством загалом», оскільки є «загальноприйнятим розумінням, що уможливлює спільні практики, а також формує і згуртовує почуття легітимності». Соціальне уявлюване є «чимось більшим і глибшим, аніж просто інтелектуальні схеми, які люди можуть залучати собі на допомогу, розмірковуючи про соціальну реальність відсторонено і абстрактно. Тут маються на увазі, скоріше, ті способи, завдяки яким вони уявляють власне існування в соціумі, свої взаємини з іншими людьми, очікування від таких контактів і глибинні нормативні ідеї й образи, що ховаються за цими очікуваннями» [12]. Джерелом колективних уявлень виступає культура, колективна пам'ять, дискурсивні й наративні практики. Отже, колективна ідентичність є образом, уявою, котрий група конструює відносно самої себе і з яким ідентифікують себе всі члени групи.

І. Нойманн також підкреслює, що колективні ідентичності є мотиваціями суб'єктів і передумовами до дії, зокрема колективної діяльності, вони структурують соціальний та політичний простір [10, с. 15]. А. Мелуччі пов'язує колективну ідентичність з «інтерактивним і спільним процесом означення, здійснюваним деякою кількістю індивідів (або груп - на більш складному рівні) і зв'язаним з орієнтаціями їхніх дій і полем можливостей і обмежень, в якому ці дії відбуваються» [18, р. 70]. Дослідник наголошує, що ці орієнтації, можливості та обмеження формуються інформацією і визначаються культурними вимірами, в тому числі і зверненням до універсальних смислів культури. У такому розумінні колективні ідентичності є сукупністю практик реалізації конкретних соціальних і політичних дій, наділених смислами індивідами, залучених у ці дії. Близьким до Мелуччі є розуміння колективної ідентичності К. Калхуном. Основними маркерами цього поняття він вважає спільність розуміння та спільність способу дії; вони сприяють конструюванню суспільних відносин і забезпечують «спільну риторичну основу» навіть у конкурентних чи конфліктних ситуаціях [16, р. 560].

Підсумовуючи наголосимо, що спільні уявлення, відчуття спільної справи й спільних загроз формують спільні смисли і мотивують індивідів діяти разом заради інтересів колективу, створюючи тим самим почуття колективного «Ми». Колективні ідентичності постають комунікативними і дискурсивними конструктами, ефективність яких визначається: 1) способами ідентифікації з ними індивідів-членів; 2) когнітивною й символічною системою, яка на основі спільних знань структурує емоції, думки і головне - дії групи/ спільноти; 3) згуртованість колективних ідентичностей, яка залежить від когерентності й узгодженості її конститутивних систем - переконань, норм, цінностей. Колективні ідентичності з низьким рівнем когерентності характеризуються більшою непевністю стосовно меж групи і критеріїв ідентифікації та готовністю до комунікації з іншими групами.

Концептуалізація поняття «колективна ідентичність» пов'язана не лише з усвідомленням тотожності з групою, а й значною мірою - з дискурсом «Іншого»; вони конструюються не лише «уявлюваним матеріалом», який визначається внутрішнім й історичним розвитком спільноти, але й зовнішніми складовими, або ж «Іншими». Під «Іншими» розуміють спільноти, які характеризуються відмінними способом життя, мовою, культурою, цінностями, політичними інтересами й цілями. Тому колективні ідентичності існують завдяки «певним маркерам» (ознакам), котрі відділяють одні спільноти від інших - колективне Я від колективних Інших [10, с. 14-15]. Інший у такому сенсі постає необхідним, якщо не визначальним, елементом формування колективних ідентичностей. Розмежування Я-Інший, Ми-Вони започатковує формування само- тотожності Я (Ми). 3. Бауман відзначав, що ці дихотомії «мають шанс лише в парі - у протиставленні (опозиції) один одному. Ми це «ми» лише тому, що є люди, відмінні від нас, тобто «вони»; і вони згуртовані, утворюють групу, єдине ціле тільки тому, що кожен з них володіє спільними характеристиками: ніхто з них не є «одним з нас» [3, с. 60]. Обидва поняття отримують своє значення від розділяючої їх і сформованої ними межі. Без цієї відмінності, не маючи змоги протиставити себе «їм», ми не змогли б надати сенсу власній ідентичності» [3, с. 60]. З цього погляду ідентичність є результатом рефлексивно-свідомої або ж спонтанної комунікації Я та Іншого, яка й вибудовує основні ідентифікаційні зв'язки.

Я та Інший є не лише суб'єктами комунікації та взаємного пізнання, а й умовою процесів конструювання колективних ідентичностей, оскільки ПОДІЛ Я-ІНШИЙ, Свій-Чужий є базовим способом категоризації та пізнання соціального світу і для індивіда, і для спільнот. Вагомість Іншого для конструювання колективної ідентичності - в об'єктивації меж спільноти, в оформленні культурних і політичних демаркацій між спільнотами та державами. За визначенням Ф. Барта, вони (межі спільноти) об'єктивуються в знаковій формі, а знаки і символи, в свою чергу, через уже наявні або знову приписувані значення визначають сферу смислів, в якій існує суспільство: «Спільнота позначає свої кордони за допомогою маркерів - відмінностей, не обов'язково об'єктивних, але істотних в певний момент» [2, с. 30]. Подібно й образ Іншого конструюється мовою, дискурсами, символами у процесі комунікації; Інший такий же уявлюваний, як і спільнота, яку він конституює. Отже, необхідною функцією Іншого є означування і формування меж ідентичностей, пізнання людських колективів, без яких неможливе маркування власної унікальності. Інший також конструює ідентичність Я через сприйняття та оцінку його образу та почуття, які вони викликають.

Відносини Я-Інший, Ми-Вони є виявом політичних вимірів колективних ідентичностей, адже, за висловом Ш. Муфф, в «політиці ми завжди маємо справу з «нами», що протиставляються «їм», і подолати цей антагонізм неможливо [9]. Інтерпретація іншості, заснована на поглядах К. Шмітта та їх пізнішій інтерпретації, передбачає антагонізм і конфліктність відносин Ми- Вони, сприйняття Іншого загрозою, ворогом, і як результат - його заперечення і прагнення виключення. Однак, діапазон прояву іншості набагато ширший. До прикладу, іншість диференціюють через символічні фігури «Маргінала», «Стороннього», «Чужого», «Ворога» (Л. Гудков), або Ворогів, Суперників і Друзів (А. Вендт). Трансформації сприйняття Іншого - від близького Іншого до Чужого, Ворога відбуваються у процесах взаємодії, його статус не є усталеним, однак, відносини Я-Інший не завжди містять елементи чужості.

Вважається, що найбільшу небезпеку і одночасно найбільший консолідуючий потенціал мають Чужі та Вороги, оскільки «піддають сумніву майже все, що здається близьким та безумовним членам групи», передусім знання, відповідні «стандартизованій схемі культурного зразка, яка вручається йому (члену групи) предками, вчителями, авторитетами... як керівництво для всіх ситуацій, які зазвичай виникають в соціальному світі» [14, с. 357, 359]. Б. Вальденфельс у феноменологічній інтерпретації відносин Своє-Чуже опирається на поняття порядку (культурного, символічного, політичного), під яким розуміє певний орієнтир, що лежить в основі «життєвого світу». Чужий «висуває домагання, що порушують і підривають існуючий порядок» [5, с. 103], тому Чуже стає помітним у формі «чогось поза-порядкового (AuBer-ordentlichen)» і виникає «на краях і в дірках різних порядків (Ordnungen)» [5, с. 6], що веде до небезпеки заміщення Свого Іншим. Встановлення меж «Свого» і Чужого і є процесом упорядкування.

Загалом Чуже є відхиленням від основних маркерів і цінностей ідентичності і ставить її під сумнів у процесах взаємодії. Однак, з іншого боку, це консолідує суспільство для захисту «свого». Очевидно, що амбівалентність Іншого і Чужого зазвичай негативно впливає на конституювання колективної ідентичності амбівалентність Іншого породжує амбівалентність ідентичності спільноти.

Сприйняття Іншого у різних його модифікаціях від близького Іншого до Чужого - не є усталеним й постійно релятивізується. Воно може стосуватися не лише онтологічних, а й аксіологічних чи історичних вимірів ідентичності. Прикладом впливу історичного виміру сприйняття Іншого на конструювання колективної ідентичності є післявоєнна Європа, яка у побудові спільної ідентичності прагнула відмежуватися від попередньої історії - війн, національних поділів, тоталітаризму. «Інший» у цьому контексті сприймався європейським минулим. Сприйняття іншості також зумовлено інтенсивністю відносин Я-Інший, способами її дискурсивної та символічної інтерпретації.

Наявність багатьох Інших (які відповідають множинності ідентифікацій і порядків) релевантно передають поняття генералізований (узагальнений), спільний Інший, значущий Інший, які відображають прагнення визначити «головного» Іншого у процесах ідентифікації. Проте, вони так само не мають однозначних інтерпретацій у літературі. Найпоширенішим є поняття «значущого Іншого» (significant others), яке має широкий спектр теоретичного осмислення. Інший як значущий постає:

1) найбільш протилежною, інтенсивною (pressing) й актуальною ідентичністю і з цього погляду практично наближається до Чужого;

2) структурою, що визначально впливає на формування і трансформацію колективної ідентичності суб'єкта;

3) ідентичністю, конкуруючою з «Я» за спільну ідентичність, що прагне заперечити межі ідентичності Я та інколи й саму його ідентичність;

4) володіє різноманітністю ціннісних, дискурсивних і символічних ресурсів обґрунтування та конструювання Іншого.

Відзначимо, що деякі автори ставлять під сумнів тезу про можливість колективної ідентичності лише шляхом розмежування зі зовнішнім Іншим і пропонують зосередитись на внутрішніх умовах, що генерують колективні ідентичності, осмислювати різне (передовсім неконфліктне) сприйняття відмінностей в ідентифікаційних процесах у контексті універсальних загальнолюдських цінностей. Стверджувати, що ідентичність передбачає відмінності, не означає, що вона передбачає зовнішнього Іншого, - переконує А. Абізаде [15, р. 45]. З цього погляду проблематизуються відносини колективного Я з близьким (подібним) Іншим і внутрішнім Іншим у процесах становлення і конструювання колективних ідентичностей.

Інший, який одночасно і схожий і відмінний, має подібні чи навіть спільні знакові і смислові структури (наприклад, мову), історичні наративи, що стали результатом територіальної близькості і (або) подібності історичного досвіду. Такий Інший, на нашу думку, є, значущішим для Я, аніж Інший - протилежний (далекий) за своїми когнітивно-символічними й ціннісними параметрами. Він має значно більше ресурсів асимілювати «Я», маніпулювати його ідентичністю. У цьому сенсі він небезпечніший для ідентичності колективного «Я», що може «розчинитися» у ньому. З іншого боку, не завжди його роль негативна - він може посилювати колективну ідентичність, зміцнюючи нестабільну єдність національних держав, або ж у процесі соціально-політичних взаємодій стати основою творення нових, ширших інтегрованих ідентичностей (наприклад, європейської), які артикулюють спільну систему смислів та цінностей. Очевидно, що основою вибору відповідних стратегій є взаємне сприйняття Я та Іншого, їхній статус - Ворог чи Союзник.

Проявом іншості у міжсуб'єктній комунікації є також внутрішній Інший, концептуалізація якого засновується на уявленні про відмінності як внутрішню складову ідентичності. Феномен внутрішнього Іншого відображає різнорідність і диференціацію всередині великих спільнот (передовсім національних), їх поляризацію, результатом якої може стати, за Б. Вальденфельсом, «Чужорідне у Своєму», аж до конструювання «внутрішнього Ворога». К. Джонсон і А. Коулман визначають «ідею внутрішнього «Іншого» як свідоме, навмисне позиціонування регіону, що відрізняється від інших і протиставляє себе національним нормам та цінностям» [6, с. 108]. Феномен внутрішнього Іншого зумовлений територіальною, економічною та культурною диференціацією сучасних держав. Внутрішній Інший в цьому випадку є частиною чинного соціально-політичного порядку, який, однак, він ставить під сумнів і намагається знівелювати його когнітивно-смислові структури. Одночасно внутрішній Інший та ідентичності, які він репрезентує, є суб'єктом (і умовою) конструювання ширших, спільних ідентичностей, передовсім національних.

Отже, Інший для колективної ідентичності може виступати у двох вимірах - внутрішньому (групи, або регіони) та зовнішньому (інші держави). Внутрішніми Іншими чи навіть Ворогами можуть сприйматися й носії інших ціннісних чи ідеологічних систем, маргінальні групи. А. Абізаде зазначає, що «колективна ідентичність може конструюватися на контрастах або й боротьбі з дійсно існуючим зовнішнім Іншим, виключеним з її членства. Але вона так само може бути побудована на відмінностях гіпотетичних цінностей і уявленої колективної ідентичності, сконцентрованій на них, або на минулій історичній ідентичності, від якої прагне дистанціюватися» [15, р. 58].

Колективні ідентичності, самовизначення колективного «Ми», постаючи результатом взаємодії між тими, хто належить до певної спільноти, і тими, хто знаходиться поза її межами, конституюються через співставлення, співвіднесення та рефлексію реальних і (або) уявлюваних атрибутів (маркерів) спільноти та її розрізнення з іншими спільнотами. Г. Зіммель підкреслював, що «нам не дано повністю репрезентувати в собі відмінну від нас індивідуальність», тому «ми бачимо Іншого певною мірою узагальнено» «як тип» і підводимо його одиничність «під якусь загальну категорію» [8, с. 514]. Колективні ідентичності загалом формуються (або «вибудовуються») навколо набору категорій, які визначають їхні типи; К. Калхун називає їх категоріальними. Вони на основі сукупності ознак і відповідних дискурсів об'єднують індивідів у групи чи колективи та розрізняють їх від Інших.

Е. Сміт вирізнив кілька категорій [11, с. 14-19], з яких складається кожне індивідуальне «Я» і які становлять водночас колективні ідентичності: найперше - категорія роду і поділу па статі - «найочевидніша і найголовніша категорія», «загальнопоширена й переконлива». Але одночасно «універсальність диференціації» робить її «менш придатною і переконливою основою колективної ідентифікації та мобілізації». Вона потребує зв'язку з іншими, згуртованішими ідентичностями; друга - категорія простору або території, що формує локальні та регіональні ідентичності, які, хоч і значно згуртованіші за родову, однак, «легко фрагментуються», а тому в більшості інших випадків нездатні забезпечити мобілізацію населення; третій тип колективної ідентичності формує категорія соціального класу. Хоча в марксистській доктрині це - «найвища і єдина справжня форма колективної ідентичності, єдиний рушій історії», Е. Сміт переконливо доводить, що через «обмежену емоційну привабливість і брак культурної глибини», «економічний егоїстичний інтерес», класові ідентичності не можна трактувати як основу усталеної й стабільної колективної ідентичності. Оскільки у суспільстві існує кілька класів і їхні інтереси зазвичай не збігаються, класова ідентичність не може репрезентувати усі верстви суспільства, а лише ту частину, яка об'єднана в певний клас.

Ширшими типами колективних ідентичностей Е. Сміт розглядає/іелгггйнг та етнічні й вказує на тісний зв'язок між ними: «обидві вони походять від схожих культурних критеріїв класифікації» (вартостей, символів, міфів і традицій, кодифікованих в обрядах та ритуалах), «часто перекривають і посилюють одна одну», «можуть мобілізувати й підтримувати міцні спільноти». Однак, учений також підкреслює, що релігійні ідентичності можуть «переступати етнічні кордони» і «розколоти етнолінгвістичне населення», перешкоджаючи формуванню сильної етнічної свідомості і консолідації етнічної спільноти [11, с. 18].

Об'єднати спільноту, за Е. Смітом, спромоглася національна ідентичність на політичній основі. Цей тип колективної ідентичності, окрім етнічних характеристик, «обіймає ще й певне чуття політичної спільноти», а це означає «принаймні якісь спільні інституції і єдиний кодекс прав та обов'язків для всіх членів спільноти». Національна ідентичність пов'язується ученим з визначеним соціальним простором, добре демаркованою обмеженою територією, з якою члени спільноти ототожнюють себе і до якої відчувають свою належність», оскільки вона виникла у тісному зв'язку з державою та територіальною нацією. Національну ідентичність у її західній моделі характеризує територіальний аспект, який відображає уявлення про «історичну землю народу»; ідея батьківщини, яка «потребує принаймні кількох спільних регулювальних інституцій, які виражатимуть спільні політичні почування та цілі»; чуття юридичної рівності серед членів цієї спільноти; певну систему вартостей і традицій - спільних для всього населення або принаймні для його «серцевинної» спільноти [11, с. 20-21]. Акцентуючи на політичних і громадянських аспектах національної ідентичності, Е. Сміт підкреслює їх зв'язок й обумовленість з культурно-історичними чинниками, розглядає націю і політичною, і культурною спільнотою. Підкреслимо висновок автора про «привласнення» нацією елементів інших видів колективної ідентичності, передовсім етнічної, що унемовжливлює «чисті» типи колективних ідентичностей, які функціонують в межах соціально-політичної спільності.

Інші вчені вирізняють подібні категорії або ж доповнюють їх. До прикладу, Т. Еріксен основою групової диференціації визначив етнічність, расу, клас і націю, між якими «може бути високий рівень відповідності» [7, с. 461]. І. Валлерстайн вказує на расу, націю і етнічну групу як найпоширеніші категорії, які описують «чим є «народи» у сучасному світі». Причому «раса визначається вченим «генетичною категорією», нація - «соціально-політичною», пов'язаною з кордонами держави, етнічна група - «культурною категорією», що характеризується відтворюваною від покоління до покоління поведінковою матрицею, яка в теорії не є жорстко зафіксована межами держави [4, с. 91]. Більший вплив культурних чинників групового розрізнення зумовив акцентування, особливо у межах постмодерного дискурсу, на категоріях раси, класу та гендеру (К. Аппіах). Глобалізація відновила увагу й до локальних чи, навіть, архаїчних ідентичностей, що актуалізуються на противагу космополітичним і постнаціональним моделям.

Підсумовуючи, підкреслимо, по-перше, що більшість типів колективної ідентичної, що засновуються, на розмежуванні з іншими групами, є за своєю сутністю партикулярними. Структурна диференціація, фрагментованість та культурний плюралізм сучасних суспільств ще більше поглиблюють партикуляризм колективних ідентичностей. Одночасно, вони взаємопов'язані і слугують «матеріалом» для творення ширших ідентичностей.

По-друге, колективні ідентичності функціонують у полі напруженості між партикуляризмом (захистом власної унікальності) й універсалізмом, що є середовищем їх буття, функціонування й відтворення. Так, для групових ідентичностей універсалістськими рамками виступають національні культурні норми, державні інститути та спільні цінності; для національних ідентичностей, унікальність яких захищена суверенітетом, партикуляризм обмежується глобальними універсалістськими цінностями людини, її прав та свобод.

По-третє, колективні ідентичності беруть участь у формуванні ширших ідентичностей, передовсім спільних, загальнонаціональних, функцією яких є інтеграція суспільства у розмаїтті його культурних, расових, етнічних, соціально-класових категорій ідентифікації. Окрім інтегративної вони виконують функції мобілізації, легітимації політичної спільності, уніфікації культурно й територіально розрізнених груп. Необхідними умовами соціальної й політичної інтеграції є взаємне визнання ідентичностей.

Список використаних джерел

колективний ідентичність спільнота дихотомічність

1. Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Б. Андерсон; пер. з англ. В. Морозова; 2-ге перероб. вид. - К.: Критика, 2001. -271 с.

2. Барт Ф. Введение / Ф. Барт// Этнические группы и социальные границы: социальная организация культурных различий: сб. статей; под ред. Ф. Барта; пер. с англ. И. Пильщикова. - М.: Новое изд-во, 2006.-С. 9-48.

3. Бауман З. Мыслить социологически / 3. Бауман: пер. с англ., под ред. А.Ф. Филиппова. - М.: Аспект-Пресс, 1996. - 225 с.

4. Валлерстайн И. Конструирование народа: раса, нация, этническая группа / И. Валлерстайн // Балибар Э., Валлерстайн И. Раса, нация, класс. Двусмысленные идентичности; пер с франц. под ред. О. НикифороваиП. Хицкого. - М.: Логос, 2004. -С. 83-102.

5. Вальденфельс Б. Топографія Чужого: студії до феноменології Чужого: посібник з філософських дисциплін / Б. Вальденфельс; пер. з нім. В.І. Кебуладзе. - Київ: ППС-2002, 2004. - 206 с.

6. Джонсон К. Внутренний «Другой»: диалектические взаимосвязи между конструированием региональных и национальных идентичностей / К. Джонсон, А. Коулман // Культурная и гуманитарная география. -2012.-Т. 1.- № 2. - С. 107-125.

7. Еріксен Т. Етнічність, раса, клас і нація / Т. Еріксен // Націоналізм: антологія; упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 458-461.

8. Зиммель Г. Как возможно общество? / Г. Зиммель // Избранное; пер. с нем. - М.: Юрист, 1996. - Т. 2: Созерцание жизни. - С. 509-528.

9. Муфф Ш. Пространства публичной полемики, демократическая политика и динамика настроений [Электронный ресурс] / Ш. Муфф // «Создавая мыслящие миры»: международная конференция по философии, политике и эстетической теории, Москва, 17-18 ноября 2006 г. - Режим доступа: http://2nd. moscowbiennale.ru/ru/ mutf_dokladl.

10. Нойманн И. Использование «Другого»: образы Востока в формировании европейских идентичностей / И. Нойманн; пер. с англ. В. Литвинова, И. Пильщикова. - М.: Новое издательство, 2004. -336 с.

11. Сміт Е. Національна ідентичність / Ентоні Д. Сміт; пер. з англ. П. Таращука. - К.: Основи, 1994. -224 с.

12. Тейлор Ч. Что такое социальное воображаемое? [Электронный ресурс] / Ч. Тейлор // Неприкосновенный запас. - 2010. - № 1.

13. Режим доступа: http://magazines.russ.ru/nz/2010/69/te3.html.

14. Штомпка П. Социология. Анализ современного общества / П. Штомпка; пер. с польск. С.М. Червонной. - М.: Логос, 2005. 664 с.

15. Шютц А. Чужак. Социально-психологический очерк / А. Шютц II Избранное: Мир, светящийся смыслом. - М.: РОССПЭН, 2004.-С. 546-547.

16. Abizadeh A. Does collective identity presuppose an other? On the alleged incoherence of global solidarity / A. Abizadeh // American political science review. -2005. -Vol. 99. -Nl. -P. 45-60.

17. Calhoun C. The Variability of Belonging: A Reply to Rogers Brubaker / C. Calhoun // Ethnicities. - 2003. - № 3 (4). - P. 558-568.

18. Jenkins R. Social identity / Richard Jenkins; 3rd ed. - London at New York: Routledge, 2008.- 246 p.

19. Melucci A. Challenging Codes: Collective Action in the Information Age / A. Melucci. - Cambridge: Cambridge University Press, 1996. - 441 p.

Размещено на Allbest.ru