Ґендерний паритет у політиці як чинник консолідації демократії: досвід держав Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля (Україна, Сєверодонецьк)

Ґендерний паритет у політиці як чинник консолідації демократії: досвід держав Європи

Карчевська О.В.

Літвін Л.А.

Ґендерне питання є одним із ключових для побудови прогресивного демократичного суспільства, адже політичні та громадянські права і свободи не можуть забезпечуватися в повному обсязі, якщо існує дискримінація за статевою ознакою. «Приватне є політичне». Цей вислів американки К. Ханіч став не тільки лозунгом другої хвилі фемінізму, але й девізом суспільств та окремих особистостей, які налаштовані на побудову адекватних ґендерних відносин. А побудова останніх відбувається, зокрема (і більшою мірою), через політичну сферу суспільства. Сучасні реалії, зокрема, ґендерна структура політичних інститутів, свідчать, що в процесі модернізації української держави ґендерне питання стоїть досить гостро. Саме на сучасному етапі розвитку українського суспільства, коли йде формування політичної культури та інтенсивний розвиток політичних інститутів, реформування багатьох сфер життя необхідно віднайти механізми забезпечення ґендерної рівності. Тому констатуємо актуальність цього дослідження для сучасної науки та суспільно-політичної дійсності.

Метою роботи є проаналізувати ґендерний паритет у політиці як чинник консолідації демократії на ґрунті досвіду європейських держав.

Аналіз теоретичних засад дослідження показує, що українські дослідники Н. Грицяк, Л. Гонюкова, Т. Мельник, М. Пірен, О. Ярош та інші висвітлюють такі проблеми як аналіз доробок іноземних ґендерологів, імідж жінки-політичного лідера, ґендерні стереотипи, становлення, розвиток та значення феміністичного руху, причини ґендерного дисбалансу, історичні передумови ґендерної ситуації в Україні, особливості ролі жінки в пострадянських країнах, причини неефективності запровадження Тендерної політики, роль жінок у структурі державного управління, докази існування ґендерної нерівності тощо. На сьогоднішній день недостатньо окреслене питання Тендерного паритету в політиці, зокрема, як чинника консолідації демократії.

Тендерні й політичні питання мають багато схожих аспектів, оскільки торкаються таких фундаментальних проблем як рівність прав і можливостей, перерозподіл ресурсів, владні повноваження тощо.

Так, ґендер у політиці визначаємо як політико-рольовий, стереотипний конструкт, тісно пов'язаний зі статтю, який формується під впливом ментальних особливостей політичної культури й уособлює в собі зовнішні очікування та внутрішні характеристики суспільно-політичної поведінки чоловіків і жінок, що складалися історично. Тендерну рівність деталізуємо як повноцінну інституцію демократичної політичної системи, що розглядається як рівний доступ до політичних ресурсів, а також паритет у можливостях суспільно-політичної реалізації для представників обох статей.

Не можна не зазначити, що ґендерні дослідження в політології формувалися й формуються набагато важче, ніж у інших науках. Відповідно ґендерне питання в політиці оформлювалось складніше, ніж в інших сферах суспільства. Адже політична сфера торкається таких глобальних для розвитку суспільства питань як владні відносини, перерозподіл ресурсів, державне управління, тобто тих проблем, які традиційно вважаються «чоловічими» сферами впливу.

Е. Філіпс, у книзі «Поява демократії» пропонує свою концепцію демократії, яка відповідає інтересам жінок. Основну увагу вона зосередила на питанні групової ідентичності та групового представництва. Формулюючи співвідношення фемінізму до демократії, Е. Філіпс розглядає кожну теоретичну форму демократії. Для політичної теорії, як вважає Е. Філіпс, перший підхід продовжує відносити жінок до абстрактних індивідів і концентрує увагу на політичній релевантності їх соціальної статі, стверджує, що стать кандидата немає значення при балотуванні жінки. Другий підхід визнає жінок окремою групою зі своїми інтересами та заснований на тому, що відмінності між статями визначають розподіл влади між ними, тому повинні бути процедури, які вирівнюють Тендерний баланс влади.

Ідеальним устроєм суспільства Е. Філіпс вважає ґендерно недиференційоване, андрогенне суспільство. В той же час, щоб реформувати сучасне диференційоване суспільство, необхідно визнати реальність ґендерної нерівності на державному рівні. Політичні та економічні структури сучасних суспільств демонструють високий рівень сегрегації за ознакою статі та кольору шкіри. Одним із ознак демократичного суспільства є дзеркальне відображення в структурах влади композиції суспільства за статтю та кольором шкіри. Інакше влада буде неефективною. Й саме тут, зазначає Е. Філіпс, виникає питання створення механізму даного віддзеркалення [7].

Ґендеролог В. Сапіро в книзі «Політична інтеграція жінок» зазначає, що політична інтеграція жінок складається з двох елементів - з ролі, яку самі жінки грають у світі політики, та ролі, яку політика грає в їх долі. Авторка зазначає, що без влади в політичному світі жінки не зможуть отримати повното мірою влади у власному приватному житті. На сьогоднішній день жінки мають політичні права, але ще не здійснилося їх інтегрування в політику. Вважається, що починається воно з Тендерного балансу всередині політичних інститутів [7].

Особливості процесів демократизації й модернізації позиціонують ґендерний паритет невід'ємним атрибутом розвиненого демократичного суспільства. Як зазначає українська дослідниця О. Новакова, демократія - це не тільки вільні вибори та верховенство народу, плюралізм політичних інтересів, а й жорстка система державної субординації з чітким розподілом повноважень, яких дотримуються не тільки завдяки декретам та постановам, але й через силові структури вищих органів, обраних народом і підтримуваних ним. На цих фундаментальних принципах будуються будь-які демократичні держави.

Сучасні, засновані на цінностях лібералізму демократії доповнюють ці принципи принципами пріоритету прав людини над правами держави, повагою до прав меншості, правом мати власну думку і відстоювати її, верховенством закону, поділом функцій різних гілок влади тощо. Демократизм, окрім іншого, означає: особисту, індивідуальну свободу людини; соціальну активність, участь громадян у житті держави, у розв'язанні суспільних проблем. Найпершою умовою демократичності суспільства є відповідна налаштованість громадян, відповідний рівень громадянської культури [3, с. 52]. Саме ці характеристики демонструють невід'ємний зв'язок консолідованої демократії з Тендерним паритетом.

Поняття «консолідація демократії» набуло визначення завдяки роботі «Перехід від авторитарного правління» американських політологів Г. О'Доннелла та Ф. Шміттера. Консолідація, на думку вчених, є своєрідним стимулом прогресуючої динамічної стабілізації політичних систем, що гарантує системі життєздатність і довговічність.

Наступний американський політолог С. Хантінгтон визначає консолідацію демократії як спостережувану в глобальній «хвилі» демократизації тенденцію, що характеризує посилення демократичних інститутів і демократичної практики в кожній з країн. І додає, що це сукупність усіх суспільних процесів, які ведуть до становлення в країні таких політичних умов, при яких демократичні принципи визнані основними в сфері політики [5, с. 90-91].

Видатний американський політолог Р. Інглхарт стверджує, що «Тендерна рівність» - це чутливий індикатор, який демонструє, наскільки розвинутою і демократичною є держава. Питанню тісного взаємозв'язку політичного представництва жінок і рівня демократичності суспільства вчений присвятив окрему працю - «Модернізація, культурні зміни та демократія: послідовність людського розвитку» [4].

У його роботі доведено, що країни з високими показниками представництва жінок у політичних інституціях мають вищий рівень забезпечення громадянських прав і свобод, більш розвинену економіку, оскільки створюють умови для політичного й економічного різноманіття, толерантності, інклюзивності та між- особистісної довіри.

Еволюція теоретичних підходів до ідеї Тендерної рівності відображені в програмах ООН «Розвиток жінок» та «Ґендер і розвиток». Організацією Об'єднаних Націй були запропоновані показники, які відображають становище в країні чоловіка і жінки в таких базових напрямах людського розвитку як: можливість вести здоровий спосіб життя та довго жити; доступність якісної освіти; рівень матеріального добробуту. Ці показники входять до Тендерного індексу людського розвитку, в структурі якого виділяють цілий ряд спеціальних індексів для вимірювання Тендерної ситуації в країні.

Програма ООН «Розвиток жінок» виходила з того, що головною проблемою жінок є недостатня участь у житті суспільства, яка породжується біологічними відмінностями між чоловіком та жінкою. Тому в основу ґендерної політики мала бути покладена діяльність урядів щодо забезпечення рівного представництва жінок у діяльності певних інституцій. Ця програма передбачала, в першу чергу капіталовкладення у систему освіти жінок, їх професійне навчання та адекватного використання жінок на роботі та у процесі управління. Вважалося, що чоловіки та жінки від таких дій отримають рівні права і матимуть рівну користь.

Аналізуючи досвід реалізації паритетної моделі демократії в нашій державі, особливо, в інституціональному, функціональному та системному контекстах, очевидною є проблема Тендерної диспропорції починаючи від реалізації прав до політичного представництва та участі у процесі прийняття політичних рішень.

Це підтверджують і дані звіту з глобального ґендерного розриву за 2016 рік, представленого Світовим економічним форумом, Україна займає 69 місце за індексом ґендерної рівності (у рейтингу серед 142 країн). Цей індекс обчислюється на підгрунті статистичних даних щодо співвідношення нерівності між чоловіками та жінками у чотирьох важливих сферах: економічна участь і кар'єрні можливості, освіта, здоров'я і виживання, політичні права і можливості.

Як стверджують автори згаданого вище звіту, порівнюючи ці дані з показниками минулих років, очевидно, що стан Тендерної рівності в Україні погіршився. Так, найкращий результат Україна продемонструвала в 2006 році, посівши 48 місце. Тоді за деякими з чотирьох обчислювальних параметрів Україна наблизилась до позначки 1.00, що означає повну ґендерну рівність в цій сфері. Досить суттєво позиції України також знизились і протягом періоду з 2014 року (56 місце) по2015 рік (67 місце) [2].

Для позитивного прикладу Тендерної рівності наведемо десять країн-лідерів це - Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Ірландія, Руанда, Філіппіни, Швейцарія, Словенія та Нова Зеландія.

Європейський інститут ґендерної рівності ґендерний паритет європейських держав окреслив у кількісному вимірі. Так, держави Європейського Союзу оцінювали за 100-бальною шкалою з точки зору роботи, грошей, знань, часу, влади та здоров'я в період між 2005 та 2015 роками. Найкращий показник у Швеції (82,6 зі 100) та Данії (76,8). Третє місце поділили Фінляндія та Нідерланди. Найгірша ситуація з ґендерною рівності в Греції (50), Угорщині (50,8) та Словаччині (52,4). Загалом середній показник по ЄС склав 66,2 [1].

Вплив жінок на політику Європейського Союзу, виміряно організацією Open Polis у березні 2016 року, за даними дослідження є дві країни - Франція та Словенія, які мають ґендерне співвідношення в уряді 50:50. В країнах Європи найчастіше жінки очолюють міністерства, пов'язані із соціальною політикою та працею 50%, сім'єю, молоддю та спортом 43%, освітою та культурою 40%. Тим не менш, 14% європейських міністрів юстиції і 7% міністрів закордонних справ - це жінки. Серед інституцій ЄС третину жіночого складу має Європарламент та Єврокомісія (33% та 37% відповідно) [2].

Закріплений у політичному курсі України євроінтеграційний вектор розвитку та орієнтація на західноєвропейську модель (хоча і наздоганяючу) модернізації актуалізує необхідність налаштування інституціональних, ціннісних та функціональних умов для підвищення ефективності політичної системи.

Рівність та соціальне партнерство є складовою консолідації будь-якої сучасної демократичної системи та провідною ланкою формування моделі паритетної демократії. Звичайно, що кожна держава має власні відмінності у реалізації такої моделі, але серед держав на чий досвід слід звернути увагу необхідно визнати - Швецію, Канаду, Австралію та Велика Британія, в цих країнах навіть у поняття «державна політика» закладено основні засади запобігання нерівності, а особливо статевої дискримінації. Паритет та рівність в політиці цих країн являє собою процес справедливого ставлення до осіб різних статей.

Встановлення ґендерного балансу спирається на сукупність ключових показників, серед яких найбільше значення мають рівномірний розподіл доходів, представництво на управлінських і політичних посадах, рівень завантаження при веденні домашнього господарства і громадських справ, досягнутий рівень освіти, рівень захворюваності і тривалість життя.

В Україні для усталення такої рівності та справедливості необхідно подолати історичні та соціальні перешкоди, серед яких багато стереотипів, що заважають діяти в рівних умовах жінкам і чоловікам. Справедливість веде до рівноправності. Остання передбачає однаковий соціальний та політичний статус для чоловіків та жінок, однакові умови для реалізації ними всіх прав людини, а також можливість кожного з них зробити свій внесок у розвиток суспільства в цілому та окремих сфер його життя (політичної, економічної, культурної тощо). Іншими словами - це рівна оцінка суспільством подібностей і відмінностей між жінкою і чоловіком та розрізнення ролей, які вони відіграють.

Україна серед країн Європи має вкрай низькі індекси економічної та політичної участі жінок. Наднизькою є кількість жінок-депутаток 12% національного парламенту та місцевих представницьких органів, на вищих посадах виконавчої влади або в місцевих органах управління, такі показники свідчать про відсутність збалансованого Тендерного представництва, що не в змозі забезпечити комплексну соціальну позицію в політиці.

Слушною є теза виконавчого директора структури «ООН-жінки» М. Бачелет яка вважає, що якщо демократія нехтує питанням участі жінок, не хоче прислухатися до голосу жінок, якщо вона знімає з себе відповідальність за забезпечення дотримання прав жінок, то це демократія лише для половини суспільства.

У свідомості українців є вкоріненим стереотип, історично жіноцтву притаманні такі особистісні риси, як покірливість долі, залежність, соціальна пасивність та ін. Відповідно до цього вважається, що національний характер українських жінок швидше стає на заваді прояву громадської активності, а ніж сприяє їй.

Вважаємо, що таке розуміння можливостей жінок докорінно змінено подіями 2014 року. Сучасні українські жінки відповідальні, терплячі, легко пристосовуються до змін, мають підвищену соціальну та політичну ініціативність, а залученість жіноцтва у волонтерську та гуманітарну роботу та відданість справі характеризує готовність відстоювати право бути залученими до прийняття політичних рішень.

Проте, окрім істерико - ціннісних стереотипів, іншим вагомим фактором, який стримує належну й ефективну реалізацію паритетної демократії можна вважати недосконалість законодавчої основи та виконавчої практики. Мається на увазі слабка й «розмита» відповідальність за недотримання. Наведемо приклади, що пропонує аналітичний центр «Обсерваторія демократії». Перший - це спроба стимулювати партії дотримуватись Тендерних квот. Так, в Україні ще в 2013 році була прийнята законодавча квота у 30%, яка на виборах 2014 року не дала очікуваних результатів, тобто 20 із 29 партій не виконали цієї вимоги. За результатами позачергових парламентських виборів лише 12% жінок потрапили до парламенту. Зазначена законодавча норма не спрацювала, оскільки не містила відповідних санкцій і не передбачала закріплення чіткого місця кандидаток у «прохідній» частині списку.

Другий - Закон «Про місцеві вибори в Україні» 2015 року також передбачав обов'язковість включення не менш ніж 30% представників іншої статі до передвиборчих списків політичних партій. Проте знову ж таки політична відповідальність суб'єктів виборчого процесу за порушення виборчої квоти не була прописана. Місцеві вибори 2015 року розцінювались як ширше поле можливостей для жінок бути обраними, в першу чергу, завдяки значно меншій «ціні мандату», порівняно з парламентськими виборами. У середньому, рівень представництва жінок в списках до обласних рад по всій Україні склав 29,6%, а до міських - 32,1%. Поріг в 30% було подолано лише в одній міській раді та в жодній з обласних рад. За результатами Тендерного моніторингу місцевих виборів 2015 року, у 22 обласних радах кількість жінок-депутаток склала 15%, а у міських радах -18,1.

За критеріями ООН, 30% жінок - мінімальний критичний «поріг» їхнього представництва, який дозволяє впливати на політичні процеси. У європейських країнах такі ж норми діють і в економіці. Наразі у Європі більшість компаній та політичних партій дотримується вимог паритету, затверджених на законодавчому рівні - представництво жінок не може бути нижчим 40% у тій чи іншій структурі. При цьому остаточним критерієм підбору кадрів залишаються професійні якості.

У липні цього року Заступник Генсека ООН, виконавчий директор програми «ООН Жінки» Ф. Мламбо-Нгкука та Надзвичайний і Повноважний Посол Королівства Швеція в Україні М. Хагстром підписали угоду про фінансування проекту «Ґендерна рівність в національних реформах та встановленні миру і безпеки в Україні». Проект передбачає бюджет у п'ять мільйонів евро і розрахований на чотири роки. Фінансування буде спрямовано на забезпечення комплексного національного механізму впровадження Тендерної рівності у галузевих реформах через підтримку роботи новоствореного офісу Урядового уповноваженого із питань Тендерної політики, а також допомогу у реалізації Національного плану дій «Жінки, мир, безпека». Окрім уряду Швеції, значну підтримку щодо встановлення Тендерного рівноправ'я в Україні здійснює уряд Канади [6].

Таким чином, констатуємо безпосередній зв'язок ґендерної рівності та репрезентації інтересів соціальних груп суспільства в демократичних політичних інститутах. Аналіз досвіду європейських держав дозволив визначити, що лише за умови паритетного використання інтелектуального потенціалу чоловіків і жінок можливі ефективне функціонування політичних інститутів та самоорганізація демократичного суспільства.

Незважаючи на існуючі недоліки у впроваджені української моделі паритетної демократії, хотілося б відзначити позитивне значення жіночого потенціалу, який реалізовано у активній громадянській позиції жінок, максимальному включенні жінок у економічні, соціальні процеси, а реальне забезпечення плюралізму сфер жіночої реалізації та забезпечена державою рівність доступу всіх громадян до якісної освіти на засадах конкуренції створює позитивну перспективу для побудови консолідованої демократії в Україні. Європейський досвід є дуже важливим у постановці пріоритетів оптимізації інститутів та цінностей демократії для України, проте консолідація усіх важливих параметрів так чи інакше задається темпами національної соціально-політичної еволюції.

Список використаних джерел

ґендерний демократичний суспільство

1. Європейська правда [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.eurointegration.com.ua/news/2017/10/12/7072246/.

2. Звіт з глобального Тендерного розриву 2016 рік [Електронний ресурс] (Global Gender Gap Report). - Режим доступу: http://hvylya. net/analytics/society/genderna-politika-v-ukrayini-skladniy-shlyah-vid-deklaratsiy-do-pozitivnih-diy.html від 03.11.2017.

3. Новакова О.В. Політична модернізація та розвиток демократичних процесів в сучасній Україні: [монографія] / Олена Вікторівна Новакова. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. -216 с.

4. Инглхарт Р., Вельцель К. Модернизация, культурные изменения и демократия: последовательность человеческого развития [Электронный ресурс] / Р. Інглхарт, К. Верцель. - М.: Новое издательство, 2011. - 464 с. - Режим доступа: https://www.hse. ru/data/2012/02/24/1266136909/inglehart_welzel.pdf від 03.11.2017.

5. Хантингтон С. Будущее демократического процесса: от экспансии к консолидации / Хантингтон С. // Международная экономика и международные отношения. - 1995.-№ 5.- С. 87-94.

6. Урядовий портал [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article7art_id=250057864&cat_id=244276429.

7. Чикалова И. Женщины в политической теории [Электронный ресурс] / И. Чикалова // Grossvita. - № 4. - Режим доступа: http:// giacgender.narod.ru/n4tl.htm.

8. Scott J.W. Millenial Fantasies: The Future of «Gender» in the 21st Century [Electronic resource] / J.W. Scott. - Access mode to the article: www.gender.univer.kharkov.ua/russian/text.html.

Размещено на Allbest.ru